#ukrpryroda
Показ дописів із міткою енергетика. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою енергетика. Показати всі дописи

Компанія Tesla розробила акумулятори для дому, що дозволяють повністю відмовитися від палива

Настінні акумулятори PowerWall коштують від $ 3 тис і, за задумом розробників, дозволять повністю змінити світову інфраструктуру споживання енергії.

Американська автомобільна компанія Tesla Motors Inc. презентувала домашні літій-іонні акумулятори, що перезаряджаються, які дозволять економити сонячну енергію в обсягах, достатніх для нічної електрифікації будинку або офісу, повідомляє The Wall Street Journal.


Настінний акумулятор PowerWall має розміри 1,3 метра висота, 86 см довжина та 18 см ширини. Його можна кріпити до стіни будинку або гаража. Акумулятор розрахований на 10 років експлуатації і має вбудований комп'ютер. Тесла запускає виробництво акумуляторів на 7 і 10 кіловат на годину за ціною від трьох тисяч доларів без вартості установки. Продажі нових приладів почнуться влітку.



Гендиректор Тесла Моторс, винахідник Елон Маск заявив, що метою розробників було "повністю змінити світову інфраструктуру споживання енергії". За задумом розробників, PowerWall допоможе повністю відмовитися від викопного палива. Для цього потрібно оснастити дах будинку сонячними панелями і пересісти на електромобіль.

Основна проблема сонячних панелей, які виробляють дешеву й екологічно чисту енергію було те, що вони працюють тільки протягом світлового дня.

Приватна космічна компанія, заснована творцем PayPal і Tesla Motors Елоном Маском, претендує на те, щоб бути першою фірмою, яка зламала гегемонію держав на космічні польоти.

У липні 2014 року компанія отримала дозвіл на будівництво приватного космодрому в Техасі, який стане стартовим майданчиком для запуску апаратів, вироблених SpaceX. Кораблями для доставки вантажів на МКС амбіції творця не обмежуються. Елон Маск вже заявляв, що розглядає можливість розробки пристрою для експедиції на Марс.

Джерело: gordonua.com та geektimes.ru

Як перейти до енергоефективного розвитку України

З виступу Василя Шевчука у
Національній академії управління 

Перехід до політики енергоефективного розвитку – найактуальніша проблема і, водночас, головний пріоритет реформ для України! Причому з усіх можливих поглядів: економічного, екологічного, соціального, – адже нині як ніколи дотепер гостро постала необхідність забезпечити національну безпеку держави, зокрема енергетичну. 

Так, на одиницю валового внутрішнього продукту економіка нашої країни витрачає утричі більше енергоресурсів, ніж розвинені країни Європи. Цей чинник суттєво впливає на конкурентоспроможність продукції, міжнародні відносини, рівень життя людей, подолання бідності працюючого населення, вирішення соціальних, екологічних та інших проблем.

Енергоємна структура виробництва, старіння основних фондів, зношеність великих інфраструктурних мереж, вразливість енергетичної, економічної та екологічної безпеки держави – до усіх цих проблем додаються старіння населення і демографічна криза, унаслідок чого звужується база екстенсивного розвитку традиційних галузей економіки. 

Аналіз економічних процесів в Україні у 2000–2014 рр. підтверджує, що існує безпосередня кореляція між структурою економічного розвитку, енерговитратами й обсягами викидів парникових газів. Щоб досягти високих темпів зростання валового внутрішнього продукту, необхідно здійснити структурну перебудову економіки. Для цього держава має підтримувати розвиток машино-, авіа- та автомобілебудування, ракетно-космічної сфери, фармацевтичної та інших високотехнологічних галузей і секторів, а також малого й середнього підприємництва, що дають високий приріст ВВП і не споживають надміру енергоресурсів. 

Одночасно з підвищенням конкурентоспроможності та енергоефективності національної економіки структурна перебудова, що ґрунтується на інноваційній моделі розвитку, сприятиме скороченню викидів парникових газів в атмосферу, зменшенню негативного впливу на клімат. 

Уже зараз через глобальні зміни клімату, пов’язані з викидами в атмосферу значних обсягів парникових газів різними секторами економіки, погодно-кліматичні ресурси дедалі більше впливають не лише на різні сфери життєдіяльності населення, а й на темпи економічного розвитку. 

Тому Україні потрібні глибокі всеохоплюючі реформи для розвитку, значні інвестиції, зокрема в промисловості, які б забезпечили перехід до нової політики розвитку, адаптували б суспільно-політичну та економічну модель держави до європейських стандартів. 

У таких умовах постає пріоритетне завдання – обґрунтувати шляхи й механізми державного регулювання економічного розвитку, спрямовані на вирішення комплексу названих вище проблем. 

У 2014-2015 роках за підтримки Програми розвитку ООН в Україні у співпраці з провідними експертами країн ЄС була проведена величезна науково-експертна робота за участю провідних вчених та експертів Національної академії наук України, Національної академії управління, Науково-дослідного економічного інституту Мінекономрозвитку України, Центру досліджень сталого розвитку (м. Київ) та ін. За результатами видана фундаментальна монографія, яка надіслана органам державної влади, науковим центрам та університетам [1]

Цілком природно, що головна увага була приділена базовим галузям і секторам економіки – енергетиці, промисловості, транспорту, житлово-комунальному господарству, аграрно-промисловому комплексу, що споживають основні обсяги енергетичних ресурсів і викидають в атмосферу найбільше парникових газів та забруднювальних речовин. 

Енергетика – одна з найважливіших і водночас найбільш ресурсномістких та екологічно небезпечних галузей. Частка викидів лише стаціонарними джерелами галузі в загальному забрудненні атмосферного повітря досягає 36 %. Викиди діоксину сірки становлять 74 %, оксидів азоту – 58,1 %. Енергетичні підприємства є основними забруднювачами водних об’єктів і основними споживачами паливних ресурсів, яких в Україні постійно не вистачає (нафта, газ, гідроресурси), що створює загрозу для її енергетичної і національної безпеки [2].

Основні напрями розвитку паливно-енергетичного комплексу країни визначені в Енергетичній стратегії України на період до 2030 року, яка схвалена 24 липня 2013 р. Кабінетом Міністрів України. 

Аналіз Енергетичної стратегії України на період до 2030 року свідчить, що вона не є достатньо обґрунтованим стратегічним документом, який міг би забезпечити сталий розвиток паливно-енергетичного комплексу й системи енергозабезпечення країни. Вона не дає відповіді на багато важливих питань щодо розвитку та функціонування енергетики в перспективі. Стратегія містить загальні заходи та орієнтири щодо зростання обсягів виробництва паливно-енергетичних ресурсів, які потребують свого періодичного коригування залежно від умов і потреб соціально-економічного розвитку країни. При цьому щоразу більшої уваги слід приділяти вирішенню проблем енергоефективності та енергозбереження. Від них безпосередньо залежать сталий розвиток економіки, конкурентоспроможність, вирішення соціальних та екологічних проблем, зменшення негативного впливу на зміну клімату, належне виконання міжнародних зобов’язань держави.

