#ukrpryroda
Відображення публікацій за запитом європа, відсортованих за відповідністю. Відсортувати за датою Показати всі публікації
Відображення публікацій за запитом європа, відсортованих за відповідністю. Відсортувати за датою Показати всі публікації

Світова карта забруднення повітря

Вчені НАСА простежили основні тенденції зміни забруднення повітря в 195 містах по всій земній кулі. Дослідження було виконано на основі супутникових даних. «Ці зміни в якості повітря не випадкові, — говорить Брайан Данкан, фахівець в галузі наук про атмосферу Центру космічних польотів Годдарда. — Стан повітря відразу змінюється, якщо глави держав вирішують побудувати щось на певному місці або, навпаки, обмежують викиди забруднюючих речовин».


Данкан і його команда вивчили інформацію, отриману супутником «Аура» з 2005 по 2014 роки. Інструменти супутника легко виявляють діоксид азоту — жовто-коричневий газ, який зазвичай викидають автомобілі, електростанції і промислові підприємства. Діоксид азоту швидко перетворюється в приземний шар озону і стає основним забруднювачем в міському смогу. Області найвищої концентрації діоксиду азоту зазвичай виникають над найбільшими містами в розвинених країнах.

Наукова команда проаналізувала щорічну динаміку рівня азоту по всьому світу. Для виявлення закономірностей забруднення повітря дослідники зіставили супутникові дані з інформацією про нові закони, спрямовані на боротьбу з викидами полютантів, національному валовому продукті і зростання міст. Отримані в результаті карти розповіли унікальну історію для кожного регіону.

США і Європа входять в число найбільших виробників діоксиду азоту. У період з 2005 по 2014 роки його рівень знизився на 20-50 % у США і на 50 % у Західній Європі. Дослідники прийшли до висновку, що спад відбувалася завдяки прийняттю законів щодо охорони навколишнього середовища.

У Китаї концентрація діоксиду азоту зросла на 20-50 %, в основному — над Великою Китайською рівниною. У трьох основних китайських агломераціях — Пекіні, Шанхаї і дельті Перлової річки — рівень діоксиду азоту знизився на 40 %.

Південна Африка, включаючи Йоганнесбург і Преторію, відзначилася найвищими рівнями діоксиду азоту в Південній півкулі. В агломерації Йоганнесбург — Преторія кількість забруднювачів повітря знизилась в 2008 році, коли були введені нові вимоги до автомобілів. В області на схід від агломерації, однак, зниження забруднення чергується з підвищенням рівня полютанта — тут розташовані 8 великих електростанцій.+

На Середньому Сході рівень діоксиду азоту зріс з 2005 року в Іраку, Кувейті та Ірані. Стрибок пояснюється економічним зростанням у цих країнах. Однак, в Сирії рівень діоксиду азоту зменшився з 2011 року.

Також існує онлайн мапа забуруднення повітря (проте без України)

Джерело: cikavosti.com

Зелені й заможні: чому данці такі успішні на ринку екотехнологій

У цьому випуску програми “Реальна економіка” ми у Данії, країні, де громадяни мислять екологічно. На них може рівнятися не лише решта Європи, але і решта світу. Ми поглянемо на данську модель державно-приватної співпраці, що перетворює зелений з просто кольору на спосіб життя, і як данцям вдається продавати такий спосіб решті світу. У Копенгагені, в оточенні човнів, води і вітру, легко уявити, що екологічний, такий собі зелений спосіб життя, – це легко і приємно. Але це також серйозний прибутковий бізнес, який поступово веде світ до нових економічних моделей. Джеремі Рифкін, економіст та державний радник вважає, що Європа може економічно зростати і створювати робочі місця, попри рецесію, і Данія є гарним прикладом цього.



Джерело: euronews.com

Гроші з електронного сміття: українські мрії та європейські реалії

Кожного дня на територію України потрапляє понад 12,5 тонн батарейок – це ціла вантажівка. При цьому системи збору та утилізації відпрацьованих елементів живлення в нас немає. Тому щоденно тонни використаних батарейок викидають на смітники. Експерти відзначають, що у побутовому смітті частка батарейок незначна – менше пів-відсотка, але 50% токсичних речовин, які утворюються у твердих побутових відходах, йдуть саме від батарейок.

Статистика свідчить, що за рік в Україні у довкілля потрапляє 40 кілограмів ртуті, 160 кілограмів кадмію, 260 тонн марганцевих сполук, 250 тонн натрієвих хлоридів. Одна батарейка забруднює токсичними речовинами 400 л води або 20 кв. м ґрунту. Попри це, сьогодні викидати електронні відходи є ще і марнотратством. У світі на використаних батарейках навчились заробляти непогані гроші, при цьому бережуть екологію. В Україні про те, щоб запустити галузь з переробки та утилізації відпрацьованих електронних і електричних відходів наразі лише ведуть розмови. При цьому щорічно ринок батарейок зростає на 15%.

«Сучасна батарейка сама по собі набагато менш шкідлива, аніж це було раніше. Але якщо викидати її у смітник – це злочин перед довкіллям, то це і величезне марнотратство. Викидати кожного дня тонни ресурсоцінної речовини, для того, щоб потім цю речовину добувати – це неправильно», – розповідає директор Інноваційного центру ДП «Аргентум» Тарас Когут.

Два з половиною роки назад на цьому підприємстві, розташованому в центрі Львова, спробували навчитись переробляти батарейки. Сьогодні у лабораторно-промислових умовах там успішно реалізовують цей проект. Втім, обсяги переробки дуже малі, вони не охоплюють навіть використані батарейки у Львові.

«Ми поставили собі завдання з’ясувати, що можна робити з батарейок. Ми починали з дуже складних хімічних проектів і завершили дуже простим, на якому зараз зупинилися – це подрібнення, яке дозволяє нам отримувати залізо, цинк і суміш, яку сьогодні використовують в металургії. Тепер стоїть питання як цю суміш продавати», – каже Тарас Когут.

З реалізацією цинку та заліза проблем немає, а щоб продавати суміш металургам, в підприємства замало обсягів, аби зацікавити покупців. Сьогодні утилізацією на підприємстві займаються кілька працівників-ентузіастів, для яких цей проект більше хобі, аніж робота. Втім це одне з не багатьох підприємство в Україні, яке хоч і в зовсім малих масштабах, але працює з використаними батарейками. За умови ритмічного постачання відпрацьованих батарейок на підприємстві можуть промислово переробляти близько 250 кг на день.

Директор «Аргентуму» стверджує, сама переробка відпрацьованих батарейок не є проблемою – технології відомі, виробництво легко запустити. Проблемою на сьогодні є збір батарейок та їх логістика. Збирати відпрацьовані батарейки мають по всій Україні, а для їх переробки достатньо одного заводу.

Хто у грі?

Єдиної думки про те, як в Україні має функціонувати система збору відпрацьованих елементів живлення серед науковців, чиновників, громадських активістів сьогодні немає. Одні вважають, що організувати та контролювати цю систему має держава, інші – категорично проти. Сходяться в одному – відповідальність за переробку відпрацьованих предметів вжитку, і це стосується також холодильників, телевізорів, мобільних телефонів, люмінесцентних ламп, повинна бути на виробниках.

«Будь-який підприємець, що приходить на ринок зі своєю продукцією, має супроводжувати цей товар до моменту потрапляння його на завод з утилізації. Тобто виробники та постачальники повинні взяти на себе фінансові зобов'язання щодо збору, перевезення, зберігання і переробки поставленої продукції», – каже Тарас Когут.

Він належить до категорії, яка вважає, що постачальники батарейок повинні створити в Україні організацію, метою якої має бути не заробіток грошей, а супроводження свого товару. Це своєрідний фонд, в який підприємці відраховуватимуть кошти для оплати послуг збирання електронних відходів, їх перевезення та переробку на підприємстві.

Магазини, які реалізовують батарейки і товари з акумуляторами, також повинні розмістити в себе скриньки для їх збору. Державі Тарас Когут відводить лише роль контролера, не довіряючи навіть ролі модератора інтересів. Координувати інтереси сторін, впевнений науковець, має авторитетна громадська організація національного рівня.

