#ukrpryroda
Відображення публікацій за запитом китай, відсортованих за датою. Відсортувати за відповідністю Показати всі публікації
Відображення публікацій за запитом китай, відсортованих за датою. Відсортувати за відповідністю Показати всі публікації

ЯК СФОРМУВАТИ ЦИВІЛІЗОВАНИЙ РИНОК ЗЕМЛІ

Земля для українців – це більше, ніж золотий запас. Це – доля. І тому навколо питань купівлі-продажу землі точиться така запекла дискусія, навіть боротьба. Однак у цій боротьбі не може й не повинно бути ні переможців, ні переможених, бо йдеться про долю багатьох поколінь українського народу. 

Маємо сформувати таку модель ринкового обігу сільськогосподарських земель, щоб одночасно і економіка розвивалася, і люди мали гідну роботу на власній землі у своїй країні, і держава зміцнювалася; щоб земля справді стала основою національного багатства, а матеріальні плоди народу живили й оберігали його культурні і духовні цінності.

Складне багатокритеріальне завдання, але воно цілком посильне, якщо створити кілька простих і очевидних передумов для цивілізованого ринку сільськогосподарської землі, якщо/коли разом будуть працювати над цим завданням влада, наука, бізнес і громадянське суспільство. 

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи підвела підсумки майже 2-річного громадського обговорення проблем формування ринку сільськогосподарської землі, яке було проведене на обласних/міських конференціях в усіх областях України. Зокрема, згідно з Постановою Всеукраїнської ради Товариства від 19 листопада 2015 р. було широко обговорено питання «Про ринок Української землі: якою має бути оптимальна система розвитку українського села, землекористування та охорони земель, проблеми і ризики ринкового обігу сільськогосподарських земель – яка модель найкраще відповідає національним інтересам».

Громадськість країни виходить з того, що "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси… є об'єктами права власності Українського народу" (Конституція України, ст. 13).

Земля забезпечує 98 % отримання людиною продуктів харчування і багатьох видів промислової сировини, вона є основою національного багатства України. З перших років державної незалежності влада намагалася врегулювати земельне питання, в основному шляхом підготовки до продажу сільськогосподарських земель. Зараз, як ніколи раніше, це питання має визначальне для долі 45 млн. людей і для України, як держави, значення. 

Земельний фонд України є одним з найбільших у Європі – 60,4 млн. га. Значна кількість земельних ресурсів України має неперевершені економіко-екологічні параметри. До них можна віднести унікальні масиви чорноземів, частка яких у складі орних земель сягає 60 %. 

Земельний фонд України вирізняється дуже високими біопродуктивними властивостями. За умов оптимального землекористування країна у змозі прогодувати 350–400 млн. чоловік, а аграрний сектор економіки може стати одним із сильних локомотивів динамічного зростання. 

ОСНОВНІ РИЗИКИ І ВИКЛИКИ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ-ПЕРЕПРОДАЖУ ЗЕМЛІ:

1. На сьогодні до ринку землі не готове ні населення, ні законодавча база. Підготувалися лише транснаціональні корпорації і українські олігархи. 

За даними Інституту соціології НАН України та інших соціологічних агенцій, негативне ставлення населення до приватної власності на землю зростало з 44 % у 1994 році до 53,8 % у 2008 році і до 57,2 % – у 2010 році. Натомість частка прибічників продажу землі зменшилась з 38,5 % у 1994 році до 25,8 % у 2010 році. За даними соціологічної групи «Рейтинг» станом на 14 червня 2017 р. майже 75 % українців виступають проти продажу земель сільськогосподарського призначення. І лише 19 % респондентів виступають за продаж земель сільськогосподарського призначення.

Очевидно, що таке ставлення у населення сформувалося на власному прикладі наслідків приватизації промисловості, яка опинилася в руках олігархів. Це призвело до бідності працюючого населення, зростання безробіття, соціального розшарування суспільства.

2. Для цивілізованого, прозорого обігу землі (за оцінками незалежних експертів) необхідно створити законодавчу базу із 12-15 законів. Зробити це треба без лобізму олігархічних інтересів, з опорою на думку населення. Ринок землі потребує суспільного консенсусу, довіри народу до влади.

Через різні тіньові схеми, за безцінь 12 млн. га землі сконцентровано в руках олігархічних компаній, агрохолдингів, іноземців з 30 країн світу, в основному, країн ЄС, США, Китаю. Ці землі з легкістю можуть опинитися у власності іноземців. Китай, зокрема, планує збільшувати обсяги оренди, для чого формує спеціальний фонд у 400 млрд. дол., збільшує кількість студентів в українських вишах. Відкриття неврегульованого, дикого ринку землі може призвести до масового рейдерства, захоплення і скупки земель за безцінь, афер і спекуляцій. Інших прикладів, на жаль, дуже обмаль.

3. Зростають екологічні загрози. Земля виснажується під багаторічними посівами зернових, соняшника і ріпака. Впливу ерозії зазнає 57,5 % земель країни. Щорічно втрачається близько 11 млн. т гумусу, 0,5 млн. т азоту, 0,4 млн. т фосфору та 0,7 млн. т калію, а кількість еродованих земель збільшується на 80–90 тис. га. Поширеним є підкислення, засолення та осолонцювання ґрунтів. Масштабним є забруднення ґрунтів. 

Величезних екологічних збитків і втрат усьому живому завдають масштабні неконтрольовані застосування агрохімікатів, пестицидів, гербіцидів та ін. хімії на тисячах гектарів агрохолдингів, внаслідок чого, наприклад, весною 2017 року загинула величезна кількість бджіл, без яких і врожай, і саме життя на Землі можливі упродовж тільки 4-х років. 

4. В селах живе близько 6 млн. працездатного населення. За експертними оцінками, після продажу землі залишиться 250-300 тис. робочих місць. Більшість людей на селі втратить роботу. За оцінками Всеукраїнського комітету захисту рідної землі, у разі запровадження «ринку землі» буде зруйновано 70% фермерських господарств і понад 80% середніх агропідприємств, що призведе до скорочення 1 млн. робочих місць. Це призведе до різкого збільшення безробіття, безгрошів’я, знищення села, відпливу залишків молоді за кордон.

5. Дикий, рейдерський ринок землі – історичний виклик усьому українському народу. Селяни, фермери і керівники сільськогосподарських підприємств не мають грошей і без жодних варіантів програють битву за українську землю іноземним ТНК і олігархам, наприклад, через тих же студентів і кредити під заставу землі в олігархічних банках (інших банків у нас немає). Буде завдано нищівного удару не тільки по міжнародній ролі та перспективах України у світі, але й по існуванню її, як незалежної держави. 

ПЕРЕДУМОВИ ЦИВІЛІЗОВАНОГО РИНКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ЗЕМЛІ: 

1. Земля – обмежений на Планеті ресурс, який ніким не виробляється (на відміну від квартир, промислових підприємств тощо). За сприятливих кліматичних умов, наявності поверхневої води та густої рослинності і численних тварин, у природному спокої (чого нинішнє людство ніколи вже не дасть планеті) 1 см ґрунту утворюється 500 років. 

Чисельність населення Планети у 2050 році сягне 9,5 млрд. чол. (при нинішніх 6,5 млрд.). Постійно збільшуватиметься потреба у продовольстві та питній воді. Глобальна роль України, як виробника і постачальника на світовий ринок продуктів харчування, буде  зростати.  

Родючі землі є однією з ключових конкурентних переваг нашої держави. Цією обставиною треба скористатися, щоб зайняти гідне місце серед країн Європи та світу. Торгувати треба не землею, а тим, що вирощено на ній і перероблено до рівня готової для споживання продукції.

2. Земля, за Конституцією України, є власністю українського народу. Потрібен ретельно виважений, цивілізований перехід до розвитку, перш за все, агропромислового комплексу, а вже потім – до внутрішнього обігу сільськогосподарських земель. Власниками землі можуть бути тільки громадяни України, які живуть, уміють працювати і працюють на ній. 

