#ukrpryroda
Показ дописів із міткою Україна. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Україна. Показати всі дописи

ЯК ПОДОЛАТИ РЕЙДЕРСТВО І КОРУПЦІЮ В УКРАЇНІ

Рейдерство і його рідна сестра – корупція набрали таких масштабів, що загрожують національній безпеці. Рейдерського нападу у 2015-2019 роках зазнало й Українське товариство охорони природи, зокрема Черкаська обласна (місцева) організація УКРПРИРОДИ і Будинок природи у м. Черкаси.

УКРПРИРОДА пройшла 135 судових засідань, подала безліч звернень до Президента, Парламенту, Уряду, Мінюсту, МВС, Генеральної прокуратури, місцевих органів влади, ЗМІ тощо. Часом складалося враження, що уся «державна» система допомагала рейдерам, а не всеукраїнській суспільно корисній організації. Досвід анти-рейдерської боротьби став основою для написання книги «Як подолати рейдерство і корупцію в Україні». 

На конкретних прикладах викрито типові схеми рейдерства і корупції, що йдуть пліч-о-пліч, у найбільш вразливих сферах – нерухомості і землі, які призводять до занепаду країни і бідності населення. Показано взаємозв’язки рейдерства і корупції, проникнення рейдерів в ЄДР інших юридичних осіб та реєстрації чужого майна, створення фіктивних організацій та передачі їм нерухомого майна, фізичного захоплення та експлуатації нерухомості, введення в оману судів для їх темного використання у рейдерських схемах. Наведено способи нейтралізації рейдерства, у тому числі правоохоронною системою, ціну рейдерства і корупції для суспільства.

Особливу увагу хотілось би привернути до украй актуального на сьогодні розділу «Як убезпечити українську землю від рейдерства».

Видання розраховане на керівників, державних службовців, працівників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, суддів, депутатів, працівників антикорупційних та інших правоохоронних органів, студентів і викладачів вищих навчальних закладів, інститутів післядипломної освіти і перепідготовки кадрів, а також усіх громадян, зацікавлених у безпеці й успішному розвитку заради порятунку власної країни.

Сподіваємось, дане видання прислужиться у Вашій діяльності.

Василь ШЕВЧУК, доктор економічних наук, професор 




Депутати скасували мито на імпорт електромобілів

Верховна Рада у другому читанні ухвалила в цілому законопроект №1674 “Про внесення змін до закону України “Про Митний тариф України” щодо скасування ввізного мита на електромобілі”. Відповідне рішення підтримали 233 народних депутатів, повідомляє 112.ua.

Метою законопроекту, як зазначається у пояснювальній записці, є забезпечення енергетичної незалежності України, спрощення доступу населення до новітніх розробок і технологій, поліпшення якості та зменшення вартості пасажирських перевезень у країні, створення передумов для зменшення вартості, а відповідно і популяризації електромобілів в Україні.

Законопроектом пропонується внести зміни до Митного тарифу України і встановити нульові ставки ввізного мита на транспортні засоби, оснащені електричними двигунами: тролейбуси; велосипеди; транспортні засоби для перевезення високорадіоактивних речовин; транспортні засоби, оснащені електричними двигунами; електричні транспортні засоби, які використовуються на складах, заводах, у портах, аеропортах.

Водночас депутати 229 голосами відправили до комітету на повторне друге читання до наступного пленарного тижня законопроект №1912 “Про внесення змін до розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування ввезення та постачання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами”.

У законопроекті пропонується тимчасово, до 1 січня 2020 року, звільнити від оподаткування податком на додану вартість (ПДВ) та акцизним податком операції з ввезення на митну територію України і постачання на митну територію України транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, що класифікуються у товарній підкатегорії 8703 90 10 00 згідно з УКТ ЗЕД (до цієї підкатегорії належать транспортні засоби, оснащені електричними двигунами).

Зазначені зміни мотивовані, як це зазначено у пояснювальній записці до законопроекту, необхідністю збільшення попиту на електромобілі серед населення, зниження рівня споживання палива, покращення екологічної ситуації в країні та імплементації європейських правових норм в Україні.

Так, народні депутати були обурені тим, що запропонована законопроектом норма поширюється лише на ввезені електромобілі.

Спікер ВР Володимир Гройсман пропонував ухвалити закон за умови, що профільний парламентський комітет протягом місяця допрацює правку щодо скасування ПДВ і акцизу на електромобілі для українських виробників, проте парламентарії не підтримали таку пропозицію.

Також Гройсман пропонував депутатам підтримати законопроект за умови, що звільнення від ПДВ і акцизу електромобілів буде поширюватися і на вітчизняних виробників, проте в ході сигнального голосування такий варіант підтримали лише 219 і 215 парламентаріїв за 226 необхідних.

Джерело: molodi.info

Німці запропонували будувати в Україні житло із сіна

У порівнянні з Німеччиною втрати тепла в Україні на один квадратний метр як мінімум в три рази вище. Німецькі фахівці мають намір реконструювати «хрущовки» і зводити сучасні енергопасивні житлові будинки в Україні з використанням каркасно-солом'яних технологій. Про це заявив координатор програм енергоефективності Німецько-Українського Форуму (НУФ) Алекс Родіонов, коментуючи запропоновані організацією програми енергоефективності.


За його словами, модернізувати «хрущовки» в Україні можна за допомогою комерційного проекту, «нарощування» старого будинку - зведення мансардних, легенів поверхів - буде поєднувати з термомодернізацією. «Надбудова одного або двох мансардних поверхів не тільки знімає проблему старої покрівлі, але і дає додаткову площу, продавши яку можна компенсувати частину витрат на утеплення і ремонт, - пояснює експерт. - До того ж оновлений будинок отримає зовнішню ліфтову систему - це і комфорт, і додаткове утеплення ».


Інвестором такого проекту, за словами експерта, повинна виступати будівельна фірма-девелопер, яка проводитиме термомодернізацію «хрущовки» за рахунок прибутку отриманого від реалізації нових сучасних квартир. До того ж Алекс Родіонов відзначає, що зовсім «убиті» багатоповерхівки необхідно якомога швидше зносити, а на їх місці будувати сучасні енергопасивні будинки.

В обох випадках - і при нарощуванні старих будинків і при будівництві нових - фахівці НУФ пропонують використовувати технологію солом'яного будівництва (strawbale-house). «Солома спресована без сполучних матеріалів в блоки щільністю 90-120 кг / куб. м перетворюється у відмінний будматеріал і утеплювач, - розповідає Алекс Родіонов. - Завдяки великій кількості кремнезему цей природний матеріал відрізняється хорошою стійкістю: оштукатурена стіна 2,5 м заввишки і шириною 3,5 м витримує вертикальне навантаження до 8 тис. Кг і бічне - до 325 кг ».

Крім того, блоки, які формуються прес-підбірниками під час збирання соломи з поля, не вимагають ніякого спеціально виробництва. Для виготовлення 1 кв.м стіни потрібно близько 40 кг соломи, зауважує експерт, додаючи, що технологія дозволяє зводити не тільки індивідуальні будинки, але і 3-4-поверхові житлові будинки та громадські будівлі.


Каркасно-солом'яне житло споживає не більше 40 кВт теплової енергії на 1 кв. м на рік, розповідає експерт, зазначаючи, що такі будівлі проектуються за принципом «ЛЕГО»: швидко збираються, а якщо потрібно, так само легко розбираються і утилізується.

За словами Алекса Родіонова, при дотриманні всіх вимог солом'яні будинки можуть конкурувати з традиційними будинками по тривалості експлуатації.

По-перше, таке житло дуже стійке до займання: повітря в спресованих солом'яних блоках достатньо для забезпечення хороших теплоізолюючих властивостей, але не для пожежі.

По-друге, в солом'яних блоках щільністю близько 100 кг/куб.м не заводяться гризуни та комахи. До того ж стіни біля основи захищає металева сітка і шар штукатурки з глини.

І по-третє, «солом'яний» будинок «дихає» і тому про «грибок» можна не хвилюватися.