«До постачальників батарейок ми приходили з простою ідеєю, казали їм: створіть такого суб’єкта, якого ви будете контролювати і де будете призначати керівника, хай це буде неприбутковий суб’єкт і повішайте на нього проблему утилізації ваших батарейок. Завезли десять вагонів батарейок, нехай ваш суб’єкт покаже громадськості, що він цих 10 вагонів зібрав і передав на переробку», – розповів Тарас Когут.

Він впевнений, якщо процес збору та переробки координуватиме держава, не буде ані грошей, ані переробки. Як приклад, Когут каже про податок на бензин, який водії відраховують на ремонт українських доріг, але через корупцію в Україні тотальне бездоріжжя.

Втім, інша група стверджує, що збудувати систему поводження з відпрацьованими електронними предметами вжитку в обхід держави не вдасться.

«Повинен бути спеціальний фонд, повинен бути податок на електроніку, який сплачуватимуть імпортери та виробники. Без цього ми системи не реалізуємо. Екологічного фонду буде замало для того, щоб здійснювати утилізацію», – впевнена працівник управління екології Львівської міської ради Оксана Війтик.

Такий сценарій передбачає створення державного фонду, який наповнюватимуть виробники електронного та електричного обладнання. Зібраними грішми розпоряджатиметься держава. Таким чином в руках чиновників будуть усі етапи роботи галузі, починаючи з вибору фірм, які збиратимуть відпрацьовані предмети вжитку, до підприємства, яке їх утилізовуватиме.

Втім, сьогодні виробники, м'яко кажучи, не поспішають оплачувати утилізацію завезених в Україну батарейок. Адже робити такі відрахування їх не зобов’язує українське законодавство. «Ми розробили цілий ряд пропозицій для постачальників, ми знайшли майданчик на високому рівні, щоб посадити їх за круглий стіл, але нам цього не вдалося зробити тому, що бізнес не йде сьогодні на діалог. Виробники розуміють, що рано чи пізно їм доведеться платити за переробку, але сьогодні вони не готові брати на себе відповідальність за супроводження свого продукту з простої причини – це витрати», – каже Тарас Когут.

Дорогу індустріальним паркам

Найкращим варіантом для розміщення виробничих потужностей з переробки електронних предметів вжитку є індустріальні парки. Це промислова зона ідеальна для інвесторів, адже місцева влада створюватиме на цих територіях максимальні умови для входження бізнесу. Такі технопарки мають з’явитися у Львові, Яворові, Новому Роздолі. Кожен із них сьогодні потенційно має шанс стати центром переробки. Втім, і в цій сфері працює головний принцип інвестування – бізнес повинен приносити дохід. А бізнес, побудований на переробці електронних відходів буде вигідним лише за умови необхідних об’ємів. Проте з цим проблем бути не має. Україна і Львів, зокрема, це величезна база сировини. І як показує європейський досвід, на який традиційно покладаються українці, починаючи нові проекти, підприємства з переробки є успішними і прибутковими капіталовкладеннями.

Вплив громадського суспільства та громадський контроль на розбудову цієї сфери в Україні важко переоцінити. Адже запрацює галузь, чи ні, залежить від свідомості українців: будуть вони і надалі викидати батарейки у смітники, чи у спеціальні скриньки? 

Суспільний запит на правильне викидання відпрацьованих батарейок сьогодні є і він досить високий. Саме громадські організації здебільшого ініціюють збирання батарейок: вони організовують акції у школах та університетах, встановлюють скриньки для збору в магазинах. Але це точкові дії. По всій Україні сьогодні є лише 600 пунктів збору відпрацьованих батарейок, тоді як в сусідній Польщі таких 26 тисяч. Зокрема у різних куточках Львова встановили 80 скриньок. Однак, зібрані в Україні батарейки просто відвозять на зберігання, у кращому випадку їх продають на утилізацію за кордон.

«В нас була можливість налагодити зв’язки з підприємством з переробки батарейок, вони сказали, що ми готові купувати батарейки в Україні по $500 за тонну. Але для української сторони буде багато тяганини: транспортування, оформлення документів», – розповів координатор всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама 86» Денис Павловський.

Європа, як орієнтир

В європейських країнах збір відпрацьованих батарейок організований різними методами: в Бельгії на державному рівні, в Швеції та Нідерландах на муніципальному, в інших країнах муніципалітети працюють спільно з постачальники. Втім незалежно від системи збору, в Європі діє принцип розширеної відповідальності виробника за свій товар. Тобто виробники та постачальники супроводжують увесь цикл «життя» батарейки – від виробництва до утилізації. Держава охоплює лише функції реєстрації та контролю, при цьому не фінансує галузь і не збирає кошти, а громадськість контролює процес переробки.

Так, в Німеччині постачальники через «систему спільного збору батарей» забезпечують муніципалітети і роздрібних продавців скриньками, фінансують логістику зібраного матеріалу, сортування і переробку. Громадськість і державні органи здійснюють нагляд. В Італії не лише запровадили систему роздільного збирання відходів, а й організували спеціальні пересувні станції для збору відпрацьованих батарейок, мобільних телефонів, холодильників та іншого обладнання. «Ви телефонуєте, чи замовляєте збір через інтернет, виставляєте техніку на вулицю, а незабаром приїжджає машина і її забирає. Там розуміють, що це ресурсоцінні компоненти - переробка тонни мобільних телефонів приносить прибуток в районі $15 тис.», – каже Денис Павловський.

В Швейцарії, за його словами, обов’язки збору відпрацьованого електричного та електронного обладнання розділені на дві стадії: держава відповідає за збір, а приватна компанія – за транспортування і утилізацію. Виробник покриває усі витрати. В Польщі за викидання батарейок у смітник накладають штраф, еквівалентний 1250 грн., а роздрібні магазини, площею понад 25 кв. м зобов’язані встановити контейнери для збору відпрацьованих елементів живлення. Польське законодавство також передбачає обов’язкову передачу відпрацьованого електронного та електричного обладнання спеціалізованим організаціям, які отримують від виробників кошти на його утилізацію.

Випередили Україну у питанні утилізації електротехніки й інші сусіди ­– білоруси. У Мінську до тих, хто не має можливість самостійно доставити несправну стару техніку на переробку, за викликом може приїхати безкоштовне таксі.

Втім попри напрацьоване законодавство і притаманну європейцям свідомість, із 9 млн. тонн відпрацьованого обладнання, яке щороку накопичується в країнах ЄС, з дотриманням правових та екологічних норм переробляють менше 40%, розповідає керівник напрямку «Безпечне регулювання небезпечних хімічних речовин та відходів» Всеукраїнської громадської організації «Мама 86» Ольга Цигульова. «Якщо ЄС, маючи потужну законодавчу базу, переробляє тільки до 40%, то в Україні розпочинати вибудовувати галузь поводження з електронними відходами слід зі створення законодавства», – відзначає активістка.

За її словами, українська сторона погодилась адаптувати наше законодавство до європейського, однак, процес відбувається повільно, а загальнодержавна програма поводження з відходами на 2013-2020 роки через брак фінансування не діє.

Перші кроки

Найбільше змін в українському законодавстві чекають у Львові. Міська влада, не сподіваючись на підтримку держави, взялась за створення муніципальної системи поводження з електронними відходами. Місто виграло на цей проект 700 тис. євро гранту від Європейського Союзу.

Як розповіла Оксана Війтик, вже оголошений тендер на закупівлю лінії для переробки ртутних ламп. Якщо таке комунальне підприємство запрацює, то буде першим в Україні, а потужностей обладнання вистачить для утилізації ламп з усього західного регіону.

«Ми вже напоготові купівлі лінії і її запуску. Перше питання, яке стоїть сьогодні – отримати ліцензію від Мінекології, адже збирати їх в окремі контейнери не можна», – каже Оксана Війтик.

Як виявилось, саме документація стала найбільшою проблемою в реалізації цього проекту. Через це, він і досі на стадії «по середині». «Ми на такій стадії – по середині. Ми зіштовхнулись з проблемою: ми маємо постачальника-виробника, маємо відходи, маємо логістику, але ми не маємо ліцензії. Ми закупили два екобуси, які будуть їздити містом і збирати ці небезпечні відходи, але для цього нам необхідна ліцензія», – зазначає Війтик.

