Василь Шевчук: “екологічна політика – у краплині води!”

Сьогодні – Міжнародний день води. Учора були Всесвітній день землі і День лісів. Начебто, людство й шанує Природу, але тільки по окремих днях, не щоденно, не цілий рік. Можливо, до свідомості людей краще б доходили екологічні проблеми їхнього ж життя, якби проводити день без води, день без землі, день без лісу? 

Справді, не можна навіть уявити собі життя без води, чи не так? Зранку прокидаємось – води нема, снідати, пити чай чи каву – води нема, на роботу – води нема, після роботи – води нема. І так прожити хоч би до наступного ранку, а там знову – умивайся, пий чай, готуй кашу, борщ, купайся… Думаю, ставлення до Води, як до безцінного дару Природи, докорінно змінилося б. 

Це – не гіпербола, не абстрактна ситуація, це – реальність, яка настає кожного ранку для багатьох людей. І перспектива, якщо не одуматись, для ще більшої кількості людей. Уже сьогодні на Планеті доступу до чистої води не мають 30 відсотків населення. В Україні кожен день без води настає для жителів 1228 населених пунктів, де користуються лише привізною водою. 

Екологічна політика відбивається у краплині води! І якщо візьмемо цю краплину з водопровідного крану, з річки, озера, моря та оцінимо її якість, що побачимо? На жаль, не тільки Н2О, а ще й значну частину хімічної таблиці Менделєєва, пестициди, біогенні та інші речовини, які зовсім не потрібні в людському організмі. 

Але ж вода – це саме життя, на 25-30 відсотків від якості води залежить здоров’я і довголіття. Кожен хоче добавити собі ці відсотки, ніхто інший за нас цього не зробить. 

Потрібна ефективна екологічна політика європейського рівня, у тому числі водна політика відповідно до Рамкової Водної Директиви ЄС, яка поширюється на країни Євросоюзу та країни – кандидати на вступ до ЄС. Саме до цих країн, згідно з чинним законодавством і прагненнями наших громадян, належить Україна. 

Так повелося, що в практиці національного державотворення відсутня інституційна пам’ять, ба більше – попередників ще й зазвичай звинувачують. І все починається спочатку, ніби з чистого аркуша. От і сьогодні знову йдеться про необхідність запровадження басейнового принципу управління водними ресурсами, розробку і прийняття змін до Водного кодексу України. 

Але ж уже більше як 20 років наші урядовці їздять і вивчають досвід басейнового управління у Франції, Нідерландах, Німеччині та інших країнах Європейського Союзу. Проте як тільки одні навчилися, їх звільняють, інші навчилися – цих звільняють наступники і так знову й знову. Відбуваються перманентні реорганізації і скорочення, які проводяться не фахівцями, а новими призначенцями, часто недосвідченими людьми у цій справі. 

За таких умов берегти й передавати інституційну пам'ять – просто необхідно, дбаючи про краще майбутнє і наближаючи його настання. 

Майбутнє будується не на порожньому місці. Близько 15 років тому в Україні були ухвалені Національна програма екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро та поліпшення якості питної води, Державна програма охорони Чорного й Азовського морів, розроблені проекти програм для басейнів Дністра і Сіверського Дінця. 

Також були запроваджені платежі за спеціальне використання водних ресурсів і збори за забруднення водних об’єктів. За рахунок цих коштів здійснювалося фінансування природоохоронних заходів в рамках затверджених програм. Так вдалося поступово переломити успадковану тенденцію погіршення стану водних басейнів і ресурсів, покращити їх якість. 

Однак зараз названі вище програми практично не виконуються, а Національна програма екологічного відродження Дніпра включена до складу Загальнодержавної програми розвитку водного господарства України. 

З цим не можна погодитись, бо Дніпро – це не тільки вода для промисловості, житлово-комунального і сільського господарства, це – наша національна святиня, сховище життєвих сил Українського народу, його генетичного коду. 

Треба відновити Національну програму екологічного оздоровлення басейну ріки Дніпро та поліпшення якості питної води. В рамках програми слід також вирішувати проблеми каскаду Дніпровських водосховищ, поступового повернення Дніпра до природного стану. Про це, до речі, йшлося вчора на засіданні Наукової ради з навколишнього середовища і сталого розвитку Національної академії наук України. 

Проте рекомендації вчених і громадськості практично не беруться до уваги. Тому сьогодні потрібна нова якість в самоорганізації громадянського еко-суспільства – треба відвикати від так званого патерналізму держави, що було характерним для минулої суспільно-політичної системи. 