Україна має потужну багатогалузеву промисловість, що ґрунтується на використанні різноманітних запасів природних ресурсів, значному науково-технічному потенціалі, кваліфікованих інженерних і робітничих кадрах, має давні промислові традиції. 

Донедавна промислову політику галузі визначала Державна програма розвитку промисловості України на 2003–2011 рр. Ця програма була дуже змістовним документом, що опирався на Послання Президента України “Європейський вибір України. Шляхом економічних і соціальних реформ”, прийняте у 2002 р. Однак далеко не всі завдання цієї програми вдалося реалізувати. Перманентні політичні зміни, глобальна фінансова криза та інші чинники національного й глобального характеру призвели до того, що за час реалізації державної програми промисловість України зросла на 17,5 % замість запланованих 80. Були монополізовані найбільш привабливі для олігархічного капіталу сектори промисловості, зросла фізична зношеність основних фондів, сповільнилися інвестиційні та інноваційні процеси, звузився внутрішній ринок, збільшився вивіз капіталу за кордон.

Спад промислового виробництва і стагнація засвідчили вичерпання старої моделі розвитку та зумовили необхідність структурної перебудови промисловості України. Змістом такої перебудови має стати зростання вагомості високотехнологічних секторів промисловості, зменшення частки ресурсо- та енергоємних експортних секторів промисловості, переорієнтація ресурсів на забезпечення потреб внутрішнього ринку та освоєння нових зовнішніх ринків продукції з вищим рівнем доданої вартості.

На жаль, ліквідація спочатку у 2010–2012 рр., а згодом і у 2014 р. Міністерства промислової політики України як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади, не сприяла формуванню і реалізації державної політики розвитку промисловості. Унаслідок таких рішень влади розвиток промисловості припинився і триває спад.

Немає жодного стратегічного документа, який би на законодавчому рівні визначав державну промислову політику. Мінпромполітики України перед своєю ліквідацією оприлюднило проект Концепції Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості до 2020 р [3]

В Концепції зазначалося, що формування якісно нової державної політики є важливим чинником відновлення стратегічної ролі вітчизняної промисловості в стимулюванні економічного зростання та підвищенні конкурентоспроможності економіки України. А відновлювати, як відомо, значно складніше в умовах динамічного розвитку глобалізованої економіки, де вільні ринки дуже швидко займаються більш спритними конкурентами.

Потрібна державна промислова політика, яка б об’єднала інституційні (організаційно-управлінські) заходи, законодавчі та фінансово-економічні механізми, спрямовані на формування ефективної структури промисловості, підвищення рівня інвестиційної та інноваційної діяльності, зростання конкурентоспроможності промислової продукції, захист внутрішнього ринку й нарощування експортного потенціалу країни.

Транспорт. В умовах глобалізації стрімко зростають темпи й обсяги переміщення планетою товарів, людей, послуг і капіталів. XXI ст. характеризується небаченими раніше масштабами як вантажних, так і пасажирських транспортних перевезень. Значна їх частина є безпосередньою складовою процесу виробництва – промислового й сільськогосподарського. Надзвичайна мобільність властива й людям: зростають швидкість і вантажопідйомність автомобілів, літаків, суден. Відповідно збільшуються і масштаби шкоди, якої вони завдають природі. 

За даними Європейського агентства з охорони навколишнього природного середовища, викиди в атмосферне повітря забруднювальних речовин від транспортних засобів украй негативно впливають на здоров’я людей і стримують процес досягнення цілей Кіотського протоколу. У загальній світовій структурі викидів діоксиду вуглецю частка транспорту становить понад 22 %, що перевищує обсяги викидів від промислового сектора економіки. 

В Україні транспортний сектор займає 12 % у загальній структурі викидів СО2, а в абсолютному вимірі – 36,7 млн т [4]. Це не багато, якщо порівнювати з іншими країнами або з базовим 1990 р., коли Україна досягла піку викидів парникових газів (понад 700 млн т в еквіваленті діоксину вуглецю), а після розпаду СРСР різко скоротила їх унаслідок значного падіння валового виробництва товарів і послуг. Загальне скорочення викидів СО2 транспортними підприємствами України за період із 1990 до 2011 р. становить майже 60 %. 

У всіх транспортних галузях України впроваджуються заходи з енергозбереження та зменшення небезпечних викидів в атмосферу, але їх недостатньо для того, щоб зупинити зростання обсягів шкідливих викидів, зокрема вуглекислого газу, і в перспективі зменшити їх. Уряд України не робить нічого, щоб у транспортній сфері вирішення проблеми набуло необхідного масштабу, відсутня цілеспрямована державна політика щодо скорочення викидів СО2 транспортним сектором, хоча Україна має для цього всі можливості й величезний потенціал, зокрема за рахунок розширення доступу до міжнародного вуглецевого фінансування. 

Одним з пріоритетних питань політики енергоефективного зростання, що разом з економічними чинниками має важливе соціальне значення, є енергоефективна модернізація житлово-комунального господарства. Тут споживається близько 25 % від загальної кількості електроенергії країни та 40 % теплоенергетичних ресурсів. Втрати енергетичних ресурсів у житлово-комунальному господарстві становлять 45 %, тобто марно втрачаються 3,7 млрд м3 природного газу. Ефективність використання цих ресурсів у житловому фонді України у 3–5 разів нижча, ніж у розвинутих країнах Європи. 

Основними політичними документами у цій сфері є Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства, а також Галузева програма енергоефективності та енергозбереження на 2010–2014 рр. Однак термін дії їх закінчився.

Перехід до нової політики розвитку потребує удосконалення системи управління житловим фондом, розширення державно-приватного партнерства, створення умов для інвестиційної та підприємницької діяльності в галузі, інших напрямів реформування, враховуючи перегляд містобудівельної політики, започаткованої у 50-х роках минулого століття. Галузева стратегія розвитку, що проводиться Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, враховує сучасний стан і проблеми, які потребують розв’язання, основні положення вищезазначених політичних документів, європейський і світовий досвід, а також науково обґрунтовані напрями, шляхи та способи реформування галузі, модернізації й оновлення підприємств та інфраструктури житлово-комунального господарства країни.

Значні природно-ресурсні можливості для динамічного зростання має аграрний сектор, потенціал якого значно перевищує потреби внутрішнього ринку. Мобілізація цього потенціалу може сприяти прискореному розвитку економіки та її інтеграції в Європейський і світовий економічний простір. 

Аграрний сектор економіки також є дуже чутливим до зміни клімату й значно залежить від погодно-кліматичних ресурсів. Політика його розвитку в умовах глобальних змін клімату базується на Стратегії розвитку аграрного сектора економіки на період до 2020 р., затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 806-р. Але в цьому документі не згадуються проблеми зміни клімату та адаптації до них, не визначено напрямів зменшення викидів парникових газів і переходу галузі на засади енергоефективного зростання. Поза увагою залишився водний чинник забезпечення розвитку аграрно-промислового комплексу, який є доволі дефіцитним, але набуває усе більшого значення в умовах зміни клімату. 

