#ukrpryroda

СИЛИ Й ЗАВЗЯТТЯ У НОВОМУ РОЦІ

«Щезнуть сльози, сум, нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувать
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі»

Іван Франко, Гімн, 1880 р.

Шановні  члени Українського товариства охорони природи, відважні й безкорисливі зберігачі основи життя!

Щиро вітаю вас, рідних і близьких, усіх наших співвітчизників з Новим 2019-м роком і Різдвом Христовим!

Бажаю впевненості і віри у могутність об’єднаного народу, сили й завзяття у боротьбі за своє майбутнє, непохитної віри в перемогу!

Нехай у Новому році, осяяному Різдвом Спасителя, на нашу вічну й красиву землю прийдуть мир, благополуччя, енергія творення з невичерпних, чистих джерел Природи України!

З повагою
Василь ШЕВЧУК, голова Українського товариства охорони природи, доктор економічних наук, професор

31 грудня 2018 року                   

«ДОРОГА...» ВАСИЛЯ ІВАНИНИ


Василь ІВАНИНА – відомий український письменник видав новий роман «ДОРОГА ВІД ЩАСТЯ» (К.: Ярославів вал, 2018. – 238 с.).

Зазвичай ми бажаємо один другому щастя, а тут раптом «Дорога від Щастя». Чому? Бо події, яким присвячено роман, проходять у поліському селі Щастя, яке колись називалося Церковище, але радянська влада вирішила, що має бути щастя у кожному селі, навіть якщо люди живуть у злиднях і тяжко працюють від зорі до зорі.

Події, точніше – ціла епоха простирається від війни до війни, довжиною у сім десятків років. Видно, що усе це було пережито й вистраждано самим автором ще з голодного повоєнного дитинства.

Якщо спробувати дати визначення роману одним словом, то, на мою думку, це – роман-дзвін. Не будемо питати, по кому він дзвонить – кожен, хто його почує, вирішить сам.
«А тому ніколи не питай, по кому дзвонить дзвін; він дзвонить і по тобі» – ці слова англійського поета Джона Донна (1572-1631) взяв епіграфом до свого роману Ернест Хемінгуей 75 років тому.

Білоруський письменник Василь Биков вміщував у свої романи події одного дня. Наш Василь Іванина простелив через свою «Дорогу…» життя одного героя – від війни до війни, від маленького Петрика, батько якого не вернувся з фронту у 44-му, і до діда Петра, який, вийшовши через ліс стрічати свого рідненького, так же рано осиротілого внука, і присівши безсило на окоренок зламаної сосни, благає: «Господи, не забирай моїх останніх сил, …не забирай мене до себе, ще встигнеш. Бо хто ж стріне мого Назарчика? Хто, якщо не дід?...» (с. 238).

Цим останнім питанням, кинутим у вічність, без сподівання на відповідь, автор і закінчує свій роман-дзвін. Закінчує, але не завершує – це вже не його справа, а лиш тих, по кому той дзвін б’є.

Починає ж свою «Дорогу…» автор з безжально поставленого діагнозу цілій епосі: «Зла сила змітає з родючої землі хати, цілі села, в яких було повно люду, стирає й пам'ять про донедавна живих селян. І вигарцьовує та зловорожа сила на спустошених землях і мертвих помешканнях танок своєї перемоги». І з болем задається першим питанням: «Піррової перемоги над ким?... Та в кого прохають захисту мовчазні свідки сучасного варварства і суцільної байдужості?» (с. 15).

От між першим і останнім запитаннями без відповіді, кинутими у Простір, автор і виписує свій роман – бездоганно точний образ українського Полісся за сімдесят років. За цим романом, прийде час, будуть вивчати історію краю, звичаї і менталітет людей – смиренних і струджених (написав «струджених» і прийшли слова Спасителя з Образу у Видубицькому монастирі: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас…» – Мф. 11:28-30).

Відображено в «Дорозі…» усе – і постійний голод дитини, яка пасла череду, щоб допомогти матері вижити й не дати дітям вмерти з голоду; і дитяче куріння гуртом висохлого листя вільхи, зібраного у дощ в середині куща; і ранкові загадування бригадиром роботи на цілий день матері; і жебрацькі трудодні та ще й погрози списати їх за найменшу провину; і обкладання податками за кожне деревце в саду; і скручений дротом носик у чоботі, аби їсти не просив; і прагнення батьків понад усе дати дитині освіту, щоб не залишалася в колгоспі «Червоний пахар», а вибивалася в люди («Учись дитино, бо темному і неграмотному гірко живеться» - с. 36); і тепла картопля у полив’яній мисці на вечерю; і такий достаток у прокурорів, що «навіть уявити не міг, як це людям по війні вдається купатися в розкошах» (с. 41); і багато чого іншого.