Згідно з попередніми розрахунками, солом'яні будинки в Україні будуть коштувати на 20-30% менше, ніж традиційні будівлі.

«Сьогодні Україна, яка зазнає гігантських втрат теплової енергії, просто необхідно починати модернізацію житлового фонду», - відзначає експерт НУФ, зауважуючи, що житель ФРН в середньому використовує 90 кВт/рік на кв.м на рік, тоді як українець споживає до 300 кВт / год.

Перший солом'яний будинок, який був побудований в 1903 році в штаті Небраска, США, стоїть і понині. Масово їх почали зводити понад 20 років тому в Європі та США. Останнє покоління солом'яних будинків отримало підтримку європейських держав. Зараз вже введені будівельні норми і стандарти.

На початку цього року НУФ запропонував впровадження в Україні трьох взаємопов'язаних програм: термомодернізація ЖКГ, будівництво недорого енергопасивного житла і виробництво біометана з біоресурсів сільського господарства, що приверне €35 млрд інвестицій і суттєво скоротить споживання природного газу та витрати тепла в житловому і виробничому секторі.

Джерело: abcnews.com.ua


У Львові встановлять перші світлофори для велосипедистів

До кінця листопада у Львові мають встановити два перших велосипедних світлофори - на перехресті вулиць Чорновола – Хімічна та Коновальця – Мельника. Вони стоятимуть праворуч від велодоріжок й працюватимуть паралельно із основними, автомобільними, світлофорами, розповів ZAXID.NET радник міського голови з питань велоінфраструктури Олег Шмід.

Першим мають встановити світлофор на перехресті вулиць Мельника та Коновальця. Там він має з’явитись до середини листопада.

За словами чиновника, потреба встановити на перехресті світлофор виникла через велосипедну контр-смугу на вулиці Коновальця, рух якої йде назустріч односторонньому руху автомобілів.

«На тій частині Коновальця, де немає трамвайних колій, йде велосипедна контр-смуга, тобто рух велосипедистів йде проти руху автомобілістів. Для автомобілів це смуга одностороннього руху, тож у них потреби в світлофорі на перехресті немає. Натомість велосипедисти їдуть в протилежному напрямку. Коли вони під’їжджають на перехрестя, то не мають жодних засобів регулювання, на які б мали орієнтуватись. Для цього ми і встановлюємо там велосипедний світлофор», - пояснив Олег Шмід.

Він зауважив, що світлофор, котрий мають встановити на цьому перехресті, вже купили. Він коштує близько восьми тисяч гривень. До середини листопада світлофор має з’явитись на дорозі.

Також велосипедний світлофор після прокладання велодоріжки мають встановити на перехресті вулиць Хімічна – Чорновола. Він стоятиме на проспекті Чорновола та дозволятиме, перетнувши Хімічну, їхати прямо. Світлофор працюватиме не самостійно, а дублюватиме сигнали основного, автомобільного, світлофора.

«Нічого особливого у цьому світлофорі не буде, він працюватиме паралельно із основним світлофором для автомобілів. У нас виникла потреба його там встановити, бо велодоріжка висунута приблизно на 10-15 метрів вперед, аби велосипедисти мали можливість проїхати перехрестя першими. І в такому випадку основний світлофор для автомобілістів опиняється за їхніми спинами, його не видно. Всі сигнали основного, автомобільного, світлофора будуть абсолютно дублюватись велосипедним світлофором», - розповів радник міського голови.

За словами Олега Шміда, така схема проїзду перехрестя є набагато безпечнішою, оскільки велосипеди виїжджають вперед і опиняються в полі зору водіїв авто, які повертатимуть на вулицю Хімічну.

Джерело: zaxid.net

Процедура оцінки впливу на довкілля має бути удосконалена – експерти

Україна має вдосконалити процедуру оцінки впливу на довкілля й привести її до вимог Європейського Союзу. Про це під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі заявили представники громадськості та народні депутати.

Йдеться насамперед про удосконалення інституту громадського обговорення, яке є обов’язковим елементом, що передує зведенню промислових чи екологічно небезпечних об’єктів. Але через прогалину у законодавстві цей інструмент громадського контролю в Україні часто зводиться до формального схвалення сумнівних проектів без реальної можливості впливу на нього з боку мешканців громади, на території якої заплановане будівництво об’єкту.

Задля усунення зазначених недоліків група депутатів разом із громадськими активістами розробили законопроект «Про оцінку впливу на довкілля» (далі – Законопроект). Документ встановлює чітку процедуру екологічної оцінки, що унеможливить корупційні схеми та створить сприятливу атмосферу для інвестицій.


«Цей Законопроект чітко прописує як процедуру участі громадськості в обговоренні, його тривалість, так і закріплює обов’язковість висвітлення цього процесу на офіційному сайті, регламентує створення реєстру всіх документів, де будуть всі зауваження громадськості […], і це вже значним чином унеможливить маніпуляції, а також корупційні процедури», – зазначила Марта Руда, керівник напрямку «Екологізація політики і практики» ВЕГО «МАМА-86», менеджера групи «РПР-довкілля».

Сергій Вихрист, експерт проекту ЄС, зазначив, що зміни, закладені до Законопроекту, відповідають європейській моделі, яка передбачає відповідальність органу публічної влади за здійснення громадського обговорення у процесі оцінки впливу на довкілля. «Крім цього, як елемент прозорості цей законопроект (стаття 3), містить перелік видів діяльності та об’єктів, що підлягають оцінці впливу на довкілля, що дозволяє відразу і суб’єктам господарювання, і органам публічної влади, зрозуміти які види діяльності і об’єкти будуть підлягати, не залежно від того хто, в який час вирішить уряд, це закріплюється відразу в законі», – підкреслив Сергій Вихрист.

Важливий момент: будь-які зауваження з боку громадськості мають бути ґрунтовно прокоментовані, їх не можна буде просто взяти до уваги чи відхилити без пояснень – всі ці моменти мають бути офіційно прокоментовані. «Ці зауваження не можна ігнорувати безпідставно. У такий спосіб виключається корупційна складова», – пояснив Іван Рибак, народний депутат, фракція БПП.

Ухвалення Законопроекту є одним із збов’язань України у рамках Угоди про Асоціацію з ЄС, повідомила Ганна Вронська, заступник міністра екології та природних ресурсів України з питань європейської інтеграції. «Загалом Україна у сфері охорони довкілля має імплементувати 29 директив та регламентів Європейського Союзу», – зазначила Ганна Вронська.

Остап Єднак, народний депутат, фракція «Об’єднання «Самопоміч», повідомив, що Європейське енергетичне товариство цілком схвально поставилося до Законопроекту, який, щоправда, мав бути ухвалений ще 2013 року. Але оскільки цього не сталося, на Україну очікують проблеми. «Нам повідомили (Європейське енергетичне товариство – прим. УКМЦ), що вони готують скаргу на Україну стосовно невиконання нею міжнародних зобов’язань. Тому надважливо ухвалити Законопроект упродовж листопада – грудня», – підкреслив народний депутат.

Зі свого боку Ганна Гопко, народний депутат України (Об’єднання “Самопоміч”), голова комітету у закордоннихсправах Верховної Ради України, нагадала, що поточного тижня Верховна Рада сконцентрується на розгляді євроінтеграційних законопроектів, «аби листопад став місяцем екологічно-енергетично-кліматичної діяльності у парламенті; для цього вся законодавча база підготовлена».

Джерело: uacrisis.org

Україна погодила з Іспанією сім "зелених" проектів

Україна погодила з Іспанією сім проектів цільових «зелених» інвестицій загальною вартістю 270,7 млн гривень та очікуваними щорічними скороченнями викидів парникових газів 88,7 тис. тонн СО2-екв.

Таким чином офіційний Київ продовжив термін освоєння коштів, які отримав в рамках Кіотського протоколу кілька років тому, поступившись частиною квот на викиди вуглекислого газу іспанській стороні. Вдалося переконати не забирати кіотські гроші і Японію. 