Жінка впевнена, будь-яке підприємство з утилізації електронного сміття в Україні буде успішним, варто лише розпочати: «Я щаслива, що у Львові буде індустріальний парк, ми готові навести європейський досвід, щоб показати – такі підприємства є прибутковими там і будуть прибутковими в нас».

Автор: Мар’яна Білозір
Джерело: vgolos.com.ua

Iз 2 до 11%...

До 2020 року Україна планує у п’ять разів збільшити частку відновлювальної енергетики в енергобалансі країни

Альтернативній енергетиці хочуть додати міці. Так, депутатам пропонують розширити список компаній, які працюють в Україні за «зеленим» тарифом. Відповідні зміни містяться в зареєстрованому в парламенті законопроекті №2946 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії». В пояснювальній записці до нього сказано, що до червня 2013 року українська влада має розробити Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року. У ньому частку альтернативної енергетики в енергобалансі країни буде встановлено на рівні 11%. «Беручи до уваги поточний внесок відновлюваних джерел енергії на рівні 2% (згідно енергобалансу України за 2011 рік), це означає більш ніж п’ятикратне зростання виробництва енергії з відновлюваних джерел за відносно короткий проміжок часу. Таким чином, постає необхідність у запроваджені додаткових стимулів щодо активізації розвитку сектору відновлюваних джерел енергії в Україні», — сказано в пояснювальній записці законопроекту.

Для цього, на думку розробників, потрібно: збільшити коефіцієнт «зеленого» тарифу для електроенергії, виробленої з біогазу; розширити термін «біомаса» (включати до нього не тільки відходи лісового та сільського господарства, а й продукти з них: дрова, пелети/гранули, тріска, енергетична верба як паливо для ТЕЦ/ТЕС на біомасі, силос кукурудзу); зменшення місцевої складової в загальних обсягах закуповуваному обладнанні для таких об’єктів тощо.

Крім того, не вирішеним залишається питання встановлення «зеленого» тарифу на електроенергію, вироблену з побутових відходів та при сумісному спалюванні біомаси та викопного палива. За підрахунками розробників документу, понад 65% по масі і більше 50% по енергії в побутових відходах складає біомаса. Тому отримана з них енергія — відновлювальна. «При «зеленому» тарифі терміни окупності сучасних сміттєспалювальних заводів скоротяться до 10 років (без суттєвого підвищення тарифів за утилізацію побутових відходів) і можуть стати цікавими для інвестування», — йдеться в пояснювальній записці про запровадження такого тарифу для цього напрямку. Що ж, документ цікавий і неоднозначний, тому й викликає різні оцінки навіть в таборі самих розробників. Прокоментувати основні його положення «День» попросив екс-міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Анатолія Близнюка:

Альтернативна енергетика розвивається в Україні давно. Є підприємства, які виробляють чисту енергію та потрібне для її виробництва обладнання. Це правильно, бо вписується в загальносвітовий тренд. Наприклад, Європа ставить перед собою завдання за кілька років довести частку альтернативної енергетики до 20% у загальній системі енергобалансу. Ми також рухаємося в цьому тренді. Законопроект покликаний сприяти прискореному розвитку виробництва альтернативної енергії, наприклад, з відходів. Ще одна тема — сміттєспалювальні заводи. Сьогодні багато дискутують про це, але в світі є багато позитивних прикладів. Наприклад, у Монако в центрі міста розміщено завод, на який звозять сміття і спокійно без шкоди для здоров’я людей і довкілля його утилізують. А що в Україні? Перспектива засмічення мільйонів квадратних кілометрів землі побутовими відходами нікого не приваблює. Відходи потрібно переробляти. У світі як мінімум 30% всього сміття проходить вторинну переробку. Україна також має цим займатися. Як цього досягнути? Стимулами. З другого боку, попри те, що я є одним з ініціаторів законопроекту, я підтримую його не повністю. Наприклад, не згодний з пунктом про те, що частку обладнання місцевого виробництва для альтернативних об’єктів треба зменшувати. На мій погляд, в Україні виробляється достатньо такого якісного обладнання, і його треба використовувати.

Автор: Наталія Білоусова, «День»
Джерело: day.kiev.ua

Краса без жертв. Приклад Німеччини

Європа давно показує приклад, як цивілізацію поєднувати з природою, і робити комфорт органічним. Німці прагнуть органічності в усьому і дедалі частіше віддають перевагу красі без жертв. Крім того що органічна косметика натуральна і не забруднює організм хімікатами, вона ще й вигідна, адже не викликає алергії, а тому підходить усім.
Компоненти екокосметики вирощують без мінеральних добрив, а врожаї збирають вручну. Найчастіше використовують антисептичну олію чайного дерева, календулу, авокадо, какао, мигдаль. Органічність для німців починається з самої людини, а тому такі засоби є у всіх екомагазинах.




















А ще тут німці можуть купити все для дому. Приміром, ця крамниця починала з екоматраців, нині – це найпопулярніший товар. Їх тут, на відміну від України, не називають по-рекламному гучно – ортопедичні, тут кожен вибирає найзручніший для себе.

«Ось натуральний латекс, екологічні вовна та бавовна, а це кокос, який використовується для компактності. Ми маємо різні види матраців. У деяких більше латексу. Такі матраци зручні для літніх людей та тих, хто любить спати на боці, адже тоді потрібна підтримка плечам», – каже співробітниця крамниці органічних товарів для дому Нанна Шпернау.

Любителі органічного сну високо цінують меблі з альпійської сосни, одяг з натурального кашеміру, льону, бавовни, та екоштори оригінальної форми.

«Ось це останній писк моди в Німеччині. Коли ви повертаєтеся додому, це те, чого ви хочете. Їх дуже цікаво компонувати, у мене вдома вже є ось такі, але блідо-зелені та білі з зеленими квітами.. З ними навіть легше дихається», – говорить місцева мешканка Даяна Лойкерт.

Органічними продуктами наповнені і, так звані, крамниці fair trade або взаємної вигоди. Сюди надходить товар лише з найбідніших країн. Ціну для них формують так, аби виробникам вистачало на харчування, житло, освіту для дітей. Тут є іграшки та кухонне начиння із уже використаних речей: банок, газет, пляшок. 80% чаю та шоколаду, а ще екоодяг, іграшки та сувеніри в цьому магазині – стовідсотково натуральні.

«Ось цей чай збирають 200 об’єднаних індійських сімей – так легше. Соціальні стандарти fair trade не передбачають винятково органіку, але наші покупці раді такій високій якості. Органіка піклується про планету, fair trade – про людей, а отже вони наче працюють плече до плеча», – каже співробітниця крамниці взаємовигоди Лена Бернхардт.

Органічний крам у Німеччині коштує, як будь-який високоякісний, однак не значно дорожче за звичайний. І європейці часто обирають саме екотовари, аби бути ближчими до природи.

Джерело: fakty.ictv.ua

Житомирські родовища: нові робочі місця чи зона екологічного лиха?

Розвивати економіку краю за рахунок видобутку титанових руд мають намір на Житомирщині. За даними Фонду держмайна, за минулий рік Іршанський та Вільногірський гірничо-збагачувальні комбінати поповнили держбюджет на понад півтори сотні мільйонів гривень. На самому підприємстві збираються нарощувати потужності. Тим часом, в області діють ініціативні групи, які переконують – такий видобуток небезпечний для життя і здоров ’ялюдей, що мешкають поблизу. 

Сьогодні на Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті на Житомирщині, який орендує підприємство «Кримський Титан» Дмитра Фірташа, за офіційними даними, працює понад дві з половиною тисячі осіб. Середня зарплата – чотири тисячі гривень. Підприємство для регіону життєво необхідне, переконує заступник голови Житомирської облдержадміністрації Віктор Куницький.

«Якби ми прийшли і сказали мешканцям Іршанська, що ми закриємо ГЗК, це було б великим соціальним потрясінням, бо люди звикли до того, що це підприємство є містоутворюючим, що люди там отримують великі соціальні гарантії», – говорить він.