Згадується в романі і знаменита «Варенична» на Хрещатику, куди завжди намагалися зайти приїжджі з села Щастя до Києва, щоб скуштувати щастя у варениках з м’ясом і сиром; і політ Гагаріна у космос з несамовитою ейфорією, що ось ми які передові – випередили американців, головного ворога; і те, як семимильними шагами йдемо до щасливого життя; і те, як Радянський Союз несе світові мир і щастя…

Тільки не вдавалося пропаганді обманути дівоче серце. «Невже існують два світи: прорив у щасливе майбутнє людства – і струджені люди, її земляки, змучені злиднями й нестатками?», задавалася ще одним риторичним питанням наречена курсанта військового училища з села Щастя. «Не тулиться одне до одного тріумф і життя доведених до відчаю земляків» (с. 59-60).

«Дорога – ціла магістраль, а не стежка» (с. 149). Пройшов капітан Петро Прокопович і через Афганістан, був тяжко поранений, але не здався і наперекір долі не став «черевики й чоботи латати», а став учителем у школі. Кожному з його учнів «випала своя доля і свій шлях, та всі вони, хто краще, хто гірше, відбулися в житті» (с. 213).

Минула перебудова… Вирував Хрещатик, настали і відбулися зміни… Пройшов референдум першого грудня…

З Києва до батька в село Щастя приїхав син. І Петро говорить синові: «Системи змінюються, а пройдисвіти остаються вірними своїм принципам – прилаштуватися будь-що. Який без них світ? Ніякий. Вони вічні і невмирущі. Вони були, є і будуть в усі часи, в усі епохи, допоки житиме людина на Землі.

Такі, як ми, лишаються завжди в тіні. Таких, на щастя, більшість, бо уяви собі, якби всі були пройдисвітами? То вони одне одного зжерли б із потрохами, а світ згинув би.

З нас вони глузують. Не вміємо ми жить, кажуть. Не вміємо так, як вони, не вмієм. Це точно.
Батько ніби посвітлів, а на його чолі розійшлися зморшки – те, що він щойно сказав відверто, давно щеміло в ньому. Тепер йому стало легше, просторніше й вільніше дихати» (с. 181-182).

Нова війна, загибель онуків на Донбасі принесла нові страждання стомленій душі діда Петра, а з ними і прозріння: «Яку ж історію викладав учням ти, Петре Прокоповичу. Яку? Історію брехні, облуди, історію, замішану на оманливих ідеологічних догмах, вироблених імперією зла з одною метою: володіти не лише нашою землею, а й духом пригніченого народу… І це до «братнього» народу? Хіба це по-братньому?» (с. 229).

«Чого ж навчила тебе, Петре, історія твого народу?» (с. 231) – знову й знову ставить свої риторичні питання уярмлений життєвими негараздами старий дід Петро.

«Душі від Бога», подумав Петро Прокопович (с. 163). Інший Дід Петро – Утвенко Петро Дементійович, український ясновидець з села Дивин, що на межі Київської і Житомирської областей, який своїм неземним даром зцілив тисячі й тисячі людей, говорив нам, сидячи на старенькій тахті: «Бог на кожного долю родить». Душа і Доля невіддільні, бо обидві від Бога.

В романі лауреата Нобелівської премії Германа Гессе «Нарцис і Златоуст» (1930 р.) красивому і вільнолюбному художнику, мандрівнику і блукальцю від пригод і мирських гріхів до пошуку сенсу життя, від палкої закоханості до жалості, зломленому тілом Златоусту в останні миті земного буття, осяяного трепетними почуттями дружби з Нарцисом – аскетом і блискучим інтелектуалом, який пройшов іншу дорогу від монаха до предстоятеля монастиря, коли обидва друзі після розлуки усе ж таки зійшлися в кінці дороги від «Я» до «не Я», ввижається невловимий Образ Праматері Світу.

