#ukrpryroda

ЕКОЛОГІЧНИЙ КАЛЕНДАР ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА ОХОРОНИ ПРИРОДИ



ЖИТТЄВИЙ ПРИРОДНИЙ ЦИКЛ 2020-2021 

В Е С Н А 

Березень 

1 березня – початок життєвого природного циклу: «весна – літо – осінь – зима». Розподіл року у давніх слов’ян визначався типовими природними для всіх наочними знаменнями (ознаками). Рік починався з першого весняного місяця – березня, тому що з цієї пори природа пробуджується до життя, і світлі боги приступають до створення свого благодатного царства. 

9 березня – 206 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

14 березня – Всесвітній день боротьби проти гребель, на захист річок, води і життя. Акції та просвітницькі заходи на підтримку річкових екосистем повинні заставити зважено підходити до питання зарегулювання стоку річок, затоплення заплавних лук та боліт, спустошення долинних ландшафтів та втрати біорізноманіття.

20 березня – Всесвітній день Землі. Святкується у день весняного рівнодення з метою спонукати людей бути уважнішими до крихкого і вразливого довкілля планети Земля, об’єднання людства навколо вирішення проблеми забруднення і погіршення довкілля, захисту природних ресурсів та ощадливого природокористування.

20 березня – Всесвітній день щастя. Індекс щастя відображає якість життя людей з урахуванням стану довкілля, зокрема кліматичних умов, і має на меті допомогти державним керівникам, політичним і громадським діячам краще реагувати на потреби і сподівання населення з метою підвищення добробуту і сталого розвитку. Україна в міжнародному рейтингу 2020 року займає 123 місце (у 2019 – 133 місце).

21 березня – Всесвітній день лісів. Традицію відзначення Дня лісу започатковано у 1971 році під час загальних зборів Європейської конфедерації сільського господарства, метою яких було обговорення вміння цінувати значення власних лісових ресурсів. Акція підтримана Організацією ООН з питань продовольства та сільського господарства. 

22 березня – Всесвітній день охорони водних ресурсів. Цей день започаткований на Міжнародній Конференції з довкілля та розвитку у Ріо-де-Жанейро (1992 рік) і націлений на збереження запасів прісних вод та охорону їх від забруднення.

Упродовж місяця – Проведення екологічних акцій: «Зелена хвиля подвір’я», «Первоцвіти», «Птахи прилетіли», «Увага – нерест».

Квітень 

1 квітня – Міжнародний день птахів (День зустрічі птахів). Міжнародний день птахів відзначається щорічно в рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера». Саме 1 квітня 1906 року була підписана Міжнародна конвенція з охорони птахів.

15 квітня – День екологічних знань. Основне завдання цього дня – поширення екологічних знань та формування екологічної культури, інформування громадськості про стан навколишнього середовища, виховання екологічного мислення людей.

18 квітня – День довкілля. У третю суботу квітня проводиться комплекс заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля, озеленення, благоустрій населених пунктів та прилеглих до них територій, очищення водних джерел, збереження природно-заповідних та інших особливо цінних об'єктів, поширення екологічних знань, активізацію державного та громадського контролю за додержанням природоохоронного законодавства тощо.

22 квітня – Міжнародний день Землі. 22 квітня 1970 р. у Нью-Йорку студенти, школярі та їхні вчителі вперше організували національний День Землі, запропонувавши зазирнути вглиб екологічних проблем і разом пошукати їх вирішення. З 1990 р. цей день проголошено міжнародним, в Україні відзначається з 1992 року.

26 квітня – роковини Чорнобильської катастрофи. Міжнародний день пам'яті жертв радіаційних аварій і катастроф. В цей день у 1986 році сталася найбільша техногенна катастрофа за всю історію ядерної енергетики, яка змінила радіаційну обстановку, екологію, долі людей не тільки в Україні, а й у всьому світі. Наслідки Чорнобиля стали драматичним уроком для цивілізації, суворим попередженням щодо масштабу відповідальності за життя, здоров’я людей і екологічну безпеку планети.

Упродовж місяця – Проведення екологічних акцій: «До чистих джерел», «Малим річкам – нашу турботу і захист».

Травень 

1-10 травня. Проведення екологічних акцій: «До чистих джерел»; «Весняна декада спостережень за птахами».

12 травня – День екологічної освіти. Відзначається науковими та навчальними закладами, урядовими та неурядовими організаціями, громадськими університетами «Природа» шляхом проведення конференцій, круглих столів, семінарів з метою формування екологічної свідомості населення.

18 травня – Міжнародний день рослин. Проводиться під егідою Європейської організації біології рослин (Europen Plan Science Organization) з 2012 року. Метою цієї ініціативи є поширення знань у галузі наук про рослини, а також поглиблення природничої освіти та поширення мистецтв, пов'язаних з рослинним світом.

19 травня – День науки. Професійне свято працівників науки, яке відзначається щорічно у третю суботу травня.

