#ukrpryroda

Забруднення повітря в Південно-Західній Азії

Холодна зимова погода та зростаюча індустріальна економіка Азії та на Близькому Сході в січні цього року створили важкі умови для життєво необхідної людської потреби дихати. Новини з Тегерана, Пекіна та інших міст описують туманне небо з дуже обмеженою видимістю. Наразі діють обмеження на водіння та активний відпочинок, а лікарні заповнені людьми із захворюваннями легенів.
На карті показана концентрація діоксиду азоту (NO2) в атмосфері над південно-західною Азією з 1-8 січня 2013 року. Відтінки помаранчевого кольору відображають відносну поширеність NO2, в той час як сірий колір показує територію з недоступністю точних даних (через сильну хмарність, наприклад). Дані були отримані з допомогою вимірювального обладнання з моніторингу озонового шару (Ozone Monitoring Instrument, OMI), науково-дослідницького супутника Aura, що належить NASA. OMI вимірює видиме та ультрафіолетове світло, яке розсіюється і поглинається земною атмосферою та поверхнею. Наявність в атмосфері NO2 викликає поглинання хвиль певної довжини.


Діоксид азоту є основною складовою забруднення атмосфери, він з'являється в результаті спалювання викопних видів палива легковими та вантажними машинами, електростанціями і заводами. Спалювання палива також призводить до викидів діоксиду сірки та твердих часток. У спеку та великої кількості сонячного світла, викиди NO2 зазвичай призводять до утворення приповерхневого шару озону. Взимку ж, NO2 не викликає великого накопичення озону, проте він довго розсіюється і бере участь у забрудненні надмалими частками. Таким чином, круглий рік діоксид азоту є хорошою основою для забруднень повітря.

Джерело: earthobservatory.nasa.gov

Естонія перша в Європі встановила по всій території зарядки для електромобілів

Маленька Естонія першою в Європі встановила по усій своїй території швидкі зарядні установки для електромобілів. Нині їх 165 на країну, площею у 45 тисяч квадратних кілометрів. Фінансували будівництво мережі АЗС уряд Естонії і Японія, за рахунок купівлі дозволів на атмосферні викиди.
Почали загальнонаціональну програму ELMO – 2011-го, коли 500 електромобілів надали для користування соціальним працівникам, поліцейським і держслужбовцям.
І хоча держава субсидує половину вартості авто, з того часу кількість екологічних машин зросла лише на сотню. Автори програми, сподіваються, що ситуація зміниться у наступні 2 роки.Маленька Естонія першою в Європі встановила по усій своїй території швидкі зарядні установки для електромобілів.

Нині їх 165 на країну, площею у 45 тисяч квадратних кілометрів.

Фінансували будівництво мережі АЗС уряд Естонії і Японія, за рахунок купівлі дозволів на атмосферні викиди.

Почали загальнонаціональну програму ELMO – 2011го, коли 500 електромобілів надали для користування соціальним працівникам, поліцейським і держслужбовцям.

І хоча держава субсидує половину вартості авто, з того часу кількість екологічних машин зросла лише на сотню. Автори програми, сподіваються, що ситуація зміниться у наступні 2 роки.



Джерело: fakty.ictv.ua

Яка користь від велосипеда?

У наше століття мало хто знає, яка користь від велосипеда. Ми намагаємося швидко і з комфортом дістатися до потрібного місця. Автомобілі активно витісняють пішоходів навіть з їх законних тротуарів і з дворів. У цій статті ми з'ясуємо, яка користь від велосипеда.
Потрібно розуміти, що велосипед це не просто вид транспорту, але й відмінний засіб для поліпшення здоров'я і настрою. Слід зауважити, що мова йде саме про велосипед, а не про тренажери в просоченому потом спортзалі. Ніщо не зрівняється з прогулянкою на велосипеді на повітрі. Скільки вражень ви отримаєте, якщо проїдете вранці із задоволенням по вуличках, ще не отруєним вихлопними газами.

Окрім задоволення, ви зміцните серце, м'язи, легені і підкорегуєте свою фігуру. М'яко і непомітно ви проводите загартовування організму під час кожної поїздки. Можна поєднати приємне з корисним, якщо їздити на велосипеді за невеликими, але дуже необхідними покупками, або просто нарвати польових квітів для дому. 


Щоб не завдати собі шкоди під час таких поїздок, потрібно дотримуватися деяких правил.

