#ukrpryroda

Ринок української землі – зона особливих інтересів


На черговому засіданні Президії Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи розглянуто комплекс проблемних питань щодо формування й запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, у тому числі екологічні, продовольчі та міжнародно-безпекові аспекти. Зазначені питання є одними з найбільш гострих і доленосних для майбутнього нашої держави, а тому хвилюють усе українське суспільство. З доповідями виступили голова Президії, доктор економічних наук, професор В.Я.Шевчук та голова Всеукраїнської секції охорони і раціонального використання земельних ресурсів, кандидат економічних наук О.І.Ковалів. 

У доповідях та виступах учасників засідання було висвітлено місце і роль земельних ресурсів у структурі національного багатства, суть комплексу складних суперечливих проблем і наслідків, пов’язаних з купівлею-продажем сільськогосподарських земель, для долі нинішнього і майбутніх поколінь, вироблено науково обґрунтовані рекомендації, у тому числі для забезпечення екологічної безпеки земельних ресурсів і сталого землекористування. 

Нижче наводимо основні положення з доповідей та виступів учасників засідання, висновки та рекомендації щодо найбільш ефективних, з точки зору громадянського еко-суспільства, шляхів вирішення земельного питання. 

Земля – основа національного багатства 

Приватизація і продаж української землі, тобто нашої споконвічної території, яка дісталася нам від минулих поколінь і яку ми повинні передати майбутнім поколінням – найбільш резонансне і доленосне питання за усі роки незалежності України. 

Земля забезпечує 98 % отримання людиною продуктів харчування і багатьох видів промислової сировини, вона є основою національного багатства України. З перших років державної незалежності влада намагалася врегулювати земельне питання, в основному шляхом підготовки до продажу сільськогосподарських земель. Зараз, як ніколи раніше, це питання має визначальне для долі 46 млн. людей і для України, як держави, значення. 


Земельний фонд України є одним з найбільших у Європі – 60,4 млн. га. Структура земельного фонду має такі показники: сільськогосподарськими землями охоплено – 71,3 % території країни, з них сільськогосподарських угідь 69,2 %. Україна має дуже високий ступінь розораності земель, що значно перевищує екологічно обґрунтовану межу. У європейських країнах орні землі охоплюють 30–32 % загальної площі суходолу, а в Україні цей показник становить 56,1 %. 

Унаслідок скорочення площ лісів, сіножатей і пасовищ змінюється мікроклімат, рівень залягання ґрунтових вод, активізуються процеси спустелювання земель, розвивається водна і вітрова ерозія, що зумовлює зменшення родючості ґрунтів, деградацію і зниження продуктивності агроекосистем та унеможливлює їх сталий розвиток, з яким пов’язана не тільки екологічна, а й продовольча безпека країни. 

Орні землі України (32 млн. га) територіально розташовані переважно в сприятливих природно-кліматичних умовах для вирощування основних сільськогосподарських культур. Значна кількість земельних ресурсів України має неперевершені економіко-екологічні параметри. До них можна віднести унікальні масиви чорноземів, частка яких у складі орних земель сягає 60 %. Однак вони найбільше вражаються ерозією, тому й потребують пильного контролю за станом родючості. 

У цілому земельний фонд України вирізняється дуже високими біопродуктивними властивостями. На думку вчених, за умов оптимального землекористування та відповідного рівня культури землеробства держава у змозі прогодувати 300–320 млн. чоловік. Внаслідок цього українська земля може стати «зоною особливих міжнародно-безпекових інтересів – ЗОМБІ» (Ю.Щербак. Час великої гри. – К.: Ярославів Вал, 2012 – 440 с.). 

Наявні проблеми і потенційні ризики 

На сьогодні до ринку землі не готове ні населення, ні законодавча база. Підготувалися лише транснаціональні корпорації і українські олігархи. В нинішніх умовах продаж землі – це руйнування українського аграрного сектора, знищення села – генетичної колиски українського народу. 

За даними Інституту соціології НАН України, негативне ставлення населення до приватної власності на землю зростало з 44 % у 1994 році до 53,8 % у 2008 році і до 57,2 % – у 2010 році. Натомість частка прибічників продажу землі зменшилась з 38,5 % у 1994 році до 25,8 % у 2010 році. Очевидно, таке ставлення у населення сформувалося під впливом наслідків приватизації промисловості, яка опинилася в руках олігархів, що призвело до збідніння працюючого населення, зростання безробіття, соціального розшарування суспільства. 

Для цивілізованого, прозорого обігу землі, за оцінками незалежних експертів, необхідно створити законодавчу базу із 12-15 законів. Зробити це треба без лобізму приватних інтересів, з опорою на думку населення. Ринок землі потребує суспільного консенсусу, довіри народу до влади. 

За даними Асоціації фермерів і приватних землевласників України, на сьогодні 12 млн. га українських земель уже орендують іноземці з 30 країн світу, в основному, країн ЄС, США і Китаю. Оренда була оформлена із залученням олігархічних агрохолдингів. Ці землі з легкістю можуть опинитися в руках іноземців. Китай планує збільшувати обсяги оренди, для чого формується спеціальний фонд у 400 млрд. дол. 


Через різні тіньові схеми, за безцінь 11 млн. га землі сконцентровано в руках олігархічних компаній, агрохолдингів. Ці землі з легкістю можуть опинитися в руках іноземців. В Європі, наприклад, 1 га землі коштує 30-40 тис. доларів, в Україні – 20 тис. грн. Відкриття неврегульованого, дикого ринку землі може призвести до масового рейдерства, захоплення і скупки земель за безцінь, афер і спекуляцій. 

Зростають екологічні загрози. Земля виснажується під багаторічними посівами зернових, соняшника і ріпака. Впливу ерозії зазнає 57,5 % земель країни. Щорічно втрачається близько 11 млн. т гумусу, 0,5 млн. т азоту, 0,4 млн. т фосфору та 0,7 млн. т калію, а кількість еродованих земель збільшується на 80–90 тис. га. Поширеним є підкислення, засолення та осолонцювання ґрунтів (землі з кислими ґрунтами охоплюють 25 % ріллі; із засоленими ґрунтами – 2,8 %, солонцюватими – 5,3 % загальної площі орних земель країни). Масштабним є забруднення ґрунтів. Непокоїть активізація таких екзогенних геологічних процесів, як зсуви (поширені на 0,3 % площі території країни), підтоплення земель (12 %) та карстоутворення (близько 37,6 % території країни). 

В селах живе близько 6 млн. працездатного населення. За експертними оцінками, після продажу землі залишиться 250-300 тис. робочих місць. Більшість людей на селі втратить роботу. За оцінками Всеукраїнського комітету захисту рідної землі, у разі запровадження „ринку землі” буде зруйновано 70% фермерських господарств і понад 80% середніх агропідприємств, що призведе до скорочення 1 млн. робочих місць. 

Отже, дикий ринок землі – історичний виклик усьому українському народу. Ні селяни, ні фермери, ні керівники сільськогосподарських підприємств не мають грошей для купівлі земель і без жодних варіантів програють битву за українську землю іноземним ТНК і олігархам. Це призведе до різкого збільшення безробіття, безгрошів'я, знищення села, відпливу залишків молоді. 