У демократичній системі, яка утверджувалася в Україні упродовж років державної незалежності і буде розвиватися в процесі європейської інтеграції, громадянське еко-суспільство може й повинно брати на себе вирішення складних проблем екологічної безпеки життя. 

Так, діяльність Національної екологічної ради України спрямована на формування сучасної екологічної політики. От і сьогодні йдеться про нову водну політику. Це – спроба передати інституційну пам’ять, яку зберігають громадські організації, державним установам. 

Українське товариство охорони природи, яке діє у всіх регіонах і краях упродовж 67 років, фактично є громадським міністерством охорони довкілля. Нам потрібна лише підтримка власної держави, з одного боку, і фінансова стійкість, з іншого. 

В Європі, наприклад, такі системні екологічні організації мають статус суспільно корисних організацій, їх звільняють від оподаткування, надають фінансову, моральну та іншу підтримку держави. 

От і нас можна було б прирівняти до бюджетних організацій за рівнем оплати електроенергії, тепла, земельного податку, а не до підприємницьких структур. Крім екологічно корисної діяльності ми створюємо робочі місця, працюємо з молоддю і пенсіонерами, ведемо просвітницьку і виховну роботу, сприяючи досягненню кращого суспільного клімату. 

Для зміцнення фінансової стійкості природоохоронної діяльності громадських організацій варто було б вирішити питання щодо створення Національного (недержавного) екологічного фонду, який би підтримувався зеленим бізнесом, громадами і місцевим населенням. Такий фонд міг би фінансувати не капіталомісткі заходи з екологічного оздоровлення міст і сіл, проведення акцій відповідно до Екологічного календаря України. 

І ще про один дуже важливий аспект. У ці дні ми відзначаємо 150-річчя від дня народження нашого великого співвітчизника, творця ноосферної ідеї Володимира Івановича Вернадського. 

Ще 90 років тому він попереджав про небезпеки і наслідки техногенного тиску людства на біосферу. Однак тоді навіть уявити не можна було, яких розмірів це набуде згодом. В результаті нині знищено, або ж докорінно змінено 70 відсотків екосистем планети Земля. 

До чого це може призвести у майбутньому, чи буде воно взагалі у нинішньої цивілізації? В одному з тібетських трактатів я колись прочитав, що коли люди заповнять відходами землю, вони візьмуться за повітря і воду! А я подумав – візьмуться за голову… 

Саме розум, свідомість і воля, як зазначав В.І.Вернадський, мають бути «сталкерами», провідниками людства у майбутнє. Щоб вижити, світ має позеленіти, стати гуманнішим, добрішим. Грубі матеріальні інтереси повинні поступитися пріоритетом загальнолюдським цінностям, тендітним паросткам ноосферогенезу і відповідальності за майбутнє.

Шевчук В.Я., доктор економічних наук, професор

 Із виступу на засіданні 

Національної екологічної ради 

22 березня 2013 року

Детальніше »

Виступ Діденко Світлани щодо екологічного стану річок: Рось, Десна та Сейм

Рось – дивовижно красива річка, яка є правою притокою Дніпра. Її довжина 346 км, площа басейну 12 575 км ², ширина в середній течії близько 50 м, річний стік води 0,86 км ³. Живлення переважно снігове. У басейн Росі впадають річки з назвами Роська, Росава, Роставиця. Основні міста, через які протікає Рось: Біла Церква, Богуслав, Корсунь-Шевченківський. На річці побудовані дві ГЕС: Стеблівська та Корсунь-Шевченківська. У Білій Церкві, по лівому березі Росі розташований знаменитий парк "Олександрія", колишній маєток панів Браницьких. 

Сьогодні Рось терпить екологічне лихо. Греблі, водосховища, побудовані на Росі, сильно збільшили площу випаровування. Водозабори (особливо гігантський водовод на Умань) різко знизили швидкість течії води. Використання населенням фосфатних порошків і відсутність належних очисних споруд призвело до засилля річки синьо-зеленими водоростями. Рівень річки впав на 1 метр в середній течії. У посушливі періоди рівень води падає до критично низьких значень, не працюють турбіни розташованих на ній електростанцій. У весняний період нересту риби та повеней не дотримуються норми скидання води електростанціями, які знаходяться в приватному володінні. Це призводить до загибелі ікри прісноводних риб та зниження їх популяцій. Все це призвело до застою, кисневого збіднення води в Росі. Порушена природна екосистема. Річка втратила здатність до самоочищення. Пологі й помірно круті ділянки схилів звичайно розорані, круті — задерновані або покриті мішаним лісом і чагарником. 

