#ukrpryroda
Показ дописів із міткою сміття. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою сміття. Показати всі дописи

Гроші з електронного сміття: українські мрії та європейські реалії

Кожного дня на територію України потрапляє понад 12,5 тонн батарейок – це ціла вантажівка. При цьому системи збору та утилізації відпрацьованих елементів живлення в нас немає. Тому щоденно тонни використаних батарейок викидають на смітники. Експерти відзначають, що у побутовому смітті частка батарейок незначна – менше пів-відсотка, але 50% токсичних речовин, які утворюються у твердих побутових відходах, йдуть саме від батарейок.

Статистика свідчить, що за рік в Україні у довкілля потрапляє 40 кілограмів ртуті, 160 кілограмів кадмію, 260 тонн марганцевих сполук, 250 тонн натрієвих хлоридів. Одна батарейка забруднює токсичними речовинами 400 л води або 20 кв. м ґрунту. Попри це, сьогодні викидати електронні відходи є ще і марнотратством. У світі на використаних батарейках навчились заробляти непогані гроші, при цьому бережуть екологію. В Україні про те, щоб запустити галузь з переробки та утилізації відпрацьованих електронних і електричних відходів наразі лише ведуть розмови. При цьому щорічно ринок батарейок зростає на 15%.

«Сучасна батарейка сама по собі набагато менш шкідлива, аніж це було раніше. Але якщо викидати її у смітник – це злочин перед довкіллям, то це і величезне марнотратство. Викидати кожного дня тонни ресурсоцінної речовини, для того, щоб потім цю речовину добувати – це неправильно», – розповідає директор Інноваційного центру ДП «Аргентум» Тарас Когут.

Два з половиною роки назад на цьому підприємстві, розташованому в центрі Львова, спробували навчитись переробляти батарейки. Сьогодні у лабораторно-промислових умовах там успішно реалізовують цей проект. Втім, обсяги переробки дуже малі, вони не охоплюють навіть використані батарейки у Львові.

«Ми поставили собі завдання з’ясувати, що можна робити з батарейок. Ми починали з дуже складних хімічних проектів і завершили дуже простим, на якому зараз зупинилися – це подрібнення, яке дозволяє нам отримувати залізо, цинк і суміш, яку сьогодні використовують в металургії. Тепер стоїть питання як цю суміш продавати», – каже Тарас Когут.

З реалізацією цинку та заліза проблем немає, а щоб продавати суміш металургам, в підприємства замало обсягів, аби зацікавити покупців. Сьогодні утилізацією на підприємстві займаються кілька працівників-ентузіастів, для яких цей проект більше хобі, аніж робота. Втім це одне з не багатьох підприємство в Україні, яке хоч і в зовсім малих масштабах, але працює з використаними батарейками. За умови ритмічного постачання відпрацьованих батарейок на підприємстві можуть промислово переробляти близько 250 кг на день.

Директор «Аргентуму» стверджує, сама переробка відпрацьованих батарейок не є проблемою – технології відомі, виробництво легко запустити. Проблемою на сьогодні є збір батарейок та їх логістика. Збирати відпрацьовані батарейки мають по всій Україні, а для їх переробки достатньо одного заводу.

Хто у грі?

Єдиної думки про те, як в Україні має функціонувати система збору відпрацьованих елементів живлення серед науковців, чиновників, громадських активістів сьогодні немає. Одні вважають, що організувати та контролювати цю систему має держава, інші – категорично проти. Сходяться в одному – відповідальність за переробку відпрацьованих предметів вжитку, і це стосується також холодильників, телевізорів, мобільних телефонів, люмінесцентних ламп, повинна бути на виробниках.

«Будь-який підприємець, що приходить на ринок зі своєю продукцією, має супроводжувати цей товар до моменту потрапляння його на завод з утилізації. Тобто виробники та постачальники повинні взяти на себе фінансові зобов'язання щодо збору, перевезення, зберігання і переробки поставленої продукції», – каже Тарас Когут.

Він належить до категорії, яка вважає, що постачальники батарейок повинні створити в Україні організацію, метою якої має бути не заробіток грошей, а супроводження свого товару. Це своєрідний фонд, в який підприємці відраховуватимуть кошти для оплати послуг збирання електронних відходів, їх перевезення та переробку на підприємстві.

Магазини, які реалізовують батарейки і товари з акумуляторами, також повинні розмістити в себе скриньки для їх збору. Державі Тарас Когут відводить лише роль контролера, не довіряючи навіть ролі модератора інтересів. Координувати інтереси сторін, впевнений науковець, має авторитетна громадська організація національного рівня.

«До постачальників батарейок ми приходили з простою ідеєю, казали їм: створіть такого суб’єкта, якого ви будете контролювати і де будете призначати керівника, хай це буде неприбутковий суб’єкт і повішайте на нього проблему утилізації ваших батарейок. Завезли десять вагонів батарейок, нехай ваш суб’єкт покаже громадськості, що він цих 10 вагонів зібрав і передав на переробку», – розповів Тарас Когут.

Він впевнений, якщо процес збору та переробки координуватиме держава, не буде ані грошей, ані переробки. Як приклад, Когут каже про податок на бензин, який водії відраховують на ремонт українських доріг, але через корупцію в Україні тотальне бездоріжжя.

Втім, інша група стверджує, що збудувати систему поводження з відпрацьованими електронними предметами вжитку в обхід держави не вдасться.

«Повинен бути спеціальний фонд, повинен бути податок на електроніку, який сплачуватимуть імпортери та виробники. Без цього ми системи не реалізуємо. Екологічного фонду буде замало для того, щоб здійснювати утилізацію», – впевнена працівник управління екології Львівської міської ради Оксана Війтик.

Такий сценарій передбачає створення державного фонду, який наповнюватимуть виробники електронного та електричного обладнання. Зібраними грішми розпоряджатиметься держава. Таким чином в руках чиновників будуть усі етапи роботи галузі, починаючи з вибору фірм, які збиратимуть відпрацьовані предмети вжитку, до підприємства, яке їх утилізовуватиме.

Втім, сьогодні виробники, м'яко кажучи, не поспішають оплачувати утилізацію завезених в Україну батарейок. Адже робити такі відрахування їх не зобов’язує українське законодавство. «Ми розробили цілий ряд пропозицій для постачальників, ми знайшли майданчик на високому рівні, щоб посадити їх за круглий стіл, але нам цього не вдалося зробити тому, що бізнес не йде сьогодні на діалог. Виробники розуміють, що рано чи пізно їм доведеться платити за переробку, але сьогодні вони не готові брати на себе відповідальність за супроводження свого продукту з простої причини – це витрати», – каже Тарас Когут.

Дорогу індустріальним паркам

Найкращим варіантом для розміщення виробничих потужностей з переробки електронних предметів вжитку є індустріальні парки. Це промислова зона ідеальна для інвесторів, адже місцева влада створюватиме на цих територіях максимальні умови для входження бізнесу. Такі технопарки мають з’явитися у Львові, Яворові, Новому Роздолі. Кожен із них сьогодні потенційно має шанс стати центром переробки. Втім, і в цій сфері працює головний принцип інвестування – бізнес повинен приносити дохід. А бізнес, побудований на переробці електронних відходів буде вигідним лише за умови необхідних об’ємів. Проте з цим проблем бути не має. Україна і Львів, зокрема, це величезна база сировини. І як показує європейський досвід, на який традиційно покладаються українці, починаючи нові проекти, підприємства з переробки є успішними і прибутковими капіталовкладеннями.

Вплив громадського суспільства та громадський контроль на розбудову цієї сфери в Україні важко переоцінити. Адже запрацює галузь, чи ні, залежить від свідомості українців: будуть вони і надалі викидати батарейки у смітники, чи у спеціальні скриньки? 