22 травня – Міжнародний день біологічного різноманіття. Основні фактори, що сприяють втраті біологічного різноманіття і які необхідно попереджувати: втрата та фрагментація природного середовища; конкуренція з боку інвазивних видів; забруднення навколишнього середовища; глобальні кліматичні зміни; опустелювання; зростання населення і надмірне споживання; безрозсудне використання природних ресурсів.

24 травня – Європейський День парків. Організований Федерацією ЄВРОПАРК (EUROPARC Federation) – організацією, яка об'єднує природні території, що охороняються, у 36 європейських країнах.

Упродовж травня – червня: сезон спокою в лісах та мисливських угіддях. Проведення операції «Чисте повітря». Громадськими та державними екологічними інспекторами проводяться перевірки дотримання нормативів шкідливих викидів в атмосферу транспортними засобами та підприємствами в містах і на шляхах України.

Л І Т О 

Червень 

5 червня – Всесвітній день охорони навколишнього природного середовища. Проголошений Генеральною асамблеєю ООН 5 червня 1972 р. Його відзначення привертає увагу світової громадськості до глобальних екологічних проблем, вимагає від державних органів влади реальних дій щодо збереження довкілля, передбачає організацію заходів щодо очищення територій проживання та відпочинку від забруднення.

17 червня – Всесвітній день боротьби з оспустелюванням та посухами. Проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1994 році (резолюція 49/114). Тоді ж була прийнята Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням. Державам запропоновано присвятити цей день підвищенню інформованості про необхідність міжнародного співробітництва у боротьбі з опустелюванням і наслідками посух.

27 червня – Всесвітній день рибальства. Це свято встановлене рішенням Міжнародної конференції з регулювання і розвитку рибальства (1984 р., Рим).

Липень 

4 липня – Всесвітній спелеопост. Свято дослідників підземель. У цей день дослідниками кажанів (хіроптерологами) ведеться облік мешканців печер.

7 липня – День працівників природно-заповідної справи в Україні. Відзначається вагомий внесок працівників природно-заповідної справи у збереження та відновлення біологічного і ландшафтного різноманіття, розвиток територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. 

26 липня – 74 роки з дня створення Українського товариства охорони природи. 26 липня 1946 року Рада Міністрів України прийняла Постанову № 1273 про утворення Українського товариства охорони природи.

Друга половина липня – Проведення екологічних операцій: «Зелена аптека»; «Браконьєрству – заслін».

Серпень 

16 серпня – Міжнародний день захисту бездомних тварин. Людина може прихистити бездомну тварину на деякий час або знайти для неї тимчасове місце проживання, нагодувати, розмістити оголошення про пошук господарів в Інтернеті, передати корм та ліки в зоозахисні організації, допомогти їм фінансово тощо.

28-29 серпня – Міжнародна ніч кажанів. Ця дата відзначається з метою привернути увагу до проблем охорони кажанів та позбавити жителів Землі від забобонного страху перед ними.

Упродовж місяця – Проведення операції «Зелена аптека». Одна з найкорисніших для здоров’я людей акція щодо збору лікарських рослин.

О С І Н Ь 

Вересень 

11 вересня – День утворення Всесвітнього фонду дикої природи (WWF). Місія WWF полягає у тому, щоб зупинити деградацію природних систем планети та побудувати майбутнє, у якому людина та природа будуть жити у гармонії.

12 вересня – Всесвітній день журавля. Рятуючи зникаючого американського журавля, вчені підкладали його яйця у гнізда журавлів інших видів. День, коли на гніздування відлетів цілий виводок врятованих птахів, і став екологічним святом.

16 вересня – Міжнародний день захисту озонового шару. Відзначається з 1995 р. в день підписання Монреальського протоколу про речовини, які руйнують озоновий шар. Його планетарне значення – знешкодження шкідливого для біосфери ультрафіолетового випромінювання та збереження життя на Землі.

20 вересня – День працівників лісу в Україні. Напередодні третьої неділі вересня проводяться конференції, семінари, організовуються виставки, що роз’яснюють значення лісів для охорони природи, боротьби з опустелюванням, повенями та селями.

24 вересня – Всесвітній день моря. Відзначається з 1978 року в останній четвер вересня. Мета – привернути увагу людства до того, який непоправний збиток морям і океанам наносять перелов риби, забруднення водоймищ, глобальна зміна клімату. 

30 вересня – 1 жовтня – Міжнародні дні спостереження за птахами. Учасники днів спостережень рахують птахів у своїх пунктах спостережень і через національні центри повідомляють дані до Єдиного європейського центру обліку. В Україні центр Euro Birdwatch знаходиться в Українському товаристві охорони птахів.

Упродовж місяця – Всеукраїнська акція «Чиста Україна – чиста Земля». Організована Асоціацією міст України та Українським товариством охорони природи. Проводиться щорічно за спільним зверненням організаторів акції.

Жовтень 

4 жовтня – Міжнародний день захисту тварин. Цей день покликаний виховувати у людей дбайливе і відповідальне ставлення до тварин, особливо бездомних; недопущення жорстокості по відношенню до тварин, гуманне поводження з ними; підгодівля та надання притулку на зимовий період.