Береги Росі вкриті заплавними луками. Заплави річок це колиска біорізноманіття. Це неповторні біоценози, в яких зростає велика кількість рідкісних та зникаючих видів рослин. В очереті біля берегів нереститься риба, водоплавні птахи вигодовують там пташенят. Землі Росі частково розорані, окультурені або перебувають під випасами, що призводить до їх деградації, а також змиву при паводках у річкове русло значних домішок — органічних, бактеріальних і твердого стоку. Враховуючи це, у Водносу кодексі прописані прибережно-захисні смуги від 25 до 100 метрів, залежно від розмірів водойми. 

Десна - друга за розмірами притока Дніпра, що впадає в нього з лівого берега. Її довжина від верхів’я до гирла - 1130 км. Ця річка тече не тільки Україною (Сумська, Чернігівська, Київська області), але й Росією (Смоленська та Брянська області). По території України протікає річка від с. Муравья 1 до гирла. Довжина цієї ділянки складає 591 км.

Долина Десни складена з піщано-глинистих і крейдяних порід. Прируслова частина заплави висока, піщана. На ній розташовані численні озера. Заплава річки на всьому протязі дуже заболочена. Від кордону України до м. Короп Десна тече по товщі піску, суглинків та супісків. Русло звивисте, розпадається на ряд рукавів. Ширина річки тут частіше становить близько 100 м при коливаннях від 60 до 210 м. Нижче м. Чернігова ширина русла досягає 180-200 м, змінюючись від 60 до 450 м. Майже вся Десна и в межах України знаходиться у природній зоні Полісся, тому для річки характерна широка річкова долина, значна звивистість русла, багато стариць - старих русел та рукавів, піщані береги. Дно піщане, на плесах зі спокійною течією воно покрито піском з домішками мулу. Деснянські води світло-блакитного кольору через наявність в них крейдяних частинок, якими вони збагачуються, проходячи через крейдяні відкладення. Притоки Десни – Шостка, Убідь, Мена, Судость, Смячка, Стрижень, Сейм, Снов, Білоус, Болва, Доч, Остер. 

Десна впадає в Дніпро двома рукавами, з яких лівий називається Десенкою. Його верхів’я загачене. Це зроблено з метою направити всі води в головне русло Десни.

Заплава Десни більшою мірою залишилась у природному стані. Заплава цієї річки має величезне водоохоронне значення, адже на Десні розташований водозабір, з якого здійснюється водопостачання міст Бровари та Київ. Як один з основних екологічних коридорів національного рівня, вона є надважливою в національній екологічній мережі, в системі збереження біологічного різноманіття України. Однак на сьогоднішній день вже здійснено ряд гідронамивів у заплаві Десни на північ від Києва. Поки що масштаби знищення заплави не можна порівняти з Конча-Заспою, але негативні тенденції набувають дедалі гострішого характеру. Тому зволікання із наданням природоохоронного статусу ділянкам заплави Десни на північ від Києва може створити умови певної ізоляції інших природних територій басейну цієї річки від Дніпровського екокоридору. 

Сейм - найбільша ліва притока Десни. Її довжина становить 717 км. Вона протікає в Росії (в межах Бєлгородської та Курської областей) і в Україні, в межах Сумської та Чернігівської області. У межах України ділянка Сейму довжиною 222 км. Ширина русла влітку - не більше 100 м. Глибина на перекатах - близько 1 м, на плесах - до 3-5 м в середній течії і до 7-10 м у пониззі. Русло річки спокійне та мальовниче. Дно піщане, нестійке. Береги глинисті, топкі. Заплава річки вкрита луками, заболочена. Найбільшою притокою Сейму є річка Клевень. 

Річка Сейм – остання середня річка, яка на території Сумської області залишалася незарегульованою і завдяки цьому відрізнялася вищою якістю води і кращим станом рибних запасів порівняно з іншими річками не тільки області, але й всієї України. На території Сумської області розпочалось прокопування каналу, який з’єднує протоку Любку з основним руслом Сейму та планується спорудження кам’яно-накидних гребель на річці Сейм. Спорудження гребель на руслі річки призведе до втрати річками чистої води, пляжів та негативного впливу на рибні запаси. Ділянка річки, на якій проводяться роботи, розташована на території природно-заповідного фонду України (регіональний ландшафтний парк «Сеймський»). Заповідна рослинність в результаті знищується, погіршується кормова база і умови нересту риб, в також знищення неповторних біогеоценозів, які складались тут тисячоріччями. Ще одна проблема – погіршення якості води і замулення дна. Вона існує на всіх зарегульованих річках і поки не має вирішення. Інша, і не остання проблема – підтоплення прилеглих територій, яке виникає як наслідок підпору води русла і підняття рівня ґрунтових вод. 