1. Заздалегідь виберіть маршрут. Не варто виїжджати на проїжджу частину дороги, особливо, якщо ви не сильні в правилах дорожнього руху і (або) невпевнено тримаєтеся в сідлі. Пам'ятайте про собак. Вони можуть доставити вам неприємні моменти. Уникайте поїздок по тих місцях, де багато безпритульних собак, які збираються в зграї.

2. Виставте сідло так, щоб забезпечити правильну посадку. У нижньому положенні нога повинна повністю розгинатися в колінному суглобі.

3. Розігрійте м'язи і розробіть суглоби перед поїздкою. Досить зробити легку розминку. Не кидайтеся з ліжка відразу в сідло, уподібнюючись мушкетеру.

4. Візьміть з собою в тривалу поїздку пляшечку з мінеральною водою. Відсутність води погано позначиться на суглобах. Пийте небагато, але кожні 30 хвилин.

5. Робіть зупинки, виконуючи вправу для розтягування, щоб не перевантажити суглоби і м'язи ніг.

6. Використовуйте колінні накладки для утеплення в холодну погоду. Це допоможе вам зберегти суглоби.

7. Користуйтеся велосипедним шоломом, налокітниками та наколінниками. При падінні, яке цілком можливо, ви збережете голову і суглоби в цілості й захисті.

8. Слідкуйте за станом свого велосипеда. В першу чергу це стосується гальм. Перевіряйте шини на цілісність. Підкачуйте їх при необхідності. Регулярно змащуйте підшипники. Виконуйте всі технічні роботи, які вказані в інструкції з експлуатації.

Дотримуючись цих нескладних правил, ви уникнете неприємностей і зможете ненав'язливо і з задоволенням зміцнити психічне здоров'я, м'язи і зв'язки. Це дозволить уникати травм в повсякденному житті і дасть вам можливість отримувати задоволення від поїздок.

Джерело: voviyes.ru

Глобальне потепління: більше вигод, ніж проблем

Глобальне потепління, можливо, обіцяє людству більше вигоди, ніж проблем. Затоплення прибережних територій та посухи в одних регіонах будуть компенсовані озелененням і економічним процвітанням в інших.
"Глобальне потепління - це, можливо, найкраще, що може трапитися з величезною кількістю тварин і рослин на планеті Земля", - стверджує Рассел Міттермайер, президент міжнародної екологічної організації Conservation International.

Вчений не вважає, що загроза глобального потепління перебільшена і що проблем, викликаних кліматичними змінами, не варто боятися. Зокрема, вчений вважає, що в боротьбі з кліматичними змінами людство здатне зупинити вирубку тропічних лісів, а це в поєднанні із загальним зростанням температури може сприятливо позначитися на виживанні багатьох рідкісних біологічних видів.

Вчені виявили, що парниковий ефект не завжди небезпечний. Розглядаючи одні і ті ж породи дерев, що ростуть у центрі Нью-Йорка і в сотні кілометрів від нього, вчені з'ясували, що міські дерева мають велику масу, ростуть швидше, ніж їх "сільські" побратими. Однією з причин став той факт, що в місті просто тепліше - будівлі і асфальт накопичують тепло протягом дня, а потім вночі віддають його до навколишнього середовища, завдяки чому рослини більш інтенсивно ростуть.

Ці дані суперечать традиційним уявленням про те, що мегаполіси автоматично означають смертельні умови для флори, говорять експерти.

Ще більш революційним виглядає припущення, що глобальне потепління вплине на сільське господарство. Причому у світовому масштабі. Так, російський кліматолог Володимир Клименко заявляє, що вже до 2050 року площа суші, придатна для сільськогосподарського використання, зросте на 33 млн га, а до кінця сторіччя - ще на 46 млн га.

В якості одного з найбільших сільськогосподарських плацдармів найближчого майбутнього експерти найчастіше вказують Сибір, де величезні площі покриті вічною мерзлотою і на сотні квадратних кілометрів часом нараховуються по дві-три сотні жителів.

Ще один важливий фактор - танення криги, яке вчинить сприятливий вплив на світову економіку. Це спірне твердження насправді легко підкріплюється навіть самими поверхневими обчисленнями. Так, російські кліматологи припускають, що через кілька десятиліть завдяки таненню криги відкриються нові морські шляхи, здатні суттєво оптимізувати логістику світових транспортних перевезень.

