#ukrpryroda
Показ дописів із міткою Європа. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Європа. Показати всі дописи

Що я відчув, довідавшись про результати референдума?

Для мене Нідерланди завжди були особливою країною. В юності я вчився грати в міжнародні шашки на блискучих партіях, далеко продуманих стратегіях, тактичних імпровізаціях і феєричних комбінаціях моїх кумирів – міжнародних гросмейстерів, чемпіонів світу Тоні Сейбранса, Харма Вірсми, Піта Роозенбурга та ін. голландських майстрів цієї інтелектуальної гри.

На чемпіонатах Європи і світу по футболу я завжди вболівав (після України) за збірну Голландії, захоплювався її видатними футболістами світового рівня, такими як Йоханн Кройф, Руд Гулліт, Марко ван Бастен, Рональд Куман (перелік імен можна ще довго продовжувати).

Захоплююсь голландськими художниками, архітекторами, інженерами…

Згодом, працюючи в Уряді України, ми разом з нідерландськими колегами, які були нам друзями, спільно вирішували чимало нових для нашої молодої держави проблем, переймаючи багатий нідерландський досвід – екологічне відродження Дніпра, дослідження якості питної води, безпечне поводження з відходами, розвиток природно-заповідного фонду тощо. 

Зустрічались і там, і тут, і завжди на дружній ноті. Разом з голландцями та з усіма іншими колегами-міністрами з Європи у травні 2003 р. провели у Києві глобальний саміт «Довкілля для Європи». 

Я впевнений, що якби референдум проводився тоді, його результати були б зовсім іншими і для нас, і для наших добрих, дружніх і ділових відносин.

Сьогодні, на жаль, усі розгублені, стурбовані (це я про Україну!). Особливо болісно, коли дістається від тих, кого любиш. 

Але друзі мають право на відвертість, вони хочуть нам добра. Принаймні, я свого відношення до голландців не поміняю – це велика нація, яка своєю працею, мужністю, хоробрістю створила одну з найкрасивіших країн світу. 

Не всі українці, мабуть, знають, що половина Нідерландів знаходиться нижче рівня моря, а їхні знамениті вітряки – це не такі як у нас, що мололи колись зерно, у них вони перекачують воду. У нас же 25 відсотків світових запасів чорноземів, 5 відсотків світових запасів надр, 2 теплих моря, Дніпро, гори, степи, ліси й багато ще чого Богом даного, щоб обробляти й оберігати усе це.

Тож подивимося разом у дзеркало, подякуємо голландцям за болісний урок і візьмемося за розум. Ніхто крім нас не стане будувати Європу у нашому домі.

Василь ШЕВЧУК, 
професор, голова Українського товариства охорони природи, 
майстер спорту з міжнародних шашок

Старт європейського періоду в національній екологічній політиці?

3 лютого 2016 р. Верховна Рада за поданням Президента України ратифікувала Протокол про реєстри викидів та перенесення забруднювачів (далі – Протокол) до Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі ухвалення рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, 1998 року (Орхуська конвенція).

Ратифікація цього Протоколу стала для мене довго очікуваною подією, яка, хотілось би вірити, започаткує новий період національної екологічної політики – Європейський. За 24 роки незалежності в Україні було два 12-річних періоди – державотворчий і бізнесовий.

Протокол був підписаний мною 12 років тому – 21 травня 2003 року у м. Києві в рамках проведення п’ятої Міністерської конференції «Довкілля для Європи». Мені також випала честь готувати й доповідати Закон про ратифікацію Орхуської конвенції 6 липня 1999 р.

Реєстр викидів і перенесення забруднювачів (РВПЗ) – це національна база даних небезпечних хімічних речовин та забруднювачів, які викидають в атмосферу, скидають у воду та ґрунт і транспортують з території підприємств для обробки та утилізації. 

Наявність РВПЗ сприятиме скороченню викидів у багатьох секторах економіки, дозволить підприємствам порівнювати свою діяльність з іншими та скорочувати викиди, заощаджувати фінансові ресурси, впроваджувати методи більш чистого виробництва.