Мені здалося, що автору «Дороги від Щастя», який вболіває за душу і долю свого народу, Образ Праматері України вбачається у Рідній Землі.      

Так слідуючи генетично закодованому відчуттю обов’язку перед «дітьми цієї землі», Василь Іванина пише свій сокровенний роман. Гірке сокровенне, у добу «суцільної байдужості» є ліками, гіркими ліками задля зцілення життєвих сил нації.

Місцями від прочитаного сльози застилали очі, і думалося – навіщо ти, авторе-друже, так…
Добре, хоч випусковий редактор Павло Щириця, син великого українця Олекси Степановича, нащадок славетного роду Холодноярських отаманів, на останній сторінці книги написав: «Дорога до Щастя». І це не помилка.

Per aspera ad astra – Крізь тяготи до зірок (давньоримський філософ, поет, стоїк Луцій Анней Сенека, 4 р. до н.е. – 65 р. н.е.).

Може, це й про долю України. Нехай так і буде!

Василь ШЕВЧУК, професор, 6 грудня 2018 року

*З виступу Василя ШЕВЧУКА у Національному музеї літератури України 
 



НА ЧЕРНІГІВЩИНІ СТАРТУЄ ВСЕУКРАЇНСЬКА ПРИРОДООХОРОННА АКЦІЯ «ПОСАДИ ДЕРЕВО МИРУ»

Положення: Всеукраїнська природоохоронна акція «Посади дерево миру» присвячена Міжнародному дню попередження експлуатації навколишнього природного середовища під час війни та військових конфліктів і проводиться в рамках щорічної акції «Зелений паросток майбутнього».

Мета акції: садити дерева з думками про мир; формувати в учнівської та студентської молоді, населення природні основи національної свідомості, виховання любові до рідної землі, її історії, відновлення і збереження історичної пам’яті та об’єднання людей заради спільної мети – озеленення планети та збереження мирного життя на ній.


Завдання природоохоронної акції «Посади дерево миру»:

  • збільшити площі зелених насаджень, створити нові паркові території,  дендрарії, зберегти природне середовище;
  • привернути увагу населення, учнів, студентів, громадськості, органів державної влади, засобів масової інформації, організацій, підприємців до проблем збільшення та збереження зелених насаджень (парків, скверів, алей, лісопарків та природних територій  в межах населених пунктів);
  • формувати екологічні засади освітньої та виховної спрямованості, екологічної культури серед молоді, населення України, м. Чернігова та області, виховувати дбайливе ставлення до природи рідного краю;
  • організувати навчання серед населення на тему: «Правильно посади дерево та доглянь за ним»; 
  • пошук меценатів та залучення позабюджетних коштів для фінансової підтримки проведення природоохоронних акцій заради відновлення та збереження парків, лісових територій, природно–заповідних територій, організація волонтерської участі небайдужого населення.

Організатори акції:

  • Чернігівська обласна організація Українського товариства охорони природи (Голова організації – Потоцька С.О.)
  • Кафедра екології та охорони природи Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка (Завідувач кафедрою екології та охорони природи – Карпенко Ю.О.)
  • Департамент агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації (Директор Департаменту – Ткалич Ю.В.)
  • Партнерська мережа «Освіта в інтересах сталого розвитку в Україні» (Координатор – Дяченко М.О.)
  • КЗ «Регіональний ландшафтний парк «Ялівщина» Чернігівської обласної ради (Директор парку – Свердлов В.О.)

Учасники акції: До участі в акції запрошуються учні загальноосвітніх та гуртківці позашкільних навчальних закладів еколого-натуралістичного напряму, студенти вищих навчальних закладів, громадські об'єднання, небайдуже населення м. Чернігова та Чернігівської області.

Лекції на тему: «Правильно посади дерево та доглянь за ним» будуть проводитися на базі Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка (кожної суботи, о 10.00 на кафедрі екології та охорони природи, попередньо записатися за номером телефону: 098 911-74-39, 066 234-13-55, 04622-3-21-06.) або інформація буде надсилатися на вашу електронну адресу (попередньо звертатися на е-mail: derevo_myru@ukr.net).

Звітні матеріали подавати у форматі А–4 до 2 сторінок друкованого тексту (кегль 14, інтервал одинарний), додавати 3–6 фотоматеріалів під час проведення заходів і результатів природоохоронної акції «Посади дерево миру».