6 жовтня – Всесвітній день охорони місць існування. Має на меті привернути увагу людства до проблеми збереження середовища існування фауни планети Земля. 

13 жовтня – Міжнародний день захисту від стихійних лих. У цей день організація Об’єднаних Націй закликає органи місцевого самоврядування і громади посилити рішучість своїх дій щодо попередження стихійних лих і готовності до них. 

31 жовтня – Міжнародний день Чорного моря. У 1996 р. у цей день шість причорноморських країн: Болгарія, Грузія, Росія, Румунія, Туреччина та Україна підписали «Стратегічний план дій щодо реабілітації та захисту Чорного моря». 

Проводяться масові заходи, конференції, круглі столи, виставки, конкурси і вікторини, мета яких – привернути увагу до проблем моря простих громадян, формувати їх думку щодо сприяння у збереженні чистоти басейну, виховувати екологічну культуру населення.

Упродовж жовтня – Проведення акції «Чисте повітря». Громадськими та державними екологічними інспекторами проводяться перевірки дотримання нормативів шкідливих викидів в атмосферу транспортними засобами та підприємствами в містах і на шляхах України.

Листопад 

1 листопада – 114 років з дня зародження громадського природоохоронного руху Українського товариства охорони природи. У цей день 1906 року викладачі та студенти Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна об’єдналися у гурток любителів природи, який згодом, у 1946 році, офіційно оформився у Харківську обласну організацію Українського товариства охорони природи.

6 листопада – Міжнародний день попередження експлуатації навколишнього середовища під час війни та військових конфліктів. Генеральна Асамблея ООН 5 листопада 2001 року оголосила 6 листопада кожного року Міжнародним днем попередження експлуатації навколишнього середовища під час війни та військових конфліктів.

Україна у порятунок Планети зробила найбільший внесок – першою і єдиною з ядерних держав світу віддала свій третій за потужністю ядерний арсенал в обмін на гарантії безпеки. Однак згодом стала жертвою агресії, зазнаючи катастрофічних, у тому числі екологічних, втрат. Саме тому уся світова спільнота повинна підтримувати Україну.

У цей день світова громадськість має виступати за припинення воєн та збройних конфліктів, захист навколишнього середовища, зменшення військових бюджетів та спрямування зекономлених коштів на розв’язання глобальних екологічних проблем.

10 листопада – Всесвітній день науки за мир і розвиток. Покликаний підкреслити найважливішу роль, яку відіграє наука в розвитку суспільства; сприяти діалогу громадськості і науки у вирішенні найгостріших проблем планетарного масштабу; нагадувати міжнародному співтовариству про те, що науково-технічні досягнення необхідно використовувати в інтересах миру та розвитку на благо людству.

15 листопада – День вторинної переробки відходів. Цей день проводиться з метою залучення уваги громадськості, промислових структур до проблеми вторинної переробки відходів. Доречна організація акцій з вторинної переробки кольорових і чорних металів, зношених покришок від автомобілів, пластикових пляшок, паперу. 

20 листопада – Всесвітній день боротьби з курінням. Цей день має на меті нагадати курцям про шкідливість куріння і закликати їх звільнити світ та навколишнє середовище від тютюнового диму.

Упродовж місяця – Проведення операції «Зустріч зимуючих птахів». У цей період привертається увага населення міст та сіл до створення місць підгодівлі птахів.

З И М А

Грудень 

3 грудня – Міжнародний день боротьби з пестицидами. День боротьби з пестицидами відзначається з 1984 р., коли на заводі в Бхопалі (Індія) сталася екологічна катастрофа. У цей день екологи всього світу проводять акції та протести, нагадуючи про накопичення у довкіллі значної кількості шкідливих хімічних речовин, зокрема пестицидів, які акумулюються в довкіллі і в організмах людей і тварин.

11 грудня – Міжнародний день гір. Проголошений 57-ю Генеральною Асамблеєю ООН у 2003 році з метою привернення уваги до проблем розвитку гірських районів планети і необхідності надання допомоги їх населенню. В цей день прийнято організовувати заходи з метою пропаганди сталого розвитку гірських регіонів. Гори мають велике значення для виживання глобальної екосистеми планети.

Упродовж місяця – проведення операцій: «Ялинка», «Підгодівля звірів і птахів», «Попередження заморів риби».

Січень 2021

Упродовж місяця – Підгодівля диких і бездомних звірів та птахів, збереження рибних запасів від заморів. Організація спільно з лісівниками місць підгодівлі тварин; розташування в парках, скверах та на присадибних ділянках годівниць для птахів; прорубування на водоймах під час сильних морозів ополонок та лунок.

11 січня – День заповідників і національних парків. Вперше День заповідників і національних парків почав відзначатися в 1997 році за ініціативою Центру охорони дикої природи і Всесвітнього фонду дикої природи. 

18-25 січня – Великий зимовий облік птахів. Міжнародна екологічна акція, заснована у 1990 році у США для спостереження за птахами у Різдвяні свята з допомогою оптичних приладів, фотоапаратури, відеокамер та ін.