Куницький заохочує збільшення видобутку титанових руд, наполягаючи на користі від таких підприємств для бюджету області. Тим часом на Житомирщині діють ініціативні групи громадян, які протестують проти нарощування виробництва. За їхніми даними, геолого-розвідувальні роботи перед початком видобутку проводить НАК «Надра України». Влітку Житомирська облрада надала компанії дозволи на розробку Красноріченського, Паромівського, Лівобережного, Злобицького і Тростянецького родовищ ільменіту. Обробляти видобуту руду зможуть на Вільногірському або Іршанському комбінатах.

"В Україні відновлення земель не проводить ніхто" – еколог 

Активісти кілька разів пікетували Житомирську обласну раду з вимогою не давати згоду на розробку нових родовищ. У криницях сіл неподалік через них може зникнути вода, стверджує активіст руху «Врятуємо Полісся!» Станіслав Гуменюк.

«Якщо будуть запущені всі ці проекти, через 10-15 років із унікальної території Полісся просто зроблять пустелю», – вважає він.

У облдержадміністрації, однак, заявляють, що жодних скарг на шкоду довкіллю до них не надходило.

За словами головного інженера Іршансього комбінату Миколи Васяновича, розробка покладів титанових руд ведеться на шести кар’єрах, потім сировина обробляється на двох збагачувальних фабриках. Після завершення видобутку підприємство проводить рекультивацію, тобто повертає ділянку до її попереднього стану. Тому, за його словами, інформація про небезпеку для людей і довкілля – брехня.

У відновлення пошкоджених промисловим видобутком територій не вірить голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко. За її словами, наслідком збільшення видобутку титанових руд, зокрема, ільменіту, стане погіршення якості питної води.

«З державного бюджету щороку виділяються кошти на проведення рекультивації, вивезення небезпечних відходів. За останні 20 років на жодному об’єкті не було проведено відновлення порушених територій», – зазначає Тимочко у коментарі Радіо Свобода.

Питання в екологів викликає не тільки ільменіт. На думку Тетяни Тимочко, видобування житомирського граніту, який відомий і за кордоном, також відбувається із великою шкодою для довкілля.

«Copyright © 2011 RFE /RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа /Радіо Свобода»
Джерело: radiosvoboda.org

У сфері екології в Україні панує правовий нігілізм – експерт

У Києві робоча група екологічних неурядових організацій представила результати оцінювання національної екологічної політики за 2011 рік. Робота над звітом за поточний рік триває й досі. За підсумками доповіді, головними проблемами в екологічній сфері є галузевий підхід у державному управлінні, недосконале законодавство і небажання влади вести діалог з громадськими організаціями довкілля. Новий міністр екології на презентації не з’явився, але у своєму зверненні пообіцяв, що новий уряд працюватиме над поліпшенням ситуації. Тим часом активісти схильні просити допомоги в іноземних організацій.

В Україні громадська оцінка національної екологічної політики проводиться вдруге. Першу таку доповідь презентували 2003 року, але тоді влада проігнорувала цей документ, а система державного управління в сфері екології відтоді лише погіршилась. Тож неурядові природоохоронні організації створили робочу групу, яка сьогодні представила результати оцінювання екополітики України за 2011 рік.

Ганна Голубовська-Онісімова, експерт від Проекту секторальної бюджетної підтримки ЄС, за сприяння якого відбувалося оцінювання, наголосила, що такий моніторинг – одне із завдань зовнішньої політики України.
«Публікація громадської оцінки національної екологічної політики за 2011 рік до кінця 2012 року є вимогою угоди про фінансування між Україною та ЄС», – каже вона.

«Екологічна політика не є пріоритетною для держави» – редактор доповіді 

Головний редактор доповіді, член ради Національного екологічного центру України Віктор Мельничук вважає, що основними проблемами національної екологічної політики є галузевий підхід в державному управлінні, відсутність аналізу екологічної ситуації та політизація природоохоронної сфери. Він наголошує, що сьогодні екологічна політика не є пріоритетною для держави.

«Наша країна спрямувала свій розвиток на економіку, на отримання прибутків, і ми знаємо, куди ці прибутки йдуть. Окрім цього, вже давно спостерігається правовий нігілізм. Це означає, що природоохоронне законодавство можна не виконувати, і ніхто не несе за це відповідальність», – каже Віктор Мельничук.

Новий міністр екології та природних ресурсів Олег Проскуряков на презентацію доповіді не з’явився. Утім, у своєму зверненні він наголосив, що цього разу уряд врахує усі рекомендації та зауваження, викладені у доповіді.
«Міністерство забезпечує своєчасність розгляду звернень громадян. Уряд країни приділяє значну увагу питанням співробітництва з громадськими інституціями», – йдеться у зверненні.

Просити допомоги у влади марно – еколог

Громадські природоохоронні організації таким заявам із профільного відомства не довіряють. Еколог Михайло Довбенчук представляє «Зелений рух «Карпати», який намагається врятувати місто Калуш від екологічної катастрофи. Зараз Михайло Довбенчук звернувся до Програми розвитку ООН в Україні з проханням запросити іноземних фахівців для проведення моніторингу. Адже точних даних про екологічну ситуацію немає, а просити допомоги у влади – марно, каже активіст.

«Це єдиний порятунок, тому що санстанції, обласна, міська і центральна адміністрації усе приховують і надають фальшиві дані. Окрім того, вони не надають нам можливості робити експрес-аналізи на вміст гексахлорбензолу та засолення, які робили іноземні спеціалісти», – скаржиться еколог.

Олена Кравченко, виконавчий директор міжнародної благодійної організації «Екологія – Право – Людина» вважає, що захистити довкілля, послуговуючись нинішнім екологічним законодавством, неможливо. На її думку, потрібно повертати низку законодавчих позицій, які були у 90-х роках, наприклад, екологічну експертизу. Вона наголошує, що гідні законопроекти, розроблені українськими та європейськими фахівцями, є. Однак владі поки що невигідно перетворювати їх на закони.

«Copyright © 2011 RFE /RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа /Радіо Свобода»
Джерело: radiosvoboda.org

Після Кіото. На кліматичному саміті в Катарі світ показав, що не може врятувати себе від глобального потепління

Конференція ООН з питань зміни клімату яка відбулась на початку грудня  в катарській столиці Доха завдала удару по економічній основі Кіотських угод - міжнародній торгівлі правами на викид в атмосферу вуглекислих газів.
Без економічної основи вся система Кіото виглядає не більш ніж декларацією про наміри, а для України це означає перспективу втратити головну перевага, яку вона отримала, підписавшись під Кіотськими домовленостями.

Можливість заробити на "торгівлі повітрям" свого часу подавалася як головний аргумент на користь ратифікації протоколу. Цифри називалися найрізноманітніші - від $ 50 млрд. до $ 100 млрд. Однією з головних причин провалу нинішнього саміту стала позиція делегації США. Глава американської делегації Тодд Стерн в черговий раз заявив, що його країна зараз не готова виділяти нові кошти на боротьбу зі змінами клімату.


Цього разу позицію Вашингтона підтримало і більшість інших розвинених країн. Навіть ЄС, який останні роки перебував на піку боротьби з глобальним потеплінням, визнав, що коштів на інвестиції в нові технології боротьби із зміною клімату більше немає. За даними Європарламенту, європейці зможуть зібрати ще $ 6 млрд. на допомогу країнам, що розвиваються, і це будуть останні гроші.

З іншого боку, країни Азії, Африки та Океанії в черговий раз нагадали, що рік тому на зустрічі в південноафриканському Дурбані їм пообіцяли до 2020 року виділити $ 100 млрд. допомоги. Ці вимоги підтримали і Індія з Китаєм - саме на їх території знаходяться 16 заводів, викиди від яких складають 40% всіх парникових газів у світі. У результаті переговори, що тривали майже шість років між 194 державами, знову зазнали фіаско.

Навіщо ж знадобилося американцям (мало хто сумнівається в тому, що ідея альтернативного угоди належить США) робити підкоп під Кіотські угоди? Ну не підписали і забули, як мовиться, не їх проблема. Але причини, зрозуміло, є. Причому причини як економічні, так і політичні.

