#ukrpryroda

Відповідальне споживання: як зробити життя навколо себе екологічніше?

У кожного є можливість внести свій внесок у збереження навколишнього середовища: давайте не забувати про те, що грандіозні проекти часто починаються з маленьких кроків. Посадити дерево. Взяти участь у зборі сміття в своєму районі. Не витрачати папір без зайвої потреби. Вимикати всі прилади з мережі в кінці робочого дня. 

Давньогрецький філософ Фалес Мілетський писав, що щасливий той, хто здоровий тілом, сприйнятливий душею і податливий на виховання. І, якщо про здоров'я душі і тіла ми звикли дбати, то почуття відповідальності перед природою потрібно виховувати з самого дитинства. Мабуть, саме турботу про навколишній світ можна віднести до категорії нового сприйняття щастя сучасної людини.

Відповідальне споживання, про яке піде мова, полягає не тільки в розумному використанні природних багатств, але й в формуванні певної екологічної культури та засад здорового способу життя людини в XXI столітті. 

Нижче наведено прості вправи, дотримуючись яких можливо зробити свій спосіб життя екологічніше. Це реальні способи зробити свій внесок у збереження природних ресурсів. 

На роботі: 
  • Якщо ви маєте перерву на роботі довше години, вимкніть монітор - він споживає до 70% всієї енергії, необхідної для роботи комп'ютера. 
  • Намагайтеся користуватися електронними версіями документів, не роздруковуючи паперові. 
  • Провітрюючи приміщення, широко відкривайте вікна на короткий час. Таким чином, стіни і батареї не встигнуть охолонути. 
  • Використовуйте енергозберігаючі технології в освітленні приміщень. 
  • Прикрасьте свій офіс декількома кімнатними рослинами. 

Вдома: 
  • Користуючись пральною машинкою, встановлюйте низьку температуру - це скоротить споживання електроенергії до 80%. 
  • Пам'ятайте про те, що телевізори, комп'ютери та зарядні пристрої споживають електроенергію навіть у сплячому режимі. 
  • Кип'ятіть воду в електричному чайнику або використовуйте газову плиту. 
  • Туго закривайте крани. Кожен протікаючий кран призводить до щорічної втрати води до 9000 літрів. 

Повсякденно: 
  • Ходіть в магазин з багаторазовою сумкою, вибирайте пакети з переробленого паперу. 
  • Викидайте сміття в спеціально відведені для цього контейнери. 
  • Вибирайте товари та упаковку зі знаком Лісової опікунської ради (FSC™). Знак FSC («дерево з галочкою») свідчить про те, що товар або його упаковка зроблені тільки із законних джерел сировини з дотриманням найсуворіших екологічних і соціальних вимог. 
  • Вибирайте продукти в екологічній картонній упаковці 
Нехай ці поради стануть для кожного з нас тими маленькими кроками, які допоможуть зберегти природу для майбутніх поколінь. Життя в стилі "еко" - це не просто модний тренд, а свого роду філософія про те, як змінити навколишній світ на краще, використовуючи при цьому прості і доступні кожному засоби. Слідувати за "еко" модою легко - в ній немає особливих правил, нових колекцій, суперництва і строгих суддів. Ви самі визначаєте для себе стиль і тенденції, адже в основі еко, перш за все, лежить турбота про навколишній світ і щире бажання жити в гармонії з природою.

Джерело: ecofriendly.ru

Озонова діра над антарктикою зменшується

Площа озонової діри над Антарктикою, яка зазвичай у вересні досягає максимального розміру,цього року склала 21,2 мільйона квадратних кілометрів - найнижчого значення з 2002 року, повідомляють РИА НОВОСТИ з посиланням на НАСА.

Озоновий шар - природний щит, що захищає поверхню Землі від жорсткого ультрафіолету, небезпечного для живих організмів. Різке падіння концентрації стратосферного озону під час зимового сезону було вперше виявлено над Антарктидою в 1980-х роках. Згідно сучасних уявлень, руйнування озону (триатомної молекули кисню) пов'язане з впливом хлорфторвуглеців (CFC), які в умовах низьких температур запускають реакції їх розпаду.


Найбільша за площею озонова діра у вересні 2006 року та цьогорічна

«До зменшення озонової діри призвело те, що в цьому році середні температури в стратосфері виявилися дещо вище», - стверджує співробітник Центру космічних польотів імені Годдарда НАСА Пол Ньюман (Paul Newman). Він відзначає, що підвищення температури сталося в результаті періодичних природних процесів, не пов'язаних з діяльністю людини.

Крім цього, вчені відзначили, що в межах самої «дірки» (ділянки занадто тонкого озонового шару, який не може затримувати ультрафіолет) концентрація озону також підвищилася, склавши близько 140 добсоновскіх одиниць (використовуються для вимірювання вмісту озону в атмосфері). У «здоровою» атмосфері з нормальною товщиною озонового шару цей показник повинен складати від 240 до 500.

Рекордний мінімум площі озонової діри за останні 20 років був зафіксований у вересні 2002 року, коли це значення склало 18 млн кв. км.

У вересні фахівці Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) опублікували доповідь, згідно якій вміст озону в стратосфері перестав знижуватися з 1998 року, і, за прогнозами вчених, до 2050-2075 років може повернутися до рівнів, фіксованих до 1980 року.

У 2011 році група австралійських вчених опублікувала статтю, в якій уклала, що поступово зменшуватися в розмірах стала і сезонна озонова діра над Антарктикою, яка, за їхніми даними, з кінця 1990-х «затягнулася» приблизно на 15%.