Суспільний запит на правильне викидання відпрацьованих батарейок сьогодні є і він досить високий. Саме громадські організації здебільшого ініціюють збирання батарейок: вони організовують акції у школах та університетах, встановлюють скриньки для збору в магазинах. Але це точкові дії. По всій Україні сьогодні є лише 600 пунктів збору відпрацьованих батарейок, тоді як в сусідній Польщі таких 26 тисяч. Зокрема у різних куточках Львова встановили 80 скриньок. Однак, зібрані в Україні батарейки просто відвозять на зберігання, у кращому випадку їх продають на утилізацію за кордон.

«В нас була можливість налагодити зв’язки з підприємством з переробки батарейок, вони сказали, що ми готові купувати батарейки в Україні по $500 за тонну. Але для української сторони буде багато тяганини: транспортування, оформлення документів», – розповів координатор всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама 86» Денис Павловський.

Європа, як орієнтир

В європейських країнах збір відпрацьованих батарейок організований різними методами: в Бельгії на державному рівні, в Швеції та Нідерландах на муніципальному, в інших країнах муніципалітети працюють спільно з постачальники. Втім незалежно від системи збору, в Європі діє принцип розширеної відповідальності виробника за свій товар. Тобто виробники та постачальники супроводжують увесь цикл «життя» батарейки – від виробництва до утилізації. Держава охоплює лише функції реєстрації та контролю, при цьому не фінансує галузь і не збирає кошти, а громадськість контролює процес переробки.

Так, в Німеччині постачальники через «систему спільного збору батарей» забезпечують муніципалітети і роздрібних продавців скриньками, фінансують логістику зібраного матеріалу, сортування і переробку. Громадськість і державні органи здійснюють нагляд. В Італії не лише запровадили систему роздільного збирання відходів, а й організували спеціальні пересувні станції для збору відпрацьованих батарейок, мобільних телефонів, холодильників та іншого обладнання. «Ви телефонуєте, чи замовляєте збір через інтернет, виставляєте техніку на вулицю, а незабаром приїжджає машина і її забирає. Там розуміють, що це ресурсоцінні компоненти - переробка тонни мобільних телефонів приносить прибуток в районі $15 тис.», – каже Денис Павловський.

В Швейцарії, за його словами, обов’язки збору відпрацьованого електричного та електронного обладнання розділені на дві стадії: держава відповідає за збір, а приватна компанія – за транспортування і утилізацію. Виробник покриває усі витрати. В Польщі за викидання батарейок у смітник накладають штраф, еквівалентний 1250 грн., а роздрібні магазини, площею понад 25 кв. м зобов’язані встановити контейнери для збору відпрацьованих елементів живлення. Польське законодавство також передбачає обов’язкову передачу відпрацьованого електронного та електричного обладнання спеціалізованим організаціям, які отримують від виробників кошти на його утилізацію.

Випередили Україну у питанні утилізації електротехніки й інші сусіди ­– білоруси. У Мінську до тих, хто не має можливість самостійно доставити несправну стару техніку на переробку, за викликом може приїхати безкоштовне таксі.

Втім попри напрацьоване законодавство і притаманну європейцям свідомість, із 9 млн. тонн відпрацьованого обладнання, яке щороку накопичується в країнах ЄС, з дотриманням правових та екологічних норм переробляють менше 40%, розповідає керівник напрямку «Безпечне регулювання небезпечних хімічних речовин та відходів» Всеукраїнської громадської організації «Мама 86» Ольга Цигульова. «Якщо ЄС, маючи потужну законодавчу базу, переробляє тільки до 40%, то в Україні розпочинати вибудовувати галузь поводження з електронними відходами слід зі створення законодавства», – відзначає активістка.

За її словами, українська сторона погодилась адаптувати наше законодавство до європейського, однак, процес відбувається повільно, а загальнодержавна програма поводження з відходами на 2013-2020 роки через брак фінансування не діє.

Перші кроки

Найбільше змін в українському законодавстві чекають у Львові. Міська влада, не сподіваючись на підтримку держави, взялась за створення муніципальної системи поводження з електронними відходами. Місто виграло на цей проект 700 тис. євро гранту від Європейського Союзу.

Як розповіла Оксана Війтик, вже оголошений тендер на закупівлю лінії для переробки ртутних ламп. Якщо таке комунальне підприємство запрацює, то буде першим в Україні, а потужностей обладнання вистачить для утилізації ламп з усього західного регіону.

«Ми вже напоготові купівлі лінії і її запуску. Перше питання, яке стоїть сьогодні – отримати ліцензію від Мінекології, адже збирати їх в окремі контейнери не можна», – каже Оксана Війтик.

Як виявилось, саме документація стала найбільшою проблемою в реалізації цього проекту. Через це, він і досі на стадії «по середині». «Ми на такій стадії – по середині. Ми зіштовхнулись з проблемою: ми маємо постачальника-виробника, маємо відходи, маємо логістику, але ми не маємо ліцензії. Ми закупили два екобуси, які будуть їздити містом і збирати ці небезпечні відходи, але для цього нам необхідна ліцензія», – зазначає Війтик.

Жінка впевнена, будь-яке підприємство з утилізації електронного сміття в Україні буде успішним, варто лише розпочати: «Я щаслива, що у Львові буде індустріальний парк, ми готові навести європейський досвід, щоб показати – такі підприємства є прибутковими там і будуть прибутковими в нас».

Автор: Мар’яна Білозір
Джерело: vgolos.com.ua

Влада зупинила рівненський завод з іноземними інвестиціями

Єдиний в Україні рівненський сміттєпереробний завод зупинився через півроку роботи. На відкриття підприємства пішло три роки. З першого грудня звільнили 30 працівників. Через зміну закону про тарифи, вартість переробки відходів так і не вдалося затвердити. Оскільки робота такого підприємства повинна тарифікуватися, він не мав права на початок діяльності. «Нацкомісія з питань житлово-комунального господарства має право затверджувати тарифи лише тим суб’єктам підприємницької діяльності, ліцензування діяльності яких вона проводить. А ліцензії на переробку та захоронення твердих побутових відходів взагалі немає», - пояснює генеральний директор сміттєпереробного заводу в Рівному Святослав Євтушенко. Нині керівництво підприємства можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Коли відкривали завод, тут знали, що є проблеми з тарифами, зізнаються у Рівному.



Та народні обранці мали розглянути «сміттєвий» закон, тож іншого виходу не було. Через українські закони іноземний інвестор за голову хапається, адже вклав у будівництво 7 мільйонів євро. «Інвестор взагалі в шоці. Тобто, коли починали будівництво, коли вкладалися гроші, законодавчо все було визначено – тариф затверджувався органами місцевого самоврядування. Тобто, місцевий рівненський виконком мав прийняти рішення, згідно якого затвердити тариф на переробку побутових відходів», - каже гендиректор. Завод сортував і переробляв дві третини всіх відходів міста. Тепер сміття знову вивозитимуть на полігон, де воно лежатиме мертвим вантажем. 

Ситуація поки не критична, кажуть комунальники, втім складна. «Заплановано провести роботи щодо техніко-економічного обґрунтування потужностей полігону. Ця робота буде виконана, і в нас вже буде більш конкретна інформація щодо потужностей полігону. Він працює, і найближчим часом проблем не чекаємо»,- каже директор міського сміттєзвалища Ростислав Кралюк. «Краще відходи переробляти, аніж викидати їх на сміттєзвалищі. Але ще економічна причина: з нового року вкотре піднімається вартість того податку, який ми платимо за розміщення твердих побутових відходів на сміттєзвалищі. Тариф сміттєвий також не можна підняти, бо його теж регулює Київ», - пояснює міський голова Рівного Володимир Хомко. Коли завод запрацює - сказати ніхто не може. 

Ще в жовтні Верховна рада мала ухвалити документ, який врегулював би діяльність сміттєпереробних заводів. Та до усунення законодавчого казусу в народних депутатів цього року руки не дійшли. Тому велике сучасне підприємство, яке мало зняти екологічне навантаження на регіон, простоює, зазнаючи великих збитків та відлякуючи іноземних інвесторів від України.