Антикіотізм

Ще в 2007 році представники більшості країн світу збиралися в Балі, де вперше озвучили бажання до закінчення першого періоду Кіотського протоколу підписати новий документ з більш амбіційними цілями. Тоді, на думку глави дослідницької служби National Center for Policy Analysis Стерлінга Бруннета, розвинуті країни могли дозволити собі говорити про екологію і роздавати обіцянки. "Особливо ЄС, який в Балі обіцяв знизити свої викиди до 2020 року на 30%. І постійно переконували США, що потрібно зробити те ж саме", - розповідає експерт "Інвестгазеті". Вашингтон тоді проігнорував конференцію, пояснюючи це тим, що не ратифікував Кіотський протокол, і скорочення викидів завдадуть удару по економіці країни. Виступаючи в кінці 2007 року перед Конгресом, Джордж Буш заявив, що економічні втрати від такого кроку можуть скласти 3% ВВП.

З настанням кризи головною зміною у світовій екологічної дипломатії було те, що країни, що розвиваються почали ще наполегливіше просити грошей. Представники Ліги неприєднаних держав заявили, що найбіднішим країнам потрібно отримувати не менше $ 40 млрд. на рік, щоб тримати ситуацію під контролем. Крім того, країни відчули, що потрібно швидко підписувати новий договір, щоб отримати уявлення про те, що буде далі з земним кліматом.

Але на першому ж великому саміті в Копенгагені в 2009 році відбувся гігантський провал. Країни ні про що не змогли домовитися. На думку Джонатана Ліна з Intergovernmental Panel on Climate Change, лідери ЄС, які організували цей саміт, переоцінили прагнення США до реформ під керівництвом тоді тільки обраного Барака Обами. Крім того, до саміту в ООН підготували доповідь, згідно з якою тільки Європа намагається виконувати свої екологічні зобов'язання, але і вона далека від того, щоб скоротити свої викиди на 8% в порівнянні з 1990 роком. Решта ж держав просто використовують екологічні проекти для того, щоб отримувати міжнародну допомогу.

Наступні два роки змінили і позицію ЄС. На саміті в Дурбані (в 2011 році) делегація Євросоюзу заявила, що з $ 20 млрд., які ЄС виділив на допомогу Африці, тільки 30% коштів було витрачено на екологію. Інші зникли.

Тоді ж експерти стали помічати, що в Брюсселі все менше говорять про зміни клімату та все більше думають про те, як би списати борги проблемних економік. "Якщо раніше в ЄС говорили, що зможуть дати гроші на мінімізацію наслідків зміни клімату і самі будуть вести політику зниження викидів, то тепер ця риторика змінилася. Адже в одній тільки Великобританії переоснащення енергетики буде коштувати до $ 17 млрд. у наступні 10 років ", - говорить Тіммонс Робертс, старший аналітик Інституту Брукінгса.

У США, як і раніше, скептично ставляться до всіх міжнародних екологічних ініціатив. Крім того, на думку експертів Ради з зовнішньої політики, зараз в Палаті представників переважають республіканці, а вони завжди були проти виділення грошей на боротьбу зі зміною клімату. Тому на зустрічі в Катарі США заявили, що також не будуть брати на себе додаткові міжнародні зобов'язання, а краще самі знизять викиди. Тим більше що міжнародні гроші йдуть в  далеко не бідні країни.

"Виживання найтовстіших"  - скульптура данського художника Йенса Галшіота в гавані Копенгагена. Скульптура являє собою гладку фігуру богині правосуддя, що символізує багатий індустріальний світ, яка сидить на спині худого, виснаженого африканця. (AP/Peter Dejong)

Проте професор британського Букінгемського університету Джуліан Морріс вважає, що вся справа у великій політичній грі. Ініціатива Вашингтона дійсно схожа на спробу вивести азійські економіки, і в першу чергу китайську, з під контролю Кіотського протоколу. За нинішнього ступеня інтеграції стан американської економіки багато в чому залежить від стану економік азійських "тигрів". І США не зацікавлені в різкому зниженні економічного зростання в Азії, і зокрема в Китаї.

Ще менше вони зацікавлені в тому, щоб Китай в рамках кіотського процесу потрапив під контроль якоїсь "третьої сторони" - скажімо, ЄС.

У цьому інтереси США розходяться з європейськими. Євросоюз, економіка якого є слабшою від американської, прагне обмежити можливості Китаю, чиї товари широкого вжитку за рахунок низьких цін успішно конкурують з європейськими на світових ринках. А обмеження на техногенні викиди за Кіотською угодою могли б стати зовнішнім гальмом зростання китайського виробництва.

Багаті проти багатих

Головними одержувачами міжнародної допомоги в сфері екології залишаються країни, що розвиваються, на чолі яких стоять Китай та Індія. Зараз це особливо дивно, так як Пекін хоче зайняти місце другої за обсягом економіки в світі, а ВВП Індії за 10 років зріс майже на 100%.


Разом з тим ці гіганти знаходяться в одній групі з острівними "карликами" Науру або Мальдівськими островами, які повільно йдуть під воду. А економічна допомога розподіляється нерівномірно.

З іншого боку, розвинуті країни самі пообіцяли довести до 2020 року розмір економічної допомоги до $ 100 млрд. Але поки змогли зібрати лише $ 11 млрд. У 2013 році доведеться виділити ще $ 21 млрд., а в 2015-му сума "пожертвувань" складе не менше $ 41 млрд. В умовах кризи зробити це буде практично неможливо. Тому в Катарі розвинені держави запропонували знизити обсяг допомоги до $ 60 млрд. Китай, у свою чергу, намагається сформувати і свій внутрішній ринок квот по викидах парникових газів. Пекін спочатку не брав на себе зобов'язань по скороченню викидів і тому зараз активно може постачати свої квоти на світові ринки. І, за прогнозами Всесвітньої організації співробітництва та розвитку, до 2020 року Піднебесна зможе зайняти більше 46% світового ринку квот. При цьому Китай ще й отримує міжнародну допомогу.

"Саме тому розвинені країни хочуть переглянути всю систему боротьби з потеплінням. Вона, швидше за все, буде базуватися на внутрішніх реформах в самих країнах і двосторонніх договорах", - вважає Стерлінг Бруннет.

Чорний день календаря

Позиція України на екологічному саміті виглядала, м'яко кажучи, консервативно, відстоюючи право і надалі торгувати невикористаними квотами. Київ в рамках Кіотського протоколу отримав квоту на рівні викидів 1990 року. І зараз, за ​​даними екологічних організацій, досяг лише 41% викидів від цього рівня. Тому зараз Україна намагалася отримати дозвіл торгувати квотами до 2020 року, якими не змогла скористатися раніше. У Катарі їй не вдалося провести це рішення, і тепер ситуація для країни істотно ускладниться.

Українська делегація під керівництвом міністра екології Едуарда Ставицького так і не домоглася права вільно торгувати залишившимися квотами

Японія, Іспанія, а також низка інших основних покупців квот на глобальному ринку публічно зобов'язалися більше не купувати чужі тонни СО2, а спробувати зберегти власні викиди. Крім того, в останні роки на ринок вийшли Росія, Канада і Нова Зеландія, які хочуть отримати до 2015 року не менше 40% ринку.

А Україні тепер буде складніше витрачати гроші, які вона отримує на екологічні проекти. У майбутньому, на думку більшості експертів, новий договір навряд чи буде підписаний. В кінці 2012 року, коли закінчиться перший етап Кіотського протоколу, світ опиниться в ще більшому невіданні щодо свого екологічного майбутнього. За даними ООН, незабаром на боротьбу з потеплінням треба буде витрачати не менше $ 15 млрд. на рік. І ця сума зростатиме з року в рік. Але навіть у цих умовах політики не поспішають домовлятися, сподіваючись, що кліматичного колапсу не станеться.

