.jpg)
Життя Українського народу є невіддільним від природи, від землі. Ще у Київській Русі особлива увага приділялась охороні природи, оберігались не тільки окремі види цінних тварин, а й існували великі заповідні території.
Наприкінці XIX-го – початку XX-го століття розвиток промисловості і сільського господарства супроводжувались посиленням використання природних ресурсів, що призводило до їх помітного збіднення, а вирубування лісів і розорювання земель викликало ерозію ґрунтів, збільшувався вплив посух, ставали частішими неврожаї. Все це викликало стурбованість вчених та громадських діячів. Рух за охорону природи поширювався серед громадськості.
Так, професор В.В.Докучаєв заснував на Луганщині дослідну станцію, де разом з професорами Г.Б.Панфіловим та П.А.Костичевим проводили досліди по боротьбі із суховіями та неврожаями.
У 1888 році барон Фальц-Фейн за власною ініціативою, користуючись постійною підтримкою відомого дослідника природи Росії Ю.К.Пачоського, виділив із власного земельного фонду під заповідну ділянку одну тисячу десятин цілинного степу, повністю вилучивши його з експлуатації задля збереження справжнього незайманого доісторичного степу.
Організований громадський рух за охорону природи в Україні виник на базі студентського гуртка любителів природи при Харківському університеті, перші збори якого відбулися 1 листопада 1906 року. Саме цю дату слід вважати початком зародження і провісником утворення Українського товариства охорони природи.
Керівником студентського гуртка було обрано приват-доцента університету Валерія Івановича Талієва, а одним з його активних членів був Віктор Григорович Аверін – в ту пору студент-зоолог, у подальшому відомий вчений, один з організаторів створення перших заповідників в Україні, засновник Всеукраїнського товариства мисливців та рибалок.
Через 5 років у серпні 1911 р. гурток перетворився у Харківське товариство любителів природи, яке очолив визнаний лідер природоохоронної справи приват-доцент Харківського університету В.І.Талієв. За честь бути членами товариства вважали багато хто з вітчизняних та зарубіжних учених – академік І.П.Бородін, професор К.А.Тімірязєв, німецький вчений-натураліст Конвент, організатор заповідника Асканія-Нова Фальц-Фейн.
Особливою подією стала організована зусиллями Харківського товариства любителів природи перша у світі виставка охорони природи, яка проходила в грудні 1913 – січні 1914 року, а за тим була перевезена до Києва, де теж користувалась великою увагою.
У 1915 році в Києві орнітологічне біологічне товариство організовує курси з підготовки керівників екскурсій в природу, лекції на яких читали професори В.М.Артоболевський і В.І.Талієв.
В ряді міст України – Полтаві, Одесі, Харкові, Києві, на Волині окремими товариствами дослідників природи організовуються виставки охорони природи та створюються комісії по охороні природи.
Гуртки охорони природи були створені у Білій Церкві та Умані.
Подекуди на місцях владою приймаються обов’язкові постанови з охорони природи. Так, у 1916 році постановою Чернігівських земських зборів було заборонено ловити, продавати та перевозити свіжу рибу з 1 квітня по 31 травня, встановлено дозволений розмір чарунок в рибальських сітках, заборонялось користуватись отрутою та вибухівкою для вилову риби.
Після лютневої революції 1917 року жодної постанови чи рішення, спрямованого на охорону природи, Тимчасовим урядом прийнято не було, що викликало велику тривогу наукової громадськості.
У 1918 році громадський природоохоронний рух на Полтавщині започаткував видатний вчений, перший президент Академії наук України В.І.Вернадський, який очолив Полтавське товариство любителів природи.
З 1926 року згідно декрету Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і Раднаркому України “Про пам’ятки культури і природи” усі питання охорони природи перейшли до відома Народного комісаріату освіти, а у 1928 році в допомогу Наркомосвіти засновується міжвідомчий орган “Український комітет охорони пам’яток природи”, який повинен був погоджувати та готувати до вирішення законодавчими органами усі питання, пов’язані з охороною природи.
За період з 1921 по 1931 рік в Україні було створено 5 заповідників у підпорядкуванні Наркомзему та 4 – у підпорядкуванні Наркомосвіти. За цей же час було виявлено та зареєстровано понад 2 тисячі пам’яток природи.
З 1931 року усі місцеві комісії по охороні природи були зосереджені при краєзнавчих музеях, які відіграли значну позитивну роль у справі становлення охорони природи в Україні.
В середині 30-х років минулого століття зусиллями Харківського товариства любителів природи та Харківського товариства дослідників природи утворюються 3 заповідники місцевого значення, продовжується робота по вивченню нових унікальних природних об’єктів.
Друга світова війна завдала величезної шкоди природі України, а відбудова зруйнованого війною народного господарства ставила безліч дуже важливих питань. Це перш за все збереження й відновлення родючості ґрунтів, охорона водних ресурсів та повітряного басейну від забруднення шкідливими стоками та викидами промисловості і транспорту, відновлення корисних видів рослин і тварин, впорядкування заповідної справи та інші.
