#ukrpryroda

Українському товариству охорони природи – 69 років!

Шановні природоохоронці України! 

26 липня виповнюється 69 років Українському товариству охорони природи – найбільшій і найстаршій всеукраїнській громадянській організації країни. У цей день 1946 року – через рік після завершення ще тієї, минулої війни, яка завдала величезних бід і страждань усьому живому на Землі, у тому числі й природі, було утворене наше Товариство. 

За ці десятиліття Товариством зроблено безліч добрих справ на благо Природи й України. А головне – виховуються цілі покоління у повазі до рідної природи, яка повністю віддає людям усе, що має.

Ми ж – люди – повинні пам’ятати: Природа – це Храм Життя, а не бездонна комора. Її багатства дісталися нам у спадщину від наших славетних предків, а ми, у свою чергу, маємо достойно передати їх нашим нащадкам. Це – Вічний Закон Життя, який нікому не дано порушувати! Треба боронити нашу землю, нашу країну, боротися за наше майбутнє процвітання усіма силами.

Після Перемоги ми знову, як і після тієї війни, відродимо природу, відбудуємо країну, збудуємо європейську державу.

Тож вітаючи Вас з 69-ю річницею Українського товариства охорони природи, бажаю кожному з нас і усій нашій країні – перемоги, миру, відродження, добра й благополуччя!

З повагою 
Василь ШЕВЧУК, 
голова Президії Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи

26 липня 2015 року

«Енциклопедія людської совісті» Юрія Щербака

Yuriy Scherbak's photo http://www.umoloda.kiev.ua/img/content/i44/44088.gif
Задумливий, мудрий Юрій Щербак дивиться на нас і на увесь світ з обкладинки нової книги «ПОВЕРНЕННЯ БЛУДНОГО СИНА», виданої уже після його недавньої, фантастичної «ТРИЛОГІЇ ЧАСУ».

У книзі – вибрані ранні твори Щербака, твори його молодості – оповідання й повість «ХРОНІКА МІСТА ЯРОПОЛЯ», сотворені кілька десятиліть тому. 

Це – ранній Щербак, але вже змолоду проникливий у саму суть життя, його дуалізм, світло й тінь, біле й чорне. Мабуть, не випадково з обкладинки книги-збірки молодих творів сумно дивиться на нас сивий мудрий чоловік, чимось схожий на Жана Габена з французького фільму «Двоє у місті».
Сивині Мудреця не соромно за свою молодість, йому боляче за увесь недосконалий світ!  

Чому я пишу цей відгук? 
Можливо – тому, щоб пробудити цікавість у ще більшого числа читачів до глибин творчості Юрія Щербака, щоб ширилось коло тих, кого автор називає «любі, довготерпеливі мої читачі».

Можливо – із вдячності за ті вражаючі картини життя й багатогранні прояви душі, які я бачив і фізично відчував, читаючи оповідання й сказання Юрія Миколайовича, за ті чисті почуття, які я переживав разом з героями його творів. Незважаючи на часом жорстокі сторінки життя, творчість Щербака є світлою й обнадійливою, хоч нерідко – гіркою і сумною, але усе ж таки наскрізь просякнутою Добром. 

А можливо, просто не можу не писати – на мене діє якийсь невідомий, магічний і ще не досліджений «ЕФЕКТ ЩЕРБАКА», що заводить із Простору невидимі до часу кванти причетності до всього, що відбувається на Землі, відповідальності за усвідомлений вибір, будить від байдужості, пробуджує людське в людині…    
Чому саме «Енциклопедія людської совісті»? 

В оповіданні «ГАРМОНІЙНЕ НАТХНЕННЯ» (1984 р.) – одному з дуже зворушливих, хвилюючих оповідань – його герої, опинившись на концерті Антоніо Вівальді у Київській філармонії, кидають випадкові погляди на когось із присутніх у залі, немовби упізнають їх і крізь музику у них виринають спогади чи то про перше трагічне кохання, чи інша щемлива історія давно минулої, але від того не забутої молодості. І знову оголюються почуття, так і не стерті прожитим, а потім виявляється, що це зовсім не ті люди, історію стосунків з якими так хотілось би переписати, однак змінити уже нічого не можна. В уста (точніше – думки) інтелігентного, але з роками уярмленого життєвою прозою редактора енциклопедій, що втратив своє перше кохання, риючи протитанкові рви поблизу Жулян на початку ще тієї війни, автор вкладає такі слова: «І ще я подумав, що треба було б видати «Енциклопедію людської совісті» – книжку з порожніми, незадрукованими сторінками – і дати її кожній людині, щоб сама заповнювала її – змалку аж до самої смерті».

