#ukrpryroda

Гроші з електронного сміття: українські мрії та європейські реалії

Кожного дня на територію України потрапляє понад 12,5 тонн батарейок – це ціла вантажівка. При цьому системи збору та утилізації відпрацьованих елементів живлення в нас немає. Тому щоденно тонни використаних батарейок викидають на смітники. Експерти відзначають, що у побутовому смітті частка батарейок незначна – менше пів-відсотка, але 50% токсичних речовин, які утворюються у твердих побутових відходах, йдуть саме від батарейок.

Статистика свідчить, що за рік в Україні у довкілля потрапляє 40 кілограмів ртуті, 160 кілограмів кадмію, 260 тонн марганцевих сполук, 250 тонн натрієвих хлоридів. Одна батарейка забруднює токсичними речовинами 400 л води або 20 кв. м ґрунту. Попри це, сьогодні викидати електронні відходи є ще і марнотратством. У світі на використаних батарейках навчились заробляти непогані гроші, при цьому бережуть екологію. В Україні про те, щоб запустити галузь з переробки та утилізації відпрацьованих електронних і електричних відходів наразі лише ведуть розмови. При цьому щорічно ринок батарейок зростає на 15%.

«Сучасна батарейка сама по собі набагато менш шкідлива, аніж це було раніше. Але якщо викидати її у смітник – це злочин перед довкіллям, то це і величезне марнотратство. Викидати кожного дня тонни ресурсоцінної речовини, для того, щоб потім цю речовину добувати – це неправильно», – розповідає директор Інноваційного центру ДП «Аргентум» Тарас Когут.

Два з половиною роки назад на цьому підприємстві, розташованому в центрі Львова, спробували навчитись переробляти батарейки. Сьогодні у лабораторно-промислових умовах там успішно реалізовують цей проект. Втім, обсяги переробки дуже малі, вони не охоплюють навіть використані батарейки у Львові.

«Ми поставили собі завдання з’ясувати, що можна робити з батарейок. Ми починали з дуже складних хімічних проектів і завершили дуже простим, на якому зараз зупинилися – це подрібнення, яке дозволяє нам отримувати залізо, цинк і суміш, яку сьогодні використовують в металургії. Тепер стоїть питання як цю суміш продавати», – каже Тарас Когут.

З реалізацією цинку та заліза проблем немає, а щоб продавати суміш металургам, в підприємства замало обсягів, аби зацікавити покупців. Сьогодні утилізацією на підприємстві займаються кілька працівників-ентузіастів, для яких цей проект більше хобі, аніж робота. Втім це одне з не багатьох підприємство в Україні, яке хоч і в зовсім малих масштабах, але працює з використаними батарейками. За умови ритмічного постачання відпрацьованих батарейок на підприємстві можуть промислово переробляти близько 250 кг на день.

Директор «Аргентуму» стверджує, сама переробка відпрацьованих батарейок не є проблемою – технології відомі, виробництво легко запустити. Проблемою на сьогодні є збір батарейок та їх логістика. Збирати відпрацьовані батарейки мають по всій Україні, а для їх переробки достатньо одного заводу.

Хто у грі?

Єдиної думки про те, як в Україні має функціонувати система збору відпрацьованих елементів живлення серед науковців, чиновників, громадських активістів сьогодні немає. Одні вважають, що організувати та контролювати цю систему має держава, інші – категорично проти. Сходяться в одному – відповідальність за переробку відпрацьованих предметів вжитку, і це стосується також холодильників, телевізорів, мобільних телефонів, люмінесцентних ламп, повинна бути на виробниках.

«Будь-який підприємець, що приходить на ринок зі своєю продукцією, має супроводжувати цей товар до моменту потрапляння його на завод з утилізації. Тобто виробники та постачальники повинні взяти на себе фінансові зобов'язання щодо збору, перевезення, зберігання і переробки поставленої продукції», – каже Тарас Когут.

Він належить до категорії, яка вважає, що постачальники батарейок повинні створити в Україні організацію, метою якої має бути не заробіток грошей, а супроводження свого товару. Це своєрідний фонд, в який підприємці відраховуватимуть кошти для оплати послуг збирання електронних відходів, їх перевезення та переробку на підприємстві.

Магазини, які реалізовують батарейки і товари з акумуляторами, також повинні розмістити в себе скриньки для їх збору. Державі Тарас Когут відводить лише роль контролера, не довіряючи навіть ролі модератора інтересів. Координувати інтереси сторін, впевнений науковець, має авторитетна громадська організація національного рівня.

«До постачальників батарейок ми приходили з простою ідеєю, казали їм: створіть такого суб’єкта, якого ви будете контролювати і де будете призначати керівника, хай це буде неприбутковий суб’єкт і повішайте на нього проблему утилізації ваших батарейок. Завезли десять вагонів батарейок, нехай ваш суб’єкт покаже громадськості, що він цих 10 вагонів зібрав і передав на переробку», – розповів Тарас Когут.

Він впевнений, якщо процес збору та переробки координуватиме держава, не буде ані грошей, ані переробки. Як приклад, Когут каже про податок на бензин, який водії відраховують на ремонт українських доріг, але через корупцію в Україні тотальне бездоріжжя.

Втім, інша група стверджує, що збудувати систему поводження з відпрацьованими електронними предметами вжитку в обхід держави не вдасться.

«Повинен бути спеціальний фонд, повинен бути податок на електроніку, який сплачуватимуть імпортери та виробники. Без цього ми системи не реалізуємо. Екологічного фонду буде замало для того, щоб здійснювати утилізацію», – впевнена працівник управління екології Львівської міської ради Оксана Війтик.