Як зазначив в.о. міністра екології та природних ресурсів Сергій Курикін, наразі укладено Договори продажу одиниць (частин) установленої кількості викидів парникових газів з Організацією з розробки нових енергетичних та промислових технологій (японська державна компанія, яка підпорядковується Мінекономіки (НЕДО), трьома японськими енергогенеруючими компаніями та Міністерством сільського господарства, харчування та навколишнього середовища Іспанії, передає КМУ

Зокрема, з іспанською стороною узгоджено чотири проекти зі збору та утилізації біогазу на діючих полігонах твердих побутових відходів, два проекти будівництва автономних комплексів енергозабезпечення та проект будівництва біогазової установки.

За словами Сергія Курикіна, Україна поки що не розпочинала реалізацію погоджених з Іспанією проектів. «Ми оцінюємо доцільність та можливість зведення «зелених» об’єктів, проектна документація для яких була розроблена у 2013 році, - зауважує в.о. мінстра. - Наразі тривають консультації щодо реалізації проектів із встановлення індивідуальних теплових пунктів у житлових будинках». 

Загалом Україна продала Іспанії та Японії 47 млн одиниць шкідливих викидів на суму 470 млн євро. За кошти приватних японських компаній, які Київ зобов’язався використати до березня 2016 року, реалізуються проекти із реконструкції освітлення з використанням світильників на основі LED-технологій. Наразі погоджено 53 LED-проекти.

В свою чергу державна японська НЕДО протягом 2015 року профінансувала технічне переоснащення 348 автомобілів МВС, які використовуються патрульною поліцією, і модернізацію вагонів київського метрополітену.

Джерело: ecotown.com.ua та kmu.gov.ua

Данці виділять €1,5 млн на встановлення вітрових електрогенераторів в Львівській області

Данські спеціалісти готові співпрацювати з Львівщиною у галузі відновлювальної енергії.

Про таку співпрацю йшлося під час візиту до Львова президента данської бізнес-асоціації Ларса Вестб’єрга, інформує прес-служба ЛОДА.

Зокрема, Ларс Вестб’єрг повідомив, що у Данії утворено кліматичний фонд, який планує розвивати свою діяльність і в Україні.

«Цей фонд готовий надати грантове фінансування у 1,5 мільйона євро. Кошти можна буде використати на масштабний проект зі встановлення вітряків, а також скерувати на невеликі проекти. Як от, наприклад, на дешеві кредити у 6-8% для мешканців Львівщини на утеплення будинків чи заміну котлів», – повідомив Ларс Вестб’єрг.

Данська делегація повторно відвідає Львівщину 23 листопада. Разом із представниками бізнес-асоціації Данії до Львова приїдуть дипломати, які представляють Посольство Королівства Данії. Під час цієї зустрічі обговорюватимуть питання роботи Державної фіскальної та митної служб в Україні.

Джерело: zaxid.net

В Україні створять рибний патруль та змінять правила рибальства

Нинішніх рибінспекторів має замінити рибний патруль – відбір кандидатів буде схожий на той, який проводять у нову поліцію. Зарплату новим рибним патрульним обіцяють підвищити з нинішніх 1,5 тис. грн до 6 тис. грн.

Нову структуру та пропозиції щодо навчання спеціалістів рибоохорони вже опрацьовують. Про це заявив голова Держрибагентства Ярема Ковалів, передає прес-служба Мінагрополітики. 


"Схвалений відповідний проект постанови Кабінету міністрів, який передбачає повну ліквідацію діючих органів рибінспекції. Створюємо новий рибний патруль і плануємо провести навчання працівників, атестацію і запуск нового патруля. У Києві та Київській області передбачаємо, в першу чергу, представити набір нових працівників. Також забезпечити їх необхідними матеріально-технічними засобами, включаючи сучасні човни, засоби охорони й контролю за водними об'єктами. В рамках цієї реформи передбачається підвищити заробітну плату працівникам з 1,5 тисячі гривень до 6 тисяч гривень", – наголосив Ковалів. 

Естонія пообіцяла розглянути питання щодо можливості передати Україні програмне забезпечення, на платформі якого здійснюється електронне звітування про вилов водних біоресурсів промисловими суднами. 

"Крім того, Естонія готова забезпечити  необхідне навчання нашим новим патрульним", – зауважив Ковалів. 

Задля реформування рибного господарства запланували спростити процедуру передання ставків в оренду. 

"Наразі створюється міжвідомча робоча група. Плануємо на базі однієї з областей запустити пілотний проект. На ній зможемо протестувати спрощену систему передачі в оренду наших ставків. Сподіваємося, що до кінця цього року в нас буде єдиний електронний реєстр водойм у вигляді карти, відповідний проект схвалений на засіданні уряду. Кожен бажаючий зможе знайти детальну інформацію про необхідну йому водойму", – уточнив Ковалів. Нагадаємо, рибалок-аматорів хочуть заставити платити за можливість посидіти з вудкою біля водойми.




Джерело: tsn.ua

Депутати пропонують обмежити використання кульків

З метою поліпшення охорони довкілля та стану територій у Верховній Раді України зареєстрували проект закону, що обмежить використання поліетиленових кульків.

Термін розкладання поліетилену в землі становить близько 100 років, а під час спалювання пакетів відбуваються шкідливі викиди в атмосферу. Поліетиленові пакети валяються всюди, де ступає нога людини: на узбережжях озер та річок, у лісах, не кажучи вже про міста. Їх знаходять у шлунках загиблих птахів й тварин. Щоб захистити навколишнє середовище, в Україні 6 жовтня зареєстровано проект закону №3237 «Про обмеження виробництва, використання, ввезення та розповсюдження полімерних пакетів».

У проекті пропонують з 1 квітня 2016 року:
  • Заборонити виробництво, використання, ввезення й платне або безкоштовне розповсюдження (крім транзиту вантажів) полімерних пакетів. Ця заборона не поширюється на екологічні полімерні пакети*.
*Екологічний полімерний пакет — пакет, який у результаті впливу мікроорганізмів протягом п’яти років проходить повне фізичне, хімічне, термальне або біологічне розщеплення на двоокис вуглецю, біомасу та воду.
  • Встановити норму виробництва екологічних полімерних пакетів із вторинної сировини як 90%.
  • Ввести штрафні санкції за виробництво, ввезення, платне або безкоштовне розповсюдження (крім транзиту вантажів) полімерних пакетів та їх конфіскацію. За перше порушення Закону встановити штраф від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700—3400 грн). За повторне порушення накладати штраф від 400 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На сьогодні це 6800—13600 грн.
Закон, що обмежує використання пластикових пакетів, діє вже в 40 країнах світу. Таке питання порушувалося вже неодноразово й в Україні. Вперше такий закон обговорювався в кінці 2011 року, але не був прийнятий депутатами. Основним аргументом для цього стала низка проблем, пов’язаних із необхідністю заміни пакувальних матеріалів, закриття цілого ряду підприємств та скорочення робочих місць. Хоча закон ще не прийнятий, але в Україні є ентузіасти, які за своєю ініціативою відмовилися від пластикової упаковки.

У деяких країнах змогли обійтися без заборони поліетиленових пакетів. Наприклад, у Латвії введено податок на поліетиленові пакети, що використовуються в супермаркетах. Після підвищення ціни на пакети в Ірландії кількість використовуваних пакетів скоротилася на 94%. Зараз там застосовують «багаторазові» сумки з тканини. А в Танзанії до цього питання підійшли більш жорстко. Тут за виробництво, імпорт або продаж пластикових пакетів загрожує штраф на $2000 або рік тюремного ув’язнення.

За інформацією Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України, повна заборона на полімерні пакети вже діє в Італії, Франції, Австралії, Китаї, Сінгапурі, Бангладеш та Тайвані.

На сайті президента України створені дві петиції, що закликають вирішити це питання. Одна з них пропонує заборонити використовувати пластик в упаковці харчових продуктів, а інша — заборонити імпорт, виробництво, продаж і використання в Україні пластикових пляшок, пластикових пакетів та пластикового посуду.