Уявляєте – кожен своїм життям заповнює білі, а значить ще безгрішні сторінки власної енциклопедії людської совісті, яку потім покладе перед воротами, що їх відкриває Святий Апостол Петро!          

Після «ТРИЛОГІЇ ЧАСУ» Щербака (2012 – 2014 рр.), яка, цілком очевидно, заслуговує на Нобелівську премію в галузі літератури, а можливо – й миру, ми знову з Юрієм Миколайовичем і нашим молодшим другом, вишуканим інтелектуалом Олексієм пили каву у «Кофе Таймі» і він подарував нам нову книгу, яка ще пахла свіжою типографською фарбою, – книгу своїх ранніх оповідань і повістей «ПОВЕРНЕННЯ БЛУДНОГО СИНА» (К.: Ярославів Вал, 2015. – 576 с.). 

Іронічно підписався: «Лауреат ШЕВЧуковської премії Ю.ЩЕРБАК, 23/02/2015». Я б з радістю погодився на заміну кількох букв у назві премії… 

У книзі – 14 оповідань і одна повість. Час не зістарив їх, навпаки – відсіяв минуще. Бо вони – про вічне, яке тісно переплетене із земним, буденним, і якого ми не фіксуємо чи просто не помічаємо, увесь час кудись поспішаючи, забуваючи, що тільки у Природи горизонт постійно віддаляється…

Про що оповідання Щербака? Мабуть, у кожного є чи ще буде своя, особиста відповідь. Не наважусь і я щось узагальнювати, очевидно тільки, що вони –  про наше з вами життя, про ті його моменти й миті, яких зазвичай не помічаємо, але які тим не менше підсвічують сенс появи на світ, вказують на прояви душі, звичайно ж, «у кого вона є…» (В.Висоцький).

Місцями оповідання й повість навіюють літературні стилі Чехова з його точністю й лаконічністю, Шукшина – з його відвертістю й оголеністю болю, Коельйо – з  його простою яскравістю складного, чи Гессе – з його духовною глибиною, філософською досконалістю і витонченістю.  

Але це – Щербак, у творчості якого переплелися просте й вічне, буденне й магічне, людське й божественне і вийшов його власний, ні на кого не схожий стиль – стиль образів… 

І справді – ти ніби й не читаєш, а дивишся захоплюючий багатосерійний фільм-розповідь з різними героями, часто дуже несподіваними. 

Бувають моменти у прочитанні-перегляді цього безперервного фільму-одкровення, коли ти просто зупиняєшся й кладеш не закриту книгу аркушами вниз, вражений, розчавлений, схвильований – невже один автор може стільки підмічати, стільки знати, так писати… 

От і в першому оповіданні «АВЕ МАРІЯ», написаному півстоліття тому (1963 – 1971 рр.), героїня – молода сільська жінка Марія, мати двох дітей, опинившись на межі «горизонту» через втрату крові, на порозі районної лікарні промовляє прості слова (з типово українською покірливістю долі), в яких бачиться таке чисте, сільське, генетично покірливе прийняття долі і від яких щемить душа: «Ти вибач, Миколо… Дітей жалко…».

Тут чомусь спливло Шевченкове: «Чи винна голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив?» («ПРИЧИННА», С.-Петербург, 1837 р.). 
А в кінці оповідання – діалог чоловіків, ніби й ні про що, перемежовує молитва, що хрипло доноситься з приймача старого «іржаво-підзолистого кольору ЗІМу»: «Аве Марія грація плена… Аве Марія грація плена домінус текум… Аве Марія грація плена домінус текум… Амен». 

І так хочеться, щоб ця по земному свята жінка жила, ні перед ким не вибачаючись, народжуючи й виховуючи дітей…
І й я начебто теж там був присутній, сидів на сірому потертому від мішків картоплі задньому сидінні закуреного ЗІМу, де кашкетом була прикрита стара масна пляма, бачив усе це, чув молитву, але уже не з хриплого приймача, а з Неба – світлу й чисту… 

Або мовчки принишк, боячись ворухнутися, за кулісами поруч з визнаним, модним художником А., можна сказати – метром, і, затамувавши подих, слухав хвилюючу промову його дружини, яка, відкинувши тепер уже всі умовності, зізнавалася в любові й, здається, не лише до творчості іншого, усе життя одинокого художника – їхнього інститутського одногрупника, на прощанні з ним…

«Чуючи голос дружини, А. намагався пригадати її обличчя, і не міг. Звідки в цієї старої, змученої життям жінки, колись гарної, а тепер занедбаної, – вона навіть не фарбує волосся звідтоді, як син пішов до армії, – сивої, що курить весь час, малюючи свої бездарні дитячі картинки, від чого випадкові її поцілунки гірко тхнуть, – звідки в неї взялися ці слова і ці пристрасті? Ніколи А. не чув від своєї дружини нічого подібного. Щоправда, розмовляли вони останнім часом дуже рідко. Вся її промова – як негатив: усі лінії на ньому білі, а надрукуйте, все стане чорне, зовсім інше». («ВИСТАВКА», 1985 р.).    

