Анкета члена УкрТОП Пошта УкрТОП

21.2.15

Про зустріч УкрТОП з делегацією ЄС

Українське товариство охорони природи прийняло участь у зустрічі громадських екологічних організацій України з повноважними представниками Представництва ЄС в Україні та Генеральних директоратів Європейської комісії з довкілля, клімату, сусідства та Європейської служби зовнішніх справ, яке проходило 10 лютого 2015р в Орхуському інформаційно-просвітницькому центрі при Мінприроди.


У зустрічі прийняли участь Валентин Шліхта та Олександр Панков. В рамках зустрічі Валентин Михайлович зробив коротку доповідь в рамках теми щодо стану справ та відповідальності за діяльність, яка раніше покладалась на Державне агентство екологічних інвестицій (нині ліквідованого), а також участь України в кліматичних переговорах, участь України в СОР21 в м.Париж.


Крім того, в рамках зустрічі представники Делегації ЄС та представники більше 50 українських екологічних НУО мали можливість проговорити нагальні питання екологічного та соціального значення.

18.2.15

Найактуальніша проблема розвитку України

Вийшла з друку монографія «Політика енергоефективного розвитку і зміни клімату», підготовлена провідними вченими й експертами країни (В.Я.Шевчук, Н.Р.Малишева, Т.Т.Ковальчук, І.Г.Манцуров та ін. // За ред. В.Я.Шевчука – К.: ЦП «Компринт», 2014. – 218 с.).

Розрахована на урядовців, парламентарів, управлінців, професійних експертів, науковців, викладачів, аспірантів, магістрів, студентів. 

Книгу можна одержати у Президії Українського товариства охорони природи (03150, м. Київ, вул. А.Барбюса, 5-Б. Тел.: (044) 289-73-82, 289-71-73. E-mail: ukrtop@ukr.net; office@ukrpryroda.org). 

Політика енергоефективного розвитку – найактуальніша проблема для України! Причому з усіх можливих поглядів: економічного, екологічного, соціального, – адже нині як ніколи дотепер гостро постала необхідність забезпечити національну безпеку держави, зокрема енергетичну. 

Так, на одиницю валового внутрішнього продукту економіка нашої країни витрачає утричі більше енергоресурсів, ніж розвинені країни Європи. Цей чинник суттєво впливає на конкурентоспроможність продукції, міжнародні відносини, рівень життя людей, подолання бідності працюючого населення, вирішення соціальних, екологічних та інших проблем.

Енергоємна структура виробництва, старіння основних фондів, зношеність великих інфраструктурних мереж, вразливість енергетичної, економічної та екологічної безпеки держави – до усіх цих проблем додаються старіння населення і демографічна криза, унаслідок чого звужується база екстенсивного (інерційного) розвитку традиційних галузей економіки. 

Щоб досягти високих темпів розвитку, необхідно здійснити структурну перебудову економіки. Для цього держава має підтримувати розвиток машино-, авіа- та автомобілебудування, ракетно-космічної сфери, фармацевтичної та інших високотехнологічних галузей і секторів, а також малого й середнього підприємництва, що дають високий приріст ВВП і не споживають надміру енергоресурсів. 

Одночасно з підвищенням конкурентоспроможності та енергоефективності національної економіки структурна перебудова, що ґрунтується на інноваційній моделі розвитку, сприятиме скороченню викидів парникових газів в атмосферу, зменшенню негативного впливу на клімат. Уже зараз через глобальні зміни клімату, пов’язані з викидами в атмосферу значних обсягів парникових газів різними секторами економіки, погодно-кліматичні ресурси дедалі більше впливають не лише на різні сфери життєдіяльності населення, а й на темпи економічного розвитку. Тому Україні потрібні глибокі всеохоплюючі реформи, значні інвестиції, зокрема в промисловості, які б забезпечили перехід до нової політики розвитку, адаптували б суспільно-політичну та економічну модель держави до європейських стандартів. 

Сподіваємось, що дане видання, підготовлене з урахуванням реальної ситуації в економіці та глибоким знанням технологій державного регулювання й управління у відповідних сферах національного господарства, досягне своєї мети – дасть науково обґрунтовані дороговкази для переходу до політики енергоефективного розвитку економіки України в умовах глобальних змін клімату.

