#ukrpryroda

Сніг як бомба сповільненої дії

Схоже, цьогорічна зима не відступить ніколи. Ось і нині на зміну незначному потеплінню мало не на всі регіони обрушився неймовірний снігопад. І хоч як дивно, але й цього разу основною зброєю, за словами самих чиновників, стали не техніка, а прості двірники з лопатами та вже всім відома сіль. Влада так і рапортує, що за добу в Києві комунальники використали понад 600 тонн солі для боротьби з наслідками снігопаду. «Була дуже важка зима, велику кількість солі було висипано. У нас залишилося лише 3 тисячі 600 тонн солі для міста. За одну ніч понад 600 тонн висипано», — повідомив днями на брифінгу перший заступник голови Київської міської державної адміністрації Олександр Мазурчак.

Тим часом екологи вже давно б’ють на сполох: піщано-соляні суміші, якщо їх використовувати без будь-якого контролю, можуть зіграти і з природою, і з людиною дуже злий жарт. А взагалі сніг у великому місті, котрий злежався і пере-

творився на кригу, — це концентрація багатьох шкідливих хімічних компонентів, які частково випаровуються в повітря, частково осідають у ґрунті й просочуються у води. Недаремно з настанням перших весняних місяців фахівці Центральної геофізичної обсерваторії фіксують надвисоку концентрацію шкідливих домішок у повітрі й на поверхні. Проте чиновники, здається, і не збираються щось міняти в технології боротьби зі сніговим покривом, щоб остаточно не загубити довкілля.

Зимове взуття, яке я зазвичай ношу кілька сезонів, цієї зими не змогло дотягнути навіть до кінця сезону. І це за того, що чоботи двічі довелося нести до чоботаря. Як він пояснив, проблема в тому, що піщано-соляні суміші, якими щедро здобрюють наші дороги і тротуари, згубно діють на шкіру. Проте це лише маленька проблема. Як зазначають в Укрметстандарті, сіль плюс пісок, плюс вихлопні гази автомобілів інтоксикують сніг. І цієї зими вміст таких шкідливих речовин на вулицях столиці та, мабуть, і бага-тьох українських міст, інколи перевищував допустимі норми у 800 разів!

Оскільки в деяких містах старий сніг ще лежить і досі, у ньому накопичилося дуже багато канцерогенів. Приміром, бензопірену. Як пише Вікіпедія, це дуже сильний мутаген і канцероген. Він є одним із найнебезпечніших вуглеводнів. Бензопірен — загроза для здоров’я в будь-якій кількості. Він має сильно виражені ароматичні властивості, легко вступає в реакції електрофільного заміщення, навіть в азо-сполучення. Спроби організму знешкодити бензопірен призводять до утворення іншої, ще токсичнішої речовини, спроможної безпосередньо ушкоджувати ДНК. Ще один небезпечний компонент брудного снігу — марганець, не кажучи вже про сіль та інші хімічні сполуки.

До того ж ми ще не зачепили проблему, коли сніг просто стає бомбою сповільненої дії. Зокрема, під час танення він потрапляє в наші водойми, і вся ця таблиця Менделєєва повертається до нас із водою з-під крана. Озеленювачі також неабияк стривожені. Вони помітили, що після кожної сніжної зими різко починають гинути дерева. А все тому, що ґрунт навколо них просто просяк NaCІ.

До речі, в багатьох розвинених країнах поруч з екологічно безпечними компонентами використовують також і сольові суміші, проте розсипають їх не просто так, а чітко регламентовано. Стежить за всім цим спеціальна комп’ютерна програма. А в нас двірник розкидає все на свій розсуд і де заманеться. Жодних розрахунків не ведеться. А ще європейці у водойми, на поля скидають лише попередньо очищений і перероблений на воду сніг. На жаль, це не про нас. Нам би хоч трохи розчистити вулиці. А вже з допомогою чого, ніхто не замислюється.

ФАКТ 

У Києві цієї зими, за даними комунальних служб, було використано понад 38 тонн солі.