Громадськість зможе використовувати дані РВПЗ для ознайомлення з екологічною ситуацією у конкретних населених пунктах, а також для здійснення оцінки екологічної результативності тих чи інших об’єктів господарської діяльності, секторів економіки або державних органів. Його дані можуть використовуватись в оцінці ризиків для здоров’я людини і навколишнього середовища.

Василь Шевчук, 
голова Українського товариства охорони природи

Гроші з електронного сміття: українські мрії та європейські реалії

Кожного дня на територію України потрапляє понад 12,5 тонн батарейок – це ціла вантажівка. При цьому системи збору та утилізації відпрацьованих елементів живлення в нас немає. Тому щоденно тонни використаних батарейок викидають на смітники. Експерти відзначають, що у побутовому смітті частка батарейок незначна – менше пів-відсотка, але 50% токсичних речовин, які утворюються у твердих побутових відходах, йдуть саме від батарейок.

Статистика свідчить, що за рік в Україні у довкілля потрапляє 40 кілограмів ртуті, 160 кілограмів кадмію, 260 тонн марганцевих сполук, 250 тонн натрієвих хлоридів. Одна батарейка забруднює токсичними речовинами 400 л води або 20 кв. м ґрунту. Попри це, сьогодні викидати електронні відходи є ще і марнотратством. У світі на використаних батарейках навчились заробляти непогані гроші, при цьому бережуть екологію. В Україні про те, щоб запустити галузь з переробки та утилізації відпрацьованих електронних і електричних відходів наразі лише ведуть розмови. При цьому щорічно ринок батарейок зростає на 15%.

«Сучасна батарейка сама по собі набагато менш шкідлива, аніж це було раніше. Але якщо викидати її у смітник – це злочин перед довкіллям, то це і величезне марнотратство. Викидати кожного дня тонни ресурсоцінної речовини, для того, щоб потім цю речовину добувати – це неправильно», – розповідає директор Інноваційного центру ДП «Аргентум» Тарас Когут.

Два з половиною роки назад на цьому підприємстві, розташованому в центрі Львова, спробували навчитись переробляти батарейки. Сьогодні у лабораторно-промислових умовах там успішно реалізовують цей проект. Втім, обсяги переробки дуже малі, вони не охоплюють навіть використані батарейки у Львові.

«Ми поставили собі завдання з’ясувати, що можна робити з батарейок. Ми починали з дуже складних хімічних проектів і завершили дуже простим, на якому зараз зупинилися – це подрібнення, яке дозволяє нам отримувати залізо, цинк і суміш, яку сьогодні використовують в металургії. Тепер стоїть питання як цю суміш продавати», – каже Тарас Когут.

З реалізацією цинку та заліза проблем немає, а щоб продавати суміш металургам, в підприємства замало обсягів, аби зацікавити покупців. Сьогодні утилізацією на підприємстві займаються кілька працівників-ентузіастів, для яких цей проект більше хобі, аніж робота. Втім це одне з не багатьох підприємство в Україні, яке хоч і в зовсім малих масштабах, але працює з використаними батарейками. За умови ритмічного постачання відпрацьованих батарейок на підприємстві можуть промислово переробляти близько 250 кг на день.

Директор «Аргентуму» стверджує, сама переробка відпрацьованих батарейок не є проблемою – технології відомі, виробництво легко запустити. Проблемою на сьогодні є збір батарейок та їх логістика. Збирати відпрацьовані батарейки мають по всій Україні, а для їх переробки достатньо одного заводу.

Хто у грі?

Єдиної думки про те, як в Україні має функціонувати система збору відпрацьованих елементів живлення серед науковців, чиновників, громадських активістів сьогодні немає. Одні вважають, що організувати та контролювати цю систему має держава, інші – категорично проти. Сходяться в одному – відповідальність за переробку відпрацьованих предметів вжитку, і це стосується також холодильників, телевізорів, мобільних телефонів, люмінесцентних ламп, повинна бути на виробниках.