Російські вчені звернули увагу на той факт, що в результаті змін клімату неминуче скорочення опалювального сезону. Економічні підрахунки показують, що вже до 2030-го опалювальний сезон може скоротитися на два тижні в році, що в масштабі північних країн дає економію в еквіваленті близько 3 млрд тонн нафти в рік.

А якщо справдяться апокаліптичні прогнози деяких авторитетних учених, згідно з яким потепління продовжиться і в наступному столітті, то до 2150-го річна економія жителів північних країн складе 17 млрд тонн нафти в рік.

У зв'язку з більш теплими зимами людство може попрощатися зі спалахами епідемій грипу, припускають вчені. Відповідно, скоротяться втрати, які великий бізнес щороку несе у зв'язку з співробітниками, які вибувають з ладу.

Джерело: day.kiev.ua

У Львівській облраді не бачили урядової угоди з Chevron

Львівська обласна рада не отримувала проект угоди про розподіл продукції між урядом та компанією Chevron і тому про якесь порозуміння щодо погодження цієї угоди не йдеться.
Про це заявив голова Львівської обласної ради Петро Колодій, коментуючи висловлювання міністра екології та природних ресурсів України Олега Проскурякова про те, що Кабмін знайшов порозуміння з Львівською та Івано-Франківською обласними радами щодо угоди про розподіл продукції з Chevron в рамках розробки Олеської площі.

«Прикро, але міністр екології та природних ресурсів подав недостовірну інформацію, - зазначає Петро Колодій. - До Львівської обласної ради проект угоди не надійшов, депутати його не бачили і не знають, про що там йдеться, зокрема, не відомо, чим обернуться сланцеві угоди для місцевих громад, на території яких Chevron планує розробку родовищ».

Колодій каже, що про якесь "порозуміння" взагалі не йдеться, адже обласна рада не отримала ні від уряду, ні від Chevron інформації, яку вимагала. Голова облради нагадав, що обранці вимагали інформації про ризики видобутку сланцевого газу, про склад суміші, яку використовують в технології гідророзриву, про те, наскільки загрожує видобуток якості та запасам питної води, та про гарантії безпеки для довкілля і людей.

«Позиція Львівської обласної ради залишається незмінною: передусім ми вимагаємо висновків щодо екологічних ризиків видобування на підставі серйозних досліджень, які мають також пройти експертизу українських науковців, громади мають отримати гарантії стосовно виконання інвестиційних зобов’язань компанією та ліквідації можливих екологічних загроз, обласна рада як орган місцевого самоврядування має детально вивчити текст Угоди про розподіл продукції, донести цю інформацію до громад та після погодження з громадами ухвалювати рішення», – заявив Петро Колодій.

Нагадаємо, що 26 лютого міністр екології та природних ресурсів Олег Проскуряков заявив, що угоду із компанією Chevron із розробки Олеської площі (Львівська область) буде підписано до травня. Міністр додав, що уряду вдалося налагодити відносини з місцевими органами управління, на території яких планує здійснювати видобуток газу Chevron. 

Нагадаємо, Кабмін схвалив проект угоди про розподіл продукції від видобутку сланцевого газу на Юзівській площі між Україною, компанією Shell Exploration and Production Ukraine Investment B.V. і «Надра Юзівська». Прем’єр-міністр України Микола Азаров заявляв, що промислова розробка Юзівського родовища може за 10 років дати Україні додатково 8-10 мільярдів кубічних метрів газу на рік. 

Прогнозні ресурси Юзівської площі оцінюються в 4,054 трлн. куб. метрів газу. Прогнозні ресурси Олеської площі - в 2,98 трлн. куб. метрів газу. 

У підсумку угоду з Chevron поки не укладено, а з Shell - підписано в межах Всесвітнього економічного форуму в Давосі 24 січня. 

Громади Миколаївського, Жовківського, Буського і Золочівського районів Львівщини наразі не готові дозволити видобуток сланцевого газу на території своїх районів, оскільки немає відповідей на всі запитання щодо екології та економічної вигоди. 

Джерело: zaxid.net

В Україні з літа заборонять кульки та пластик

Це передбачено відповідним законопроектом. У Верховну Раду України внесений законопроект № 2353 про обмеження використання з 1 липня полімерних пакетів і упаковок тривалого розщеплення. Законопроект передбачає заборону на виробництво, імпорт, використання, а також поширення полімерних пакетів об'ємом менше 35 літрів і товщиною менше 0,025 мм. Крім того, заборона буде діяти і на упаковки, які складаються з картону, паперу і екструзійної полімерної плівки або парафіну. Більш жорсткі правила використання кульків та пластикових упаковок пропонується встановити для підприємств у сфері продовольчого рітейлу та громадського харчування. Для них використання полімерних пакетів може бути повністю заборонено.