Підписання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, відкриває шляхи для залучення європейських агротехнологій та інвестицій в обмін на зерно та іншу сільськогосподарську продукцію. Середній прибуток на 1 га ріллі в країнах Європейського Союзу складає приблизно 500 євро. 

Отже, використання української ріллі на такому ж рівні ефективності могло б дати щорічно 16,3 млрд євро прибутку. Цих коштів було б цілком достатньо для вирішення соціальних, економічних і медико-демографічних проблем українського села, забезпечення переходу аграрного сектора економіки України на стратегію сталого енергоефективного зростання.

Для того, щоб перейти до нової політики зростання, необхідні:

1) політична воля;

2) професійна система державного регулювання (управління);

3) науково-експертне середовище;

4) розвинуте й підтримуване державою громадянське суспільство.

Чи є політична воля? Скажімо так – вона з’являється під тиском зовнішніх і внутрішніх загроз і проблем, у тому числі в сфері енергетичної безпеки і необхідності збалансувати внутрішній ринок. Це починає трохи нівелювати апетити крупного олігархічного капіталу.

На жаль, система державного регулювання (управління) не є достатньо професійною, бо вона також була однією з мішеней поряд з системою національної безпеки й оборони. Але тут ще є резерви для залучення професіоналів і швидкого подолання цієї ситуації.

Науково-експертне середовище збереглося і готове забезпечувати розробку та підтримувати реалізацію державної політики розвитку. У свою чергу, держава зобов’язана підтримувати науку і змінити ставлення до національного економічного мислення.

Громадянське суспільство стає усе більш професійним і активним. Якщо держава налагодить постійний діалог – матиме широку суспільну підтримку. 

Отже, на сьогодні усі складові єдиної по своїй суті системи перебувають на різних рівнях розвитку, в різних координатах співпраці. Для швидкого й ефективного переходу до енергоефективного зростання слід підсилювати й підтримувати практично кожен компонент, внести певні удосконалення в інституційну структуру державного управління та регулювання на засадах сталого розвитку, в контексті європейської інтеграції України. 

Шевчук В.Я 
доктор економічних наук, професор 

20 березня 2015 р.

Джерела:
[1] Політика енергоефективного розвитку і зміни клімату. Монографія / В.Я.Шевчук, Н.Р.Малишева, Т.Т.Ковальчук, І.Г.Манцуров та ін. // За ред. В.Я.Шевчука – К.: ЦП «Компринт», 2014. – 218 с. 
[2] Екологізація енергетики / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. – К. : Вища освіта, 2002. – 111 с. 
[3] Концепція Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.industry.gov.ua. 
[4] Національний кадастр антропогенних викидів із джерел і абсорбції поглиначами парникових газів в Україні за 1990–2011 рр. – К. : Державне агентство екологічних інвестицій України, 2013.

Китай закриє останню працюючу в Пекіні вугільну електростанцію

Пекін , забрудненість в якому перевищила в 2014 році більш ніж в 2 рази допустимий владою Китаю рівень, закриє останню вугільну електростанцію в 2016 році.

Установка, що належить корпорації China Huaneng, виробляє 845 МВт. У 2014 році була закрита одна вугільна електростанція в китайській столиці, минулого тижня припинили роботу ще дві.

Закриті підприємства будуть замінені на газові електростанції, здатні приробляти в 2,6 разів більше енергії, ніж вугільні.

Такі кроки робляться з метою виконання урядових реформ щодо поліпшення екологічної обстановки в країні. В даний час на частку Китаю припадає майже половина загального світового споживання вугілля. До 2017 року Пекін планує скоротити щорічне споживання вугілля на 13 млн т.

Джерело: economics.unian.net

Вітряну супер-електростанцію побудують у Роттердамі

Корпорація Dutch Windwheel Corporation збирається побудувати в Роттердамі (Голландія) інноваційну вітряну електростанцію Dutch Windwheel, робота якої буде заснована на технології EWICON, нещодавно розробленої в Делфтському технологічному інституті (Electrostatic WInd energy CONverter — «Електростатичний конвертер вітрової енергії»). Ця «вітряк XXI століття» не тільки відкриє нову сторінку в зеленій енергетиці, але і стане важливою туристичною визначною пам’яткою, пише сайт Phys.org.


Будівля електростанції буде складатися з двох величезних ажурних кілець зі скла і бетону. Зовнішнє буде отримувати енергію з вітру, крім того, в ньому також буде 40 обертових кабінок огляду на рейках. У внутрішньому кільці розмістяться видовий ресторан, апартаменти, готельні номери та офіси, а також система, яка буде переробляти відходи, створювані відвідувачами, в паливо — біогаз.

Найцікавіше, звичайно, те, що відбуватиметься в порожнині зовнішнього кільця. Суть технології EWICON полягає в переміщенні заряджених частинок проти напрямку електричного поля. У зовнішньому кільці Dutch Windwheel роль таких частинок стануть виконувати позитивно заряджені крапельки води. За допомогою спеціальних форсунок, розкиданих по всій внутрішній поверхні кільця, ці крапельки будуть підніматися в повітря, а вітер, що залітатиме всередину пожене їх уздовж електродів, що розміщуються на внутрішній поверхні. Завдяки цьому постійно буде створюватися різниця потенціалів і вироблятиметься електричний струм.

Вода при цьому буде вилучатись з ґрунту, який навколо інноваційного «водяного млина» буде заболочена, в тому числі завдяки дощам, які будуть стікати по зовнішніх вигинам кілець.

Ця технологія добра тим, що в механізмі електростанції буде мало рухомих один щодо одного деталей. А значить, нічого не буде зношуватися і ламатися. Крім того, на відміну від традиційних вітряків, така вітряна електростанція не матиме обертових лопатей, які вбивають чимало птахів.



Очікується, що Dutch Windwheel, коли вона буде побудована (коли — поки невідомо), стане однією з головних визначних пам’яток Роттердама. Якщо схема виявиться дійсно вдалою, не виключено, що аналогічні почнуть будувати і в інших містах і країнах.

Джерело: cikavosti.com

Енергозбереження – основа енергобезпеки України

Ефективне використання енергії – це перший пункт на шляху України до реальної енергетичної незалежності. Кабінету Міністрів слід ліквідувати перехресне субсидування, внести зміни у законодавство щодо енергозбереження, підвищити будівельні стандарти, підтримати утеплення приміщень та модернізувати виробництво приватного сектору. На підтримку цього бачення група громадських організацій на чолі з Національним екологічним центром України (НЕЦУ) проводить інформаційний тур містами західної України - «За безпечну енергетику!».

В умовах військової агресії, зазіхань з боку Росії на нашу територіальну цілісність та припинення поставок газу до України, держава повинна шукати шляхи для того, щоб «зіскочити з газової голки Росії». Утім квапливі пошуки альтернативи не повинні зашкодити інтересам самих українців та стати знаряддям популізму політиків. 

