Якою є ціна забруднення довкілля
За соціальними, економічними, політичними та іншими проблемами України якось непомітно на задній план відійшли проблеми екологічні – стан довкілля, рівень його забруднення в містах і селах та вплив забруднюючих речовин на здоров’я і якість життя людей; яким є стан природних ресурсів – землі, води, надр та інших, що згідно з Конституцією України є власністю Українського народу; чим ми дихаємо, живимося, яку воду п’ємо, як це впливає на долю майбутніх поколінь, які умови життєдіяльності вони отримають у спадок від нас та багато інших питань, відповіді на які повинна давати державна система екологічного моніторингу довкілля.
У той же час викликає серйозне занепокоєння той факт, що погіршення стану навколишнього природного середовища, хижацька експлуатація одних і втрата інших видів природних ресурсів можуть мати суттєві економічні та соціальні наслідки, такі, як зростання бідності, породжувати ризики, пов’язані із здоров’ям, збільшувати незахищеність і соціальну напругу, які ведуть, ймовірно, до політичної нестабільності.
За два десятиліття Україна втратила більше ніж 5 мільйонів своїх громадян. Науковці вважають, що забруднення довкілля на 25-30 відсотків визначає стан здоров’я і тривалість життя людей [2, 16-29]. Крім того, національне господарство зазнає значних економічних втрат внаслідок забруднення довкілля, нераціонального використання природно-ресурсного потенціалу країни.
Як створювалась система моніторингу довкілля в Україні
На початку державної незалежності, коли Україна приступила до формування національної екологічної політики, фахівцями Міністерства охорони навколишнього природного середовища було підраховано, що успадкований нашою країною стан навколишнього природного середовища призводить до втрати 15 відсотків ВВП у вигляді зменшення продуктивності основних фондів, збільшення захворюваності населення, вимушеного зростання витрат на охорону, відтворення та підтримання у сприятливому стані природних ресурсів і навколишнього природного середовища.
Тоді почалось створення державної системи охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, однією із базових складових якої стала система моніторингу довкілля.
«Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», розроблені Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України за участю фахівців Національної академії наук України і затверджені Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР, містять спеціальний розділ 24 «Державна система екологічного моніторингу» [2, 55-59].
Основні напрями відіграли ключову роль у формуванні та реалізації національної екологічної політики, зокрема, у створенні державної системи екологічного моніторингу. Тому зараз, коли знову необхідно відроджувати й розбудовувати дану систему, слід спиратися на чинні й актуальні донині положення вищезазначеного законодавчого акту.
Відповідно до нього, Державна система екологічного моніторингу довкілля – це інтегрована інформаційна система, що має здійснювати збирання, оброблення, збереження та аналіз інформації про стан навколишнього природного середовища та умови життєдіяльності, прогнозування їх змін і вироблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання міжнародних зобов’язань України.
Моніторинг довкілля є сучасною формою підтримки та управлінського супроводу еколого-економічної діяльності суспільства із застосуванням засобів інформатизації та спеціально організованого збору даних про кількісні та якісні параметри довкілля. Така інформація має стати основою для регулярної оцінки і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо забезпечення екологічної безпеки, збереження навколишнього природного середовища та раціонального природокористування.
Створення, починаючи з 1991 року, і дальше функціонування системи екологічного моніторингу довкілля сприяло здійсненню державної екологічної політики європейського рівня, яка передбачала:
- екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу країни, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;
- соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;
- розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біологічного різноманіття, захисту озонового шару, запобігання антропогенним впливам на зміну клімату, транскордонного забруднення довкілля, захисту водних, земельних, лісових та інших природних ресурсів, геологічного середовища, відродження екосистем Дніпра, Карпат, Чорного і Азовського морів та ін.
Якими є види державного моніторингу довкілля та їх проблеми
Залежно від призначення на території країни мають здійснюватися загальний, кризовий та фоновий екологічний моніторинг довкілля.
Загальний екомоніторинг довкілля – це оптимальні за кількістю та розміщенням місця, параметри і періодичність спостережень за довкіллям, які дають змогу на основні оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності.