Джерело: investgazeta.net

Дослідження: Економічна криза сприятливий фактор для екології

Укладачі щорічного екологічного рейтингу вирішили нікому не присуджувати перші три місця. Очолила список Данія, яка зайняла 4-у позицію. Німеччина опиналась на 8-му, Україна на 19-му, а Росія - на 56-му місці.
Німецька екологічна організація Germanwatch в понеділок, 3 грудня, опублікувала щорічний світовий рейтинг індексу захисту клімату. Як і в останні роки, перші три позиції знову залишилися незайнятими, повідомляє інтернет-портал Spiegel Online. Рейтинг, представлений на екологічному саміті в Досі, відображає активність окремих країн у боротьбі з потеплінням клімату.

На думку активістів-екологів, на даний момент жодна з країн світу не вживає достатніх заходів щодо захисту клімату. Цим і пояснюється те, що місця "медалістів" в рейтингу Germanwatch залишилися незайнятими. У той же час, як йдеться в доповіді, Європа справляється із завданням по захисту клімату краще за всіх у світі. Причинами цього екологи називають економічну кризу і відносно хорошу політику в питаннях екології, вказує агентство DPA.


Найвищу позицію у рейтингу - четверте місце - зайняла Данія. На п'ятому виявилася Швеція. Значно поліпшила свої позиції Португалія, піднявшись на шосте місце. На думку експертів, в першу чергу це пояснюється економічною і фінансовою кризою. Ці ж причини вплинули і на рейтинг інших проблемних країн: Іспанії, Італії, Ірландії та Греції, де промислове виробництво у зв'язку з важкою економічною ситуацією в останній час значно скоротилося.

Позиції Німеччини в актуальному рейтингу, навпаки, погіршилися, вона посіла 8-е місце (6-е в 2011 році). На 19-му місці опинилася Україна. У списку з 61 країни Росія зайняла 56-е місце.

Щорічний рейтинг "Індекс захисту клімату" складається на основі аналізу фактичних викидів СО2, динаміки виробництва емісійних газів, а також екологічної політики 58 індустріальних держав і країн з економікою, що розвивається. Учасники рейтингу в цілому виробляють 90 відсотків СО2, що викидається щорічно в атмосферу.

Джерело: dw.de

Відновлювана енергетика України: Попелюшка чи Фея?


Енергетична стратегія — інтегрована модель дій держави, спрямована на досягнення цілей національної безпеки та задоволення енергетичних потреб суспільства, економіки і держави, що має бути гармонізована з іншими базовими державними стратегіями. Тому Енергетична стратегія України не може бути винятково галузевим документом для профільного міністерства та інших відомств і організацій економічного блоку уряду.

Розробка Енергетичної стратегії мала би базуватися на засадах Стратегії національної безпеки, Стратегії економічного розвитку та з урахуванням положень чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» і Договору Енергетичного співтовариства, який має силу закону. Щодо останнього документа, то його положення фігурують у розробленому продукті.

Що ж стосується Стратегії економічного розвитку, то вона в Україні відсутня, а її замінником лише умовно можна вважати Програму економічних реформ на період 2010—2014 років: «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», оскільки вона є документом програмного характеру, що конвертує передвиборні обіцянки кандидата в президенти в платформу дій до наступних виборів. Часовий горизонт Енергетичної стратегії є значно більшим, ніж п’ятирічний термін президентства.

Якщо розробники Енергостратегії керувались означеною програмою, то варто зауважити, що виготовлений ними продукт суперечить деяким її базовим орієнтирам. Так, у програмі сформульовано індикатор успіху президентських реформ: «Збільшення видобутку нафти й газового конденсату до 4,7 млн. тонн на рік, природного газу до 23 млрд. кубометрів на рік до 2014 року». Але пропонований розробниками проект пропонує зовсім іншу перспективу, за якою президентського орієнтиру по нафті не буде досягнуто, бо 3,6 млн. тонн нафтовидобутку передбачається лише у 2030-му, а не у 2014 році. Прогноз видобутку газу в обсязі 24 млрд. кубометрів є перспективою 2020 року, але аж ніяк не 2014-го.

Таким чином, виникає запитання: або пропонований розробниками продукт свідомо спрямований на ігнорування індикаторів реформ президента України, або сама програма реформ є популістським продуктом, відірваним від реальності, або ж обидва продукти являють собою недосконалі розробки.

Відновлювана енергетика: запрограмована доля Попелюшки

«Розвиток енергетики на основі відновлюваних джерел енергії є важливим напрямком, який підвищує рівень енергетичної безпеки і знижує антропогенний вплив на навколишнє середовище. Передбачається збільшення частки відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) у загальному балансі встановлених потужностей до рівня близько 10% до 2030 р… Цільовий показник сукупної потужності нетрадиційної та відновлюваної енергетики до 2030 р. складе щонайменше 10% від встановленої потужності…» — записано у проекті так званої оновленої Енергетичної стратегії України.

Індикативна прогнозна частка ВДЕ у 10% є, по суті, запрограмованою долею Попелюшки для відновлюваної енергетики в Україні. Звісно, виникає запитання — чому 10%? Важливий момент: ідеться про частку встановлених потужностей електрогенерації.



Якщо ж звернути увагу на частку у виробництві електроенергії, то за базовим сценарієм у 2030 році частку ВДЕ заплановано на рівні лише 4,6%. Це означає, що у загальному енергобалансі України ця частка буде взагалі мізерною. А от, наприклад, у відомій програмі ЄС 20:20:20 частка ВДЕ у загальному енергобалансі Євросоюзу має досягти 20-відсоткового рівня вже у 2020 році. Організація ООН з промислового розвитку (UNIDO) розробляє програму 30/30/30 — збільшення частки ВДЕ з нинішніх 13 до 30% у світовому енергобалансі до 2030 року.

Низка американських та європейських учених погоджуються з оцінкою, що головна енергетична перспектива чисельно зростаючого людства (понад 9 млрд. у 2050 році) пов’язана саме з ВДЕ і переважною мірою — із сонячною енергетикою. Вважається, що людство поступово проходить етапи використання різних енергоносіїв відповідно до їх фізичного стану — твердого, рідкого, газоподібного. Так, від деревини, торфу, вугілля цивілізація перейшла до спалювання рідинних видів палива — нафти та похідних нафтопродуктів, а з ХХ століття увійшла в метанову еру.

Однак вичерпаність енергоресурсів карбон-гідрокарбонної групи (вугілля, нафта, газ), інтенсивне зростання народонаселення, бурхливе збільшення питомого енергоспоживання в країнах третього світу та необхідність обмеження емісії вуглекислого газу в атмосферу змушує людство вже сьогодні думати про ВДЕ — і передусім це енергія вітру, сонця, біомаси та земних надр (геотермальна).

За деякими прогнозами, найперспективнішою є солярна (сонячна) енергетика. Німецька консультативна рада з глобальних змін прогнозує, що вже з другої половини поточного століття енергія ВДЕ займатиме дедалі більш домінуючі позиції у світовому енергобалансі (див. рис. 1) з перспективою у 64% для сонячної енергетики наприкінці століття.

Навіть традиційно консервативне і надобережне у своїх прогнозах Міжнародне енергетичне агентство прогнозує, що у 2060 році третина світового виробництва енергії може бути саме солярного походження.


Попри те, що існують певні сумніви стосовно подібних сценаріїв, слід зауважити, що розвиток солярної енергетики у тій чи іншій країні вже на сьогодні стає символом її технологічного розвитку і сприяє вирішенню питань автономного енергопостачання. У тому числі при видобутку вуглеводневих енергоресурсів, коли завдяки сонячній енергії відпадає необхідність прокладати кілометри кабелів електроживлення від віддалених ЛЕП — достатньо встановити сонячні панелі та дизель-генератор на нічний час.

Експерти не є одностайними щодо досягнення у 2020 році для ЄС-27 у цілому показника частки ВДЕ у 20% (станом на 2010 рік він становив 12,4%). Проте реальні успіхи європейських країн за останні два роки дають більше аргументів оптимістам. Адже десять країн Євросоюзу вже перевищили цю планку чи впритул наблизилися до неї ще 2010 року. Це Швеція, Латвія, Фінляндія, Австрія, Португалія, Естонія, Румунія, Данія, Словенія та Литва. Локомотив ЄС та четверта економіка світу Німеччина ще у першому півріччі 2011 року досягла 20-відсоткового показника у виробництві власної електроенергії і є одним із лідерів розвитку цієї галузі в Євросоюзі. Італія торік мала близько чверті електроенергії з ВДЕ, Іспанія — близько третини, а Португалія ще 2010 року виробляла більше половини власної електроенергії із відновлюваних джерел. Останні дані Євростату станом на 2010 рік дають картину в по країнах — членах Європейського Союзу, подану на рис. 2.