Лютий 2021

Упродовж місяця – Підгодівля диких і бездомних звірів та птахів, збереження рибних запасів від заморів. Організація спільно з лісівниками місць підгодівлі тварин; розташування в парках, скверах та на присадибних ділянках годівниць для птахів; прорубування на водоймах під час сильних морозів ополонок та лунок.

2 лютого – Всесвітній день водно-болотних угідь та день Байбака. Міжнародна екологічна акція на честь підписання Рамсарської  конвенції про охорону важливих для збереження біорізноманіття водно-болотних угідь; спостереження за байбаками, що своєю поведінкою прогнозують характер наступної погоди.

19 лютого – Міжнародний день охорони морських ссавців. Міжнародна акція захисту китів та інших морських ссавців. В Україні це свято називають днем захисту чорноморських дельфінів.

Всеукраїнська рада Українського товариства охорони природи 

ПОСЛАННЯ УКРАЇНІ І СВІТУ, АБО ДВА СОНЦЯ ЮРІЯ ЩЕРБАКА

Послання Україні і Світу, або два сонця Юрія Щербака

Сивий, мудрий Юрій Щербак – письменник, дипломат, вчений, лікар, державний і громадський діяч – випустив у світ нове, мабуть, найдорожче, найвідвертіше і найгучніше (щоб достукатися) послання «Україна в епоху війномиру: книга підсумків і пророцтв:» (Київ: Ярославів вал, 2020. – 352с.).

Нічого подібного українська література (а можливо – й світова) ще не знала. В одній книзі – геополітика, дипломатія, нобелівського рівня література (застережу заздрісників – це лише моя суб’єктивна оцінка), філософія, культура, теологія, історія, медицина (анатомія мозку), соціально-психологічна вірусологія, воєнна справа, екологія і глобальна зміна клімату, геостратегічні передбачення (пророцтва) та ін. Вистачило б на десятки докторських і кандидатських дисертацій у різних галузях науки.

Й усе це – крізь щемливі особисті підсумки і враження від подорожей, зустрічей з історичними особистостями, від власне пропущеної крізь себе жертовної, високої і смиренної долі простих людей в усіх куточках планети:

«Упродовж усього життя я блукав від людини до людини, від землі до землі, від захоплення до розчарування, від надії до зневіри. Й знову до віри в майбутнє. Я побував у тропічних лісах Аргентини на кордоні з Бразилією та Парагваєм і в ескімоських поселеннях Канади за Полярним колом, відвідував гігантські російські заводи на Уралі, де виготовляють ядерну зброю, виступав у Кремлі й Білому домі, в Давосі та штаб-квартирах ООН у Нью-Йорку й Женеві, був гостем на американській космічній базі Вандерберг на березі Тихого океану, з якої запускали надтаємні розвідувальні супутники. Я працював у холерних госпіталях у пустельній Каракалпакії, поборював епідемії в Україні, проводжав із мису Канаверал у космічний лет українського астронавта Леоніда Каденюка, бачив проказу в сибірському лепрозорії, стояв на даху саркофага над руїнами четвертого реактора в Чорнобилі й вислуховував скарги японських переселенців у зоні катастрофи АЕС Фукусіма. Одним з перших закордонних послів відвідав американський ядерний підводний човен.

Серед особливих неповторних спогадів – як я молився в печері у Віфлеємі, де народився син Божий; на Голгофі мені показали отвір у скелі, неподалік від «офіційного» Гробу Господнього, і сказали, що саме тут насправді було поховане тіло Христа. Незабутньою стала поїздка до сектора Газа й зустріч з Ясіром Арафатом, який розповів мені – як любить Україну.

Проте не ці мандрівки визначили сенс мого життя. Ним став шлях українського, київського хлопчика до України» (с. 30-31). 

Шлях київського «хлопчика», осяяний двома містичними сонцями, який виріс і став маститим геополітиком, дипломатом, письменником, вченим – це історія шляху країни, в якій ми народилися й живемо, і хочемо, щоб в ній щасливо жили наші діти й онуки. Я б радив починати книгу з останнього тридцять першого розділу «Притча про три гори». Ця притча відрізняється від усіх попередніх фантастично-реалістичних притч, які в найбільш потрібні моменти перемежовують суворий, але літературно вишуканий текст книги.

Заключна, восьма притча про три гори – це хвилююче нерозривне кільце начебто снів «тепер вже старої людини» і реальних поглядів на життя мудрої сивої людини, що присіла відпочити на лавочці навпроти Центрального універмагу по дорозі до Майдану Незалежності, якої ніхто не помічає і до якої всім байдуже, «а друзі, співкласники, однокурсники чи дівчата моєї молодості на Хрещатику вже не з’являються. Вони або померли, або сховалися в останніх закутках своєї безсилої самотності» (с. 345).

«Я уявив своїх уже немолодих батьків – але не таких старих, як я сьогодні – як вони, потомлені, довбають залишки стін, вдихаючи їдкий цегляний пил світової війни. Хіба думали вони, що колись тут відпочиватиме їхній старий син – і тільки він згадуватиме їх у XXI столітті? Як пізнаємо ми одне одного, коли зустрінемося на небесах? Серце стискається від цих думок» (с. 345).