«Будь-який підприємець, що приходить на ринок зі своєю продукцією, має супроводжувати цей товар до моменту потрапляння його на завод з утилізації. Тобто виробники та постачальники повинні взяти на себе фінансові зобов'язання щодо збору, перевезення, зберігання і переробки поставленої продукції», – каже Тарас Когут.

Він належить до категорії, яка вважає, що постачальники батарейок повинні створити в Україні організацію, метою якої має бути не заробіток грошей, а супроводження свого товару. Це своєрідний фонд, в який підприємці відраховуватимуть кошти для оплати послуг збирання електронних відходів, їх перевезення та переробку на підприємстві.

Магазини, які реалізовують батарейки і товари з акумуляторами, також повинні розмістити в себе скриньки для їх збору. Державі Тарас Когут відводить лише роль контролера, не довіряючи навіть ролі модератора інтересів. Координувати інтереси сторін, впевнений науковець, має авторитетна громадська організація національного рівня.

«До постачальників батарейок ми приходили з простою ідеєю, казали їм: створіть такого суб’єкта, якого ви будете контролювати і де будете призначати керівника, хай це буде неприбутковий суб’єкт і повішайте на нього проблему утилізації ваших батарейок. Завезли десять вагонів батарейок, нехай ваш суб’єкт покаже громадськості, що він цих 10 вагонів зібрав і передав на переробку», – розповів Тарас Когут.

Він впевнений, якщо процес збору та переробки координуватиме держава, не буде ані грошей, ані переробки. Як приклад, Когут каже про податок на бензин, який водії відраховують на ремонт українських доріг, але через корупцію в Україні тотальне бездоріжжя.

Втім, інша група стверджує, що збудувати систему поводження з відпрацьованими електронними предметами вжитку в обхід держави не вдасться.

«Повинен бути спеціальний фонд, повинен бути податок на електроніку, який сплачуватимуть імпортери та виробники. Без цього ми системи не реалізуємо. Екологічного фонду буде замало для того, щоб здійснювати утилізацію», – впевнена працівник управління екології Львівської міської ради Оксана Війтик.

Такий сценарій передбачає створення державного фонду, який наповнюватимуть виробники електронного та електричного обладнання. Зібраними грішми розпоряджатиметься держава. Таким чином в руках чиновників будуть усі етапи роботи галузі, починаючи з вибору фірм, які збиратимуть відпрацьовані предмети вжитку, до підприємства, яке їх утилізовуватиме.

Втім, сьогодні виробники, м'яко кажучи, не поспішають оплачувати утилізацію завезених в Україну батарейок. Адже робити такі відрахування їх не зобов’язує українське законодавство. «Ми розробили цілий ряд пропозицій для постачальників, ми знайшли майданчик на високому рівні, щоб посадити їх за круглий стіл, але нам цього не вдалося зробити тому, що бізнес не йде сьогодні на діалог. Виробники розуміють, що рано чи пізно їм доведеться платити за переробку, але сьогодні вони не готові брати на себе відповідальність за супроводження свого продукту з простої причини – це витрати», – каже Тарас Когут.

Дорогу індустріальним паркам

Найкращим варіантом для розміщення виробничих потужностей з переробки електронних предметів вжитку є індустріальні парки. Це промислова зона ідеальна для інвесторів, адже місцева влада створюватиме на цих територіях максимальні умови для входження бізнесу. Такі технопарки мають з’явитися у Львові, Яворові, Новому Роздолі. Кожен із них сьогодні потенційно має шанс стати центром переробки. Втім, і в цій сфері працює головний принцип інвестування – бізнес повинен приносити дохід. А бізнес, побудований на переробці електронних відходів буде вигідним лише за умови необхідних об’ємів. Проте з цим проблем бути не має. Україна і Львів, зокрема, це величезна база сировини. І як показує європейський досвід, на який традиційно покладаються українці, починаючи нові проекти, підприємства з переробки є успішними і прибутковими капіталовкладеннями.