Як пояснив свою ініціативу автор законопроекту народний депутат Ігор Циркін (ПР) жорсткість використання полімерних матеріалів продиктовано турботою про довкілля. «В Україні на людину щороку припадає більше 500 викинутих поліетиленових пакетів. Вони використовуються протягом 20 хвилин, перш ніж їх викинуть, а розкладаються більше 100 років», — йдеться в пояснювальній записці до документа. Замість полімерів тривалого розщеплення пропонується використовувати бистроразлагаемие біологічні полімерні пакети і упаковку.

Джерело: vkurse.ua

Краса без жертв. Приклад Німеччини

Європа давно показує приклад, як цивілізацію поєднувати з природою, і робити комфорт органічним. Німці прагнуть органічності в усьому і дедалі частіше віддають перевагу красі без жертв. Крім того що органічна косметика натуральна і не забруднює організм хімікатами, вона ще й вигідна, адже не викликає алергії, а тому підходить усім.
Компоненти екокосметики вирощують без мінеральних добрив, а врожаї збирають вручну. Найчастіше використовують антисептичну олію чайного дерева, календулу, авокадо, какао, мигдаль. Органічність для німців починається з самої людини, а тому такі засоби є у всіх екомагазинах.




















А ще тут німці можуть купити все для дому. Приміром, ця крамниця починала з екоматраців, нині – це найпопулярніший товар. Їх тут, на відміну від України, не називають по-рекламному гучно – ортопедичні, тут кожен вибирає найзручніший для себе.

«Ось натуральний латекс, екологічні вовна та бавовна, а це кокос, який використовується для компактності. Ми маємо різні види матраців. У деяких більше латексу. Такі матраци зручні для літніх людей та тих, хто любить спати на боці, адже тоді потрібна підтримка плечам», – каже співробітниця крамниці органічних товарів для дому Нанна Шпернау.

Любителі органічного сну високо цінують меблі з альпійської сосни, одяг з натурального кашеміру, льону, бавовни, та екоштори оригінальної форми.

«Ось це останній писк моди в Німеччині. Коли ви повертаєтеся додому, це те, чого ви хочете. Їх дуже цікаво компонувати, у мене вдома вже є ось такі, але блідо-зелені та білі з зеленими квітами.. З ними навіть легше дихається», – говорить місцева мешканка Даяна Лойкерт.

Органічними продуктами наповнені і, так звані, крамниці fair trade або взаємної вигоди. Сюди надходить товар лише з найбідніших країн. Ціну для них формують так, аби виробникам вистачало на харчування, житло, освіту для дітей. Тут є іграшки та кухонне начиння із уже використаних речей: банок, газет, пляшок. 80% чаю та шоколаду, а ще екоодяг, іграшки та сувеніри в цьому магазині – стовідсотково натуральні.

«Ось цей чай збирають 200 об’єднаних індійських сімей – так легше. Соціальні стандарти fair trade не передбачають винятково органіку, але наші покупці раді такій високій якості. Органіка піклується про планету, fair trade – про людей, а отже вони наче працюють плече до плеча», – каже співробітниця крамниці взаємовигоди Лена Бернхардт.

Органічний крам у Німеччині коштує, як будь-який високоякісний, однак не значно дорожче за звичайний. І європейці часто обирають саме екотовари, аби бути ближчими до природи.

Джерело: fakty.ictv.ua

Як радянський екологічний хижак винищував українську природу

Після Другої світової війни техногенне навантаження на природу в Україні суттєво зросло, що було пов'язано з масштабною розбудовою у Радянському Союзі військово-промислового комплексу та індустріальної бази, яка була його осердям.
Водночас повзуче відставання від Заходу за рівнем економічного розвитку підштовхувало комуністичне керівництво до нещадної експлуатації природних ресурсів з метою подолання технологічної прірви з капіталістичними країнами. Жертвою модернізації по-радянськи, що наздоганяла більш розвинені країни, стала, певна річ, природа.