Інформацію надсилати: 

  • на поштову адресу: Чернігівська обласна організація Українського товариства охорони природи. 14000, м. Чернігів, вул. Чернишевського, 14; 
  • та на е-mail: derevo_myru@ukr.net.

Підведення підсумків акції:

Підведення підсумків проводить Оргкомітет природоохоронної акції, які будуть оголошені у приміщенні Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка (про дату нагородження буде повідомлено учасників на електронну адресу та мобільний телефон).
Активні учасники природоохоронної акції «Посади дерево миру» будуть відзначені – Сертифікатами Чернігівської обласної організації Українського товариства охорони природи та призами від організаторів.

Адреса Оргкомітету: Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка (кафедра екології та охорони природи, аудиторія 328).

Телефони для довідок: +098 911-74-39, +066 234-13-55,  04622-3-21-06.

ПРО ПІДВИЩЕННЯ ЗАХИСТУ ЗДОРОВ’Я ЛЮДЕЙ І ДОВКІЛЛЯ ВІД АНТРОПОГЕННИХ ВИКИДІВ І ОТРУЄННЯ РТУТТЮ


6 вересня 2018 року у Чернігівській області відбулись громадські консультації й обговорення проекту Закону України «Про ратифікацію Мініматської конвенції про ртуть», яка передбачає захист здоров’я людей і довкілля від антропогенних викидів і вивільнень ртуті та її сполук, які можуть призводити до отруєння ртуттю.


Громадські консультації проводила Чернігівська обласна організація Українського товариства охорони природи спільно з Департаментом агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації, представниками громадських організацій та іншими зацікавленими сторонами для підвищення обізнаності з питань поводження з відходами, хімічними речовинами, у тому числі Мінаматської конвенції про ртуть.

В обговоренні взяли участь 39 представників обласної державної адміністрації, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади, науковці, студенти вищих навчальних закладів, представники громадських організацій.

Головувала на обговоренні  проекту Закону України «Про ратифікацію Мінаматської конвенції про ртуть» Потоцька С.О. – Голова Чернігівської обласної організації Українського товариства охорони природи.



Відкрив захід Новак В.А., заступник директора Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації – начальник управління екології та природних ресурсів.

Доповідав про Мінаматську конвенцію про ртуть Карпенко Ю.О., кандидат біологічних наук, завідувач кафедри екології та охорони природи Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка.

Презентувала законопроект та огляд переваг від ратифікації Україною Мінаматської конвенції про ртуть Потоцька С.О. – Голова Чернігівської обласної організації Українського товариства охорони природи, кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології та охорони природи Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка.

В ході консультацій та обговорення учасники звернули увагу на необхідність виконання заходів, спрямованих на імплементацію в Україні положень Мінаматської конвенції про ртуть.



Під час обговорення висвітлювалися наступні проблемні питання:

  • «Про особливості впливу на довкілля та токсичність ртуті як хімічного елементу» (Савченко Л.М. – доцент, к.т.н. кафедри харчових технологій Чернігівський національний технологічний університет; Купчик О.Ю. – к.б.н, доцент Національного університету  «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г.Шевченка);
  • «Про вплив на здоров’я людини ртуті та наслідки» (Петрик О.В. – Управління охорони здоров’я Чернігівської облдержадміністрації, лікар-невропатолог Чернігівської обласної лікарні); 
  • «Про утилізацію ртуті та приладів, які містять ртуть, на території Чернігівської області» (Дегтяренко К.В. – майор, провідний фахівець відділу організації заходів цивільного захисту Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області; Федоренко О.Д. – Державна екологічна інспекції у Чернігівській області); 
  • «Про збір та утилізацію відпрацьованих батарейок, які містять ртуть» (Безбородько С.О. – Громадська організація «ЕКО місто Чернігів»). 


Підвела підсумки громадського обговорення Ганжа В.Ю. – начальник відділу оцінки впливу на довкілля та екологічного моніторингу Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації.

За результатами обговорення вирішили:

  1. Підтримати внесення Мінприроди на розгляд Кабінету Міністрів України проекту Закону України «Про ратифікацію Мінаматської конвенції про ртуть» в запропонованій редакції.
  2. Проінформувати громадськість м. Чернігова та Чернігівської області через засоби масової інформації щодо обговорення проекту Закону України «Про ратифікацію Мінаматської конвенції про ртуть».
  3. Громадськості Чернігівської області в подальшому брати активну участь в процесах ратифікації Мінаматської конвенції про ртуть та імплементації її положень в національне законодавство.
  4. Направити протокол, звіт та фотоматеріали Громадського обговорення проекту Закону України «Про ратифікацію Мінаматської конвенції про ртуть» представникам команди Програми малих грантів Глобального екологічного фонду в Україні та Мінприроди України. 