Вплив громадського суспільства та громадський контроль на розбудову цієї сфери в Україні важко переоцінити. Адже запрацює галузь, чи ні, залежить від свідомості українців: будуть вони і надалі викидати батарейки у смітники, чи у спеціальні скриньки? 

Суспільний запит на правильне викидання відпрацьованих батарейок сьогодні є і він досить високий. Саме громадські організації здебільшого ініціюють збирання батарейок: вони організовують акції у школах та університетах, встановлюють скриньки для збору в магазинах. Але це точкові дії. По всій Україні сьогодні є лише 600 пунктів збору відпрацьованих батарейок, тоді як в сусідній Польщі таких 26 тисяч. Зокрема у різних куточках Львова встановили 80 скриньок. Однак, зібрані в Україні батарейки просто відвозять на зберігання, у кращому випадку їх продають на утилізацію за кордон.

«В нас була можливість налагодити зв’язки з підприємством з переробки батарейок, вони сказали, що ми готові купувати батарейки в Україні по $500 за тонну. Але для української сторони буде багато тяганини: транспортування, оформлення документів», – розповів координатор всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама 86» Денис Павловський.

Європа, як орієнтир

В європейських країнах збір відпрацьованих батарейок організований різними методами: в Бельгії на державному рівні, в Швеції та Нідерландах на муніципальному, в інших країнах муніципалітети працюють спільно з постачальники. Втім незалежно від системи збору, в Європі діє принцип розширеної відповідальності виробника за свій товар. Тобто виробники та постачальники супроводжують увесь цикл «життя» батарейки – від виробництва до утилізації. Держава охоплює лише функції реєстрації та контролю, при цьому не фінансує галузь і не збирає кошти, а громадськість контролює процес переробки.

Так, в Німеччині постачальники через «систему спільного збору батарей» забезпечують муніципалітети і роздрібних продавців скриньками, фінансують логістику зібраного матеріалу, сортування і переробку. Громадськість і державні органи здійснюють нагляд. В Італії не лише запровадили систему роздільного збирання відходів, а й організували спеціальні пересувні станції для збору відпрацьованих батарейок, мобільних телефонів, холодильників та іншого обладнання. «Ви телефонуєте, чи замовляєте збір через інтернет, виставляєте техніку на вулицю, а незабаром приїжджає машина і її забирає. Там розуміють, що це ресурсоцінні компоненти - переробка тонни мобільних телефонів приносить прибуток в районі $15 тис.», – каже Денис Павловський.

В Швейцарії, за його словами, обов’язки збору відпрацьованого електричного та електронного обладнання розділені на дві стадії: держава відповідає за збір, а приватна компанія – за транспортування і утилізацію. Виробник покриває усі витрати. В Польщі за викидання батарейок у смітник накладають штраф, еквівалентний 1250 грн., а роздрібні магазини, площею понад 25 кв. м зобов’язані встановити контейнери для збору відпрацьованих елементів живлення. Польське законодавство також передбачає обов’язкову передачу відпрацьованого електронного та електричного обладнання спеціалізованим організаціям, які отримують від виробників кошти на його утилізацію.

Випередили Україну у питанні утилізації електротехніки й інші сусіди ­– білоруси. У Мінську до тих, хто не має можливість самостійно доставити несправну стару техніку на переробку, за викликом може приїхати безкоштовне таксі.

Втім попри напрацьоване законодавство і притаманну європейцям свідомість, із 9 млн. тонн відпрацьованого обладнання, яке щороку накопичується в країнах ЄС, з дотриманням правових та екологічних норм переробляють менше 40%, розповідає керівник напрямку «Безпечне регулювання небезпечних хімічних речовин та відходів» Всеукраїнської громадської організації «Мама 86» Ольга Цигульова. «Якщо ЄС, маючи потужну законодавчу базу, переробляє тільки до 40%, то в Україні розпочинати вибудовувати галузь поводження з електронними відходами слід зі створення законодавства», – відзначає активістка.