Кризовий екомоніторинг довкілля – це інтенсивні спостереження за природними об’єктами, джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ із шкідливими екологічними наслідками, з метою забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання.
Фоновий екомоніторинг довкілля – це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об’єктів природоохоронних зон з метою оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об’єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації для визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення довкілля в антропогенних умовах.
Спільною проблемою для різних видів моніторингу в країні є відсутність ефективного управління, організації, координації і проведення моніторингових робіт на державному рівні, яке має забезпечувати спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.
До того ж внаслідок адміністративної реформи у 2012-2013 роках Міністерство екології та природних ресурсів України – спеціально уповноважений орган у цій сфері, втратило свої територіальні підрозділи, які передані до складу місцевих органів виконавчої влади, де вони будуть скорочені і переведені на фінансування з місцевих бюджетів із зовсім іншими функціями. Порушилась інституційна цілісність державної екологічної політики в цілому і системи загального моніторингу довкілля, зокрема.
Понизився також статус спеціально уповноваженого органу у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру, який із Міністерства надзвичайних ситуацій України реформовано в Державну службу з питань надзвичайних ситуацій, підпорядковану Міністерству оборони України. Це не може не позначитись на кризовому моніторингу довкілля, а також єдиній системі запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них.
Що стосується фонового моніторингу довкілля, то й тут, очевидно, треба докласти зусиль, якщо це можливо, щоб уникнути ускладнень із-за послідовного зниження статусу державної гідрометеорологічної служби, яка за десять років із урядового органу державного управління в системі Міністерства екології та природних ресурсів перетворилася спочатку в департамент Міністерства надзвичайних ситуацій, а тепер – в управління у складі Державної служби з питань надзвичайних ситуацій, яка у свою чергу підпорядкована іншому міністерству.
Для чого потрібен громадський моніторинг довкілля
Отже, система Державного екологічного моніторингу довкілля в теперішній час має значні труднощі з виконанням своїх завдань. В цих умовах з метою сприяння державним органам влади у забезпеченні конституційно-правових гарантій екологічних прав громадян, до яких, зокрема, відноситься вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення й зберігання такої інформації, безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище та ін. [2, 42-46] доцільно запровадити громадський екологічний моніторинг довкілля.
Громадський екомоніторинг довкілля – це постійні спостереження за довкіллям, а також за екологічною діяльністю підприємств, організацій та установ промисловості, енергетики, транспорту, житлово-комунального господарства, аграрно-промислового виробництва та інших галузей національного господарства, що використовують природні ресурси і/або забруднюють навколишнє середовище, об’єктами природно-заповідного фонду та іншими соціо-природними системами, які проводяться громадськими організаціями і населенням з метою забезпечення екологічних прав людини і громадянина.
Враховуючи, що забезпечення конституційно-правових гарантій екологічних прав громадян, які відносяться до загальнолюдських, природних (невід’ємних) прав людини, є обов’язком держави [2, 45], результати громадського екомоніторингу довкілля є обов’язковими для врахування центральними і місцевими органами влади, суб’єктами загального і кризового екомоніторингу довкілля та повинні використовуватись при підготовці відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності, створенні належних умов для життєдіяльності населення і господарювання.
Якими є міжнародні та внутрішні передумови модернізації
Необхідність сучасної модернізації та розвитку системи моніторингу довкілля пов’язані також із зовнішньополітичним курсом України, який об’єктивно спрямований на Європейську інтеграцію.
Під час 5-ї Пан-Європейської конференції міністрів “Довкілля для Європи” у травні 2003 року в м. Києві були підписані Конвенція про охорону і сталий розвиток Карпат, 3 важливих протоколи до міжнародних конвенцій, зокрема щодо стратегічної екологічної оцінки у транскордонному аспекті, які актуалізують необхідність проведення моніторингу навколишнього природного середовища, гармонізованого з відповідними європейськими системами, процедурами і базами даних.