Така оголена відвертість і щирість автора йдуть крізь усе його послання.

Перш ніж викласти свої думки і враження на папір, я поклав справа на столику стопку з десятка книг Юрія Щербака, виданих вже після повернення з дипломатичної служби (2003), коли автор ще й працював радником з міжнародних питань президента України і голови парламенту, а зліва – «епоху війномиру». Усі попередні книги були видатними творами, але «книга підсумків і пророцтв» – це майже Джомолунгма (автор в студентські роки на домбайських скелях одержав значок «Альпініст СРСР», с. 345).

Іще раз переглянув книги «Велика шахівниця» і «Стратегічний погляд: Америка і глобальна криза» Збігнева Бжезінського (радника з національної безпеки президента США Джиммі Картера), а також «Світовий порядок: Роздуми про характер націй в історичному контексті» Генрі Кіссінджера (радника з національної безпеки і державного секретаря в адміністраціях президентів США Ричарда Ніксона і Джеральда Форда). 

Так от, «Україна в епоху війномиру: книга підсумків і пророцтв» нашого Юрія Щербака нічим не поступається найбільш резонансним книгам одних з найвпливовіших геостратегів США Бжезінського і Кіссінджера. На мою думку, вона навіть глибша й багатогранніша, не кажучи вже про літературний вимір. Просто різниця – у масштабах держав і силі їх геополітичного впливу на глобальні процеси, у тому числі війни й миру, який вимірюється рівнем економічної і військової могутності держави. 

Три головні виклики, за визначенням автора, стоятимуть перед Україною впродовж усього XXI століття, принаймні з особливою гостротою – під час його першої половини (с. 11-13):

1. Війна з Росією, яка визначила себе смертельним ворогом непокірливої незалежної України й намагатиметься знищити українську державу будь-якими методами (синдром failed state) – військовими; засобами гібридної війни; підготовкою перевороту легального – через зміну курсу держави. Мета одна – впокорити, ліквідувати українську державу та українську націю.

У «Слові печалі й надії» (с. 288-289) автор згадує, як двічі жив у Росії – вперше як евакуйований хлопчик-киянин (1941-1944), потім – як народний депутат СРСР від України (1989-1991). Пригадує, як у грудні 1941 року червоноармійці – всі вони згоріли у полум’ї війни, але врятували й витягли крізь хуртовину в російському неозорому степу загрузлу вантажівку ЗІС-5 з евакуйованими жінками й дітьми і не дали їм замерзнути й померти; а як депутат-посланець України – згадує немало шляхетних і притомних людей. 

І з сумом пише: «Ідеалом міждержавних відносин між нами могли б у далекому майбутньому стати стосунки США і Канади: це різні за історією і державно-соціальною системою країни, з однією мовою і спільними цивілізаційними рисами, але різні за ментальністю та геополітичними орієнтирами, які навчилися поважати одна одну (автор в обох з них був послом України) і співіснувати, не намагаючись (із боку СЩА) поневолити слабкішу країну. В цьому – моя крихка надія» (с. 290). 

2. Подолання жахливої економічно-технологічної й національно-психологічної відсталості України з-посеред країн Європи.

3. Побудова європейської за ментальністю, сильної, демократичної, справедливої Української держави.

СТАТИ СИЛЬНОЮ ДЕРЖАВОЮ – ось завдання для України на XXI століття, ось передумова виживання країни в конкурентному середовищі нових часів. Ми повинні вижити, завоювати право на майбутнє й утвердитися в ньому, зупинивши смертельні кульбіти й танці над прірвою (с. 11-13).

Осмислені підсумки державотворчого, дипломатичного, політичного, медичного, екологічного, життєвого досвіду і роздумів, небайдужості до долі України Щербак вкладає в розділ «Потреба в сильній державі» (с. 114-135).

Автор дає визначення сучасної національної держави (nation state), яка є найновішим витвором історії XVII-XX століть; відповідає на питання: чому народи й нації так завзято борються за статус держави? Аналізує чинники, під впливом яких формувалася українська держава, з медичною точністю ставить діагноз основних її проблем (хвороб), без чого зцілення неможливе.

«Набравши формальну і, частково, фактичну незалежність, Україна посткомуністична, дико капіталістична втратила безцінний скарб – людей, сповнених віри в майбутнє. Замість оптимізму творців у душах мільйонів українців надовго оселилася гіркота, цинізм, зневіра, безсилля, ненависть до крадіїв народних багатств. І байдужість до долі держави» (с. 121).