Шевчук В.Я. 
професор, доктор економічних наук






Як покращити фінансування природоохоронних територій в умовах дефіциту державного бюджету

Актуальність проблеми. Належне фінансування – ключова проблема політики розвитку природоохоронних територій (ПТ). Кілька років тому провідними вченими й експертами країни за підтримки Програми розвитку ООН було підготовлено дуже ґрунтовний проект «Національної стратегії зміцнення фінансової стійкості природоохоронних територій України». Затвердження і наступна реалізація даної Стратегії могли б на 40 відсотків збільшити обсяги фінансування об’єктів природно-заповідного фонду за рахунок розширення власних джерел без додаткових витрат Державного бюджету України. 

Однак ні Уряд, ні Парламент за минулі 4-5 років нічого не зробили, щоб затвердити й реалізувати цю Стратегію. Більше того – послідовно руйнувалися інституційні основи природно-заповідної справи в державі. 

Проте у зв’язку з підписанням Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським агентством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони, питання розвитку ПТ мають повернутися на пріоритетні позиції в екологічній політиці України. Так, у ЄС площа природно-заповідних територій складає близько 15 відсотків, у той час як в Україні вона з 1991 року ледь зросла з 2,3 до 6 відсотків. 

4 лютого 2015 року відбулись Комітетські слухання у Верховній Раді України з актуальних проблем розвитку природно-заповідної справи. Однак знову, як і раніше, в плані фінансування природоохоронних територій дискусія зводилась до необхідності збільшення обсягів видатків з Державного бюджету. Проте усі добре розуміли, що в нинішніх умовах це, поки що, є практично неможливим.

Саме тому доцільно знову повернутися до розгляду, затвердження й реалізації Стратегії зміцнення фінансової стійкості природоохоронних територій України.

Нижче наводяться основні положення проекту Стратегії, викладені у 9 розділах. 

1. ПРИРОДООХОРОННІ ТЕРИТОРІЇ
  • Відіграють ключову роль на Землі
  • Нині знищено або змінено 65 % екосистем Планети
  • Глобальні екологічні кризи, економіка, політика
  • Україна – найбільш розорана держава Європи
  • Площа заповідних територій – у 2,5 рази менша
  • Повітря, вода, земля, тривалість і якість життя
2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ 
  • Проблеми фінансування та розвитку природоохоронних територій 
  • Мета Національної стратегії, ключові завдання, дії та строки її виконання 
  • Шляхи і засоби забезпечення фінансової стійкості природоохоронних територій 
  • Очікувані результати виконання Стратегії, ресурси та джерела фінансування
3. ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ І РОЗВИТКУ ПТ
  • Поняття природних територій та об’єктів особливої державної охорони 
  • Природно-заповідний фонд України, структура та правове регулювання
  • Природоохоронні території у складі національної екологічної мережі 
  • Основні напрями розвитку природно-заповідної справи 
  • Фінансова і матеріально-технічна забезпеченість природоохоронних заходів на об’єктах ПЗФ
  • Загальний стан фінансування об’єктів природно-заповідного фонду 
  • Аналіз надходжень від господарської діяльності об’єктів природно-заповідного фонду
4. МЕТА НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ, КЛЮЧОВІ ЗАВДАННЯ, ДІЇ ТА СТРОКИ ЇЇ ВИКОНАННЯ
  • Стратегічна мета 
  • Ключові завдання 
  • Дії, що плануються
  • Інструменти, кроки і механізми
  • Строки виконання
5. СТРАТЕГІЧНА МЕТА· 
  • Розробка механізмів фінансово-економічного стимулювання створення, збереження й відновлення територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також залучення інвестицій для їх розвитку
  • Забезпечення стабільного фінансування заходів щодо збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду· Створення фінансово-економічної бази для завершення формування і функціонування мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду
  • Забезпечення ефективного збереження ландшафтного та біологічного різноманіття у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України
6. КЛЮЧОВІ ЗАВДАННЯ 
  • Розробка і впровадження фінансово-правового механізму в системі ПТ
  • Удосконалення економіко-правових стимулів
  • Виявлення додаткових джерел фінансування системи природоохоронних територій
  • Удосконалення правового режиму ПТ окремих категорій
  • Доведення питомої ваги природоохоронних територій до оптимальних нормативів
  • Забезпечення територіально-просторової єдності ПТ шляхом формування екологічної мережі
  • Поєднання охорони ПТ із створенням умов для розвитку 
7. ШЛЯХИ І ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ СИСТЕМИ ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЙ
  • Удосконалення бюджетного фінансування ПТ
  • Фінансування природних заповідників та біосферних заповідників
  • Фінансування національних природних парків, регіональних ландшафтних парків та інших природоохоронних територій
  • Правові механізми створення цільових екологічних фондів
  • Інституційні засоби
  • Економічні та науково-освітні засоби
  • Засоби законодавчого та нормативно-правового забезпечення
  • Поєднання природоохоронних та історико-культурних чинників 
8. ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ ВИКОНАННЯ СТРАТЕГІЇ, РЕСУРСИ ТА ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ
  • Удосконалені організаційні та управлінські засади 
  • Створена необхідна фінансово-економічна база
  • Посилена дієвість законодавчої бази 
  • Доведення рівня заповідності території України до оптимального
  • Інтегрування національної мережі ПТ до всеєвропейської екологічної мережі
  • Забезпечення до 40 % додаткових грошових надходжень
  • Підвищення престижу праці і соціального захисту
  • Зростання рівня зайнятості та якості життя місцевого населення 
9. ПЛАН РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ ЗМІЦНЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЙ
  • Інституційні дії 
  • Економічні дії 
  • Науково-освітні дії
  • Законодавчі дії
Враховуючи нинішню бюджетну ситуацію, Уряду України доцільно було б затвердити і забезпечити реалізацію «Стратегії зміцнення фінансової стійкості природоохоронних територій України». Фахівці Українського товариства охорони природи та Асоціації природоохоронних територій України готові надавати науково-експертну і громадську підтримку зусиллям Уряду. 