Джерело: fakty.ictv.ua

Електронні відходи: аналіз ринку та проблеми утилізації

Забезпечення потреб сучасної людини вимагає від технічного прогресу створення все більшої кількості електронних пристроїв, які дозволяють людині економити час та почувати себе більш комфортно. Нажаль, невеликий термін експлуатації деяких пристроїв, а що важливіше, потужний тиск маркетингових акцій на свідомість людей призводять до швидкої заміни електронних пристроїв. У результаті, щороку у світі утворюється близько 50 млн тон електронних відходів, а їх накопичення відбувається втричі швидше, ніж зростання кількості інших відходів. 

Найбільш швидке зростання кількості електронних пристроїв спостерігається в країнах, що розвиваються (в першу чергу Китай, Індія, країни Латинської Америки). Це викликано тим, що Америка та багато європейських країн експортують електронні відходи до «країн третього світу», погіршуючи в них екологічну ситуацію. Так вже зараз у Китаї щорічно на звалища потрапляє 500 тис. т холодильників, 1,3 млн т телевізорів і 300 тис. т персональних комп’ютерів. В Індії − 275 тис. т холодильників, 275 тис. т телевізорів та 56,4 тис. т комп’ютерів [1].

В Україні проблема накопичення електронних відходів стоїть дуже гостро через: 1) зростання ринку електронної техніки та 2) відсутність налагодженої системи її утилізації. Згідно зі статистичними даними на території України перебувають у користуванні 53,6 мільйона мобільних засобів зв’язку, щороку імпортується 300 тисяч портативних комп’ютерів, 277 мільйонів елементів живлення (батарейок). У перерахунку на вагу це становить 4,5 тисячі тонн батарейок і акумуляторів на рік, які після відпрацювання є потенційно небезпечними відходами [2]. Результати дослідження ринку “GfK Ukraine” за перший квартал 2013 року свідчать, що порівняно з аналогічним кварталом минулого року обсяги продажів в грошовому виразі зросли на 14% . В «зеленій зоні» опинились усі сектори, а найбільшого росту досягли групи побутової електроніки (22%), великої (19%) та малої (18%) побутової техніки та телеком-продукція (14%). Загальні обсяги продажу побутової техніки та електроніки за підсумками кварталу складають майже 11 млрд грн. Динаміка продажів побутової техніки представлена на малюнку 1.

Табл.1 Динаміка продажів на ринку побутової техніки та електроніки в
Україні, млрд грн.


Процес переробки електронних відходів складається з трьох етапів: 1) збір; 2) сортування/демонтаж та попередня обробка (включає сортування, демонтаж, механічну обробку); 3) кінцева обробка (очищення та утилізація) [4]. Основною причиною, через яку в Україні накопичуються на звалищах електронні відходи, є відсутність законодавчого поля, яке б регулювало всі 3 етапи.

Газета УНІАН повідомляє, що у 90-ті роки деякі європейські країни заборонили розміщення електронних відходів на полігонах. А виробників електронних приладів на законодавчому рівні в ЄС зобов’язали безкоштовно приймати відпрацьоване або непридатне для подальшого використання електричне й електронне обладнання, нести відповідальність за його утилізацію, зокрема й фінансову. Щодо ситуації в Україні, то 16 лютого 2010 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з відходами». Завдяки цьому документу Закон України «Про відходи» доповнено статтею 35-1 «Вимоги до поводження з побутовими відходами», відповідно до якої небезпечні відходи необхідно збирати окремо від інших видів побутових відходів, а також відокремлювати на етапі збирання чи сортування та передавати спеціалізованим підприємствам, які мають ліцензії на їх переробку. До І класу небезпеки відносяться відпрацьовані люмінесцентні лампи та відпрацьовані малі побутові хімічні джерела енергії (батарейки та акумулятори) [1]. Наразі в Україні, відходи електроніки утилізуються лише на одному підприємстві у Львові (ДП «Аргентум»). Головною проблемою є відсутність системи централізованого збору відпрацьованої електронної техніки та люмінесцентних ламп, якими користується більшість мешканців. Щодо батарейок, ситуація виглядає краще завдяки встановленню пунктів їхнього збору у громадських місцях. Окрім цього, утилізацією електронного обладнання та комп’ютерної техніки займаються приватні підприємства, зокрема НВП «Екологічна лабораторія» (http://www.eco-lab.com.ua).

Таким чином, в Україні спостерігається прискорення темпів накопичення електронних відходів, а недосконала система управління призводить до неможливості ефективної утилізації відпрацьованого електричного та електронного обладнання. Згідно огляду Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86», для покращення існуючої системи поводження з електронними відходами необхідно включити основні принципи «електронних» директив ЄС (Директива 2002/96/ЄС про відходи електричного та електронного обладнання та Директива 2002/95/ЄС про обмеження використання певних небезпечних речовин в електричному та електронному обладнанні; нові Директива 2012/19/ЄС та Директива 2011/65/ЄС) в національне законодавство [2].

Автор: Марія Пазиніч

Джерела:

1) Газета СІМ ДНІВ Рівне [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://7d.rv.ua/2012/10/11/на-нас-наступають-електронні-відходи/

2) Вирішення проблеми електронних відходів: європейські підходи до української проблеми, К.,2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.irf.ua/files/ukr/programs/euro/publication_final_web.pdf

3) Прес-реліз GfK Ukraine [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.business.ua/upload/analytics/analitics%202013/2013-Q1_GfK_TEMAX.pdf

4) Recycling – From E-waste To Resources. United Nations Environment Programme & United Nations University, 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unep.org/pdf/pressreleases/E-waste_publication_screen_finalversion-sml.pdf

Осло: бракує сміття

У столиці Норвегії Осло існує цікава проблема з відходами. Не те, щоб в місті не знали, що з ними робити, навпаки, не знають, що робити без них. Як і в інших скандинавських містах, тут успішно впроваджені технології когенераційні, які ефективно спалюють муніципальні відходи з одночасним виробництвом електроенергії та тепла. 
Але після багатьох років успішної роботи прийшли до того, що вже нічого спалювати! Те, що спочатку здавалося ідеальною ситуацією - місто практично без відходів, та половина тепла отримана від спалювання сміття - сьогодні втрачає своє "екологічне" обличчя.

Місцеві жителі дуже дбайливо ставляться до природи і ретельно розділяють відходи. Але  цей захід виявився занадто успішним, та наразі столиця не має достатньої кількості відходів для спалювання в ненажерливих печах.

В Осло прийняли рішення імпортувати відходи. Сьогодні Швеція та Великобританія здійснюють в Осло поставки твердих відходів. Також планується імпорт відходів з США, що викликало негативну реакцію місцевих жителів.

Застосування когенераційних енергетичних установок для утилізації відходів є екологічно чистим проектом, але транспортування відходів на відстань у сотні й тисячі кілометрів, вже не має такого "зеленого" забарвлення.

Це розуміють і норвежці, як і те, що печі їх сміттєспалювальних заводів не повинні остигати. Тому вони закликають до "відкриття глобального ринку відходів", де б кожне європейське сміттєзвалище стало бажаним джерелом добре оплачуваного палива.

"Сьогодні сміття - дуже цінний товар", говорить Hege Rooth Olbergsveen, радник з питань утилізації відходів в Осло. Шведи сьогодні платять деяким прикордонним містам Норвегії, щоб мати можливість імпортувати їх муніципальні відходи.

Шведи, норвежці та фіни разом виробляють близько 150 мільйонів тонн побутових відходів на рік, а можуть утилізувати щорічно 700 мільйонів тонн. Крім того, найближчим часом в Швеції планують суттєво збільшити потужності своїх установок з утилізації відходів, що викликає у норвезьких фахівців не дуже приємні відчуття.

"Екологічна" поведінка населення північних країн призвела до конфлікту з енергетичними (фінансовими) інтересами. Таким чином, сміттєспалювальним заводам Скандинавії належить прийняття складних, неоднозначних рішень екологічних та економічних проблем.