І як професор-лікар не тільки в галузі медицини, а й суспільних недуг, виписує рецепти оздоровлення і зміцнення державного організму:

  1. Стимулювання українського державного націоналізму, відродження патріотичних почуттів гордості за Україну та українські звершення в усіх сферах життя… Це також стосується беззаперечного статусу української мови як державної, підтримки розвитку української культури. 
  2. Збереження демократично-ліберальних принципів свободи і прав людини, свободи економічного життя та інших видів діяльності. 
  3. Побудова сильних Збройних сил України й територіальних військ, оснащення найновішими видами зброї, розробка зброї помсти – зброї Судного дня – для покарання агресора, не виключаючи – за виняткових обставин – створення ядерної зброї. 
  4. Інтеграція України в європейсько-атлантичні політико-економічні та політико-військові оборонні структури НАТО, забезпечення стратегічного партнерства з США, Канадою, Великобританією, країнами ЄС. 
  5. Стимулювання «м’якої сили України» – культури й мистецтва, літератури, кінематографа, візуальних мистецтв… 
  6. Організація спільних із зарубіжними країнами центрів науки і технології, вільних економічно-наукових зон, технопарків, створення сприятливого інвестиційного клімату для іноземних компаній. 

А також – зрушити Україну з ситуації національної ганьби: злиднів, соціальної несправедливості, з одного боку, і олігархічної системи, яка загрожує самому існуванню держави й нації, з іншого – темного боку.

Наразі, під впливом зовнішніх загроз і дрібних внутрішніх чвар, зростає частка громадян, які поділяють думку автора: «Це неприємна, суспільно-небезпечна тема, але, боюся, в XXI столітті Україна побачить військові уряди» (с. 128). Згідно з соціологічними опитуваннями, громадяни України більше довіряють своїй безстрашній армії і безкорисливим волонтерам.

Вузловим актуалітетом для виставлення на правильні рейки модерної української держави XXI століття автор, з усіх можливих моделей побудови держави (соціалістичної, олігархічно-феодальної, ліберально-«безбережної», національно-демократичної, націоналістично-авторитарної, консервативно-диктаторської та ін.), перспективною для України уявляє національно-демократичну модель українського ліберально-демократичного політичного націоналізму європейського типу (с. 130).

Ідеологія поміркованого демократичного державного націоналізму (на якій будується більшість європейських держав, а також США, Канада, Мексика, Бразилія, Австралія і т.п.): це – віра в Україну, служіння національним інтересам України; це – здатність спертися на всі патріотичні сили українського суспільства: етнічних українців, які мають становити серцевину, хребет цієї системи, росіян, поляків, білорусів, євреїв, кримських татар, представників інших народів, які разом добровільно утворюють українську політичну націю, що будує національну державу Україна (с. 130).

Роботу варто проводити під гаслом «Ми родом з Київської Русі».

При цьому «…корабель української державності – цю застарілу, занедбану, недоладно-корупційну, незбалансовану конструкцію, що перебуває у штормовому морі під прицільним обстрілом ворога, – доведеться перебудувати, модернізувати, захистити додатковою бронею на ходу, без заходження в тихий порт, де є сухі доки й головне – є час, необхідний для прийняття оптимальних рішень.

Цього нема, й навряд чи Україні буде дано шанс зволікати з ремонтом, витрачаючи час на дрібні чвари…» (с. 129). Очевидною є першочерговість розв’язання проблеми єдності нації, ідеології побудови держави – цих духовних підвалин майбутнього. Люди повинні розуміти, за що вони борються, яке майбутнє вони будують» (с. 131-132).

Пафос книги Юрія Щербака – у трьох коротких, вистражданих рядках:

«Бережімо українську державу.

Вона потрібна кожному з нас.

Якщо не сьогодні, то завтра – неодмінно» (с. 135).

Вражає розділ «Зброя і війна майбутнього» (с. 239-252) – від історії гігантського кількісного і якісного стрибка озброєнь у XX столітті під час першої і другої світових воєн, до нових видів зброї – найсучасніших і найдорожчих – для третьої світової війни у XXI столітті (пророцтва щодо війни, або ж геостратегічні передбачення, не детерміновані жорстко, можливі й варіанти, а імовірність найгіршого з них – глобальної ядерної війни у четвертому десятилітті багато в чому залежатиме від долі України у третьому десятилітті, і це має вповні усвідомити цивілізована світова спільнота).

До нових видів зброї майбутнього автор, зі знанням справи, відносить:

1) штучний інтелект («елементи такої зброї вже існують…, причому керувати такими знаряддями смерті може анонімний електронний мозок»);

2) електромагнітна зброя («E-bomb, як називають цю зброю, стане незамінною у війні майбутнього…»);

3) лазерна зброя (нагадує «промені смерті»…);

4) безпілотні системи зброї (літальні, наземні, надводні та підводні апарати…);

5) гіперзвукова зброя («ракети, снаряди чи літаки, які рухаються з гіперзвуковою швидкістю, легко долають протиракетну оборону, а при попаданні в ціль виділяють колосальну кінетичну енергію руйнування»);

6) майбутня війна в космосі («у війні майбутнього переваги досягає той, хто може розмістити в космосі найбільше і найефективніше з’єднання розвідувальних і комунікаційних супутників»);

7) використання Великих Даних (Big Data) у воєнних цілях («може дати нові знання про людське суспільство, економіку, бізнес, природні процеси, психологію і поведінку людини, …зрозуміти стратегічну вразливість мостів через Дніпро, пізнати слабкості й недолугості державного механізму – й використати це знання під час війни»);

8) генетична, біологічна, хімічна зброя («створення нового типу Homo sapiens – «людини воюючої» – з запрограмованими бойовими характеристиками: відсутність страху, безжальність, жертовність, підпорядкування будь-яким командам»);

9) кіберзброя, кібервійна («могутня зброя, яка може призвести до мільйонів людських жертв та масштабних руйнувань. І зброя ця вже застосовується на нашій землі нашим ворогом» (с. 243-251).