«План замінити російський газ за рахунок видобутку газу нетрадиційних покладів на власній території, про який неодноразово заявляли в уряді, наразі видається нереалістичним і може зашкодити економічному розвитку цілих регіонів на Сході й на Заході», – вважає Олена Міскун, експерт з міжнародних фінансових організацій. За її словами, на розгортання інфраструктури й буріння підуть роки, ніхто не гарантує, що газу буде достатньо і що він обійдеться громадянам дешевше за імпортний. Крім того, застосування технології фрекінгу – загроза здоров’ю і господарствам десятків тисяч українців. 

Обіцянки швидко знайти альтернативні джерела для енергопостачання та плани будівництва нових потужностей лише створюють оманливе враження, що можна продовжувати споживати енергію не рахуючи. Ми втрачаємо час, замість того, щоб швидко почати отримувати енергію, яку зараз просто втрачаємо.

Найбезпечніша та найдоступніша альтернатива, яку суттєво недооцінює держава, – енергозбереження, запевняють в НЕЦУ. Адже воно не потребує масштабного фінансування коштом платників податків та має довгостроковий ефект. 

«Якщо заходи з енергозбереження впровадити у промисловість, сільське господарство, сферу послуг і житловий сектор, це дасть можливість щороку економити близько 11,4 млрд. євро, що більше, ніж Україна заплатила за імпорт газу та ядерне паливо у 2013 році», – зазначає Артур Денисенко, координатор енергетичної програми. За його словами, цей процес підвищить конкурентоспроможність української економіки, зменшить навантаження як на гривню, так і на природне середовище.



Джерело: necu.org.ua

Відновлювана енергетика - джерело роботи для 6,5 млн чоловік

Людство все частіше починає використовати відновлювані джерела енергії, про що незаперечно свідчить стабільне зростання обсягів світового виробництва кінцевого продукту, зростання продажів устаткування при зниженні ціни на нього, зростання капіталізації та подорожчання акцій компаній, працюючих в цій сфері.

Кількість людей, яких забезпечує роботою поновлювана енергетика - один з показників її успішності та затребуваності. Останні дані про зайнятість в цій індустрії недавно опублікувало Міжнародне агентство з відновлюваної енергії (International Renewable Energy Agency, IRENA). Згідно з даними звіту «Відновлювані джерела енергії та робота - Щорічний огляд 2014» (Renewable Energy and Jobs - Annual Review 2014) на всій планеті зелена енергетика забезпечує роботою 6,5 млн чоловік.

Всеохоплюючий щорічний огляд демонструє стале зростання кількості робочих місць у відновлюваній енергетиці. Якщо в 2012 році в галузі працювало 5,7 млн ​​чоловік, то за результатами 2013 року ця цифра зросла на 800 тис.

«З 6,5 млн осіб, прямо або побічно зайнятих у поновлюваних джерелах енергії, сектор доводить, що він перестав бути нішею і перетворився на значного роботодавця по всьому світу, - вважає генеральний директор IRENA Аднан З. Амін (Adnan Z. Amin). - Розуміння зрушень у сегментах вартісних ланцюжків, показане в доповіді, має вирішальне значення для розробки політики, спрямованої на зміцнення зростання числа робочих місць в цьому важливому секторі економіки».

Зайнятість у відновлюваній енергетиці формувалася в 2013 році на основі галузевих зрушень і перебудов, зростаючої конкуренції і досягнень у технологіях та виробничих процесах. Найбільшими роботодавцями в галузі є Китай, Бразилія, США, Індія, Німеччина, Іспанія і Бангладеш. Серед видів відновлюваної енергії за числом робочих місць лідирують: сонячна енергія, біопаливо, енергія вітру, біомаса та біогаз.


Значно зросли показники Китаю, які обумовлені виробничої активністю і збільшенням кількості щорічних впроваджень фотоелектричних конверторів. IRENA відзначає їх п'ятикратне зростання з 2011 по 2013 роки.

«Вибуховий попит на сонячні конвертори в Китаї та Японії збільшив зайнятість у установчому секторі та послабив проблему надлишкової пропозиції фотоелектричних модулів, - зазначив Рабія Феррухі (Rabia Ferroukhi), керівник підрозділу інформації, політики та фінансів IRENA і основний автор доповіді. - Як наслідок, багато китайських виробників нарощують потужності».

У той час як вітроенергетика Китаю і Канади демонструє позитивні тенденції, показники США різноспрямовані зважаючи на політичну невизначеність. Офшорна вітряна енергетика і раніше зосереджена в Європі, зокрема у Великобританії та Німеччині.

Біопаливо разом зі збутовим ланцюжком отримує друге місце за кількістю робочих місць у відновлюваній енергетиці після сонячних фотоелектричних конверторів. Найбільшим виробником біопалива є США, в той час як найбільший роботодавець - Бразилія.

Огляд був представлений на Clean Energy Ministerial - зустрічі міністрів енергетики і інших високопоставлених осіб з 23 країн світу в Сеулі 12-13 травня 2014 року.



Джерело: facepla.net та irena.org

Міст з сонячними батареями

У Лондоні закінчилося будівництво моста, що з'єднує залізничну станцію Blackfriars Tube з південною частиною міста. На його даху встановлено 4400 сонячних батарей. Компанія, що побудувала цю махину заявляє, що "це найбільший в світі міст, з сонячними батареями". Вони покривають 6000 м² даху. Енергії, отриманої за допомогою батарей вистачить на те, щоб на половину задовольнити потреби станції. Так само використання "чистої енергії дозволить скоротити обсяг викидів вуглекислого газу на 511 тонн на рік.


За словами представників компанії Solarcentury, яка займалася монтажем панелей, подібний "сонячний міст", крім інших позитивних моментів, може показати прагнення уряду Лондона зробити місто екологічно чистішим. Панелі видно з обох сторін річки, так що всі жителі міста, і його гості - отримають привід задуматися над розумним використанням енергії.


Експерти з Solarcentury відзначають, що зазвичай сонячні батареї з'являються в проектах ближче до кінця. Але якщо включити їх до проекту на початковій стадії, то будівництво буде не тільки швидше, але і дешевше".



Джерело: thinkgreen.ru

Польща забруднює повітря Європи і не хоче з цим боротися

Польща – це свого роду вугільний центр Європи. Практично 88% електрики країни виробляють вугільні електростанції. Поки ЄС розробляє амбіційні плани зниження викидів парникових газів, Польща нарощує залежність від вуглеводнів.

Про це розповідає The New York Times.

фото: Maciek Nabrdalik/The New York Times

Белхатув – один з найбільших виробників електроенергії. Саме на Польщу припадає значна частина викидів парникових газів у Європі. Поруч із польським містом Белхатув знаходиться найбільша вугільна шахта країни. Вона постачає вугілля на найбільшу вугільну електростанцію Європи, що перебуває поблизу.