Свого часу Нікіта Хрущов доповнив лєнінський постулат «Комунізм – це радянська влада плюс електрифікація всієї країни» словами «і хімізація сільського господарства». Таке доповнення першого секретаря ЦК КПРС не було марнослівним. На початку 1960-х років радянська хімічна галузь одержала потужний поштовх для свого розвитку. І хоча надії на побудову комунізму не справдилися, однак хімізація господарства повною мірою відбулася. Як таку її визначала радянська наука як один із магістральних напрямів світового науково-технічного прогресу.

У СРСР хімізація ще з 1920-х років була тісно пов’язана з індустріалізацією. Радянське керівництво приділяло неабияку увагу розвитку хімічної промисловості як одній із найважливіших галузей важкої індустрії. Третю п'ятирічку в Радянському Союзі (1938–1942) проголосили «п'ятирічкою хімії».

З одного боку, впровадження хімічних досягнень у господарський комплекс докорінно змінювало техніку й економіку виробництва. Такі здобутки хімічної науки, у свою чергу, ставали одним із чинників, що сприяли прогресивним економічним структурним змінам, забезпечуючи суттєве зменшення витрат на виробництво, підвищення продуктивності праці, покращення культурно-побутових умов життя населення. А з іншого, форсована хімізація у Радянському Союзі, спрямована на досягнення паритету із розвиненими країнами Заходу, призвела до метастазних явищ в економіці і катастрофічно позначилася на довкіллі та стані здоров’я населення.

Хімічний полігон

Радянська Україна стала однією зі стратегічно важливих територій, на якій розбудовувалася мережа хімічних заводів і підприємств, перш за все, зорієнтованих на виробництво мінеральних добрив для сільського господарства.

Загальна площа України становила лише 2% території Союзу, однак на ній зосереджувалася 1/4 всього промислового потенціалу Країни Рад і, відповідно, 1/4 припадала на забруднення довкілляСРСР. Причиною такої надмірної концентрації виробничих потужностей на українських теренах був низький рівень усвідомлення владоюгосподарських потреб УРСР, екстенсивний підхід до ведення господарства, нехтування екологічними розрахунками щодо наслідків для здоров’я населення і стану довкілля.

У 1950–1960-х роках на території України були побудовані та введені в експлуатацію чотири гіганти «великої хімії» – Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод. У середині 1960-х вони виробляли п'яту частину всієї валової продукції хімічної галузі.

Окрім промисловості, в хрущовські часи розпочалася активна хімізація сільського господарства, було взято курс на меліорацію земель. На поля колгоспів і радгоспів було внесено необмежену кількість мінеральних добрив і біоцидів. Виробництво мінеральних добрив в Україні у 1970-му збільшилось, порівняно з 1940-м, в11 разів.

Радянське хижацьке поводження з природою призвело до катастрофічних екологічних наслідків. Техногенне навантаження на природу супроводжувалося порушенням балансу природи, вимиранням фауни та флори, що, у свою чергу, впливало на раціон харчування людей.

Доволі швидка урбанізація й індустріалізація, надміру інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів тиску радянського державної машини на природу – порушували біологічний кругообіг речовин у природі, перешкоджали її регенераційним механізмам, внаслідок чого розпочалося її руйнування, що прогресувало.

Приміром, нераціональне використання міндобрив спричинило появу і поширення таких явищ, як кислотні дощі, перенасиченість ґрунту солями, зростання кількості алергічних та виразкових захворювань серед населення.

Наприкінці 1960-х років Україна належала до зони найбільш інтенсивного застосування отрутохімікатів у сільському господарстві – у середньому на гектар посівних площ вносилося по 76 кг хімічних речовин. За неповними даними, на станціях доріг просто неба наприкінці 1960-х зберігалося 10 274 тонни мінеральних добрив. Внаслідок атмосферних опадів, вивітрювання та забруднення більшість із них стала зовсім непридатною. Почалось грабування ядохімікатів місцевими жителями. Складалась ситуація, яка створила загрозу не лише довкіллю, а й здоров’ю населення. Водойми стали екологічно забруднені, а населення – дедалі частіше хворіти.

Колоніальне пограбування

Однак радянська влада не особливо переймалася такими проблемами. У хімізації вона насамперед вбачала ефективний шлях для підвищення ефективності господарства й інтенсифікації соціалістичного змагання. Перед нею стояла одна мета – якомога екстенсивніше використовувати природних ресурсів для вирішення проблем нерентабельної, громіздкої та вкрай неефективної радянської економіки. У процесі хижацької експлуатації природи Москва відводила територіям УРСР вирішальну роль.