Дивовижну обізнаність дипломата у нових видах зброї майбутнього, який недаремно провів свою службу в таких високотехнологічних країнах, як США, Ізраїль, Канада, і лікаря, який боровся з найнебезпечнішими епідеміями XX століття, Юрій Щербак підсумовує: «Цей короткий, звичайно ж, неповний огляд нових видів зброї, що застосовуватиметься (!) в XXI столітті, в епоху війномиру, наведений не для того, аби зайве полоскотати нерви читачеві чи налякати його зловісними примарами майбутнього – хоча причини для остраху є і вони очевидні…

Але хоч би що казали IT-шні ентузіасти про війну роботів, на плечі живої людини – солдата, офіцера – падає основний тягар боїв, а це – обпалені, розірвані тіла, тяжкі рани, контузії та депресії, це – ступінь мужності й мотивації солдата, який боронить свою землю (згадаймо безсмертних українських «кіборгів»).

Навіть найсучасніша зброя може відступити перед твердістю солдатської волі.

Так було, і так буде» (с. 251-252).

Україна володіє, здатна і має право розробляти й виготовляти більшість з перерахованих вище сучасних видів зброї майбутнього для свого захисту.

Проте не менш вагомою має стати «м’яка сила України» (с. 188-195). Автор цілковито підтримує й розвиває стосовно до України концепцію «м’якої сили» всесвітньо відомого американського політолога Джозефа Ная.

Свою зустріч з ним письменник Юрій Щербак описує так: «Худорлявий високий лисий чоловік мого віку, з живими рисами обличчя, в якому проглядало щось азійське, подивився на мене чорними очима, затиснутими у вузьких шпарках повік. Я представився як посол України в Канаді, й він, уважно змірявши мене поглядом, написав кілька теплих рядків на книжці, що її презентував в Оттаві. Книжка ця – «The paradox of American Power» (2002), в якій автор розвиває концепцію «м’якої сили» (с. 188). 

Згідно цієї концепції силу чи слабкість держави визначають три головні джерела сили: військова могутність, економічна успішність та «м’яка сила», яка зводиться до ролі культури в процесах взаємодії держав, їх впливів одна на одну, а «перемога іноді може залежати не від того, чия армія переможе, а від того, чия історія переможе» (с. 189-190).

У висновках автора, який не тільки тривалий час був членом і очолював Комітет з національних премій України ім. Т.Шевченка, а ще в студентські роки «друкував у медінститутській багатотиражці свої перші оповідання, вірші й рисунки, й опановував на піаніно доволі складну техніку виконання бугі-вугі» (с. 344) і згодом по життю зустрічався з видатними мистцями світу, ніхто в Україні і в середовищі глобального українства (великі діаспори в Канаді, Аргентині, Австралії, США, Росії, країнах Європи), як своєрідного унікального явища, й не сумніватиметься:

«Україна має свою «м’яку силу». Про це свідчать міжнародні успіхи наших мистців – художників, композиторів, музикантів, співаків, диригентів, акторів балету, театру, цирку, окремих кінематографістів, …інші найвищі мистецькі вияви є предметом нашої національної гордості.

Проте «м’яка сила» України – це справді поки що м’яка, а отже квола, слабка, маловпливова сила, яка не є системною, підтримуваною державою, не стала справжньою всесвітньою славою України, як незалежної європейської держави» (с. 191).

Висновок: «у XXI столітті в світі повинні, нарешті, в повну силу зазвучати божественні українські голоси співаків, музикантів і поетів, має пролунати правдиве українське слово про нашу історію й нашу демократичну мрію. Нас зрозуміють. Нам повірять. Нас підтримають.

Світ нас чекає. Слово за нами» (с. 195).     

Наскрізна сюжетна лінія книги – притчі, в яких автор «вловлює інколи великі й нерідко незбагненні істини, що в них минуле зустрічається з майбутнім, витворюючи нерозривне кільце вічного часу» (с. 348).

Притчі, та ще й у такій геостратегічній книзі – це щось неземне, але не для письменника й філософа Щербака (Бжезінський і Кіссінджер до такого б не додумались). Ось лише їх перелік, де назви говорять самі за себе:

  • Притча про два сонця й таємничі знаки майбутнього (с. 29); 
  • Притча про корабель мертвих, зміну поколінь і безсмертя душі (с. 71); 
  • Притча про місто, яке мріяло про світле майбутнє (с. 110); 
  • Притча про дві пісні й два танці (с. 151); 
  • Притча про місце людини в історії (с. 252); 
  • Притча про божевільну мрію командувача ракетного комплексу (с. 296); 
  • Притча про довгу подорож до Фрітауна (с. 335); 
  • Притча про три гори (с. 343). 