3. Спочатку необхідно розробити, узгодити з громадськістю і ухвалити усі необхідні закони, апробувати їх в експериментальному режимі на землях окремих територіальних громад. Відкрити суспільству справжніх власників і орендарів землі, інформація про яких є закритою. Провести інвентаризацію і скласти реальну оцінку кожного гектара землі за світовими цінами. 

Для формування внутрішнього ринку землі потрібно вирішити, перш за все, якою має бути оптимальна система розвитку українського села, землекористування та охорони земель; які проблеми і ризики ринкового обігу сільськогосподарських земель; яка модель розвитку економіки в цілому і аграрного сектора, зокрема, відповідає національним інтересам.

4. Сільськогосподарські землі мають належати українським селянам і фермерам. Майбутнє українського села – за фермерами, а не олігархами. Вирішальну роль мають відігравати місцеві територіальні громади. Держава має підтримувати селян і фермерів доступними кредитними ресурсами для розвитку і розширення їх виробництва за європейськими агротехнологіями. 

У Європі 1 га землі коштує 30-40 тис. доларів, в Україні – 20 тис. грн. Купівля-продаж-перепродаж землі може принести тисячі відсотків прибутку, і немає такого злочину, на який не піде капітал заради такого зиску. 

У той же час середній прибуток товаровиробників на 1 га ріллі в країнах ЄС складає приблизно 500 євро. Використання української ріллі на такому ж рівні ефективності може давати щорічно 16,3 млрд. євро прибутку.

5. Для забезпечення екологічної безпеки та сталого розвитку необхідно оптимізувати співвідношення ріллі й екологостабілізуючих угідь, вилучивши з обробітку деградовані й малопродуктивні землі з наступною консервацією (реабілітацією) і трансформацією їх у лісові та природні кормові угіддя. Сформувати мережу спостережень за екологічним станом ґрунтів. 

6. Обов’язково слід враховувати негативну демографічну ситуацію. Широкий розвиток фермерства на новій індустріально-технологічній основі, а відтак – українського села можуть зламати негативні демографічні тенденції, пов’язані зі скороченням чисельності і старінням населення, відкриють потужні можливості для подолання демографічної кризи. 

7. Вирішення усіх вищезазначених питань потребує загальносуспільного консенсусу, за необхідності – проведення всеукраїнського референдуму.

Ініціатором референдуму може виступити Українське товариство охорони природи, Статутом якого передбачено, що Товариство «виступає з ініціативою проведення всеукраїнського чи регіональних референдумів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».

Отже, для формування цивілізованого ринку землі треба кілька простих і очевидних передумов – чесна професійна влада; повноправне громадянське суспільство; належне законодавство і справедливе правосуддя; прозорість обігу сільськогосподарських земель; гарантований захист прав не тільки власників окремих земельних паїв, а й права спільної власності Українського народу на природні ресурси і територію своєї держави.

Василь ШЕВЧУК, голова Українського товариства охорони природи, доктор економічних наук, професор

23 серпня 2017 р.  

Apple починає програму чистої енергії в Китаї

Apple, гігантська компанія з великою кількістю впливу і грошових коштів, має непогану можливість проявити лідерство в області важливих соціальних та екологічних проблем. Десять років тому, це, схоже, не було настільки важливим пріоритетом в компанії, але з тих пір як Тім Кук став босом, багато речей змінилися.

Можливо, це просто відображення власних цінностей і почуттів Кука або бажання залишатися «в тренді», тим не менше спостерігаються позитивні зміни. Останні приклади Apple це покупка лісу, розміром з Сан-Франциско, в США з метою його збереження, будівництво сонячних ферм, захист 1 млн гектарів лісу в Китаї і будівництво сонячних ферм.

Китай, безумовно, є великим фокусом для компанії в даний час, і не тільки тому, що її продукція там збирається (більшість компонентів для iPhone і i Pad приходять з інших країн, таких як Японія, Південна Корея, і США, але остаточне складання, звичайно ж, в Китаї), але й тому, що країна стає їх найбільшим ринком. Тім Кук нещодавно приєднався до Ради Інституту Полсона, метою якого є сталий розвиток Китаю.


Компанія Apple вирішила значно збільшити свої інвестиції чистої енергії в Китаї. Вона планує побудувати сонячні проекти на більш ніж 200 мегават в північному, східному і південному районах Китаю, які будуть виробляти кількість енергії, еквівалентної більш ніж 265 000 китайськими будинками щорічно і почне компенсувати енергію, використовувану в ланцюжку поставок Apple. Це не рахуючи проекту в 40 МВт, розташованого в провінції Сичуань, будівництво якого тільки що закінчилося.


Далі Apple запускає нову ініціативу, метою якої є переклад партнерів на більш енергоефективне виробництво і використання чистої енергії для своїх виробничих операцій. Apple буде співпрацювати з постачальниками в Китаї для установки більше 2 гігават нової екологічно чистої енергії в найближчі роки.

"Apple також поділяться передовим досвідом в отриманні екологічно чистої енергії та створенні високоякісних проектів використання відновлюваних джерел енергії, а також забезпечить практичну допомогу деяким постачальникам в таких областях, як аудит ефективності використання енергії, що регулює керівництво і створення міцних партнерських відносин, щоб принести нові чисті енергетичні проекти в Китай", пише компанія.

"В рамках частини програми Apple, в 2018 році Foxconn побудує сонячні установки на 400 мегават, починаючи з провінції Хенань. Foxconn зобов'язалася зробити стільки чистої енергії, скільки споживає завод по остаточній збірці iPhone в Чженчжоу".

Apple стверджує, що програма допоможе уникнути більш 20000000 тонн забруднення парниковим газом в країні до 2020 року, що еквівалентно видаленню майже 4 млн легкових автомобілів з дороги на один рік.

В останньому прес-релізі компанія запевнила, що джерелом 87% усієї використовуваної енергії є чисті джерела. Нові проекти можуть допомогти їй отримати 100%, що, безсумнівно, є кроком у правильному напрямку.

Джерело: facepla.net

Китай закриє останню працюючу в Пекіні вугільну електростанцію

Пекін , забрудненість в якому перевищила в 2014 році більш ніж в 2 рази допустимий владою Китаю рівень, закриє останню вугільну електростанцію в 2016 році.

Установка, що належить корпорації China Huaneng, виробляє 845 МВт. У 2014 році була закрита одна вугільна електростанція в китайській столиці, минулого тижня припинили роботу ще дві.

Закриті підприємства будуть замінені на газові електростанції, здатні приробляти в 2,6 разів більше енергії, ніж вугільні.

Такі кроки робляться з метою виконання урядових реформ щодо поліпшення екологічної обстановки в країні. В даний час на частку Китаю припадає майже половина загального світового споживання вугілля. До 2017 року Пекін планує скоротити щорічне споживання вугілля на 13 млн т.

Джерело: economics.unian.net

«Таймон», або трилогія часу Юрія Щербака

Юрій Щербак – мислитель, дипломат, письменник, міністр екології, вчений, професор, людина-всесвіт, а для мене ще й добрий друг, старший колега й еко-побратим, звершив справжній подвиг – сотворив феноменальну трилогію: «Час смертохристів : Міражі 2077 року» (2011 р.), «Час великої гри : Фантоми 2079 року» (2012 р.), «Час тирана : Прозріння 2084 року» (2013-2014 рр.).

У мене на нічній тумбочці лежать книги Германа Гессе – Нобелівського лауреата в галузі літератури, і Юрія Щербака, поки що не лауреата цієї премії. Перед сном, залежно від прожитого й пережитого за день, я беру одну з них, читаю кілька сторінок, осмислюю, думаю, шукаю відповіді на одвічні питання «звідки, для чого або за що, куди…».