Однак якщо взяти до уваги дані Європейської вітроенергетичної асоціації (ЕWEA), які свідчать, що у 2011-му з усіх введених у дію енергетичних потужностей у ЄС 71,3% становили ВДЕ, стає зрозумілим: Європа рухається до своїх цілей досить швидко. Наприклад, Італія, незважаючи на економічні труднощі, 2011 року стала світовим лідером із введення в дію сонячних потужностей — вона підключила до власної мережі аж 9 ГВт, збільшивши власну солярну енергетику за один рік у 2,7 разу. На 2012—2014 роки в Італії заплановано побудувати ще 2—2,5 ГВт фотовольтаїки.

І Україні тут є над чим замислитися. Звичайно, справа не в голих цифрах і не в гонитві за красивим показником. Справа в майбутній конкурентоспроможності України та наявності волі йти в ногу з технологічним прогресом, а не пасти задніх, зберігаючи величезну залежність від російських поставок вуглеводневого та ядерного палива.

На думку одного з найавторитетніших світових експертів у сфері альтернативної енергетики, архітектора системи «зеленого» тарифу Німеччини, депутата Бундестагу Ханса-Джозефа Фелла, Україні варто домагатися повного переходу на відновлювані джерела до 2030 року, у крайньому разі — до 2050 року. Експерт упевнений, що заяви про надмірну дорожнечу відновлюваної енергетики для України є безпідставними. «Нам часто кажуть, що розвиток відновлюваної енергетики — занадто велике навантаження для економіки. Це не так — відновлювана енергетика стабілізує економіку. Завдяки використанню ВДЕ створюються тисячі нових робочих місць, припиняється вимивання коштів на закупівлю викопних енергоносіїв за кордоном», — констатував він під час тематичного круглого столу у Києві у липні поточного року.

Якщо взяти до уваги останні оцінки ЄБРР, що були наведені в доповіді INOGATE в Брюсселі у березні 2012 року і присвячені ВДЕ, то потенціал України виглядає достатньо переконливо і щодо вітру, і з фотовольтаїки, і по біомасі. Технічно досяжний потенціал вітроенергетики України переважає аналогічний показник таких сусідніх країн ЄС, як Польща, Болгарія та Румунія. Гріх не скористатися тим, що Україна, яка за територією у 1,7 разу більша за Німеччину і має значно більше вільних неурбанізованих площ, має вищий від лідера європейської фотовольтаїки потенціал солярної енергетики.


Показовим для України є також досвід Франції, яка є країною з високим водним, вітровим і геотермальним потенціалом. І при цьому є незаперечним лідером з атомної генерації, яку вона дбайливо оберігає та розвиває, попри сумний досвід Чорнобиля та «Фукусіми». Здається, уряд Франції на цьому тлі мав би досить прохолодно ставитися до тематики ВДЕ, подібно тому, як він це продемонстрував стосовно покладів нетрадиційного газу, заборонивши його розробку. Однак у 2010 році країна стала другим у Європі виробником і другим споживачем відновлюваної енергетики після Німеччини. У 2010-му французький уряд виділив 1,3 млрд. євро на розвиток ВДЕ, здійснюється політика стимулювання провідних енергетичних компаній до подальшої розробки цієї тематики. Як наслідок, у 2010 році провідний енергетичний концерн «Електрісіте де Франс» (EDF) інвестував 3,3 млрд. євро на розвиток енергетичної галузі, з яких третину — на розробку атомних реакторів третього покоління і третину — на розвиток альтернативних джерел енергопостачання.

Вітрова енергетика є другим найбільш конкурентоспроможним сектором у Франції після гідроенергетики. Потужність французької вітрогенерації з 2002-го по 2009 рік збільшилася в 32 рази, тим не менш сектор займає лише 1,6% від загального енергоспоживання. Уряд Франції відкрив тендер на будівництво п’яти офшорних вітряних парків уздовж узбережжя Нормандії, Бретані, у Лангедоці та районі Луари до 2015 року потужністю 3000 МВт, які включатимуть 600 турбін.

За даними Європейської асоціації фотовольтаїчної індустрії (EPIA), потужність сектору сонячної енергетики у Франції за останні три роки збільшилася майже у 30 разів, з 85 МВт у 2008 році до 2,5 ГВт у 2011-му. Лише торік там було побудовано 1,5 ГВт сонячних станцій. Фотовольтаїка розміщується як у континентальній частині Франції, так і на острівних територіях, зокрема на Корсиці, і розвивається швидкими темпами: тільки 2011 року там було побудовано 1,5 ГВт сонячних станцій. Торік французьке Агентство розвитку (AFD) більш як 100 млн. євро спрямувало на підтримку плану розширення виробництва сонячних батарей потужністю 200 МВт у Марокко, що є ще одним кроком на шляху створення спільної енергетичної мережі Франції з Марокко та Іспанією. Загалом же Франція планує вже у 2020 році мати 23% ВДЕ у своєму енергобалансі.

Навіть Росія, відома своїми колосальними запасами вуглеводнів та достатньо прохолодним ставленням до тематики ВДЕ, передбачила в енергетичній стратегії до 2030 року, що «генерирующие объекты, использующие возобновляемые источники энергии, и гидроаккумулирующие электростанции» матимуть питому частку 17,7—19,1% у виробництві електроенергії. Це ненабагато менше від частки АЕС, яка передбачається на рівні 19,7—19,8% у 2030 році.

До українських справ

Що стосується України, то південні регіони країни (Донецька, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області та Крим), розташовані вздовж узбережжя Азовського та Чорного морів, мають найбільший потенціал ВДЕ. Серед поморських регіонів України Крим має найвищий технічно досяжний потенціал ВДЕ. За розрахунками НАЕР, в Криму можна отримувати 8,16 млн. тонн умовного палива (у.п.) енергії з ВДЕ, що могло б перетворити регіон з енергодефіцитного на енергопрофіцитний. Тільки потенціал вітроенергетики оцінюється в 4,7 млн. тонн у.п., що дає змогу більш як двічі покривати річні потреби півострова в енергії.

Однак на сьогодні 100% вугілля, 90% електроенергії, 45% газу та 96% нафтопродуктів постачається в АРК з материкової частини України. За даними НАЕР, загальний обсяг енергоспоживання АРК у 2009 році становив 1,907 млн. тонн у.п., що порівнянно із Сумською областю — 1,9 млн. та Рівненщиною — 2,0 млн. тонн у.п. Регіональна економіка Криму не така енергоємна, як, наприклад, індустріальні області: Донецька — 35 млн. тонн у.п. чи Дніпропетровська — 26,150 млн. та аграрно-промислові: Полтавська — 5,587 млн. чи Черкаська — 4,467 млн. тонн у.п. Енергетику Криму як регіону туристично-рекреаційного спрямування було б логічно розвивати при максимальному впровадженні потужностей генерації екологічно чистої енергії з ВДЕ, передусім сонця та вітру.

Механізмом реалізації проектів ВДЕ може стати Багатостороння група зацікавлених осіб з освоєння енергетичного потенціалу Помор’я при прем’єр-міністрові України. Ця група може бути створена за трипартнерським принципом: влада (центральна, регіональна, місцева) + інвестори (вітчизняні та зарубіжні) + неурядові організації (загальноукраїнські та регіональні).

Проект Енергетичної стратегії має бути ревізований і доопрацьований на платформах президентських структур, у рамках яких і здійснювалися розробка та погодження Стратегії національної безпеки та Стратегії економічного розвитку «Програма економічних реформ на період 2010—2014 років». У жодному разі документ не мали б розробляти під егідою галузевого міністерства і тим більше передоручати приватному «мізковому центру», бо це ідентифікується як «переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними» і є, згідно зі ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки», загрозою національним інтересам і національній безпеці України.