При цьому необхідно здійснити концептуальний перехід від традиційних понять «природоохоронних територій» чи «об’єктів природно-заповідного фонду» до нової категорії – «соціо-природних систем» як макроекономічного явища. Це відкриє додаткові можливості для вирішення не тільки екологічних проблем, а й економічних і соціальних проблем розвитку територій, створення нових робочих місць, забезпечення потреб місцевих громад і населення.

В.Я.ШЕВЧУК 
професор, доктор економічних наук, 
голова Українського товариства охорони природи

17 лютого 2015 р.

26.1.15

«Таймон», або трилогія часу Юрія Щербака

Юрій Щербак – мислитель, дипломат, письменник, міністр екології, вчений, професор, людина-всесвіт, а для мене ще й добрий друг, старший колега й еко-побратим, звершив справжній подвиг – сотворив феноменальну трилогію: «Час смертохристів : Міражі 2077 року» (2011 р.), «Час великої гри : Фантоми 2079 року» (2012 р.), «Час тирана : Прозріння 2084 року» (2013-2014 рр.).

У мене на нічній тумбочці лежать книги Германа Гессе – Нобелівського лауреата в галузі літератури, і Юрія Щербака, поки що не лауреата цієї премії. Перед сном, залежно від прожитого й пережитого за день, я беру одну з них, читаю кілька сторінок, осмислюю, думаю, шукаю відповіді на одвічні питання «звідки, для чого або за що, куди…».

Я не просто читаю книги Щербака, насолоджуючись захоплюючим сюжетом, довершеним літературним стилем, який нагадує мені любимого нами обома Германа Гессе. Я зчитую їх з Простору, де записано усе що було, і що, ймовірно, буде. 

Однак те, що може бути, не є жорстко детермінованим, воно може змінитися, якщо, хоча ні – коли (!) ми прозріємо.

Розбудити, пробудити, відкрити зіниці душ – таку нелегку місію узяв на себе Юрій Щербак. І зробив це з притаманними йому мудрістю, прозорливістю, небайдужістю, симпатичною іронічністю, здатністю відкривати очі на звичну і тому непомітну очевидність, життєвим досвідом і врешті – Прозрінням!

Діалектику влади, життя, любові, гордині, жертовності, усього, що творить історію світу і долю людини – Юрій Щербак вплітає у захоплюючий сюжет, який, одначе, не є головною ціллю трилогії. Її мета, як горизонт для мандрівника у Всесвіті – пошук Істини, яка, відомо, у Кого зберігається.