Такий сценарій передбачає створення державного фонду, який наповнюватимуть виробники електронного та електричного обладнання. Зібраними грішми розпоряджатиметься держава. Таким чином в руках чиновників будуть усі етапи роботи галузі, починаючи з вибору фірм, які збиратимуть відпрацьовані предмети вжитку, до підприємства, яке їх утилізовуватиме.

Втім, сьогодні виробники, м'яко кажучи, не поспішають оплачувати утилізацію завезених в Україну батарейок. Адже робити такі відрахування їх не зобов’язує українське законодавство. «Ми розробили цілий ряд пропозицій для постачальників, ми знайшли майданчик на високому рівні, щоб посадити їх за круглий стіл, але нам цього не вдалося зробити тому, що бізнес не йде сьогодні на діалог. Виробники розуміють, що рано чи пізно їм доведеться платити за переробку, але сьогодні вони не готові брати на себе відповідальність за супроводження свого продукту з простої причини – це витрати», – каже Тарас Когут.

Дорогу індустріальним паркам

Найкращим варіантом для розміщення виробничих потужностей з переробки електронних предметів вжитку є індустріальні парки. Це промислова зона ідеальна для інвесторів, адже місцева влада створюватиме на цих територіях максимальні умови для входження бізнесу. Такі технопарки мають з’явитися у Львові, Яворові, Новому Роздолі. Кожен із них сьогодні потенційно має шанс стати центром переробки. Втім, і в цій сфері працює головний принцип інвестування – бізнес повинен приносити дохід. А бізнес, побудований на переробці електронних відходів буде вигідним лише за умови необхідних об’ємів. Проте з цим проблем бути не має. Україна і Львів, зокрема, це величезна база сировини. І як показує європейський досвід, на який традиційно покладаються українці, починаючи нові проекти, підприємства з переробки є успішними і прибутковими капіталовкладеннями.

Вплив громадського суспільства та громадський контроль на розбудову цієї сфери в Україні важко переоцінити. Адже запрацює галузь, чи ні, залежить від свідомості українців: будуть вони і надалі викидати батарейки у смітники, чи у спеціальні скриньки? 

Суспільний запит на правильне викидання відпрацьованих батарейок сьогодні є і він досить високий. Саме громадські організації здебільшого ініціюють збирання батарейок: вони організовують акції у школах та університетах, встановлюють скриньки для збору в магазинах. Але це точкові дії. По всій Україні сьогодні є лише 600 пунктів збору відпрацьованих батарейок, тоді як в сусідній Польщі таких 26 тисяч. Зокрема у різних куточках Львова встановили 80 скриньок. Однак, зібрані в Україні батарейки просто відвозять на зберігання, у кращому випадку їх продають на утилізацію за кордон.

«В нас була можливість налагодити зв’язки з підприємством з переробки батарейок, вони сказали, що ми готові купувати батарейки в Україні по $500 за тонну. Але для української сторони буде багато тяганини: транспортування, оформлення документів», – розповів координатор всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама 86» Денис Павловський.

Європа, як орієнтир

В європейських країнах збір відпрацьованих батарейок організований різними методами: в Бельгії на державному рівні, в Швеції та Нідерландах на муніципальному, в інших країнах муніципалітети працюють спільно з постачальники. Втім незалежно від системи збору, в Європі діє принцип розширеної відповідальності виробника за свій товар. Тобто виробники та постачальники супроводжують увесь цикл «життя» батарейки – від виробництва до утилізації. Держава охоплює лише функції реєстрації та контролю, при цьому не фінансує галузь і не збирає кошти, а громадськість контролює процес переробки.

Так, в Німеччині постачальники через «систему спільного збору батарей» забезпечують муніципалітети і роздрібних продавців скриньками, фінансують логістику зібраного матеріалу, сортування і переробку. Громадськість і державні органи здійснюють нагляд. В Італії не лише запровадили систему роздільного збирання відходів, а й організували спеціальні пересувні станції для збору відпрацьованих батарейок, мобільних телефонів, холодильників та іншого обладнання. «Ви телефонуєте, чи замовляєте збір через інтернет, виставляєте техніку на вулицю, а незабаром приїжджає машина і її забирає. Там розуміють, що це ресурсоцінні компоненти - переробка тонни мобільних телефонів приносить прибуток в районі $15 тис.», – каже Денис Павловський.

В Швейцарії, за його словами, обов’язки збору відпрацьованого електричного та електронного обладнання розділені на дві стадії: держава відповідає за збір, а приватна компанія – за транспортування і утилізацію. Виробник покриває усі витрати. В Польщі за викидання батарейок у смітник накладають штраф, еквівалентний 1250 грн., а роздрібні магазини, площею понад 25 кв. м зобов’язані встановити контейнери для збору відпрацьованих елементів живлення. Польське законодавство також передбачає обов’язкову передачу відпрацьованого електронного та електричного обладнання спеціалізованим організаціям, які отримують від виробників кошти на його утилізацію.

Випередили Україну у питанні утилізації електротехніки й інші сусіди ­– білоруси. У Мінську до тих, хто не має можливість самостійно доставити несправну стару техніку на переробку, за викликом може приїхати безкоштовне таксі.

Втім попри напрацьоване законодавство і притаманну європейцям свідомість, із 9 млн. тонн відпрацьованого обладнання, яке щороку накопичується в країнах ЄС, з дотриманням правових та екологічних норм переробляють менше 40%, розповідає керівник напрямку «Безпечне регулювання небезпечних хімічних речовин та відходів» Всеукраїнської громадської організації «Мама 86» Ольга Цигульова. «Якщо ЄС, маючи потужну законодавчу базу, переробляє тільки до 40%, то в Україні розпочинати вибудовувати галузь поводження з електронними відходами слід зі створення законодавства», – відзначає активістка.