В середині сорокових років серед наукової громадськості Академії наук України, Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка та інших вищих навчальних закладів, письменників (М.Рильський, М.Чабанівський) виникла ідея створення Українського товариства охорони природи.
Ця ідея була підтримана урядом і з метою посилення охорони державних заповідників, впорядкування охорони пам’яток природи та забезпечення участі широких мас населення у справі охорони природи Рада Міністрів УРСР прийняла постанову №1273 від 26 липня 1946 року “Про заходи до впорядкування охорони державних заповідників та пам’ятників природи на території УРСР”, якою передбачалось створення Українського товариства охорони природи.
З метою створення Товариства ще 23 лютого 1945 року утворилась ініціативна група, до складу якої увійшли академіки АН УРСР М.М.Гришко, Д.Н.Третьяков, М.Г.Холодний, Б.І.Чернишов, члени-кореспонденти АН УРСР Е.В.Звірозуб-Зубовський, П.С.Погрібняк, професор М.І.Котов, начальник головного управління заповідників Л.А.Мартинюк, представник Міносвіти І.Д.Волкова та ін.
До 1949 року Товариство об’єднувало лише працівників заповідників і науковців, а у 1949 році Рада Міністрів УРСР зобов’язала головне управління по заповідниках розгорнути діяльність Товариства, а виконкоми обласних Рад депутатів трудящих організувати обласні відділення Товариства і надати їм допомогу в роботі.
31 серпня 1949 року рішенням Харківського облвиконкому № 1448 утворюється Харківська обласна організація Українського товариства охорони природи, увібравши в себе історію і досвід подвижницької діяльності Харківського товариства любителів природи.
З 1951 року, після ліквідації головного управління по заповідниках, контроль за діяльністю Товариства було покладено на Академію наук УРСР. З того часу загальний нагляд за станом природи та її охорону стало здійснювати лише Українське товариство охорони природи.
У 2006 році виповнилося 100 років з дня започаткування та 60 років з дня офіційного утворення Українського товариства охорони природи. Тоді ж
1 листопада у місті Харкові у тих самих стінах Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, де рівно 100 років тому було започатковано громадський природоохоронний рух в Україні, відбувся XI з’їзд Товариства.
16 червня 2011 року у м. Києві зібрався черговий XII з’їзд Товариства, на якому було ухвалено Програму діяльності і розвитку Українського товариства охорони природи на 2011-2015 роки.
На сьогодні головна мета діяльності Українського товариства охорони природи – сприяння формуванню громадянського еко-суспільства, реалізації національної екологічної політики, розробці програм та проведенню комплексу заходів по збереженню й відтворенню сприятливого для життя навколишнього природного середовища, збереженню генофонду і здоров’я населення України, здійсненню просвітницької діяльності, захисту екологічних прав громадян, участь у заходах по охороні природи, раціональному використанню природних ресурсів, розвитку творчої ініціативи і використання науково-технічного потенціалу суспільства для здійснення його екологічних пріоритетів, виховання дбайливого відношення громадян до природи у сфері виробництва і побуту.
Нині Українське товариство охорони природи – наймасовіша всеукраїнська громадська організація. У структурі Товариства діє Кримська республіканська, 25 обласних, Київська і Севастопольська міська, 49 міських в областях і 324 районних організацій, що об’єднують понад 2 млн. громадян.
16 всеукраїнських секцій Товариства, до яких входять провідні вчені країни, працюють над вирішенням проблем: водних, земельних ресурсів, надр та екологічної геології, рослинного і тваринного світу, мисливської фауни, природно-заповідних територій, атмосферного повітря, відходів та вторинних ресурсів, екологічної політики і освіти, біологічної та генетичної безпеки, екологічного аудиту, глобальних змін клімату і політики розвитку.
Діє понад 330 Будинків природи, кімнат і куточків природи у первинних осередках. Однією з ефективних форм екологічної просвіти населення є навчання через мережу народних університетів “Природа”. Важливим напрямком діяльності Товариства є громадський контроль за станом природи України та дотриманням природоохоронного законодавства.
Товариство проводить масові природоохоронні акції, як всеукраїнські (День довкілля, Чиста Україна – Чиста Земля, Всесвітній день охорони навколишнього природного середовища, Всесвітній день Землі та ін.), так і регіональні та місцеві акції, місячники, конференції, конкурси та інші заходи відповідно до власного Екологічного календаря, який щорічно охоплює понад 50 міжнародних, всеукраїнських та місцевих акцій. Усі разом ми працюємо над тим, щоб нинішнє і майбутні покоління мали гідне життя у чистому навколишньому природному середовищі.
Щиро вітаю усіх членів Українського товариства охорони природи, наших молодших колег з інших громадських організацій з черговою річницею зародження природоохоронного руху в країні. Бажаю усім міцного здоров’я, благополуччя, життєвих сил, успіхів і звершень на благородній ниві охорони природи, розвитку еко-суспільства.
Голова Президії Всеукраїнської ради
Українського товариства охорони природи,
доктор економічних наук, професор В.Я.ШЕВЧУК