Частка ВДЕ в загальному енергетичному балансі України орієнтовно має бути в межах хоча б 15—20% до 2030 року, а не тих жалюгідних відсотків, як це передбачено проектом Енергостратегії. ВДЕ стають дедалі більш важливими продуцентами електроенергії. Вона, у свою чергу, стає дедалі більш необхідною в силу своєї універсальності. Основний недолік ВДЕ — слабка мережева сумісність з іншими видами генерації — стане їх колосальною перевагою у міру розвитку засобів накопичення та зберігання електрики. В електроенергетиці та на електротранспорті наближаються революційні зміни. Попереду — період трансформації значної частини транспорту на основі двигуна внутрішнього згоряння в беземісійний екологічно чистий електротранспорт. Вимальовуються основні низькоемісійні виробничі цикли електрогенерації майбутнього.

Виходячи з цього, базовим сценарієм енергетики України може стати в перспективі метано-відновлюваний, причому метан — не стільки природний газ традиційного видобутку, скільки нетрадиційний газ (газ щільних порід, сланцевий, метан вугільних товщ, а в перспективі — метан з газогідратів Чорного моря). Запрограмоване проектом Енергетичної стратегії аутсайдерство України має бути ліквідоване, якщо влада реально дбає про розвиток власної країни, а не окремо взятих вугільних ФПГ та китайських виробників устаткування для вугільної генерації. Адекватна частка ВДЕ в енергобалансі стане індикатором здатності України до майбутнього технологічного стрибка в наступному десятилітті.

Джерело: dt.ua

Новий «Чорнобиль» — у небезпечній близькості від Києва

Є думка, що ядерна промисловість — одне з найбільш екологічно чистих виробництв. Учені-фізики стверджують: 96% радіоактивних матеріалів можна переробляти й використовувати повторно. Однак у циклі переробки ядерного палива є чимало можливостей для витікання радіації. І зберігати його далеко не так безпечно, як про це говорять учені й чиновники.


На початку березня нинішнього року президент Віктор Янукович підписав Закон «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій».

Згідно з проектом, у безпосередній близькості від Чорнобильської АЕС (і практично за сто кілометрів від Києва) буде побудовано спеціальне сховище для тривалого зберігання ядерних відходів. Таке сховище розміщуватиметься в зоні відчуження ЧАЕС між колишніми селами Стара Красниця, Буряківка, Чистогалівка та Стечанка Київської області.

Планується, що радіоактивне паливо зберігатиметься у спеціальних контейнерах з допомогою технології поверхневого «сухого» зберігання із застосуванням двобар’єрної системи його ізоляції.

Як стверджують ініціатори проекту, перевозитимуть ядерне сміття у спеціальних вагонах із нержавіючої сталі, в бетонних капсулах. А саме сховище перебуватиме під цілодобовим відеоспостереженням. Рівень температури й вологості проконтролюють спеціальні датчики.

За словами губернатора Київської області Анатолія Присяжнюка, небезпеки від цього проекту — жодної, сама вигода. Адже 10% від плати за поховання відходів ітиме на соціальні проекти й розвиток інфраструктури в наближених до Чорнобиля районах. А це — нові робочі місця для людей, котрі живуть у 30-кілометровій Чорнобильській зоні.

Але не все так райдужно. У більшості країн відходи атомної енергетики зберігаються у спеціально обладнаних для цього місцях, часто — глибоко в скелях або під землею. Наприклад, Франція звозить ядерне сміття на острови Тихого океану, США — у пустелю Невада, Росія зберігає радіоактивні відходи в Сибіру. Головний принцип таких сховищ: вони не рятують на 100% від виникнення аварій, але дають гарантію мінімізації людських жертв у разі вибуху чи витікання радіації.

В Україні, яка 25 років тому найбільше постраждала від Чорнобильської катастрофи, до заходів безпеки ставляться значно легковажніше. Це при тому, що екологи не втомлюються доводити до відома керівництва профільного міністерства і київської влади небезпеку такого рішення. Фахівці перелічують ризики, які нестиме проект на будь-якому етапі циклу!

Власне, катастрофа може статися вже на етапі перевезення. Як стверджує директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, українські шляхи сполучення, якими перевозитимуть ядерне паливо, не можуть на 100% гарантувати безпеку перевезень. Не можна не брати до уваги й «ментальну» недбалість українських керівників на всіх рівнях. Борейко нагадав, що в Японії вчені сотні років вивчали цунамі і все-таки не змогли вирахувати висоту хвилі, що обернулося трагедією у Фукусімі.

«Що казати про Україну, де все горить, тоне й вибухає! Де гарантія, що автомобіль із відходами не потрапить у ДТП, машина — не перевернеться? Одна річ — везти таке сміття далеко від людей, а інша — у густонаселеному районі. Адже везтимуть через Київ», — обурюється Борейко.

Побоювання експерта небезпідставні, тим більше що п’ять років тому вже була аналогічна історія, коли у Львівській області перевернулося 15 цистерн із токсичним жовтим фосфором. І це дивом не обернулося другим Чорнобилем.

Крім транспортування, є небезпека всіляких форс-мажорів. Наприклад, пожежі або повені. За словами експерта Української екологічної асоціації «Зелений світ» Володимира Довбаха, Чорнобильська зона сейсмічно небезпечна, у цьому районі часто бувають підземні поштовхи, які рано чи пізно зруйнують могильник. І тоді радіація може потрапити в підземні води, а звідти — в Дніпро.

Ніхто також не гарантує, що контейнери не можуть розгерметизуватися самі по собі. Адже аварія, яка сталася на атомному сховищі в Пироговому в 1990-хроках, коли з бетонних «термосів» почалося витікання палива, свідчить про те, що повної безпеки тут немає й бути не може.

Та головне — жоден учений світу не може точно сказати, як поводиться ядерне паливо в часі. За твердженнями учених, воно може зберігатися в спеціальних контейнерах 50 років. А що буде через 100 або 200 років? Залишити такий спадок майбутнім поколінням, сподіваючись, що на той час придумають щось ефективніше, щонайменше — безвідповідально.


Ще одна небезпека, на яку звертають увагу екологи і яку заперечують українські чиновники: після того, як під Києвом з’явиться сховище для відходів із власних атомних станцій, в українського керівництва може виникнути спокуса відкрити його для ядерного сміття з інших країн. Адже та ж таки Європа, на відміну від нас, не хоче будувати смертельно небезпечні могильники на своїй території, їй простіше заплатити не такій перебірливій у питаннях власної безпеки країні й складувати відходи на нашій території. Від гріха подалі.

У міру усвідомлення всієї серйозності ситуації, екологів починають підтримувати й громадські організації. Так, недавно на прес-конференції з приводу смерті еколога Володимира Гончаренка лідер громадської організації «Київський форум», телеведуча Рена Назарова повідомила, що небайдужа громадськість Києва найближчим часом планує розпочати збір підписів під зверненням до президента України з вимогою переглянути рішення про будівництво ядерного могильника під Києвом і шукати інші варіанти утилізації ядерних відходів.

Люди самі намагаються організуватися і якось «докричатися» до влади, а тим часом у цивілізованих країнах є така процедура як громадські слухання, без якої схожі рішення не можуть бути прийняті в принципі! Навіть у сусідній Росії цієї процедури дотримуються, в результаті чого влада відмовилася від будівництва ядерних могильників у Саратовській та Ульяновській областях: ці проекти не було схвалено на публічних слуханнях. Наразі в «Сосновому бору», що під Санкт-Петербургом, де планується будівництво такого ж могильника, розпочинається обговорення цього проекту. І якщо місцева община дасть відбій, російська влада змушена буде шукати інше місце.

В Україні ці питання воліють замовчувати. Зрозуміло, що коли винести питання будівництва ядерного могильника на суд спільноти, наприклад жителів Києва та області, провідних екологів, то вердикт буде однозначним: не можна. Така відповідь, схоже, не задовольняє київську владу й профільні відомства. Отже, вся надія на активність громадських організацій і небайдужість людей. Зрештою, йдеться про здоров’я наше та наших близьких.


Джерело: dt.ua