За її словами, українська сторона погодилась адаптувати наше законодавство до європейського, однак, процес відбувається повільно, а загальнодержавна програма поводження з відходами на 2013-2020 роки через брак фінансування не діє.

Перші кроки

Найбільше змін в українському законодавстві чекають у Львові. Міська влада, не сподіваючись на підтримку держави, взялась за створення муніципальної системи поводження з електронними відходами. Місто виграло на цей проект 700 тис. євро гранту від Європейського Союзу.

Як розповіла Оксана Війтик, вже оголошений тендер на закупівлю лінії для переробки ртутних ламп. Якщо таке комунальне підприємство запрацює, то буде першим в Україні, а потужностей обладнання вистачить для утилізації ламп з усього західного регіону.

«Ми вже напоготові купівлі лінії і її запуску. Перше питання, яке стоїть сьогодні – отримати ліцензію від Мінекології, адже збирати їх в окремі контейнери не можна», – каже Оксана Війтик.

Як виявилось, саме документація стала найбільшою проблемою в реалізації цього проекту. Через це, він і досі на стадії «по середині». «Ми на такій стадії – по середині. Ми зіштовхнулись з проблемою: ми маємо постачальника-виробника, маємо відходи, маємо логістику, але ми не маємо ліцензії. Ми закупили два екобуси, які будуть їздити містом і збирати ці небезпечні відходи, але для цього нам необхідна ліцензія», – зазначає Війтик.

Жінка впевнена, будь-яке підприємство з утилізації електронного сміття в Україні буде успішним, варто лише розпочати: «Я щаслива, що у Львові буде індустріальний парк, ми готові навести європейський досвід, щоб показати – такі підприємства є прибутковими там і будуть прибутковими в нас».

Автор: Мар’яна Білозір
Джерело: vgolos.com.ua

Енергозбереження – основа енергобезпеки України

Ефективне використання енергії – це перший пункт на шляху України до реальної енергетичної незалежності. Кабінету Міністрів слід ліквідувати перехресне субсидування, внести зміни у законодавство щодо енергозбереження, підвищити будівельні стандарти, підтримати утеплення приміщень та модернізувати виробництво приватного сектору. На підтримку цього бачення група громадських організацій на чолі з Національним екологічним центром України (НЕЦУ) проводить інформаційний тур містами західної України - «За безпечну енергетику!».

В умовах військової агресії, зазіхань з боку Росії на нашу територіальну цілісність та припинення поставок газу до України, держава повинна шукати шляхи для того, щоб «зіскочити з газової голки Росії». Утім квапливі пошуки альтернативи не повинні зашкодити інтересам самих українців та стати знаряддям популізму політиків. 

«План замінити російський газ за рахунок видобутку газу нетрадиційних покладів на власній території, про який неодноразово заявляли в уряді, наразі видається нереалістичним і може зашкодити економічному розвитку цілих регіонів на Сході й на Заході», – вважає Олена Міскун, експерт з міжнародних фінансових організацій. За її словами, на розгортання інфраструктури й буріння підуть роки, ніхто не гарантує, що газу буде достатньо і що він обійдеться громадянам дешевше за імпортний. Крім того, застосування технології фрекінгу – загроза здоров’ю і господарствам десятків тисяч українців. 

Обіцянки швидко знайти альтернативні джерела для енергопостачання та плани будівництва нових потужностей лише створюють оманливе враження, що можна продовжувати споживати енергію не рахуючи. Ми втрачаємо час, замість того, щоб швидко почати отримувати енергію, яку зараз просто втрачаємо.

Найбезпечніша та найдоступніша альтернатива, яку суттєво недооцінює держава, – енергозбереження, запевняють в НЕЦУ. Адже воно не потребує масштабного фінансування коштом платників податків та має довгостроковий ефект. 

«Якщо заходи з енергозбереження впровадити у промисловість, сільське господарство, сферу послуг і житловий сектор, це дасть можливість щороку економити близько 11,4 млрд. євро, що більше, ніж Україна заплатила за імпорт газу та ядерне паливо у 2013 році», – зазначає Артур Денисенко, координатор енергетичної програми. За його словами, цей процес підвищить конкурентоспроможність української економіки, зменшить навантаження як на гривню, так і на природне середовище.



Джерело: necu.org.ua

У Німеччині діятимуть жорсткі обмеження на видобуток сланцевого газу

Німецький уряд хоче заборонити видобування сланцевого газу за допомогою фрекінгу. Профільне міністерство вже сформулювало основні пункти відповідного законопроекту. Опозиція вважає, що цього замало.

Навколо фрекінгу в Німеччині точаться запеклі суперечки. І саме це питання зараз якнайшвидше хочуть врегулювати міністр економіки ФРН Зіґмар Ґабріель та глава міністерства з охорони довкілля Барбара Гендрикс. Фрекінг як метод видобутку сланцевого газу передбачає розрив твердих гірських порід до глибини 1000-1500 метрів за допомогою високого гідравлічного тиску. Як правило, при цьому в землю буквально вдавлюється рідка суміш з води, піску та хімікалій. Під дією цієї суміші у породах утворюються тріщини, через які природний газ виходить і, піднімаючись пробуреною свердловиною, потрапляє на поверхню землі.


У США цю технологію широко застосовують для видобутку сланцевого газу. Від моменту, коли фрекінг був уперше застосований у цій країні, американці переживають справжній газовий бум. Та видобуваючи у такий спосіб природний газ, США мають рахуватись з наслідками застосування цієї технології - підвищеним ризиком забруднення ґрунтової та питної води, а також зростанням сейсмічної активності.