Буде завдано глобального удару не тільки по міжнародній ролі та перспективах України у світі, а й по існуванню її як незалежної держави. Продаж землі – це спосіб захоплення земель бідних країн у XXI столітті, шлях до неоколоніалізму і голодомору. 

Загальні висновки і рекомендації 

Земля – обмежений на Планеті ресурс, який більше не виробляється. Перетворювати його у товар потрібно дуже обережно, думаючи про майбутнє цілого народу. Торгувати треба не землею, а тим, що вирощено на ній і перероблено до рівня готової для споживання продукції. 

За оцінками експертів, чисельність населення Планети у 2050 році досягне 9,5 млрд. чол. (при нинішніх 6,5 млрд.). Постійно збільшуватиметься потреба у продовольстві і питній воді. Глобальна роль України, як виробника і постачальника на світовий ринок продуктів харчування, буде зростати

Родючі землі є однією з небагатьох конкурентних переваг нашої держави. Цією обставиною треба скористатися, щоб зайняти гідне місце серед найбільш важливих і впливових країн Європи та світу. 

Земля, за Конституцією України, є власністю українського народу. Потрібен ретельно виважений, цивілізований перехід до внутрішнього обігу сільськогосподарських земель. Власниками землі можуть бути тільки громадяни України, які живуть, уміють працювати і працюють на ній. 


Для початку слід ухвалити усі необхідні закони (а це – не один і не два закони), впровадити їх у дію, дати їм попрацювати в експериментальному режимі. Слід відкрити суспільству справжніх власників і орендарів землі, інформація про яких є закритою. Провести інвентаризацію і скласти реальну оцінку кожного клаптика землі. 

Доцільно відкрити шляхи залучення європейських агротехнологій в обмін на зерно та іншу сільськогосподарську продукцію. Середній прибуток на 1 га ріллі в країнах Європейського Союзу складає приблизно 500 євро. Отже, використання української ріллі на такому ж рівні ефективності могло б дати щорічно 16,3 млрд. євро прибутку

Українська земля має належати українським селянам і фермерам. Майбутнє українського села – за фермерами, а не за олігархами. Держава має підтримати селян і фермерів доступними кредитними ресурсами для розвитку і розширення їх виробництва через механізм прозорої оренди землі, яка є постійним джерелом доходів селян. Для кредитування та інвестування можна застосувати механізм цільової кредитної безготівкової емісії у розмірі вартості сільськогосподарських земель. Одночасно буде суттєво збільшено грошову вартість національного багатства. 

Для забезпечення екологічної безпеки земельних ресурсів і сталого землекористування, за рекомендаціями експертів (Стратегічний екологічний документ ПРООН «Національна екологічна політика України: оцінки і стратегія розвитку». – К., 2008), необхідно оптимізувати співвідношення ріллі й екологостабілізуючих угідь, вилучивши з обробітку деградовані й малопродуктивні землі з наступною консервацією (реабілітацією) і трансформацією їх у лісові та природні кормові угіддя. На першому етапі оптимізації таке співвідношення має відповідати пропорції 50 : 50 %. При цьому площа ріллі зменшиться на 8–10 млн. га, відповідно підвищиться лісистість території та частка природних кормових угідь. 

З метою вдосконалення державної політики щодо раціонального й екологічно безпечного використання земельних ресурсів, серед яких і землі сільськогосподарського призначення, необхідно інтегрувати роботи із землеустрою, ґрунтово-агрохімічних обстежень й еколого-меліоративного моніторингу та створити єдину державну земельну інформаційну систему, яка має складатися з бази даних про просторову характеристику земельного фонду країни у всіх його аспектах і базуватися на єдиній системі їх координатної прив’язки та на комплексному використанні сучасних інформаційних систем, дистанційних і традиційних методів спостережень. 

Крім виробничого агроекологічного моніторингу потрібно сформувати самостійну фіксовану мережу спостережень за екологічним станом ґрунтів. Бази даних з цього питання та геоінформаційні системи мають бути узгоджені з європейськими. 

Під час удосконалення системи моніторингу земель слід узгодити з європейськими критерії, індикатори, методи спостережень, організацію, структуру, збір та обробку інформації, отриманої різними відомствами. Крім того, потрібно узгодити форми опису індикаторів чи індексів, що дасть змогу досягти певних компромісів міжвідомчого значення. Завдяки таким методам можна наблизитись до автоматизації обміну інформацією та до створення відповідних пошукових систем, важливих для віддалених користувачів, що може бути реалізовано через Інтернет. 

Потрібно продовжити удосконалення правового і нормативного забезпечення засад створення стійких систем землекористування, охорони і відтворення родючості ґрунтів з метою збереження цілісності ґрунтового покриву, його екологічних функцій та різноманітності ґрунтів у процесі сільськогосподарської діяльності, а також оптимізації сучасних регіональних систем землекористування й використання агрохімікатів, обґрунтування параметрів для створення спеціальних сировинних зон для виробництва продуктів дитячого харчування. 

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи, Всеукраїнська секція охорони та раціонального використання земельних ресурсів; Академія ноосфери, м. Київ. 

                                                                                1 листопада 2012 року

Вітання Комарову В.В. з нагоди його ювілею

ШАНОВНИЙ ВІКТОРЕ ВАСИЛЬОВИЧУ!

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи щиро вітає Вас, відомого природоохоронця, керівника Волинської обласної організації Товариства з ювілейною датою – 55 - річчям від дня народження.

Ви, Вікторе Васильовичу, пройшли великий життєвий шлях. Трудову діяльність розпочали у вересні 1974 року електрослюсарем на шахті “Красно- луцька” комбінату “Донбасантрацит”. З травня 1980 року по травень 1982 року проходили службу в лавах Радянської Армії.

Більше тридцяти років Ви займаєтесь природоохоронною роботою. З травня 1982 року по травень 1984 року працювали зоологом-ентомологом відділу особливо небезпечних інфекцій в/ч 77058. З 1984 року до цього часу Ви працюєте на виборній природоохоронній роботі. З липня 1984 року по березень 1986 року були заступником голови Луцької міської ради УкрТОП, потім працюєте заступником голови та головою президії Волинської обласної ради Товариства.

Працюючи в природоохоронних організаціях Волинської області зарекомендували себе кваліфікованим, ініціативним спеціалістом та справжнім ентузіастом охорони й раціонального використання природних ресурсів. Багато зусиль спільно з громадськими активістами вкладено в організацію в Ківерцівському районі національного парку. Підсумком роботи став виданий в 2010 році Указ Президента України “Про створення Ківерцівського НПП “Цуманська пуща”. 

Ви користуєтесь повагою та авторитетом серед екологічного активу Волинської області та України.

Бажаємо Вам, шановний Вікторе Васильовичу, міцного здоров’я, нових творчих успіхів, родинного затишку, активного довголіття в Українському товаристві охорони природи.

З повагою

ГОЛОВА                                                                                 В.Я. ШЕВЧУК

Екологічніше виробництво цементу - німецький приклад

Виробництво цементу потребує багато енергії та спричиняє чимало викидів СО2 - 4 відсотки від глобального обсягу викидів. Нові технології дозволяють виробляти цемент значно екологічніше.