Пріоритетним напрямом такої політики стало перетворення та підкорення природи в ім’я створення нової людини та держави. Цим же обґрунтовувалося перенесення соціальних законів класової боротьби на природу.

Глибинний антигуманний характер комуністичного режиму характеризував усю суперечливість і дволикість турботи влади про довкілля. Так, у 1949-му Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову «Про охорону природи на території Української РСР», згідно з якою заборонялось розорювати цілинні землі, вирубувати вікові дерева (перша спроба резервування територій під заповідники). У постанові було зауважено, що питання охорони природи набуває особливо важливого значення і має стати об’єктом турботи радянських, господарських, громадських організацій та всього населення республіки. Однак це була пустопорожня декларація, яка не мала конкретних результатів.

За принципом другорядності

Після смерті Сталіна у 1953-му ставлення держави до проблеми охорони природи поступово почало покращуватись, в окремі періоди навіть здавалось, що воно набирає характеру цілеспрямованої політики. Поворотним пунктом у відході більшовиків від крайніх ортодоксальних положень сталінського плану перетворення природи в Україні, стала спеціальна постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 1958 року «Про заходи по поліпшенню охорони природи Української РСР», де відзначалося, що питання охорони природи набирає особливо важливого значення і має стати об'єктом турботи всіх господарських організацій і всього населення республіки.

Однак на практиці комуністична система продовжувала реалізовувати сталінські економічні проекти та підходи, а їхній вплив на формування антиприродної суспільної свідомості наочно відчувається й понині. Політика підкорення природи переважала над раціональними розрахунками. Радянське керівництво продовжувало зводити гігантські антиекологічні об'єкти, ігноруючи природоохоронний чинник. За часів Хрущова в Україні було закрито 16 заповідників, скорочена частина площі вже наявних.

Такий стан речей був спричинений також недостатньою на той час гостротою екологічних проблем, а сама політика щодо природи сприймалась як щось зовнішнє щодо людини, мала відтінок «благодійності». До ухвалення Конституції СРСР 1977 року юридично природні ресурси вважались абстрактною загальнонародною, а не державною власністю. Тому шкода, що завдавалась природі, юридично навіть не трактувалась як така, що була заподіяна самій державі.

Першочергове значення для комплексного формування екологічної політики мало ухвалення Верховною Радою України у червні 1960 року Закону «Про охорону природи Української РСР», яким, по суті, було запроваджено регулювання природокористування в Україні. Разом з тим він не виходив за межі поресурсного принципу, значною мірою був схожий на політичну декларацію, аніж на юридичний документ, не мав належного механізму реалізації. Неспроможність цього документа виконувати свої регулювальні функції в умовах командно-адміністративної системи призвели до швидкого наростання протиріч між інтересами захисту довкілля та подальшого соціально-економічного розвитку.

Починаючи з 1970-х років політична концепція вирішення екологічних проблем, що накопичувалися, у зв’язку з реальними проявами негативного техногенного впливу почала розвиватися значно швидше, ніж у попередні роки. Прийняті заходи, спрямовані на вдосконалення природоохоронної політики були більш дієвими. Однак орієнтована виключно на адміністративно-командні методи реалізації природоохоронна політика у радянський період не підкріплювалася стимулювальними механізмами і засобами економіко-податкового характеру.

У цей час природоохоронні заходи мали доповнювальний характер щодо господарської діяльності. Причому остання розглядалась майже виключно ізольовано, з безумовним пріоритетом. На практиці всі заходи влади з охорони довкілля залишались формальним, пустим політичним фразеологізмом і майже не впливали на покращення екологічного стану України.

Зважаючи на такі підходи, екологічна ситуація в Україні продовжувала погіршуватись, набираючи порівняно з 1950–1960-ми роками якісно нової складності. Широкий загал не мав доступу до правдивої інформації про справжні масштаби і характер забруднення природи, що також не сприяло зростанню ефективності екологічної політики.

Всі заходи влади, які вона вживала похапцем наприкінці 1970-х, не могли суттєво покращити цієї ситуації. «Турбуючись» про будівництво соціалізму та техногенну гонку, радянські керманичі ухвалювали рішення, які нерідко нівелювали попередні, спрямовані на покращення стану довкілля.

Автор: Альбіна Діхтяренко
Джерело: tyzhden.ua