Автор: Марина Кривда.
Джерело: golos.com.ua


Моніторинг довкілля – засіб від екологічної сліпоти

На черговому засіданні президії Українського товариства охорони природи та Академії ноосфери (м. Київ) розглянуто комплекс питань щодо стану і шляхів модернізації та розвитку національної системи моніторингу довкілля. У своїй доповіді голова президії, доктор економічних наук, професор В.Я.Шевчук проаналізував, як створювалась система моніторингу довкілля в Україні, якими є види державного моніторингу довкілля та їх проблеми, для чого потрібен громадський моніторинг довкілля, якими є міжнародні та внутрішні передумови модернізації, чому знижується ефективність системи моніторингу довкілля, а також запропонував стратегічні рекомендації для Уряду України. 

Нижче наводимо текст доповіді В.Я.Шевчука „Моніторинг довкілля – засіб від екологічної сліпоти”. 

Якою є ціна забруднення довкілля 

За соціальними, економічними, політичними та іншими проблемами України якось непомітно на задній план відійшли проблеми екологічні – стан довкілля, рівень його забруднення в містах і селах та вплив забруднюючих речовин на здоров’я і якість життя людей; яким є стан природних ресурсів – землі, води, надр та інших, що згідно з Конституцією України є власністю Українського народу; чим ми дихаємо, живимося, яку воду п’ємо, як це впливає на долю майбутніх поколінь, які умови життєдіяльності вони отримають у спадок від нас та багато інших питань, відповіді на які повинна давати державна система екологічного моніторингу довкілля. 

У той же час викликає серйозне занепокоєння той факт, що погіршення стану навколишнього природного середовища, хижацька експлуатація одних і втрата інших видів природних ресурсів можуть мати суттєві економічні та соціальні наслідки, такі, як зростання бідності, породжувати ризики, пов’язані із здоров’ям, збільшувати незахищеність і соціальну напругу, які ведуть, ймовірно, до політичної нестабільності. 

За два десятиліття Україна втратила більше ніж 5 мільйонів своїх громадян. Науковці вважають, що забруднення довкілля на 25-30 відсотків визначає стан здоров’я і тривалість життя людей [2, 16-29]. Крім того, національне господарство зазнає значних економічних втрат внаслідок забруднення довкілля, нераціонального використання природно-ресурсного потенціалу країни. 

Як створювалась система моніторингу довкілля в Україні 

На початку державної незалежності, коли Україна приступила до формування національної екологічної політики, фахівцями Міністерства охорони навколишнього природного середовища було підраховано, що успадкований нашою країною стан навколишнього природного середовища призводить до втрати 15 відсотків ВВП у вигляді зменшення продуктивності основних фондів, збільшення захворюваності населення, вимушеного зростання витрат на охорону, відтворення та підтримання у сприятливому стані природних ресурсів і навколишнього природного середовища. 

Тоді почалось створення державної системи охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, однією із базових складових якої стала система моніторингу довкілля. 

«Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», розроблені Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України за участю фахівців Національної академії наук України і затверджені Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР, містять спеціальний розділ 24 «Державна система екологічного моніторингу» [2, 55-59]. 

Основні напрями відіграли ключову роль у формуванні та реалізації національної екологічної політики, зокрема, у створенні державної системи екологічного моніторингу. Тому зараз, коли знову необхідно відроджувати й розбудовувати дану систему, слід спиратися на чинні й актуальні донині положення вищезазначеного законодавчого акту. 

Відповідно до нього, Державна система екологічного моніторингу довкілля – це інтегрована інформаційна система, що має здійснювати збирання, оброблення, збереження та аналіз інформації про стан навколишнього природного середовища та умови життєдіяльності, прогнозування їх змін і вироблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання міжнародних зобов’язань України. 

Моніторинг довкілля є сучасною формою підтримки та управлінського супроводу еколого-економічної діяльності суспільства із застосуванням засобів інформатизації та спеціально організованого збору даних про кількісні та якісні параметри довкілля. Така інформація має стати основою для регулярної оцінки і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо забезпечення екологічної безпеки, збереження навколишнього природного середовища та раціонального природокористування. 

Створення, починаючи з 1991 року, і дальше функціонування системи екологічного моніторингу довкілля сприяло здійсненню державної екологічної політики європейського рівня, яка передбачала: 

  • екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу країни, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства; 
  • соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф; 
  • розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біологічного різноманіття, захисту озонового шару, запобігання антропогенним впливам на зміну клімату, транскордонного забруднення довкілля, захисту водних, земельних, лісових та інших природних ресурсів, геологічного середовища, відродження екосистем Дніпра, Карпат, Чорного і Азовського морів та ін. 