За її словами, українська сторона погодилась адаптувати наше законодавство до європейського, однак, процес відбувається повільно, а загальнодержавна програма поводження з відходами на 2013-2020 роки через брак фінансування не діє.

Перші кроки

Найбільше змін в українському законодавстві чекають у Львові. Міська влада, не сподіваючись на підтримку держави, взялась за створення муніципальної системи поводження з електронними відходами. Місто виграло на цей проект 700 тис. євро гранту від Європейського Союзу.

Як розповіла Оксана Війтик, вже оголошений тендер на закупівлю лінії для переробки ртутних ламп. Якщо таке комунальне підприємство запрацює, то буде першим в Україні, а потужностей обладнання вистачить для утилізації ламп з усього західного регіону.

«Ми вже напоготові купівлі лінії і її запуску. Перше питання, яке стоїть сьогодні – отримати ліцензію від Мінекології, адже збирати їх в окремі контейнери не можна», – каже Оксана Війтик.

Як виявилось, саме документація стала найбільшою проблемою в реалізації цього проекту. Через це, він і досі на стадії «по середині». «Ми на такій стадії – по середині. Ми зіштовхнулись з проблемою: ми маємо постачальника-виробника, маємо відходи, маємо логістику, але ми не маємо ліцензії. Ми закупили два екобуси, які будуть їздити містом і збирати ці небезпечні відходи, але для цього нам необхідна ліцензія», – зазначає Війтик.

Жінка впевнена, будь-яке підприємство з утилізації електронного сміття в Україні буде успішним, варто лише розпочати: «Я щаслива, що у Львові буде індустріальний парк, ми готові навести європейський досвід, щоб показати – такі підприємства є прибутковими там і будуть прибутковими в нас».

Автор: Мар’яна Білозір
Джерело: vgolos.com.ua

З життя європейців: деякі шляхи вирішення екологічних проблем у Латвії

"Українська Правда. Життя" публікує наступну статтю з серії матеріалів, що розповідають про конкретні норми й практики життя громадян у ЄС.

Кожна публікація ґрунтується на одному, або двох інтерв’ю із жителями Європи, в якому вони вільно розповідають про свій досвід. 

В одному з наших попередніх матеріалів ми вже розповідали про екологічні проблеми в Латвії та ЄС. Ця публікація продовжує тему, звертаючись до шляхів вирішення деяких екологічних проблем.

Екологічні ініціативи в Латвії та в Європі

"Велика Толока"

У Латвії, як і в Україні, за запропонованим свого часу Естонією зразком, проходить щорічний суботник. В Латвії він називається "Велика Толока", в Україні – "Зробимо Україну чистою!"

У Латвії суботник проходить уже 6 років, і вже можна помітити позитивні зрушення: суботник є не лише засобом очищення зелених територій, каналів та річок від сміття, але й приводом для благоустрою дитячих майданчиків та висадки нових дерев.

Юлія Терещенко, еколог

"Молодь у дії"

Багато цікавих проектів відбуваються в межах програми "Молодь у дії".

"Минулого року я мала можливість у складі міжнародної команди пройти 100 кілометрів у горах Іспанії та взяти участь у всесвітньому форумі із захисту дикої природи", – розповідає Юля.

Подібні проекти дуже важливі, вважає дівчина, адже формують "горизонтальні зв'язки" поміж ініціативними групами молоді в європейських країнах, у такий спосіб формуються можливості для співробітництва для громадських організацій із різних країн.

"Наша команда в результаті вирішила проводити спільні акції в країнах, з яких ми приїхали: Іспанія, Австрія, Латвія, Румунія, Болгарія, Туреччина", – каже дівчина-еколог.

Transition Towns

Завдяки інтернету всі громадські ініціативи, а не лише екологічні, – не обмежені державними або європейськими кордонами. Цікавих ідей багато, і вони легко поширюються та реалізуються в нових умовах.