Я не просто читаю книги Щербака, насолоджуючись захоплюючим сюжетом, довершеним літературним стилем, який нагадує мені любимого нами обома Германа Гессе. Я зчитую їх з Простору, де записано усе що було, і що, ймовірно, буде. 

Однак те, що може бути, не є жорстко детермінованим, воно може змінитися, якщо, хоча ні – коли (!) ми прозріємо.

Розбудити, пробудити, відкрити зіниці душ – таку нелегку місію узяв на себе Юрій Щербак. І зробив це з притаманними йому мудрістю, прозорливістю, небайдужістю, симпатичною іронічністю, здатністю відкривати очі на звичну і тому непомітну очевидність, життєвим досвідом і врешті – Прозрінням!

Діалектику влади, життя, любові, гордині, жертовності, усього, що творить історію світу і долю людини – Юрій Щербак вплітає у захоплюючий сюжет, який, одначе, не є головною ціллю трилогії. Її мета, як горизонт для мандрівника у Всесвіті – пошук Істини, яка, відомо, у Кого зберігається.

Вершиною драматургії «Часу смертохристів» є зустріч Гайдука (головного героя трилогії) з професором Вебером, автором книг, назви яких промовляють за цілу епоху: «Психологія ненависті» (2023), «Імперський психоз Росії: дорога до краху» (2026), «Паранойя політкоректності і загибель Європи» (2030), «Нові світові демони: психопатологія глобалізації» (2036), «Небезпечна психічна хвороба: криміналізація суспільств і держав» (2058).

Вебер, чия мудрість виростала з великої любові до людей і великої відповідальності перед Богом, закликає: «… не слухайте тих, хто постійно плаче над нещасною долею України, хто скиглить і розмазує соплі… Підніміться над історією, над сьогоденням. Почніть писати історію України з чистого аркуша. Чого Вам не вистачає? У вас і у вашого народу є не тільки майбутнє, але і блискуче минуле: Київська Русь. Велика держава, яка існувала тисячу років тому. Є християнство. Степ прийшов ненадовго. Тільки скінчаться трави і почнеться зима – степові коні залишаться без сіна…

«Старий переплутав століття, – вирішив Гайдук. – Вік бере своє. Тут не коні Батия, а «черепахи» і танки Нижньо-Тагільського заводу» (стор. 449). 

У 2011 році Юрій Миколайович надписав мені на книзі: «…від усієї душі цей погляд у майбутнє (сподіваюсь не пророчий)». На жаль, через три роки Нижньо-Тагільські танки з’явилися на нашій землі…

Гнітючою реальністю стає ще одне передбачення: «…телевізійний вірус, який вражає мозок людини і викликає психічне захворювання, до синдромокомплексу якого входять прогресуючий дебілізм, емоційна тупість і стан агресивної ненависті. Назвали його TDV – Television debylity’s virus» (стор. 447). 

Щербак попереджає – щоб уникнути катастрофи, треба шукати нові шляхи побудови суспільства. «Старі проекти розвитку цивілізації вичерпано. Перш за все – так званий демократичний проект. Влада більшості над меншістю. Не може одна людина – навіть найгеніальніша, а вождями, гетьманами чи президентами стають, як правило, унікальні мерзотники і честолюбні параноїки, – втілювати волю і мрії мільйонів людей. Не може якась жалюгідна епітеліальна клітина керувати організмом людини. Керувати повинен мозок (у автора – це рада менеджерів, куди входять економічні, фінансові, соціальні, освітні, екологічні і безпекові менеджери» (с. 450).

От вам і рецепт технології конструювання майбутнього, щоб уникнути жорсткого зіткнення з ним! Чи ж слідуємо йому?

Міражі 2077 року починають проявлятися уже тепер і тут. До чого це може призвести, читаємо далі: «Одним з головних масових настроїв, що сформувалися в ті роки, стало почуття гріха й страху перед гнівом Божим. Позбуваючись влади телевізійного колективного зомбування, люди відчули особисту відповідальність за свої вчинки, почали більш гостро розуміти межу між доброчесним життям і гріхом».

А ще через 100 років, у серпні 2177 року, Світовий конгрес, присвячений причинам і наслідкам Четвертої глобальної війни, підтвердив, що «період Темряви і Страху в новітній історії людства, на щастя, скінчився: разом з відродженням науково-технологічного і промислового потенціалу, глобальної торгівлі та державного життя, відродженням збройних сил та геополітичної боротьби за ресурси, домінування і впливи, життя стало повертатися до своїх плюралістичних форм, до нових спроб людини скинути Бога з небесного престолу і зайняти його місце» (стор. 467-468).

Завершує ж Юрій Щербак першу книгу «Час смертохристів» сповіддю головного героя, у якому багато в чому вгадується сам автор, «Сину Божому Ісусу Христу з Назарета», яка закінчується такими словами: «… і змарнілий, посивілий Аскольд з блаженним виразом обличчя тримає біля грудей тримісячного хлопчика, який, вигрівши спинку на батькових грудях, дивиться вдалину, і в цьому недитячому погляді світиться задумливий спокій – я не можу знайти іншого слова, хоч ідеться про немовля. Здалося, тихий малюк бачить те, чого не дано узріти нікому з нас» (стор. 475). 

У другій книзі «Час великої гри» автором змальовано майбутню картину світу, якою вона може стати внаслідок поширення ЗОМБІ – зони особливих міжнародно-безпекових інтересів. «З’явилася дуже велика небезпека того, що наступним ЗОМБІ оголосять Україну. Тобто ваші землі, ваше зерно, ваше можливе процвітання. Вся ваша територія перейде під міжнародний контроль» (стор. 151-152).

Як і в першій книзі, фінальні слова автор неспроста вкладає в чисті уста дитини: «Я не знаю, куди ми йдемо – чи ми тікаємо назавжди з цієї землі, з цього осоружного Дикого Поля, оманливо схожого на рай, чи навпаки – повертаємось до себе, в свою країну, де нас чекають, де пам’ятають мою матінку і люблять тата, де наш дім, де неоране поле, де в повітці чекає іржавий плуг.

Вночі, коли до мене прийшло це дивне видіння, раптом прокинулася моя матінка, схопилася й заплакала – мабуть, привиділися їй та сама гора, Дніпро і чоловік із сином, що налаштувалися в дорогу, самі не знаючи – куди» (стор. 436). 

Пригадую, як після виходу другої книги «Час великої гри» ми пили каву у кав’ярні «Кофе Тайм» і Юрій Миколайович хитрувато удавав, нібито ще роздумує – писати третю книгу, чи ні. Я бачив, що думки його уже крутяться навколо «Часу тирана», але усе ж сказав: «Ви ж не залишите без відповіді останні слова дилогії – «куди»?

Не залишив. «Час тирана» у трилогії Юрія Щербака – особливо висока книга, майже апогей. Кажу «майже», бо знаю й відчуваю – сходження до нових Вершин ще попереду. З кожним сходженням відкриваються усе вищі вершини. І в альпіністів, і у мислителів.

У прозрінні 2084 року Юрій Щербак передбачає епохальне відкриття елементарної частки часу, яку називає «ТАЙМОН». Це відкриття лягає в основу «неспростовних доказів не лінійного, а викривленого, спіралеподібного і навіть зворотного руху цих часток… Всупереч догмі так званої «стріли часу» – тобто вічного руху від минулого через сучасність до майбутнього… історія різних народів і суспільств не веде їх до світлого майбутнього, а нерідко навпаки – до здичавіння, деградації, агонії, загибелі» (стор. 218).