Якими є види державного моніторингу довкілля та їх проблеми 

Залежно від призначення на території країни мають здійснюватися загальний, кризовий та фоновий екологічний моніторинг довкілля. 

Загальний екомоніторинг довкілля – це оптимальні за кількістю та розміщенням місця, параметри і періодичність спостережень за довкіллям, які дають змогу на основні оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності. 

Кризовий екомоніторинг довкілля – це інтенсивні спостереження за природними об’єктами, джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ із шкідливими екологічними наслідками, з метою забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання. 

Фоновий екомоніторинг довкілля – це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об’єктів природоохоронних зон з метою оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об’єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації для визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення довкілля в антропогенних умовах. 

Спільною проблемою для різних видів моніторингу в країні є відсутність ефективного управління, організації, координації і проведення моніторингових робіт на державному рівні, яке має забезпечувати спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. 

До того ж внаслідок адміністративної реформи у 2012-2013 роках Міністерство екології та природних ресурсів України – спеціально уповноважений орган у цій сфері, втратило свої територіальні підрозділи, які передані до складу місцевих органів виконавчої влади, де вони будуть скорочені і переведені на фінансування з місцевих бюджетів із зовсім іншими функціями. Порушилась інституційна цілісність державної екологічної політики в цілому і системи загального моніторингу довкілля, зокрема. 

Понизився також статус спеціально уповноваженого органу у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру, який із Міністерства надзвичайних ситуацій України реформовано в Державну службу з питань надзвичайних ситуацій, підпорядковану Міністерству оборони України. Це не може не позначитись на кризовому моніторингу довкілля, а також єдиній системі запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них. 

Що стосується фонового моніторингу довкілля, то й тут, очевидно, треба докласти зусиль, якщо це можливо, щоб уникнути ускладнень із-за послідовного зниження статусу державної гідрометеорологічної служби, яка за десять років із урядового органу державного управління в системі Міністерства екології та природних ресурсів перетворилася спочатку в департамент Міністерства надзвичайних ситуацій, а тепер – в управління у складі Державної служби з питань надзвичайних ситуацій, яка у свою чергу підпорядкована іншому міністерству. 

Для чого потрібен громадський моніторинг довкілля 

Отже, система Державного екологічного моніторингу довкілля в теперішній час має значні труднощі з виконанням своїх завдань. В цих умовах з метою сприяння державним органам влади у забезпеченні конституційно-правових гарантій екологічних прав громадян, до яких, зокрема, відноситься вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення й зберігання такої інформації, безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище та ін. [2, 42-46] доцільно запровадити громадський екологічний моніторинг довкілля. 

Громадський екомоніторинг довкілля – це постійні спостереження за довкіллям, а також за екологічною діяльністю підприємств, організацій та установ промисловості, енергетики, транспорту, житлово-комунального господарства, аграрно-промислового виробництва та інших галузей національного господарства, що використовують природні ресурси і/або забруднюють навколишнє середовище, об’єктами природно-заповідного фонду та іншими соціо-природними системами, які проводяться громадськими організаціями і населенням з метою забезпечення екологічних прав людини і громадянина. 

Враховуючи, що забезпечення конституційно-правових гарантій екологічних прав громадян, які відносяться до загальнолюдських, природних (невід’ємних) прав людини, є обов’язком держави [2, 45], результати громадського екомоніторингу довкілля є обов’язковими для врахування центральними і місцевими органами влади, суб’єктами загального і кризового екомоніторингу довкілля та повинні використовуватись при підготовці відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності, створенні належних умов для життєдіяльності населення і господарювання. 

Якими є міжнародні та внутрішні передумови модернізації 

Необхідність сучасної модернізації та розвитку системи моніторингу довкілля пов’язані також із зовнішньополітичним курсом України, який об’єктивно спрямований на Європейську інтеграцію. 