Вершиною драматургії «Часу смертохристів» є зустріч Гайдука (головного героя трилогії) з професором Вебером, автором книг, назви яких промовляють за цілу епоху: «Психологія ненависті» (2023), «Імперський психоз Росії: дорога до краху» (2026), «Паранойя політкоректності і загибель Європи» (2030), «Нові світові демони: психопатологія глобалізації» (2036), «Небезпечна психічна хвороба: криміналізація суспільств і держав» (2058).

Вебер, чия мудрість виростала з великої любові до людей і великої відповідальності перед Богом, закликає: «… не слухайте тих, хто постійно плаче над нещасною долею України, хто скиглить і розмазує соплі… Підніміться над історією, над сьогоденням. Почніть писати історію України з чистого аркуша. Чого Вам не вистачає? У вас і у вашого народу є не тільки майбутнє, але і блискуче минуле: Київська Русь. Велика держава, яка існувала тисячу років тому. Є християнство. Степ прийшов ненадовго. Тільки скінчаться трави і почнеться зима – степові коні залишаться без сіна…

«Старий переплутав століття, – вирішив Гайдук. – Вік бере своє. Тут не коні Батия, а «черепахи» і танки Нижньо-Тагільського заводу» (стор. 449). 

У 2011 році Юрій Миколайович надписав мені на книзі: «…від усієї душі цей погляд у майбутнє (сподіваюсь не пророчий)». На жаль, через три роки Нижньо-Тагільські танки з’явилися на нашій землі…

Гнітючою реальністю стає ще одне передбачення: «…телевізійний вірус, який вражає мозок людини і викликає психічне захворювання, до синдромокомплексу якого входять прогресуючий дебілізм, емоційна тупість і стан агресивної ненависті. Назвали його TDV – Television debylity’s virus» (стор. 447). 

Щербак попереджає – щоб уникнути катастрофи, треба шукати нові шляхи побудови суспільства. «Старі проекти розвитку цивілізації вичерпано. Перш за все – так званий демократичний проект. Влада більшості над меншістю. Не може одна людина – навіть найгеніальніша, а вождями, гетьманами чи президентами стають, як правило, унікальні мерзотники і честолюбні параноїки, – втілювати волю і мрії мільйонів людей. Не може якась жалюгідна епітеліальна клітина керувати організмом людини. Керувати повинен мозок (у автора – це рада менеджерів, куди входять економічні, фінансові, соціальні, освітні, екологічні і безпекові менеджери» (с. 450).

От вам і рецепт технології конструювання майбутнього, щоб уникнути жорсткого зіткнення з ним! Чи ж слідуємо йому?

Міражі 2077 року починають проявлятися уже тепер і тут. До чого це може призвести, читаємо далі: «Одним з головних масових настроїв, що сформувалися в ті роки, стало почуття гріха й страху перед гнівом Божим. Позбуваючись влади телевізійного колективного зомбування, люди відчули особисту відповідальність за свої вчинки, почали більш гостро розуміти межу між доброчесним життям і гріхом».

А ще через 100 років, у серпні 2177 року, Світовий конгрес, присвячений причинам і наслідкам Четвертої глобальної війни, підтвердив, що «період Темряви і Страху в новітній історії людства, на щастя, скінчився: разом з відродженням науково-технологічного і промислового потенціалу, глобальної торгівлі та державного життя, відродженням збройних сил та геополітичної боротьби за ресурси, домінування і впливи, життя стало повертатися до своїх плюралістичних форм, до нових спроб людини скинути Бога з небесного престолу і зайняти його місце» (стор. 467-468).

Завершує ж Юрій Щербак першу книгу «Час смертохристів» сповіддю головного героя, у якому багато в чому вгадується сам автор, «Сину Божому Ісусу Христу з Назарета», яка закінчується такими словами: «… і змарнілий, посивілий Аскольд з блаженним виразом обличчя тримає біля грудей тримісячного хлопчика, який, вигрівши спинку на батькових грудях, дивиться вдалину, і в цьому недитячому погляді світиться задумливий спокій – я не можу знайти іншого слова, хоч ідеться про немовля. Здалося, тихий малюк бачить те, чого не дано узріти нікому з нас» (стор. 475). 