Який обсяг потенційного газовидобутку обіцяють німецькі сланцеві пласти, однозначно сказати не може ніхто - оціночні дані різних установ з цього приводу мають суттєві розбіжності. Федеральне відомство з питань охорони навколишнього середовища Німеччини (UBA) пророкує 1,3 трильйони кубометрів газу, Федеральний інститут географічних наук та корисних копалин (BGR) у той же час називає цифру 2,3 трильйони кубометрів "блакитного палива". Теоретично такі запаси, як не як, а могли б покрити потреби Німеччини в природному газі протягом 13-27 років.

Запланована широка заборона

Однак міністри-соціал-демократи Гендрикс та Ґабріель не хочуть ризикувати. "Фрекінгу з метою видобутку сланцевого газу та газу з вугільних пластів для потреб економіки найближчим часом в Німеччині не буде", - такою є центральна теза спільного рамкового документа з напрацюваннями двох міністерств. Він передбачає найсуворіші правила для галузі з усіх, які в ній колись діяли, сказала Гендрикс у п’ятницю, 4 липня, в Берліні.

Та той, хто уважно читає цей документ, знаходить у ньому "дірки". Він, з одного боку, хоч і дійсно визначає найвищий пріоритет для охорони здоров'я і питної води, однак заборона фрекінгу, згідно з законом про захист вод, має діяти для видобутку газу лише на глибині до 3000 метрів. Окрім того, випробування технології можна буде дозволити в тому разі, якщо є гарантія того, що рідина для фрекінгу не зашкоджуватиме ґрунтовим водам.

Закон, для початку, має діяти лише до 2021 року, за чим має слідувати його перевірка на предмет "доречності регулювання заборони". Фрекінговий видобуток газу з глибоких та щільних родовищ (так званого tight gas), який проводиться в Німеччині з 1960-х років, згідно з проектом закону, залишається дозволеним і надалі.

Опозиція протестує

У лавах Партії зелених на міністерський документ відреагували гострою критикою. Заступник голови фракції Зелених у Бундестазі Олівер Крішер називає проект "законом про уможливлення фрекінгу". Його партія прагне "такого регулювання, яке не дозволяє використання фрекінгу в Німеччині, а не "дірок" завбільшки в ворота сараю", сказав Крішер.

"Фрекінг має бути заборонений без усіляких винятків", - вимагає депутат від Лівої партії Губертус Цдебель. Він є членом парламентського комітету з питань навколишнього середовища, охорони природи, будівництва та безпеки реакторів. Коли два федеральні міністерства виступають за заборону фрекінгу, то це - "замилювання очей", каже Цдебель. "Під соусом начебто заборони має набрати чинності таке регулювання, яке широко дозволить використання фрекінгу", - каже він. У своїх міркуваннях депутат спирається на оцінки Федерального інституту географічних наук та корисних копалин. Згідно з ними, передбачені обмеження видобутку стосуватимуться лише близько половини нетрадиційних покладів газу на території Німеччини, каже Цдебель.

Критикуючи документ, "лівий" політик говорить, що перебачені норми не допоможуть уникнути ризиків для навколишнього середовища, пов’язані з використанням фрекінгу. На думку Цдебеля, наявний брак інформації довкола перевірок навколишнього середовища на предмет його сумісності з використанням технології фрекінгу, а також відомостей щодо суттєвих ризиків на кшталт викидів метану, під час підготовки законопроекту до уваги взяті не були. "Також утилізація отруйних рідких відходів та води із самих розвіданих родовищ уряд, судячи з цього проекту, не хвилюють зовсім", - наголошує депутат.

Сподівання економіки

Тим часом у Федеральній спілці німецької промисловості (BDI) сподіваються, що за допомогою пілотних проектів вдасться довести, що використання фрекінгу можливе і без негативних довготривалих наслідків для довкілля. "На сьогодні ми знаємо ще досить небагато про запаси та процес видобування. Однак ці знання ми не отримаємо за допомогою спостережень та заборон. Я переконаний: те, що нам сьогодні потрібно, це відповідальні пілотні проекти", - написав нещодавно президент Федеральної спілки німецької промисловості (BDI) Ульріх Ґрілло у статті в газеті Rheinische Post. "Настав час, коли політика у відповідальних рамках надасть шанс технологічному прогресу. Пілотні проекті, які здійснюються за участі економіки та громадськості, забезпечують нові знання, а також базу, від якої можна відштовхуватись, приймаючи розумні та остаточні рішення", - ідеться в тексті статті.

У федеральних міністерствах економіки та охорони довкілля протягом літніх канікул обіцяють розробити остаточний проект закону щодо заборони фрекінгу. Згідно з актуальними планами, восени на розгляд уряду мають бути подані відповідні зміни до законів про захист вод та гірничо-видобувну діяльність. Після цього документ мають спрямувати до Бундестагу, де його обговорюватимуть у профільних комітетах.

Та вже сьогодні можна говорити про те, що запланований закон інтенсивно обговорюватимуть найближчими тижнями й місяцями. Проти надто слабкої регуляції активно виступають виробники пива, мінеральної води та оператори водопостачання. Глава уряду найбільш густонаселеної федеральної землі Німеччини - Північного Рейну-Вестфалії - соціал-демократка Ганнелоре Крафт нещодавно зробила однозначну заяву зі свого боку: "Поки я прем’єр-міністр Північного Рейну-Вестфалії, тут не буде жодного фрекінгу для нетрадиційних покладів природного газу".

Джерело: dw.de

Як модернізувати промисловість України

Україна сьогодні не тільки здобула свободу і виборола право на власне європейське майбутнє, а й водночас постала перед дуже гострими викликами для оборони і національної безпеки, економіки, соціальної сфери, техногенно-екологічної безпеки та іншими загрозами, які практично охопили усі сфери національного державотворення. 