Цього року конференція ООН зі змін клімату пройде в Польщі. Багато захисників навколишнього середовища упевнені, що гірше місце на світі знайти було складно. Поки ЄС розробляє плани зі зниження викидів парникових газів, Польща нарощує залежність від вуглеводнів.

Польські чиновники й політики заявляють, що країна не може дозволити собі відмовитися від вугілля і перейти на інші види енергії.

Країна намагається заблокувати багато законів з боротьби зі зміною клімату і домагається дозволу на використання технологій гідравлічного вибуху, які дозволяють добувати нафту і газ зі сланців. У ЄС уважають, що це становить загрозу для навколишнього середовища Європи.

Джерело: zik.ua

Осло: бракує сміття

У столиці Норвегії Осло існує цікава проблема з відходами. Не те, щоб в місті не знали, що з ними робити, навпаки, не знають, що робити без них. Як і в інших скандинавських містах, тут успішно впроваджені технології когенераційні, які ефективно спалюють муніципальні відходи з одночасним виробництвом електроенергії та тепла. 
Але після багатьох років успішної роботи прийшли до того, що вже нічого спалювати! Те, що спочатку здавалося ідеальною ситуацією - місто практично без відходів, та половина тепла отримана від спалювання сміття - сьогодні втрачає своє "екологічне" обличчя.

Місцеві жителі дуже дбайливо ставляться до природи і ретельно розділяють відходи. Але  цей захід виявився занадто успішним, та наразі столиця не має достатньої кількості відходів для спалювання в ненажерливих печах.

В Осло прийняли рішення імпортувати відходи. Сьогодні Швеція та Великобританія здійснюють в Осло поставки твердих відходів. Також планується імпорт відходів з США, що викликало негативну реакцію місцевих жителів.

Застосування когенераційних енергетичних установок для утилізації відходів є екологічно чистим проектом, але транспортування відходів на відстань у сотні й тисячі кілометрів, вже не має такого "зеленого" забарвлення.

Це розуміють і норвежці, як і те, що печі їх сміттєспалювальних заводів не повинні остигати. Тому вони закликають до "відкриття глобального ринку відходів", де б кожне європейське сміттєзвалище стало бажаним джерелом добре оплачуваного палива.

"Сьогодні сміття - дуже цінний товар", говорить Hege Rooth Olbergsveen, радник з питань утилізації відходів в Осло. Шведи сьогодні платять деяким прикордонним містам Норвегії, щоб мати можливість імпортувати їх муніципальні відходи.

Шведи, норвежці та фіни разом виробляють близько 150 мільйонів тонн побутових відходів на рік, а можуть утилізувати щорічно 700 мільйонів тонн. Крім того, найближчим часом в Швеції планують суттєво збільшити потужності своїх установок з утилізації відходів, що викликає у норвезьких фахівців не дуже приємні відчуття.

"Екологічна" поведінка населення північних країн призвела до конфлікту з енергетичними (фінансовими) інтересами. Таким чином, сміттєспалювальним заводам Скандинавії належить прийняття складних, неоднозначних рішень екологічних та економічних проблем.

Джерело: ecosmart-ua.com

Iз 2 до 11%...

До 2020 року Україна планує у п’ять разів збільшити частку відновлювальної енергетики в енергобалансі країни

Альтернативній енергетиці хочуть додати міці. Так, депутатам пропонують розширити список компаній, які працюють в Україні за «зеленим» тарифом. Відповідні зміни містяться в зареєстрованому в парламенті законопроекті №2946 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії». В пояснювальній записці до нього сказано, що до червня 2013 року українська влада має розробити Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року. У ньому частку альтернативної енергетики в енергобалансі країни буде встановлено на рівні 11%. «Беручи до уваги поточний внесок відновлюваних джерел енергії на рівні 2% (згідно енергобалансу України за 2011 рік), це означає більш ніж п’ятикратне зростання виробництва енергії з відновлюваних джерел за відносно короткий проміжок часу. Таким чином, постає необхідність у запроваджені додаткових стимулів щодо активізації розвитку сектору відновлюваних джерел енергії в Україні», — сказано в пояснювальній записці законопроекту.

Для цього, на думку розробників, потрібно: збільшити коефіцієнт «зеленого» тарифу для електроенергії, виробленої з біогазу; розширити термін «біомаса» (включати до нього не тільки відходи лісового та сільського господарства, а й продукти з них: дрова, пелети/гранули, тріска, енергетична верба як паливо для ТЕЦ/ТЕС на біомасі, силос кукурудзу); зменшення місцевої складової в загальних обсягах закуповуваному обладнанні для таких об’єктів тощо.

Крім того, не вирішеним залишається питання встановлення «зеленого» тарифу на електроенергію, вироблену з побутових відходів та при сумісному спалюванні біомаси та викопного палива. За підрахунками розробників документу, понад 65% по масі і більше 50% по енергії в побутових відходах складає біомаса. Тому отримана з них енергія — відновлювальна. «При «зеленому» тарифі терміни окупності сучасних сміттєспалювальних заводів скоротяться до 10 років (без суттєвого підвищення тарифів за утилізацію побутових відходів) і можуть стати цікавими для інвестування», — йдеться в пояснювальній записці про запровадження такого тарифу для цього напрямку. Що ж, документ цікавий і неоднозначний, тому й викликає різні оцінки навіть в таборі самих розробників. Прокоментувати основні його положення «День» попросив екс-міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Анатолія Близнюка:

Альтернативна енергетика розвивається в Україні давно. Є підприємства, які виробляють чисту енергію та потрібне для її виробництва обладнання. Це правильно, бо вписується в загальносвітовий тренд. Наприклад, Європа ставить перед собою завдання за кілька років довести частку альтернативної енергетики до 20% у загальній системі енергобалансу. Ми також рухаємося в цьому тренді. Законопроект покликаний сприяти прискореному розвитку виробництва альтернативної енергії, наприклад, з відходів. Ще одна тема — сміттєспалювальні заводи. Сьогодні багато дискутують про це, але в світі є багато позитивних прикладів. Наприклад, у Монако в центрі міста розміщено завод, на який звозять сміття і спокійно без шкоди для здоров’я людей і довкілля його утилізують. А що в Україні? Перспектива засмічення мільйонів квадратних кілометрів землі побутовими відходами нікого не приваблює. Відходи потрібно переробляти. У світі як мінімум 30% всього сміття проходить вторинну переробку. Україна також має цим займатися. Як цього досягнути? Стимулами. З другого боку, попри те, що я є одним з ініціаторів законопроекту, я підтримую його не повністю. Наприклад, не згодний з пунктом про те, що частку обладнання місцевого виробництва для альтернативних об’єктів треба зменшувати. На мій погляд, в Україні виробляється достатньо такого якісного обладнання, і його треба використовувати.