Читаючи далі («ЩАСТЯ», 1983 р.), я бачив, як лежав на підлозі у фінському костюмі й дивився у стелю ще нової зовсім порожньої кооперативної квартири на Русанівці, доцент-отоларинголог, розкинувши руки від щастя, «почуваючись альпіністом, котрий тільки-но зійшов на Еверест… Одначе він неправий, порівнюючи себе з ними, адже це були люди з чужого, ворожого Птусі світу. Навіть обличчя в них були незбагненно-щасливі, гидко було дивитися на незрозумілу радість цих худих, сильних красунів», бо вони не мали ні румунського гарнітуру з м’якими кріслами, поставленими одне-на-одне, оскільки вільного місця у старій квартирі вже не залишалося, ні багато чого з тих скарбів, що нагромаджувалися роками у старій квартирі доцента, який віртуозно видаляв гланди у дітей. А потім спостерігав, як герой тут же на новосіллі у сусідів по будинку танцював танго з стрункою дівчиною у білих джинсах, із світлим довгим волоссям. «Йому здається, що життя його починається спочатку, що він не товстий, низенький на зріст, лисий, сивіючий, обережний доцент, повільний і нудний, якого побоюються на кафедрі, такий він правильний, а легкий у рухах молодий хлопець, дотепний, вільний, бажаний у будь-якому товаристві, немає в нього ніякого минулого, все ще попереду, ще ніяких жінок він у своєму житті не знає, тільки Марину, яку побачив уперше, одразу з першого погляду закохався. Марина танцює, побожно заплющивши очі, мила така, тонка й довірлива, від неї пахне французькими парфумами «Кліма», він пізнав цей запах, бо колись купував Ніні, але тій  запах цей не личив, бо не може будяк пахнути, як троянда». Він «знищив своє минуле ще одним фужером коньяку», вийшов із квартири і пішов до нічного Дніпра назустріч своєму невідомому майбутньому… 

На одному подиху я дивився усі 15 серій-балад із «МАЛЕНЬКОЇ ФУТБОЛЬНОЇ КОМАНДИ» (1973 р.). І дивувався – звідки ця мудрість у ще зовсім молодого автора, звідки цей зовсім інший погляд на звичні, усталені речі (як, наприклад, Олімпійські ігри: «Я вважаю несправедливим, коли на Олімпійські ігри запрошуються найсильніші, найщасливіші, найздоровіші люди землі. Ці люди щасливі й без Олімпіади… Я посилав би зовсім інших людей, для яких стадіон є чимось недосяжним, таким, про що вони навіть мріяти не наважуються…»). Звідки ця здатність проявляти стільки образів крізь прозору плівку замерзлого у лісі «Маленького Синього Ставка, де саме посередині висвічувало червоне яблуко. Я опустився навколішки й наблизив обличчя до холодної сяючої поверхні льоду. Яблуко, листя й стебла трави існували в іншому світі, безмежно далекому від наших галасливих забавок, він був поруч, цей світ, але торкнутися до нього ти не міг».

Відповідь на ці запитання (без знаку запитання!) дає сам автор: «Коли хочете знесмертити себе й зупинити час, – пишіть оповідання. Коли хочете знесмертити людей, які вас оточують, – пишіть оповідання. Замішуйте слова, наче глину, й творіть із цієї первісної матерії важку словесну плоть, де все – правда, точна й незаперечна…
Це все так, без цього, без цієї проймаючої точності кольорів і деталей не буває прози, але не забудьмо й про людину. Ось найбільша таємниця, найбільша мінливість, найбільша галактика, найбільша невизначеність – людина. Та перш ніж озброїтись телескопами, перш ніж вирушати на підбій далеких галактик, придивімось до себе. Перш ніж виголошувати вирок комусь, виголосімо вирок собі.
Все, що я пишу тут, як і в більшості своїх оповідань, пишу про себе. Все добре і все погане, все високе і все брудне, все брехливе і все правдиве – все це належить мені, все це моє. Той, хто починає писати про інших, не зрозумівши самого себе, приречений на поразку.

І ніколи не забувайте про сни. Часто в снах прокидається приспана людська совість. Колись хтось напише «Книгу снів» – і це теж буде велика правда про людину». («МАЛЕНЬКА ФУТБОЛЬНА КОМАНДА», 1973 р.).     