Це зумовлено також необхідністю проведення більш активної і сучасної екологічної політики, спрямованої на підвищення рівня екологічної безпеки як в Україні, так і в Європейському регіоні в цілому, мінімізацією наслідків кризових ситуацій та створенням сприятливих умов для сталого розвитку.
Моніторинг навколишнього природного середовища має організовуватись і здійснюватись за довгостроковою Державною програмою, яка б визначала спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дій центральних органів виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.
Головною метою такої програми в сучасних умовах має стати розвиток національної системи моніторингу довкілля та досягнення належного рівня виконання її функцій. Статус національної означає доповнення її складових громадським екомоніторингом довкілля, залученням до його здійснення всеукраїнських громадських організацій, таких як Українське товариство охорони природи, які мають необхідні для цього кваліфіковані кадри та інфраструктуру, а також населення країни – найбільш зацікавленого споживача об’єктивної екологічної інформації.
Враховуючи зростаючий попит населення на достовірну екологічну інформацію, чому, безумовно, сприятиме участь у спостереженнях громадських організацій, загальний екомоніторинг довкілля має також включати соціо-екологічні та еколого-економічні індикатори з урахуванням вимог Комітету з екологічної політики Європейської економічної комісії ООН [3, 42-46].
Чому знижується ефективність системи моніторингу довкілля
Ефективність системи моніторингу довкілля визначається своєчасністю й обґрунтованістю прийняття рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і, як наслідок, зменшенням збитків та витрат на розв'язання проблем забезпечення екологічної безпеки.
Оцінюючи нинішній рівень загальної системи екомоніторингу довкілля слід відзначити, що найбільш слабкою її ланкою є організація та здійснення моніторингу забруднення навколишнього середовища на підприємствах енергетики, промисловості та інших галузей національного господарства.
Постійний моніторинг довкілля на підприємствах, що становлять підвищену екологічну небезпеку, в останні десять років поступово згортався і нині не є поширеним, тоді як в Європейському Союзі він є обов’язковим. Однак міністерства й відомства України не приділяють належної уваги організації моніторингу забруднення навколишнього середовища на своїх підприємствах. Самі ж підприємства, які перейшли у приватну власність, а точніше – їх власники не зацікавлені у проведенні екологічного моніторингу і відшкодуванні збитків за забруднення довкілля.
Така ситуація склалася внаслідок того, що приватизація і подальша зміна власників промислових та інших підприємств, що споживають природні ресурси і забруднюють навколишнє середовище, здійснюються без обов’язкового проведення екологічного аудиту, який би дав можливість відділити попередні збитки, завдані довкіллю, від наступних, за які мають нести відповідальність нові власники підприємств. В наших же реаліях відповідальності ніхто не несе, а страждає здоров’я і якість життя населення.
Стан моніторингу забруднення довкілля підприємствами знаходиться на низькому рівні і потребує вдосконалення як у напрямку його розширення, так і в напрямку оперативного надання найбільш повної та достовірної інформації, на основі якої мають прийматися управлінські рішення на різних рівнях влади, а також здійснюватися своєчасне інформування населення.
Висновки та рекомендації
1. Моніторинг довкілля та об’єктивна інформація про стан навколишнього природного середовища відіграють важливу роль не тільки у природоохоронній політиці, але й у політиці розвитку національної економіки, охороні здоров’я, системі забезпечення життєдіяльності населення. Проте упродовж останніх десяти років не докладалось належних зусиль, щоб зберегти й удосконалити існуючу державну систему моніторингу довкілля, пояснюючи це економічними труднощами і бюджетними обмеженнями. У цей період слабшала координація між відповідними міністерствами й установами, що займаються моніторингом довкілля. Часті зміни та реорганізації в міністерствах і відомствах не дозволяли поліпшувати інформацію і звітність, необхідні для цілей політики та потреб населення.