Учасники Круглого столу висловили вдячність за активну участь і небайдужість до стану довкілля:


Потоцька С.О., Голова Чернігівської обласної організації Українського товариства охорони природи, кандидат біологічних наук, доцент



ПРО ДМИТРА СЕРГІЙОВИЧА ГУРСЬКОГО

Українське товариство охорони природи висловлює глибоке співчуття у зв’язку з передчасним відходом у вічність ГУРСЬКОГО Дмитра Сергійовича рідним, близьким, співробітникам, усім, хто добре знав і хоч би чув про цю унікальну особистість і велику людину.

Дмитро Сергійович – людина-епоха, Геолог від Бога, обійшов своїми невтомними ногами не тільки рідну землю, а й найвіддаленіші куточки Землі і скрізь залишив добру пам'ять. Будучи безкорисливою людиною, він щедро дарував розвідані ним багатства своїй країні і людям. Але дарував не тільки природні ресурси, а й багатство великої душі, щедро ділився своїми спостереженнями за звичаями людей інших країн, писав талановиті оповідання про природу й людину, наповнені любов’ю до життя.

Пам'ять про Дмитра Сергійовича Гурського буде жити у наших серцях.

Від імені Українського товариства охорони природи – В.Я.Шевчук, міністр екології та природних ресурсів України у 1998 …2003 роках.

6 вересня 2018 р.

72 РОКИ УКРАЇНСЬКОМУ ТОВАРИСТВУ ОХОРОНИ ПРИРОДИ

Шановні члени Товариства – природоохоронці України!

26 липня 1946 року «з метою посилення охорони державних заповідників, впорядкування охорони пам’яток природи та забезпечення участі широких мас населення у справі охорони природи» Рада Міністрів УРСР прийняла постанову № 1273 «Про заходи до впорядкування охорони державних заповідників та пам’ятників природи на території УРСР», згідно з якою було створене Українське товариство охорони природи. 

72 роки наше Товариство практично силою колективної відповідальності за майбутнє виконує свою місію – охорона й відтворення сприятливого для життя навколишнього природного середовища, збереження здоров’я Українського народу, здійснення просвітницької і виховної діяльності, організація й участь у заходах по охороні природи, раціональному використанню природних багатств, формування і реалізація національної екологічної політики України, збереження вікових традицій нашого народу і виховання людей у дусі поваги і любові до рідної землі.

Українське товариство охорони природи з’єднує усі верстви суспільства заради порятунку. Злагоджено діє система обласних, міських, районних та первинних організацій в усіх регіонах і краях, яка об’єднує близько 2 млн. громадян усіх поколінь. Члени Товариства проводять природоохоронні акції та заходи згідно з Екологічним календарем «Природна єдність України».

13 липня 2018 року Верховна Рада України нагородила Почесного голову Рівненської обласної організації Українського товариства охорони природи САЦЮКА Івана Леонтійовича найвищою цивільною нагородою країни – ПОЧЕСНОЮ ГРАМОТОЮ «За особливі заслуги перед Українським народом»! У цій нагороді – і визнання Парламентом місії нашого Товариства. 

Тож щиро вітаю усіх вас з 72-ю річницею Українського товариства охорони природи, бажаю єдності, сили, волі і благополуччя нашій Україні!

З повагою,
Василь ШЕВЧУК, голова Українського товариства охорони природи, доктор економічних наук, професор

26 липня 2018 р.

22 БЕРЕЗНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ


Людина на 70 відсотків (малюки – на 86, літні люди – на 60 відсотків) складається із води, а її мозок – на 90 відсотків. Вода є не тільки живильним джерелом життя, а й енергоінформаційною субстанцією Всесвіту, яка має пам'ять, зберігає і передає інформацію. Разом із Сонцем вода є джерелом доданої вартості, яка дозволяє задовольняти потреби людства і розвиватися.

Сьогодні на Землі 3,7 млрд. людей (це – 90 таких країн, як Україна) не мають доступу до чистої питної води. А Україна є найменш забезпеченою водними ресурсами країною в Європі – менше 1 тис. куб. м на одну людину.