Юрій Щербак – великий майстер літературних образів.
Його оповідання і сказання написані не лише словами, а й наповнені образами, майстерно складеними у досконалі літературні твори, а власний стиль – глибокий, точний, об’ємний, несподіваний, іронічний (додам пошепки – місцями витончено еротичний), – є по своєму індивідуальним і досконалим. Але, читаючи, цього не помічаєш. Натомість – увесь час бачиш Образ, який майстерно виписує автор. 
Так пишуть (саме пишуть!) Великі Художники, на чиїх полотнах чи образах не помічаєш ні фарб, ні їх кольорів, а бачиш, як тремтить сльозинка в старечих стомлених очах «Святого Петра» пензля Великого Рубенса, чи розгортається небесно-земна драма на великому полотні Олександра Ісачова «Смерть Хрестоносця»…

Так і в оповіданнях-образах Щербака відкриваєш усе нові й нові фарби, шар за шаром, і глибині цій немає меж.

І ще – в образах, намальованих Щербаком, оголюються лики життя і оскали його (життя) візаві. І у ці моменти оголюються людські почуття, вони міняються, втілюються у різних гранях образів, і ти знову й знову до них повертаєшся, намагаючись зрозуміти, але вони залишаються недосяжними, бо змінюються разом із сприйняттям Світу. А у той же час відбуваються постійні віртуальні зміни Світу, його Творення і Співтворчість, у якій кожен може взяти участь сам, писати власну енциклопедію людської совісті, але потім не повинен ні на кого нарікати.
Вражає глибоке знання усіх граней і відтінків життя. Як художник інтуїтивно змішує різні краски, так майстер літературних образів змішує різні відтінки життя, яких ми часто не помічаємо за буденною суєтою. 

Крізь цю призму життя хотілося б привернути увагу майбутніх, сподіваюсь – численних «любих, довготерпеливих читачів» Юрія Щербака – до просто феноменальної повісті «ХРОНІКА МІСТА ЯРОПОЛЯ» (Передмова – 2000 р., Післямова – 2006 р., Фінальне сказання – 1968 р.).

Автор, прикинувшись дуже старим, можна сказати – древнім істориком, чиє «…тіло стомилося од нескінченного кружляння по землі, од вітру, холоду, спеки, серце працює з перебоями і ледве витримує сонячні збурення та іоносферні катастрофи», вписує в енциклопедію нашої з вами землі «хроніку» (я так і не дав собі відповідь – це історичний чи медичний термін) минулого й історію прийдешнього.

«Ось чому сиджу тепер я за письмовим столом у порожньому моєму будиночку. За вікном вітер посвистує, льодяна папороть зростає на шибках, сніги наче хтось полив синькою, земля до ночі вже повертає. Я схилився над білими аркушиками паперу, залишаючи на них ламані старечі рядки…».

У «ХРОНІЦІ МІСТА ЯРОПОЛЯ» дванадцять сказань, «переднє слово до читачів моїх благочестивих, коїх заради ся історія була написана», післямова і фінальне сказання.
Сам автор визначає їх так: «Сказання історичні, що правдиво змальовують і науково витлумачують різні події, звичаї, міфи, легенди, плітки і химерні факти та житія видатних городян міста преславного українського Ярополя у столітті від народження Христа двадцятому».

Кожне сказання Щербака – окрема історія, несподівана, приголомшлива, вражаюча, автор змішує віки, горизонти, долі – й усе це пронизане безмежною любов’ю до свого стражденного й водночас величного краю, до людей, до України-Русі («Ярополя»).   
Прочитайте чи, точніше, продивіться й ви ці сказання, цю повість про нашу з вами землю, наше коріння, наших предків, сучасників і нащадків, можливо, тоді й ми краще зрозуміємо суть давніх Шевченкових питань: «Один у одного питаєм: Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм?» («ОДИН У ДРУГОГО ПИТАЄМ…», Орська фортеця, 1847 р.), і задумаємось – що відповісти, що обрати для себе, куди і як іти далі? 

Ці слова нашого Великого Пророка взяті епіграфом до «ХРОНІКИ МІСТА ЯРОПОЛЯ». Юрій Щербак дає на вічні Шевченкові питання свої, відверті, правдиві відповіді. 
А ми – кожен окремо й усі разом – що скажемо ми?

Наприкінці «МАЛЕНЬКОЇ ФУТБОЛЬНОЇ КОМАНДИ», «коли всі ми зібралися на Великому Стадіоні, пофарбованому у колір хмар» («ХРОНІКА…)», де уже нікого не турбують буденні проблеми, автор пише: «Я подумав про те, що ми стоїмо – не тільки ми, маленька футбольна команда, а й… ще багато-багато людей – ми стоїмо, взявшися за руки, й ніхто не розірве цей вічний ланцюг – ніяка смерть і ніяка ненависть. І ми вже не маленька футбольна команда, а – людство».
І тільки кожен сам має дати відповіді на одвічні, непрості питання власноруч заповненими сторінками з особистої енциклопедії не приспаної людської совісті, а усі ми разом – з «Енциклопедії України-Русі», яку з такою любов’ю творить Юрій Миколайович Щербак.   