Через незнання ефекту ТАЙМОНУ «… люди 2013 року, навіть найбільш освічені з них, що добре знали історію – але історію минулого, а не прийдешнього – не могли уявити, на що перетвориться карта світу через сімдесят років… На території Європи виникне двадцять один емірат – як результат гнилої політкоректності, фальшивої толерантності західних лібералів… Російська імперія впала, як стара напівзруйнована скотобійня, під вагою агресії Путіна проти України, його бундючних проектів відновлення колишньої величі, від всепоїдаючої корупції, алкоголізму, нерозв’язання національних питань і збайдужіння громадян. Сполучені Штати Америки припинили автономне існування… Китай …залишався загадковою силою, дбаючи лише – до кращих часів – про власні внутрішні інтереси» (стор. 219). 

Можливо, не випадково автор для позначення свого відкриття обирає назву, яка походить від двох англійських слів: «time» і «on», що разом означає «увімкнений час». 

Час на Землі увімкнений і обмежений для усіх – багача і бідняка, жорстокого правителя і простої людини, кривавого завойовника і жертви. Тільки Бог не знає меж ні у часі, ні у просторі!

Я довго не міг зрозуміти й змиритися, чому уже перед самим епілогом «Часу тирана» після нібито закодованого глибинним смислом (місцями на душу наверталися сльози) інтерв’ю Гайдука молодій, «а значить сміливій і жорстокій» тележурналістці Оксані, автор дав абзац про дебелого «Сірого Князя» з жовтим блиском очей гієни, його наглий виступ в Академії кратології (влади). 

Навіщо, думалось, – ми тільки що пережили цей сором і не хочеться навіть згадувати, треба йти далі. Відповідь знайшов у останньому абзаці параграфу, написаного курсивом: «Посеред натовпу повстанців, що оточував згарище, можна було побачити нових, ще нікому не відомих кандидатів у Володарі, очі яких світилися відблисками пожежі, стаючи жовтими, схожими на очі гієн».

І зрозумів – це застереження! Час може повернутися завдяки здатності ТАЙМОНУ рухатися й у зворотному напрямі, якщо ми будемо залишатися такими байдужими. 

«Міражі» Юрія Щербака з’єднують «Україну – Русь». І справді – «Україна не Росія», Україна – Русь! 

Це знімає дуже багато питань, історичних нашарувань, спростовує міфи, з’єднує віки, відкриває – «куди…».

Залишається гадати і з надією сподіватися – коли ж у міражах майбутніх років «Україна – Русь» знову міцно стане на обидві свої історичні ноги, як повноправна спадкоємиця великої Київської Русі – колиски християнства?

Нам украй важливо бачити – коли і куди, бо українська душа роздвоєна, розділена. І цей поділ не на Схід чи Захід, це добре видно крізь полум’я війни, що спопелило цей штучно накинутий поділ України з недобрими намірами колишніх політиків-невдах.

Роздвоєність душ є ментальною. 

Це барвисто, відверто, оголено аж до відчуття невсеоднішнього сорому демонструє діалог Гайдука і Крейди – цієї потвори «невмирущого архетипа» тієї частини української душі, за яку буває соромно. Але коли соромно, то «не однаково мені».

Читаєш слова Крейди: «Ми – народ м’який, співучий, терплячий. Ми збереглися як народ тільки завдяки нашій покорі, нашому рабству, як ви кажете. Інакше би нас давно знищили в Сибіру. А так – жили-не тужили в рабах Росії й Польщі. Жили краще, ніж наші хазяї. Бо ми – хитрі, а вони – дурні» (стор. 335). 

Ніби й так можна «тишком-нишком прожити на левадах і у вишневих садочках…». «Він (шейх Омар аль-Бакр, якому хоче коритися Крейда) що, біля кожної хати патруль бусурманський поставить, всі самогонні апарати знайде? Та наші генетики полтавські виростять під видом баранів таких свиней… Генетично модифікованих!» (стор. 335-336).

Невже ця частина української душі готова й потерпіти, аби були галушки, сало і горілка?

Зовсім недавно ми бачили на біло-синіх біг-бордах: «повысим зарплаты и пенсии». І на ці обіцянки-цяцянки знову купилися ті, хто готовий «бути рабом-малоросом»!? Добре, хоч на цей раз їх уже виявилося не так багато.

Однак потужно звучить відповідь Гайдука – Координатора України-Руси: «Запам’ятай, салоїде й галушкожере. Ти не знаєш українців. Ми не тільки народ Плуга, а й народ Шаблі. Ми вільні, горді та войовничі. Ти забув повстанців, партизанів, махновців, бунтівників, бандерівців, протестувальників. Українці вперті як у житті, так і в бою. Згадай Майдан. І не будуть коритися ніяким місцевим султанам і ніяким Омарам. Не стануть рабами»! (стор. 335).

Саме ці слова головного героя – в основі справжнього історичного архетипу українців! Саме вони відкривають шлях до Прозріння, а значить до Волі – нашої одвічної національної ідеї!

Юрій Щербак доводить, що у XXI столітті битва йде за душі, не за території! Наславши «бойову сарану» (передбачену автором інженерно-біологічну зброю), відрізавши тонку скибку від єдиного і багатого у своєму різноманітті короваю України-Русі, «імператор» програв прихильність десятків мільйонів душ. 

Чорні енергії спустошують і душі, і території. А відрізана скибка швидко черствіє… 

Хто не знає цього – неодмінно буде битим, навіть якщо кине у вир війни тисячі невинних душ заради своїх земних амбіцій. Крізь полум’я війни завжди проглядаються жовті відблиски очей гієн. 

У «Небесному Єрусалимі» Юрія Щербака «…душі найбільших злочинців, які не каються і яким немає прощення, надійно замкнені до спеціальних капсул, наче високотоксичні радіоактивні відходи. Та чи так уже надійно? – чому ж тоді на Землі з’являються все нові й нові злочинці?» (стор. 416).

«Небесний Єрусалим» Щербака – гігантське космічне місто у центрі Всесвіту, де «живе Бог, Творець матерії, життя, енергії і людських безсмертних душ».

«Бог на кожного долю родить» – сказав колись під час нашої недільної бесіди дід Петро – Український Пророк, ясновидець Петро Дементійович Утвенко із Дивина, що на Житомирщині.

Заглянувши наприкінці за горизонт у тисячу років і тільки трошки одкривши для нас «Третій закон Бога – закон збереження і вічного кругообігу душ», Юрій Щербак витлумачує, «що душі – це вічний, незнищенний потенціал природи, невичерпна скарбниця характерів, почувань, нахилів, надій, пристрастей і спогадів… Безсмертна душа не має паспорта, ця душа належить даній конкретній людині, а не державі…». І що «держави душі не мають: держави – штучні, тимчасові утворення, вічними є землі, на яких живуть народи…» (с. 414-415).

На мою думку, «трилогія часу» Юрія Щербака заслуговує на Нобелівську премію в галузі літератури, а можливо – й миру. 

Я цього щиро бажаю, але з не меншим хвилюванням чекаю нової книги Щербака, міражі якої я уже бачив у його прозрілих очах…

Василь Шевчук 
міністр екології у 1998 – 2003 роках 
професор, доктор економічних наук

Відновлювана енергетика - джерело роботи для 6,5 млн чоловік

Людство все частіше починає використовати відновлювані джерела енергії, про що незаперечно свідчить стабільне зростання обсягів світового виробництва кінцевого продукту, зростання продажів устаткування при зниженні ціни на нього, зростання капіталізації та подорожчання акцій компаній, працюючих в цій сфері.

Кількість людей, яких забезпечує роботою поновлювана енергетика - один з показників її успішності та затребуваності. Останні дані про зайнятість в цій індустрії недавно опублікувало Міжнародне агентство з відновлюваної енергії (International Renewable Energy Agency, IRENA). Згідно з даними звіту «Відновлювані джерела енергії та робота - Щорічний огляд 2014» (Renewable Energy and Jobs - Annual Review 2014) на всій планеті зелена енергетика забезпечує роботою 6,5 млн чоловік.

Всеохоплюючий щорічний огляд демонструє стале зростання кількості робочих місць у відновлюваній енергетиці. Якщо в 2012 році в галузі працювало 5,7 млн ​​чоловік, то за результатами 2013 року ця цифра зросла на 800 тис.