Джерело: ecosmart-ua.com

УГКЦ: Пластикові квіти на кладовищах засмічують довкілля

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) закликала українців відмовитися від пластикових квітів на кладовищах. Про це заявили в бюро Києво-Галицького Верховного Архієпископства УГКЦ із питань екології. УГКЦ вважає прикрашання могил штучними пластиковими квітами шкідливою практикою.
В УГКЦ наголосили, що бажання «віддати шану померлим родичам та знайомим» обертається тонами різнокольорового пластику на землі. УГКЦ закликала людей задуматися над тим, що «ця практика не тільки позбавлена смаку, але є дуже шкідливою для природного довкілля».

УГКЦ просить відмовитися від пластикових квітів та вінків на цвинтарях, нагадуючи, що найкращим подарунком для померлих є щира молитва.

Як повідомляв «Ракурс», з початку квітня в Україні ліквідували понад 6 тис. несанкціонованих сміттєзвалищ.

Джерело: racurs.ua

Роздільний збір сміття у Києво-Могилянській Академії

З квітня 2013 у Києво-Могилянській Академії започатковано роздільний збір сміття. Ця ініціатива не є новою для НаУКМА і завдяки співпраці ЕкоКлубу «Зелена Хвиля», адміністрації Академії та компанії «УкрЕкоРесурси» з 2013 року сортування відходів перетворилося на загально-університетську практику.
З 2013 року на плацах Академії було встановлено спеціальні баки для сухих відходів. Всі пластикові стаканчики, папір, скляні пляшки, що потраплять туди, будуть перероблені і отримають нове життя.

Така практика є звичайною для країн ЄС. Наприклад, у Швеції сортувати сміття почали ще у 80-тих, і зараз це є обов язковим для всіх громадян. На пострадянському ж просторі, зокрема в Україні, із року в рік росте кількість полігонів – кладовищ для відходів. Токсичні речовини, що вони виробляють, потрапляють у воду та ґрунт, розсіюючись на сотні кілометрів навколо. Що вже казати про нестерпний сморід поблизу сміттєпереробних заводів, як такий, що на Позняках. Вони не просто забруднюють повітря, але роблять життя мешканців цих районів незносним. Не зважаючи на це, до 2014 року у Київській області обіцяють прояву трьох нових заводів.

За словами представників ЕкоКлубу «Зелена Хвиля», могилянці давно були готові розділяти відходи, адже багато з них на власні очі бачив чудово налагоджену систему в Швеції та Німеччині. Чекати від нашого уряду перших кроків у напрямку реформування збору та переробки сміття видається марною справою, тому починати таку ініціативу потрібно самостійно, з невеликих установ – університетів, офісів, окремих комунальних підприємств. Маємо надію, наш досвід надихне інших активістів та громадських діячів.

Контакти: contact@ecoclub.kiev.ua, вул. Сковороди 2, 3-307 м. Київ, 067 698 7651, www.ecoclubua.com

Джерело: studnews.org.ua

Українці за свята викинуть у сміттєвий ящик продуктів на 1 млрд грн

Під час свят міським населенням України на смітник викидається кількість продукції еквівалентна 7500 тонн ковбаси "Московської" або 13 тис. тонн твердого сиру, або ж 60 тис. тонн мандаринів.
До 10% продуктів харчування, закуплених українцями до новорічного та різдвяного столу, в остаточному підсумку не споживаються і викидаються в сміття.

Як свідчать дані агентства AgriSurvey асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ), зі стандартного святкового столу на чотирьох дорослих та двох дітей у середньому викидається продуктів на 180 грн. Загалом по всьому міському населенню України святкові відходи становлять близько 930 млн грн.

"Таким чином, під час свят міським населенням на смітник викидається кількість продукції еквівалентна 7500 тонн ковбаси „Московської“ або 13 тис. тонн твердого сиру, або ж 60 тис. тонн мандаринів", — стверджує Тарас Гагалюк, директор агентства AgriSurvey УКАБ.

За словами Гагалюка, під час опитування 59% респондентів вказали, що в них під час свят псується до 5% закуплених продуктів, а тих, хто викидає понад 25% куплених до столу продуктів, було 5% респондентів.

Такі показники свідчать про те, що українцям є до чого прагнути в плані культури споживання. Водночас, за даними Організації продовольства і сільського господарства ООН (FAO), щорічно у світі псується близько 1,3 млрд тонн продуктів харчування, а це близько однієї третини продукції, призначеної для споживання людьми.

Джерело: zn.ua

В Швеції дефіцит сміття

Швеція є однією з небагатьох країн, де для опалення численної кількості житлових будинків використовуються відходи, які спалюються і зараз у країни актуальною є незвичайна проблема - дефіцит цих самих відходів. Шведські звалища повністю спорожніли, а сміттєві ресурси вичерпані.Здавалося б - прекрасний стан речей - аж ні! Тепер ця північна скандинавська країна просить допомоги у своїх сусідів, імпортуючи сміття, в більшою мірою, з Норвегії. Країна опинилася в настільки жалюгідній ситуації, що владі щорічно доводиться закуповувати близько 800 000 тонн відходів.

Програма переробки відходів почалася ще в сорокових роках минулого століття, з тих пір Швеція досягла значних успіхів в спалюванні сміття, навіть, можна сказати, занадто - зараз на звалищах залишилося близько 4-х відсотків усіх відходів країни. Щороку Швеція спрямовує на різні потреби, найчастіше на опалення, близько 2 млн. тонн сміття, завдяки чому тепло відчувають жителі 800 000 шведських будинків, а 250 тисяч будинків таким чином отримують електрику. Але, як бачимо, такої кількості сміття країні не вистачає.

З метою вирішення такої незвичайної проблеми керівництво Швеції підписало ряд домовленостей з Норвегією, у якої буде забиратися частина відходів, які забезпечать Швецію теплом і електрикою, а значить затишком і комфортом. Що стосується попелу, який є кінцевим продуктом процесу спалювання та містить, до слова, незліченну кількість токсичних речовин, то він у підсумку повертається назад до Норвегії, а все тому що, країна не може дозволити собі спалювати відходи, на відміну від їх експортування.

На разі влада Швеції налагоджує контакти з Італією, Болгарією, Румунією, країнами Прибалтики, які багаті на звалища, з приводу транспортування відходів.

Як Швеція «дійшла» до цього? 

Швеція, як і багато країн Європейського Союзу, ділить сміттєві відходи за категоріями. Цьому вчать дітей ще у дитячих садках, за порушення цього правила встановлені пристойні штрафи. Відходи сортують по контейнерах: паперове сміття, старі батарейки і лампочки, кольорове і біле скло, алюмінієві банки, садові відходи та опале листя. Поширюється дане правило і на більш габаритне сміття, для якого по країні працюють спеціальні пункти прийому: для старих меблів, будівельних матеріалів, побутової техніки. Громадяни зобов'язані привозити його самостійно, здаючи безкоштовно. Один подібний пункт функціонує на 10-15 тисяч мешканців, загальна кількість їх сягає 700 по всій Швеції.


Столиця Швеції Стокгольм забезпечується енергопостачанням практично повністю за рахунок сміття. Відходи поділяють на різні частини, одна з яких йде на вторсировину, одна - на виробництво біогазу або переробляється під час спалювання в електрику або тепло. Подача електрики і тепла в Стокгольмі на 45 відсотків забезпечена саме переробкою відходів, а, якщо говорити про масштаби країни, то його частка в енергозабезпеченні досягає 20 відсотків. Завдяки даній програмі шведська столиця стала однією з найчистіших і зелених столиць світу, не зважаючи на розташування п'яти станцій по збору сміття, а також заводу по його спаленню.


Варто відзначити, що переробка сміття - задоволення не з дешевих і на досягнення сьогоднішніх результатів країні знадобилося дуже багато часу, однак шведи не шкодують грошей на вирішення проблем навколишнього середовища, йдуть на все лише б поліпшити якість і життя і подбати про екологію.