Василь ШЕВЧУК, професор, доктор економічних наук, міністр екології України (1998…2003 рр.), вдумливий і вдячний читач Юрія Щербака
9 липня 2015 р. 

Природоохоронцям україни – членам українського товариства охорони природи

Звернення з нагоди Всесвітнього дня
охорони навколишнього середовища

Шановні колеги – еко-побратими!

Щиро вітаю Вас з Всесвітнім днем охорони навколишнього середовища!

Цей день був заснований Генеральною асамблеєю ООН у 1972 році і щорічно відзначається усім людством 5 червня.

Його мета – привернути увагу світової громадськості до проблем навколишнього середовища, стимулювати політичний інтерес і відповідні дії, привнести людський фактор у питання охорони навколишнього середовища; дати народам світу можливість активно сприяти стійкому й справедливому розвитку; сприяти розумінню того, що основною рушійною силою зміни підходів до природоохоронних питань є громади і громадськість; роз’яснити корисність партнерських відносин, щоб в усіх країн і народів було більш безпечне і благополучне майбутнє.

У 2000 році, 15 років тому, в цей день розпочато Програму ООН «Тисячоліття довкілля – приступити до дій».

Українське товариство охорони природи – мільйонна громада – приступило до конкретних дій в середині минулого століття, 69 років тому, починаючи з дня свого утворення у 1946 році, через рік після закінчення ще тієї війни.

Наша мета – збереження й відтворення сприятливого для життя природного середовища, збереження здоров’я народу України, сприяння здійсненню просвітньої діяльності, захисту екологічних прав громадян, участь у заходах по охороні природи, раціональному використанню природних ресурсів, реалізації екологічної політики України, сприяння розвитку творчої ініціативи і використання науково-технічного потенціалу суспільства для здійснення його екологічних пріоритетів, виховання дбайливого відношення громадян до природи у сфері виробництва і побуту.

Ми робимо усе, що в наших силах, і навіть більше, щоб відроджувати й підтримувати тисячолітні традиції поваги до природи, які генетично притаманні нашому народу з часів Київської Русі й донині. 

Природа в усі віки була не тільки годувальницею, але й давала і дає життєві сили Українському народу, який нікому і ніколи не здолати!

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи вітає усіх природоохоронців України і Планети Земля з Всесвітнім днем охорони навколишнього середовища!

Бажаємо Вам нових життєвих сил, успіхів і звершень, добра і благополуччя, єдності і стійкості у боротьбі за волю України, Перемоги і Миру!

З повагою,

Василь ШЕВЧУК, 
голова Українського товариства охорони природи, доктор економічних наук, професор
4 червня 2015 р.  

Конкурс всеукраїнської художньої фотовиставки «Україна – Киргизстан: збереження дикої природи»

Українське товариство охорони природи спільно з Посольством Киргизької Республіки в Україні організовують Всеукраїнську художню фотовиставку, присвячену збереженню дикої природи України і Киргизстану.

Виставка покликана сприяти формуванню світогляду у громадянського еко-суспільства, розповсюдженню екологічно значимої інформації, збереженню й відтворенню сприятливого для життя природного середовища, збереженню генофонду і здоров’я населення України і Киргизстану, здійсненню просвітницької діяльності, розвитку творчої ініціативи, зміцненню дружби і культурних зв’язків між народами України і Киргизстану.

До участі у виставці запрошуються українські і киргизькі фотохудожники, що працюють у всіх жанрах пейзажного фотографування.

Роботи учасників виставки будуть представлені у каталозі, кожен автор одержить безкоштовно примірник каталогу.

Роботи необхідно направити на електронну або поштову адресу нижче до 30 серпня 2015 року.Творчі роботи для участі у виставці будуть розглянуті на засіданні оргкомітету 15 вересня 2015 року у приміщенні Українського товариства охорони природи (Україна, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-Б). Про дату й місце проведення виставки буде повідомлено додатково. 

Автори кращих творів будуть відзначені нагородними грамотами Посольства Киргизької Республіки в Україні та Українського товариства охорони природи, цінними подарунками.  

Роботи приймаються для друку за рахунок організаторів під формат А2 (виставковий), назва фото й коротке описання додаються вордовським файлом окремо.

Електронна адреса: office@ukrpryroda.org, у темі листа зазначити «Фотовиставка». 

Поштова адреса: 03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-Б.

Телефони: +38 (044) 289-73-82, 289-71-73.

ОРГКОМІТЕТ, 
29 травня 2015 р. 