Щоб вистояти, вижити і розвиватися в епіцентрі світового шторму, Україна повинна спочатку відновити 50-мільйонну чисельність власного населення, а до кінця XXI століття збільшити його до 70-80 млн. чоловік.

Розвиток заради порятунку потребує збільшення у декілька разів темпів і обсягів промислової індустрії нового технологічного укладу, аграрного виробництва, житлово-комунального господарства. Усі ці сектори економіки є водночас найбільшими споживачами обмежених водних ресурсів країни.

У басейні ріки Дніпро – історичної, генетичної і духовної колиски України – живе 70 відсотків населення, розміщено 80 відсотків економічного потенціалу. Тому й розпочинати треба з екологічного відродження басейну ріки Дніпро та поліпшення якості питної води.

Зараз вже мало хто пам’ятає (бо інституційна пам'ять втрачається), що з перших років державної незалежності саме з вирішення проблем Дніпра будувалася політика відродження і розвитку держави. Під керівництвом Президента України з 1992 року діяла Надзвичайна комісія з екологічних проблем Дніпра, яка розробила Національну програму екологічного оздоровлення басейну ріки Дніпро та поліпшення якості питної води.

Мені випала нагода і честь керувати розробкою і доповідати цю програму на засіданні Уряду і Парламенту, де вона затверджена 27 лютого 1997 року. Однак у 2012 році програма була забута і загнана у водогосподарську трубу.

Зараз, коли Україні потрібні не тільки збільшення чисельності населення і високі темпи розвитку, а й духовна і культурна єдність народу, Українське товариство охорони природи – найбільша (2 млн. членів) і найстарша (72 роки) всеукраїнська громадська організація – ініціює розробку Національної програми екологічного відродження басейну ріки Дніпро та поліпшення якості питної води на період до 2030 (детально) і до 2050 (пунктиром) років.

У Всесвітній день охорони водних ресурсів звертаємось до Українського народу, Президента, Уряду і Парламенту України з проханням підтримати розробку Національної програми екологічного відродження басейну ріки Дніпро та поліпшення якості питної води, дати відповідні доручення міністерствам, відомствам, басейновим державним адміністраціям.
Українське товариство охорони природи усіма своїми силами, людським, науковим та іншим потенціалом візьме безпосередню участь у розробці і втіленні у життя цієї великої об’єднувальної загальнонаціональної ідеї.

Василь ШЕВЧУК, голова Українського товариства охорони природи, доктор економічних наук, професор 


З БІДНИМ НАСЕЛЕННЯМ НЕ МОЖЕ БУТИ ЩАСЛИВОЇ ДЕРЖАВИ

Слухаючи вітання і звіти керівників держави, виступи й промови політиків на початку нового сезону політичної боротьби, виникає питання – а чим же, якими показниками і результатами роботи має звітувати перед людьми відповідальна влада, і як це робиться у цивілізованих країнах?

Найголовнішим словом, яке має бути в головах і серцях усіх, хто сьогодні будує або завтра хотів би будувати Україну, основною концепцією, яка віддзеркалює усе те, чого ми бажаєм досягти, є розвиток заради порятунку. 

Організація Об’єднаних Націй визначила 17 цілей сталого розвитку, які мають бути в основі діяльності відповідальної влади: 1) викорінення злиднів, 2) ліквідація голоду, 3) добре здоров’я і благополуччя, 4) якісна освіта, 5) гендерна рівність, 6) чиста вода і санітарія, 7) недорога і чиста енергія, 8) гідна робота й економічне зростання, 9) індустріалізація, інновації та інфраструктура, 10) зменшення нерівності, 11) сталі міста і населені пункти, 12) відповідальне споживання і виробництво, 13) боротьба зі зміною клімату, 14) збереження морських екосистем, 15) збереження екосистем суші, 16) мир, правосуддя та ефективні інститути, 17) партнерство в цілях сталого розвитку. 

Основним критерієм діяльності влади повинна стати динаміка індексу людського розвитку, що включає такі показники як «довге та здорове життя», «доступ до якісної освіти» та «гідний рівень життя» (які у свою чергу оцінюються показниками бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя, охорони здоров’я, соціальної захищеності, довголіття, екології, рівня злочинності, дотримання прав людини, ВВП на душу населення), зростання середньої тривалості, рівня і якості життя, покращення співвідношення народжуваності та смертності. 