За один рік, як підрахували експерти, людина виробляє 3000 кг сміття, а тільки після виготовлення одного мобільного телефону залишається близько 75 кілограм відходів, а значить цей ресурс буде в наявності завжди. На сьогодні цей проект мало популярний у світі, а багато країн з великим задоволення продають Швеції свої відходи. В їх число входять Норвегія, Німеччина , Об'єднане британське королівство.

Говорячи про ситуацію в відходами в країнах СНД, які, на жаль, завалені звалищами, шведи дуже оптимістичні, стверджуючи, що подібні «зелені» проекти реально реалізувати в будь-якому куточку світу, хоча для нас вони поки що є нездійсненною ілюзією зважаючи на відсутність належної мотивації, доводитися сподіватися тільки на свідомість громадян.

Джерело: profi-forex.org

У Мексиці будинки зі сміття продають за $5 тисяч за 32 квадратних метри

Казково низька ціна пояснюється відмовою від традиційних матеріалів, цегли, цементу чи дерева. Основа будівництва – відходи. Один будинок – три тонни непотребу. Переважно пластику. Його в Мексиці досі викидали на смітники, нині компанія-виробник прагне прищепити мексиканцям екологічне мислення.

«У нас люди просто не думають, що робити з відходами. Їх позбулися і все. І вдаємо, ніби цього сміття немає. Але воно є. займає величезні площі і шкодить довкіллю. Ми показуємо всім, що відходи – цінна сировина», - каже комерційний директор компанії-виробника Рамон Еспіноза.


Пластикові пляшки подрібнюють і пресують. З цього матеріалу роблять дах і стіни, їх поміщають у металічні конструкції. Для ізоляції приміщення беруть використані шини.

«Завдяки нашій технології досить легкий пластик стає міцним. Ми даємо гарантію, 100 років на наші стіни, паркани та меблі», - каже генеральний директор компанії-виробника Рікардо Рівьєра.

Родина може купувати окремо стіни і створювати свій будинок, немов у конструкторі. Окрім цього, зовсім недорого придбати паркан, лавку та навіть будку для собаки. Для бідняків Мексики – це чи не єдина можливість переїхати із саморобних халуп.

























Джерело: fakty.ictv.ua

Річка Цітарум - найбрудніша річка в світі

Річка Цітарум (Citarum) розташована на острові Ява в Індонезії. Колись це була неспішно текуча річка, в яку рибалки закидали свої вудки, а морські птахи здобували собі їжу. Місцеві жителі з річки брали воду для своїх побутових потреб. Води річки наповнювали численні іригаційні канали для зрошення рисових полів.

Сьогодні ж річка Цітарум знаходиться в умовах екологічної катастрофи, задихаючись від тонн побутового сміття, виробленого дев'ятьма мільйонами чоловік, і викидами сотень заводів.


Килим зі сміття на поверхні річки настільки щільний, що єдиним нагадуванням про те, що тут є вода, є невеличкий дерев'яний рибальський човен, що пливе по річці.


Пасажири човнів більше не намагаються ловити рибу. Зараз набагато вигідніше заробляти собі на прожиток виловлювання непотребу з води, який колишні рибалки можуть потім продати - це пластикові пляшки, зламані ніжки стільців, гумові рукавички. У кращому випадку збирачі сміття заробляють своїм ремеслом 1-2 фунти на тиждень, щодня ризикуючи підхопити якесь захворювання.


Всього лише 20 років тому це було найкрасивіше місце, тоді річка вірою і правдою служила людям, що живуть на її берегах.

Джерело: odditycentral.com та newsland.ru

Через сміттєву кризу в Україну повертаються хвороби Середньовіччя

Екологи почали бити на сполох, привертаючи увагу до небезпечної ситуації з відходами, що склалася в Україні, яка погрожує перетворитися на справжню екологічну катастрофу.

Так, за словами доцента Київського національного університету імені Т. Шевченка Валерія Михайленка, площа зареєстрованих сміттєзвалищ в країні становить 12 тисяч квадратних кілометрів, що порівняно з територіями Кіпру (9 251 кв. км.) та Чорногорії (13 812 кв. км). Еколог наголосив, що вирішити проблему шляхом розширення полігонів вже не вийде – потрібно будувати сміттєпереробні заводи та розвивати галузь переробки твердих побутових відходів.

Необхідність останнього вже визнають і урядовці. "Нам потрібні нові сміттєпереробні заводи, тому що ми захарастили звалищами цілу країну. Навколо Києва всі наші мальовничі місця, на жаль, завалені сміттям. Весь цивілізований світ давно навчився отримувати зі сміття тепло, електроенергію, інші продукти переробки. Будівництво сміттєпереробних комбінатів надзвичайно потрібно, і в Києві вони обов'язково будуть будуватися, як і по всій країні", – заявив нещодавно прем'єр-міністр Микола Азаров.

ТСН.ua запитав у експертів, чи справді настільки загрозлива проблема сміттєзвалищ в Україні, що її спричинило, які екологічні небезпеки вона в собі криє.

Катастрофічна ситуація

Голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко розповіла, що сьогодні в Україні переважну кількість побутових відходів зберігають на полігонах – "спеціальних інженерних спорудах, які почали використовувати з 80-х років 20 століття".

"Території полігонів виключають із землекористування на сотні років, а самі полігони стають об'єктами підвищеної екологічної небезпеки протягом тривалого часу. Водночас, понад 40% компонентів побутових відходів є цінною вторинною сировиною, природні запаси якої є обмеженими і невпинно вичерпуються", – зазначила еколог.

За її даними, в нашій країні за 2011 рік утворилося близько 447641,2 тисяч тон твердих побутових відходів. Їх, за словами експерта, захоронюють на полігонах, з яких 22% не відповідають нормам екологічної безпеки, "тобто є осередками забруднення довкілля – підземних і поверхневих вод, атмосферного повітря, погіршення стану земельних ресурсів, що, зрештою, згубно впливає на здоров'я людей". Найбільше їх у Луганській, Одеській, Херсонській, Харківській, Тернопільській, Запорізькій, Вінницькій та Закарпатській областях.

Проблема відходів вкрай актуальна для України, та її, на думку директора Київського еколого-культурного центру Володимира Борейка, слід було "вирішувати ще вчора". Він зазначив, що слід розрізняти відходи двох видів – отруйні та неотруйні.

"Звалища неотруйних відходів – це просто відбір землі та відсутність естетичності. А ось отруйні відходи (а їх у нас звалюють без усілякого контролю на звичайних звалищах, наприклад, люмінесцентні лампи із ртутними домішками або батарейки) – це серйозна проблема. У підсумку відбувається забруднення навколишнього середовища, ґрунтових вод, ґрунтів, повітря", – наголосив еколог.

Крім того, Борейко зазначив, що 12 тисяч квадратних кілометрів – це територія тільки офіційних звалищ, окрім яких існує купа неофіційних. "Тому цю площу сміливо можна помножити на два-три. Неофіційні звалища ніхто у нас не вимірював", – додав він. Якщо ми будемо продовжувати господарювати, як сьогодні, то нам просто не вистачить землі Іван Заєць

Доволі емоційно оцінив масштаби проблеми заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Іван Заєць. На його думку, ситуація – "катастрофічна", тому що побутовими відходами завалена фактично вся територія країни.

"Якщо ми будемо продовжувати господарювати, як сьогодні, то нам просто не вистачить землі. Ви ж бачите, що кількість сміття зростає лавиноподібно, і полігони для сміття вже давно заповнені", – наголосив депутат.

"Риба гниє з голови"

За словами Володимира Борейка, в Україні існує така "ракова пухлина" як величезні за територіями сміттєзвалища, тому що держава самоусунулася від вирішення проблем зі сміттям.

"Цю сферу у нас контролює кримінальний бізнес. Нею не займається ані держава, ані природоохоронні органи, ані прокуратура, ані інспекція", – вважає еколог. При цьому він зазначив, що за появу та розростання неофіційних звалищ відповідають місцеві органи влади – сільради та райради.