Виробництво цементу – великий бізнес. Така сировина, як вапняк розігрівається у спеціальних печах до температури 1500 градусів за Цельсієм. Температура викидів на виході з печі становить близько тисячі градусів. Частково ці високі температури використовують для сушіння та первинного нагрівання сировини. Однак близько двох третин енергії часто просто втрачається.

Баварський Portland–Zementwerk у Родорфі став значно більш енергоефективним та екологічним. Від червня 2012 року залишкове тепло крутить турбіну, що виробляє електроенергію.

Гельмут Ляйбінґер, технолог Portland-Zementwerk

Тестова фаза пройшла успішно, тішться Гельмут Ляйбінґер, технолог Portland-Zementwerk у Родорфі. «Ми виробляємо від п'яти до шести мегават електроенергії». Це відповідає споживанню електроенергії у більш ніж 16 тисячах домогосподарств або 30-и відсоткам потреби в електроенергії цементного заводу. У такий спосіб завод у Родорфі може заощаджувати близько 31500 тонн викидів СО2 на рік.

Низка переваг

Але йдеться не лише про це. Цементний завод також заощаджує воду. У минулому підприємству було потрібно щогодини приблизно 30 кубометрів води, тобто фактично цілий басейн, щоб охолоджувати розігріті до температури 430 градусів викиди. Завдяки новій технології одержання струму тепер потрібно лише 35 кубометрів води у замкненій системі.


«Це зразок для інших цементних заводів і в Німеччині, і в Європі», - вважає Беттіна Рехенберґ з федерального відомства з питань довкілля. Водночас вона додає, що цю модель не завжди можна з точністю один до одного перенести на інші заводи. Адже кожне підприємство має власні особливості, технологічні процеси теж мають відмінності. Також важливо, наскільки волога сировина, додає Фолькер Геніґ, керівник дослідницького інститутут цементної індустрії в Дюссельдорфі. Так, приміром, сировина в Родррфі містить близько 5 відсотків води. Інші цементні заводи використовують матеріали з вищим показником вологості. «У проміжку між десятьма відсотками вологості або й більше потрібно всю теплоту резервувати для сушіння», - пояснює Геніґ. Тобто для виробництва електроенергії у такому разі тепла не залишається.

Інвестиції і ще раз інвестиції

Перехід на нові технології вимагає солідних інвестицій. Portland–Zementwerk вклав у процес виробництва струму з надлишкового тепла близько 31 мільйона євро. Ці інвестиції окупляться приблизно за 10-12 років, вважає технолог Ляйбінґер.

Ідея цілеспрямованого використання тепла відпрацьованих газів не нова. І Німеччина у цій сфері так само, як і решта Європи, перебуває лише на стадії розвитку. Натомість зовсім по-іншому там, де електроенергія коштує значно дорожче, наприклад, в Японії. Або там, де забезпечення електроенергією не є стабільним, наприклад, в Китаї. 500 цементних заводів у цих двох країнах вже нині застосовують ці технології.

Джерело: dw.de

ВР заплатить у США рекордний штраф

Нафтовидобувна компанія ВР повинна буде виплатити рекордний штраф за розлив нафти в Мексиканській затоці з бурової платформи Deepwater Horizon в 2010 році, повідомили представники компанії. Міністерство юстиції США стягне з ВР штраф на загальну суму $4 млрд, які мають бути сплачені протягом п'яти років.
Додаткові $525 млн ВР має заплатити протягом трьох років американській Комісії з цінних паперів і бірж.

Домовленість, досягнута між ВР і міністерством юстиції США, передбачає також визнання компанією своєї провини за 14 звинуваченнями.

Сторони домовилися, що ВР заплатить рекордний кримінальний штраф на суму $1,26 млрд, а також $2,4 млрд - відшкодування Державному фонду риби і дикої природи і ще $350 млн - Національній академії наук.

ВР заявила, що внаслідок досягнення домовленості відкладе ще $3,85 млрд на додачу до тих понад $38 млрд, які компанія виділила на покриття збитків від екологічної катастрофи в Мексиканській затоці.

Позасудова домовленість з міністерством юстиції США не пов'язана з цивільними позовами проти ВР, а також з позовами окремих американських штатів, які постраждали внаслідок розливу нафи.

Аварія на буровій платформі Deepwater Horizon, що розташовувалася в морі в 210 кілометрах на південний схід від Нового Орлеана, стала однією з найбільших екологічних катастроф в історії.


В результаті вибуху платформи загинули 11 людей, а у води Мексиканської затоки вилилися мільйони барелів нафти.


Досі рекордним вважався штраф у розмірі 1,2 млрд доларів, накладений міністерством юстиції США на фармацевтичну компанію Pfizer в 2009 році.

ВР розпродає свої активи, щоб зібрати необхідні для виплати всіх штрафів кошти. Очікується, що до кінця цього року компанія виплатить свій останній внесок у розмірі 860 млн доларів до фонду компенсації жителям узбережжя Мексиканської затоки.

ВР вже відклала 3,81 млрд доларів на виплату за збитки, завдані розливом нафти, але представники компанії підкреслюють, що остаточну суму передбачити неможливо.

Джерело: bbc.co.uk

Обсяги викидів парникових газів досягли рекордного рівня

Інститут відновлюваної енергії в Німеччині опублікував свою оцінку рівня викидів в атмосферу парникових газів. 
Оприлюднені дані свідчать про те, що торік обсяги викидів збільшилися на 2,5% порівняно з попереднім роком і досягли рекордної позначки за всю історію вимірювань.
Більше чверті всіх викидів припадає на Китай, де їх рівень є удвічі вищим, ніж у США. За оцінкою німецького інституту, в трьох країнах, що входять до десятки найбільш злісних забруднювачів навколишнього середовища, - США, Росії та Німеччині - відзначено скорочення викидів.



Сумарний обсяг викидів парникових газів зараз удвічі перевищує рівень 1990 року.

Джерела: bbc.co.uk та 24tv.ua

Уряд подбав про захист рідкісних видів тварин і рослин

7 листопада 2012 року Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про стягування компенсації за незаконне добування, знищення або пошкодження видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, а також за знищення чи погіршення середовища їх перебування (зростання)».Цей документ на засіданні Уряду представив Міністр екології та природних ресурсів України Едуард Ставицький.

Проект акта було розроблено на заміну постанови Кабінету Міністрів від 01.06.1993 № 399 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.1999 № 398), якою затверджені чинні розміри компенсації за незаконне добування, знищення чи пошкодження об’єктів Червоної книги України.

Метою постанови є встановлення розмірів компенсації за незаконне добування тварин і рослин, види яких додатково занесені до третього видання Червоної книги у 2009 році (445 видів). Діючі розміри компенсації були значно меншими за ті, що встановлені, зокрема для мисливських тварин. Така ситуація робить об’єкти Червоної книги менш захищеними за загальнопоширених представників флори і фауни. Востаннє розміри компенсації були перераховані у 1993 році. У прийнятому акті, відповідно до експертних висновків наукових установ та з урахуванням інфляційних процесів, розміри компенсації збільшені в середньому по видах тварин і рослин у 10 разів. Натомість для найбільш уразливих та комерційно значущих видів розміри компенсації збільшені в 40 та більше разів. Насамперед це стосується дельфінів, зубра, хижих птахів та осетрових риб.