Під час 5-ї Пан-Європейської конференції міністрів “Довкілля для Європи” у травні 2003 року в м. Києві були підписані Конвенція про охорону і сталий розвиток Карпат, 3 важливих протоколи до міжнародних конвенцій, зокрема щодо стратегічної екологічної оцінки у транскордонному аспекті, які актуалізують необхідність проведення моніторингу навколишнього природного середовища, гармонізованого з відповідними європейськими системами, процедурами і базами даних. 

Це зумовлено також необхідністю проведення більш активної і сучасної екологічної політики, спрямованої на підвищення рівня екологічної безпеки як в Україні, так і в Європейському регіоні в цілому, мінімізацією наслідків кризових ситуацій та створенням сприятливих умов для сталого розвитку. 

Моніторинг навколишнього природного середовища має організовуватись і здійснюватись за довгостроковою Державною програмою, яка б визначала спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дій центральних органів виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності. 

Головною метою такої програми в сучасних умовах має стати розвиток національної системи моніторингу довкілля та досягнення належного рівня виконання її функцій. Статус національної означає доповнення її складових громадським екомоніторингом довкілля, залученням до його здійснення всеукраїнських громадських організацій, таких як Українське товариство охорони природи, які мають необхідні для цього кваліфіковані кадри та інфраструктуру, а також населення країни – найбільш зацікавленого споживача об’єктивної екологічної інформації. 

Враховуючи зростаючий попит населення на достовірну екологічну інформацію, чому, безумовно, сприятиме участь у спостереженнях громадських організацій, загальний екомоніторинг довкілля має також включати соціо-екологічні та еколого-економічні індикатори з урахуванням вимог Комітету з екологічної політики Європейської економічної комісії ООН [3, 42-46]. 

Чому знижується ефективність системи моніторингу довкілля 

Ефективність системи моніторингу довкілля визначається своєчасністю й обґрунтованістю прийняття рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і, як наслідок, зменшенням збитків та витрат на розв'язання проблем забезпечення екологічної безпеки. 

Оцінюючи нинішній рівень загальної системи екомоніторингу довкілля слід відзначити, що найбільш слабкою її ланкою є організація та здійснення моніторингу забруднення навколишнього середовища на підприємствах енергетики, промисловості та інших галузей національного господарства. 

Постійний моніторинг довкілля на підприємствах, що становлять підвищену екологічну небезпеку, в останні десять років поступово згортався і нині не є поширеним, тоді як в Європейському Союзі він є обов’язковим. Однак міністерства й відомства України не приділяють належної уваги організації моніторингу забруднення навколишнього середовища на своїх підприємствах. Самі ж підприємства, які перейшли у приватну власність, а точніше – їх власники не зацікавлені у проведенні екологічного моніторингу і відшкодуванні збитків за забруднення довкілля. 

Така ситуація склалася внаслідок того, що приватизація і подальша зміна власників промислових та інших підприємств, що споживають природні ресурси і забруднюють навколишнє середовище, здійснюються без обов’язкового проведення екологічного аудиту, який би дав можливість відділити попередні збитки, завдані довкіллю, від наступних, за які мають нести відповідальність нові власники підприємств. В наших же реаліях відповідальності ніхто не несе, а страждає здоров’я і якість життя населення. 

Стан моніторингу забруднення довкілля підприємствами знаходиться на низькому рівні і потребує вдосконалення як у напрямку його розширення, так і в напрямку оперативного надання найбільш повної та достовірної інформації, на основі якої мають прийматися управлінські рішення на різних рівнях влади, а також здійснюватися своєчасне інформування населення. 

Висновки та рекомендації

1. Моніторинг довкілля та об’єктивна інформація про стан навколишнього природного середовища відіграють важливу роль не тільки у природоохоронній політиці, але й у політиці розвитку національної економіки, охороні здоров’я, системі забезпечення життєдіяльності населення. Проте упродовж останніх десяти років не докладалось належних зусиль, щоб зберегти й удосконалити існуючу державну систему моніторингу довкілля, пояснюючи це економічними труднощами і бюджетними обмеженнями. У цей період слабшала координація між відповідними міністерствами й установами, що займаються моніторингом довкілля. Часті зміни та реорганізації в міністерствах і відомствах не дозволяли поліпшувати інформацію і звітність, необхідні для цілей політики та потреб населення. 

2. У даний час не проводиться належний моніторинг впливу на навколишнє середовище приватизованих підприємств основних секторів економіки, таких як промисловість, транспорт, енергетика і сільське господарство. Відсутні дані про викиди по підприємствах-забруднювачах, а також практика надання підприємствами і компаніями доповідей про діяльність по охороні навколишнього середовища, включаючи інформацію про витрати на забезпечення екологічної безпеки. Дані про викиди дають лише часткове уявлення про роль транспорту в забрудненні повітря (практично не оцінюється частина забруднюючих речовин, зокрема, викиди окислу вуглецю і свинцю). 

3. Серйозною завадою на шляху розвитку й удосконалення системи моніторингу є недостатність цільових фінансових ресурсів. Внаслідок цього на даний час апаратурне забезпечення застаріло і потребує заміни. Для збору, аналізу та обміну даними необхідні сучасні комп'ютеризовані системи. 

Ця проблема може бути вирішена за рахунок збільшення надходжень від екологічного податку та відшкодування підприємствами завданих збитків і спрямування їх на розвиток системи моніторингу довкілля за спеціальною бюджетною програмою. У свою чергу це стимулюватиме підприємства-забруднювачі до зменшення шкідливих викидів і скидів, зменшення утворення відходів, більш раціонального використання природних ресурсів. 

4. Слід посилити моніторинг по окремих видах природних ресурсів. До них відносяться якість повітря, забруднення води, надра, особливо в місцях, де планується проводити роботи з геологічної розвідки та видобутку сланцевого газу, а також на континентальному шельфі, де здійснюються роботи з видобутку вуглеводневої сировини. Потрібен ефективніший моніторинг як використання ресурсів, так і викидів забруднюючих речовин підприємствами – це підвищить дієвість застосування таких важливих інструментів еколого-економічної політики, як платежі за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища. 

5. Слід законодавчо установити, що підприємства, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього середовища, повинні проводити постійний моніторинг впливу на довкілля і в автоматичному режимі передавати безкоштовну інформацію до суб’єктів національної системи моніторингу. 

6. Одним з ключових завдань є організація автоматизованого моніторингу навколишнього середовища, яка ґрунтується на побудові комп’ютерних мереж оперативного збирання, оброблення та передавання даних від великої кількості віддалених та розподілених на значній території об’єктів; розробка та використання необхідних датчиків та сенсорів для отримання характеристик стану об’єктів моніторингу і експрес-аналізаторів рівня забруднення атмосферного повітря, води, ґрунту, надр. 

7. Україна є стороною більше 50 міжнародних конвенцій та угод, виконання яких потребує використання достовірної інформації щодо стану навколишнього середовища та прогнозування його змін. Саме тому сучасний розвиток системи моніторингу, у тому числі транскордонного забруднення, повинен здійснюватися з урахуванням європейських вимог. 

З урахуванням усього вищезазначеного можна зробити загальний стратегічний висновок – Уряду України необхідно створити та забезпечити функціонування нової сучасної інфраструктури Національної системи екологічного моніторингу довкілля на засадах інтеграції об’єктових, відомчих і регіональних систем у єдину систему, удосконалити усі складові елементи діючої системи (загальний, кризовий та фоновий моніторинги) і доповнити її підсистемою громадського моніторингу довкілля, поліпшити якість діяльності системи на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. 

Це буде сприяти підвищенню рівня обґрунтованості управлінських рішень органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, раціональному використанню природно-ресурсного потенціалу країни, забезпеченню потреб наукових установ, громадських організацій та населення в об'єктивній і достовірній інформації про стан навколишнього природного середовища. 

Чітке функціонування Національної системи моніторингу довкілля має убезпечувати країну від погіршення її екологічного стану і пов’язаних з цим втрат валового внутрішнього продукту, слугувати об’єктивним підґрунтям для програм оздоровлення населення і підвищення якості життя людей, проведення екологічної політики розвитку європейського рівня. 

Література

1. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки / Затверджено Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР. – К., 1999. – 92 с. 

2. Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку. – К.: ПРООН, 2008. – 184 с. 

3. Шевчук Ю.В. Політика розвитку соціо-природних систем. – К.: Геопринт, 2011. – 112 с. 

Українське товариство охорони природи; 
Академія ноосфери, 

28 лютого 2013 р., м. Київ 

Зірки виступили проти фрекінгу

У Нью-Йорку Пол Маккартні та Йоко Оно просять зупинити видобуток сланцевого газу. Вдова Джона Леннона Йоко Оно, Шон Леннон та Пол Маккартні започаткували рух «Митці проти фрекінгу» (технологія видобутку сланцевого газу, під час якої використовують гідророзрив підземних пластів). На думку експертів, така технологія є згубною для природи, повідомляє korrespondent.net.

У русі беруть участь Ума Турман, Леді Гага, Алекс Болдуїн, Рінґо Стар. Митці мають на меті вплинути на мера штату Нью-Йорк Ендрю Куомо, який може заборонити видобувати сланцевий газ на його території. Нині мораторій на розробку родовищ чинний у більш ніж 100 районах штату. Крім того, схожу заборону ввели у штатах Мічиган і Вермонт. Активісти вимагають заборонити видобуток сланцевого газу, оскільки, на їхню думку, через технології відбувається забруднення підземних вод, до того ж фрекінг може стати причиною мікроземлетрусів. 

Наразі кілька європейських країн, зокрема Франція і Болгарія, відмовилися від видобутку сланцевого газу через можливий згубний вплив на довкілля.

Нагадаємо, компанія Shell найближчим часом розпочне видобуток сланцевого газу в Україні. А ще невдовзі заплановано підписати угоду з компанією Сhevron стосовно розробки Олеської площі (Львівська область). Міністр екології та природних ресурсів Олег Проскуряков прогнозує, що це зроблять до травня. Про це він повідомив на щорічному Енергетичному форумі Інституту Адама Сміта.

Джерело: gazeta.lviv.ua

Українські вчені в Антарктиді знайшли нафту і газ

Українські вчені в Західній Антарктиці поблизу української антарктичної станції "Академік Вернадський" за результатами геоелектричного зондування у 2012 році виявили нафтогазоносну провінцію. Про це йдеться у повідомленні Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації. 
Учені виявили аномалії типу "поклад нафти", загальна площа яких становить близько 900 кв. км, що підтверджено даними супутникових досліджень.

"Отримані дані свідчать про існування у цій частині Антарктичного шельфу нової нафтогазоносної провінції. Реальні перспективи ще треба визначити", – сказано у повідомленні. Українські дослідники також створили карту виявлених аномалій.

Також учені виявили в районі Західної Антарктики аномальні зони типу "поклад газогідратів" і визначили їхні основні характеристики.

"Наявність цілої низки супутникових аномальних зон, що виходять за межі виявлених раніше сейсмічними методами і перспективних на газогідрати, показує, що реальні запаси останніх на 25-30% перевищують підраховані раніше. Це дає підстави вважати цей район одним із найбільш перспективних для подальших досліджень скупчень газогідратів", – сказано у повідомленні.

Також зазначають, що з метою подальшого посилення присутності України в Антарктиці заплановано розширювати район наукових інтересів з поетапним створенням мережі сезонних баз і, в перспективі, побудови нової станції цілорічного функціонування в іншій частині Антарктичного регіону.

У 2001 році до Договору про Антарктику про демілітаризацію цієї території було підписано протокол про охорону довкілля.

Відповідно до протоколу, Антарктику проголошено природним заповідником, призначеним для миру й науки.

Протокол увів 50-річний мораторій на будь-яку практичну діяльність, пов'язану з освоєнням мінеральних ресурсів Антарктики, за винятком наукових геологічних досліджень.

Джерело: tvi.ua

Темою першого "National Geographic Україна" стане відродження зниклих видів

Тема першого випуску журналу «National Geographic Україна», який побачить світ 25 березня 2013 року, відродження зниклих видів. Про це повідомила головний редактор «National Geographic Україна» Ольга Вальчишен в інтерв’ю. 
Вона зазначила, що підхід до виходу журналів National Geographic у всіх країнах приблизно однаковий. Зазвичай 70-80% контенту – це матеріали з американського видання і близько 20-30% – місцеві.

«У більшості випадків, коли американське видання виходить на обкладинці з міжнародною темою, яка цікава широкому колу читачів, усі видання, які виходять іншими мовами, матимуть змогу прочитати цю тему, яка, на наш погляд, є надзвичайно актуальною і досить глобальною», – зазначила вона.

Вальчишен розповіла, що у номері буде український додаток до американської статті «Дикі люди Європи», а також добірка невеликих матеріалів у форматі новин на такі теми, як археологія, дика природа». Вона зазначила, що підготувати більше розлогих матеріалів редакція не встигла. Також у номері – українські листи, конкурс фотографій, колонки. І спеціально написана для українського журналу колонка від головного редактора американського National Geographic.

«У нас уже зараз є статті, які заплановано на другий номер, на третій, на кінець літа, на осінь. Ми намагаємося працювати в режимі довгого планування. Перший квітневий номер ми здали 14 березня, 25-го він має надійти в продаж. Але ми вже почали працювати над наступним номером», – пояснила Вальчишен.

Серед тем, на яких акцентуватиметься увага в українському журналі – археологія, культура в широкому сенсі, ботаніка, зоологія – тобто дика природа, історія, екологія.

Читачем журналу редакція бачить «чоловіка за 30, який має дохід вище середнього». «Але насправді ми розуміємо, що наша аудиторія набагато ширша. Це і жінки, і студенти, і літні люди. Усі хочуть почитати щось цікаве, по-справжньому інформативне, дізнатися щось нове, а не просто мати читання для розваг. Тобто всі хочуть читання більш інтелектуального, пізнавального», – сказала редактор.

Додамо, всесвітньо відомий науково-популярний журнал National Geographic заснований Національним географічним товариством США. Українська мова стане 39-ю для видання зі 125-річною історією.

Джерело: vgolos.com.ua

25% українців п’ють погану воду – ООН

Через споживання недоброякісної води кожен четвертий українець завдає шкоди своєму здоров’ю. Про це свідчать дані ООН, пише "Радіо Свобода". Крім того, чимало будинків та навіть населених пунктів в Україні взагалі не мають доступу до води. Додаткові загрози створює виробництво, яке часто супроводжується викидами неперероблених стічних вод, що забруднюють довкілля.
Тим часом у "Київводоканалі" запевняють, що роблять усе можливе, щоб вода у кранах киян була якомога безпечнішою. На цьому наголошує радник голови його правління Вікторія Яковлева. Водночас вона констатує, що очисне обладнання потребує "як мінімум модернізації".

"Робимо максимально все те, що можна зробити на нашому обладнанні і тих технологіях, які були запропоновані і впроваджені у 1939 році (такого віку Дніпровська станція) і 1961 року (такого віку Деснянська станція). Кожного дня відбирається майже тисяча проб і робиться аналіз води не тільки на водозаборі і не тільки тієї води, яка виходить з наших водопостачальних станцій, але і води з мережі. Менш ніж 600 гривень один аналіз не коштує". – зауважує вона.

Тим часом вчені прогнозують, що до 2025 року понад три мільярди жителів планети будуть страждати від нестачі води, дефіцит прісної води до цього часу збільшиться до двох трильйонів кубічних метрів на рік.

Як відомо, 22 березня вдвадцяте відзначається Всесвітній день води.

Світові запаси прісної води не збільшуються, а її споживання за останні 100 років зросло у 7 разів. Всесвітній день води, зокрема, покликаний звернути увагу до стану водних об’єктів і проблем, пов’язаних із їх використанням.

Наступна світова війна може вестися за доступ до водних ресурсів, про що свідчать чимало експертних прогнозів. Зокрема, у них йдеться про те, що до виникнення такого конфлікту найперше може призвести нераціональне використання води.

Джерело: life.pravda.com.ua

У суботу 23 березня в усьому світі відбудеться акція Година Землі

У суботу, 23 березня о 20:30 люди в усьому світі вимкнуть світло на одну годину, Годину Землі, щоб показати необхідність об'єднаних дій для боротьби зі зміною клімату.
Година Землі 2013 має на меті продемонструвати урядам країн світу, бізнес організаціям та людям, що дії проти глобального потепління не лише абсолютно необхідні, але й можливі.