Майбутнє Чорнобильської зони - заповідник, де "фонить"

Нещодавно мінприроди оприлюднило плани зміни статусу частини зони відчуження довкола ЧАЕС. Спонукало до такого кроку насамперед помітне зниження рівня радіаційного забруднення як в самій зоні, так і на прилеглих до неї територіях.

Планується виокремити з теперішньої суцільної зони відчуження 10-кілометровий промисловий майданчик. До нього увійде сама станція та розміщенні у безпосередній близькості об’єкти з переробки та зберігання ядерних відходів, а ще прилеглі території, де й досі небезпечно високий радіаційний фон. Решту земель 30-кілометрової зони позбавлять статусу зони відчуження. Ці площі має зайняти біосферний заповідник.


У задумах чиновників є навіть дозвіл на проживання та ведення певних видів господарської діяльності на місцевостях, які раніше входили до другої та третьої зони. Очікується, що зміни мають призвести до такого собі економічного ренесансу згаданих районів 2-ї та 3-ї зони.

10-кілометрова зона навкола ЧАЕС одержить особливий статус

У мінприроди кажуть, що заповідник не матиме гомогенного характеру. Як пояснили на запит DW у прес-службі відомства, передбачається розмежування на умовні зони: заповідну, буферну та антропогенного ландшафту. В окремих зонах планується дозволити навіть певні види господарської діяльності. Правда, це стосуватиметься лише тих її різновидів, що мають безпосередній стосунок до заповідної сфери та функціонування самого заповідника.

Не для туристів, а для науковців

Не секрет, що після аварії на ЧАЕС пустища зони облюбували численні звірі, птахи та плазуни. Серед них і рідкісні. Там спостерігається помітне і стале збільшення популяцій тварин та біорізноманіття. До "тубільців" додалися ще й коні Пржевальського, яких наприкінці 90-х завезли сюди з заповідника "Асканія-Нова". Словом, тваринам і рослинам там і так живеться привільно. Що ж тоді принесе статус біосферного заповідника чистині Чорнобильської зони?

На погляд представників мінприроди, біосферний заповідник допоможе систематизувати проведення наукових досліджень та експериментів і покращить співпрацю з вченими з-за кордону. А ще уможливить створення спільної бази даних. Та й нагляд за місцевою флорою та фауною значно поліпшиться. Те саме стосується земельних та водних ресурсів, додали у відомстві.

Заступник міністра екології та природних ресурсів Сергій Курикін розповів в прямому ефірі медіакомпанії "5 канал" про плани створення науково-дослідного центру під егідою міжнародної програми ООН з захисту довкілля (UNEP). Утім, Курикін справжнього напливу туристів не очікує, припускаючи, що біосферний заповідник відвідуватимуть головно вчені та дослідники.

Навіть нині чимало видів тварин почуваються досить привільно у зоні відчуження

Площа задуманого Чорнобильського біосферного заповідника має скласти майже 230 тисяч гектарів. Це - більше, ніж вдвічі перевищує угіддя Чорноморського біосферного заповідника в Херсонській області, найбільшого в Україні. Лунали навіть наміри створити транскордонний українсько-білоруський біосферний резервуар площею близько 500 тисяч гектарів.

Екологи теж підтримують

Ініціативу уряду підтримують і незалежні фахівці. Так, експерт та голова правління Національного екологічного центру України Ярослав Мовчан теж схвально ставиться до згаданих намірів урядовців. На його думку, такий крок міг би значно покращити природоохоронну діяльність. Адже саме існування зони відчуження, на думку експерта, не забезпечило належного захисту від несанкціонованого відстрілу тварин та птахів, вилову риби та розробки корисних копалин, приміром, торфу. Те саме стосується і незаконної масової вирубки лісу, додав Мовчан.

Крім того, до заповідника увійде унікальна зона Полісся, що має неабияке екологічне значення як "легені Європи". Не менш важливою є ще одна обставина: заповідник може посилити природний бар'єр подальшому розповсюдженню радіонуклідів із зони, пояснив знавець.

Специфіка радіологічного забруднення

Не має застережень щодо створення заповідника та буферизації нинішньої зони відчуження й директор Інституту сільськогосподарської радіології Національного університету біоресурсів і природокористування Валерій Кашпаров. У розмові з DW Кашпаров зазначив, що, власне, небезпечно забруднені території знаходяться в радіусі 10 кілометрів довкола ЧАЕС. Українське законодавство забороняє жити та вести господарську діяльність на землях з таким високим рівнем радіаційного забруднення. Водночас, території, які знаходяться за межами 10-кілометрової зони в цілому більш-менш чисті. Приміром, радіаційний фон у самому Чорнобилі істотно не відрізняється від показників Києва, пояснив експерт.