"Наприклад, у книзі австралійського автора Девіда Голмгрена, в одній із його книг про так звану "пермакультуру", тобто про екологічне землеробство, була згадана ідея "перехідних міст" Transition Towns – невеликих містечок, де відбувався б поступовий перехід до екологічнішого способу життя через створення місцевої громади, співробітництво мешканців та екофермерів.

Кілька років потому ірландські студенти захистили навчальний проект, застосувавши принципи створення "перехідного міста" до реального містечка Кінсейл, з населенням трохи більше 2 тисяч.

Написаний проект вони показали мерії міста та несподівано отримали підтримку: проект був взятий за основу для подальшого розвитку міста. Так з'явилося перше реальне "перехідне місто", – розповідає Юля.

Зараз у світі існує близько 400 таких міст у різних країнах: у Великобританії, США, Канаді, Італії, Чилі, Швеції, Новій Зеландії. Крім того, саме поняття розширилося, до нього долучаються райони мегаполісів, окремі ферми або невеликі селища.

Мешканці "перехідних міст" відмовляються від видобувного палива, висаджують громадські сади, обмінюються речами та закупають продукти харчування лише у місцевих еко-фермерів.

"Нещодавно в Латвію приїжджав представник Transition Towns зі Швеції для того, щоби провести навчальний семінар для представників громад невеликих міст Прибалтики. У нас уже є декілька ініціативних груп в 3-4 латвійських містах, де люди вчаться домовляться та спільно працювати над перетвореннями власного середовища", – розповідає Юля.


Екологія – наука практична

За її спостереженнями, каже Юля, "латвійські вчені займаються переважно дуже практичними напрямками".

Уже від самого початку затвердження наукової теми потрібно підтвердити значимість та новизну роботу: тут завдання "заповнення порожньої ніші" не пройде, як не пройдуть і просто хороші "рекомендації".

Потрібний практично відчутний результат діяльності: "У мене є враження, що зараз прийшов час учених як найманих працівників держави: такі працівники мають уміти перевірити ефективність проведення реформ, уміти проектувати розвиток територій відповідно до прогнозів та ризиків, уміти підготувати проектну документацію на рівні держави або регіону. Лише в цьому випадку можна отримати фінансування з одного з наявних фондів".

Загалом, сама грантова система, з одного боку, дуже обмежує фантазію дослідника, а з іншого – спонукає його до практичної діяльності.


Пріоритетні галузі досліджень у Латвії

Пріоритетні галузі досліджень, під які можна отримати державне фінансування в Латвії, визначені заздалегідь, і відповідно до цього дослідники обирають теми нових досліджень або намагаються пристосувати старі.

Серед близьких до екологічної проблематики тем, які на сьогоднішній день фінансує латвійська держава: адаптація до змін клімату, біотехнології та використання місцевих ресурсів в еко-інноваціях, ефективна енергетика, біо-економіка.

Отримати державне фінансування подібних проектів можливо, але оскільки бюджет Латвії достатньо обмежений – фінансування науки в Латвії, на жаль, скорочується, – то шансів небагато. Тому більшість дослідників намагаються отримати фінансування від ЄС, що набагато більш реалістично.

Політичні сили в Латвії, які підтримують еко-тематику

"Загальне правило просте – що більш заможною є країна, тим більш значиму роль у ній відіграють "зелені" партії", – каже Юля.

У Латвії, як і раніше, борються партії, які не висувають еко-ініціатив, але всі вони вже упродовж двадцяти років використовують національне питання як основну політичну тему.

Є партія зелених, але вона об'єдналася з партією Селян заради того, щоби отримати прохідний відсоток на виборах. Ця партія виглядає дуже блідо на загальному тлі.

"Втім, мені здається, що якби знайшлася партія, яка б співчувала еко-ідеям та була здатна переконливо розмовляти з виборцями, то вона б швидко стала популярною. Мені здається, що латвійське суспільство є цілком готовим для таких змін", – розповідає еколог.

Екологія в повсякденному житті

Важливо розуміти, що будь-які дії людини в повсякденному житті можуть позитивно впливати на екологічну ситуацію у світі.