2. У даний час не проводиться належний моніторинг впливу на навколишнє середовище приватизованих підприємств основних секторів економіки, таких як промисловість, транспорт, енергетика і сільське господарство. Відсутні дані про викиди по підприємствах-забруднювачах, а також практика надання підприємствами і компаніями доповідей про діяльність по охороні навколишнього середовища, включаючи інформацію про витрати на забезпечення екологічної безпеки. Дані про викиди дають лише часткове уявлення про роль транспорту в забрудненні повітря (практично не оцінюється частина забруднюючих речовин, зокрема, викиди окислу вуглецю і свинцю).
3. Серйозною завадою на шляху розвитку й удосконалення системи моніторингу є недостатність цільових фінансових ресурсів. Внаслідок цього на даний час апаратурне забезпечення застаріло і потребує заміни. Для збору, аналізу та обміну даними необхідні сучасні комп'ютеризовані системи.
Ця проблема може бути вирішена за рахунок збільшення надходжень від екологічного податку та відшкодування підприємствами завданих збитків і спрямування їх на розвиток системи моніторингу довкілля за спеціальною бюджетною програмою. У свою чергу це стимулюватиме підприємства-забруднювачі до зменшення шкідливих викидів і скидів, зменшення утворення відходів, більш раціонального використання природних ресурсів.
4. Слід посилити моніторинг по окремих видах природних ресурсів. До них відносяться якість повітря, забруднення води, надра, особливо в місцях, де планується проводити роботи з геологічної розвідки та видобутку сланцевого газу, а також на континентальному шельфі, де здійснюються роботи з видобутку вуглеводневої сировини. Потрібен ефективніший моніторинг як використання ресурсів, так і викидів забруднюючих речовин підприємствами – це підвищить дієвість застосування таких важливих інструментів еколого-економічної політики, як платежі за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища.
5. Слід законодавчо установити, що підприємства, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього середовища, повинні проводити постійний моніторинг впливу на довкілля і в автоматичному режимі передавати безкоштовну інформацію до суб’єктів національної системи моніторингу.
6. Одним з ключових завдань є організація автоматизованого моніторингу навколишнього середовища, яка ґрунтується на побудові комп’ютерних мереж оперативного збирання, оброблення та передавання даних від великої кількості віддалених та розподілених на значній території об’єктів; розробка та використання необхідних датчиків та сенсорів для отримання характеристик стану об’єктів моніторингу і експрес-аналізаторів рівня забруднення атмосферного повітря, води, ґрунту, надр.
7. Україна є стороною більше 50 міжнародних конвенцій та угод, виконання яких потребує використання достовірної інформації щодо стану навколишнього середовища та прогнозування його змін. Саме тому сучасний розвиток системи моніторингу, у тому числі транскордонного забруднення, повинен здійснюватися з урахуванням європейських вимог.
З урахуванням усього вищезазначеного можна зробити загальний стратегічний висновок – Уряду України необхідно створити та забезпечити функціонування нової сучасної інфраструктури Національної системи екологічного моніторингу довкілля на засадах інтеграції об’єктових, відомчих і регіональних систем у єдину систему, удосконалити усі складові елементи діючої системи (загальний, кризовий та фоновий моніторинги) і доповнити її підсистемою громадського моніторингу довкілля, поліпшити якість діяльності системи на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.
Це буде сприяти підвищенню рівня обґрунтованості управлінських рішень органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, раціональному використанню природно-ресурсного потенціалу країни, забезпеченню потреб наукових установ, громадських організацій та населення в об'єктивній і достовірній інформації про стан навколишнього природного середовища.
Чітке функціонування Національної системи моніторингу довкілля має убезпечувати країну від погіршення її екологічного стану і пов’язаних з цим втрат валового внутрішнього продукту, слугувати об’єктивним підґрунтям для програм оздоровлення населення і підвищення якості життя людей, проведення екологічної політики розвитку європейського рівня.
Література
1. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки / Затверджено Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР. – К., 1999. – 92 с.
2. Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку. – К.: ПРООН, 2008. – 184 с.
3. Шевчук Ю.В. Політика розвитку соціо-природних систем. – К.: Геопринт, 2011. – 112 с.
Українське товариство охорони природи;
Академія ноосфери,
28 лютого 2013 р., м. Київ
.jpg)