Очевидно, саме тому Уряд України звернувся з проханням надати пропозиції до «реанімаційного пакету для економіки»

На нашу думку, Уряду треба не тільки оперативно реагувати на гострі виклики сьогодення, а й формувати нову політику розвитку. 

Інституційний досвід державотворення свідчить, що тільки сучасна технологія конструювання майбутнього дасть можливість уникнути жорсткого зіткнення з ним. 

Провідними вченими й експертами Академії ноосфери, Українського товариства охорони природи, Центру досліджень сталого розвитку (м. Київ) за підтримки Програми розвитку ООН в Україні підготовлено Стратегічний документ «Політика енергоефективного розвитку промисловості України в умовах глобальних змін клімату». 


Документ був надісланий Прем’єр-Міністру України А.Яценюку. 

Сподіваємось, що він буде корисним не тільки для Уряду, а й цікавим для науковців, експертів, викладачів та студентів, громадськості у вирішенні складних завдань з подолання кризових явищ в економіці країни та виводу її на траєкторію сталого розвитку. 

Василь Шевчук, 
доктор економічних наук, професор 

3 липня 2014 р.


Довести, що Україна як держава – відбулася!

Із виступу Шевчука В.Я. на науково-практичній конференції «Україна сьогодні: виклики для економіки та державності» 

Сьогодні не тільки Україна, а увесь стривожений світ шукає вирішення економічних, соціальних, екологічних проблем, до яких тепер додались і проблеми глобальної системи безпеки, у новій політиці розвитку. 

Політика сталого розвитку, яка є основою Порядку денного на XXI століття, передбачає поєднання економічних, соціальних та екологічних цілей розвитку, врахування інтересів нинішнього і майбутніх поколінь, участь у розробці та ухваленні рішень представників влади, науки, бізнесу та громадськості. 

Можна стверджувати, що якби ці принципи державотворення були збережені, ми не мали б сьогодні тих викликів, перед якими стоїмо. 

А якби разом працювали влада, наука, бізнес і громадськість – у нас була б і безпека, і спокій, і впевненість у майбутньому. 

Так сталося, що усі ці суспільні інституції не тільки не співпрацюють (хіба що окрім бізнесу і влади), а й виживають, хто як може. 

Драмою України є відсутність у влади потреби в наукових рекомендаціях і зневага до національного економічного мислення. 

У цьому корінь усіх викликів для економіки та держави. 

Коротко окреслю деякі найбільш гострі виклики та рецепти їх подолання, які разом з моїми колегами професором Ковальчуком Т.Т. і професором Черняком В.К. ми виклали у книзі «Актуалітети політики розвитку». 

Основна проблема розвитку України – це проблема якості. Вирішення цієї проблеми пов’язане з утвердженням, по-перше, нової якості влади, по-друге, нової якості економічного розвитку, по-третє, нової якості життя. 

Основними критеріями оцінки ефективності діяльності влади повинні стати динаміка індексу людського розвитку, зростання середньої тривалості життя, покращення демографічної ситуації. 

Утвердження нової якості економічного розвитку потребує виведення України на траєкторію сталого або ж еко-соціального розвитку. Це пов'язано із включенням природного та людського капіталу в інноваційну модель, із визначенням соціальних та екологічних стандартів та їх суворим дотриманням. 

Природні умови України дозволяють їй зайняти одне з провідних місць у Європі та світі за виробництвом багатьох видів промислової продукції та широкого спектра якісних продовольчих товарів. Розташування у центрі Європи спроможне забезпечити країні провідне місце найбільшого на євразійському континенті транспортно-логістичного вузла. 

Науково-освітній потенціал у поєднанні з розвинутою мережею наукових установ і вищих навчальних закладів здатен забезпечити нашій країні роль генератора новітніх технологій, виробництва і постачання на внутрішній та зовнішній ринки високотехнологічної конкурентоспроможної продукції. 

Натомість Україна перебуває на передостанньому місці в Європі (перед Молдовою) за розвитком сучасного внутрішнього ринку та купівельною спроможністю населення. 

Зовнішньоекономічні відносини тримаються на експорті напівсировинної продукції чорної металургії, мінеральних добрив і трудових ресурсів для некваліфікованих видів праці. До цього слід додати катастрофічно високу енергомісткість виробництва, вразливість енергетичної та економічної безпеки держави. 

Крім того, негативні тенденції, які склалися у виробничій сфері (старіння основних фондів, технологічного оснащення, втрата найбільш кваліфікованої частини кадрів тощо) можуть призвести у найближчі роки до нової системної кризи вітчизняної економіки. 

Тому енергійний перехід на інноваційну модель розвитку є єдиним шансом уникнути такої кризи. Перш за все йдеться про перехід від екстенсивних до інтенсивних факторів росту, зміни структури ВВП. 

Тут доречно згадати вислів короля Брунею, який сказав: “Мене мало цікавить індекс ВВП, мене цікавить індекс людського щастя”. 

Перехід до нової якості життя пов'язаний із визнанням того факту, що основною соціальною проблемою України є оплата праці, проблема заробітної плати, отже, проблема подолання бідності

Без радикальної реформи політики заробітної плати проблему бідності широких верств населення розв’язати неможливо. Тому одним з найбільш невідкладних завдань є забезпечення виконання заробітною платою її відтворювальної та стимулюючої функцій. 

Йдеться про перехід від дешевої до дорогої робочої сили, що сприятиме оновленню виробничого апарату, ступінь зношеності якого сягнула 70-80 %. Дешева робоча сила – гальмо науково-технічного прогресу. Теорія і практика дешевої робочої сили є вкрай шкідливою не тільки для забезпечення економічного зростання, а й з точки зору зростання індексу людського розвитку. 

Зростання заробітної плати потягне за собою зростання пенсій. Об'єктивною основою зростання пенсій має бути зростання заробітної плати, а не суб'єктивно встановлені добавки до пенсій. 