Детальніше »

Еко-актуалітети політики розвитку

8 листопада 2012 р. голова Президії Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи Василь ШЕВЧУК виступив у Національному інституті стратегічних досліджень з доповіддю «Еко-актуалітети політики розвитку» на засіданні круглого столу «Стратегічні перспективи екологізації політики та економіки в Україні». 

У доповіді дано оцінку набутків і проблем державної політики за роки незалежності України, обґрунтовано основні засади нової парадигми національної еколого-економічної політики розвитку, показано роль у її формуванні й реалізації Українського товариства охорони природи. 

Нижче наводяться основні положення зазначеної доповіді. 

Шановні учасники засідання, шановні колеги! 

Питання щодо стратегічних пріоритетів екологічної трансформації політики та економіки в Україні знову, як і на початку нашої державної незалежності, набуло великої актуальності, якщо не сказати – гостроти. 

І тоді, після Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро у 1992 році, і зараз – після Ріо+20 у 2012 році, гострота екологічних проблем не зменшилася, а в плані, зокрема, глобальних змін клімату та їх впливів на планету і умови життя людей – навіть погіршилася. Але якщо з перших років незалежності ми формували і проводили сильну національну екологічну політику, то зараз ситуація є іншою і потребує змін. 

Нагадаю, що у 1991-2003 роках ми усі разом (Уряд, наука, громадські організації, суспільство) досягли суттєвого екологічного набутку: 

• розробили і запровадили сучасну систему екологічного законодавства, у тому числі ратифікували основні міжнародні конвенції; 

• визначили основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; 

• утворили міцні інституційні структури єдиної природоохоронної системи у центрі і на місцях (міністерство, інспекції, державні управління); 

• сформували економічний механізм природокористування і охорони навколишнього природного середовища, що дало фінансові ресурси для формування окремого розділу у складі Державного бюджету України «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека»; 

• затвердили і розпочали реалізацію національних і державних програм щодо відродження Дніпра та поліпшення якості питної води, охорони Чорного і Азовського морів, розвитку природно-заповідної справи, формування національної екологічної мережі, поводження з відходами та вирішення інших успадкованих проблем. 

Окремо слід виділити проведення активної міжнародної політики в екологічній сфері. Були підписані міжнародні угоди щодо співробітництва з державами-сусідами, а також провідними еко-країнами світу. 

Усе це дало підстави Європейській спільноті обрати Україну місцем проведення 5-ї Пан-Європейської конференції міністрів навколишнього середовища регіону ЄЕК ООН, куди входять усі Європейські країни, також США і Канада, країни Кавказу та Центральної Азії. 

Ця конференція була успішно проведена у Києві 21-23 травня 2003 року. Солідарно прийняті важливі документи, зокрема, 3 протоколи до міжнародних конвенцій, які відкрили шлях до їх реалізації: 

• Протокол про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті; 

• Протокол про цивільну відповідальність і відшкодування шкоди, завданої транскордонним впливом промислових аварій транскордонним водам; 

• Протокол про реєстри викидів та переносу забруднювачів до Оргуської конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля; 

• Конвенція про охорону і сталий розвиток Карпат (Карпатська конвенція); 

• Екологічне партнерство в регіону ЄЕК ООН: Екологічна стратегія для країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії; 

• інші важливі міжнародно-правові документи, у тому числі щодо освіти в інтересах сталого розвитку, біологічного різноманіття, енергоефективності, екологічного фінансування та ін. 

Активну участь у підготовці, обговоренні і прийнятті рішень Київської конференції взяли національні і міжнародні громадські організації, було навіть проведено спільне засідання міністрів та неурядових організацій. 

Київська декларація міністрів навколишнього середовища регіону ЄЕК ООН зафіксувала основні засади екологічної політики і майбутнє процесу «Довкілля для Європи». 

Прийняті на Київській конференції документи і рішення завершили формування національного набутку в екологічній сфері. Це був пік національної екологічної політики, її міжнародне визнання. 

Втім, високі європейські позиції зберегти у подальшому не вдалося, що має негативні наслідки для екологізації політики і економіки. Основні проблеми, що потребують вирішення, та їх наслідки є такими: 

• екологічна політика втратила свій пріоритет у державній і секторальній політиках, екологічне регулювання не адекватне негативному впливу на довкілля монополізованих секторів економіки; 

• дезінтегрується природоохоронна система, міністерство екології втрачає свої територіальні підрозділи, в результаті чого складно буде реалізовувати програми охорони й відтворення цілісних екосистем; 

• припиняється реалізація затверджених раніше національних і загальнодержавних програм, що призводить до втрати національного природного капіталу; 

• слабшає фінансово-економічний механізм природокористування і охорони навколишнього природного середовища, кошти за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища не спрямовуються у повному обсязі на їх охорону, відтворення та підтримання у належному стані; 

• не впроваджується стратегія зміцнення системи управління та фінансової стійкості природоохоронних територій, внаслідок чого потреби об’єктів природно-заповідного фонду в останні роки забезпечуються лише на 22-25 відсотків; 

• не реалізовано високий потенціал механізмів Кіотського протоколу для модернізації національної економіки, втрачено багато міжнародних позицій. 