У другій книзі «Час великої гри» автором змальовано майбутню картину світу, якою вона може стати внаслідок поширення ЗОМБІ – зони особливих міжнародно-безпекових інтересів. «З’явилася дуже велика небезпека того, що наступним ЗОМБІ оголосять Україну. Тобто ваші землі, ваше зерно, ваше можливе процвітання. Вся ваша територія перейде під міжнародний контроль» (стор. 151-152).

Як і в першій книзі, фінальні слова автор неспроста вкладає в чисті уста дитини: «Я не знаю, куди ми йдемо – чи ми тікаємо назавжди з цієї землі, з цього осоружного Дикого Поля, оманливо схожого на рай, чи навпаки – повертаємось до себе, в свою країну, де нас чекають, де пам’ятають мою матінку і люблять тата, де наш дім, де неоране поле, де в повітці чекає іржавий плуг.

Вночі, коли до мене прийшло це дивне видіння, раптом прокинулася моя матінка, схопилася й заплакала – мабуть, привиділися їй та сама гора, Дніпро і чоловік із сином, що налаштувалися в дорогу, самі не знаючи – куди» (стор. 436). 

Пригадую, як після виходу другої книги «Час великої гри» ми пили каву у кав’ярні «Кофе Тайм» і Юрій Миколайович хитрувато удавав, нібито ще роздумує – писати третю книгу, чи ні. Я бачив, що думки його уже крутяться навколо «Часу тирана», але усе ж сказав: «Ви ж не залишите без відповіді останні слова дилогії – «куди»?

Не залишив. «Час тирана» у трилогії Юрія Щербака – особливо висока книга, майже апогей. Кажу «майже», бо знаю й відчуваю – сходження до нових Вершин ще попереду. З кожним сходженням відкриваються усе вищі вершини. І в альпіністів, і у мислителів.

У прозрінні 2084 року Юрій Щербак передбачає епохальне відкриття елементарної частки часу, яку називає «ТАЙМОН». Це відкриття лягає в основу «неспростовних доказів не лінійного, а викривленого, спіралеподібного і навіть зворотного руху цих часток… Всупереч догмі так званої «стріли часу» – тобто вічного руху від минулого через сучасність до майбутнього… історія різних народів і суспільств не веде їх до світлого майбутнього, а нерідко навпаки – до здичавіння, деградації, агонії, загибелі» (стор. 218).

Через незнання ефекту ТАЙМОНУ «… люди 2013 року, навіть найбільш освічені з них, що добре знали історію – але історію минулого, а не прийдешнього – не могли уявити, на що перетвориться карта світу через сімдесят років… На території Європи виникне двадцять один емірат – як результат гнилої політкоректності, фальшивої толерантності західних лібералів… Російська імперія впала, як стара напівзруйнована скотобійня, під вагою агресії Путіна проти України, його бундючних проектів відновлення колишньої величі, від всепоїдаючої корупції, алкоголізму, нерозв’язання національних питань і збайдужіння громадян. Сполучені Штати Америки припинили автономне існування… Китай …залишався загадковою силою, дбаючи лише – до кращих часів – про власні внутрішні інтереси» (стор. 219). 

Можливо, не випадково автор для позначення свого відкриття обирає назву, яка походить від двох англійських слів: «time» і «on», що разом означає «увімкнений час». 

Час на Землі увімкнений і обмежений для усіх – багача і бідняка, жорстокого правителя і простої людини, кривавого завойовника і жертви. Тільки Бог не знає меж ні у часі, ні у просторі!

Я довго не міг зрозуміти й змиритися, чому уже перед самим епілогом «Часу тирана» після нібито закодованого глибинним смислом (місцями на душу наверталися сльози) інтерв’ю Гайдука молодій, «а значить сміливій і жорстокій» тележурналістці Оксані, автор дав абзац про дебелого «Сірого Князя» з жовтим блиском очей гієни, його наглий виступ в Академії кратології (влади). 

Навіщо, думалось, – ми тільки що пережили цей сором і не хочеться навіть згадувати, треба йти далі. Відповідь знайшов у останньому абзаці параграфу, написаного курсивом: «Посеред натовпу повстанців, що оточував згарище, можна було побачити нових, ще нікому не відомих кандидатів у Володарі, очі яких світилися відблисками пожежі, стаючи жовтими, схожими на очі гієн».

І зрозумів – це застереження! Час може повернутися завдяки здатності ТАЙМОНУ рухатися й у зворотному напрямі, якщо ми будемо залишатися такими байдужими. 