Враховуючи те, що існує нагальна необхідність посилення охорони рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин шляхом суттєвого підвищення матеріальної відповідальності за їх незаконне добування або знищення, та зважаючи на те, що порушене питання перебуває на постійному контролі громадських природоохоронних організацій, а незаконне використання рідкісних тварин і рослин завдає значної шкоди бюджету, Уряд 7 листопада і прийняв відповідну постанову.

Джерело: kmu.gov.ua

Еко-актуалітети політики розвитку

8 листопада 2012 р. голова Президії Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи Василь ШЕВЧУК виступив у Національному інституті стратегічних досліджень з доповіддю «Еко-актуалітети політики розвитку» на засіданні круглого столу «Стратегічні перспективи екологізації політики та економіки в Україні». 

У доповіді дано оцінку набутків і проблем державної політики за роки незалежності України, обґрунтовано основні засади нової парадигми національної еколого-економічної політики розвитку, показано роль у її формуванні й реалізації Українського товариства охорони природи. 
Нижче наводяться основні положення зазначеної доповіді. 

Шановні учасники засідання, шановні колеги! 

Питання щодо стратегічних пріоритетів екологічної трансформації політики та економіки в Україні знову, як і на початку нашої державної незалежності, набуло великої актуальності, якщо не сказати – гостроти. 

І тоді, після Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро у 1992 році, і зараз – після Ріо+20 у 2012 році, гострота екологічних проблем не зменшилася, а в плані, зокрема, глобальних змін клімату та їх впливів на планету і умови життя людей – навіть погіршилася. Але якщо з перших років незалежності ми формували і проводили сильну національну екологічну політику, то зараз ситуація є іншою і потребує змін. 

Нагадаю, що у 1991-2003 роках ми усі разом (Уряд, наука, громадські організації, суспільство) досягли суттєвого екологічного набутку
  • розробили і запровадили сучасну систему екологічного законодавства, у тому числі ратифікували основні міжнародні конвенції; 
  • визначили основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; 
  • утворили міцні інституційні структури єдиної природоохоронної системи у центрі і на місцях (міністерство, інспекції, державні управління); 
  • сформували економічний механізм природокористування і охорони навколишнього природного середовища, що дало фінансові ресурси для формування окремого розділу у складі Державного бюджету України «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека»; 
  • затвердили і розпочали реалізацію національних і державних програм щодо відродження Дніпра та поліпшення якості питної води, охорони Чорного і Азовського морів, розвитку природно-заповідної справи, формування національної екологічної мережі, поводження з відходами та вирішення інших успадкованих проблем. 
Окремо слід виділити проведення активної міжнародної політики в екологічній сфері. Були підписані міжнародні угоди щодо співробітництва з державами-сусідами, а також провідними еко-країнами світу. 

Усе це дало підстави Європейській спільноті обрати Україну місцем проведення 5-ї Пан-Європейської конференції міністрів навколишнього середовища регіону ЄЕК ООН, куди входять усі Європейські країни, також США і Канада, країни Кавказу та Центральної Азії. 

Ця конференція була успішно проведена у Києві 21-23 травня 2003 року. Солідарно прийняті важливі документи, зокрема, 3 протоколи до міжнародних конвенцій, які відкрили шлях до їх реалізації: 
  • Протокол про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті; 
  • Протокол про цивільну відповідальність і відшкодування шкоди, завданої транскордонним впливом промислових аварій транскордонним водам; 
  • Протокол про реєстри викидів та переносу забруднювачів до Оргуської конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля; 
  • Конвенція про охорону і сталий розвиток Карпат (Карпатська конвенція)
  • Екологічне партнерство в регіону ЄЕК ООН: Екологічна стратегія для країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії
  • інші важливі міжнародно-правові документи, у тому числі щодо освіти в інтересах сталого розвитку, біологічного різноманіття, енергоефективності, екологічного фінансування та ін. 
Активну участь у підготовці, обговоренні і прийнятті рішень Київської конференції взяли національні і міжнародні громадські організації, було навіть проведено спільне засідання міністрів та неурядових організацій. 

Київська декларація міністрів навколишнього середовища регіону ЄЕК ООН зафіксувала основні засади екологічної політики і майбутнє процесу «Довкілля для Європи». 

Прийняті на Київській конференції документи і рішення завершили формування національного набутку в екологічній сфері. Це був пік національної екологічної політики, її міжнародне визнання

Втім, високі європейські позиції зберегти у подальшому не вдалося, що має негативні наслідки для екологізації політики і економіки. Основні проблеми, що потребують вирішення, та їх наслідки є такими
  • екологічна політика втратила свій пріоритет у державній і секторальній політиках, екологічне регулювання не адекватне негативному впливу на довкілля монополізованих секторів економіки; 
  • дезінтегрується природоохоронна система, міністерство екології втрачає свої територіальні підрозділи, в результаті чого складно буде реалізовувати програми охорони й відтворення цілісних екосистем; 
  • припиняється реалізація затверджених раніше національних і загальнодержавних програм, що призводить до втрати національного природного капіталу; 
  • слабшає фінансово-економічний механізм природокористування і охорони навколишнього природного середовища, кошти за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища не спрямовуються у повному обсязі на їх охорону, відтворення та підтримання у належному стані; 
  • не впроваджується стратегія зміцнення системи управління та фінансової стійкості природоохоронних територій, внаслідок чого потреби об’єктів природно-заповідного фонду в останні роки забезпечуються лише на 22-25 відсотків; 
  • не реалізовано високий потенціал механізмів Кіотського протоколу для модернізації національної економіки, втрачено багато міжнародних позицій. 
Даний перелік проблем та їх наслідків можна продовжувати, але й названих достатньо, щоб дійти висновку про необхідність формування нової парадигми державної екологічної політики

Особливістю цієї політики в сучасних умовах є те, що вона (політика) вже не може залишатись суто природоохоронною, а має стати національною еколого-економічною політикою розвитку. Саме національною, а не лише державною, бо наука, громадські організації, бізнес є також неодмінними учасниками процесу переходу до сталого розвитку. 

Нещодавно ми з моїми колегами – професором Ковальчуком Трохимом Тихоновичем і професором Черняком Володимиром Кириловичем видали книгу «Актуалітети політики розвитку» (К.: Знання, 2009. – 326 с.), в якій виклали наше бачення конкретних шляхів переходу до нової моделі розвитку національної економіки у посткризовий період. 

Поряд з рецептами вирішення найбільш гострих проблем економічної та соціальної політики, в екологічній сфері найбільш значущими названо проблеми визначення основних засад сталого розвитку України, а також формування й реалізації національної політики у сфері глобальних змін клімату відповідно до Кіотського протоколу. 

Слід враховувати, що останнім часом до екологічних, економічних та соціальних проблем додалися нові, пов’язані з розвитком негативних і небезпечних аспектів процесів глобалізації

Адекватним виходом із ситуації, що склалася, може бути перехід на новий шлях розвитку на засадах взаєморозуміння, взаємоповаги, гармонійного співіснування всіх держав і націй світу як між собою, так і з природою. Інакше ноосферна модель розвитку ніколи не реалізується, світ буде поділений між цивілізованою спільнотою і варварами, що остаточно поставить крапку на виживанні людства. 