Озонова діра стала «затягуватися» після прийняття в 1987 році Монреальського протоколу, що обмежує виробництво та обіг озоноруйнівних речовин.

Джерело: pogodatv.com

Захистимо Біличанський ліс

Українське товариство охорони природи закликає громадськість не допустити знищення лісового природного комплексу «Біличанський ліс». Нагадаємо, що в рішенні суду від 9 жовтня Вищий адміністративний суд визнав законним дерибан Біличанського лісу під котеджну забудову. 

Своїм рішенням суд визнав усі рішення Коцюбинської селищної ради законними, в тому числі і щодо затвердження Генплану селища за яким межі міста збільшено на 4 тисячі га за рахунок Святошинського лісопаркового господарства.

Як пише у своєму блозі на "Українській правда" журналіст Наталка Соколенко, як виявилось, Київрада в один день програла дві касації по лісу, навіть не знаючи про суд.

"В один день одна і та сама трійка суддів розглянула дві касації, про жодну з яких (який збіг) Київрада і прокуратура не знала. Про те, що був суд і він закінчився не на їхню користь дізнались постфактум і Київрада, і прокуратура. При чому прокуратура – від журналістів. Тобто на захист лісу в залі суду не було кому щось сказати", - написала Соколенко.

Вона додала, що зазвичай в касації розглядають справу за півроку після апеляції, а у випадку з дерибаном лісу призначили за три місяці.

Соколенко також нагадала, що президент Віктор Янукович у 2010 році журналістці Ірині Федорів за присутності міжнародних журналістів заявив, що втрутиться в це питання й збереже ліс.


Через 2 роки журналісти і небайдужі мешканці передали Януковичу 13 тисяч підписів під зверненням з проханням зробити Національний парк на території Біличанського лісу, оскільки його з 2008 року дерибанить селищна рада Коцюбинського на депутатів селищної ради, їхніх родичів та підставних осіб з Дніпропетровщини

Однак попри обіцянку, за 2 роки президент так і не підписав указ про створення Нацпарку.



Джерело: kiev.pravda.com.ua

Звернення з нагоди 106-ї річниці зародження Українського товариства охорони природи

Життя Українського народу є невіддільним від природи, від землі. Ще у Київській Русі особлива увага приділялась охороні природи, оберігались не тільки окремі види цінних тварин, а й існували великі заповідні території. 

Наприкінці XIX-го – початку XX-го століття розвиток промисловості і сільського господарства супроводжувались посиленням використання природних ресурсів, що призводило до їх помітного збіднення, а вирубування лісів і розорювання земель викликало ерозію ґрунтів, збільшувався вплив посух, ставали частішими неврожаї. Все це викликало стурбованість вчених та громадських діячів. Рух за охорону природи поширювався серед громадськості. 

Так, професор В.В.Докучаєв заснував на Луганщині дослідну станцію, де разом з професорами Г.Б.Панфіловим та П.А.Костичевим проводили досліди по боротьбі із суховіями та неврожаями. 

У 1888 році барон Фальц-Фейн за власною ініціативою, користуючись постійною підтримкою відомого дослідника природи Росії Ю.К.Пачоського, виділив із власного земельного фонду під заповідну ділянку одну тисячу десятин цілинного степу, повністю вилучивши його з експлуатації задля збереження справжнього незайманого доісторичного степу. 

Організований громадський рух за охорону природи в Україні виник на базі студентського гуртка любителів природи при Харківському університеті, перші збори якого відбулися 1 листопада 1906 року. Саме цю дату слід вважати початком зародження і провісником утворення Українського товариства охорони природи. 

Керівником студентського гуртка було обрано приват-доцента університету Валерія Івановича Талієва, а одним з його активних членів був Віктор Григорович Аверін – в ту пору студент-зоолог, у подальшому відомий вчений, один з організаторів створення перших заповідників в Україні, засновник Всеукраїнського товариства мисливців та рибалок. 

Через 5 років у серпні 1911 р. гурток перетворився у Харківське товариство любителів природи, яке очолив визнаний лідер природоохоронної справи приват-доцент Харківського університету В.І.Талієв. За честь бути членами товариства вважали багато хто з вітчизняних та зарубіжних учених – академік І.П.Бородін, професор К.А.Тімірязєв, німецький вчений-натураліст Конвент, організатор заповідника Асканія-Нова Фальц-Фейн. 

Особливою подією стала організована зусиллями Харківського товариства любителів природи перша у світі виставка охорони природи, яка проходила в грудні 1913 – січні 1914 року, а за тим була перевезена до Києва, де теж користувалась великою увагою. 

У 1915 році в Києві орнітологічне біологічне товариство організовує курси з підготовки керівників екскурсій в природу, лекції на яких читали професори В.М.Артоболевський і В.І.Талієв. 

В ряді міст України – Полтаві, Одесі, Харкові, Києві, на Волині окремими товариствами дослідників природи організовуються виставки охорони природи та створюються комісії по охороні природи. 

Гуртки охорони природи були створені у Білій Церкві та Умані. 

Подекуди на місцях владою приймаються обов’язкові постанови з охорони природи. Так, у 1916 році постановою Чернігівських земських зборів було заборонено ловити, продавати та перевозити свіжу рибу з 1 квітня по 31 травня, встановлено дозволений розмір чарунок в рибальських сітках, заборонялось користуватись отрутою та вибухівкою для вилову риби. 

Після лютневої революції 1917 року жодної постанови чи рішення, спрямованого на охорону природи, Тимчасовим урядом прийнято не було, що викликало велику тривогу наукової громадськості. 

У 1918 році громадський природоохоронний рух на Полтавщині започаткував видатний вчений, перший президент Академії наук України В.І.Вернадський, який очолив Полтавське товариство любителів природи. 

З 1926 року згідно декрету Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і Раднаркому України “Про пам’ятки культури і природи” усі питання охорони природи перейшли до відома Народного комісаріату освіти, а у 1928 році в допомогу Наркомосвіти засновується міжвідомчий орган “Український комітет охорони пам’яток природи”, який повинен був погоджувати та готувати до вирішення законодавчими органами усі питання, пов’язані з охороною природи. 

За період з 1921 по 1931 рік в Україні було створено 5 заповідників у підпорядкуванні Наркомзему та 4 – у підпорядкуванні Наркомосвіти. За цей же час було виявлено та зареєстровано понад 2 тисячі пам’яток природи. 

З 1931 року усі місцеві комісії по охороні природи були зосереджені при краєзнавчих музеях, які відіграли значну позитивну роль у справі становлення охорони природи в Україні. 

В середині 30-х років минулого століття зусиллями Харківського товариства любителів природи та Харківського товариства дослідників природи утворюються 3 заповідники місцевого значення, продовжується робота по вивченню нових унікальних природних об’єктів. 

Друга світова війна завдала величезної шкоди природі України, а відбудова зруйнованого війною народного господарства ставила безліч дуже важливих питань. Це перш за все збереження й відновлення родючості ґрунтів, охорона водних ресурсів та повітряного басейну від забруднення шкідливими стоками та викидами промисловості і транспорту, відновлення корисних видів рослин і тварин, впорядкування заповідної справи та інші. 

В середині сорокових років серед наукової громадськості Академії наук України, Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка та інших вищих навчальних закладів, письменників (М.Рильський, М.Чабанівський) виникла ідея створення Українського товариства охорони природи. 

Ця ідея була підтримана урядом і з метою посилення охорони державних заповідників, впорядкування охорони пам’яток природи та забезпечення участі широких мас населення у справі охорони природи Рада Міністрів УРСР прийняла постанову №1273 від 26 липня 1946 року “Про заходи до впорядкування охорони державних заповідників та пам’ятників природи на території УРСР”, якою передбачалось створення Українського товариства охорони природи. 

З метою створення Товариства ще 23 лютого 1945 року утворилась ініціативна група, до складу якої увійшли академіки АН УРСР М.М.Гришко, Д.Н.Третьяков, М.Г.Холодний, Б.І.Чернишов, члени-кореспонденти АН УРСР Е.В.Звірозуб-Зубовський, П.С.Погрібняк, професор М.І.Котов, начальник головного управління заповідників Л.А.Мартинюк, представник Міносвіти І.Д.Волкова та ін. 

До 1949 року Товариство об’єднувало лише працівників заповідників і науковців, а у 1949 році Рада Міністрів УРСР зобов’язала головне управління по заповідниках розгорнути діяльність Товариства, а виконкоми обласних Рад депутатів трудящих організувати обласні відділення Товариства і надати їм допомогу в роботі. 

31 серпня 1949 року рішенням Харківського облвиконкому № 1448 утворюється Харківська обласна організація Українського товариства охорони природи, увібравши в себе історію і досвід подвижницької діяльності Харківського товариства любителів природи. 

З 1951 року, після ліквідації головного управління по заповідниках, контроль за діяльністю Товариства було покладено на Академію наук УРСР. З того часу загальний нагляд за станом природи та її охорону стало здійснювати лише Українське товариство охорони природи. 

У 2006 році виповнилося 100 років з дня започаткування та 60 років з дня офіційного утворення Українського товариства охорони природи. Тоді ж 

1 листопада у місті Харкові у тих самих стінах Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, де рівно 100 років тому було започатковано громадський природоохоронний рух в Україні, відбувся XI з’їзд Товариства. 

16 червня 2011 року у м. Києві зібрався черговий XII з’їзд Товариства, на якому було ухвалено Програму діяльності і розвитку Українського товариства охорони природи на 2011-2015 роки. 

На сьогодні головна мета діяльності Українського товариства охорони природи – сприяння формуванню громадянського еко-суспільства, реалізації національної екологічної політики, розробці програм та проведенню комплексу заходів по збереженню й відтворенню сприятливого для життя навколишнього природного середовища, збереженню генофонду і здоров’я населення України, здійсненню просвітницької діяльності, захисту екологічних прав громадян, участь у заходах по охороні природи, раціональному використанню природних ресурсів, розвитку творчої ініціативи і використання науково-технічного потенціалу суспільства для здійснення його екологічних пріоритетів, виховання дбайливого відношення громадян до природи у сфері виробництва і побуту. 

Нині Українське товариство охорони природи – наймасовіша всеукраїнська громадська організація. У структурі Товариства діє Кримська республіканська, 25 обласних, Київська і Севастопольська міська, 49 міських в областях і 324 районних організацій, що об’єднують понад 2 млн. громадян. 

16 всеукраїнських секцій Товариства, до яких входять провідні вчені країни, працюють над вирішенням проблем: водних, земельних ресурсів, надр та екологічної геології, рослинного і тваринного світу, мисливської фауни, природно-заповідних територій, атмосферного повітря, відходів та вторинних ресурсів, екологічної політики і освіти, біологічної та генетичної безпеки, екологічного аудиту, глобальних змін клімату і політики розвитку. 

Діє понад 330 Будинків природи, кімнат і куточків природи у первинних осередках. Однією з ефективних форм екологічної просвіти населення є навчання через мережу народних університетів “Природа”. Важливим напрямком діяльності Товариства є громадський контроль за станом природи України та дотриманням природоохоронного законодавства. 

Товариство проводить масові природоохоронні акції, як всеукраїнські (День довкілля, Чиста Україна – Чиста Земля, Всесвітній день охорони навколишнього природного середовища, Всесвітній день Землі та ін.), так і регіональні та місцеві акції, місячники, конференції, конкурси та інші заходи відповідно до власного Екологічного календаря, який щорічно охоплює понад 50 міжнародних, всеукраїнських та місцевих акцій. Усі разом ми працюємо над тим, щоб нинішнє і майбутні покоління мали гідне життя у чистому навколишньому природному середовищі. 

Щиро вітаю усіх членів Українського товариства охорони природи, наших молодших колег з інших громадських організацій з черговою річницею зародження природоохоронного руху в країні. Бажаю усім міцного здоров’я, благополуччя, життєвих сил, успіхів і звершень на благородній ниві охорони природи, розвитку еко-суспільства. 


Голова Президії Всеукраїнської ради 

Українського товариства охорони природи, 

доктор економічних наук, професор В.Я.ШЕВЧУК 

В Швеції дефіцит сміття

Швеція є однією з небагатьох країн, де для опалення численної кількості житлових будинків використовуються відходи, які спалюються і зараз у країни актуальною є незвичайна проблема - дефіцит цих самих відходів. Шведські звалища повністю спорожніли, а сміттєві ресурси вичерпані.Здавалося б - прекрасний стан речей - аж ні! Тепер ця північна скандинавська країна просить допомоги у своїх сусідів, імпортуючи сміття, в більшою мірою, з Норвегії. Країна опинилася в настільки жалюгідній ситуації, що владі щорічно доводиться закуповувати близько 800 000 тонн відходів.

Програма переробки відходів почалася ще в сорокових роках минулого століття, з тих пір Швеція досягла значних успіхів в спалюванні сміття, навіть, можна сказати, занадто - зараз на звалищах залишилося близько 4-х відсотків усіх відходів країни. Щороку Швеція спрямовує на різні потреби, найчастіше на опалення, близько 2 млн. тонн сміття, завдяки чому тепло відчувають жителі 800 000 шведських будинків, а 250 тисяч будинків таким чином отримують електрику. Але, як бачимо, такої кількості сміття країні не вистачає.

З метою вирішення такої незвичайної проблеми керівництво Швеції підписало ряд домовленостей з Норвегією, у якої буде забиратися частина відходів, які забезпечать Швецію теплом і електрикою, а значить затишком і комфортом. Що стосується попелу, який є кінцевим продуктом процесу спалювання та містить, до слова, незліченну кількість токсичних речовин, то він у підсумку повертається назад до Норвегії, а все тому що, країна не може дозволити собі спалювати відходи, на відміну від їх експортування.

На разі влада Швеції налагоджує контакти з Італією, Болгарією, Румунією, країнами Прибалтики, які багаті на звалища, з приводу транспортування відходів.

Як Швеція «дійшла» до цього? 

Швеція, як і багато країн Європейського Союзу, ділить сміттєві відходи за категоріями. Цьому вчать дітей ще у дитячих садках, за порушення цього правила встановлені пристойні штрафи. Відходи сортують по контейнерах: паперове сміття, старі батарейки і лампочки, кольорове і біле скло, алюмінієві банки, садові відходи та опале листя. Поширюється дане правило і на більш габаритне сміття, для якого по країні працюють спеціальні пункти прийому: для старих меблів, будівельних матеріалів, побутової техніки. Громадяни зобов'язані привозити його самостійно, здаючи безкоштовно. Один подібний пункт функціонує на 10-15 тисяч мешканців, загальна кількість їх сягає 700 по всій Швеції.


Столиця Швеції Стокгольм забезпечується енергопостачанням практично повністю за рахунок сміття. Відходи поділяють на різні частини, одна з яких йде на вторсировину, одна - на виробництво біогазу або переробляється під час спалювання в електрику або тепло. Подача електрики і тепла в Стокгольмі на 45 відсотків забезпечена саме переробкою відходів, а, якщо говорити про масштаби країни, то його частка в енергозабезпеченні досягає 20 відсотків. Завдяки даній програмі шведська столиця стала однією з найчистіших і зелених столиць світу, не зважаючи на розташування п'яти станцій по збору сміття, а також заводу по його спаленню.


Варто відзначити, що переробка сміття - задоволення не з дешевих і на досягнення сьогоднішніх результатів країні знадобилося дуже багато часу, однак шведи не шкодують грошей на вирішення проблем навколишнього середовища, йдуть на все лише б поліпшити якість і життя і подбати про екологію.

За один рік, як підрахували експерти, людина виробляє 3000 кг сміття, а тільки після виготовлення одного мобільного телефону залишається близько 75 кілограм відходів, а значить цей ресурс буде в наявності завжди. На сьогодні цей проект мало популярний у світі, а багато країн з великим задоволення продають Швеції свої відходи. В їх число входять Норвегія, Німеччина , Об'єднане британське королівство.

Говорячи про ситуацію в відходами в країнах СНД, які, на жаль, завалені звалищами, шведи дуже оптимістичні, стверджуючи, що подібні «зелені» проекти реально реалізувати в будь-якому куточку світу, хоча для нас вони поки що є нездійсненною ілюзією зважаючи на відсутність належної мотивації, доводитися сподіватися тільки на свідомість громадян.

Джерело: profi-forex.org

У «Будинку Природи» Луганської обласної організації Українського товариства охорони природи розпочався навчальний рік


18 вересня 2012 року у «Будинку Природи» Луганська і в районних, міських організаціях Українського товариства охорони природи розпочався навчальний рік народного університету «Природа». Народний університет «Природа», шкільний університет «Рідна природа» функціонує біля 30 років. Слухачами є студенти, учні, юні екологи, студенти ліцеїв, коледжів, члени громадських екологічних організацій.
Основною метою шкільного університету «Природа» є роз’яснення пріоритетності та актуальності питань охорони довкілля, підвищення рівня екологічної обізнаності та свідомості молоді, залучення її до практичних дій із збереження довкілля, розвитку екологічної освіти і виховання.
З лекцією на тему: «Стан та екологічні проблеми в регіоні» перед слухачами університету виступив Перший заступник начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Луганській області Олексій Савенко. 
Проведення таких лекцій надає можливості замислитись над фактичними кроками заохочення молоді брати участь в екологічних ініціативах в сфері озеленення місць у своїх громадах, зменшення відходів, збереження енергії та водних ресурсів, задуматися над майбутнім своєї Батьківщини і всієї Планети.

Проблеми видобутку сланцевого газу в Україні: еколого-економічні аспекти

Провідними вченими та експертами Академії ноосфери і Українського товариства охорони природи проведено поглиблене дослідження проблем видобутку сланцевого газу в Україні, його екологічних та економічних аспектів. 17 жовтня 2012 року проведено розширене обговорення цієї проблеми, яка, з одного боку, викликає велику стурбованість екологів в усьому світі, а з іншого – має таке ж значення для забезпечення енергетичної безпеки держави, політики розвитку економіки. З доповідями виступили доктор економічних наук, професор Шевчук В.Я. та доктор геолого-мінералогічних наук, професор Яковлєв Є.О. 

Актуальність і гострота проблеми полягає в тому, що структура економіки України значною мірою породжує залежність від імпорту енергоресурсів, насамперед, природного газу. За роки незалежності практично нічого не було зроблено для зміни цієї структури, навпаки – монополізація енергоємних галузей призвела до консервації структури економічного розвитку, вивозу капіталу, небажання здійснювати реальні інвестиції в модернізацію застарілих підприємств і прагнення перекласти енергетичний тягар монополізованої економіки на населення. Тому все більшої гостроти набувають питання енергетичної ефективності економіки.  

Сучасний видобуток газу в Україні стабілізувався на рівні 19,5-20,5 млрд. м3/рік. Враховуючи значні енергоємні потужності металургійної, хімічної, енергетичної галузей, Україна додатково імпортує ще 27 млрд. м3/рік і залишається країною з найбільшим у світі річним споживанням газу на одиницю ВВП, що у 3-5 разів перевищує показники країн ЄС. 

Однією з обраних стратегій енергодиверсифікації є розробка нових родовищ вуглеводнів, зокрема, видобуток нетрадиційних видів газу (сланцевий газ, метан вугільних родовищ, газ щільних колекторів тощо). Привабливими умовами є формування покладів сланцевого газу в межах значної частини території країни, а також наявність розвиненої мережі газопроводів, які здатні забезпечити доставку сланцевого газу споживачам. 

Оцінки запасів сланцевого газу в Україні за різними джерелами суттєво відрізняються і складають: Державна служба геології та надр Мінприроди України (2012 р.) – 7,0 трлн. м3; Американська інформаційна енергетична агенція (U.S. EIA) (2011 р.) – 1,2 трлн. м3; Міністерство енергетики і вугільної промисловості України – 5,0 трлн. м3. Більшість експертів сходяться на думці, що за запасами сланцевого газу Україна посідає 4 місце в Європі після Польщі, Франції, Норвегії. 

На території України розглядаються два перспективних басейни з покладами сланцевого газу: Дніпровсько-Донецький та Люблинський на Заході країни з запасами 1,36 трлн. м3 та 4,22 трлн. м3 відповідно (рис. 1).

Рис.1. Схема розміщення басейнів сланцевого газу в Європі 

З сумарних запасів у 5,58 трлн. м3 можуть бути технічно вилучені 1,19 трлн. м3 (до 20%). За умови використання лише технічно доступного сланцевого газу на теперішньому рівні споживання природного газу запасів цих ділянок вистачить більше ніж на 25 років. 

Однак сланцевий газ порівняно з природним має значні недоліки: 
  1. видобуток сланцевого газу є дуже високотехнологічним процесом, для якого необхідне потужне обладнання, висококваліфікований персонал та дуже значні інвестиції; 
  2. малий строк функціонування свердловин – навіть нові технології (горизонтальне буріння та гідророзрив), які збільшують площу контакту свердловини з породою у 30-50 разів, забезпечують її економічно ефективне функціонування до 2-3 років (для порівняння: свердловини природного газу в Уренгої функціонують 10-15 років); 
  3. за даними реального видобутку, транспортування та використання сланцевого газу він має підвищену агресивність до металу, що скорочує тривалість експлуатації газопроводів та в 2 рази меншу енерговіддачу; 
  4. висока, порівняно з природним, собівартість газу (США – реальні витрати 212-283$ на 1 тис. м3 сланцевого газу, а у Газпрому Росії – 19$ на 1 тис м3 природного газу; окупність інвестицій – 10-12 років (проти 5-7 років при звичайному видобутку газу); 
  5. на відміну від газоносних площ США, де технологічні параметри геологічного середовища вивчені дуже добре і є сприятливими для видобутку (знижена міцність), інші сланцеві басейни не вивчені настільки, щоб можна було оцінювати запаси та витрати на видобуток для побудови бізнес-моделей, тим більше, що собівартість сланцевого газу сильно залежить від глибини видобутку; 
  6. незрозумілі екологічні наслідки, особливо віддалені, невивченість питання реакції природного середовища, в першу чергу забруднення підземної гідросфери (у т.ч. стратегічно важливих горизонтів прісних вод питної якості);
  7. порушення поверхні та сейсмічні явища, викиди парникових газів, вилучення з господарського використання великих земельних площ; 
  8. наявні технології видобутку передбачають суттєві додаткові впливи на існуючу інфраструктуру та навколишнє середовище, які обумовлені вилученням значних земельних площ, залученням з наступним забрудненням великих обсягів прісних водних ресурсів (4-20 тис. м3 на одну видобувну свердловину), додатковим навантаженням на підприємства знешкодження відходів та транспортні шляхи. 
Так, за даними Агентства охорони навколишнього середовища США (ЕPA USA) частка хімічних добавок у технологічній воді сягає 2%, але величезні об’єми водних розчинів, які використовуються при експлуатації і повторах гідророзривів у свердловинах (9 000-25 000 м3) пов’язані з поверненням 1300-23000м3 забруднених водних стоків. Вони вміщують як технологічні реагенти (хлористий амоній, нафтопродукти), так і токсичні мікроелементи зі сланцевих порід (йод, бром, важкі метали, можливо радіоактивний уран та радій). Крім того, відбувається насичення токсичними хімічними сполуками великих обсягів сланцевих газонасичених порід, які внаслідок гідророзривів і збільшення проникності здатні формувати зони довготривалого забруднення підземної гідросфери. 

Серед зарубіжних країн роботи з видобутку сланцевого газу повністю заборонені у Франції і Болгарії, призупинялися і продовжуються під пильним екологічним контролем у Великобританії, на два роки введено мораторій у провінції Квебек в Канаді для проведення досліджень, супроводжувалися скандалом у штаті Огайо в США із-за порушення технології і зливання забрудненої води у водойми, продовжуються у Польщі з собівартістю сланцевого газу у 300 дол. проти 500 дол. за російський газ. 

Світові експерти сходяться на думці, що масштабний розвиток видобутку сланцевого газу перекроїть енергетичну карту світу. На жаль, екологічні наслідки при такому однобокому підході відходять на другий план, важливішими вважаються геополітичні аспекти. 

Наприкінці травня 2012 р. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) оприлюднило доповідь «Золоті правила золотого століття газу», в якій прогнозує, що протягом наступного десятиріччя Росія може позбутися свого статусу світового лідера газового ринку. 

Основним мотивом доповіді є необхідність посилення уваги до екологічних моментів видобутку та використання сланцевого газу. На думку МЕА, «золоті правила» підкреслюють важливість повної прозорості, вимірювання та моніторингу екологічного впливу, залучення місцевих громад, ретельного вибору місць для буріння численних свердловин (8-10 стовбурів на 1 км2) та заходів для запобігання будь-яким витокам зі свердловин у водоносні горизонти; суворої оцінки і моніторингу потреб та втрат води; заходів з метою нульових викидів та мінімального рівня горіння газу, а також покращеного проектування та регулярного контролю. 

Основними загрозами для навколишнього середовища, на думку експертів МЕА, є більш «агресивні» технології видобутку, що вимагають більшої кількості свердловин, великих обсягів прісної води та несуть більшу загрозу забруднення при недотриманні техніки безпеки. Проте потенційні вигоди при умові, що газ виробляється і транспортується у відповідності зі строгими екологічними стандартами, сприяють швидкому поширенню популярності цього ресурсу. 

В Україні процес розробки сланцевого газу починається з освоєння двох ділянок: Олеської в межах Люблинського басейну (рис. 2) та Юзівської в межах Дніпровсько-Донецького басейну (рис. 3). 

Тендери на освоєння цих ділянок отримали дві компанії, що входять до числа провідних у світі, а отже володіють найбільш досконалими технологіями: американська «Шеврон» та британо-нідерландська «Шелл». Необхідність залучення іноземних компаній обумовлена двома основними факторами: розробка родовищ сланцевого газу потребує великих капіталовкладень і вимагає надійної та безпечної технології видобутку. 

За даними Міністерства екології та природних ресурсів загальні запаси Олеського та Юзівського родовищ складають 2-5 трлн. м3 газу. Проте видобуток на Олеському родовищі може бути обмеженим через складні геологічні умови. За оптимістичним сценарієм на Юзівському родовищі можна буде щорічно видобувати від 30 до 40 млрд. м3 газу, а на Олеському – 15-20 млрд. м3. 

Оголошення переможців тендеру викликало хвилю дискусій на різних рівнях щодо доцільності та безпечності розробки родовищ сланцевого газу в Україні. Основними аргументами противників є саме екологічні обмеження розробки таких родовищ в умовах досить щільно заселеної території та небезпеки порушення навколишнього природного середовища (провали, затоплення територій, забруднення прісних підземних та наземних вод, зростання сейсмічності). 
Так, технологія видобутку сланцевого газу методом «гідророзриву» передбачає створення системи вертикальних та горизонтальних свердловин, в які під тиском закачується суміш з води, піску та наповнювачів, що підвищують в’язкість розчину і викликають просторове утворення мікротріщин та збільшення площі дренування. Після зниження тиску вода вільно витікає з утворених тріщин, а пісок не дає їм закриватися для вільного витоку газу. Воду, що відкачали, мають піддавати очищенню і використовувати повторно для проведення гідророзривів.

Рис.2. Схема розміщення Олеської ділянки в межах Люблинського басейну 

Екологи виокремлюють такі проблеми щодо екологічної безпеки розробки родовищ сланцевого газу в Україні: 
  1. низька забезпеченість водними ресурсами України в цілому та, зокрема, площ видобутку сланцевого газу, висока вірогідність забруднення водних ресурсів, у тому числі підземних, які є стратегічним запасом країни; 
  2. можливість незворотної втрати великих площ земельних ресурсів і підриву аграрного потенціалу країни; 
  3. виникнення деформацій поверхні, зменшення сейсмостійкості території, підвищення сейсмострушуваності; 
  4. невизначеність реакції навколишнього середовища на сумісну дію техногенних впливів, зумовлених розвідкою та видобутком газу та інших виробництв (хімічні та видобувні підприємства), а також наслідків глобальних змін клімату (збільшення кількості та масштабності опадів, частоти і висоти повеней); 
  5. можливість потрапляння газу в атмосферу (від 4 до 8% газовіддачі) на етапі будівництва та експлуатації свердловини.
Рис.3. Схема розміщення Юзівської ділянки в межах Дніпровсько-Донецького басейну 

За оцінками провідних експертів розвинутих країн ЄС (Англія, Франція та ін.), США, СНД провідними факторами екологічної небезпеки видобутку сланцевого газу є надходження у геологічне середовище (підземну гідросферу) великої кількості токсичних речовин та їх активний рух у породному масиві при гідророзривах. 

При середніх показниках буріння до 10 свердловин/км2 на площі Юзівській (~4 тис.км2) та Олеській (~6 тис.км2) буде пробурено до 100 тис. свердловин з можливістю закачки в них до 15 000 м3/1св. х 100 000 св. ≈ 1,5 млрд. м3 води, з яких 1,2 млрд. м3 у вигляді високотоксичних стоків повернуться на поверхню. Навіть після ефективної очистки вони повернуться у річки і поверхневі водойми, які є суцільно зарегульованими і значно забрудненими. Крім того, тиски гідророзривів сягають 500-1500 атмосфер, що є еквівалентом тиску породного шару товщиною 1700-5000 м. Останнє може свідчити про ризик гідрогеоміграції у горизонти прісних підземних вод, які залягають на менших відстанях від горизонтів зі сланцевим газом. 

Реакція геологічного середовища на гідророзрив, як головний елемент технології видобутку сланцевого газу, переважно пов’язана не з геологічною будовою, а з механічними властивостями порід (їх суцільністю, відсутністю тектонічних порушень). До них, у першу чергу, можна віднести анізотропію міцності газоносних шарів, коли міцність по нашаруванню значно менша ніж по товщі, що суттєво підвищує ефективність гідророзриву та газовіддачу свердловин. У той же час існує ризик втрати ізоляції вздовж стовбуру свердловини внаслідок розвантаження порід при бурінні та неякісній цементації затрубного простору, що може призвести до міграції забруднень в прісні водоносні горизонти. 

Без сумніву, просторове поширення ділянок видобутку сланцевого газу в межах України, більшість регіонів якої відрізняється значною щільністю населення і напруженою екологічною (в першу чергу – водно-екологічною) ситуацією, буде пов’язане з додатковими техногенними змінами геологічного середовища та ризиком зниження його екологозахисної здатності. Це дуже актуально для України, в межах якої спостерігається велика різноманітність геологічних структур, які мають значну мінливість складу порід, їх проникності, міцності, тектонічної порушеності. Крім того, більшість геологічних структур Донбасу, Волині, нафтогазоносних районів (Східного, Карпатського, Чорноморського) мають значну техногенну порушеність геологічного середовища вуглевидобувними шахтами (до 15 000 км2) та нафтогазовими свердловинами (до 12 тис.). 

У той же час, дані дистанційного зондування Землі свідчать про значну щільність в межах геологічних структур України тектонічних порушень різного рангу. Більша частина таких зон може бути потенційними шляхами міграції природних і техногенних вод газоносних горизонтів до шарів зони активного водообміну із запасами прісних підземних вод, які за умов суцільного забруднення поверхневих джерел є останнім захищеним резервом питного водопостачання. 

Крім того, питання розвідки та видобутку сланцевого газу в Україні несе загрозу підвищення соціальної напруженості в густонаселених районах, де екологічні аспекти мають підвищену значимість. Цьому сприяють недостатня прозорість у питаннях технологій розробки окремих компаній, відсутність досвіду роботи в Україні, непоінформованість населення та громадських організацій, сумний досвід експлуатації надр олігархічними структурами, при якому прибутки привласнюються і вивозяться за кордон, а місцевому населенню лишаються одні лише збитки та екологічні негаразди. 

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 

Перспективи видобутку сланцевого газу в Україні, як і в інших країнах світу, у вирішальній мірі залежать від вирішення екологічних проблем, що супроводжують розвиток такого типу виробництв. Тому перш за все необхідно чітко уявляти комплекс екологічних негараздів і соціальних наслідків, з одного боку, та економічних вигод, з іншого, для побудови максимально ефективної політики розвитку у цій сфері

І. Враховуючи недостатню геологічну вивченість родовищ сланцевого газу в Україні необхідно провести ретельні дослідження з метою уточнення умов видобутку та прогнозування наслідків його впливу, для чого ділянки першочергових видобувних робіт визнати як науково-дослідні полігони, на яких поряд з розвідкою провести комплекс наукових робіт, включаючи оцінку впливу на навколишнє природне середовище. Проведення цих робіт має бути прозорим, а результати – відкритими. 

Враховуючи виняткову значимість даної проблеми доцільно розробити і виконати силами установ НАН України державну цільову науково-технічну програму «Сланцевий газ України». 

ІІ. До початку видобутку сланцевого газу необхідно на урядовому рівні вирішити питання щодо підготовки відповідної інфраструктури, очевидно, значною мірою за рахунок коштів державного бюджету, що на сьогодні навіть не планується. Ці витрати мають також враховуватися у собівартості і рентабельності видобутку майбутнього газу. 

Якщо розвиток піде за оптимістичним сценарієм, виникне необхідність у щорічному бурінні великої кількості свердловин (кілька сотень і більше), територіальному зміщенні площ видобутку та інженерної інфраструктури (під’їзні шляхи, технологічні водопроводи та ін.), в модернізації наявних газопроводів та будівництві нових; доступі до систем водопостачання, водовідведення та водопідготовки, а також будівництві та модернізації підприємств з очищення та зберігання відходів з достатньою потужністю. 

III. Оцінка запасів прісної води, у тому числі для технологічних потреб, та загрози її забруднення мають враховуватись при прийнятті рішень щодо видобутку сланцевого газу у першочерговому порядку. На думку Юрія Щербака, першого міністра екології України, дипломата, письменника, життя на Марсі зникло в результаті того, що там було винайдено зброю для знищення води

Щоб не допустити такого сценарію розвитку подій на Землі, слід вивчити можливість та економічну доцільність застосування при видобуванні сланцевого газу замість вуглеводнів та інших довго живучих хімічних речовин сполук спирту та інших короткоживучих нешкідливих для навколишнього природного середовища органічних і хімічних речовин. 

ІV. На підставі результатів наукових досліджень та з урахуванням світового досвіду слід проводити випереджальну інформаційну кампанію серед місцевих громад щодо переваг і ризиків видобутку сланцевого газу. Органи місцевого самоврядування, а також громадські організації мають отримувати повну та достовірну інформацію щодо цього питання та, відповідно до Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про місцеве самоврядування» та Постанови КМУ «Про затвердження Порядку залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля» забезпечувати формування усвідомленої позиції місцевих громад. 

V. І, нарешті, головне. В українських реаліях значно важливіше за нарощування видобутку сланцевого газу проводити політику структурної перебудови національного господарства, зменшення енергоспоживання та підвищення енергоефективності економіки. Щороку в Україні споживається близько 48 млрд. м3 природного газу, тобто практично стільки ж, скільки у Франції чи Нідерландах, і утричі більше, ніж у Польщі. За розрахунками експертів, Україна може безболісно зменшити споживання природного газу принаймні удвічі. Цього можна досягти засобами державного регулювання економіки, зробивши процес енергозбереження більш вигідним і привабливим, ніж процес енергоспоживання. 

Вода в Україні є дорожчою за нафту і газ, а перспективи екологічно чистого розвитку аграрного сектору, які неможливі без чистої води і землі, є більш привабливими для країни і світу, ніж розвиток екологічно брудної енергоємної промисловості. 

Загалом же слід враховувати, що довгострокові екологічні імперативи мають вищість над тимчасовими економічними вигодами, коли йдеться, як у ситуації із сланцевим газом, про екологічну безпеку Землі

Українське товариство охорони природи, Секція охорони надр та екологічної геології ім. О.С.Щириці; Академія ноосфери, м. Київ. 

17 жовтня 2012 року

Еко-акція «Купив машину? Посади дерево!»

6 жовтня 2012 в Києві відбулась еко-акція «Купив машину? Посади дерево!», Ініційована компанією «Тойота-Україна» спільно з міжнародним благодійним фондом «Україно! Я за тебе!». Співробітники «Тойота-Україна» та члени їх сімей взяли активну участь в зеленому суботнику.

Концепція цього року не тільки збагатити Київ зеленими насадженнями, але створити унікальний шматочок Японії, у вигляді Японського саду. Японський сад буде відкритий для всіх киян для того, щоб кожен мешканець столиці зміг насолодитися японським умиротворенням та красою. Даний проект планується втілювати протягом найближчих 3-х років.






Проект «Купив машину? Посади дерево!» спрямований на збільшення площі зелених насаджень. Це надзвичайно важливо, адже дерева відновлюють кисень, поглинають CO2, захищають нас від шуму і пилу і до того ж створюють корисний мікроклімат. Починаючи з квітня 2007 року по 2011 рік, під час зелених суботників, в яких брала участь компанія «Тойота-Україна», було висаджено понад 700 дерев і кущів. У цьому році в ході еко-акції було висаджено ще 250 зелених насаджень.

Компанія Toyota приділяє особливу увагу питанням охорони навколишнього середовища у всьому світі. На сьогоднішній день за підтримки компанії було висаджено більше 350 000 дерев. Також компанія Toyota бере участь у глобальній програмі: «Мільярд дерев компанії».

Крім даної активності, компанія Toyota з 1997 року, є законодавцем моди у створенні гібридних автомобілів. У 1997 році «Тойота Моторс Корпорейшн» представила світу перший серійний гібридний легковий автомобіль - Toyota Prius першого покоління.

В Україні офіційний дистриб'ютор автомобілів Toyota і Lexus «Тойота-Україна» також приділяє особливу увагу проблемам навколишнього середовища, беручи активну участь у щорічних зелених суботниках. В офіційній дилерській мережі Toyota можна придбати оновлений Toyota Prius, третього покоління який було представлено на українському ринку у квітні 2010 року. В офіційній дилерській мережі Lexus доступні до замовлення гібридний кросовер RX 450h і полногібрідний хечбек CT 200h. Найближчим часом компанія планує значно розширити лінійку автомобілів з ​​гібридними двигунами.

Джерело: banker.ua