Щоб допомогти Україні вирішити екологічні проблеми, можна проголосувати за роздільне збирання сміття, за введення штрафу за викинуте на вулиці сміття. Можна самому взяти участь в організації збирання батарейок, а також здавати відпрацьовані батарейки та інші відходи в місця, зазначені на інтерактивній мапі.



Джерело: molodi.info

WWF в Україні шукає волонтерів і активістів

Всесвітній фонд природи WWF в Україні шукає екологічних волонтерів та активістів для вирішення поточних природоохоронних завдань та пропаганди "зеленого" способу життя.

Всі найважливіші сторони життя в Україні тримаються на волонтерах. Охорона природи – не виняток: роботи державних інституцій явно не достатньо для вирішення всіх завдань. Проте, в усіх куточках України небайдужі активісти власними зусиллями і при підтримці неурядових організацій працюють задля охорони довкілля. І великою проблемою буває нестача бажаючих стати волонтером задля природи. З іншої сторони, багато людей у містах втомилися від робочої рутини і офісних буднів, та хочуть спробувати щось нове і яскраве. Екологічне волонтерство – це шанс поєднати корисне з приємним!

"Якщо Ви мріяли колись спробувати себе в справі охорони природи, то це є чудовим шансом для Вас. Можливостей допомогти багато – Ви можете поїхати і фізично допомогти тому чи іншому національному парку, чи, якщо у Вас поки що немає на те часу, допомоги з веб-дизайном природоохоронного сайту чи перекладом важливої новини. Потрібно мати лише бажання :)", - каже Андрій Плига, координатор волонтерів WWF в Україні.

Якщо Ви відчуваєте, що так чи інакше можете допомогти екологічному волонтерському руху, просимо Вас витратити декілька хвилин на заповнення цієї форми. Ми під’єднаємо Вас до нашої волонтерської розсилки і Ви завжди будете в курсі останніх новин і потреб!

Але, це ще не все. Якщо Ви є активістом, і давно хотіли щось зробити для природи рідного краю або пропаганди екологічного світогляду, та вам бракувало для того людей – ми спробуємо Вам допомогти! Заповніть наступну гул-форму, де поясніть детально, в чому полягає Ваша ідея і для чого конкретно потрібні волонтери. Якщо Ваша ідея буде цілком адекватною і реалістичною, за допомогою нашої мережі ми спробуємо знайти Вам волонтерів і однодумців.

Джерело: wwf.panda.org

Як перейти до енергоефективного розвитку України

З виступу Василя Шевчука у
Національній академії управління 

Перехід до політики енергоефективного розвитку – найактуальніша проблема і, водночас, головний пріоритет реформ для України! Причому з усіх можливих поглядів: економічного, екологічного, соціального, – адже нині як ніколи дотепер гостро постала необхідність забезпечити національну безпеку держави, зокрема енергетичну. 

Так, на одиницю валового внутрішнього продукту економіка нашої країни витрачає утричі більше енергоресурсів, ніж розвинені країни Європи. Цей чинник суттєво впливає на конкурентоспроможність продукції, міжнародні відносини, рівень життя людей, подолання бідності працюючого населення, вирішення соціальних, екологічних та інших проблем.

Енергоємна структура виробництва, старіння основних фондів, зношеність великих інфраструктурних мереж, вразливість енергетичної, економічної та екологічної безпеки держави – до усіх цих проблем додаються старіння населення і демографічна криза, унаслідок чого звужується база екстенсивного розвитку традиційних галузей економіки. 

Аналіз економічних процесів в Україні у 2000–2014 рр. підтверджує, що існує безпосередня кореляція між структурою економічного розвитку, енерговитратами й обсягами викидів парникових газів. Щоб досягти високих темпів зростання валового внутрішнього продукту, необхідно здійснити структурну перебудову економіки. Для цього держава має підтримувати розвиток машино-, авіа- та автомобілебудування, ракетно-космічної сфери, фармацевтичної та інших високотехнологічних галузей і секторів, а також малого й середнього підприємництва, що дають високий приріст ВВП і не споживають надміру енергоресурсів. 

Одночасно з підвищенням конкурентоспроможності та енергоефективності національної економіки структурна перебудова, що ґрунтується на інноваційній моделі розвитку, сприятиме скороченню викидів парникових газів в атмосферу, зменшенню негативного впливу на клімат. 

Уже зараз через глобальні зміни клімату, пов’язані з викидами в атмосферу значних обсягів парникових газів різними секторами економіки, погодно-кліматичні ресурси дедалі більше впливають не лише на різні сфери життєдіяльності населення, а й на темпи економічного розвитку. 

Тому Україні потрібні глибокі всеохоплюючі реформи для розвитку, значні інвестиції, зокрема в промисловості, які б забезпечили перехід до нової політики розвитку, адаптували б суспільно-політичну та економічну модель держави до європейських стандартів. 

У таких умовах постає пріоритетне завдання – обґрунтувати шляхи й механізми державного регулювання економічного розвитку, спрямовані на вирішення комплексу названих вище проблем. 

У 2014-2015 роках за підтримки Програми розвитку ООН в Україні у співпраці з провідними експертами країн ЄС була проведена величезна науково-експертна робота за участю провідних вчених та експертів Національної академії наук України, Національної академії управління, Науково-дослідного економічного інституту Мінекономрозвитку України, Центру досліджень сталого розвитку (м. Київ) та ін. За результатами видана фундаментальна монографія, яка надіслана органам державної влади, науковим центрам та університетам [1]

Цілком природно, що головна увага була приділена базовим галузям і секторам економіки – енергетиці, промисловості, транспорту, житлово-комунальному господарству, аграрно-промисловому комплексу, що споживають основні обсяги енергетичних ресурсів і викидають в атмосферу найбільше парникових газів та забруднювальних речовин. 

Енергетика – одна з найважливіших і водночас найбільш ресурсномістких та екологічно небезпечних галузей. Частка викидів лише стаціонарними джерелами галузі в загальному забрудненні атмосферного повітря досягає 36 %. Викиди діоксину сірки становлять 74 %, оксидів азоту – 58,1 %. Енергетичні підприємства є основними забруднювачами водних об’єктів і основними споживачами паливних ресурсів, яких в Україні постійно не вистачає (нафта, газ, гідроресурси), що створює загрозу для її енергетичної і національної безпеки [2].

Основні напрями розвитку паливно-енергетичного комплексу країни визначені в Енергетичній стратегії України на період до 2030 року, яка схвалена 24 липня 2013 р. Кабінетом Міністрів України. 

Аналіз Енергетичної стратегії України на період до 2030 року свідчить, що вона не є достатньо обґрунтованим стратегічним документом, який міг би забезпечити сталий розвиток паливно-енергетичного комплексу й системи енергозабезпечення країни. Вона не дає відповіді на багато важливих питань щодо розвитку та функціонування енергетики в перспективі. Стратегія містить загальні заходи та орієнтири щодо зростання обсягів виробництва паливно-енергетичних ресурсів, які потребують свого періодичного коригування залежно від умов і потреб соціально-економічного розвитку країни. При цьому щоразу більшої уваги слід приділяти вирішенню проблем енергоефективності та енергозбереження. Від них безпосередньо залежать сталий розвиток економіки, конкурентоспроможність, вирішення соціальних та екологічних проблем, зменшення негативного впливу на зміну клімату, належне виконання міжнародних зобов’язань держави.

Україна має потужну багатогалузеву промисловість, що ґрунтується на використанні різноманітних запасів природних ресурсів, значному науково-технічному потенціалі, кваліфікованих інженерних і робітничих кадрах, має давні промислові традиції. 