«Міражі» Юрія Щербака з’єднують «Україну – Русь». І справді – «Україна не Росія», Україна – Русь! 

Це знімає дуже багато питань, історичних нашарувань, спростовує міфи, з’єднує віки, відкриває – «куди…».

Залишається гадати і з надією сподіватися – коли ж у міражах майбутніх років «Україна – Русь» знову міцно стане на обидві свої історичні ноги, як повноправна спадкоємиця великої Київської Русі – колиски християнства?

Нам украй важливо бачити – коли і куди, бо українська душа роздвоєна, розділена. І цей поділ не на Схід чи Захід, це добре видно крізь полум’я війни, що спопелило цей штучно накинутий поділ України з недобрими намірами колишніх політиків-невдах.

Роздвоєність душ є ментальною. 

Це барвисто, відверто, оголено аж до відчуття невсеоднішнього сорому демонструє діалог Гайдука і Крейди – цієї потвори «невмирущого архетипа» тієї частини української душі, за яку буває соромно. Але коли соромно, то «не однаково мені».

Читаєш слова Крейди: «Ми – народ м’який, співучий, терплячий. Ми збереглися як народ тільки завдяки нашій покорі, нашому рабству, як ви кажете. Інакше би нас давно знищили в Сибіру. А так – жили-не тужили в рабах Росії й Польщі. Жили краще, ніж наші хазяї. Бо ми – хитрі, а вони – дурні» (стор. 335). 

Ніби й так можна «тишком-нишком прожити на левадах і у вишневих садочках…». «Він (шейх Омар аль-Бакр, якому хоче коритися Крейда) що, біля кожної хати патруль бусурманський поставить, всі самогонні апарати знайде? Та наші генетики полтавські виростять під видом баранів таких свиней… Генетично модифікованих!» (стор. 335-336).

Невже ця частина української душі готова й потерпіти, аби були галушки, сало і горілка?

Зовсім недавно ми бачили на біло-синіх біг-бордах: «повысим зарплаты и пенсии». І на ці обіцянки-цяцянки знову купилися ті, хто готовий «бути рабом-малоросом»!? Добре, хоч на цей раз їх уже виявилося не так багато.

Однак потужно звучить відповідь Гайдука – Координатора України-Руси: «Запам’ятай, салоїде й галушкожере. Ти не знаєш українців. Ми не тільки народ Плуга, а й народ Шаблі. Ми вільні, горді та войовничі. Ти забув повстанців, партизанів, махновців, бунтівників, бандерівців, протестувальників. Українці вперті як у житті, так і в бою. Згадай Майдан. І не будуть коритися ніяким місцевим султанам і ніяким Омарам. Не стануть рабами»! (стор. 335).

Саме ці слова головного героя – в основі справжнього історичного архетипу українців! Саме вони відкривають шлях до Прозріння, а значить до Волі – нашої одвічної національної ідеї!

Юрій Щербак доводить, що у XXI столітті битва йде за душі, не за території! Наславши «бойову сарану» (передбачену автором інженерно-біологічну зброю), відрізавши тонку скибку від єдиного і багатого у своєму різноманітті короваю України-Русі, «імператор» програв прихильність десятків мільйонів душ. 

Чорні енергії спустошують і душі, і території. А відрізана скибка швидко черствіє… 

Хто не знає цього – неодмінно буде битим, навіть якщо кине у вир війни тисячі невинних душ заради своїх земних амбіцій. Крізь полум’я війни завжди проглядаються жовті відблиски очей гієн. 

У «Небесному Єрусалимі» Юрія Щербака «…душі найбільших злочинців, які не каються і яким немає прощення, надійно замкнені до спеціальних капсул, наче високотоксичні радіоактивні відходи. Та чи так уже надійно? – чому ж тоді на Землі з’являються все нові й нові злочинці?» (стор. 416).

«Небесний Єрусалим» Щербака – гігантське космічне місто у центрі Всесвіту, де «живе Бог, Творець матерії, життя, енергії і людських безсмертних душ».

«Бог на кожного долю родить» – сказав колись під час нашої недільної бесіди дід Петро – Український Пророк, ясновидець Петро Дементійович Утвенко із Дивина, що на Житомирщині.