"Тому перший принцип простий, – розказує Юля. – Треба усвідомити, що все, усе, що ви робите, будь-який ваш вибір залишає свій слід у навколишньому середовищі – великий чи маленький, далеко чи близько, це залежить від вас.

За кожний крок ми відповідальні. Те, що ви обираєте в магазині, те, як ви це запаковуєте, чи купуєте ви більше за власні потреби, чи використовуєте повторно те, що можна використати, наскільки економно ви використовуєте воду, як часто ви користуєтеся громадським транспортом, де і як вироблений ваш одяг, скільки разів на рік ви літаєте літаком, і як багато ви їсте м'яса.

Про все це можна написати книгу. Звісно, неможливо одночасно застосувати всі еко-принципи, але дещо можна змінювати поступово".

Юля пропонує 5 простий дій, які можуть поступово покращити екологічну ситуацію.

Їжа

Краще за все обирати їжу, вирощену місцевими виробниками. Для того, щоби привезти вам салат з Італії, потрібно здолати велику відстань, задіяти повітряний або наземний транспорт, а також використати спеціальні інсектициди, щоби від час транспортування цей салат зберіг свій товарний вигляд. Тому "екологічний слід" у цього зеленого салату буде незрівнянно більший, аніж у такого ж салату, але вирощеного в сусідньому районі або ж на вашому підвіконні.

Другий важливий фактор – природність, адже чим менше буде в продукті ароматизаторів, консервантів або фарбників – тим кориснішим він буде для вас і для природи.

Третій фактор – вегетаріанство. Якщо ви схильні до вегетаріанства, маєте підстави радіти, адже ви не лише на крок попереду в плані етичності до тварин та здорового харчування, але й дієте на благо природи. Для виробництва кілограма м'яса треба витратити набагато більше ресурсів, аніж для виробництва кілограма різноманітних овочів.

Транспорт

Усім відомо: чим більше машин, тим більше заторів. Що більше заторів, тим гірше якість повітря, а користі від транспорту менше.

Усім зрозуміло, що варто віддавати перевагу громадському транспорту, велосипеду або ходити пішки. Можна домовитися з колегами або друзями та їздити разом.

Також не варто мити машину на відкритому ґрунті. Якщо немає стоку, то вода з миючими засобами потрапить у ґрунт, а потім – до ґрунтових вод, а далі може потрапити в річку, озеро або колодязь.

Активні дії

Беріть участь у суботниках, висаджуйте дерева, знаходьте однодумців та створюйте ініціативні групи, пропонуйте свої ідеї. Дуже приємно спостерігати за працею інших, але ще приємніше працювати самому, і тим ціннішими здаються результати.

Якщо вас зупиняє те, що десь там земля нічия й тому піклуватися про неї – не ваша справа, то згадайте про те, що вся Земля – нічия, і вся вона – ваша.

Якщо вам здається, що вашу працю ніхто не оцінить або про неї швидко забудуть, знайдіть ініціативну групу, разом піклуйтеся про те, щоби в цьому районі люди любили місце, де вони живуть. Розмовляйте з людьми, навчайте, старайтеся бути цікавими.

Сміття

Зменшуйте кількість сміття та по можливості сортуйте його.

Дуже часто найбільша частина сміття – це упаковка. Якщо ми купляємо продукт, розфасований дрібними упаковками, то їх там більше, аніж якщо купити більший об'єм та розділити його.

Частину молочних продуктів можна купити на вагу або на розлив, а овочі та фрукти можна загортати в пакети, якими ви користувалися минулого разу.

Голосуйте!

Голосувати можна політично, підтримуючи тих, хто втілює близькі вам "зелені" ідеї. Але голосувати можна й гаманцем, обираючи ті продукти, які менш шкідливі для навколишнього середовища – наприклад, побутова хімія без фосфатів.

Ініціативу здійснено МГО "Інтерньюз-Україна" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження"

Автор: Тетяна Огаркова
Джерело: life.pravda.com.ua