Головна проблема якості економічного розвитку – підвищення конкурентоспроможності. Основними напрямками вирішення цієї проблеми є формування сприятливого інвестиційного клімату, стимулювання інноваційної діяльності, оновлення основних виробничих фондів, створення високотехнологічних робочих місць, підвищення продуктивності праці та енергоефективності виробництва, структурні та інституційні реформи. 

Україні треба покладатися на власні сили. 

З таким людським, природним, економічним, оборонним, міжнародним потенціалом у нас є можливості своєю боротьбою і працею подолати виклики для економіки та державності, перейти до сталого розвитку і довести, що Україна як держава – відбулася. 

Василь Шевчук
доктор економічних наук, 
професор 

26 червня 2014 р.

З життя європейців: деякі шляхи вирішення екологічних проблем у Латвії

"Українська Правда. Життя" публікує наступну статтю з серії матеріалів, що розповідають про конкретні норми й практики життя громадян у ЄС.

Кожна публікація ґрунтується на одному, або двох інтерв’ю із жителями Європи, в якому вони вільно розповідають про свій досвід. 

В одному з наших попередніх матеріалів ми вже розповідали про екологічні проблеми в Латвії та ЄС. Ця публікація продовжує тему, звертаючись до шляхів вирішення деяких екологічних проблем.

Екологічні ініціативи в Латвії та в Європі

"Велика Толока"

У Латвії, як і в Україні, за запропонованим свого часу Естонією зразком, проходить щорічний суботник. В Латвії він називається "Велика Толока", в Україні – "Зробимо Україну чистою!"

У Латвії суботник проходить уже 6 років, і вже можна помітити позитивні зрушення: суботник є не лише засобом очищення зелених територій, каналів та річок від сміття, але й приводом для благоустрою дитячих майданчиків та висадки нових дерев.

Юлія Терещенко, еколог

"Молодь у дії"

Багато цікавих проектів відбуваються в межах програми "Молодь у дії".

"Минулого року я мала можливість у складі міжнародної команди пройти 100 кілометрів у горах Іспанії та взяти участь у всесвітньому форумі із захисту дикої природи", – розповідає Юля.

Подібні проекти дуже важливі, вважає дівчина, адже формують "горизонтальні зв'язки" поміж ініціативними групами молоді в європейських країнах, у такий спосіб формуються можливості для співробітництва для громадських організацій із різних країн.

"Наша команда в результаті вирішила проводити спільні акції в країнах, з яких ми приїхали: Іспанія, Австрія, Латвія, Румунія, Болгарія, Туреччина", – каже дівчина-еколог.

Transition Towns

Завдяки інтернету всі громадські ініціативи, а не лише екологічні, – не обмежені державними або європейськими кордонами. Цікавих ідей багато, і вони легко поширюються та реалізуються в нових умовах.

"Наприклад, у книзі австралійського автора Девіда Голмгрена, в одній із його книг про так звану "пермакультуру", тобто про екологічне землеробство, була згадана ідея "перехідних міст" Transition Towns – невеликих містечок, де відбувався б поступовий перехід до екологічнішого способу життя через створення місцевої громади, співробітництво мешканців та екофермерів.

Кілька років потому ірландські студенти захистили навчальний проект, застосувавши принципи створення "перехідного міста" до реального містечка Кінсейл, з населенням трохи більше 2 тисяч.

Написаний проект вони показали мерії міста та несподівано отримали підтримку: проект був взятий за основу для подальшого розвитку міста. Так з'явилося перше реальне "перехідне місто", – розповідає Юля.

Зараз у світі існує близько 400 таких міст у різних країнах: у Великобританії, США, Канаді, Італії, Чилі, Швеції, Новій Зеландії. Крім того, саме поняття розширилося, до нього долучаються райони мегаполісів, окремі ферми або невеликі селища.

Мешканці "перехідних міст" відмовляються від видобувного палива, висаджують громадські сади, обмінюються речами та закупають продукти харчування лише у місцевих еко-фермерів.

"Нещодавно в Латвію приїжджав представник Transition Towns зі Швеції для того, щоби провести навчальний семінар для представників громад невеликих міст Прибалтики. У нас уже є декілька ініціативних груп в 3-4 латвійських містах, де люди вчаться домовляться та спільно працювати над перетвореннями власного середовища", – розповідає Юля.


Екологія – наука практична

За її спостереженнями, каже Юля, "латвійські вчені займаються переважно дуже практичними напрямками".

Уже від самого початку затвердження наукової теми потрібно підтвердити значимість та новизну роботу: тут завдання "заповнення порожньої ніші" не пройде, як не пройдуть і просто хороші "рекомендації".

Потрібний практично відчутний результат діяльності: "У мене є враження, що зараз прийшов час учених як найманих працівників держави: такі працівники мають уміти перевірити ефективність проведення реформ, уміти проектувати розвиток територій відповідно до прогнозів та ризиків, уміти підготувати проектну документацію на рівні держави або регіону. Лише в цьому випадку можна отримати фінансування з одного з наявних фондів".

Загалом, сама грантова система, з одного боку, дуже обмежує фантазію дослідника, а з іншого – спонукає його до практичної діяльності.


Пріоритетні галузі досліджень у Латвії

Пріоритетні галузі досліджень, під які можна отримати державне фінансування в Латвії, визначені заздалегідь, і відповідно до цього дослідники обирають теми нових досліджень або намагаються пристосувати старі.

Серед близьких до екологічної проблематики тем, які на сьогоднішній день фінансує латвійська держава: адаптація до змін клімату, біотехнології та використання місцевих ресурсів в еко-інноваціях, ефективна енергетика, біо-економіка.

Отримати державне фінансування подібних проектів можливо, але оскільки бюджет Латвії достатньо обмежений – фінансування науки в Латвії, на жаль, скорочується, – то шансів небагато. Тому більшість дослідників намагаються отримати фінансування від ЄС, що набагато більш реалістично.

Політичні сили в Латвії, які підтримують еко-тематику

"Загальне правило просте – що більш заможною є країна, тим більш значиму роль у ній відіграють "зелені" партії", – каже Юля.

У Латвії, як і раніше, борються партії, які не висувають еко-ініціатив, але всі вони вже упродовж двадцяти років використовують національне питання як основну політичну тему.

Є партія зелених, але вона об'єдналася з партією Селян заради того, щоби отримати прохідний відсоток на виборах. Ця партія виглядає дуже блідо на загальному тлі.

"Втім, мені здається, що якби знайшлася партія, яка б співчувала еко-ідеям та була здатна переконливо розмовляти з виборцями, то вона б швидко стала популярною. Мені здається, що латвійське суспільство є цілком готовим для таких змін", – розповідає еколог.

Екологія в повсякденному житті

Важливо розуміти, що будь-які дії людини в повсякденному житті можуть позитивно впливати на екологічну ситуацію у світі.

"Тому перший принцип простий, – розказує Юля. – Треба усвідомити, що все, усе, що ви робите, будь-який ваш вибір залишає свій слід у навколишньому середовищі – великий чи маленький, далеко чи близько, це залежить від вас.

За кожний крок ми відповідальні. Те, що ви обираєте в магазині, те, як ви це запаковуєте, чи купуєте ви більше за власні потреби, чи використовуєте повторно те, що можна використати, наскільки економно ви використовуєте воду, як часто ви користуєтеся громадським транспортом, де і як вироблений ваш одяг, скільки разів на рік ви літаєте літаком, і як багато ви їсте м'яса.

Про все це можна написати книгу. Звісно, неможливо одночасно застосувати всі еко-принципи, але дещо можна змінювати поступово".

Юля пропонує 5 простий дій, які можуть поступово покращити екологічну ситуацію.

Їжа

Краще за все обирати їжу, вирощену місцевими виробниками. Для того, щоби привезти вам салат з Італії, потрібно здолати велику відстань, задіяти повітряний або наземний транспорт, а також використати спеціальні інсектициди, щоби від час транспортування цей салат зберіг свій товарний вигляд. Тому "екологічний слід" у цього зеленого салату буде незрівнянно більший, аніж у такого ж салату, але вирощеного в сусідньому районі або ж на вашому підвіконні.

Другий важливий фактор – природність, адже чим менше буде в продукті ароматизаторів, консервантів або фарбників – тим кориснішим він буде для вас і для природи.

Третій фактор – вегетаріанство. Якщо ви схильні до вегетаріанства, маєте підстави радіти, адже ви не лише на крок попереду в плані етичності до тварин та здорового харчування, але й дієте на благо природи. Для виробництва кілограма м'яса треба витратити набагато більше ресурсів, аніж для виробництва кілограма різноманітних овочів.

Транспорт

Усім відомо: чим більше машин, тим більше заторів. Що більше заторів, тим гірше якість повітря, а користі від транспорту менше.

Усім зрозуміло, що варто віддавати перевагу громадському транспорту, велосипеду або ходити пішки. Можна домовитися з колегами або друзями та їздити разом.

Також не варто мити машину на відкритому ґрунті. Якщо немає стоку, то вода з миючими засобами потрапить у ґрунт, а потім – до ґрунтових вод, а далі може потрапити в річку, озеро або колодязь.

Активні дії

Беріть участь у суботниках, висаджуйте дерева, знаходьте однодумців та створюйте ініціативні групи, пропонуйте свої ідеї. Дуже приємно спостерігати за працею інших, але ще приємніше працювати самому, і тим ціннішими здаються результати.

Якщо вас зупиняє те, що десь там земля нічия й тому піклуватися про неї – не ваша справа, то згадайте про те, що вся Земля – нічия, і вся вона – ваша.

Якщо вам здається, що вашу працю ніхто не оцінить або про неї швидко забудуть, знайдіть ініціативну групу, разом піклуйтеся про те, щоби в цьому районі люди любили місце, де вони живуть. Розмовляйте з людьми, навчайте, старайтеся бути цікавими.

Сміття

Зменшуйте кількість сміття та по можливості сортуйте його.

Дуже часто найбільша частина сміття – це упаковка. Якщо ми купляємо продукт, розфасований дрібними упаковками, то їх там більше, аніж якщо купити більший об'єм та розділити його.

Частину молочних продуктів можна купити на вагу або на розлив, а овочі та фрукти можна загортати в пакети, якими ви користувалися минулого разу.

Голосуйте!

Голосувати можна політично, підтримуючи тих, хто втілює близькі вам "зелені" ідеї. Але голосувати можна й гаманцем, обираючи ті продукти, які менш шкідливі для навколишнього середовища – наприклад, побутова хімія без фосфатів.

Ініціативу здійснено МГО "Інтерньюз-Україна" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження"

Автор: Тетяна Огаркова
Джерело: life.pravda.com.ua


Вітання Президенту України

Вельмишановний Петре Олексійовичу! 

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи вітає Вас з обранням Главою нашої держави! 

Сьогодні, 5 червня – у Всесвітній день охорони навколишнього середовища, ми пов’язуємо наші сподівання співпрацювати з Вами задля досягнення головних цілей ООН – привнести людський чинник у питання охорони навколишнього середовища і сталого розвитку, налагодити партнерські відносини, стимулювати політичний інтерес і дії, щоб у нашої країни було більш безпечне і благополучне майбутнє. 

Укрприроди – наймасовіша (більше 2 млн. членів) і найстарша (68 років) громадська організація – підтримує Європейський шлях сталого і справедливого розвитку України. 

Бажаємо Вам, шановний пане Президенте України, миру, життєвих сил, енергії, мудрості, волі, надійної опори Українського народу й підтримки усього світу задля Ваших звершень в ім’я історичного поступу України. 

Нехай Вам щастить! 

З повагою  Голова                                                               Василь Шевчук

17 тез про енергонезалежність України


Сьогодні питання енергонезалежності України стало актуальним як ніколи. Як її досягнути і які є перспективи для країни обговорювали українські та закордонні експерти, активісти, представники бізнесу та ІТ сектору на Форумі екологічно безпечної енергетики у Львівській бізнес-школі у травні.


Smart Energy Forum. Фото: lvbs.com.ua

Ключові 17 думок:

Роман Зінченко, засновник мережі Greencubator


Роман Зінченко. Фото: pravda.com
Енергетика давно вийшла за рамки просто технологій. Енергетика давно стала зброєю. Щоб глянути на цей сектор як на поле можливостей треба відмовитися від сприйняття себе як країни-об’єкта тиску енергетичної диктатури і почати дивитися на себе як на лідера.

Чотири компоненти енергетичної свободи: 1. Включена увага, ключовий ресурс – мозок. 2. Моніторинг споживання – розуміння енергетичної картини. 3. Аналіз та регулювання моделі енергетичного споживання. 4. Як результат, відкриваються можливості для розумної енергетики.

Ми зараз входимо у цікавий час, коли енергетика стає все більш контрольованою програмними компонентами. Energy apps – величезний простір для тих, хто хоче створювати розумну енергетику, що дає робочі місця, скорочує тиск на довкілля та знижує рівень несвободи.

Коли у нас буде можливість «зачекінитися» біля розбитого ліхтаря і ми зможемо отримати бедж «найкращий мисливець за розбитими ліхтарями», то енергомережа стане соціальною. Ми подолаємо розрив між нами і джерелами енергії, який і уможливлює енергетичну диктатуру. Людська мережа – через це ми можемо добитися значних змін.

Павло Шеремета, Міністр економічного розвитку і торгівлі України


Павло Шеремета. Фото: economics.lb.ua
Якби у нас була не лише Smart Energy, але і Smart Country протягом останніх 20 років, то все було би зовсім по-іншому.
Очевидно, що у нас є завелике споживання енергії. Також, очевидно, що у нас є потужний ІТ-сектор. Якщо пов’язати ефективне споживання енергії, ІТ та освітній сектор – то це має запрацювати у напрямку розвитку енергетичної безпеки України.
Захарі Шаган, головний редактор порталу Cleantechnica.com


Захарі Шаган. Фото: greencubator.info
Україна, як і інші країни, має достатньо вітру і сонця, щоб виробляти енергію. Треба інвестувати гроші у свою країну, у своїх людей, а не експортувати у Росію чи інші країни, розраховуючись за енергоносії.
Відновлювані джерела енергії є дорогими – це вже застарілий міф! Наприклад, 10 років тому вітрова енергетика була дорогою, сьогодні є однією з найдешевших. Україна має ресурси для створення, зокрема, вітрових турбін.
Коли у вас тисячі, мільйони електростанцій відновлюваних джерел енергії по усій країні, як, до прикладу, у Німеччині, то у вас є величезна енергетична безпека і надійність.
Це не про Україну, але показує світові тенденції. Великобританія має власні запаси нафти і газу, яких вистачить лише на наступні 5 років, Франція має запаси викопного палива лише на рік…
Наталія Шульга, виконавчий директор Українського наукового клубу


Наталія Шульга. Фото: vimeocdn.com
Ситуація в Україні, викликана війною з Росією, показала наскільки європейська система енергозабезпечення є недосконалою і чутливою. У ЄС вже розглядається питання спільного використання енергії, що виробляється країнами Євросоюзу. Тому зміни будуть відбуватися дуже швидко і у нас є шанс долучитися, тоді ми будемо гравцем та партнером у цьому процесі.
Університети повинні бути тими місцями, де молоді люди з перших років дорослого життя долучені до інформаційних ресурсів, і мають можливість у певних університетах розробляти технології. Країні необхідні управлінці сталого розвитку.
Шанс для України зараз є найкращий. Коли криза наступає і стоїть питання життя і смерті – тоді людина приймає правильні рішення.
Раффі В. Баліан, перший секретар і директор Регіонального управління екології, науки та технологій, і охорони здоров'я по Центральній і Східній Європі


Раффі В. Баліян. Фото: lvbs.com.ua

Енергетична незалежність – це про стале управління ресурсами, покращення ефективності та диверсифікацію джерел енергії, остання точка є критичною.
У вас, в українців, є можливість сформувати модель не лише для Львова чи України, а й для усіх сусідів та Європи. Деякі з них, напевно, навіть не мають таких дискусій, а вони потрібні усім.
Для досягнення енергонезалежності необхідно збудувати інноваційну екосистему, яка має 6 критичних елементів: 1. Дослідження і розробка; 2. Сприятливе політичне середовище – верховенство права. 3. Фінансування, щоб реалізувати ідею; 4. Динамічна система освіти; 5. Сприяння розвитку кластерів з університетів, бізнесу, громад тощо; 6. Культура прийняття ризиків і невдач: 9 з 10 розробок у Силіконовій долині зазнають невдач, але це веде до інновацій.
Після Форуму відбувся Хакатон, на якому розроблялися ідеї розумних лампочок, розеток, ліхтарів, розумного опалення, систему моніторингу енерговитрат та еко-гру.

Автор: Христина Пархуць
Джерело: ipress.ua