«З 6,5 млн осіб, прямо або побічно зайнятих у поновлюваних джерелах енергії, сектор доводить, що він перестав бути нішею і перетворився на значного роботодавця по всьому світу, - вважає генеральний директор IRENA Аднан З. Амін (Adnan Z. Amin). - Розуміння зрушень у сегментах вартісних ланцюжків, показане в доповіді, має вирішальне значення для розробки політики, спрямованої на зміцнення зростання числа робочих місць в цьому важливому секторі економіки».

Зайнятість у відновлюваній енергетиці формувалася в 2013 році на основі галузевих зрушень і перебудов, зростаючої конкуренції і досягнень у технологіях та виробничих процесах. Найбільшими роботодавцями в галузі є Китай, Бразилія, США, Індія, Німеччина, Іспанія і Бангладеш. Серед видів відновлюваної енергії за числом робочих місць лідирують: сонячна енергія, біопаливо, енергія вітру, біомаса та біогаз.


Значно зросли показники Китаю, які обумовлені виробничої активністю і збільшенням кількості щорічних впроваджень фотоелектричних конверторів. IRENA відзначає їх п'ятикратне зростання з 2011 по 2013 роки.

«Вибуховий попит на сонячні конвертори в Китаї та Японії збільшив зайнятість у установчому секторі та послабив проблему надлишкової пропозиції фотоелектричних модулів, - зазначив Рабія Феррухі (Rabia Ferroukhi), керівник підрозділу інформації, політики та фінансів IRENA і основний автор доповіді. - Як наслідок, багато китайських виробників нарощують потужності».

У той час як вітроенергетика Китаю і Канади демонструє позитивні тенденції, показники США різноспрямовані зважаючи на політичну невизначеність. Офшорна вітряна енергетика і раніше зосереджена в Європі, зокрема у Великобританії та Німеччині.

Біопаливо разом зі збутовим ланцюжком отримує друге місце за кількістю робочих місць у відновлюваній енергетиці після сонячних фотоелектричних конверторів. Найбільшим виробником біопалива є США, в той час як найбільший роботодавець - Бразилія.

Огляд був представлений на Clean Energy Ministerial - зустрічі міністрів енергетики і інших високопоставлених осіб з 23 країн світу в Сеулі 12-13 травня 2014 року.



Джерело: facepla.net та irena.org

ООН: щороку 1,3 мільярда тонн харчів опиняється на смітнику

Щороку мільйони тонн продуктів харчуванння опиняється на смітнику. За даними фахівців ООН, це шкодить довкіллю та продукує викиди СО2. Щороку в усьому світі приблизно третина всіх продуктів харчуваня потрапляє у відходи. Це 1,3 мільярда тонн. За даними фахівців ООН, таке марнування не лише спричиняє економічні збитки, а й завдає великої шкоди довкіллю. Цінність такої кількості змарнованих харчів відповідає ВВП Швейцарії, заявив генеральний директор Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO) Жозе Граціану да Сільва в Римі.
Більше мільярда тонн харчів щороку опиняється на смітнику

Втрати обходяться світовій економіці щороку в 570 мільярдів євро (750 мільярдів доларів), зазначається у звіті "Наслідки марнування продуктів - вплив на природні ресурси", представленого в Римі та Найробі у середу, 11 вересня. Це неприйнятно з моральної точки зору, наголосив Граціану да Сільва. "Ми не можемо дозволити, щоб третина продуктів харчування, які ми виготовляємо, марнувалася або втрачалася у той час, коли щодня від голоду потерпають 870 мільйонів людей", - цитує слова гендиректора Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН агентство dpa.

Неприйнятне марнування

Ахим Штайнер, керівник програми ООН з довкілля (UNEP), промовляючи в Найробі, застеріг насамперед від розплати за таке марнування, від тягаря, що ляже на плечі майбутніх поколінь. За його словами, зменшення такого викидання їжі має надзвичайно великий потенціал для того, щоб подолати голод у світі.

Лише для виробництва продуктів харчування, які пізніше не використовуються, щороку втрачається майже 250 кубічних метрів води. Для порівняння - це втричі більше від вмісту Женевського озера, а також, як зазначається у звіті, це втричі більший обсяг води, ніж протікає за рік російською річкою Волга, зазначає агентство Reuters.

Крім того, під час виробництва цих продуктів продукуються парникові гази, що відповідає ефекту 3,3 мільярда тонн вуглекислого газу. Лише США та Китай викидають щороку більше вуглекислого газу, йдеться у документі. Але й це ще не все. Майже 30 відсотків світової площі сільськогосподарських земель використовується для виробництва продуктів харчування, які ніколи не з'їдаються. "Якби марнувалося менше харчів, це б не лише зменшило тиск на ресурси, яких обмаль, а й також стало б непотрібним збільшувати виробництво на 60 відсотків, щоб мати змогу і 2050 року прогодувати все населення Землі", - пишуть автори звіту.

Не поспішати викидати

У країнах, що розвиваються, йдеться нсамперед про те, що частина продуктів втрачається під час виробництва. У бідніших державах до того ж бракує відповідних можливостей для зберігання, таким чином продукти харчування псуються ще до того, як доходять до споживача.

Натомість у багатих країнах або в магазинах, або в приватних господарствах просто викидається величезна кількість продуктів харчування, які ще придатні до вживання. Так стається серед іншого й тому, що на упаковках зазначається мінімальний термін зберігання, що споживачі часто плутають з терміном придатності.

На думку німецького міністра з питань продовольства, сільського господарства і захисту прав споживачів Ільзе Айґнер, Німеччина вже перебуває на шляху до зменшення продовольчих відходів завдяки кампанії "Занадто добре для смітника". "Якщо це наслідуватимуть інші країни, то ми зможемо досягнути ціль Єврокомісії - зменшити вдвічі до 2020 року кількість продуктових відходів, які могли б бути використаними", - сказала міністр.

Автор: Наталя Неділько
Джерело: dw.de

Електронні відходи: аналіз ринку та проблеми утилізації

Забезпечення потреб сучасної людини вимагає від технічного прогресу створення все більшої кількості електронних пристроїв, які дозволяють людині економити час та почувати себе більш комфортно. Нажаль, невеликий термін експлуатації деяких пристроїв, а що важливіше, потужний тиск маркетингових акцій на свідомість людей призводять до швидкої заміни електронних пристроїв. У результаті, щороку у світі утворюється близько 50 млн тон електронних відходів, а їх накопичення відбувається втричі швидше, ніж зростання кількості інших відходів. 

Найбільш швидке зростання кількості електронних пристроїв спостерігається в країнах, що розвиваються (в першу чергу Китай, Індія, країни Латинської Америки). Це викликано тим, що Америка та багато європейських країн експортують електронні відходи до «країн третього світу», погіршуючи в них екологічну ситуацію. Так вже зараз у Китаї щорічно на звалища потрапляє 500 тис. т холодильників, 1,3 млн т телевізорів і 300 тис. т персональних комп’ютерів. В Індії − 275 тис. т холодильників, 275 тис. т телевізорів та 56,4 тис. т комп’ютерів [1].

В Україні проблема накопичення електронних відходів стоїть дуже гостро через: 1) зростання ринку електронної техніки та 2) відсутність налагодженої системи її утилізації. Згідно зі статистичними даними на території України перебувають у користуванні 53,6 мільйона мобільних засобів зв’язку, щороку імпортується 300 тисяч портативних комп’ютерів, 277 мільйонів елементів живлення (батарейок). У перерахунку на вагу це становить 4,5 тисячі тонн батарейок і акумуляторів на рік, які після відпрацювання є потенційно небезпечними відходами [2]. Результати дослідження ринку “GfK Ukraine” за перший квартал 2013 року свідчать, що порівняно з аналогічним кварталом минулого року обсяги продажів в грошовому виразі зросли на 14% . В «зеленій зоні» опинились усі сектори, а найбільшого росту досягли групи побутової електроніки (22%), великої (19%) та малої (18%) побутової техніки та телеком-продукція (14%). Загальні обсяги продажу побутової техніки та електроніки за підсумками кварталу складають майже 11 млрд грн. Динаміка продажів побутової техніки представлена на малюнку 1.