"Якщо звалище знаходиться на їхній території, значить, вони порушують закон, оскільки не ловлять тих, хто туди вивозить сміття, та не прибирають це звалище. Крім того, закон порушують ті, хто скидає туди сміття. А в Україні існує величезна кількість "лівих" фірм, які за гроші вивозять сміття, причому, звичайно, везуть не на офіційні звалища, бо там потрібно платити, а кудись у посадку", – наголосив експерт.

До того ж, за словами Борейка, не сприяють вирішенню проблеми контролюючі відомства, зокрема, прокуратура.

"Прокуратура ж просто цим не займається! Пишеш якісь звернення, листи, а вони кудись це пересилають і на тому заспокоюються. Хоча це їхній прямий обов'язок, адже є у нас підрозділ природоохоронної прокуратури. Але ще жодного разу не чув, щоб вони когось затримали чи покарали, чи оштрафували. Якщо їм не дають вказівок згори, то вони нічого не робитимуть", – обурюється еколог.

Опитані ТСН.ua фахівці налаштовані вкрай песимістично щодо перспектив вирішення цієї проблеми. Зокрема, Володимир Борейко вважає, що нічого не робитиметься й надалі. "Остання заява Азарова не сприймається всерйоз. Це пояснюється тим, що в Україні не існує екологічної політики. Міністерство екології розбалансоване, займається тільки видачею дозволів на газ і нафту, все інше його не турбує. Міністри – це тимчасові люди, далекі від екології. Тож і виходить, що риба гниє з голови", – зазначив еколог.

Під звалища відводяться природні території, де могли б бути зелені зони, рілля. І це стає місцем для розмноження інфекцій – холери, кишкової палички Володимир Борейко На думку Володимира Борейка, потрібно вводити жорсткі штрафи за самовільні звалища, вивезення сміття, а також слід закріпити як обов'язок контролюючих органів план закриття певної кількості сміттєзвалищ. 

Водночас Іван Заєць вважає заяву прем'єра суто популістською. "Аналогічні заяви ми чуємо з року в рік, але потяг з місця не рушає. Не вірю, що люди, у яких відсутнє екологічне мислення, здатні вирішити цю проблему", – додав він.

"Неекологічне" мислення

В результаті такої несвідомої поведінки українців та розростання сміттєзвалищ забруднюються річки, підземні води, зокрема, з багатьох криниць вже не можна пити, розповів Володимир Борейко. До того ж в Україну повернулися захворювання типу холери, про які вже багато років не чули.

"Під звалища відводяться природні території, де могли б бути зелені зони, рілля тощо. І це стає місцем для розмноження інфекцій – холери, кишкової палички тощо. Бо там мухи, щури – адже ніхто там дезінфекцій не проводить", – додав еколог.

Отже, у підсумку розростання площ звалищ виникають три основні проблеми: забруднення підземних вод та ґрунтів, погіршення санітарної та епідеміологічної ситуації, а також відведення території під невиробничі потреби, підсумував Борейко.

Водночас Тетяна Тимочко наголосила, що накопичення відходів та їх урізноманітнення не може тривати довго та у підсумку "призведе до "сміттєвого" колапсу регіонів та населених пунктів, якщо не будуть знайдені дійсно ефективні шляхи розв'язання цієї проблеми".

"Органи місцевого самоврядування та місцеві райдержадміністрації не вживають реально дієвих заходів щодо збирання і переробки ресурсно-цінних відходів, зокрема: не відкривають додаткові пункти прийому вторинних ресурсів; не організують пересувні пункти прийому вторинних ресурсів у місцях, де немає стаціонарних; недостатньо інформують населення про місця розміщення цих пунктів через засоби масової інформації; не впроваджують сучасні технології комплексної переробки та утилізації ресурсно-цінних компонентів побутових відходів", – розповіла експерт.

Причину того, що Україна поступово перетворюється на величезне сміттєзвалище, народний депутат Іван Заєць вбачає в "неекологічному мисленні" влади.

"Можновладці мислять не екологічно. Поняття сталого розвитку, сучасних методів утилізації відходів, сучасних управлінських моделей, які дозволяють вирішувати цю проблему, не стали робочими категоріями для нинішньої влади. Тож вирішення проблеми слід організувати по всіх напрямках. Зокрема, нарешті потрібно налагодити роздільний збір побутових відходів. Це – дуже цінна сировина, йдеться про мільйони тон різних речей, з яких можна мати великий зиск", – наголосив член профільного комітету.

Заєць вважає, що "екологічні імперативи мають розглядатися на одному рівні з економічними і соціальними", оскільки якщо не буде чистого довкілля, говорити про здоров'я людини та соціальні аспекти її життя просто не доведеться.

Крім того, Іван Заєць наголосив, що чимало у вирішення проблеми зі сміттям залежить від наших громадян.

"Відомий приклад: виїжджають люди відпочити на Десну, а після себе залишають купи сміття (пластикових пляшок, кульків, харчів). І це – масово. Річки у підсумку забруднені: підмиваються береги або приходить велика вода, і це все потрапляє у воду й пливе суцільною масою по Дніпру", – розповів депутат. Тож слід починати з мислення, з себе, адже чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять, підсумував він.

Джерело: tsn.ua

Пляшки для рідкого мила з тихоокеанського сміття

Багато хто чув, що в північній частині Тихого океану вже роками розростається так звана Велика тихоокеанська сміттєва пляма . Це цілий континент зі сміття, переважно - пластика. Американська компанія «Method» вирішила зробити свій невеликий, але все ж внесок у роботу з переробки сміття - відходи з сміттєвого континенту будуть використовуватися для виготовлення упаковок для рідкого мила. 


Концепція товарів «Method» тяжіє до очищення, а також до сучасного дизайну, тому вся продукція компанії випускається в досить оригінальному пакуванні. Але привернути увагу громадськості до своєї продукції  вдалося завдяки новій зухвалій ініціативі - компанія хоче хоча б трохи зменшити обсяг сміттєвої плями біля берегів Гаваїв. 

Для того, щоб зібрати пластик на виробництво нових пляшок для рідкого мила, було вирішено просто очистити одну з ліній узбережжя в Національному заповіднику Джеймса Кемпбелла на гавайському острові Оаху. Сміття збирають прямо на ходу пливучого корабля.

Пластик, який був зібраний, буде використаний для виготовлення упаковок нового рідкого мила, яке збираються випустити в листопаді. Він складе 10% від загальної маси пакування, решта пластик - теж перероблений, тільки не зі Тихого океану.

Звичайно, такими зусиллями подолати проблему Великої сміттєвої плями неможливо. Але якщо вдасться налагодити масове виробництво упаковок з тихоокеанського сміття, буде зроблено великий крок на шляху до вирішення екологічної проблеми.

Джерело: thinkgreen.ru

Світ відходів і Україна в ньому

Проблема відходів супроводжує Україну протягом усіх років її незалежності. Проте «у світі відходів» перебуває не лише вона, а й, фігурально висловлюючись, увесь світ. Разом із зростанням економіки, населення та сфери споживання відбувається швидке збільшення як обсягів, так і видів відходів, передусім промислових, побутових, а в останній час, зокрема, відходів електричного і електронного обладнання, батарей, зношених шин, транспортних засобів тощо.