Автор: Наталія Білоусова, «День»
Джерело: day.kiev.ua

Україна будує найбільшу в Європі ГАЕС

З кожною краплиною ближче до енергетичної незалежності України. Дністровська гідроакумулююча електростанція повним ходом готується до відкриття двох потужних гідрантів. Один із них має запрацювати ще цього року, другий - наступного. Загалом на Дністрі мають звести аж 7 гідроагрегатів, і тоді це буде найбільша ГАЕС, бо кожен блок буде як окрема електростанція. До того ж уся будова відповідатиме найсуворішим екологічним стандартам – запевняють фахівці.
«Це буде екологічно чисте місце, і не потрібно буде використовувати нові кошти», - каже генеральний підрядник будівництва Юрій Бондаренко.

А ще тут зводять величезні греблі і відстійники для води. Завдяки цьому на Дністрі діятиме унікальна схема: коли є надлишок енергії у нічний час - гідроагрегат її зберігає. А коли є дефіцит - працює, як генератор, і виробляє електрику.

«Ми повинні здати в цьому році верхню водойму до 231 відмітки. Тобто, наростивши дамбу на 9 метрів, що дасть можливість збільшувати водойму до 38 мільйонів метрів кубічних», - пояснює генеральний директор «Укргідроенерго» Ігор Сирота.

Іноземні експерти визнали систему екологічно чистою. За роботою станції безперервно спостерігають камери. У разі екстреної ситуації, ГАЕС має сучасну систему оповіщення, що може запобігти аварії.

Міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький, який провів на станції засідання оперативного штабу, переконаний: робота всіх семи агрегатів - стовідсоткова енергетична стабільність України в майбутньому та гарантія якісного експорту енергії за кордон.

«Ми маємо більше виробляти електроенергії, яка буде йти на зменшення внутрішнього тарифу і збільшення експортної складової», - каже Ставицький.

Будівництво Дністровської ГАЕС - наймасштабніший проект у державі. Лише цьогоріч на нього витратять понад 2 мільярди гривень. За ці гроші тут не забули й про інфраструктуру - зводять і 114-квартирний будинок для персоналу станції і лікарню для жителів району.


Автор: Людмила Цимбалюк,
Джерело: fakty.ictv.ua

Альтернативна енергетика: кому і куди вигідно вкладати гроші?

У квітні набули чинності зміни до Закону “Про електроенергетику”, якими запроваджується “зелений тариф” на електрику, вироблену з біогазу і невеликими сонячними установками, а також збільшується розмір стимулюючого тарифу для малих гідростанцій. Експерти відзначають, що нововведення створюють додаткові стимули для інвестицій у сектор відновлюваної електроенергетики України, який в сегментах сонячної і вітряної генерацій в останні роки і так переживає бурхливий розвиток.

У чому привабливість

До початку 2013 року частка потужностей, що виробляють електроенергію (е/е) альтернативним способом (з відновлюваних джерел), в нашій країні ледве перевищила 1%. За даними Держстату України, на початок поточного року в загальному обсязі встановлених потужностей майже 53,78 тис. МВт на вітчизняні сонячні електростанції (ЕС) припадало трохи більше 318 МВт, вітрові – близько 263 МВт. Для порівняння: тепловий сегмент електроенергетики, що превалює в Україні, займає в цьому розподілі понад 62,5%, концентруючи 33,7 тис. МВт енергопотужностей.

Але є й інші цифри. Обсяг того ж вітроенергетичного сектору країни за минулий рік фактично подвоївся; схожа ситуація спостерігалася і в сегменті сонячної енергетики. Причому тенденція до вибухового зростання спостерігається останні два роки. “В Україні це гарантовано прибутковий бізнес, завдяки дії “зеленого тарифу”, – пояснює голова Асоціації учасників ринку альтернативних видів палива та енергії України Віталій Давій.

Арифметика проста. “Зелений тариф” на е/е, який почав діяти в Україні з 2011-го, станом на квітень поточного року для вітряних ЕС становить 122,77 коп/кВт-год, сонячних – 505,09 коп/кВт-год. Для порівняння, за одну кіловат-годину електроенергії, виробленої традиційним способом, її виробники отримують від 21,5 до 55 копійок. Ці гроші компаніям перераховують з оптового ринку електроенергії, оператором якого є держпідприємство “Енергоринок”, що організує купівлю-продаж всієї е/е, що виробляється в країні.

З урахуванням таких підходів держави до визначення ціни “альтернативної” електрики інвестиції в сегмент повертаються досить швидко. За розрахунками В. Давія, в середньому окупність одного проекту може становити чотири-п’ять років.

Рівень держпідтримки “альтернативного сегмента” досить солідний. Можна підрахувати, що за сукупної потужності 300 МВт одна година роботи українських СЕС обходиться приблизно в 1,2 млн. грн. – “Енергоринок” доплачує власникам цих потужностей по 4-4,5 гривні за кіловат-годину. Вітроенергетика приносить майже в чотири рази менше. Тим не менше, і вона викликає живий інтерес у великих гравців ринку традиційних видів енергії. Ще й тому, що самими держдотаціями фінансові потоки тут не обмежуються.

У 2011 році державний Ощадбанк виділив 2,6 млрд. грн. на розвиток вітчизняної сонячної енергетики. В даний момент ЄБРР не проти прокредитувати всю українську “енергетичну альтернативу” на суму близько 160 млн. євро, а ЄС виділяє 27,7 млн. євро на підтримку Енергетичної стратегії України. Світовий Банк також обіцяє позичити $250 млн. для реалізації подібних проектів в нашій країні.

Хто “зловив” інтерес

Притому, що альтернативний сегмент уже “взяв відсоток” від загальної кількості потужностей в Україні, вироблення е/е в ньому не дотягує і до такого показника. Торік наша країна виробила 198 млрд. кВт-год електроенергії, з яких лише 780 млн. кВт-г отримано з поновлюваних джерел. Іншими словами, частка в загальному виробництві – менше 0,5%.

Однак навіть на таких обсягах ємність українського ринку е/е, що виробляється з поновлюваних джерел, склала не менше 2 млрд. грн. за підсумками минулого року. У 2013-му цифра може збільшитися – за експертними оцінками, Україна згенерує на альтернативних потужностях понад 1 млрд. кВт-год.

На ці гроші, природно, знайшлися претенденти. У сегменті сонячної електроенергетики працює група “Укрпідшипник” (голова ради директорів – Сергій Клюєв) і Activ Solar (австрійська компанія, яку пов’язують з Сергієм і Андрієм Клюєвими). На ринку вітроенергетики – Wind Power від холдингу ДПЕК Ріната Ахметова і “Вітряні парки України”, які пов’язують з одним із співвласників корпорації “ІСД” Олегом Мкртчаном.

Activ Solar у своїй сфері є безумовним лідером – 90% всіх потужностей СЕС в Україні належить цій компанії. На ринку вітроенергетики ситуація зараз більш рівна. Перші місця з частками приблизно 40% поділили ДПЕК Wind Power і “Вітропарки”, решта гравців задовольняються значно меншим. Обидві компанії в найближчі рік-два планують ввести в експлуатацію ще приблизно 200 МВт потужностей, а до 2015 року експерти прогнозують зростання в сегменті вітряних електростанцій приблизно до 1 ГВт.