Тож проведення ретельної інвентаризації території якихось радіологічних причин для заборони ведення господарської діяльності там не виявили. Навпаки, тривалі дослідження довели, що рівень радіонуклідного забруднення продуктів, що вирощують самосели в деяких районах 30-кілометрової зони, практично дорівнює показникам з Рівненської області.

Експерт додав, що певні сектори теперішньої 30-кілометрової зони, особливо ті, що південніше від річки Уж, взагалі можна було б віднести до більш-менш безпечної категорії, бо згадана річка являє собою досить суттєвий рубіж для поширення радіонуклідів та несанкціонованих візитів. Тож тамтешні землі відносно чисті. Крім того, співробітники його інституту пересвідчилися, що потенційної небезпеки значного поширення радіонуклідів з біотою, тобто з тваринами, птахами та рибами, теж немає. Тобто якихось факторів, які б говорили "проти" біосферного заповідника, він не вбачає, підсумував Валерій Кашпаров.

Ідея не нова

Створення заповідника на території Чорнобильської зони відчуження - не нова. Але саме зараз її втілення видається найбільш вірогідним. У березні цього року відбулися парламентські слухання про подальшу долю Чорнобильської АЕС і перспективи розвитку зони відчуження. А 22 квітня поточного року Рада ухвалила постанову, яка рекомендує уряду прискорити погодження всіх необхідних матеріалів для створення Чорнобильського біосферного заповідника. До того ж, міністр екології Ігор Шевченко 27 квітня завізував та спрямував до мін'юсту проект відповідного указу президента, про що написав на своїй сторінці у Facebook.

Щоправда, торувати ніким неходжений шлях не доведеться - схожий досвід на радіоактивно забрудненій території має Білорусь. На землях білоруського сектора 30-кілометрової зони з 1988 року діє Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник.

Джерело: dw.de
Автор: Валерій Сааков

Уперше за 12 років прибрали майданчик біля Будинку природи у м.Черкаси

Майданчик за черкаським Будинком природи, з якого відкривається мальовничий краєвид берегу Дніпра і Митниці, за останні 12 років перетворився на пустир зі звалищем, облюбований наркоманами. Лише нещодавно за сприяння міліції цей майданчик вдалося звільнити від непроханих «гостей», повідомив «Прочерку» заступник голови обласної організації Українського товариства охорони природи Олександр Солієнко.



Минулих вихідних наше товариство ініціювало проведення тут суботника, – розповів Олександр Борисович. – Прийшло близько 20 працівників установ, що розміщені в Будинку природи. Вперше за багато років місцеві чагарники і бур’яни «побачили» мітлу і лопату. Зібрали сміття й сухе листя з майданчика, сусіднього спуску та кручі (завантажили надану міськвиконкомом «ГАЗель» з горою), трохи пообрізали чагарники, щоб було хоч видно Дніпро, посадили кілька фруктових дерев.





Через місяць планується проведення ще одного суботника. Треба прибрати підніжжя кручі, гарно обрізати дикі чагарники, посадити ще декілька дерев – як фруктових, так і декоративних (сосну, китайський дуб). Ініціатори запрошують долучитися до прибирання не лише працівників Будинку природи, але й жителів довколишніх будинків.

Зазначимо, що місце, де зараз розташований Будинок природи – це старовинний центр Черкас. До середини ХІХ століття тут була розташована головна церква міста – Свято-Миколаївський собор, згодом перенесений на центральну площу міста – Соборну.

кореспондент газети «Прочерк» Максим Степанов

"Євробачення" стає "зеленим"

На цьогорічному конкурсі "Євробачення" у Відні ви не знайдете каву в алюмінієвих капсулах, дизельні генератори чи пластиковий посуд. Найбільша музична подія Європи стає "зеленою".

19-23 травня Відень прийматиме цьогорічне "Євробачення", під час якого перше у світі місто за якістю життя доведе, що проведення масштабних заходів не завжди негативно впливає на довкілля. Учасники та туристи, які прибудуть до Відня, зможуть побачити, що гасло захисників довкілля "Reduce, re-use, recycle" ("скорочуй, повторно використовуй, переробляй") для австрійських організаторів конкурсу - не порожні балачки.

Консультантка з екологічних питань Відня Уллі Зіма та генеральний директор телерадіокомпанії ORF Александр Врабетц

"Пісенний конкурс "Євробачення" дає можливість представити Австрію більш ніж 200 мільйонам глядачам з усього світу як відкриту та толерантну державу, а також країну, яка відповідально використовує її дорогоцінні ресурси ", - заявив нещодавно генеральний директор австрійської телерадіокомпанії ORF Олександр Врабетц під час прес-конференції. "Ми сподіваємось, це започаткує нові стандарти для організаторів пісенних конкурсів у подальшому", - наголосив він.

Екологічний план починається з того, що організатори закликають не лише глядачів, але й 40 конкурсантів та їхні делегації прибути до арени Wiener Stadthalle, на якій відбуватиметься захід, громадським транспортом. Він буде безкоштовним для усіх, хто має квиток на "Євробачення". Учасники з трьох континентів - цього року вперше буде представлена Австралія - виступатимуть на сцені, що освітлюватиметься LED-лампами, які використовують менше енергії. До речі, вся електрика для проведення заходу постачатиметься лише з відновлювальних джерел енергії: суміші гідро-, вітрової та сонячної енергії, а також від енергії біомаси.

12 балів отримують... віденські парки

Кулінарна еко-програма не обмежується використанням багаторазових склянок, тарілок та столових приборів. Організатори також закликають постачальників харчування на території арени пропонувати у своїх меню страви з місцевих продуктів, бажано - органічних, з дотриманням умов руху справедливої торгівлі. Генератори на дизельному паливі будуть заборонені.

Туристи, які візьмуть із собою власні пляшки для води, зможуть наповнити їх в одному з 900 фонтанчиків для пиття, вже облаштованих у Відні. Десять великих фонтанів місто використовує повторно після заходів Чемпіонату світу з футболу 2008 року.

Не тільки кількість сміття та використовуваної енергії будуть зменшені - пластикові декорації, які неможливо спалити для виробництва енергії, будуть перероблені на сувенірні торби, які продаватиме ORF. Навіть до традиційних символічних ключів, які Відень передаватиме країні-наступниці, додадуть подарунок з перероблених матеріалів.

Міністр сільського господарства Австрії Андре Руппрехтер висловив сподівання, що екологічно-орієнтоване проведення пісенного конкурсу сприятиме обізнаності щодо екологічної свідомості австрійської нації. За його словами, альпійська країна є єдиною, яка закликає організовувати великі заходи, не шкодячи довкіллю.

"Зеленим" пісенним конкурсом ми хочемо довести, що навіть дуже масштабні проекти можуть бути екологічними, а наші високі стандарти проведення дружніх по відношенню до клімату та довкілля заходів можуть бути застосовані в усьому світі", - додав політик.

До того ж кожен турист зможе сфотографуватися на згадку з однєю із 150-ти спеціальних фігур розмірів людського зросту, розташованих у Відні. Після закінчення конкурсу вони, звісно, також будуть перероблені. Ще один приємний сувенір, який кожен охочий зможе безкоштовно забрати із собою, - понад 10 тисяч червоних сердець зі словами "12 балів отримують… віденські парки". Адже головним переможцем врешті-решт має стати наша планета.

Джерело: dw.de
Автори: Елісон Ленґлі, Тетяна Вєжис

Компанія Tesla розробила акумулятори для дому, що дозволяють повністю відмовитися від палива

Настінні акумулятори PowerWall коштують від $ 3 тис і, за задумом розробників, дозволять повністю змінити світову інфраструктуру споживання енергії.

Американська автомобільна компанія Tesla Motors Inc. презентувала домашні літій-іонні акумулятори, що перезаряджаються, які дозволять економити сонячну енергію в обсягах, достатніх для нічної електрифікації будинку або офісу, повідомляє The Wall Street Journal.


Настінний акумулятор PowerWall має розміри 1,3 метра висота, 86 см довжина та 18 см ширини. Його можна кріпити до стіни будинку або гаража. Акумулятор розрахований на 10 років експлуатації і має вбудований комп'ютер. Тесла запускає виробництво акумуляторів на 7 і 10 кіловат на годину за ціною від трьох тисяч доларів без вартості установки. Продажі нових приладів почнуться влітку.



Гендиректор Тесла Моторс, винахідник Елон Маск заявив, що метою розробників було "повністю змінити світову інфраструктуру споживання енергії". За задумом розробників, PowerWall допоможе повністю відмовитися від викопного палива. Для цього потрібно оснастити дах будинку сонячними панелями і пересісти на електромобіль.

Основна проблема сонячних панелей, які виробляють дешеву й екологічно чисту енергію було те, що вони працюють тільки протягом світлового дня.

Приватна космічна компанія, заснована творцем PayPal і Tesla Motors Елоном Маском, претендує на те, щоб бути першою фірмою, яка зламала гегемонію держав на космічні польоти.

У липні 2014 року компанія отримала дозвіл на будівництво приватного космодрому в Техасі, який стане стартовим майданчиком для запуску апаратів, вироблених SpaceX. Кораблями для доставки вантажів на МКС амбіції творця не обмежуються. Елон Маск вже заявляв, що розглядає можливість розробки пристрою для експедиції на Марс.

Джерело: gordonua.com та geektimes.ru