За даними Європейської економічної комісії ООН, у період з 1996-го по 2007 рік загальний обсяг відходів у країнах ЄС та Європейської асоціації вільної торгівлі зростав на 2% щороку. Останнє особливо стосується твердих побутових (муніципальних) відходів — їх утворення у світі перевищило починаючи з 2007 року 2 млрд. тонн, а темпи щорічного зростання досягають 7%.
Як зазначено у доповіді «Захист навколишнього середовища Європи», «економічне зростання і споживання виявилися значно більш сильним визначальним фактором для генерування відходів, ніж усі ініціативи і заходи з його попередження». Інакше кажучи, відходи продемонстрували, що вони «сильніші» за уряди. Разом з тим стрімко розвивається рециклінг відходів, і на цій базі в усіх розвинених країнах створюється фактично нова індустрія. Вторинне ресурсокористування дедалі більше стає органічною складовою цивілізаційного розвитку і одним із найважливіших векторів побудови «зеленої» економіки.
Показники утворення і накопичення відходів в Україні є чи не найпоширенішою «страшилкою», що має засвідчувати загрозливість екологічної ситуації в країні. Певні підстави для цього, зрозуміло, є, проте неповнота статистики робить відповідні оцінки суперечливими. Мінприроди України у своїх документах, зокрема в національних доповідях про стан навколишнього природного середовища, оперувало останніми роками цифрою накопичення відходів у 35—36 млрд. тонн. У питомому виразі це становило понад 50 тис. т/км2 та більш як 750 тонн на кожного жителя. Оцінка щорічного утворення — від 670 до 770 млн. тонн — відповідала 15—17 тоннам відходів на душу населення.

Усі зазначені показники інтерпретувались як безпрецедентні для Європи. Вони підкріплювалися даними про повторне зростання відходів в Україні починаючи з 2000 року. Проте одночасно наведені оцінки виконували певну спекулятивну роль. Виключні, начебто, масштаби проблеми відходів не тільки були демонстрацією «унікальності», а й слугували індульгенцією за відсутність прогресу у її розв’язанні.

Наше завдання полягає у більш прагматичному і відстороненому погляді на справжній стан і зміст проблеми відходів. У відповідних оцінках спиратимемося як на сучасну європейську статистику відходів, так і на оновлену вітчизняну. Слід зазначити, що формування повноцінної європейської статистики припадає лише на початок 2000-х років, системні дані з’явилися з 2006 року. Цьому процесу сприяло прийняття Європейського класифікатора відходів (List of waste). Реагуючи на європейські підходи, Державна служба статистики України теж вдалася до перегляду статистичного обліку відходів, хоча послідовності в цьому їй забракло.

Починаючи з 2010 року перехід на нову форму статистичного обліку в Україні дав змогу внести суттєві, хоча й не в усьому однозначні, зміни в оцінку ситуації з відходами. Згідно із зазначеним обліком річний обсяг генерування відходів становив 419,2 млн. тонн, а обсяг накопичення у «спеціально відведених місцях чи об’єктах» — 13,27 млрд. тонн. Тобто значно менше, ніж у попередніх звітах.

Та натомість в оновленій статистиці виник новий парадокс. Усі утворені відходи опинилися у статусі небезпечних. За їх обсягом Україна перевершила всю Європу разом із Росією. Це спричинила успадкована ще з радянських часів градація всіх відходів на чотири класи небезпеки. Так чи інакше офіційна належність 419,2 млн. тонн відходів до категорії небезпечних здатна налякати — адже в усіх країнах ЄС-27 їх утворюється лише близько 100 млн. тонн (табл. 1). Якщо базуватися на європейських стандартах, то фактично в Україні до категорії небезпечних мають потрапляти тільки відходи І—ІІІ класів небезпеки. А їх утворення, приміром, у 2010 році становило 1,66 млн. тонн, тобто приблизно 2% від таких у ЄС-27. Відтак, що раніше Україна перейде на європейські стандарти, то адекватніше ми сприйматимемо ситуацію у нашому домі.


Загалом може скластися враження, що Україна перманентно бореться за сумнівну честь бути унікальною по відходах — як за їх обсягом, так і за небезпечністю. Однак, якщо Україна і є унікальною, то швидше за дефіцитом уваги до вирішення тих завдань, що постали перед нею. Навіть попри те, що Україна першою серед країн СНД ухвалила Закон «Про відходи» (1998 рік) і у 2000 році на законодавчому рівні затвердила загальнодержавну Програму поводження з відходами на період до 2005 року. Адже за підсумками Рахункової палати України від 2006 року, заходи програми було профінансовано щонайбільше на 4—5%, і це засвідчило її практично повний провал.

Верховна Рада України, реагуючи на ситуацію, у 2007 році прийняла спеціальну постанову про необхідність розробки іншої програми поводження з відходами. Однак робота загальмувалася, попри її імітацію.

Нарешті у травні 2011 року пролунав майже «окрик» президента на адресу уряду — його доручення «Щодо підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері поводження з відходами» із зобов’язанням до 1 грудня 2011 року «забезпечити підготовку і внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект про загальнодержавну програму поводження з відходами в Україні».

Повертаючись до національних особливостей проблеми відходів, звернемося до табл. 1. З її даних випливає, що частка України в генеруванні відходів у загальноєвропейському регіоні приблизно збігається або незначно перевищує частку населення. Домінуючі обсяги належать у такому вимірі країнам ЄС-27 та Росії. Крім України, відносно високі абсолютні показники утворення відходів характерні для Німеччини, Франції, Великобританії, Болгарії (від 190 до 372,8 млн. тонн), і деякі з цих країн впритул наближаються до України з її 419,2 млн. тонн.

У порівняльному контексті найцікавішими виявляються питомі показники утворення відходів на одну людину (рис. 1). Ці дані свідчать, що Україна «безжально» втрачає першість у генеруванні відходів і разом з нею — свою екстремальність. Чи міг раніше хтось припустити, що в Україні утворюється менше відходів, ніж в Естонії, Болгарії та Румунії і навіть у Швеції та Фінляндії. Але достовірність даних Євростату поза сумнівом.


За тим же джерелом, у країнах ЄС-27 генерування відходів становить у середньому 5,2 т/людину проти 9,2 т/людину в Україні. Однак і тут є певні несподіванки. Якщо зі складу України «виключити» лише Дніпропетровську область, то показник утворення відходів на одну людину по решті території одразу впаде до 3,2 тонни і ми стаємо таким чином однією з найблагополучніших країн Європи. Якщо ж додатково «вилучити» Донецьку область, то питомий показник зменшиться до 2,1 т/людину, і за його величиною рівних Україні майже немає. Хіба що Словаччина та курортна Хорватія.

Подальший аналіз свідчить, що всі країни Європи з високими абсолютними показниками генерування відходів «завдячують» цьому насамперед гірничодобувній промисловості, тобто мінеральним відходам. У Болгарії це пов’язано з масштабним видобутком лігнітів (з великими обсягами розкривних робіт), в Естонії — горючих сланців і т. ін.

Україна — не виняток. Вона знаходиться в одному ряду з іншими індустріально розвиненими країнами, а наявна відмінність породжувалася великомасштабним видобутком корисних копалин та їх первинною переробкою (що зосереджені саме в Дніпропетровській і Донецькій областях). Домінуюча частка відповідних відходів належить до категорії інертних і нейтральних. Тобто виключно кількість відходів не може розглядатися як критичний параметр. Що ж тоді є ключовою проблемою у цьому сенсі?

У пошуках відповіді звернімося до окремих видів чи груп відходів, насамперед твердих побутових і небезпечних. Таким чином ми наближаємося до суті питання, але знову-таки — не за кількісними показниками відходів. Тверді побутові (муніципальні) відходи, на відміну від промислових, характеризуються виключно розосередженістю, і на сьогодні саме вони найбільше «муляють очі» і перебувають у центрі уваги. Обсяги їх утворення у світі, як зазначалося, безперервно зростають. У ЄС-27 цей показник становив у 2009 році майже 260 млн. тонн. Відносно нього українські обсяги — 11 млн. тонн (а за останніми даними Мінрегіонбуду — 13 млн. тонн) — це лише 4%.

На запитання, чому саме ці відходи опинилися у центрі уваги і уряду, і місцевої влади, і громадськості, відповідь можна знайти у табл. 2. Інфраструктура поводження з ними у нас, на відміну від ЄС, перебуває в зародковому стані. Домінуюча частка відходів нагромаджується на екологічно небезпечних звалищах. У результаті втрачаються і ресурси, і чисте природне середовище. Наприклад, у Чернігівській області, де добросовісно підійшли до обліку, налічується майже 800 сміттєзвалищ. З них 26 є формально полігонами для складування, а 771 — сільськими чи селищним сміттєзвалищами. В Україні щороку виникає до 35 тис. подібних стихійних звалищ.