Щоб вижити, світ має повернутися до природних кольорів, тобто «позеленіти». Йдеться про «зелене» відродження, «зелене» регулювання, «зелений» розвиток, який ґрунтується на припливі інвестицій у відновлювані джерела енергії, екологічно безпечне виробництво, «зелені» технології. 

Для підтримки еко-актуалітетів політики розвитку слід сконструювати цілісну систему спеціальних стимулів і санкцій: 
  • субсидії на дослідження і створення «зелених» технологій та субсидії споживачам на їх освоєння; 
  • спеціальні тарифи на відновлювані джерела енергії, пільгові кредити на купівлю технологій отримання сонячної та геотермальної енергії; 
  • застосування «зелених» інфраструктурних програм, зокрема програми розвитку громадського транспорту; 
  • введення системи обмежень на викиди парникових газів; 
  • пільгові податки стосовно безпечного для навколишнього середовища виробництва та інші. 
Поряд з формуванням і впровадженням у практику державотворення еко-актуалітетів політики розвитку, слід відродити європейський рівень національної екологічної політики, модернізувати інституційну систему, наповнити її сучасними знаннями, інструментами і професійним досвідом. 

Украй потрібно надати державну підтримку суспільно корисній діяльності громадських організацій, таких як Українське товариство охорони природи, що діє уже 67-й рік і за цей час зробило безліч добрих справ, а також інших всеукраїнських і місцевих природоохоронних організацій, сприяти формуванню громадянського еко-суспільства

Це є вигідним державі, громадським організаціям і усьому суспільству. 

Так, Програма діяльності і розвитку Українського товариства охорони природи на період до 2015 року, затверджена XII з‘їздом у червні 2011 року, є значно змістовнішою і ширшою, ніж програми парламентських партій в частині декларації їх намірів в екологічній сфері. 

Спільна діяльність над вирішенням наявних проблем в екологічній, економічній та соціальній сферах на засадах сталого розвитку сприятиме зменшенню забруднення в містах і селах України, забезпеченню техногенно-екологічної безпеки, суттєвому поліпшенню екологічної ситуації на місцях, переходу до якісно нової політики розвитку, як стратегічної технології конструювання кращого майбутнього. Ефект – вартий зусиль! 

Шевчук В.Я., доктор економічних наук, професор, президент Академії ноосфери, голова Українського товариства охорони природи 

8 листопада 2012 року

Компанія Ахметова зупиняє аглофабрику в Маріуполі, щоб з’ясувати причини смогу


Від сьогодні товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг», яке належить українському бізнесменові Рінату Ахметову, зупиняє аглофабрику заводу «Азовсталь» на 1 місяць для проведення детальної діагностики очисних систем і усунення можливих дефектів. Про це повідомляє прес-служба компанії. 

«Керівництво «Метінвесту» ухвалило рішення про додаткові заходи щодо поліпшення екологічної ситуації в Маріуполі. Ухвалено рішення зупинити аглофабрику «Азовсталі» з 12 листопада терміном на 1 місяць для проведення детальної діагностики очисних систем і усунення можливих дефектів. Надалі використання вторинних матеріалів з органічними домішками буде зведено до мінімуму», – мовиться у повідомленні прес-служби «Метінвест Холдинг».

Це сталося після багатотисячного мітингу, який відбувся в Маріуполі тиждень тому. Мешканці вийшли на вулиці задля того, щоб висловити протест проти забруднення повітря, яке досягло небачених досі масштабів.

Прес-служба також відзначає, що через глибоку кризу в металургійній галузі загальний збиток ММК імені Ілліча та МК «Азовсталь» складають понад 12 мільярдів гривень з 2009 по 2012 рік.

За оцінкою фахівців, ймовірною причиною посилення смогу і запаху останнім часом стала інтенсивна утилізація на аглофабриці МК «Азовсталь» вторинних матеріалів з шламонакопичувача меткомбінату, осушуваного в рамках затвердженої екологічної програми охорони Азовського моря. Ці вторинні матеріали характеризуються підвищеним вмістом органічних сполук, зокрема, торфу.

Джерело: radiosvoboda.org

ООН: через глобальне потепління банани можуть замінити хліб

Науковці, які працюють для ООН, кажуть, що в результаті глобального потепління банани можуть стати важливим джерелом харчування для мільйонів людей. Автори звіту, представленого Комітетом ООН з продовольчої безпеки, прогнозують, що виробництво основних продуктів харчування, таких, як кукурудза, рис і пшениця, буде зменшуватися у багатьох країнах, які розвиваються.

У прохолодних регіонах з підвищенням температур і встановленням нестійкої погоди може постраждати картопля.


Як зазначено у доповіді, банан може замінити деякі звичні продукти і гратиме дедалі важливішу роль у сільському господарстві.

Інші культури також можуть замінити звичні продукти: у Південній Америці місце пшениці може посісти маніока, а в Африці коров'ячий горох замінить соєві боби.

Джерело: bbc.co.uk

Міні-фабрика по виробництву сонячних панелей

Сонце є одним з найдоступніших та найпотужніших джерел для вироблення електроенергії, ось тільки величезні сонячні панелі зазвичай призначаються для встановлення на дахах або в пустелях як частина електростанції та зовсім не пристосовані для використання «вдома». Так, існують різні мікропанелі, але вони дуже дорогі і непопулярні, тому що люди просто не розуміють, для чого вони потрібні.

Винахідники Шон Фрейн та Алекс Горнштейн мріяли про створення маленької і доступної сонячної панелі, яку можна встановити де завгодно. Але для початку вони хотіли зрозуміти, чому вироблені зараз мікропанелі такі дорогі і крихкі. Вони вирушили в країни що розвиваються і дізналися, що маленькі панелі виробляються не на високотехнологічних заводах, а збираються вручну з неякісних дешевих матеріалів у Китаї, Індії та Бангладеші. Тому вони розвалюються через 2 роки і так дорого коштують.

Тоді Шон і Алекс створили прототип більш досконалого пристрою з виробництва мікропанелей, Solar Pocket Factory, яка, взагалі-то, не така вже й кишенькова, але може поміститися у валізу. Ця міні-фабрика робить одну якісну мікропанель за 15 секунд і містить всі потрібні складові для обробки кремнієвих пластин і ламінованого скла, потрібних для створення сонячних панелей. За підрахунками, пристрій на 30% скоротить собівартість мікропанелі, а також вони будуть значно якісніші і послужать 5 разів довше.

Цей пристрій можна розмістити на заводі або навіть у себе вдома, але метою винахідників є вийти на великий ринок. Для початку друзі розмістили свій проект на сайті Kickstarter і успішно зібрали на нього 77 504 $, і тепер вже тільки від них залежить, як вони розвинуть свою прекрасну ідею.



Джерело: thinkgreen.ru

Відповідальне споживання: як зробити життя навколо себе екологічніше?

У кожного є можливість внести свій внесок у збереження навколишнього середовища: давайте не забувати про те, що грандіозні проекти часто починаються з маленьких кроків. Посадити дерево. Взяти участь у зборі сміття в своєму районі. Не витрачати папір без зайвої потреби. Вимикати всі прилади з мережі в кінці робочого дня. 