Українське Держагентство з енергоефективності та енергозбереження оприлюднило такі дані. За останні два роки в сферу енергоефективності та відновлюваної енергетики залучено 21 млрд. грн інвестицій. (За даними Bloomberg New Energy Finance, в цілому по світу в 2012-му в “чисту” енергетику було направлено $268,7 млрд.) Заперечувати статистику держагентства не будемо. Інші оцінки показують: компанії вкладають близько 2,5 млн. євро в кожен мегават потужностей на українських альтернативних ЕС.

Скажімо, ДПЕК інвестував у будівництво Ботієвської ВЕС, встановленою потужністю 200 МВт, понад 350 млн. євро. Витрати “Вітряних парків України” на проект “Новоазовський” склали 940 млн. грн (близько 91 млн. євро), “Очаківський” – 660 млн. грн (трохи більше 64 млн. євро); обидва вітропарки вже ввели в експлуатацію 95 МВт потужностей. Activ Solar вклала понад 3,8 млрд. грн (358,5 млн. євро) в спорудження 105-мегаватного сонячного парку “Перово”. Крім того, компанія інвестувала 4,3 млрд. грн (417,5 млн. євро) у створення інших об’єктів – 7,5 МВт потужностей на електростанції “Джерельне”, парки “Охотникове” (80 МВт) і “Митяєве” (31,55 МВт).

Перспективи і проблеми

Герман Айнбіндер, директор ДПЕК Wind Power, впевнений – з часом українські ВЕС та СЕС зможуть конкурувати на ринку з традиційною енергетикою, як це відбувається в європейських країнах. “Зелений тариф” був і залишається визначальною умовою розвитку цього напрямку. Але ми очікуємо, що вже в найближчі шість-сім років, враховуючи розвиток технологій і зростання цін на вуглеводневу сировину, настане паритет традиційної та альтернативної технологій в енергетиці. Це дозволить працювати у сфері поновлюваних джерел енергії на ринкових умовах”, – прогнозує топ-менеджер.

Голова Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков вважає, що в нинішньому вигляді український ринок відновлюваної енергетики ще далекий від ідеалу. Навіть виключивши спільний для всієї економіки країни “ризик політичної нестабільності”, галузь все одно залишається зі своїми специфічними моментами. Один з них – в обмеженнях щодо підключення до електромереж. “Останнім часом цю політику стали визначати власники обленерго. Сьогодні виникає якась монополія, яка дозволяє давати зелене світло одному проекту і не давати іншому”, – стверджує Конеченков.

Подібну позицію можна аргументувати наявністю у деяких енергорозподільчих компаній активів в альтернативній енергетиці. Таких, наприклад, як ДПЕК. Але тут подібні звинувачення відкидають. “Протидія з боку обленерго неможлива, діяльність природних монополістів контролюється Антимонопольним комітетом. Крім того, це нерозумно, оскільки приєднання до мереж – одне з джерел нашого доходу”, – повідомив директор з дистрибуції та збуту електроенергії ДПЕК Ігор Маслов.

Крім нюансів у взаєминах між гравцями, існує і спільна для всіх “перешкода до розвитку” законодавчого характеру. Мається на увазі нововведення в Законі “Про електроенергетику”, що викликало свого часу бурхливе обговорення, про так зване правило “місцевої складової”. Воно передбачає, що компанії, що претендують на вигідний “зелений тариф”, зобов’язані використовувати при спорудженні СЕС та ВЕС певну кількість устаткування і комплектуючих українського виробництва.

Норма набирає чинності влітку 2013 року; на думку представників “альтернативних” асоціацій, “місцева складова” може знизити інтерес інвесторів до сегмента відновлюваної електроенергетики в Україні. “За відсутності профільних вітчизняних виробників, які здатні запропонувати ринку сучасні машини, сформувати умови для виконання цього закону досить складно”, – каже Конеченков.

Хоча, якщо подивитися на ситуацію з іншого боку, зазначена вимога законодавства здатна викликати до життя певні рухи вже серед машинобудівників – вітчизняних або іноземних. У всякому разі, німецька компанія Fuhrlander (з українським, як з’ясувалося влітку 2012-го, власником – колишнім керівником “Енергомашспецсталі” Максимом Єфімовим) зуміла запустити виробництво вітрогенераторів одиничною потужністю 2,5 МВт на базі Краматорського заводу важкого верстатобудування. Але це вже інша, “машинобудівна історія”…

Джерело: delo.ua

Вугілля святкуватиме "камбек"?

Вугілля набуває дедалі більшого значення, вважають фахівці Міжнародного енергетичного агентства. Провину за це покладають на нові індустріальні країни, сланцевий газ і низьку ціну вугілля та викидів СО2.
"Вугілля і газ воюють між собою, і газ вже близький до того, щоб програти у цій війні", - так характеризує Марія ван дер Говен, керівниця Міжнародного енергетичного агентства, світовий ринок енергоносіїв. Вона посилається на дослідження, нещодавно оприлюднене агентством. Його автори фіксують вугільний ренесанс у всьому світі.

Вугілля є одним з найбільш шкідливих для клімату енергоносіїв, наголосив в інтерв'ю DW Карстен Смід з німецької філії міжнародної природозахисної організації Greenpeace. Адже під час спалювання вугілля виділяється велика кількість вуглекислого газу.

Важливість вугілля

2011 року, за даними Міжнародного енергетичного агентства, вугілля було другим за важливістю постачальником енергії після нафти у світі. Тим часом 28 відсотків від усієї світової енергетичної потреби покривається за рахунок вугілля.


До 2017 року, за прогнозом агентства, обсяги використання вугілля тільки збільшуватимуться – до 500 тисяч тонн на рік. Причина цього: "Відносно висока ціна газу з порівняно низькою вартістю вугілля, а також, чесно кажучи, недбале ставлення до вартості викидів СО2 у Європі", - резюмує ван дер Говен.

Провина сланцевого газу

Натомість у США, за словами експертки, нині видобуваються великі кількості відносно дешевого сланцевого газу. У цьому разі йдеться про "невеличкі поклади гпазу глибоко під землею, що видобуваються новими методами". Зі сланцевим газом вугільна промисловість у США тягатися не може, тож, як каже ван дер Говен, вугілля постачається до Європи, перенасичуючи цей ринок.


Водночас ціна, яку промисловість має сплачувати за кожну тонну викидів вуглекислого газ, відносно низька. "Цей найважливіший інструмент для захисту клімату в Європі не працює", - стверджує Смід. Цінова динаміка підтверджує ці слова: раніше тонна СО2 коштувала 30 євро, сьогодні вона досягла позначки шість-сім євро. "Тому енергетична промисловість може собі дозволити спалювати брудне вугілля у такій кількості", - пояснює Смід.