Переповісти ці притчі не можна, їх треба читати й думати. Притчі легко долають кольчуги байдужості і втрапляють прямо в душу, наповнюючи її світлом. Бо «втрата цієї душі означатиме загибель роду людського» (с. 316).

Як, чому і звідки явилась ця фантастична ідея про притчі, що вже втілює переосмислені усталені філософські погляди на час, простір, тіло і душу, світ ідей і чуттєвих речей (Платон, 427-347 рр. до н.е., в час зміни осьового часу людства)? І що означає таємничий знак про два сонця, який був, ймовірно, крізь глибини підсвідомості посланий автору в юності у 1956 році?

«Короткої червневої ночі 1956 року (було мені 22 роки, і я навчався на четвертому курсі київського медичного інституту) я побачив дивний сон; це був навіть не сон (бо сни, легкі й невиразні, як нічні метелики, забуваються так само швидко, як і приходять), а пророче видіння: ранок неймовірної чистоти і прозорості здіймався над землею, що нескінченністю  своєю йшла за видноколо – і з тої космічної далини, з-поза розпеченого пругу повільно, немов повітряні кулі, виринали два сонця – з лівого і правого кутів панорами. Сонця велично й радісно здіймалися вгору по еліптичній орбіті, йдучи назустріч одне одному, але не зливаючись і не самознищуючись, а існуючи зосібна, зупинившись у найвищій точці над землею, заповнивши все довкруги – й мою душу також – рівним світлом незбагненного щастя і гармонії. Багато років потому я дізнався, що цей стан звався у середньовіччі illuminatio – духовне осяяння, прозріння, просвітлення…

Цей сон ніколи не йшов із пам’яті й тепер, коли задумав нову книгу про майбутнє, я вирішив, що немає кращої метафори, ніж цей віщий знак двох сонць, які присвічували мені протягом життя, вели мене дорогами часу до нових, невідомих, фантастичних часів третього тисячоліття.

Ніколи більше не повторився сон із двома сонцями, що визначив – я переконаний в цьому – моє майбутнє» (с. 29-30).

Таємні знаки – на те вони й таємні, а знаки – щоб не збитися з дороги. Можемо лише висловлювати суб’єктивні тлумачення чи прозріння, одначе коли побачимо пройдений шлях. Мені уявляється, що одне сонце – то для осяяння «шляху українського, київського хлопчика до України» (с. 31), друге сонце – на допомогу йому ж, дорослому – для освітлення шляху України.

У притчі про довгу подорож до Фрітауна автор розповідає: «Адже не було в танасіївців (чит. – українців) ні карт, ні маршрутних листів, ні GPS, ні надійних компасів – лише один орієнтир залишався: тьмяніючий розпечений диск сонця на Заході серед червоних передвечірніх хмар» (с. 336).

Таке уявлення просочується крізь світ ідей послання Юрія Щербака. «Ще деякий час Світло є між вами. Ходіть, поки маєте Світло, щоб вас не огорнула темрява, а хто ходить у темряві, не знає, куди йде» (с. 8; Ів. 12:35).

У «Коротких підсумках майбутнього» автор, зокрема, підсумовує:

Світ у XXI столітті вступив у нову епоху, докорінно відмінну від XX: не без того, що відбувається зміна Осьового часу людства (Axis time of mankind), його базових цивілізаційних параметрів. Остання зміна осьового часу людства відбувалася в 700-200 рр. до н.е., коли почалося переосмислення існуючих вірувань, міфів, звичаїв і були сформовані основні світові релігії – конфуціанство, буддизм, юдаїзм, антична філософія. У XXI столітті відбувається зміна фундаментальних поглядів на Матерію, Час, Людину, Свідомість, Державу, Владу, що матиме непередбачувані наслідки.

І в кінці «підсумків і пророцтв»: «У XXI ст. не виключений поділ України на частини, так само, як і розпад Росії та кардинальна зміна кордонів Європи і світу. Ядром нової України може стати Київська й Галицько-Волинська Русь, Слобідська Україна, Придніпровсько-Запорізький та Причорноморський край, Закарпатська та Буковинська Україна й Кримсько-Татарський край (Крим).

Не виключене приєднання до України колишніх етнічних українських територій і проголошення України центром нової держави Русь» (с. 339-343).

І хоч «доля України – в руках Божих, але Богові також потрібна наша допомога, наша озброєність вірою в перемогу та ракетними комплексами середньої дальності. Нам ще доведеться боронити наші землі, нашу волю. Нашу мову, нашу честь.

Нові покоління уважно прочитають цей текст» (с. 347-349).

І нинішнє покоління стане «новим», уважно прочитавши це послання.

Василь Шевчук, професор, екс-міністр екології та ядерної безпеки України, голова Українського товариства охорони природи 

9 березня 2020 року