На сьогодні питомі показники утворення побутових відходів на душу населення становлять в Україні щонайбільше 310—330 кг/рік (а формально за обсягами їх вивезення — лише близько 280 кг). У країнах ЄС цей показник коливається в межах від 316 кг у Чеській Республіці, до 833 кг — у Німеччині, а в середньому становить 513 кг. Тобто в Україні утворення цих відходів з розрахунку на душу населення перебуває на нижній межі європейського діапазону.

Проте нас очікує практично подвійне зростання їх обсягів з усіма відповідними наслідками. Розходження з Європою знову ж таки стосується не кількості побутових відходів, а відсутності належних засобів поводження з ними, зокрема роздільного збирання і рециклінгу. Додам, що в країнах ЄС поводження з цими відходами еволюціонує в останнє десятиріччя у напрямку поступального зниження частки спалювання і захоронення на полігонах, хоча в абсолютному вимірі зазначена частка залишається ще досить великою (див. табл. 2).


Небезпечні відходи в Україні — це передусім непридатні пестициди та агрохімікати, що розосереджені на тисячах занедбаних складів по всіх областях. Проблему їх знешкодження Україна вирішує 12-й рік. Навколо неї встигли нагородити багато спекуляцій. Тільки піднявши цю проблему на рівень національної, ми змогли зрушити її з місця. Між тим слід нагадати, що не менше, ніж в Україні, непридатних пестицидів було накопичено також в Росії, Узбекистані, навіть у Польщі. У світі, за даними ФАО, обсяг зазначених відходів сягає 500 тис. тонн.

Хай там як, але після добрячого доїння бюджету і навіть резервного фонду Кабміну ми маємо на цей час запевнення Мінприроди України в тому, що у 2012 році останній склад з непридатними пестицидами і агрохімікатами буде ліквідовано. Це ж начебто стосується і таких екстремальних у безпековому аспекті об’єктів, як накопичення гексахлорбензолу на полігоні біля Калуша, мононітрохлорбензолу в Горлівці, берилієвмісних відходів у Києві, токсичних нафтошламів поблизу Львова. На черзі стійкі органічні забруднювачі — відходи широкого спектра номенклатури, що містять поліхлоровані біфеніли і які мають бути ліквідовані згідно з Національним планом виконання Стокгольмської конвенції. Крім того, медичні відходи, гальваношлами і низка інших.

Таким чином, в Україні, хоча і зі значним зволіканням у часі, загалом вживаються заходи, спрямовані на поступову ліквідацію осередків найнебезпечніших відходів. Обсяги фінансування з державного бюджету протягом останніх двох років значно збільшилися. З іншого боку, це фінансування мало значною мірою разовий субсидійний характер.

Дії уряду і місцевої влади щодо відповідних заходів і цільових витрат залишаються фрагментарними і навіть авральними.

Орієнтація на оплату послуг із знешкодження відходів майже виключно закордоном є стратегічно недалекоглядною. Це зумовлює не тільки необхідність спрямувати на ці цілі значні обсяги коштів з державного і місцевих бюджетів, а й блокує створення власної інфраструктури.

Чому стратегія недалекоглядна? Тому що небезпечні відходи — це безперервний щорічний потік із тисяч підприємств. Їх знешкодження без наявності національних потужностей стане для економіки непомірно витратним. У Німеччині, наприклад, утворюється найбільше в Європі звалище небезпечних відходів — близько 20 млн. тонн (проти приблизно 2 млн. тонн в Україні). Але екологічною катастрофою там не переймаються. Вони згодні брати на знешкодження навіть наші відходи. Відтак, орієнтуючись на закордон, Україна пішла швидким, але стратегічно збитковим шляхом, і, схоже, що значну роль у цьому виборі відіграло бажання отримати політичні дивіденди.

Українські екологи з іронією називають ці підходи «утилізацією по-українськи».

Потреба у власних потужностях зі знешкодження небезпечних відходів очевидна. У 2011 році Мінприроди в черговий раз декларувало намір створити відповідний полігон у центральній Україні. У цьому контексті не викликає розуміння позиція тепер уже колишнього міністра М.Злочевського, (газета «День», №43 від
13 березня 2012 року). Він, зокрема, заявив, що ми начебто задешево вивезли на знищення з Горлівки мононітрохлорбензол і таким чином зекономили на будівництві заводу, який коштував би 30—40 млн. дол. Польща, як виявилося, може дозволити собі мати відповідні потужності, а Україна — обійдеться і буде «чистою» без них. Чи це не самообман?

Україна останнім часом демонструє зростаючу рішучість щодо вирішення проблеми відходів. Свідченням цього є безпосередня увага до цих питань і президента, і прем’єра, і профільного міністра. Активізуються зусилля уряду, спостерігається позитивна динаміка відповідних заходів. За дорученням президента та згідно з Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011—2015 роки передбачено розробку і впровадження системи поводження з відходами упаковки, відпрацьованими мастилами, шинами та гумою, зношеними транспортними засобами, відходами електричного та електронного обладнання, акумуляторами і батареями.

Справа з рециклінгом в Україні виглядає, так би мовити, не дуже погано.Близько 1 млн. тонн ресурсоцінних відходів (переважно макулатури та склобою) уже залучено у переробку. Значною мірою ми маємо завдячувати цьому системі заготівлі, яка склалася ще в радянські часи і яку ми, власне, успадкували. Ринкові умови сприяли зростанню сфери заготівлі і переробки відходів. У ній налічується вже понад 1500 підприємств. По суті, формується нова галузь і відбувається освоєння нових ресурсних джерел. Залишилося зазначити, що в країнах ЄС у сфері рециклінгу формується 0,4—0,6% їх чималого ВВП, тут задіяно понад 1,5 млн. працюючих, а грошовий оборот сягає 100 млрд. євро. Останнім часом європейці взагалі полюбляють називати себе «суспільством рециклінгу».

В Україні наразі ключову роль починає відігравати уже згадана Загальнодержавна програма поводження з відходами. У липні її планували на розгляд Верховної Ради України. В її контексті найбільш суперечливо сприймається застосування сміттєспалювальних технологій. Адже в країнах ЄС прослідковується стійка тенденція до зниження частки спалювання (табл. 2). Сучасні технології роблять сміттєспалювання достатньо конкурентним бізнесом. Але треба брати до уваги, що відповідні технологічні підходи є одними з найбільш витратних (та й ризикованих). Вони можуть застосовуватися у разі потреби досягти швидкого результату та в окремих випадках. Можливо, саме подібні сподівання і пов’язуються з реалізацією національного проекту «Чисте місто».

Створення інфраструктури поводження з відходами — це надзвичайно масштабне завдання національного рівня. Згідно з оцінками Мінрегіонбуду України, оприлюдненими на його нещодавній колегії, тільки першочергова потреба у фінансуванні сфери твердих побутових відходів становить орієнтовно 160 млрд. грн. За цією сумою — 60 сміттєсортувальних заводів, 30 заводів з біолого-механічного перероблення, 30 заводів з утилізації та чимало інших об’єктів.

За сучасних умов вкрай недалекоглядним є надміру покладатися на залучення іноземних інвесторів. Стратегічно постає головне завдання — створення власної промислової і конструкторсько-технологічної бази, націленої на створення інфраструктури поводження з відходами.

В Україні, незважаючи на певний поступ у розв’язанні проблеми відходів,стратегія поводження з відходами залишається несформованою. Нестійкою залишається фінансова безпека цієї сфери, що має особливо насторожувати. Загалом же в цьому сенсі слід менше спекулювати екстремальністю ситуації, не вирішувати проблеми авральним шляхом, а, виходячи із стратегічних підходів і міжнародно вивіреного досвіду, формувати прагматичну національну політику. Саме тому відповідна загальнодержавна програма, її подання і розгляд у Верховній Раді України не повинні залишатися поза увагою громадськості.


Джерело: «Дзеркало тижня. Україна» №25