Година Землі стартувала у Сіднеї (Австралія) у 2007 році, вже через рік ця подія стала світовою екологічною ініціативою, до якої долучилося більше 100 мільйонів людей у 35 країнах світу, а у 2009 та 2010 роках Україна, разом зі 126 іншими країнами світу, також долучилася до всесвітньої акції Година Землі! Година Землі 2012 стала безпрецедентним успіхом - акцію підтримали 152 країни світу, 7000 міст, із яких 40 - в Україні.

Серед всесвітньо відомих будівель, які погасять свої вогні, Сіднейська Опера, Сіднейський міст, Башта в Токіо, Тайпей 101, Велика Китайська стіна, Олімпійський стадіон у Пекіні Пташине Гніздо та Столова гора у Кейптауні.

Минулого року в Києві у рамках акції Година землі було відключене зовнішня підсвічування об'єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - Софійського собору.

Година Землі в Україні запрошує всіх українців долучитися до кампанії, зареєструватися на сайті WWF та продемонструвати свою підтримку.

Джерело: ua.korrespondent.net

21 березня – Всесвітній день лісу


Всесвітній день лісівництва святкується у день весняного рівнодення у Північній півкулі, що за традицією вважається першим днем весни і символом нового життя та нових починань. Звичайно, в Південній півкулі цей день є днем осіннього рівнодення, але у будь-якому випадку даний період є сприятливим для посадки та росту дерев.

День лісу відзначає внесок лісів та лісового господарства у життя суспільства. Щороку в цей день фахівці з усього світу обговорюють користь лісу, товарів та послуг, отриманих з лісу; люди можуть дізнатися про стале управління лісами, невиснажливе використання лісових ресурсів (без завдання шкоди лісовим екосистемам) з метою їх збереження для майбутніх поколінь.

Традиція святкування Дня лісу була заснована в 1971 році під час загальних зборів Європейської конфедерації сільського господарства, метою яких було обговорення важливості вміння цінувати значення власних лісових ресурсів. Так і зародилася ідея проголошення Всесвітнього дня лісівництва, яка одразу ж була підтримана Організацією ООН з питань продовольства і сільського господарства. Європейська конфедерація сільського господарства зазначила, що Всесвітній день лісівництва потрібно використовувати для розповсюдження інформації щодо всіх аспектів багатства лісу, представлених з трьох точок зору: виробництво, захист, і відновлення.

Загальна площа земель лісового фонду України становить 10,8 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн. га, що становить 15,7% території України. За 50 років лісистість зросла майже в 1,5 рази, а запас деревини – в 2,5 рази і досяг 1,8 млрд. м3. Середній щорічний приріст у лісах Держкомлісгоспу дорівнює 4,0 м3 на 1 гектар і коливається від 5,0 м3 в Карпатах до 2,5 м3 в степовій зоні.

Ліси на території України розміщені нерівномірно. Так, на Поліссі площа їх становить 37%, в лісостепу – 30,2%, степу – 5,8% і Криму – 4,2% до загальної площі цих зон. Найвища лісистість у Карпатах – 40,2%. Гірські ліси відіграють важливі водоохоронні і водорегуліровочние функції. Не менш важливу екологічну роль відіграють ліси у захисті грунтів від ерозії, особливо в гірських умовах, у регулювання клімату, створенні умов для оздоровлення та відпочинку людей.

У лісах України росте 200 деревних і чагарникових порід: сосна, дуб, ялина, ялиця, бук, граб, ясен, береза, вільха, осика, верба та інші. На Україні переважають насадження з листяних порід – 55% площі. У них росте 21,4% дубових лісів країни. Букові ліси становлять 19%, насадження ясена – 12%.

Найстаріші ліси – в Закарпатській області. Середній їх вік – 63 роки. У зоні Карпат молоді насадження досягають 42%, а решта – 58%. На Україні більша половина насаджень – молоді. Вони становлять 56%.

Україна, незважаючи на невелику лісистість території, за площею і запасами лісу є європейською лісовою державою. За площею лісів Україна посідає восьме місце в Європі (не враховуючи Росію).

Потрібно користуватися нашими природними багатствами так, щоб не тільки запобігти їх знищенню або збідненню, але й не призводити до негативного впливу на життєдіяльність людини, її взаємозв’язок з навколишнім середовищем.

Джерело: wood.vn.ua