Даний перелік проблем та їх наслідків можна продовжувати, але й названих достатньо, щоб дійти висновку про необхідність формування нової парадигми державної екологічної політики. 

Особливістю цієї політики в сучасних умовах є те, що вона (політика) вже не може залишатись суто природоохоронною, а має стати національною еколого-економічною політикою розвитку. Саме національною, а не лише державною, бо наука, громадські організації, бізнес є також неодмінними учасниками процесу переходу до сталого розвитку. 

Нещодавно ми з моїми колегами – професором Ковальчуком Трохимом Тихоновичем і професором Черняком Володимиром Кириловичем видали книгу «Актуалітети політики розвитку» (К.: Знання, 2009. – 326 с.), в якій виклали наше бачення конкретних шляхів переходу до нової моделі розвитку національної економіки у посткризовий період. 

Поряд з рецептами вирішення найбільш гострих проблем економічної та соціальної політики, в екологічній сфері найбільш значущими названо проблеми визначення основних засад сталого розвитку України, а також формування й реалізації національної політики у сфері глобальних змін клімату відповідно до Кіотського протоколу. 

Слід враховувати, що останнім часом до екологічних, економічних та соціальних проблем додалися нові, пов’язані з розвитком негативних і небезпечних аспектів процесів глобалізації. 

Адекватним виходом із ситуації, що склалася, може бути перехід на новий шлях розвитку на засадах взаєморозуміння, взаємоповаги, гармонійного співіснування всіх держав і націй світу як між собою, так і з природою. Інакше ноосферна модель розвитку ніколи не реалізується, світ буде поділений між цивілізованою спільнотою і варварами, що остаточно поставить крапку на виживанні людства. 

Щоб вижити, світ має повернутися до природних кольорів, тобто «позеленіти». Йдеться про «зелене» відродження, «зелене» регулювання, «зелений» розвиток, який ґрунтується на припливі інвестицій у відновлювані джерела енергії, екологічно безпечне виробництво, «зелені» технології. 

Для підтримки еко-актуалітетів політики розвитку слід сконструювати цілісну систему спеціальних стимулів і санкцій: 

• субсидії на дослідження і створення «зелених» технологій та субсидії споживачам на їх освоєння; 

• спеціальні тарифи на відновлювані джерела енергії, пільгові кредити на купівлю технологій отримання сонячної та геотермальної енергії; 

• застосування «зелених» інфраструктурних програм, зокрема програми розвитку громадського транспорту; 

• введення системи обмежень на викиди парникових газів; 

• пільгові податки стосовно безпечного для навколишнього середовища виробництва та інші. 

Поряд з формуванням і впровадженням у практику державотворення еко-актуалітетів політики розвитку, слід відродити європейський рівень національної екологічної політики, модернізувати інституційну систему, наповнити її сучасними знаннями, інструментами і професійним досвідом. 

Украй потрібно надати державну підтримку суспільно корисній діяльності громадських організацій, таких як Українське товариство охорони природи, що діє уже 67-й рік і за цей час зробило безліч добрих справ, а також інших всеукраїнських і місцевих природоохоронних організацій, сприяти формуванню громадянського еко-суспільства. 

Це є вигідним державі, громадським організаціям і усьому суспільству. 

Так, Програма діяльності і розвитку Українського товариства охорони природи на період до 2015 року, затверджена XII з‘їздом у червні 2011 року, є значно змістовнішою і ширшою, ніж програми парламентських партій в частині декларації їх намірів в екологічній сфері. 

Спільна діяльність над вирішенням наявних проблем в екологічній, економічній та соціальній сферах на засадах сталого розвитку сприятиме зменшенню забруднення в містах і селах України, забезпеченню техногенно-екологічної безпеки, суттєвому поліпшенню екологічної ситуації на місцях, переходу до якісно нової політики розвитку, як стратегічної технології конструювання кращого майбутнього. Ефект – вартий зусиль! 

Шевчук В.Я., доктор економічних наук, професор, президент Академії ноосфери, голова Українського товариства охорони природи 

8 листопада 2012 року

Детальніше »