Давньогрецький філософ Фалес Мілетський писав, що щасливий той, хто здоровий тілом, сприйнятливий душею і податливий на виховання. І, якщо про здоров'я душі і тіла ми звикли дбати, то почуття відповідальності перед природою потрібно виховувати з самого дитинства. Мабуть, саме турботу про навколишній світ можна віднести до категорії нового сприйняття щастя сучасної людини.

Відповідальне споживання, про яке піде мова, полягає не тільки в розумному використанні природних багатств, але й в формуванні певної екологічної культури та засад здорового способу життя людини в XXI столітті. 

Нижче наведено прості вправи, дотримуючись яких можливо зробити свій спосіб життя екологічніше. Це реальні способи зробити свій внесок у збереження природних ресурсів. 

На роботі: 
  • Якщо ви маєте перерву на роботі довше години, вимкніть монітор - він споживає до 70% всієї енергії, необхідної для роботи комп'ютера. 
  • Намагайтеся користуватися електронними версіями документів, не роздруковуючи паперові. 
  • Провітрюючи приміщення, широко відкривайте вікна на короткий час. Таким чином, стіни і батареї не встигнуть охолонути. 
  • Використовуйте енергозберігаючі технології в освітленні приміщень. 
  • Прикрасьте свій офіс декількома кімнатними рослинами. 

Вдома: 
  • Користуючись пральною машинкою, встановлюйте низьку температуру - це скоротить споживання електроенергії до 80%. 
  • Пам'ятайте про те, що телевізори, комп'ютери та зарядні пристрої споживають електроенергію навіть у сплячому режимі. 
  • Кип'ятіть воду в електричному чайнику або використовуйте газову плиту. 
  • Туго закривайте крани. Кожен протікаючий кран призводить до щорічної втрати води до 9000 літрів. 

Повсякденно: 
  • Ходіть в магазин з багаторазовою сумкою, вибирайте пакети з переробленого паперу. 
  • Викидайте сміття в спеціально відведені для цього контейнери. 
  • Вибирайте товари та упаковку зі знаком Лісової опікунської ради (FSC™). Знак FSC («дерево з галочкою») свідчить про те, що товар або його упаковка зроблені тільки із законних джерел сировини з дотриманням найсуворіших екологічних і соціальних вимог. 
  • Вибирайте продукти в екологічній картонній упаковці 
Нехай ці поради стануть для кожного з нас тими маленькими кроками, які допоможуть зберегти природу для майбутніх поколінь. Життя в стилі "еко" - це не просто модний тренд, а свого роду філософія про те, як змінити навколишній світ на краще, використовуючи при цьому прості і доступні кожному засоби. Слідувати за "еко" модою легко - в ній немає особливих правил, нових колекцій, суперництва і строгих суддів. Ви самі визначаєте для себе стиль і тенденції, адже в основі еко, перш за все, лежить турбота про навколишній світ і щире бажання жити в гармонії з природою.

Джерело: ecofriendly.ru

Озонова діра над антарктикою зменшується

Площа озонової діри над Антарктикою, яка зазвичай у вересні досягає максимального розміру,цього року склала 21,2 мільйона квадратних кілометрів - найнижчого значення з 2002 року, повідомляють РИА НОВОСТИ з посиланням на НАСА.

Озоновий шар - природний щит, що захищає поверхню Землі від жорсткого ультрафіолету, небезпечного для живих організмів. Різке падіння концентрації стратосферного озону під час зимового сезону було вперше виявлено над Антарктидою в 1980-х роках. Згідно сучасних уявлень, руйнування озону (триатомної молекули кисню) пов'язане з впливом хлорфторвуглеців (CFC), які в умовах низьких температур запускають реакції їх розпаду.


Найбільша за площею озонова діра у вересні 2006 року та цьогорічна

«До зменшення озонової діри призвело те, що в цьому році середні температури в стратосфері виявилися дещо вище», - стверджує співробітник Центру космічних польотів імені Годдарда НАСА Пол Ньюман (Paul Newman). Він відзначає, що підвищення температури сталося в результаті періодичних природних процесів, не пов'язаних з діяльністю людини.

Крім цього, вчені відзначили, що в межах самої «дірки» (ділянки занадто тонкого озонового шару, який не може затримувати ультрафіолет) концентрація озону також підвищилася, склавши близько 140 добсоновскіх одиниць (використовуються для вимірювання вмісту озону в атмосфері). У «здоровою» атмосфері з нормальною товщиною озонового шару цей показник повинен складати від 240 до 500.

Рекордний мінімум площі озонової діри за останні 20 років був зафіксований у вересні 2002 року, коли це значення склало 18 млн кв. км.

У вересні фахівці Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) опублікували доповідь, згідно якій вміст озону в стратосфері перестав знижуватися з 1998 року, і, за прогнозами вчених, до 2050-2075 років може повернутися до рівнів, фіксованих до 1980 року.

У 2011 році група австралійських вчених опублікувала статтю, в якій уклала, що поступово зменшуватися в розмірах стала і сезонна озонова діра над Антарктикою, яка, за їхніми даними, з кінця 1990-х «затягнулася» приблизно на 15%.

Озонова діра стала «затягуватися» після прийняття в 1987 році Монреальського протоколу, що обмежує виробництво та обіг озоноруйнівних речовин.

Джерело: pogodatv.com

Захистимо Біличанський ліс

Українське товариство охорони природи закликає громадськість не допустити знищення лісового природного комплексу «Біличанський ліс». Нагадаємо, що в рішенні суду від 9 жовтня Вищий адміністративний суд визнав законним дерибан Біличанського лісу під котеджну забудову. 

Своїм рішенням суд визнав усі рішення Коцюбинської селищної ради законними, в тому числі і щодо затвердження Генплану селища за яким межі міста збільшено на 4 тисячі га за рахунок Святошинського лісопаркового господарства.

Як пише у своєму блозі на "Українській правда" журналіст Наталка Соколенко, як виявилось, Київрада в один день програла дві касації по лісу, навіть не знаючи про суд.

"В один день одна і та сама трійка суддів розглянула дві касації, про жодну з яких (який збіг) Київрада і прокуратура не знала. Про те, що був суд і він закінчився не на їхню користь дізнались постфактум і Київрада, і прокуратура. При чому прокуратура – від журналістів. Тобто на захист лісу в залі суду не було кому щось сказати", - написала Соколенко.

Вона додала, що зазвичай в касації розглядають справу за півроку після апеляції, а у випадку з дерибаном лісу призначили за три місяці.

Соколенко також нагадала, що президент Віктор Янукович у 2010 році журналістці Ірині Федорів за присутності міжнародних журналістів заявив, що втрутиться в це питання й збереже ліс.


Через 2 роки журналісти і небайдужі мешканці передали Януковичу 13 тисяч підписів під зверненням з проханням зробити Національний парк на території Біличанського лісу, оскільки його з 2008 року дерибанить селищна рада Коцюбинського на депутатів селищної ради, їхніх родичів та підставних осіб з Дніпропетровщини

Однак попри обіцянку, за 2 роки президент так і не підписав указ про створення Нацпарку.