Для України ще одним, найважливішим показником дієздатності держави є чисельність населення – від бідності та хвороб населення країни вимирає темпом 200 тис. чол. на рік. У порядок денний поставлено питання про порятунок популяції, про порятунок нації. 

Про діяльність уряду треба судити не по тому, скільки постанов чи законів ухвалено, а по тому, наскільки комфортно почуває себе населення у власній державі, а не шукає долі на чужих теренах. Індекс людського розвитку – дзеркало політичної відповідальності і рівня державного управління

Згідно звіту ПРООН щодо людського розвитку, Україна за цим показником у 2016 р. посідала 84 місце серед 188 країн. У 2015 р. вона була на 81 місці, тобто за рік втратила 3 позиції. Вниз Україну традиційно тягнуть такі показники, як тривалість і рівень життя (60 % населення знаходиться нижче межі бідності), а рятівним колом залишається рівень освіти.

Усе більшої популярності набуває всесвітній індекс щастя (The Happy Planet Index), що відображає якість життя людей з урахуванням стану довкілля, зокрема кліматичних умов, і має на меті допомогти державним керівникам, політичним і громадським діячам краще реагувати на потреби і сподівання населення з метою підвищення добробуту і сталого розвитку.

При складанні рейтингу країн за індексом людського щастя враховуються такі показники благополуччя, як: 1) валовий внутрішній продукт на душу населення з урахуванням паритету купівельної спроможності; 2) очікувана тривалість здорового життя; 3) соціальна підтримка; 4) свобода вибору в житті; 5) щедрість; 6) сприйняття корупції. 

У підсумковий рейтинг 2017 року увійшли 155 країн світу. Найщасливішою країною стала Норвегія з населенням 4,9 млн. осіб, в якій «Індекс щастя» склав 7,537 бала за 10-бальною шкалою. Норвегія вважається однією з найбільш благополучних і розвинених держав світу. Слідом за Норвегією в рейтингу розташувалися Данія, Ісландія, Швейцарія, Фінляндія, Нідерланди, Канада, Нова Зеландія, Австралія і Швеція.

Україна в рейтингу 2017 року з індексом 4,096 (показник рівня щастя) має 132 рейтингове місце та знаходиться після Гани (131 місце, індекс 4,12), перед Угандою (133 місце, індекс 4,081). У 2016 р. – 123 місце після Кенії (122 місце), перед Ганою (124 місце); у 2015 р. – 111 місце після Ірану (110 місце), перед Іраком (112 місце); у 2014 р. – 92 місце; у 2013 р. – 87 місце. 

Негативна динаміка вищенаведених показників є наслідком неадекватного, неефективного економічного реформування, а по суті – економічного деформування, що призвело до неприпустимо високої концентрації національного багатства у власності невеликого кола осіб, надмірно високої диференціації доходів на тлі непомірної розкоші фінансово-політичної верхівки, бідності широких верств населення, особливо тих, що працюють.

110 років тому Уїнстон Черчіль сказав: «Найбільшими ворогами Англії є, з одного боку, бідність і безробіття, з іншого – шокуючий ріст безсоромної розкоші». І далі – з бідним населенням країни не може бути великої держави. 

Усі ми хочемо жити в щасливій країні, більшість – у своїй. В цих умовах головне завдання об’єднаної відповідальністю держави – змінити модель розвитку заради порятунку, робити життя людей заможнішим, кращим, безпечнішим та справедливим, виходячи з наявних матеріально-технічних, природно-географічних і кліматичних умов, знань, інтелекту та ментальності головної продуктивної сили – населення, за якої основним критерієм дієвості влади буде динаміка зростання індексу людського розвитку.

Це не пусте побажання – книга «Розвиток заради порятунку» (В.Я.Шевчук, В.К.Черняк, Т.Т.Ковальчук та ін. – К.: Геопринт, 2016, 227 с.) надана керівникам держави, усім тим, хто приймає відповідальні рішення, надіслана університетам, провідним науковим центрам, доступна широкому колу читачів [Електронний ресурс: www.ukrpryroda.org].

Василь ШЕВЧУК, доктор економічних наук, професор, голова Українського товариства охорони природи, генеральний директор Центру досліджень сталого розвитку, м. Київ
4 лютого 2018 р.