Китай - це вугілля

Крім того, зростання потреби в енергії у нових індустріальних країнах, особливо в Китаї та Індії, покривається за рахунок вугілля. Як каже ван дер Говен: "Дуже важливо замислитися, що рішення, які ухвалюються в Пекіні чи Делі, і які стосуються видів енергії, мають великий вплив на нас усіх". У документі Міжнародного енергетичного агентства містяться слова "Китай – це вугілля, вугілля – це Китай". Утім, і це може невдовзі змінитися, вважає Смід: "У Китаї зараз кожні дві години споруджується нова вітряна електростанція".


Керівниця Міжнародного енергетичного агентства ван дер Говен теж ввважає, що газовій монополії може бути покладено край. Зокрема, за допомогою комбінації з енергоефективних і чистих технологій для вугільних електростанцій, активнішого розвитку відновлювальної енергетики.

Крім того, не варто забувати атомну енергетику, додає вона. З цього питання, як відомо, кожна країна визначається самостійно. У той час, коли, наприклад, Німеччина вирішила відмовитися від "мирного атому", деякі інші держави продовжують розвивати цей напрямок.

Джерело: dw.de

Будинок майбутнього, що сам виробляє електроенергію

Довгий час думки про будинок, який виробляє більше електроенергії, ніж використовує, вважалися лише мрією. Але вже сьогодні звичайна німецька родина з Берліна випробовує такий будинок.
Йорг Вельке не міг собі уявити, що він сам зможе забезпечувати себе електроенергією. Сьогодні це реальність і виглядає скоріше як хобі: хто б з членів його родини не прийшов додому, одразу ж подивиться на чорний сенсорний екран, що знаходиться на стіні в коридорі. Він є серцем будинку. „Це централізована система управління будинком, тут ми можемо ввімкнути світло, підняти чи опустити жалюзі, або ввімкнути опалення“, - пояснює Йорг Вельке, 42-річний історик, що разом зі своєю дружиною Сімоне Віхерс і дітьми Фреєю та Ленцом тестує новий будинок.

Електроенергія власного виробництва

Родина Вельке-Віхерс найбільш вражена сонячною електростанцією на даху, що також контролюється централізовано. Маленька електростанція забезпечує весь будинок електроенергією, нагріває воду і заряджає електромобілі. Перед будинком припарковані два електромобілі та два електробайки. „Це чудове відчуття, коли ти можеш їздити, не забруднюючи довкілля“, - каже Йорг Вельке.

За планом міні-електростанція має виробляти 16.500 кіловат-годин електроенергії на рік. Набагато більше, ніж родина використовує. В старій квартирі вони витрачали 2000 кіловат-годин на рік. Навіть враховуючи заправку електромобілів, вироблена електроенергія залишиться в надлишку, розповідає далі Вельке. „Цією електроенергією заряджається стаціонарний акумулятор“. Велика сіра споруда, що знаходиться в саду, побудована з великої кількості старих автоакумуляторів. Теоретично, цей акумулятор, потужністю 40 кіловат-годин, має забезпечувати весь будинок електроенергією, коли на вулиці темно або в разі неспроможності сонячної електростанції, через погані погодні умови, виробляти енергію. „Це робить нас, певною мірою, незалежними від мережі“, - каже Вельке.

Родина випробувальників: Йорг Вельке, Сімоне Віхерс, Фрея та Ленц

Високотехнологічні енергозберігаючі конструкції

«Так задумано у теорії», - посміхається Йорг Вельке і постукує доброзичливо по кришці домашнього стаціонарного акумулятора в саду. „На практиці акумулятор ще не працює“, визнає Вельке, але його це не дуже турбує: „Це дослідницький проект. Акумулятор робили вперше i за участю різних фірм, що мали збирали його компоненти“.

Той факт, що будинок майбутнього не є повністю досконалим, не становить проблем для 12-річної доньки Фреї та для 8-річного Ленца. В своєму інтернет-блозі вона захоплено пише про свої щоденні купання в нагрітій сонячною енергією воді. Тепер родина використовує енергію набагато вільніше, каже Сімоне Віхерс: „Раніше ми завжди зважували чи й справді потрібно купатися, чи варто набирати ванну повністю, тепер це просто приємне відчуття: лежати у ванній і знати, що вода була нагріта без викидів CO2“.


«Енерговиробляючий» будинок має вигляд чорного квадрату, який було грайливо покладено серед зеленого саду. Футуристична будівля дуже вирізняється посеред комплексів багатоповерхівок. Дизайнерський будинок виблискує своїм великим двоповерховим скляним фасадом, за яким ховається сучасна вітальня-кухня викладена паркетом з натурального дерева. Йорг Вельке та його дружина Сімоне Віхерс перш за все зацікавились будинком через його внутрішнє технічне оснащення. Багато що в будинку регулюється виключно автоматично, це зберігає енергію, каже Йорг Вельке. Датчики руху вмикають світло лише тоді, коли батьки чи діти цього потребують. Таймери задають такт домашнім пристроям, автоматична система вентиляції та спеціальна ізоляція автономно забезпечують гарні кліматичні умови всередині будинку.

Невід'ємною частиною життя родини стали акумулятори - чи йдеться про машини, чи стаціонарний акумулятор, електробайки чи смартфони - все потрібно заряджати. Лише одна річ функціонує без вилки. Перед будинком показує батько Йорг Вельке на місце для паркування електромобілів, під землею знаходиться металева плита: „Це індуктор, а інша, доповнююча його частина, знаходиться в машині“, - пояснює Вельке. Таким чином машина заряджається через повітря, повністю без кабелю та вилки. „Мені не потрібно ні про що думати, машина просто там стоїть припаркована, а зранку, коли мені потрібно їхати, вона знову повністю заряджена.“

Раніше Йорг Вельке називав індукційні зарядні станції технічними дурницями. Та відтоді, як його родина регулярно подорожує на електромобілі околицями Берліна, його думка з цього приводу сильно змінилася. Так, наприклад, в сільських місцевостях здебільшого відсутні кабелі для швидкого зарядження. А на звичайних зарядних станціях зі звичайними розетками потужністю 230 вольт процес зарядження може тривати до дев'яти годин. Тому й не дивує, що в родині Вельке-Віхерс питання „чи є в тебе розетка?“ стало свого роду крилатим висловом.

Багато несподіванок

Але використання електромобілів в повсякденному житті, навіть при повністю заряджених акумуляторах, сповнене несподіванок, каже Йорг Вельке і розповідає про їхню останню подорож до Ліхена, що знаходиться за 100 кілометрів на північ від Берліна. „Найбільш захоплюючим під час цієї подорожі було те, що показники індикатора потужності знизились набагато швидше, ніж це мало б бути, зважаючи на подолану відстань“. Виною всьому було кріплення для велосипедів на даху машини, що через підвищений опір повітря зумовлювало сповільнення електромобіля і, відповідно, додаткові витрати енергії. Можливо, це не останній сюрприз, який чекає на родину Вельке-Віхерс протягом 15-місячного тестування будинку майбутнього.

Джерело: dw.de