Джерело: kiev.pravda.com.ua

Звернення з нагоди 106-ї річниці зародження Українського товариства охорони природи

Життя Українського народу є невіддільним від природи, від землі. Ще у Київській Русі особлива увага приділялась охороні природи, оберігались не тільки окремі види цінних тварин, а й існували великі заповідні території. 

Наприкінці XIX-го – початку XX-го століття розвиток промисловості і сільського господарства супроводжувались посиленням використання природних ресурсів, що призводило до їх помітного збіднення, а вирубування лісів і розорювання земель викликало ерозію ґрунтів, збільшувався вплив посух, ставали частішими неврожаї. Все це викликало стурбованість вчених та громадських діячів. Рух за охорону природи поширювався серед громадськості. 

Так, професор В.В.Докучаєв заснував на Луганщині дослідну станцію, де разом з професорами Г.Б.Панфіловим та П.А.Костичевим проводили досліди по боротьбі із суховіями та неврожаями. 

У 1888 році барон Фальц-Фейн за власною ініціативою, користуючись постійною підтримкою відомого дослідника природи Росії Ю.К.Пачоського, виділив із власного земельного фонду під заповідну ділянку одну тисячу десятин цілинного степу, повністю вилучивши його з експлуатації задля збереження справжнього незайманого доісторичного степу. 

Організований громадський рух за охорону природи в Україні виник на базі студентського гуртка любителів природи при Харківському університеті, перші збори якого відбулися 1 листопада 1906 року. Саме цю дату слід вважати початком зародження і провісником утворення Українського товариства охорони природи. 

Керівником студентського гуртка було обрано приват-доцента університету Валерія Івановича Талієва, а одним з його активних членів був Віктор Григорович Аверін – в ту пору студент-зоолог, у подальшому відомий вчений, один з організаторів створення перших заповідників в Україні, засновник Всеукраїнського товариства мисливців та рибалок. 

Через 5 років у серпні 1911 р. гурток перетворився у Харківське товариство любителів природи, яке очолив визнаний лідер природоохоронної справи приват-доцент Харківського університету В.І.Талієв. За честь бути членами товариства вважали багато хто з вітчизняних та зарубіжних учених – академік І.П.Бородін, професор К.А.Тімірязєв, німецький вчений-натураліст Конвент, організатор заповідника Асканія-Нова Фальц-Фейн. 

Особливою подією стала організована зусиллями Харківського товариства любителів природи перша у світі виставка охорони природи, яка проходила в грудні 1913 – січні 1914 року, а за тим була перевезена до Києва, де теж користувалась великою увагою. 

У 1915 році в Києві орнітологічне біологічне товариство організовує курси з підготовки керівників екскурсій в природу, лекції на яких читали професори В.М.Артоболевський і В.І.Талієв. 

В ряді міст України – Полтаві, Одесі, Харкові, Києві, на Волині окремими товариствами дослідників природи організовуються виставки охорони природи та створюються комісії по охороні природи. 

Гуртки охорони природи були створені у Білій Церкві та Умані. 

Подекуди на місцях владою приймаються обов’язкові постанови з охорони природи. Так, у 1916 році постановою Чернігівських земських зборів було заборонено ловити, продавати та перевозити свіжу рибу з 1 квітня по 31 травня, встановлено дозволений розмір чарунок в рибальських сітках, заборонялось користуватись отрутою та вибухівкою для вилову риби. 

Після лютневої революції 1917 року жодної постанови чи рішення, спрямованого на охорону природи, Тимчасовим урядом прийнято не було, що викликало велику тривогу наукової громадськості. 

У 1918 році громадський природоохоронний рух на Полтавщині започаткував видатний вчений, перший президент Академії наук України В.І.Вернадський, який очолив Полтавське товариство любителів природи. 

З 1926 року згідно декрету Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і Раднаркому України “Про пам’ятки культури і природи” усі питання охорони природи перейшли до відома Народного комісаріату освіти, а у 1928 році в допомогу Наркомосвіти засновується міжвідомчий орган “Український комітет охорони пам’яток природи”, який повинен був погоджувати та готувати до вирішення законодавчими органами усі питання, пов’язані з охороною природи. 

За період з 1921 по 1931 рік в Україні було створено 5 заповідників у підпорядкуванні Наркомзему та 4 – у підпорядкуванні Наркомосвіти. За цей же час було виявлено та зареєстровано понад 2 тисячі пам’яток природи. 

З 1931 року усі місцеві комісії по охороні природи були зосереджені при краєзнавчих музеях, які відіграли значну позитивну роль у справі становлення охорони природи в Україні. 

В середині 30-х років минулого століття зусиллями Харківського товариства любителів природи та Харківського товариства дослідників природи утворюються 3 заповідники місцевого значення, продовжується робота по вивченню нових унікальних природних об’єктів. 

Друга світова війна завдала величезної шкоди природі України, а відбудова зруйнованого війною народного господарства ставила безліч дуже важливих питань. Це перш за все збереження й відновлення родючості ґрунтів, охорона водних ресурсів та повітряного басейну від забруднення шкідливими стоками та викидами промисловості і транспорту, відновлення корисних видів рослин і тварин, впорядкування заповідної справи та інші. 

В середині сорокових років серед наукової громадськості Академії наук України, Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка та інших вищих навчальних закладів, письменників (М.Рильський, М.Чабанівський) виникла ідея створення Українського товариства охорони природи. 

Ця ідея була підтримана урядом і з метою посилення охорони державних заповідників, впорядкування охорони пам’яток природи та забезпечення участі широких мас населення у справі охорони природи Рада Міністрів УРСР прийняла постанову №1273 від 26 липня 1946 року “Про заходи до впорядкування охорони державних заповідників та пам’ятників природи на території УРСР”, якою передбачалось створення Українського товариства охорони природи. 

З метою створення Товариства ще 23 лютого 1945 року утворилась ініціативна група, до складу якої увійшли академіки АН УРСР М.М.Гришко, Д.Н.Третьяков, М.Г.Холодний, Б.І.Чернишов, члени-кореспонденти АН УРСР Е.В.Звірозуб-Зубовський, П.С.Погрібняк, професор М.І.Котов, начальник головного управління заповідників Л.А.Мартинюк, представник Міносвіти І.Д.Волкова та ін. 

До 1949 року Товариство об’єднувало лише працівників заповідників і науковців, а у 1949 році Рада Міністрів УРСР зобов’язала головне управління по заповідниках розгорнути діяльність Товариства, а виконкоми обласних Рад депутатів трудящих організувати обласні відділення Товариства і надати їм допомогу в роботі. 

31 серпня 1949 року рішенням Харківського облвиконкому № 1448 утворюється Харківська обласна організація Українського товариства охорони природи, увібравши в себе історію і досвід подвижницької діяльності Харківського товариства любителів природи. 

З 1951 року, після ліквідації головного управління по заповідниках, контроль за діяльністю Товариства було покладено на Академію наук УРСР. З того часу загальний нагляд за станом природи та її охорону стало здійснювати лише Українське товариство охорони природи. 

У 2006 році виповнилося 100 років з дня започаткування та 60 років з дня офіційного утворення Українського товариства охорони природи. Тоді ж 

1 листопада у місті Харкові у тих самих стінах Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, де рівно 100 років тому було започатковано громадський природоохоронний рух в Україні, відбувся XI з’їзд Товариства. 