Донедавна промислову політику галузі визначала Державна програма розвитку промисловості України на 2003–2011 рр. Ця програма була дуже змістовним документом, що опирався на Послання Президента України “Європейський вибір України. Шляхом економічних і соціальних реформ”, прийняте у 2002 р. Однак далеко не всі завдання цієї програми вдалося реалізувати. Перманентні політичні зміни, глобальна фінансова криза та інші чинники національного й глобального характеру призвели до того, що за час реалізації державної програми промисловість України зросла на 17,5 % замість запланованих 80. Були монополізовані найбільш привабливі для олігархічного капіталу сектори промисловості, зросла фізична зношеність основних фондів, сповільнилися інвестиційні та інноваційні процеси, звузився внутрішній ринок, збільшився вивіз капіталу за кордон.

Спад промислового виробництва і стагнація засвідчили вичерпання старої моделі розвитку та зумовили необхідність структурної перебудови промисловості України. Змістом такої перебудови має стати зростання вагомості високотехнологічних секторів промисловості, зменшення частки ресурсо- та енергоємних експортних секторів промисловості, переорієнтація ресурсів на забезпечення потреб внутрішнього ринку та освоєння нових зовнішніх ринків продукції з вищим рівнем доданої вартості.

На жаль, ліквідація спочатку у 2010–2012 рр., а згодом і у 2014 р. Міністерства промислової політики України як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади, не сприяла формуванню і реалізації державної політики розвитку промисловості. Унаслідок таких рішень влади розвиток промисловості припинився і триває спад.

Немає жодного стратегічного документа, який би на законодавчому рівні визначав державну промислову політику. Мінпромполітики України перед своєю ліквідацією оприлюднило проект Концепції Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості до 2020 р [3]

В Концепції зазначалося, що формування якісно нової державної політики є важливим чинником відновлення стратегічної ролі вітчизняної промисловості в стимулюванні економічного зростання та підвищенні конкурентоспроможності економіки України. А відновлювати, як відомо, значно складніше в умовах динамічного розвитку глобалізованої економіки, де вільні ринки дуже швидко займаються більш спритними конкурентами.

Потрібна державна промислова політика, яка б об’єднала інституційні (організаційно-управлінські) заходи, законодавчі та фінансово-економічні механізми, спрямовані на формування ефективної структури промисловості, підвищення рівня інвестиційної та інноваційної діяльності, зростання конкурентоспроможності промислової продукції, захист внутрішнього ринку й нарощування експортного потенціалу країни.

Транспорт. В умовах глобалізації стрімко зростають темпи й обсяги переміщення планетою товарів, людей, послуг і капіталів. XXI ст. характеризується небаченими раніше масштабами як вантажних, так і пасажирських транспортних перевезень. Значна їх частина є безпосередньою складовою процесу виробництва – промислового й сільськогосподарського. Надзвичайна мобільність властива й людям: зростають швидкість і вантажопідйомність автомобілів, літаків, суден. Відповідно збільшуються і масштаби шкоди, якої вони завдають природі. 

За даними Європейського агентства з охорони навколишнього природного середовища, викиди в атмосферне повітря забруднювальних речовин від транспортних засобів украй негативно впливають на здоров’я людей і стримують процес досягнення цілей Кіотського протоколу. У загальній світовій структурі викидів діоксиду вуглецю частка транспорту становить понад 22 %, що перевищує обсяги викидів від промислового сектора економіки. 

В Україні транспортний сектор займає 12 % у загальній структурі викидів СО2, а в абсолютному вимірі – 36,7 млн т [4]. Це не багато, якщо порівнювати з іншими країнами або з базовим 1990 р., коли Україна досягла піку викидів парникових газів (понад 700 млн т в еквіваленті діоксину вуглецю), а після розпаду СРСР різко скоротила їх унаслідок значного падіння валового виробництва товарів і послуг. Загальне скорочення викидів СО2 транспортними підприємствами України за період із 1990 до 2011 р. становить майже 60 %. 

У всіх транспортних галузях України впроваджуються заходи з енергозбереження та зменшення небезпечних викидів в атмосферу, але їх недостатньо для того, щоб зупинити зростання обсягів шкідливих викидів, зокрема вуглекислого газу, і в перспективі зменшити їх. Уряд України не робить нічого, щоб у транспортній сфері вирішення проблеми набуло необхідного масштабу, відсутня цілеспрямована державна політика щодо скорочення викидів СО2 транспортним сектором, хоча Україна має для цього всі можливості й величезний потенціал, зокрема за рахунок розширення доступу до міжнародного вуглецевого фінансування. 

Одним з пріоритетних питань політики енергоефективного зростання, що разом з економічними чинниками має важливе соціальне значення, є енергоефективна модернізація житлово-комунального господарства. Тут споживається близько 25 % від загальної кількості електроенергії країни та 40 % теплоенергетичних ресурсів. Втрати енергетичних ресурсів у житлово-комунальному господарстві становлять 45 %, тобто марно втрачаються 3,7 млрд м3 природного газу. Ефективність використання цих ресурсів у житловому фонді України у 3–5 разів нижча, ніж у розвинутих країнах Європи. 

Основними політичними документами у цій сфері є Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства, а також Галузева програма енергоефективності та енергозбереження на 2010–2014 рр. Однак термін дії їх закінчився.

Перехід до нової політики розвитку потребує удосконалення системи управління житловим фондом, розширення державно-приватного партнерства, створення умов для інвестиційної та підприємницької діяльності в галузі, інших напрямів реформування, враховуючи перегляд містобудівельної політики, започаткованої у 50-х роках минулого століття. Галузева стратегія розвитку, що проводиться Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, враховує сучасний стан і проблеми, які потребують розв’язання, основні положення вищезазначених політичних документів, європейський і світовий досвід, а також науково обґрунтовані напрями, шляхи та способи реформування галузі, модернізації й оновлення підприємств та інфраструктури житлово-комунального господарства країни.

Значні природно-ресурсні можливості для динамічного зростання має аграрний сектор, потенціал якого значно перевищує потреби внутрішнього ринку. Мобілізація цього потенціалу може сприяти прискореному розвитку економіки та її інтеграції в Європейський і світовий економічний простір. 

Аграрний сектор економіки також є дуже чутливим до зміни клімату й значно залежить від погодно-кліматичних ресурсів. Політика його розвитку в умовах глобальних змін клімату базується на Стратегії розвитку аграрного сектора економіки на період до 2020 р., затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 806-р. Але в цьому документі не згадуються проблеми зміни клімату та адаптації до них, не визначено напрямів зменшення викидів парникових газів і переходу галузі на засади енергоефективного зростання. Поза увагою залишився водний чинник забезпечення розвитку аграрно-промислового комплексу, який є доволі дефіцитним, але набуває усе більшого значення в умовах зміни клімату. 

Підписання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, відкриває шляхи для залучення європейських агротехнологій та інвестицій в обмін на зерно та іншу сільськогосподарську продукцію. Середній прибуток на 1 га ріллі в країнах Європейського Союзу складає приблизно 500 євро. 

Отже, використання української ріллі на такому ж рівні ефективності могло б дати щорічно 16,3 млрд євро прибутку. Цих коштів було б цілком достатньо для вирішення соціальних, економічних і медико-демографічних проблем українського села, забезпечення переходу аграрного сектора економіки України на стратегію сталого енергоефективного зростання.

Для того, щоб перейти до нової політики зростання, необхідні:

1) політична воля;

2) професійна система державного регулювання (управління);

3) науково-експертне середовище;

4) розвинуте й підтримуване державою громадянське суспільство.

Чи є політична воля? Скажімо так – вона з’являється під тиском зовнішніх і внутрішніх загроз і проблем, у тому числі в сфері енергетичної безпеки і необхідності збалансувати внутрішній ринок. Це починає трохи нівелювати апетити крупного олігархічного капіталу.

На жаль, система державного регулювання (управління) не є достатньо професійною, бо вона також була однією з мішеней поряд з системою національної безпеки й оборони. Але тут ще є резерви для залучення професіоналів і швидкого подолання цієї ситуації.

Науково-експертне середовище збереглося і готове забезпечувати розробку та підтримувати реалізацію державної політики розвитку. У свою чергу, держава зобов’язана підтримувати науку і змінити ставлення до національного економічного мислення.