Табл.1 Динаміка продажів на ринку побутової техніки та електроніки в
Україні, млрд грн.


Процес переробки електронних відходів складається з трьох етапів: 1) збір; 2) сортування/демонтаж та попередня обробка (включає сортування, демонтаж, механічну обробку); 3) кінцева обробка (очищення та утилізація) [4]. Основною причиною, через яку в Україні накопичуються на звалищах електронні відходи, є відсутність законодавчого поля, яке б регулювало всі 3 етапи.

Газета УНІАН повідомляє, що у 90-ті роки деякі європейські країни заборонили розміщення електронних відходів на полігонах. А виробників електронних приладів на законодавчому рівні в ЄС зобов’язали безкоштовно приймати відпрацьоване або непридатне для подальшого використання електричне й електронне обладнання, нести відповідальність за його утилізацію, зокрема й фінансову. Щодо ситуації в Україні, то 16 лютого 2010 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з відходами». Завдяки цьому документу Закон України «Про відходи» доповнено статтею 35-1 «Вимоги до поводження з побутовими відходами», відповідно до якої небезпечні відходи необхідно збирати окремо від інших видів побутових відходів, а також відокремлювати на етапі збирання чи сортування та передавати спеціалізованим підприємствам, які мають ліцензії на їх переробку. До І класу небезпеки відносяться відпрацьовані люмінесцентні лампи та відпрацьовані малі побутові хімічні джерела енергії (батарейки та акумулятори) [1]. Наразі в Україні, відходи електроніки утилізуються лише на одному підприємстві у Львові (ДП «Аргентум»). Головною проблемою є відсутність системи централізованого збору відпрацьованої електронної техніки та люмінесцентних ламп, якими користується більшість мешканців. Щодо батарейок, ситуація виглядає краще завдяки встановленню пунктів їхнього збору у громадських місцях. Окрім цього, утилізацією електронного обладнання та комп’ютерної техніки займаються приватні підприємства, зокрема НВП «Екологічна лабораторія» (http://www.eco-lab.com.ua).

Таким чином, в Україні спостерігається прискорення темпів накопичення електронних відходів, а недосконала система управління призводить до неможливості ефективної утилізації відпрацьованого електричного та електронного обладнання. Згідно огляду Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86», для покращення існуючої системи поводження з електронними відходами необхідно включити основні принципи «електронних» директив ЄС (Директива 2002/96/ЄС про відходи електричного та електронного обладнання та Директива 2002/95/ЄС про обмеження використання певних небезпечних речовин в електричному та електронному обладнанні; нові Директива 2012/19/ЄС та Директива 2011/65/ЄС) в національне законодавство [2].

Автор: Марія Пазиніч

Джерела:

1) Газета СІМ ДНІВ Рівне [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://7d.rv.ua/2012/10/11/на-нас-наступають-електронні-відходи/

2) Вирішення проблеми електронних відходів: європейські підходи до української проблеми, К.,2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.irf.ua/files/ukr/programs/euro/publication_final_web.pdf

3) Прес-реліз GfK Ukraine [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.business.ua/upload/analytics/analitics%202013/2013-Q1_GfK_TEMAX.pdf

4) Recycling – From E-waste To Resources. United Nations Environment Programme & United Nations University, 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unep.org/pdf/pressreleases/E-waste_publication_screen_finalversion-sml.pdf

Глобальні зміни клімату і нова політика розвитку для України

Виступ В.Шевчука на міжнародній 
конференції «Цілі збалансованого розвитку для України» 18 червня 2013 р., Український дім, м. Київ

Шановні учасники конференції!

Україні потрібна нова політика розвитку. Це стратегічна технологія конструювання майбутнього, яка має враховувати глобальні зміни клімату, нову світову кліматичну політику. Пройшло уже півроку, як були прийняті рішення у м. Доха (Катар) на другий період дії Кіотського протоколу. Нові кліматичні умови можуть кардинальним чином вплинути на майбутній розвиток України. Але офіційної позиції Уряду поки що немає.

Коротко про аналіз ситуації, що склалася, та її можливі наслідки

Україна кілька разів офіційно декларувала свій намір скоротити викиди парникових газів на 20% до 2020 р. і на 50% до 2050 р. по відношенню до базового 1990 р., що знайшло своє відображення в офіційних документах Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК ООН, Конвенція). 

Прийняття більш жорстких зобов'язань унеможливлювало б не тільки зростання економіки і досягнення європейських показників рівня ВВП на душу населення, але й відновлення економіки. На сьогодні ВВП України досяг лише 75% від рівня 1990 року. Така позиція України була зорієнтована на показники, запропоновані Європейським Союзом.

Перед проведенням вісімнадцятої Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та восьмої зустрічі Сторін Кіотського протоколу Україна погодилась на кількісне зобов’язання з обмеження або скорочення викидів на період 2013-2020 рр., яке становить 76% від базового 1990 року. 

Крім того, на вимогу України, цей показник мав супроводжуватися приміткою з наступним змістом: «Має представляти собою повне перенесення, і не існує визнання якогось анулювання або будь-якого обмеження на використання цієї законно придбаної суверенної власності». 

Простіше кажучи, не використані у перший період дії зобов’язань за Кіотським протоколом надлишкові квоти (частини установленої кількості) мали б бути перенесені на другий період дії Кіотського протоколу і використані без будь-яких обмежень.

Проте вісімнадцята Конференції Сторін РКЗК ООН та восьма зустріч Сторін Кіотського протоколу, що відбулися у м. Доха (Катар) наприкінці 2012 року, з порушенням процедури, ухвалила поправку до Кіотського протоколу, яка регламентує другий період дії зобов'язань. Наразі невідомо, чи була офіційна реакція Уряду України на порушення процедури при ухваленні змін до ратифікованого міжнародного документу.

Ухвалена поправка до Кіотського протоколу містить суперечливі положення, що дає привід для різного їх тлумачення. Зокрема, нова редакція статті 3 Кіотського протоколу передбачає включення додаткового пункту, а саме: «Включити після пункту 7-біс статті 3 Протоколу наступний пункт: 7-тер. «Будь-яка позитивна різниця між встановленою кількістю на другий період дії зобов'язань для Сторони, включеної до Додатку I, та середніми щорічними викидами за перші три роки попереднього періоду дії зобов'язань, помножена на вісім, переводиться на рахунок анулювання цієї Сторони». 

Таким чином, зазначене положення фактично забороняє країнам-учасницям другого періоду нарощувати викиди парникових газів, що не кореспондується із таблицею кількісних зобов’язань з обмеження або скорочення викидів на 2013-2020 рр. 

Згідно з новими умовами, дозволений обсяг викидів розраховується виходячи із середньої величини викидів країни в період з 2008 по 2010 рік. Це означає необхідність стабілізації викидів на рівні, коли відбувалось падіння виробництва в умовах глобальної фінансово-економічної кризи. 

Для України середній показник викидів за 2008, 2009, 2010 рр. становить 389.926 млн. т СО2 екв., тобто складає 41,95% від рівня викидів 1990 р. При узгодженому раніше зобов’язанні у 76% викидів парникових газів від рівня 1990-го базового року фактично Україні дозволяється викидати лише 41,95%.

Таким чином, текст поправки не лише не надає Україні можливості оперувати вільними одиницями установленої кількості в рамках гнучких механізмів Кіотського протоколу, але й може призводити до перевищення дозволеного показника за найменшого зростання викидів парникових газів. 