16 червня 2011 року у м. Києві зібрався черговий XII з’їзд Товариства, на якому було ухвалено Програму діяльності і розвитку Українського товариства охорони природи на 2011-2015 роки. 

На сьогодні головна мета діяльності Українського товариства охорони природи – сприяння формуванню громадянського еко-суспільства, реалізації національної екологічної політики, розробці програм та проведенню комплексу заходів по збереженню й відтворенню сприятливого для життя навколишнього природного середовища, збереженню генофонду і здоров’я населення України, здійсненню просвітницької діяльності, захисту екологічних прав громадян, участь у заходах по охороні природи, раціональному використанню природних ресурсів, розвитку творчої ініціативи і використання науково-технічного потенціалу суспільства для здійснення його екологічних пріоритетів, виховання дбайливого відношення громадян до природи у сфері виробництва і побуту. 

Нині Українське товариство охорони природи – наймасовіша всеукраїнська громадська організація. У структурі Товариства діє Кримська республіканська, 25 обласних, Київська і Севастопольська міська, 49 міських в областях і 324 районних організацій, що об’єднують понад 2 млн. громадян. 

16 всеукраїнських секцій Товариства, до яких входять провідні вчені країни, працюють над вирішенням проблем: водних, земельних ресурсів, надр та екологічної геології, рослинного і тваринного світу, мисливської фауни, природно-заповідних територій, атмосферного повітря, відходів та вторинних ресурсів, екологічної політики і освіти, біологічної та генетичної безпеки, екологічного аудиту, глобальних змін клімату і політики розвитку. 

Діє понад 330 Будинків природи, кімнат і куточків природи у первинних осередках. Однією з ефективних форм екологічної просвіти населення є навчання через мережу народних університетів “Природа”. Важливим напрямком діяльності Товариства є громадський контроль за станом природи України та дотриманням природоохоронного законодавства. 

Товариство проводить масові природоохоронні акції, як всеукраїнські (День довкілля, Чиста Україна – Чиста Земля, Всесвітній день охорони навколишнього природного середовища, Всесвітній день Землі та ін.), так і регіональні та місцеві акції, місячники, конференції, конкурси та інші заходи відповідно до власного Екологічного календаря, який щорічно охоплює понад 50 міжнародних, всеукраїнських та місцевих акцій. Усі разом ми працюємо над тим, щоб нинішнє і майбутні покоління мали гідне життя у чистому навколишньому природному середовищі. 

Щиро вітаю усіх членів Українського товариства охорони природи, наших молодших колег з інших громадських організацій з черговою річницею зародження природоохоронного руху в країні. Бажаю усім міцного здоров’я, благополуччя, життєвих сил, успіхів і звершень на благородній ниві охорони природи, розвитку еко-суспільства. 


Голова Президії Всеукраїнської ради 

Українського товариства охорони природи, 

доктор економічних наук, професор В.Я.ШЕВЧУК 

В Швеції дефіцит сміття

Швеція є однією з небагатьох країн, де для опалення численної кількості житлових будинків використовуються відходи, які спалюються і зараз у країни актуальною є незвичайна проблема - дефіцит цих самих відходів. Шведські звалища повністю спорожніли, а сміттєві ресурси вичерпані.Здавалося б - прекрасний стан речей - аж ні! Тепер ця північна скандинавська країна просить допомоги у своїх сусідів, імпортуючи сміття, в більшою мірою, з Норвегії. Країна опинилася в настільки жалюгідній ситуації, що владі щорічно доводиться закуповувати близько 800 000 тонн відходів.

Програма переробки відходів почалася ще в сорокових роках минулого століття, з тих пір Швеція досягла значних успіхів в спалюванні сміття, навіть, можна сказати, занадто - зараз на звалищах залишилося близько 4-х відсотків усіх відходів країни. Щороку Швеція спрямовує на різні потреби, найчастіше на опалення, близько 2 млн. тонн сміття, завдяки чому тепло відчувають жителі 800 000 шведських будинків, а 250 тисяч будинків таким чином отримують електрику. Але, як бачимо, такої кількості сміття країні не вистачає.

З метою вирішення такої незвичайної проблеми керівництво Швеції підписало ряд домовленостей з Норвегією, у якої буде забиратися частина відходів, які забезпечать Швецію теплом і електрикою, а значить затишком і комфортом. Що стосується попелу, який є кінцевим продуктом процесу спалювання та містить, до слова, незліченну кількість токсичних речовин, то він у підсумку повертається назад до Норвегії, а все тому що, країна не може дозволити собі спалювати відходи, на відміну від їх експортування.

На разі влада Швеції налагоджує контакти з Італією, Болгарією, Румунією, країнами Прибалтики, які багаті на звалища, з приводу транспортування відходів.

Як Швеція «дійшла» до цього? 

Швеція, як і багато країн Європейського Союзу, ділить сміттєві відходи за категоріями. Цьому вчать дітей ще у дитячих садках, за порушення цього правила встановлені пристойні штрафи. Відходи сортують по контейнерах: паперове сміття, старі батарейки і лампочки, кольорове і біле скло, алюмінієві банки, садові відходи та опале листя. Поширюється дане правило і на більш габаритне сміття, для якого по країні працюють спеціальні пункти прийому: для старих меблів, будівельних матеріалів, побутової техніки. Громадяни зобов'язані привозити його самостійно, здаючи безкоштовно. Один подібний пункт функціонує на 10-15 тисяч мешканців, загальна кількість їх сягає 700 по всій Швеції.


Столиця Швеції Стокгольм забезпечується енергопостачанням практично повністю за рахунок сміття. Відходи поділяють на різні частини, одна з яких йде на вторсировину, одна - на виробництво біогазу або переробляється під час спалювання в електрику або тепло. Подача електрики і тепла в Стокгольмі на 45 відсотків забезпечена саме переробкою відходів, а, якщо говорити про масштаби країни, то його частка в енергозабезпеченні досягає 20 відсотків. Завдяки даній програмі шведська столиця стала однією з найчистіших і зелених столиць світу, не зважаючи на розташування п'яти станцій по збору сміття, а також заводу по його спаленню.


Варто відзначити, що переробка сміття - задоволення не з дешевих і на досягнення сьогоднішніх результатів країні знадобилося дуже багато часу, однак шведи не шкодують грошей на вирішення проблем навколишнього середовища, йдуть на все лише б поліпшити якість і життя і подбати про екологію.

За один рік, як підрахували експерти, людина виробляє 3000 кг сміття, а тільки після виготовлення одного мобільного телефону залишається близько 75 кілограм відходів, а значить цей ресурс буде в наявності завжди. На сьогодні цей проект мало популярний у світі, а багато країн з великим задоволення продають Швеції свої відходи. В їх число входять Норвегія, Німеччина , Об'єднане британське королівство.

Говорячи про ситуацію в відходами в країнах СНД, які, на жаль, завалені звалищами, шведи дуже оптимістичні, стверджуючи, що подібні «зелені» проекти реально реалізувати в будь-якому куточку світу, хоча для нас вони поки що є нездійсненною ілюзією зважаючи на відсутність належної мотивації, доводитися сподіватися тільки на свідомість громадян.

Джерело: profi-forex.org