Громадянське суспільство стає усе більш професійним і активним. Якщо держава налагодить постійний діалог – матиме широку суспільну підтримку. 

Отже, на сьогодні усі складові єдиної по своїй суті системи перебувають на різних рівнях розвитку, в різних координатах співпраці. Для швидкого й ефективного переходу до енергоефективного зростання слід підсилювати й підтримувати практично кожен компонент, внести певні удосконалення в інституційну структуру державного управління та регулювання на засадах сталого розвитку, в контексті європейської інтеграції України. 

Шевчук В.Я 
доктор економічних наук, професор 

20 березня 2015 р.

Джерела:
[1] Політика енергоефективного розвитку і зміни клімату. Монографія / В.Я.Шевчук, Н.Р.Малишева, Т.Т.Ковальчук, І.Г.Манцуров та ін. // За ред. В.Я.Шевчука – К.: ЦП «Компринт», 2014. – 218 с. 
[2] Екологізація енергетики / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. – К. : Вища освіта, 2002. – 111 с. 
[3] Концепція Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.industry.gov.ua. 
[4] Національний кадастр антропогенних викидів із джерел і абсорбції поглиначами парникових газів в Україні за 1990–2011 рр. – К. : Державне агентство екологічних інвестицій України, 2013.

Інтеграція аграрних секторів України та ЄС в рамках угоди про Асоціацію

Шановні пані та панове!

Підписання Україною та Європейським Союзом Угоди про Асоціацію, складовою якої є Угода про Глибоку та Всеосяжну Зону Вільної Торгівлі, для нашої країни одночасно є одним із найбільших надбань (з точки зору формування світоглядних перспектив та суспільного розвитку) і серйозним викликом (з точки зору забезпечення економічного зростання країни, пошуку внутрішніх джерел та спонукальних мотивів).

З метою виваженого аналізу впливу Угоди на аграрний сектор, а також оцінки перспектив різних сфер життя суспільства через призму економічних, екологічних, соціальних перспектив,УКАБ спільно з Українським товариством охорони природи за підтримки Посольства Великої Британії в Україні та проекту «Сильніші Разом» підготували дослідження «ІНТЕГРАЦІЯ АГРАРНИХ СЕКТОРІВ УКРАЇНИ ТА ЄС В РАМКАХ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ».

Ознайомитися з дослідженням можна на сайті УКАБ за посиланням.

Війна на Донбасі – це друга після Чорнобиля військово-техногенна катастрофа в Україні

30 жовтня 2014 р. на засіданні Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи було розглянуто питання «Про екологічні наслідки війни на Донбасі». З доповіддю виступив голова Укрприроди, д.е.н., професор В.Я.Шевчук. В обговоренні взяли участь представники місцевих організацій Товариства з усієї України. Намічено заходи щодо пом’якшення та ліквідації наслідків війни, підтримку місцевих організацій Укрприроди. 

Відзначалось, що у XXI столітті – ері Водолія з її законами і принципами споконвічного порядку існуючого життя, в умовах глобалізації з її стиранням колишньої бар’єрної значимості кордонів, переходом країн до гармонійного розвитку, мирного співіснування між народами – головна боротьба йде не за території, а за душі людей. 

«Що користі чоловіку, який цілий світ завоює, але душу свою занапастить?». Цим словам із Святого Письма тисячі років, вони вічні. Їх треба пам’ятати і їм слідувати, особливо тим, кому тимчасово дається земна влада – бо вони будуть відповідати перед Тим з Ким не домовишся! 
Розпалювання російсько-української війни – спочатку в Криму, а потім на Донбасі – це цивілізаційна, геостратегічна, регіональна, природна, людська драма, це спалювання колишніх мостів дружби між народами, причому без видимої перспективи їх відновлення. 

Війна спрямовується, перш за все, проти біосфери – людини і природи, а тому є масштабним анти-екологічним злочином. 

Війна не сприймається Ноосферою – сферою Розуму. 

Природа внаслідок військових операцій знищується або сильно пошкоджується, погіршуються чи стають нестерпними природні умови життя місцевого населення, втрачаються природні ресурси.

Приклади – монголо-татарські завоювання, коли руйнувалися дамби, греблі, канали з метою затоплення значних територій. Масове знищення російськими військами гірських лісів під час кавказьких воєн у XIX-XX століттях. Руйнування фашистами у 1944 р. дамб у Нідерландах, що призвело до затоплення 200 тис. га земельних угідь і тяжких наслідків для населення. 

У Чечні на межі XX-XXI століття внаслідок військових дій у багатьох регіонах забруднені практично усі водні джерела, зникла половина цілющих джерел, 40 відсотків земель стали непридатними для обробітку. За час військових дій на чеченських нафтових свердловинах згоріло 37 тис. т нафти, в атмосферу викинуто 150 млн. куб. м шкідливих для неї газів. Нафта розлилася по поверхні землі і водойм, отруйні речовини попали в підземні води, можуть бути втрачені запаси прісних вод.

У цьому ж ряду військових злочинів проти людства і природи, на превеликий жаль, тепер на території східних областей України з’явилися руйнування дамб, знищення лісів, земель, водних ресурсів, природно-заповідних територій, величезне забруднення довкілля, яке в ряді місць ще довго буде непридатним для життя. 

У родючих українських землях, в озерах, річках залишаються міни, снаряди та інші боєприпаси, які уже збирають і ще довго будуть збирати свій страшний, неприродний врожай. 

Комусь треба буде рекультивувати воронки від снарядів, ракет і мін, залишки бетонно-земляних укріплень, окопів, землянок, бункерів, прибрати підбиту військову техніку, міни, які невдовзі Організацією Об’єднаних Націй можуть бути прирівняними до зброї масового ураження, такої як ядерна, хімічна, бактеріологічна, геофізична, психотропна зброя.

Екологічні наслідки військових дій на Донбасі, такі ж як економічні, соціальні і людські втрати, є катастрофічними. Це – друга за масштабами (після Чорнобильської техногенно-ядерної катастрофи) військово-техногенна екологічна катастрофа в Україні. 

Місцеві організації Українського товариства охорони природи, що проводять свою діяльність на території Луганської і Донецької областей, також постраждали від війни на Донбасі. 

Так, Луганський Будинок природи, Народний університет «Природа», значна кількість колективних членів Товариства знаходяться на тимчасово захопленій території. Великої шкоди завдано Луганському природному заповіднику, Національному природному парку «Святі гори», іншим об’єктам природно-заповідного фонду України, з якими тісно співпрацювали місцеві організації Укрприроди. Зруйновано інфраструктуру, у тому числі природоохоронну. Порушено десятиліттями налагоджувані зв’язки по роботі з шкільною молоддю і студентами.

Що ж робити, щоб пом’якшити та зрештою ліквідувати наслідки, у тому числі екологічні, війни на Донбасі?

1. Україна й уся світова спільнота у своїй переважній більшості держав під егідою ООН повинні зробити усе необхідне, щоб припинити цю абсолютно безглузду агресію, повернути Україні усі тимчасово окуповані території, відновити кордони, що склалися після Другої світової війни.

2. Розпочати широкий, відкритий, безпосередній діалог між громадянським суспільством, українським і російським народами. В основі такого діалогу – донесення правдивої інформації про російсько-українську війну, життя людей, їх цінності і прагнення, пошук спільних тем для порозуміння і примирення між народами.

3. Доцільно було б розглянути на засіданні Ради національної безпеки і оборони питання про оголошення територій, постраждалих внаслідок військових дій на Сході України, зонами надзвичайної екологічної ситуації. Відповідно до Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» це дасть можливість сконцентрувати усі ресурси для відбудови, долати кризові екологічні, соціальні та економічні наслідки війни.

4. Здійснювати постійний моніторинг соціально-екологічної ситуації на Сході країни в зоні військових дій, у тому числі з залученням сучасних засобів дистанційного зондування землі, які є в Україні, задіяти Урядову інформаційно-аналітичну систему надзвичайних ситуацій. 

5. Відновити (спочатку хоча б на території Донецької і Луганської областей) ліквідовані у 2012-2013 роках державні управління екологічної безпеки, як територіальні органи в системі Міністерства екології та природних ресурсів України. Досвід показав, що їх ліквідація була помилкою і зруйнувала цілісність інституційної системи забезпечення екологічної безпеки держави. 

6. У процесі реформування країни активно переходити до нової політики енергоефективного розвитку, модернізації, зміни структури економічного розвитку промисловості, енергетики, транспорту, житлово-комунального господарства, аграрної сфери та інших галузей економіки, у тому числі і насамперед – Донбасу.

7. Українське товариство охорони природи включно із своїми місцевими організаціями та колективними членами Товариства будуть продовжувати вести громадський соціально-екологічний моніторинг на усій території Луганської і Донецької областей, у співпраці з відповідними обласними державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування проводити інформаційно-просвітницьку роботу серед місцевого населення, сприяти відродженню постраждалих територій, гуртувати людей навколо вікових українських цінностей поваги до природи, краю, територіальної цілісності і єдності України.

Багато що можемо й робимо для країни своїми силами. Для досягнення ж великих загальносуспільних цілей, у свою чергу, нам потрібна посильна підтримка держави.

Всеукраїнська рада Українського товариства охорони природи

30 жовтня 2014 р.

Україна – велика країна!

Проявляється наша власна національна ідея - ВОЛЯ!

Україна – велика країна! Велика своїми мислителями, своїми воїнами, хліборобами, винахідниками, шахтарями, металургами, будівельниками, інженерами, самовідданими фахівцями у всіх сферах людського життя.

Тільки народи, яких любить і береже Бог, мають такі великі ріки, як Дніпро, теплі моря, мальовничі гори, степи, родючі землі, дуби-патріархи, усі можливі природні багатства. Бо у таких народів є своя місія на Землі, навіть якщо вони про це до певного часу не знають.

І скрізь на Планеті, де живуть українці, держави прогресують. Тільки в Україні чомусь ми ніяк не могли утвердити свою державу.

Також небагато є в світі країн, які мають свого Пророка. Наш Шевченко ще 200 років тому передрік долю України «в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій…». Бачив Тарас, що ми будемо в сім’ї вольних європейських народів.

Тепер крізь вікові нашарування трагічної і водночас звитяжної історії у нас нарешті проявляється наша власна національна ідея – Воля! 

За цю ідею під кулі снайперів героїчно йшла Небесна сотня. За цю ідею нині йдуть під кулі задурених чужинців нащадки вільних запорізьких козаків. За цю ідею люди віддають останнє, матері крізь сльози гордяться синами, що стають небесними оберегами рідної землі, свого народу. 

Ця ідея уже давно звучить у нашому величному Гімні, тільки тепер ми почали разом його співати і раптом почули слова про Волю, яка «ще не вмерла». 

Хіба хтось може вирвати у такого народу його душу, забрати волю? 

Воля дає життєві сили, відкриває енергію творчості, визначає долю. 

Тепер, коли ми нарешті й відчули Волю, нам належить збудувати омріяну у віках власну державу – вільну, заможну, справедливу, рівну між рівних. Збудувати за наших предків, для себе, для наших нащадків.

І Україна, як велика країна, стане великою модерною державою «в сім’ї вольній, новій»!

Василь Шевчук
14 серпня 2014 р.

Гроші з електронного сміття: українські мрії та європейські реалії

Кожного дня на територію України потрапляє понад 12,5 тонн батарейок – це ціла вантажівка. При цьому системи збору та утилізації відпрацьованих елементів живлення в нас немає. Тому щоденно тонни використаних батарейок викидають на смітники. Експерти відзначають, що у побутовому смітті частка батарейок незначна – менше пів-відсотка, але 50% токсичних речовин, які утворюються у твердих побутових відходах, йдуть саме від батарейок.

Статистика свідчить, що за рік в Україні у довкілля потрапляє 40 кілограмів ртуті, 160 кілограмів кадмію, 260 тонн марганцевих сполук, 250 тонн натрієвих хлоридів. Одна батарейка забруднює токсичними речовинами 400 л води або 20 кв. м ґрунту. Попри це, сьогодні викидати електронні відходи є ще і марнотратством. У світі на використаних батарейках навчились заробляти непогані гроші, при цьому бережуть екологію. В Україні про те, щоб запустити галузь з переробки та утилізації відпрацьованих електронних і електричних відходів наразі лише ведуть розмови. При цьому щорічно ринок батарейок зростає на 15%.

«Сучасна батарейка сама по собі набагато менш шкідлива, аніж це було раніше. Але якщо викидати її у смітник – це злочин перед довкіллям, то це і величезне марнотратство. Викидати кожного дня тонни ресурсоцінної речовини, для того, щоб потім цю речовину добувати – це неправильно», – розповідає директор Інноваційного центру ДП «Аргентум» Тарас Когут.

Два з половиною роки назад на цьому підприємстві, розташованому в центрі Львова, спробували навчитись переробляти батарейки. Сьогодні у лабораторно-промислових умовах там успішно реалізовують цей проект. Втім, обсяги переробки дуже малі, вони не охоплюють навіть використані батарейки у Львові.

«Ми поставили собі завдання з’ясувати, що можна робити з батарейок. Ми починали з дуже складних хімічних проектів і завершили дуже простим, на якому зараз зупинилися – це подрібнення, яке дозволяє нам отримувати залізо, цинк і суміш, яку сьогодні використовують в металургії. Тепер стоїть питання як цю суміш продавати», – каже Тарас Когут.

З реалізацією цинку та заліза проблем немає, а щоб продавати суміш металургам, в підприємства замало обсягів, аби зацікавити покупців. Сьогодні утилізацією на підприємстві займаються кілька працівників-ентузіастів, для яких цей проект більше хобі, аніж робота. Втім це одне з не багатьох підприємство в Україні, яке хоч і в зовсім малих масштабах, але працює з використаними батарейками. За умови ритмічного постачання відпрацьованих батарейок на підприємстві можуть промислово переробляти близько 250 кг на день.

Директор «Аргентуму» стверджує, сама переробка відпрацьованих батарейок не є проблемою – технології відомі, виробництво легко запустити. Проблемою на сьогодні є збір батарейок та їх логістика. Збирати відпрацьовані батарейки мають по всій Україні, а для їх переробки достатньо одного заводу.

Хто у грі?

Єдиної думки про те, як в Україні має функціонувати система збору відпрацьованих елементів живлення серед науковців, чиновників, громадських активістів сьогодні немає. Одні вважають, що організувати та контролювати цю систему має держава, інші – категорично проти. Сходяться в одному – відповідальність за переробку відпрацьованих предметів вжитку, і це стосується також холодильників, телевізорів, мобільних телефонів, люмінесцентних ламп, повинна бути на виробниках.

«Будь-який підприємець, що приходить на ринок зі своєю продукцією, має супроводжувати цей товар до моменту потрапляння його на завод з утилізації. Тобто виробники та постачальники повинні взяти на себе фінансові зобов'язання щодо збору, перевезення, зберігання і переробки поставленої продукції», – каже Тарас Когут.

Він належить до категорії, яка вважає, що постачальники батарейок повинні створити в Україні організацію, метою якої має бути не заробіток грошей, а супроводження свого товару. Це своєрідний фонд, в який підприємці відраховуватимуть кошти для оплати послуг збирання електронних відходів, їх перевезення та переробку на підприємстві.

Магазини, які реалізовують батарейки і товари з акумуляторами, також повинні розмістити в себе скриньки для їх збору. Державі Тарас Когут відводить лише роль контролера, не довіряючи навіть ролі модератора інтересів. Координувати інтереси сторін, впевнений науковець, має авторитетна громадська організація національного рівня.