Оцінка позицій інших країн на другий період дії Кіотського протоколу та їх можливого впливу на ситуацію в Україні

Другий період дії зобов’язань за Кіотським протоколом у частині реального скорочення викидів буде підтримуватись обмеженою кількістю промислово розвинених країн. В ньому немає зобов'язань для країн, що розвиваються, але мають потужні економіки (Китай, Індія, Бразилія та інші). Кіотський протокол не був ратифікований Сполученими Штатами Америки.

У ході багаторічного переговорного процесу щодо другого періоду зобов’язань за Кіотським протоколом Канада вийшла із Кіотського протоколу. Японія, Нова Зеландія та Росія заявили про відмову брати участь у другому періоді зобов’язань за Кіотським протоколом, оскільки, на їхню думку, Кіотський протокол з тим переліком країн, які повинні були реально скорочувати викиди у першому періоді, давав занадто незначний ефект для того, щоб вплинути на припинення зростання глобальної температури. 

При цьому викиди парникових газів підвищувались рекордними темпами, збільшуючись в останнє десятиліття на 3% у рік. Сьогодні, за різними оцінками, на перше місце за викидами парникових газів вийшов Китай, на другому опинилися США, далі – Бразилія та Індія.

Обмеження зростання економіки через необхідність реально скорочувати викиди парникових газів може мати негативний вплив на конкурентоздатність економіки України порівняно з потужними країнами, що розвиваються, але не мають зобов’язань зі скорочення викидів парникових газів.

Окрім тексту вищезазначеної Поправки до Кіотського протоколу, яка потребує ратифікації, було прийнято рішення, яке фактично зводить до нуля можливість продажу надлишкових одиниць з резерву за попередній період для наступного періоду дії зобов'язань за Кіотським протоколом.

Справа у тому, що зазначені одиниці можуть набуватися Сторонами з резервів надлишкових одиниць за попередній період інших сторін для перерахування в свій резерв надлишкових одиниць за попередній період в обсязі до 2% від її встановленої кількості для першого періоду дії зобов'язань. 

При цьому навіть зазначені 2% для України не мають сенсу, оскільки потенційні покупці надлишкових квот (Австралія, ЄС, Японія, Ліхтенштейн, Монако, Норвегія, Швейцарія) зробили заяви, що «не будуть купувати одиниці встановленої кількості, перенесені з першого періоду дії зобов'язань згідно з Кіотським протоколом».

Для виходу із цієї ситуації необхідно йти двома шляхами: 

По-перше, вжити усіх невідкладних заходів на Урядовому рівні з тим, щоб захистити свої раціональні позиції в Кіотському протоколі, виходячи з національних інтересів. 

І, по-друге, формувати нову політику розвитку з урахуванням глобальних змін клімату та необхідності зміни старої структури економічного розвитку. 

Які невідкладні заходи потрібні на Урядовому рівні

Позиція України має усі підстави для врахування у міжнародних переговорах і документах з питань зміни клімату. Для цього потрібно, зокрема, підсилити на міжнародній арені зусилля Державного агентства екологічних інвестицій, а не залишати його далі у тому стані, в якому воно перебуває зараз. 

Очевидно, зважаючи на недостатній потенціал ДАЕІ, в усіх міжнародних переговорах має брати участь МЗС України, щоб уникнути надалі прикрих провалів і не регламентованих Урядовими директивами ситуацій. 

Треба якнайшвидше виробити чітку позицію Уряду. Цю офіційну позицію України ще до кліматичного саміту наприкінці 2013 року у Варшаві мають пропагувати та реалізовувати, окрім ДАЕІ, Міністерство закордонних справ, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство екології та природних ресурсів України.

Формування нової політики розвитку України з урахуванням глобальних змін клімату

На жаль, мусимо констатувати, що в Україні відсутній стратегічний нормативно-правовий акт (закон), ухвалений Верховною Радою України та безпосередньо спрямований не тільки на реалізацію положень Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу, а й, що не менш важливо – на політику розвитку національної економіки.

Незважаючи на відсутність цього украй потрібного закону, в Україні здійснюються певні заходи, спрямовані на імплементацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу.


  • На рівні Кабінету Міністрів України у 2005 році було затверджено «Національний план з реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату», який згодом був уточнений у 2009 році. 

  • «Основними засадами (стратегією) державної екологічної політики України на період до 2020 року» в рамках цілі 2 «Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки» визначено окремі завдання щодо скорочення обсягу викидів парникових газів, а також основних засад державної політики з адаптації до зміни клімату.
  • «Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011–2015 роки», затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 р. № 577-р, передбачено реалізацію 8 завдань, спрямованих на реалізацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.
  • Крім того, слід зазначити, що проблеми зміни клімату розглядаються, у тому числі, як чинник національної безпеки. Питання «Про стан та проблеми імплементації Україною Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату» розглядалося на засіданні Ради національної безпеки і оборони України 15 червня 2007 року. 
  • Іншими рішеннями РНБО України у 2010 році було запропоновано Національній академії наук України розробити довгострокові прогнози аномальних погодних явищ, спричинених глобальними змінами клімату, а Кабінету Міністрів України доручено розробити та затвердити Національний план адаптації до змін клімату. 
Загальні висновки 

Таким чином, питання глобальних змін клімату та адаптації до них, незважаючи на відсутність базового закону, усе ж таки розглядаються у різних стратегічних документах щодо безпосередньо кліматичної політики України. 

Але зовсім протилежним є становище на рівні державних стратегічних документів, які визначають сучасну і майбутню політику розвитку України. Тут взагалі питання глобальних змін клімату та їх впливу на економіку, природу і людину поки що відсутні.

Це стосується політичних програм, а також державних стратегій розвитку промисловості, енергетики, транспорту, житлово-комунального господарства, сільського господарства, поводження з відходами, землекористування і лісового господарства та інших галузей економіки.

Саме тому питання щодо виконання зобов’язань на другий період дії Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, яке виникло для нас дещо несподівано, матиме дуже великий вплив на політику розвитку України. Причому хочемо ми того, чи ні.

Як перейти до нової політики розвитку України? Детальний виклад рецептів і конкретних кроків потребує окремої аналітики. Сьогодні ж необхідно здійснити перший із двох кроків, а саме, як зазначалося раніше – вжити усіх невідкладних заходів на Урядовому рівні з тим, щоб захистити раціональні позиції України в Кіотському протоколі, виходячи з національних інтересів.

Що стосується нової політики розвитку України – то це окрема, хоч і тісно пов’язана з першою проблемою, стратегія конструювання майбутнього.

Програма розвитку ООН в Україні розпочала цю роботу, започаткувавши спеціальний проект щодо розробки концепції стратегії низьковуглецевого зростання в Україні. Це заслуговує на підтримку Уряду, науки і громадськості, оскільки може стати першим кроком до нової політики розвитку України.

Шевчук В.Я., 
доктор економічних наук, професор


18 червня 2013 року


Україна використовує 2 млрд грн по Кіотському протоколу

В Україні діє шість великих проектів Кіотського протоколу на 2 млрд грн. Про це під час прес-конференції повідомив міністр екології та природних ресурсів України Олег Проскуряков, передає кореспондент УНН.
У рамках проектів Кіотського протоколу ведеться співпраця з київським метрополітеном та міжнародним дитячим центром “Артек”.
Також вкладаються кошти у теплотраси Горлівки, очистку шахтних вод в Луганській області та оновлення та будівництво котельні в Дніпродзержинську.

“2 млрд – це 544 національних об’єкти – це школи, дитячі садочки та лікарні. Там відбувається теплосонація приміщень – вікна, фасади, дахи”, - зазначив О.Проскуряков.

Довідка УНН: 16 лютого 2005 року офіційно набув чинності Кіотський протокол — міжнародний документ, який підписали в японському місті Кіото в грудні 1997 року, повідомляє УНН.Цей документ став доповненням до Рамкової конвенції ООН, яка регламентує дії розвинених країн, спрямовані на нормалізацію клімату. Згідно з умовами конвенції, країни з перехідною та розвинутою економікою повинні контролювати викиди в атмосферу так званих парникових газів. Зокрема, зменшення обсягів викидів було намічено на 2008-2012 роки. Кіотський протокол набув чинності на території 159 держав.

Розробка плану заходів щодо скорочення викидів вуглецю і промислових газів в атмосферу почалася в зв'язку з тим, що вчені все частіше почали заявляти про глобальне потепління. За офіційними даними, з 1990 року по 2012 рік середня температура на землі збільшилася на 5,2%.

Коли вступив в силу Кіотський протокол, Індія, Китай, США і Австралія відмовилися ратифікувати його. У 2013 році дія договору завершується, тому міжнародне співтовариство готує новий нормативний документ для регулювання обсягів промислових викидів в атмосферу планети.

В Україні впровадження механізмів Кіотського протоколу, у тому числі в частині реалізації проектів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища є метою Національного агентства екологічних інвестицій України. Проте діяльність уряду, за оцінкою громадських експертів, є однобічною, оскільки сконцентрована навколо двох пріоритетів: проекти спільного впровадження (спостерігається скоріше перешкоджання імплементації механізму за рахунок постійної зміни умов, правил і процедур розробки, підтримки і затвердження проектів спільного впровадження) та торгівля квотами (активне сприяння імплементації, проте без прозорості в питаннях, що стосуються використання на практиці коштів, які може забезпечити даний механізм).

Джерело: unn.com.ua

У боротьбі з безперервним смогом Китай шукатиме шляхів вирішення проблеми з опорою на закон

Центральні і східні райони Китаю знову охоплені густим туманом і смогом у ці дні. Це вже четвертий випадок прояву подібної погоди за нинішню зиму.
За повідомленням Міністерства охорони навколишнього середовища КНР від 29 січня, під впливом туману повітря безлічі міст залишається в стані "серйозного забруднення" або "дуже серйозного забруднення". На території Китаю розміром в 9,6 млн квадратних кілометрів, площа регіонів, що вкрило "сірим туманом", становить 1,3 млн квадратних кілометрів.

У місті Шицзячжуан / Північний Китай / і в місті Ханчжоу / Східний Китай / видимість становить лише 300 метрів, а в містах Центральної рівнини - Чженчжоу, Хефеї і інших містах - видимість становить лише 100 метрів.

29 січня, коли рівень видимості впав нижче 50 метрів, в місті Шанцю провінції Хенань / Центральний Китай / влада оголосила "червоний" рівень небезпеки забруднення. У Пекіні люди пам'ятають якість повітря під час проведення Олімпіади -2008 . "У той особливий період, уряд зажадав закрити деякі шкідливі виробництва, зупинив рух великої кількості автотранспорту, - говорить городянин Лінь Сяої. - Здається, зараз видати такий указ уряду буде складно".

"Виробництва низького екологічного класу, для яких характерне надлишкове витрачання матеріалів у виробництві, - одна з головних причин смогу в містах, - стверджує член комітету НПКРК провінції Чжецзян / Східний Китай / Фань Байнаї, і додає: "Уряд повинен посилити вироблення законодавчої бази та системи оцінки діяльності місцевих адміністрацій і вирішити проблему смогу на макрорівні".

Важливість зусиль у цьому напрямку в китайських містах, мабуть, усвідомили. У Пекіні, наприклад, вже винесено на загальне обговорення проект Положення про боротьбу із забрудненням атмосфери.

Джерело: ukrainian.cri.cn

Сім китайських міст у десятці найбрудніших у світі

Серед 500 великих міст Китаю стандартам якості повітря відповідають менш 1%. Про це свідчать дані, наведені в доповіді "Аналіз навколишнього середовища Китаю", підготовленого Азіатським банком розвитку (АБР) разом з Університетом Цинхуа (Пекін).
За словами представника АБР Хаміда Шаріфа, ситуація як і раніше погіршується, хоча в багатьох сферах щодо екології країна все-таки домоглася поліпшення. Він додав, що Китай, у порівнянні з іншими країнами, зіштовхується з більше серйозними екологічними проблемами.
Нагадаємо, у минулі вихідні рівень забруднення повітря в Пекіні й ще кількох великих містах досяг критичної позначки. Через густий смог місцева влади рекомендували жителям не залишати будинків.

Джерело: fakty.ictv.ua

Вугілля святкуватиме "камбек"?

Вугілля набуває дедалі більшого значення, вважають фахівці Міжнародного енергетичного агентства. Провину за це покладають на нові індустріальні країни, сланцевий газ і низьку ціну вугілля та викидів СО2.
"Вугілля і газ воюють між собою, і газ вже близький до того, щоб програти у цій війні", - так характеризує Марія ван дер Говен, керівниця Міжнародного енергетичного агентства, світовий ринок енергоносіїв. Вона посилається на дослідження, нещодавно оприлюднене агентством. Його автори фіксують вугільний ренесанс у всьому світі.

Вугілля є одним з найбільш шкідливих для клімату енергоносіїв, наголосив в інтерв'ю DW Карстен Смід з німецької філії міжнародної природозахисної організації Greenpeace. Адже під час спалювання вугілля виділяється велика кількість вуглекислого газу.

Важливість вугілля

2011 року, за даними Міжнародного енергетичного агентства, вугілля було другим за важливістю постачальником енергії після нафти у світі. Тим часом 28 відсотків від усієї світової енергетичної потреби покривається за рахунок вугілля.


До 2017 року, за прогнозом агентства, обсяги використання вугілля тільки збільшуватимуться – до 500 тисяч тонн на рік. Причина цього: "Відносно висока ціна газу з порівняно низькою вартістю вугілля, а також, чесно кажучи, недбале ставлення до вартості викидів СО2 у Європі", - резюмує ван дер Говен.

Провина сланцевого газу

Натомість у США, за словами експертки, нині видобуваються великі кількості відносно дешевого сланцевого газу. У цьому разі йдеться про "невеличкі поклади гпазу глибоко під землею, що видобуваються новими методами". Зі сланцевим газом вугільна промисловість у США тягатися не може, тож, як каже ван дер Говен, вугілля постачається до Європи, перенасичуючи цей ринок.


Водночас ціна, яку промисловість має сплачувати за кожну тонну викидів вуглекислого газ, відносно низька. "Цей найважливіший інструмент для захисту клімату в Європі не працює", - стверджує Смід. Цінова динаміка підтверджує ці слова: раніше тонна СО2 коштувала 30 євро, сьогодні вона досягла позначки шість-сім євро. "Тому енергетична промисловість може собі дозволити спалювати брудне вугілля у такій кількості", - пояснює Смід.

Китай - це вугілля

Крім того, зростання потреби в енергії у нових індустріальних країнах, особливо в Китаї та Індії, покривається за рахунок вугілля. Як каже ван дер Говен: "Дуже важливо замислитися, що рішення, які ухвалюються в Пекіні чи Делі, і які стосуються видів енергії, мають великий вплив на нас усіх". У документі Міжнародного енергетичного агентства містяться слова "Китай – це вугілля, вугілля – це Китай". Утім, і це може невдовзі змінитися, вважає Смід: "У Китаї зараз кожні дві години споруджується нова вітряна електростанція".


Керівниця Міжнародного енергетичного агентства ван дер Говен теж ввважає, що газовій монополії може бути покладено край. Зокрема, за допомогою комбінації з енергоефективних і чистих технологій для вугільних електростанцій, активнішого розвитку відновлювальної енергетики.

Крім того, не варто забувати атомну енергетику, додає вона. З цього питання, як відомо, кожна країна визначається самостійно. У той час, коли, наприклад, Німеччина вирішила відмовитися від "мирного атому", деякі інші держави продовжують розвивати цей напрямок.

Джерело: dw.de