Заглянувши наприкінці за горизонт у тисячу років і тільки трошки одкривши для нас «Третій закон Бога – закон збереження і вічного кругообігу душ», Юрій Щербак витлумачує, «що душі – це вічний, незнищенний потенціал природи, невичерпна скарбниця характерів, почувань, нахилів, надій, пристрастей і спогадів… Безсмертна душа не має паспорта, ця душа належить даній конкретній людині, а не державі…». І що «держави душі не мають: держави – штучні, тимчасові утворення, вічними є землі, на яких живуть народи…» (с. 414-415).

На мою думку, «трилогія часу» Юрія Щербака заслуговує на Нобелівську премію в галузі літератури, а можливо – й миру. 

Я цього щиро бажаю, але з не меншим хвилюванням чекаю нової книги Щербака, міражі якої я уже бачив у його прозрілих очах…

Василь Шевчук 
міністр екології у 1998 – 2003 роках 
професор, доктор економічних наук

5.1.15

Інтеграція аграрних секторів України та ЄС в рамках угоди про Асоціацію

Шановні пані та панове!

Підписання Україною та Європейським Союзом Угоди про Асоціацію, складовою якої є Угода про Глибоку та Всеосяжну Зону Вільної Торгівлі, для нашої країни одночасно є одним із найбільших надбань (з точки зору формування світоглядних перспектив та суспільного розвитку) і серйозним викликом (з точки зору забезпечення економічного зростання країни, пошуку внутрішніх джерел та спонукальних мотивів).

З метою виваженого аналізу впливу Угоди на аграрний сектор, а також оцінки перспектив різних сфер життя суспільства через призму економічних, екологічних, соціальних перспектив,УКАБ спільно з Українським товариством охорони природи за підтримки Посольства Великої Британії в Україні та проекту «Сильніші Разом» підготували дослідження «ІНТЕГРАЦІЯ АГРАРНИХ СЕКТОРІВ УКРАЇНИ ТА ЄС В РАМКАХ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ».

Ознайомитися з дослідженням можна на сайті УКАБ за посиланням.

26.12.14

З Новим 2015 роком і Різдвом Христовим!

Природоохоронцям України –  членам Українського товариства охорони природи 

Шановні Колеги!

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи вітає Вас з Новим 2015 роком і Різдвом Христовим!

Нехай новий рік принесе нашій країні й народу перемогу у боротьбі за волю, мир, єдність і злагоду, енергію творення сучасної європейської держави, а кожній Українській родині – спокій, віру, впевненість у завтрашньому дні, достаток і благополуччя.

Міцного здоров’я Вам, життєвих сил, оптимізму і добра!

З повагою Василь Шевчук,
голова Президії Всеукраїнської ради 
Українського товариства охорони природи.

14.12.14

Природа Черкащини під захистом громадськості

11 грудня 2014 р. у м. Черкаси відбулась Позачергова звітно-виборча конференція (збори уповноважених) Черкаської обласної організації Українського товариства охорони природи. В роботі конференції взяли участь представники більше 40 колективних членів Укрприроди, а також активні природоохоронці Черкащини, які є індивідуальними членами Товариства.

Учасники конференції обговорили проблеми, що мали місце в обласній організації, заслухали програму її відродження й розвитку та одноголосно обрали головою Черкаської обласної організації Українського товариства охорони природи Чорного Миколу Гавриловича.

Чорний М.Г. народився у селі Кумейки Черкаського р-ну Черкаської області. Кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, докторант Національного наукового центру «Інститут біології» Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка. Відомий вчений-природознавець, визнаний у світі фахівець у галузі заповідної справи.

Близько 17 років працював директором Канівського природного заповідника Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка, багато зробив для зміцнення матеріальної бази заповідника, покращення умов проведення практики студентами Університету. Фундатор та головний редактор наукового журналу «Заповідна справа в Україні». Ініціатор створення Канівського біосферного заповідника. Брав участь у створенні заказника «Тарасів обрій».

Нагороджений Орденами «За заслуги» III і II ступеня, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

У найближчих планах Українського товариства охорони природи в Черкаській області – домогтися виконання Указу Президента України № 2 від 1 січня 2010 р. в частині розширення території Канівського природного заповідника і створення на його базі Канівського біосферного заповідника, а також – створення Національного природного парку «Холодний Яр». 

У цих святих місцях – історія, природа і душа України!

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи