#ukrpryroda

Виступ Діденко Світлани щодо екологічного стану річок: Рось, Десна та Сейм

Рось – дивовижно красива річка, яка є правою притокою Дніпра. Її довжина 346 км, площа басейну 12 575 км ², ширина в середній течії близько 50 м, річний стік води 0,86 км ³. Живлення переважно снігове. У басейн Росі впадають річки з назвами Роська, Росава, Роставиця. Основні міста, через які протікає Рось: Біла Церква, Богуслав, Корсунь-Шевченківський. На річці побудовані дві ГЕС: Стеблівська та Корсунь-Шевченківська. У Білій Церкві, по лівому березі Росі розташований знаменитий парк "Олександрія", колишній маєток панів Браницьких. 


Сьогодні Рось терпить екологічне лихо. Греблі, водосховища, побудовані на Росі, сильно збільшили площу випаровування. Водозабори (особливо гігантський водовод на Умань) різко знизили швидкість течії води. Використання населенням фосфатних порошків і відсутність належних очисних споруд призвело до засилля річки синьо-зеленими водоростями. Рівень річки впав на 1 метр в середній течії. У посушливі періоди рівень води падає до критично низьких значень, не працюють турбіни розташованих на ній електростанцій. У весняний період нересту риби та повеней не дотримуються норми скидання води електростанціями, які знаходяться в приватному володінні. Це призводить до загибелі ікри прісноводних риб та зниження їх популяцій. Все це призвело до застою, кисневого збіднення води в Росі. Порушена природна екосистема. Річка втратила здатність до самоочищення. Пологі й помірно круті ділянки схилів звичайно розорані, круті — задерновані або покриті мішаним лісом і чагарником. 

Береги Росі вкриті заплавними луками. Заплави річок це колиска біорізноманіття. Це неповторні біоценози, в яких зростає велика кількість рідкісних та зникаючих видів рослин. В очереті біля берегів нереститься риба, водоплавні птахи вигодовують там пташенят. Землі Росі частково розорані, окультурені або перебувають під випасами, що призводить до їх деградації, а також змиву при паводках у річкове русло значних домішок — органічних, бактеріальних і твердого стоку. Враховуючи це, у Водносу кодексі прописані прибережно-захисні смуги від 25 до 100 метрів, залежно від розмірів водойми. 

Десна - друга за розмірами притока Дніпра, що впадає в нього з лівого берега. Її довжина від верхів’я до гирла - 1130 км. Ця річка тече не тільки Україною (Сумська, Чернігівська, Київська області), але й Росією (Смоленська та Брянська області). По території України протікає річка від с. Муравья 1 до гирла. Довжина цієї ділянки складає 591 км.
Долина Десни складена з піщано-глинистих і крейдяних порід. Прируслова частина заплави висока, піщана. На ній розташовані численні озера. Заплава річки на всьому протязі дуже заболочена. Від кордону України до м. Короп Десна тече по товщі піску, суглинків та супісків. Русло звивисте, розпадається на ряд рукавів. Ширина річки тут частіше становить близько 100 м при коливаннях від 60 до 210 м. Нижче м. Чернігова ширина русла досягає 180-200 м, змінюючись від 60 до 450 м. Майже вся Десна и в межах України знаходиться у природній зоні Полісся, тому для річки характерна широка річкова долина, значна звивистість русла, багато стариць - старих русел та рукавів, піщані береги. Дно піщане, на плесах зі спокійною течією воно покрито піском з домішками мулу. Деснянські води світло-блакитного кольору через наявність в них крейдяних частинок, якими вони збагачуються, проходячи через крейдяні відкладення. Притоки Десни – Шостка, Убідь, Мена, Судость, Смячка, Стрижень, Сейм, Снов, Білоус, Болва, Доч, Остер. 
Десна впадає в Дніпро двома рукавами, з яких лівий називається Десенкою. Його верхів’я загачене. Це зроблено з метою направити всі води в головне русло Десни.


Заплава Десни більшою мірою залишилась у природному стані. Заплава цієї річки має величезне водоохоронне значення, адже на Десні розташований водозабір, з якого здійснюється водопостачання міст Бровари та Київ. Як один з основних екологічних коридорів національного рівня, вона є надважливою в національній екологічній мережі, в системі збереження біологічного різноманіття України. Однак на сьогоднішній день вже здійснено ряд гідронамивів у заплаві Десни на північ від Києва. Поки що масштаби знищення заплави не можна порівняти з Конча-Заспою, але негативні тенденції набувають дедалі гострішого характеру. Тому зволікання із наданням природоохоронного статусу ділянкам заплави Десни на північ від Києва може створити умови певної ізоляції інших природних територій басейну цієї річки від Дніпровського екокоридору. 


Сейм - найбільша ліва притока Десни. Її довжина становить 717 км. Вона протікає в Росії (в межах Бєлгородської та Курської областей) і в Україні, в межах Сумської та Чернігівської області. У межах України ділянка Сейму довжиною 222 км. Ширина русла влітку - не більше 100 м. Глибина на перекатах - близько 1 м, на плесах - до 3-5 м в середній течії і до 7-10 м у пониззі. Русло річки спокійне та мальовниче. Дно піщане, нестійке. Береги глинисті, топкі. Заплава річки вкрита луками, заболочена. Найбільшою притокою Сейму є річка Клевень. 



Річка Сейм – остання середня річка, яка на території Сумської області залишалася незарегульованою і завдяки цьому відрізнялася вищою якістю води і кращим станом рибних запасів порівняно з іншими річками не тільки області, але й всієї України. На території Сумської області розпочалось прокопування каналу, який з’єднує протоку Любку з основним руслом Сейму та планується спорудження кам’яно-накидних гребель на річці Сейм. Спорудження гребель на руслі річки призведе до втрати річками чистої води, пляжів та негативного впливу на рибні запаси. Ділянка річки, на якій проводяться роботи, розташована на території природно-заповідного фонду України (регіональний ландшафтний парк «Сеймський»). Заповідна рослинність в результаті знищується, погіршується кормова база і умови нересту риб, в також знищення неповторних біогеоценозів, які складались тут тисячоріччями. Ще одна проблема – погіршення якості води і замулення дна. Вона існує на всіх зарегульованих річках і поки не має вирішення. Інша, і не остання проблема – підтоплення прилеглих територій, яке виникає як наслідок підпору води русла і підняття рівня ґрунтових вод. 

Щорічно на Львівщині на сміттєзвалище викидають до 15 кг ртуті

На Львівщині облаштують устаткування для знешкодження ртутних ламп. Придбання такого устаткування стане «пілотажним» не тільки у львівській області, але і у всій Україні. Про це сьогодні під час прес-конференції повідомила Алла Войціховська, заступник координатора проекту ГО «Екологічні ініціативи», інформує кореспондент «Погляду».
Уже цього місяця стартує спільний проект департаменту містобудування ЛМР, ГО «Екологічні ініціативи» та Люблінського муніципалітету під назвою «Створення муніципальної системи поводження із відходами побутового електронного та електричного устаткування у місті Львові із використанням досвіду міста Любліна».

Втім, таке устаткування з’явиться у Львові щонайменше через два роки.

«Ми багато чого навчились у Люблінського воєводства, - зауважила Алла Войціховська. – Саме Люблін став піонером із утилізації пестицидів та відходів побутового електронного та електричного устаткування».

У той час, коли у Польщі система збору та утилізації відходів працює уже понад 15 років, в Україні немає підприємств, які б забезпечували виконання муніципальної програми поводження із відходами електричного та електронного устаткування. 
«Ідея проекту поводження із побутовими відходами з’явилась два роки тому. 

На Львівщині не було раніше статистики, яка б дала змогу підрахувати кількість ламп, що потрапляють на сміттєзвалище. Але ми розрахували кількість сімей і приблизно встановили, скільки може викинути лампочок із вмістом ртуті одна сім’я. Отримали результати, що загалом в рік на сміттєзвалище відходить від 5 до 15 кг ртуті, а це страшна шкода, як для довкілля, так і для здоров’я людей», - зазначила Оксана Війтик, головний спеціаліст відділу екології ЛМР та координатор проекту.

Оскільки проект пройшов складну двоетапну процедуру відбору, і був профінансований Європейським союзом у розмірі 1 202 тисячі євро, устаткування, яке б розділяло у лампочках скло від патрону, при цьому хімічно зв’язуючи ртуть, з’явиться у Львові у другій половині 2014-го року. 

На придбання та встановлення такого устаткування передбачено 700 тисяч євро. Інші кошти буде залучено на придбання мікроавтобусів для збору відходів, а також на співробітництво з Польщею, і відповідно, - на інформаційно-освітню кампанію для населення із висвітлення питань поводження з відходами побутової техніки.

Джерело: pohlyad.com

Українцям роздають безкоштовні контейнери для відпрацьованих батарейок

Активісти-екологи України в рамках кампанії "Батарейки? утилізація!" закликають українців підтримати їхню ініціативу — налагодити збирання відпрацьованих батарейок, щоб уникнути забруднення довкілля.
Зокрема, Національний молодіжний центр "Екологічні ініціативи" спільно зі Всеукраїнською екологічною лігою пропонує всім установам та організаціям безкоштовні контейнери для збору відпрацьованих батарейок, які вони можуть встановити на своїх площах. 

Всі зацікавлені установи, які хочуть приєднатися до проекту "Батарейки? утилізація!", повинні заповнити заявку, http://ecoleague.net/5623003-169-2683.html відсканувати її і надіслати на електронну адресу vel@ecoleague.net, повідомляє сайт «Промислова екологія». 

Після оброблення заявки та її схвалення у вказаному місці безкоштовно встановлять спеціальний сміттєвий бак для збирання відпрацьованих батарейок. Їхнє вивезення на утилізацію, а також установлення контейнерів буде забезпечувати кампанія ТОВ "Сігмас Еколоджи" в координації з замовниками. 

Як зазначають екологи, використані акумулятори та батарейки містять ртуть та важкі метали, які дуже сильно забруднюють навколишнє середовище. Тільки одна викинута батарейка може вбити два дерева, забруднити 20 кв. м ґрунту і 400 л води. У зв'язку з цим волонтери-екологи закликають українців не викидати відпрацьовані батарейки в загальні сміттєві баки, а класти їх у спеціальні контейнери. Якщо ж таких контейнерів на майданчику поки немає, то можна знайти активістів і здати батарейки ім. 

Джерело: epochtimes.com.ua





На Донбасі невідомі хімікати "вбили" річку

Річка Солона, що розділяє місто Селидове Донецької області, перефарбувалась в червоний колір, а риба в ній - загинула
Місцеві жителі побоюються екологічної катастрофи і винять в події закриту шахту імені Коротченка і ЦЗФ "Селидівська", повідомляє «Сrime.in.ua» з посиланням на телеканал «Донбас».

"Всі стічні води, які скидає шахта імені Коротченка і ЦЗФ "Селидівська" потрапляють в цю річку", - каже єгер Олексій Павленко.

Керівництво шахти повідомило, що їх підприємство не працює, а лише відкачує воду, яка потрапляє в річку. А промислові відходи знаходяться у відстійниках і не можуть потрапити в річку.

"Вода чиста і прозора. Є висновок науково-технічної фірми "Стандарт". Взяті проби води. Проби води відповідають нормам", - говорить головний інженер шахти Василь Давидов.

Влада Селидового відзначають, що водопостачання здійснюється не з річки Солона, тому здоров'ю городян нічого не загрожує. На даний момент причини забруднення водойми з'ясовує спеціальна комісія.

Мер міста припускає, що причиною почервоніння річки стали шахтні води, що просочилися через грунт. Саме вони надають воді червоний колір.

За даними екологів, які в кінці минулого року оголосили результати досліджень вод Донбасу, більше, ніж у половині проб (56%) шахтної води міститься наднормова кількість нафтопродуктів, а в 83% проб - підвищений вміст фенолів.

За даними експерта, в стоках ряду вугільних підприємств регіону виявлено значні концентрації кобальту, нікелю, цинку, свинцю, молібдену, ванадію, берилію, фтору, марганцю, титану, стронцію, хрому, кадмію, барію, заліза та літію. Темпи забруднення призводять до скорочення обсягів природних водних джерел, придатних до використання.

Джерело: comments.ua

Як реформувати пенсійну систему в Україні

25 січня 2013 року в Академії ноосфери (м. Київ) за участю фахівців Українського товариства охорони природи було проведено обговорення однієї з найбільш гострих і актуальних проблем політики розвитку нашої держави – як реформувати пенсійну систему та забезпечити безбідне життя пенсіонерів. Обговоренню й оприлюдненню власних розробок щодо шляхів реформування передувало поглиблене вивчення даної проблеми не тільки в нашій країні, а й у тих країнах, де пенсійна реформа була проведена найбільш успішно, зокрема, у Польщі, Угорщині, Аргентині, Чилі та інших. 

Учасники круглого столу (проф. Черняк В.К., проф. Ковальчук Т.Т., проф. Шевчук В.Я. та ін.) констатували, що однією з найбільш важливих соціально-економічних проблем, які хвилюють і зачіпають більшість людей в Україні, є пенсійна реформа. Здійснюється вона, в основному, шляхом підвищення пенсійного віку, збільшення стажу та перерозподілу коштів державного бюджету, що не вирішує ключових завдань реформи, а стримує економічний розвиток. Перед виборами влада зазвичай намагається заручитися підтримкою пенсіонерів через різного роду соціальні ініціативи, доплати, надбавки, які згодом забуваються, або ж їх забирає інфляція. 

Ключові питання давно назрілої реформи не вирішені

1) розмір пенсій залишається на рівні 25% від середньої зарплати, а з урахуванням тіньової складової – 12-15% від зарплати (у Європі – 70%); 

2) «реформа» зроблена за рахунок бідних і найменш захищених верств населення, середня пенсія українця майже в 14 разів менша від середньої пенсії фіна, у 10,4 рази – ізраїльтянина, у 9 разів – американця, у 8,6 рази – німця, у 4 рази – поляка, у 3 рази – угорця, у 2,2 рази – білоруса і росіянина; 

3) залишилася непомірно висока диференціація у системі пенсійного забезпечення, діють 24 спеціальні закони, які забезпечують пільгові умови певним категоріям пенсіонерів, що негативно сприймається суспільством

4) джерелом виплати цих диференційованих пенсій є не ті кошти, які вносилися колись до пенсійної системи нинішніми пенсіонерами, а загальні внески покоління, яке працює у даний час; 

5) зростає бідність працюючого населення, що є найбільш відчутним гальмом для грошових надходжень у Державний пенсійний фонд. Проблема подолання бідності працюючої родини залишається поза увагою держави. 

Як показав проведений вченими Академії ноосфери аналіз, пенсійна система залишається не реформованою, обтяжливою для держави, економіки і не здатною забезпечити гідне життя пенсіонерів

На даний час в Україні – 18,3 млн. працюючих, а пенсіонерів – 13,8 млн. Непрацюючих інвалідів – 1,5 млн., студентів – приблизно стільки ж, так званих заробітчан (неофіційна статистика) – до 5 млн. Безробітних за офіційною статистикою – півмільйона, а реально вчетверо більше. 

В Україні нині чинна солідарна, власне, державна пенсійна система. Частка пенсійних видатків перевищує 18% ВВП. Це – найвищий показник серед країн Європи. Так, цей показник у Польщі становить 13,9%, Німеччині – 11,4%, Швеції – 10,6%, Чехії – 8,5%, у Великій Британії – 6,6%. 

Пенсійному фонду постійно бракує власних грошей для виконання пенсійних зобов’язань. Дефіцит Фонду покривається трансфертами з бюджету, забираючи бюджетні ресурси від фінансування сфер охорони здоров’я, культури, освіти, оборони тощо. 

Українці віддають на пенсійне забезпечення 38% своєї заробітної плати, причому віддають не на свою, а на чужу пенсію. Підтримка Пенсійного фонду з Державного бюджету, яка починаючи з 2005 року нарощується з року в рік, незабаром призведе до того, що держава залишиться перед вибором – або оплачувати працю лікарів та вчителів разом з утриманням державних службовців, військових і міліціонерів, або платити пенсії. Одночасно робити те і друге держава буде не здатною – просто не вистачить наявних фінансових ресурсів. 


В Європі у найближчі 20-30 років демографічна ситуація буде визначати економічну і політичну ситуації. В Україні уже сьогодні пенсіонери становлять 30% населення, а кількість платників збору на загальнообов’язкове пенсійне страхування – 33%. На 100 платників пенсійного податку припадає 91 пенсіонер. Очікується, що у 2015 році це співвідношення сягне 100 до 100, а в 2050-му – 100 до 139. Середня пенсія неминуче буде зменшуватися по відношенню до середньої зарплати, не залишаючи жодних шансів на забезпечену старість тим, хто сьогодні працює. 

Державі стає усе складніше виконувати зобов’язання, а політикам – передвиборчі обіцянки перед особами літнього віку, які є найактивнішою частиною електорату. 

Пенсійна система в Україні має корінні вади, які зумовлюють її несумісність з умовами ринкової економіки. Суперечності настільки загострилися, що без негайного реформування пенсійної системи фінансове і соціальне банкрутство держави стає реальною загрозою. 

Головним завданням держави, суспільства є подолання бідності працюючих громадян, бідності працюючої родини

За розрахунками фахівців, не усуне, а лише на деякий час відтермінує катастрофу збільшення пенсійного віку. Фінансовий ефект від збільшення трудового віку для жінок принесе Пенсійному фонду 5 млрд. грн. щороку. Цю суму прямо вилучать із гаманців 180 тисяч жінок, які очікують виходу на пенсію, і так 10 років поспіль. 

До того ж державі одночасно треба вирішити двоєдине завдання

по-перше, забезпечити влаштування жінок з високим віковим цензом на більш-менш оплачуваних робочих місцях; по-друге, гарантувати право молоді не лише отримати перше в житті робоче місце, а й забезпечити реальні перспективи для матеріального облаштування свого буття. 

На переконання вчених Академії ноосфери, підкріплене конкретними розрахунками і моделями з урахуванням світового досвіду, пенсії повинні і можуть забезпечувати безбідне життя пенсіонерам, давати можливість відчувати себе повноцінними людьми, членами своїх сімей, які продовжують виконувати важливі сімейні і суспільні функції щодо участі у вихованні підростаючого покоління, фінансово незалежними громадянами, які беруть участь у житті держави. 

Це – цілком реальне завдання, досягнення якого потребує ухвалення парламентом Програми реформування пенсійної системи України. Основна мета програми – гарантувати можливість кожному громадянину заробити й отримувати пенсію у розмірі від 70 і більше відсотків від середньої по країні зарплати, тобто збільшити її у 3 рази. 

Основні положення Програми реформування пенсійної системи України мають бути такими: 

1.Солідарна пенсійна система продовжує діяти лише для пенсіонерів, яким пенсія вже призначена, та для тих працюючих, яким до настання часу виходу на пенсію залишається 5-7 років. 

Всі інші працівники переводяться у персональну накопичувальну систему із збереженням вже нарахованого пенсійного зобов’язання держави. 

2.Держава визнає державним боргом сумарні зобов’язання перед працюючими платниками внесків до пенсійної системи, оформлює цей борг спеціальними цінними паперами і відкриває персональний доступ кожному громадянину до цієї інформації. 

3.При Пенсійному фонді України створюється Державний накопичувальний пенсійний фонд. Дальше накопичення пенсійних внесків залежить від розміру легально отримуваних заробітків кожного. 

Коли громадянин вважатиме, що він нагромадив достатній обсяг коштів на своєму рахунку, він може достроково вийти на пенсію

4.Одночасно мають бути сформовані законодавчі умови діяльності системи недержавного пенсійного забезпечення, в яку громадяни можуть переводити свої рахунки з накопичувального пенсійного фонду, або добровільно вкладати додаткові кошти. 

5.Надалі слід також запровадити ще один інструмент накопичення – довгострокові пенсійні банківські рахунки. Такі рахунки – це ті ж самі депозити, тільки термін їхньої дії становить щонайменше 10 років (до настання пенсійного віку). Держава законодавчо має гарантувати пенсійні банківські рахунки за рахунок Державного бюджету України. 

Паралельно з проведенням пенсійної реформи необхідно домагатися збільшення оплати праці, яка є основою пенсійного забезпечення громадян, і найголовніше – подолання бідності працюючого населення

Це – основне завдання влади, ключова вимога і нагальна потреба десятків мільйонів людей, практично – Українського народу. Їх досягнення потребує формування нової моделі економіки, побудованої на засадах сталого розвитку, нової моделі життя усього суспільства. Така модель є основою політики розвитку для України як європейської держави. 


Академія ноосфери, м. Київ 

25 січня 2013 р.

У боротьбі з безперервним смогом Китай шукатиме шляхів вирішення проблеми з опорою на закон

Центральні і східні райони Китаю знову охоплені густим туманом і смогом у ці дні. Це вже четвертий випадок прояву подібної погоди за нинішню зиму.
За повідомленням Міністерства охорони навколишнього середовища КНР від 29 січня, під впливом туману повітря безлічі міст залишається в стані "серйозного забруднення" або "дуже серйозного забруднення". На території Китаю розміром в 9,6 млн квадратних кілометрів, площа регіонів, що вкрило "сірим туманом", становить 1,3 млн квадратних кілометрів.

У місті Шицзячжуан / Північний Китай / і в місті Ханчжоу / Східний Китай / видимість становить лише 300 метрів, а в містах Центральної рівнини - Чженчжоу, Хефеї і інших містах - видимість становить лише 100 метрів.

29 січня, коли рівень видимості впав нижче 50 метрів, в місті Шанцю провінції Хенань / Центральний Китай / влада оголосила "червоний" рівень небезпеки забруднення. У Пекіні люди пам'ятають якість повітря під час проведення Олімпіади -2008 . "У той особливий період, уряд зажадав закрити деякі шкідливі виробництва, зупинив рух великої кількості автотранспорту, - говорить городянин Лінь Сяої. - Здається, зараз видати такий указ уряду буде складно".

"Виробництва низького екологічного класу, для яких характерне надлишкове витрачання матеріалів у виробництві, - одна з головних причин смогу в містах, - стверджує член комітету НПКРК провінції Чжецзян / Східний Китай / Фань Байнаї, і додає: "Уряд повинен посилити вироблення законодавчої бази та системи оцінки діяльності місцевих адміністрацій і вирішити проблему смогу на макрорівні".

Важливість зусиль у цьому напрямку в китайських містах, мабуть, усвідомили. У Пекіні, наприклад, вже винесено на загальне обговорення проект Положення про боротьбу із забрудненням атмосфери.

Джерело: ukrainian.cri.cn

У світі дедалі більше "кліматичних біженців"

Через зміни клімату цілі регіони Африки стають непридатним для життя, що спричиняє потоки біженців. Наслідки кліматичних змін можуть спіткати і європейців та, зокрема, українців.
Катастрофічні посуха, повені, буревії. Дедалі більше людей втікають від наслідків глобальних змін клімату. В таборах для біженців у Кенії перебувають, за оцінками, близько ста до двохсот тисяч сомалійців. Не лише війна змушує їх рятуватись втечею до сусідніх країн, а й також нестерпна посуха та голод. Багато із цих родин раніше були кочівниками, однак останні звірі, які забезпечували існування сомалійських племен, повмирали від голоду. Перспективи цього регіону є туманними, в тому числі й через те, що міжнародна спільнота досі не винайшла дієвих концепцій для цих так званих "кліматичних біженців".

Принаймні моральну відповідальність за ці страждання несуть західні промислово розвинені країни. В цьому переконаний Вальтер Келін, швейцарський професор права. Саме європейські держави, аргументує він, викидами CO2 сприяють змінами клімату. Песимістичні прогнози комісара ООН з питань біженців свідчать, що 2050 року внаслідок змін клімату на планеті стануть біженцями близько 150 мільйонів людей.

Не визнані біженцями

Вальтер Келін хоче розповісти про цю проблему на міжнародному симпозіумі з питань кліматичних біженців у Берліні наприкінці січня. Він буде промовляти від імені "Ініціативи Нансена", спільного норвезько-швейцарського проекту. Мета – обмін думками з державами, яких торкаються кліматичні зміни, та спільний пошук стандартів поводження з біженцями. Це є важливим кроком, зважаючи на нинішню політичну ситуацію, вважає Вальтер Келін: "Міжнародна спільнота дуже опирається новій правовій угоді",- пояснює він. Насамперед країни, що вже відчули на собі потоки біженців, побоюються необхідності приймати ще більше втікачів.

Нині немає практично жодних документів, які б регламентували права кліматичних біженців. Якщо для політичних біженців існують міжнародні захисні механізми, то про людей, змушені рятуватися від непридатного для життя клімату або довкілля, світова спільнота подбала недостатньо. А для конкретних потерпілих це може мати фатальні наслідки: чи зобов'язана країна-сусід їх приймати і на яку підтримку вони можуть розраховувати, поки цілком не визначено.

Стратегії для Уганди та України

Незаперечним фактом є те, що насамперед південні країни мають налаштовуватися на зміни клімату та готуватися до захисту від природних катастроф. У 2011 році на конференції ООН з питань захисту клімату, яка відбулась у Південній Африці, світова спільнота ухвалила рішення створити для цього "Зелений кліматичний фонд". Стартовий капітал фонду становив 30 мільярдів євро. До 2020 року фінансування має бути збільшено до 100 мільярдів євро на рік.

Заступник директора Німецького інституту прав людини Міхаель Віндфур у розмові з DW наголосив на великому значенні стратегій адаптації до цих природних катаклізмів. "Якщо у Нідерландах замислюються над розробкою сценаріїв, як поводитися із людьми, які довгостроково втрачають свої домівки через підняття рівня моря, то уряди південних країн повинні були б зайнятися впливом кліматичних змін на своє населення",- підкреслив Віндфур.


Табір біженців у Кенії

Країни Африки досі слабко реагують на загрозу. Взяти до прикладу Уганду. Внаслідок зростання температур вирощування кави, з якого живе більшість сільського населення країни, стає дедалі важчим. "Якщо Уганда не буде перейматися цією проблемою, колись вони усі можуть стати біженцями,- припускає Міхаель Віндфур. – Але якщо почати діяти, використовуючи національні та міжнародні ресурси, то, можливо, до цього не дійде."

В Уганді поки немає навіть надійної метеослужби, яка дозволяла б передбачати та реагувати на зміни клімату. Втім, без грошей промислових країн дієву профілактику кліматичних біженців важко собі уявити.

Замислитися варто й Україні. Як через ймовірну навалу біженців з Африки, так і в зв'язку із можливим впливом глобальних змін на український клімат. Чи не спричинить посуха міграцію й самих українців? Температурні рекорди влітку в останні роки дедалі більше ставлять державну владу перед таким викликом.

Джерело: dw.de

Shell добуватиме в Україні сланцевий газ. Далі буде?

Ані український уряд, ані британо-голландська Royal Dutch Shell поки що не розголошують подробиць угоди про розподіл продукції, підписаної напередодні у Давосі в присутності українського президента та прем'єр-міністра Нідерландів.

"Ми стали близькими людьми, майже родичами. Тепер у нас є спільна відповідальність. Ми народили нову справу", - заявив президент Віктор Янукович після підписання угоди.

Згідно зі словами українського президента, ця угода вигідна Україні, бо передбачає створення нових робочих місць, зростання видобутку газу всередині України, збільшення доходів бюджету.

Згідно із повідомленням, поширеним Shell, кожен учасник угоди - Shell та "Надра Юзівська" - мають по 50% у проекті, сам проект розрахований на 50 років, а права та обов'язки інвесторів будуть деталізовані в угоді про оперативну діяльність.

"Початковий етап геологічного вивчення передбачає отримання двовимірних та тривимірних сейсмічних даних та буріння 15 свердловин на Юзівській дільниці. Передбачається, що це дозволить провести ефективну розвідку та оцінку покладів вуглеводнів, зокрема, оцінку потенціалу природного газу у піщаниках Юзівської площі", - йдеться у повідомленні Shell.

Ризики і частки

Проте у повідомленні не міститься інформації про те, як, власне, сторони домовилися про розподіл того, що буде видобуто з українських надр.

Раніше йшлося про те, що цей розподіл має бути у пропорції 30% на 70% на користь Shell. Тепер лунають припущення, що ця пропорція може дійти і до 40% на 60% - залежно від стадії розробки родовища.

Фото: lightgalleries.net
Чи вийде у західних компаній створити таку ідеальну картинку зі сланцевим газом і в Україні?

Оглядачі зауважували, що інші пострадянські країни, які залучали до розробки своїх родовищ міжнародні компанії, - Казахстан, Азербайджан, - домагалися більш вигідних умов.

"Початковий етап геологічного вивчення передбачає отримання двовимірних та тривимірних сейсмічних даних та буріння 15 свердловин на Юзівській дільниці"
із повідомлення Shell

Проте у тих випадках ішлося про видобуток традиційних енергоносіїв - природного газу та нафти, а у випадку з Україною йдеться про видобуток сланцевого газу, який все ще залишається нетрадиційним джерелом енергії, видобуток якого супроводжується великими ризиками - каже експерт аналітичного центру DIXI Group Роман Ніцович:

"Щодо відсотків розподілу, то можу нагадати, що коли уряд лише узгоджував умови конкурсів на видобуток, йшлося навіть про 16% (на користь України - ред.) до того часу, як інвестор поверне собі всі інвестиції. Далі ця пропорція збільшуватиметься. Чому така пропорція? Технологій видобутку такого газу в Україні не існує, а інвестори беруть великі зобов'язання у соціальних питаннях, у плані розбудови інфраструктури, захисту довкілля. А відтак зрозуміло, що витрати інвестора будуть суттєвими", - каже експерт.

Роман Ніцович нагадує, що поки що "йдеться лише про перший етап - розвідку", і все ще може змінитися за її результатами, коли стануть відомі запаси та економічна доцільність їх видобутку.

Західна Україна - проти альтернативи Росії?

У травні 2012 року, коли британо-голландська Shell та американська Chevron виграли у конкурсах за право розробки Юзівського та Олеського родовищ сланцевого газу, йшлося про те, що обидві угоди мають бути підписані у грудні, а перший промисловий видобуток сланцевого газу в Україні може розпочатися вже у 2015 році. Проте досі угоду укладено лише із однією компанією.

"Технологій видобутку такого газу в Україні не існує, а інвестори беруть великі зобов'язання у соціальних питаннях, у плані розбудови інфраструктури, захисту довкілля. А відтак зрозуміло, що витрати інвестора будуть суттєвими"
Роман Ніцович, DIXI Group

Як заявив прем'єр-міністр Микола Азаров, на заході України виникли проблеми з отриманням згоди місцевої влади на видобуток сланцевого газу, тоді як східні області підтримали видобуток.

"На заході України справи йдуть повільно. Більшість у Львівській та Івано-Франківській обласних радах складається з відомих політичних сил", - заявив прем'єр під час засідання уряду 23 січня, коли міністри дали згоду на підписання угоди із Shell.

Так само, як на розробку Юзівського родовища свою згоду дали Донецька та Харківська облради, згоду на розробку Олеської площі мають дати Львівська та Івано-Франківська обласні ради. Більшість в обох мають представники "Свободи" - партії правого спрямування, які неодноразово заявляли про своє негативне ставлення до можливості розробки сланцевого газу на Заході України з огляду на наслідки для довкілля.

Депутат від "Свободи", голова парламентського комітету з питань екології Ірина Лех ініціювала проведення парламентських слухань на тему "Екологічні проблеми видобування сланцевого газу в Україні". Слухання мають відбутися 20 березня.

Роман Ніцович із DIXI Group каже, що навіть у разі, як висновки за результатами парламентських слухань будуть негативними, то вони можуть бути висловлені лише у формі рекомендацій.

"На заході України справи йдуть повільно. Більшість у Львівській та Івано-Франківській обласних радах складається з відомих політичних сил"
Микола Азаров, прем'єр-міністр України

Водночас він визнає, що погодження видобутку сланцевого газу на заході України із місцевою владою може бути проблемним. Проте, як вважає експерт, якщо урядові та Chevron вдасться перевести розмову зі сфери політики у більш фаховий і прагматичний діалог про ризики та переваги видобутку сланцевого газу, то ставлення до проекту у "Свободи" та двох західних областей може змінитися.

До того ж, каже експерт, у "Свободи" є і кілька слушних зауважень до проекту. Зокрема, щодо ширшої участі органів місцевої влади у реалізації проекту, або щодо можливості присутності корупційної складової у державному партнері проекту, пов'язана із непевним походженням фірми СПК-геосервіс, яка разом із державною компанією "Надра України" бере участь у проекті (у пропорції 10% до 90%, відповідно - ред.).

Що, коли і за скільки?

Українські запаси сланцевого газу оцінюються як одні із найбільших у Європі - після Польщі, Франції та Норвегії.

Попередньо запаси сланцевого газу на Юзівській площі оцінювалися у 4 трильйони кубометрів. У Києві розраховують, що у разі початку промислового видобутку газу це родовище може давати від 5 до 20 мільярдів кубометрів газу на рік (при тому, що у 2013 року Україна хоче імпортувати лише 20 мільярдів кубів російського газу).

"Ми зараз можемо лише прогнозувати, за оптимістичним сценарієм компанії Shell, це близько 20 млрд метрів кубічних видобутку на рік, за песимістичним - не менше 7-8 мільярдів кубічних метрів на рік. Якщо ми досягнемо оптимістичного сценарію, це повністю вирішить питання дефіциту, який зараз є в нашій державі, і навіть вийдемо на профіцит", - заявив міністр енергетики Едуард Ставицький, якого уряд уповноважив підписати угоду із Shell.

"Ми зараз можемо лише прогнозувати, за оптимістичним сценарієм компанії Shell, це близько 20 млрд кубічних видобутку на рік, за песимістичним - не менше 7-8 мільярдів кубічних метрів на рік"
Едуард Ставицький, міністр енергетики України

Відомо також, що на етапі розвідки Shell інвестує у проект 410 мільйонів доларів. Якщо ж результати цієї розвідки будуть успішними, то інвестиції, як очікують у Києві, сягнуть десятків мільярдів доларів, - міністр енергетики оцінює їх у 10 мільярдів доларів.

Нині Україна купує російський газ за ціною у 416 доларів за тисячу кубометрів - з урахуванням "харківської знижки" у 100 доларів на кожній тисячі кубів.

При цьому розрахована російським "Газпромом" середня ціна для європейських споживачів цього року становить близько 370 доларів за тисячу кубів. Вартість видобутку сланцевого газу експерти попередньо оцінювали на рівні 350 доларів за тисячу кубометрів.

"Якби це був лише чинник тиску у переговорах із Росією, то ці конкурси ніколи б не стартували, а угоду ніколи б не було підписано, - просто велися б нескінченні розмови. А тут ми вже маємо солідного інвестора, готового вкладати серйозні кошти, - і це, напевне, вже є гарантією якоїсь перспективи. Але те, що це є перспективою далеко не одного року, також цілком зрозуміло", - каже Роман Ніцович.

Джерело: bbc.co.uk

Опозиція заблокує сланцевий газ?

Підписання першої угоди щодо видобутку сланцевого газу в Україні є справою найближчого майбутнього.
23 січня Кабмін Миколи Азарова схвалив проект угоди про розподіл продукції, що видобуватиметься на Юзівському родовищі. Угода буде тристоронньою – між державою Україна, нідерландською "дочкою" корпорації Shell "Shell Exploration and Production Ukraine BV" та ТОВ "Надра Юзівська".

Цим же рішенням уряд уповноважив міністра енергетики Едуарда Ставицького підписати угоду та дозволив йому "вносити в разі потреби до її (угоди) проекту зміни, що не мають принципового характеру".

Раніше Донецька і Харківська облради, на території яких і є Юзівське родовище, без проблем схвалили проект видобутку сланцевого газу.

"Економічна правда" вже неодноразово писала про третю сторону УРП – "Надра Юзівська". 90% цієї компанії належить державним "Надрам України", а 10% - фірмі "СПК-Геосервіс". Таким чином ця загадкова компанія екс-співробітників НДІ "Нафтогазу" братиме участь у розподілі вуглеводнім разом з державою і транснаціональними корпораціями.

Існує думка, що завдяки такий схемі реалізований інтерес президентської родини, яка дала доступ корпораціям до українських родовищ.

Більше того, сам проект угоди ніхто не бачив. У яких пропорціях розподілятимуться багатостраждальні вуглеводні між названими фігурантами залишається таємницею. Не був доданий цей проект і до свіжого рішення Кабміну – на урядовому сайті опублікували лише саме "ритуальне" рішення.

Фото energytribune.com

Суттєвим є той факт, що погодження проекту місцевими органами влади було обов'язковою умовою підписання угоди. І саме тут мав би "сплисти" екологічний аспект.

Адже існує думка, що технологія видобутку сланцевого газу з використанням технології гідророзриву є екологічно небезпечною. Деякі екологи стверджують, що гідророзрив може спричинити забруднення ґрунтових вод.

Через можливі проблеми деякі країни заборонили видобуток сланцевого газу. Зокрема, так сталося у Франції. Але щодо французького випадку є різні думки, адже, крім екологічних питань, у Франції існує "ядерне лоббі", яке зацікавлене у розвитку свого напрямку.

Певні проблеми з технологію гідророзриву були у Великій Британії. 2011 року, під час випробувальних робіт поблизу Блекпулу, відбулося два землетруси, які можна було відчувати на поверхні. Після цього роботи були призупинені, і створена спеціальна урядова комісія.

Щоправда минулого року британська комісія дійшла висновку, що технологію гідророзриву застосовувати можна, але під жорстким контролем.

Також в організації "антисланцевої" кампанії у Європі підозрювали російський "Газпром", який жодним чином не зацікавлений у розвитку альтернативних видів палива.

Отже екологічний аспект лишається дискусійним й донині. Однозначної відповіді щодо безпечності технології гідророзриву поки ніхто не дав.

Минулого року, під час спілкування з керівником представництва Shell в Україні Грехемом Тайлі, "Економічна правда" поцікавилась цим питанням.

"Ми переконані, що газ з ущільнених порід може видобуватися безпечно як для людей, так і для довкілля. Саме тому ми не шкодуємо ні часу, ні зусиль на співпрацю з неурядовими організаціями, представниками місцевих спільнот та громад для того, щоб з'ясувати, як нам втілювати наш проект найкращим чином", - казав тоді Тайлі.

А український ідеолог проекту "Сланцевий газ" Едуард Ставицький в інтерв'ю "Дзеркалу тижня" стверджував, що "у пропозиціях компаній Shell і Chevron є цілий розділ щодо екології, і ми над цим щільно працюємо, включаючи і управління екологічними ризиками".

Західна Україна

В українських реаліях найбільш проблемним лишається економічний бік справи. Коли переможцями державних конкурсів з відбору майбутніх учасників видобутку сланцевого газу стали світові гіганти Shell та Сhevron, можна було тільки порадіти.

Адже корпорації мають звичку ретельно слідкувати за своїм іміджем, і співпраця з Україною мала би бути прозорою, як сльоза дитини. Але все сталося як завжди. Була вигадана нехитра схема з введенням "прокладки", участь якої може пояснюватися легалізацією банального "відкату".

Проекти угоди з конкретними цифрами розподілу українського газу також лишаються утаємниченими. Тим часом, підписання угоди щодо Юзівської площі вийшло на фінішну пряму.
Фото: vestifinance.ru

Видається, що несподіванок на родовищі, яке знаходиться у вотчині чинної влади, очікувати не варто. Питання вирішено.

А от з другим потенційним родовищем сланцевого газу – Олеською площею – несподіванки цілком можуть статися.

Ця площа знаходиться в межах Львівської та Івано-Франківської областей. Її має розробляти компанія Сhevron, спільно з українським ТОВ "Надра Олеська". Схема та ж сама, що й у випадку Юзівської площі – "Надра Олеська" створена НАК "Надра України" та ТОВ "СПК-Геосервіс".

Але ситуація там є ще очевиднішою. Компанію "Надра Олеська" очолив пан Максим Шишлов. Ця невідома широкому загалу людина має цікавих партнерів та не менш цікаву біографію.

Зокрема, у Шишлова простежується непрямий зв'язок з компанією "Танталіт", яка володіє територією резиденції Віктора Януковича "Межигір'я". Більше того, 2007 року Шишлов працював директором департаменту фінансових інвестицій НАК "Надра України".

Тоді "Надра України" очолював Едуард Ставицький, і саме тоді ця державна компанія запустила процес відчуження "Межигір'я" на користь Януковича. Ці факти дають ще більше підстав вірити у інтерес "Сім'ї" у сланцевому газі.

Втім, є один суттєвий момент. Погоджувати проект видобутку на Олеській площі мають Івано-Франківська та Львівська облради. А вони контролюються опозицією. Зокрема, обидві облради очолюють представники "Свободи" – Василь Скрипничук та Петро Колодій відповідно.

Можна припустити, що такої ж "теплої ванни", як у Харківський та Донецькій облраді тут не буде.

Екс-голова екологічної комісії Львівської облради, а нині голова екологічного комітету Верховної Ради Ірина Сех ще минулого року заявляла, що громадськість намагаються усунути від питання про видобуток сланцевого газу на Львівщині.

Більше того, 17 січня Сех зареєструвала у Верховні Раді постанови про проведення парламентських слухань на тему "Екологічні проблеми видобування сланцевого газу в Україні".

У пояснювальній записці до постанови зазначається наступне:

"Верховною Радою України прийнято зміни до законодавчих актів, згідно з якими до вуглеводневої сировини, нетрадиційних вуглеводнів віднесено газ сланцевих товщ. Кабінетом Міністрів України видобування та використання як альтернативного виду палива газу сланцевих товщ віднесено до середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності галузевого рівня на 2012-2016 роки, затверджено умови конкурсів на укладення угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Олеської та Юзівської ділянок, на яких можна видобувати сланцевий газ.

Водночас можливі екологічні проблеми видобування сланцевого газу в Україні викликають протести громадськості, зокрема екологічні наслідки застосування технології гідророзриву пласта, а також спричиняють численні звернення громадських організацій до органі влади України, міжнародних організацій та Європарламенту".

Саме для цих питань представниця "Свободи" пропонує провести 20 березня слухання у сесійній залі.

Раніше екс-міністр екології, а нині міністр енергетики Ставицький вже заявляв, що видобуток на Олеській площі є безпечним, а місцеві органи влади ніхто не намагався усунути від процесу.

Однак можна припустити, що саме суперечливе екологічне питання стане "мотором" протидії реалізації сланцевого проекту на Західній Україні.

Джерело: epravda.com.ua

Цікаві факти про найчистішу у світі воду

Фінська вода - найчистіша у світі. 80% всієї води Фінляндії, за результатами дослідження Комітету з водних ресурсів при ООН, придатні до споживання. Формувалися ці запаси ще у часи льодовикового періоду, після якого на території Фінляндії утворилися тисячі кришталево чистих озер. Саме тому фіни п'ють воду з крану без найменшого сумніву, а також часто мають біля своїх будинків криниці з джерельною водою.



Джерело:  24tv.ua

ООН погодила конвенцію із застосування ртуті

Представники 140 країн-членів ООН у Женеві погодили текст юридично обов'язкової до виконання міжнародної конвенції з контролю над забрудненням довкілля ртутними відходами.

Ртуть завдає серйозної шкоди здоров'ю людей, в тому числі спричиняє незворотні ушкодження центральної нервової системи. 

Нещодавно ООН опублікувала доповідь, згідно з якою рівень забруднення довкілля ртуттю зростає, особливо в країнах, що розвиваються. У доповіді йшлося про більшу загрозу ртутного забруднення значним частинам Африки, Азії та Південної Америки.

Новий документ вперше встановлює максимально допустимі межі емісії ртуті. Також встановлюються обмеження на постачання і торгівлю ртуттю, і контроль за розповсюдженням продукції, що містить ртуть, на кшталт ртутних термометрів.

Окрім того, конвенція передбачає контроль і за використанням ртуті в промисловості: у планах є запровадження заходів, спрямованих на обмеження використання ртуті в кустарному золотодобуванні, а також заходи з обмеження емісій ртуті вугільними теплоелектростанціями.

Передбачено відмову і від використання ртуті у хлоро-лужному виробництві.

Отруйний метал

За словами експертів ООН, забруднення довкілля ртуттю зростає в основному через кустарний видобуток золота у багатьох країнах, а також через стрімке збільшення використання вугілля теплоелектростанціями.

Ртуть - метал, що при кімнатній температурі являє собою важку сріблясто-білу рідину, випаровування якої надзвичайно отруйні.


Після викиду в атмосферу ртуть залишається у довкіллі протягом тривалого часу, циркулюючи у воді, ґрунті та живих організмах.

Одне з найважчих забруднень ртуттю в історії сталося в японському місті Мінамата в 1956 році, що призвело до численних жертв.

Більше трьох тисяч людей або померли, або постраждали від хвороби Мінамата. Синдром, викликаний отруєнням органічними сполуками ртуті, увійшов у медичну термінологію під назвою, утвореною від назви міста, де й сталася катастрофа.

Під час хвороби Мінамата спостерігаються порушення моторики, ослаблення чутливості кінцівок, зору та слуху, а у важких випадках - параліч.

Узгоджену в Женеві міжнародну конвенцію, ймовірно, підпишуть у жовтні 2013 року в Японії.

Джерело: bbc.co.uk

У багатих країнах поширюється тенденція менше користуватись автомобілем

Нині у світі налічується понад 1 млрд автівок, а до 2020 року їх кількість, очевидно, подвоїться. Автомобілі стають дешевшими, швидшими, безпечнішими й комфортабельнішими.
Вони є обов’язковим атрибутом сучасного життя. На них припадає 70% усіх переміщень і подорожей (крім пішохідних) в ОЕСР, куди входить більшість розвинутих країн. У Євросоюзі понад 12 млн осіб працюють у автовиробництві й сфері обслуговування автівок та інших транспортних засобів, становлячи близько 6% зайнятого населення загалом; в Америці відповідна величина дорівнює 4,5% задіяних у приватному секторі, або 8 млн робочих місць. У родинному бюджеті автомобіль теж на основному місці: після оплати житлово-кому­наль­них послуг або іпотеки видатки на транспорт становлять єдину справді велику частку тижневих витрат, і більшість їх зазвичай припадає на машину. 2011 року світовий автомобільний парк поповнився ще на 60 млн нових одиниць. В Азії, Латинській Америці й Африці люди купують автівки, щойно це їм виявляється по кишені, тож що заможнішим стає населення, то більше автомобілів буває придбано.

Але в багатому світі колись невблаганний приріст автомобільного парку почав гальмувати. Дедалі більше вчених говорять про можливість досягнення точки насичення автівками в розвинених країнах (у сенсі як кількості приватних машин, так і пробігу), тобто про поняття «пік використання автомобіля», або навіть початок зворотної тенденції.

Рецесія і високі ціни на пальне від 2008 року помітно зменшили пробіг авто в багатьох країнах, зокрема в Америці, Британії, Франції та Швеції. Але в основі нових тенденцій лежать глибші й триваліші зміни. Більшість прогнозів усе ще обіцяють, що з одужанням економіки люди їздитимуть машинами стільки само, як і завжди. Але передбачення можуть і не справдитися.

У багатому світі від 1950-х спостерігалася загальна тенденція до зростання числа приватних автомобілів і намотаного ними кілометражу. Нетривалі чинники на зразок нафтового цінового шоку 1970-х зумовили тимчасове зниження цих показників, але невдовзі все поверталося на місця.

Спад у користуванні автівками, поза сумнівом, посилився й через рецесію. Але схоже, що почалося все ще до кризи. У березні цього року дослідження, проведене на замовлення австралійського уряду (який завжди був на передовій міжнародних зусиль, спрямованих на виявлення всіх аспектів «піку використання автомобіля»), констатувало, що у 20 країнах багатого світу простежується «тенденція до насичення» пробігу на одну машину. Після кількох десятиліть, коли люди щороку наїжджали дедалі більше кілометрів, зростання в розрахунку на одного автовласника помітно сповільнилось, а в багатьох випадках узагалі зупинилося.

Це насичення можна вимірювати за різними показниками: загальний пробіг, кілометраж кожного водія або загальна кількість поїздок. Навіть в Америці, все ще «найавтомобільнішій» країні світу, статистика за кожним із цих параметрів вражає. Там загальний пробіг сягнув плато

2004 року й почав падати 2007-го; з розрахунку на одну особу зростання дійшло до стабільного значення ще раніше, після 2000-го, а після 2004-го впало, затим трохи почало підніматися знову. Поїздок поменшало переважно через зниження чисельності тих, хто доїжджає на роботу, і рідші мандрівки на закупівлі (звичайних, а не в інтернет-крамницях).

До початку рецесії зменшення кілометражу пробігу на одну особу відзначали також у Великій Британії, Франції, Іспанії, Італії, Австралії, Новій Зеландії та Бельгії.

Відвезіть мене на звалище

Насиченість населення автомобілями – одне з пояснень. Нинішні пенсіонери – перше покоління, в якому чимало стали водіями. Літніх людей за кермом сьогодні більше, ніж будь-коли. У 79% британців віком за 60 є водійські права. Цей відсоток вищий, ніж загалом серед населення, котрому дозволено кермувати автомашинами. В Америці на це мають право понад 90% громадян у віці 60–64 років. Це вищий показник, ніж у будь-якій іншій віковій групі. Нові покоління автомобілістів радше прийдуть на зміну старим, ніж додадуться до загального числа.

Є ще й інша тенденція. Скрізь у багатому світі молоді люди отримують водійські права пізніше, ніж колись: в Америці, Британії, Канаді, Франції, Норвегії, Південній Кореї чи Швеції. Навіть у Німеччині, найбільш просунутій автомобільній країні Європи, частка молодіжних домогосподарств без автомобіля з 1998 по 2008 рік зросла від 20% до 28%. Нічого дивного, це цілком збігається з тенденцією менше ним користуватися. Молодь США, яка працює, їздить тепер не так далеко й не так часто, як до рецесії. За даними дослідного центру Frontier Group, від 2001-го до 2009-го американці віком від 16 до 34 років із родин, де дохід перевищує $70 тис., збільшили на 100% користування громадським транспортом.

Одна з причин – витрати: пальне подорожчало для всіх; страхування для молоді підскочило в ціні. Погіршує ситуацію і безробіття серед юнаків та дівчат. Додається сюди і вплив «новачка» – інтернету. Дослідження, проведене в 15 країнах Мічиганським університетом, виявило: в тих регіонах, де багато молодих сидить у мережі, менше з них мають водійські права, ніж у середньому в державі. Консалтингова компанія TNS провела опитування підлітків у різних країнах світу — і виявилося, що вони дедалі більше вважають автомобіль не статусною річчю, а просто засобом пересування. Юні громадяни кажуть, що ключ до власного світу, який колись асоціювався з машинами, дають їм соціальні медіа. Дослідна організація KCR виявила, що в Америці молодь віком від 18 до 34 років частіше, ніж інші вікові групи, трактує онлайн-спілкування як замінник автівки.

Молоді люди дедалі більше переїжджають із місця на місце й пізніше заводять власний дім; вони вважають за краще помандрувати в далекі краї, ніж прокататися на машині центром міста.

У п’єсі Артура Міллера «Смерть комівояжера» (написаній 1949 року) мрія молодого чоловіка на ім’я Геппі проста й невибаглива: «Власне помешкання, авто й багато панночок». Наступні покоління хлопців і, може, меншою мірою дівчат із цим погоджувалися. Але, схоже, все змінюється. Кайф, статус і сексуальність, які дає власний автомобіль, витісняють і навіть замінюють інші речі та способи життя. Одна шоста витрат на роздрібну торгівлю в Британії нині проходить через інтернет. Про це свідчать дані консалтингової компанії IMRG. За інформацією Департаменту торгівлі, в Америці на веб-крамниці припадає одна двадцята частина купівель. Ця тенденція скрізь зростає. У Британії поїздки до магазинів стали саме тією статтею використання автомобіля, яка найдужче впала від 1995 року.

Географія теж має значення. У більшості багатих країн використання авто зберігається на незмінному рівні або частішає в сільській місцевості, де людина за кермом усе ще може насолоджуватися відчуттям свободи й комфорту. А в містах, особливо у центральних районах, чисельність автовласників і частота користування машиною зменшуються. Тим часом урбанізація набирає обертів: аналітичний центр при ОЕСР прогнозує, що до 2050 року 86% людності багатого світу житиме в міських районах, тоді як 2010-го частка міського населення заможних країн становила 77%.

В Америці відсоток жителів мегаполісів без автомобіля від середини 1990-х зріс: у містах із населенням понад 3 млн 13% людей не мають машин, тоді як для сільської місцевості відповідний показник становить лише 6%. У Лондоні кількість приватних автівок зменшується від 1990-го, причому стабільний рівень був помітний від 1995-го до 2005-го; від 1992 року зростає чисельність домогосподарств, де немає жодного автомобіля. В інших містах Британії частка безмашинних обійсть стає вагомішою від 2005-го. У багатьох містах Європи люди так само почали менше користуватися автомобілями.

Це явище має різні причини. Громадський транспорт переважно став швидшим і надійнішим, ніж колись, і в багатьох містах зросли обсяги пасажироперевезень. Частково це пояснюється збільшенням інвестицій, особливо у залізничний транспорт.

У країнах ОЕСР за останні 15 років вкладення в автомобільну й залізничну інфраструктуру становлять близько 1% ВВП, але частка залізниці в них зросла від 15% до 23%, що засвідчують дані Міжнародного транспортного форуму.

Останнім часом у Північній Америці й на півночі Європи поширюються приватні альтернативи власному автомобілю, зокрема автоклуби. За деякими оцінками, прокат однієї автівки може замінити 15 особистих машин. Zipcar – найбільша міжнародна схема спільного використання автомобілів (кар-пул) – налічує 700 тис. членів і понад 9 тис. одиниць техніки.

Чи не найголовніше те, що в сенсі міського життя автомобіль став жертвою власного успіху. 1994 року фізик Чезаре Маркетті заявив, що люди в середньому розраховують виділяти на дорогу до роботи близько години максимум. Десятиліттями автівки давали змогу вкладати в цей час більше кілометрів. Але з розростанням передмість і густішанням транспортних потоків міста переважно, зрештою, доходять до певного порога розпов­зання, коли шлях на роботу займатиме забагато часу, тож по досягненні певної межі міська забудова зупиняється. Схоже, що після цього чимало людей починає знову переселятися до центру. В Америці, де понад 50% населення мешкає в передмістях, людність у центральних районах збільшується швидшими темпами, ніж на околицях.

Коли використання автомобіля сягнуло свого піку, що це означає? Один із наслідків – автовиробникам, котрим і так непереливки, буде ще важче знайти нові ринки в багатому світі.

В Америці доступних машин і без того вже більше, ніж водіїв із посвідченнями. «У цих країнах ми розраховуємо швидше на заміну, ніж на зростання», – каже Ів ван дер Страатен із міжнародної організації автовиробників OICA.

Радикальніша відповідь від автовиробників може бути й такою: якщо покупцям уже не настільки цікаво їздити за кермом, то цього від них ніхто й не вимагатиме. Безпілотні автомобілі, керовані роботами, дадуть пасажирам змогу писати есемески, працювати, ба навіть спати. Такі машини надійдуть у продаж уже в наступному десятилітті й, можливо, потраплять «у тему». Вони, не виключено, виявляться безпечнішими й не створюватимуть проблем. Об’єднані в групи на основі розрахунків, зроблених комп’ю­тером, здатні будуть різко зменшити транспортні затори.

Дороги, які ми обираємо

Навіть якщо державі не «загрожує» нашестя роботів-таксі, їй, можливо, все одно доведеться переплановувати інфраструктуру через зміни в культурі водіння. Більшість моделей-прогнозів, якими користуються державні органи, ґрунтовано на принципі нескінченного зростання кількості автомобілів. Зокрема, міське планування вже півстоліття основну увагу звертає на автотранспорт.

Американці побудували 64 тис. км федеральних автошляхів, щоб зрушити країну з місця після Другої світової вій­ни. Від 1980-го США прокладають понад 35 тис. км нового дорожного покриття щороку. Якби влада була впевнена, що використання автомобіля йде на спад, то більше уваги можна було б звертати на покращення умов життя й інфраструктури в районах, де густі транспортні потоки справді викликають проблеми, а не створювати умови для майбутнього зростання транспорту. Це вже відбувається в британській столиці, де за в’їзд до центральної частини потрібно платити, й дедалі більше місця відводять міським автобусам та велосипедам.

Через покращення альтернатив водінню муніципальна влада може спробувати закріпити переваги зменшення використання автівок. Машини займають більше місця на одну особу, ніж будь-який інший вид транспорту: одна смуга автомагістралі може пропустити 2,5 тис осіб за годину в автомобілях і 5 тис. – в автобусах, тоді як поїздом за годину встигли б перевезти всі 50 тис. (під­рахун­ки Пітера Ньюмена й Роба Солтера з Університету Куртіна в Австралії).

Інші припущення також, можливо, потребують перегляду. Багаті держави залежать від податків із продажу пального; у країнах Євросоюзу збори на пальне для транспорту становлять 1,4% ВВП, а в деяких із них частка набагато більша. Через підвищення економічності й ефективності двигунів доходи бюджетів вже меншають. Вони можуть падати й надалі, якщо авто утрачатиме популярність.

Можливість досягнення "піку використовування автомобіля" найочевидніше проявляється в багатих країнах. Але великі міста третього світу здатні досягнути такої стадії раніше в ході розвитку. Так вважає Девід Метц з Університетського коледжу Лондона.

Країни з-поза ОЕСР нині мають вищі показники кількості авто на особу, ніж були в межах цієї організації за схожого рівня доходів. Це тому, що транспортна інфраструктура розвивається в них швидше, ніж свого часу в багатших державах, автівки дешевші в реальному вираженні, а урбанізація йде вищими темпами. Оскільки використання машин зростає так швидко (а містопланування відстає), мегаполіси в бідніших країнах можуть досягти «порога розповзання» раніше, ніж це відбулося в багатому світі, вважає Ньюмен.

Деякі міста в країнах, що розвиваються, вже планують зменшити використання автомобіля, особливо за рахунок розгортання свого внутрішнього рейкового транспорту. У Шанхаї метро (більшу частину якого почали будувати від 2000 року) щодня перевозить 8 млн пасажирів і покриває 80% території. Мережі свого рейкового транспорту проектують 18 міст в Індії та ще кілька на Близькому Сході.

Після 50 років автомобільної культури культура нарешті здатна змінити автомобіль. Фільм «Космополіс», що вийшов на екрани 2012-го, – про молодого самовпевненого бізнесмена, який дуже цінує своє авто; але його розкішний лімузин, здається, більше стоїть на місці, ніж їздить. Він стримує й ізолює головного героя куди сильніше, ніж допомагає йому. «Я хочу більшого», – протестує той упродовж нескінченної поїздки через Манхеттен. У всьому світі колишні й майбутні автовласники дедалі більше схильні з ним погоджуватися.

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Джерело: tyzhden.ua

Знайдено зв'язок між здоров'ям дерев і людини

Наука отримує все більше свідчень того, що природне оточення може цілюще впливати на людське здоров'я. Екологічне лихо, зникнення 100 млн дерев на сході і середньому заході Сполучених Штатів, незважаючи на всю жахливість ситуації, хоч у чомусь виявилося корисним, дозволивши вченим зрозуміти, як серйозні зміни в навколишньому середовищі діють на наше самопочуття. 

Джеффрі Донован і його колеги зі Служби охорони лісів США проаналізували дані, зібрані за 18 років в 1296 округах 15 штатів. З'ясувалося, що смертність американців з районів, заражених смарагдовим жуком-пильщиком (Podosesia fraxini), від серцево-судинних захворювань вище на 15 тис. випадків і на 6 тис. - від інфекцій нижніх дихальних шляхів. Зрозуміло, порівняння велося з населенням не уражених шкідником територій. 

Дослідники аналізували демографічні відомості, інформацію по людський смертності та по стану здоров'я лісів у період з 1990 по 2007 рік. Дані приходили з тих округів, де в 2010 році був зареєстрований хоча б один підтверджений випадок зараження дерев смарагдовим жуком-пильщиком  Вперше Podosesia fraxini був виявлений поблизу Детройта (штат Мічіган) в 2002-му. Жук вражає всі 22 різновиди північноамериканського ясена  зводячи в могилу майже всі заражені дерева. 

Висновки фахівців залишилися незмінними навіть після того, як до уваги були взяті соціально-демографічні відмінності, такі як дохід, расова приналежність і освіта. Втім, автори відзначають: хоча результати наочно демонструють наявність зв'язку між зникненням дерев і рівнем людської смертності від захворювань серця, судин і нижніх дихальних шляхів, вони не є доказом причинно-наслідкової залежності. Тобто, як зазвичай, одного дослідження мало. Навіть у такому очевидному випадку. 

Результати роботи будуть опубліковані у виданні American Journal of Preventive Medicine.

Джерело: energy-fresh.ru