«До постачальників батарейок ми приходили з простою ідеєю, казали їм: створіть такого суб’єкта, якого ви будете контролювати і де будете призначати керівника, хай це буде неприбутковий суб’єкт і повішайте на нього проблему утилізації ваших батарейок. Завезли десять вагонів батарейок, нехай ваш суб’єкт покаже громадськості, що він цих 10 вагонів зібрав і передав на переробку», – розповів Тарас Когут.

Він впевнений, якщо процес збору та переробки координуватиме держава, не буде ані грошей, ані переробки. Як приклад, Когут каже про податок на бензин, який водії відраховують на ремонт українських доріг, але через корупцію в Україні тотальне бездоріжжя.

Втім, інша група стверджує, що збудувати систему поводження з відпрацьованими електронними предметами вжитку в обхід держави не вдасться.

«Повинен бути спеціальний фонд, повинен бути податок на електроніку, який сплачуватимуть імпортери та виробники. Без цього ми системи не реалізуємо. Екологічного фонду буде замало для того, щоб здійснювати утилізацію», – впевнена працівник управління екології Львівської міської ради Оксана Війтик.

Такий сценарій передбачає створення державного фонду, який наповнюватимуть виробники електронного та електричного обладнання. Зібраними грішми розпоряджатиметься держава. Таким чином в руках чиновників будуть усі етапи роботи галузі, починаючи з вибору фірм, які збиратимуть відпрацьовані предмети вжитку, до підприємства, яке їх утилізовуватиме.

Втім, сьогодні виробники, м'яко кажучи, не поспішають оплачувати утилізацію завезених в Україну батарейок. Адже робити такі відрахування їх не зобов’язує українське законодавство. «Ми розробили цілий ряд пропозицій для постачальників, ми знайшли майданчик на високому рівні, щоб посадити їх за круглий стіл, але нам цього не вдалося зробити тому, що бізнес не йде сьогодні на діалог. Виробники розуміють, що рано чи пізно їм доведеться платити за переробку, але сьогодні вони не готові брати на себе відповідальність за супроводження свого продукту з простої причини – це витрати», – каже Тарас Когут.

Дорогу індустріальним паркам

Найкращим варіантом для розміщення виробничих потужностей з переробки електронних предметів вжитку є індустріальні парки. Це промислова зона ідеальна для інвесторів, адже місцева влада створюватиме на цих територіях максимальні умови для входження бізнесу. Такі технопарки мають з’явитися у Львові, Яворові, Новому Роздолі. Кожен із них сьогодні потенційно має шанс стати центром переробки. Втім, і в цій сфері працює головний принцип інвестування – бізнес повинен приносити дохід. А бізнес, побудований на переробці електронних відходів буде вигідним лише за умови необхідних об’ємів. Проте з цим проблем бути не має. Україна і Львів, зокрема, це величезна база сировини. І як показує європейський досвід, на який традиційно покладаються українці, починаючи нові проекти, підприємства з переробки є успішними і прибутковими капіталовкладеннями.

Вплив громадського суспільства та громадський контроль на розбудову цієї сфери в Україні важко переоцінити. Адже запрацює галузь, чи ні, залежить від свідомості українців: будуть вони і надалі викидати батарейки у смітники, чи у спеціальні скриньки? 

Суспільний запит на правильне викидання відпрацьованих батарейок сьогодні є і він досить високий. Саме громадські організації здебільшого ініціюють збирання батарейок: вони організовують акції у школах та університетах, встановлюють скриньки для збору в магазинах. Але це точкові дії. По всій Україні сьогодні є лише 600 пунктів збору відпрацьованих батарейок, тоді як в сусідній Польщі таких 26 тисяч. Зокрема у різних куточках Львова встановили 80 скриньок. Однак, зібрані в Україні батарейки просто відвозять на зберігання, у кращому випадку їх продають на утилізацію за кордон.

«В нас була можливість налагодити зв’язки з підприємством з переробки батарейок, вони сказали, що ми готові купувати батарейки в Україні по $500 за тонну. Але для української сторони буде багато тяганини: транспортування, оформлення документів», – розповів координатор всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама 86» Денис Павловський.

Європа, як орієнтир

В європейських країнах збір відпрацьованих батарейок організований різними методами: в Бельгії на державному рівні, в Швеції та Нідерландах на муніципальному, в інших країнах муніципалітети працюють спільно з постачальники. Втім незалежно від системи збору, в Європі діє принцип розширеної відповідальності виробника за свій товар. Тобто виробники та постачальники супроводжують увесь цикл «життя» батарейки – від виробництва до утилізації. Держава охоплює лише функції реєстрації та контролю, при цьому не фінансує галузь і не збирає кошти, а громадськість контролює процес переробки.

Так, в Німеччині постачальники через «систему спільного збору батарей» забезпечують муніципалітети і роздрібних продавців скриньками, фінансують логістику зібраного матеріалу, сортування і переробку. Громадськість і державні органи здійснюють нагляд. В Італії не лише запровадили систему роздільного збирання відходів, а й організували спеціальні пересувні станції для збору відпрацьованих батарейок, мобільних телефонів, холодильників та іншого обладнання. «Ви телефонуєте, чи замовляєте збір через інтернет, виставляєте техніку на вулицю, а незабаром приїжджає машина і її забирає. Там розуміють, що це ресурсоцінні компоненти - переробка тонни мобільних телефонів приносить прибуток в районі $15 тис.», – каже Денис Павловський.

В Швейцарії, за його словами, обов’язки збору відпрацьованого електричного та електронного обладнання розділені на дві стадії: держава відповідає за збір, а приватна компанія – за транспортування і утилізацію. Виробник покриває усі витрати. В Польщі за викидання батарейок у смітник накладають штраф, еквівалентний 1250 грн., а роздрібні магазини, площею понад 25 кв. м зобов’язані встановити контейнери для збору відпрацьованих елементів живлення. Польське законодавство також передбачає обов’язкову передачу відпрацьованого електронного та електричного обладнання спеціалізованим організаціям, які отримують від виробників кошти на його утилізацію.

Випередили Україну у питанні утилізації електротехніки й інші сусіди ­– білоруси. У Мінську до тих, хто не має можливість самостійно доставити несправну стару техніку на переробку, за викликом може приїхати безкоштовне таксі.

Втім попри напрацьоване законодавство і притаманну європейцям свідомість, із 9 млн. тонн відпрацьованого обладнання, яке щороку накопичується в країнах ЄС, з дотриманням правових та екологічних норм переробляють менше 40%, розповідає керівник напрямку «Безпечне регулювання небезпечних хімічних речовин та відходів» Всеукраїнської громадської організації «Мама 86» Ольга Цигульова. «Якщо ЄС, маючи потужну законодавчу базу, переробляє тільки до 40%, то в Україні розпочинати вибудовувати галузь поводження з електронними відходами слід зі створення законодавства», – відзначає активістка.

За її словами, українська сторона погодилась адаптувати наше законодавство до європейського, однак, процес відбувається повільно, а загальнодержавна програма поводження з відходами на 2013-2020 роки через брак фінансування не діє.

Перші кроки

Найбільше змін в українському законодавстві чекають у Львові. Міська влада, не сподіваючись на підтримку держави, взялась за створення муніципальної системи поводження з електронними відходами. Місто виграло на цей проект 700 тис. євро гранту від Європейського Союзу.

Як розповіла Оксана Війтик, вже оголошений тендер на закупівлю лінії для переробки ртутних ламп. Якщо таке комунальне підприємство запрацює, то буде першим в Україні, а потужностей обладнання вистачить для утилізації ламп з усього західного регіону.

«Ми вже напоготові купівлі лінії і її запуску. Перше питання, яке стоїть сьогодні – отримати ліцензію від Мінекології, адже збирати їх в окремі контейнери не можна», – каже Оксана Війтик.

Як виявилось, саме документація стала найбільшою проблемою в реалізації цього проекту. Через це, він і досі на стадії «по середині». «Ми на такій стадії – по середині. Ми зіштовхнулись з проблемою: ми маємо постачальника-виробника, маємо відходи, маємо логістику, але ми не маємо ліцензії. Ми закупили два екобуси, які будуть їздити містом і збирати ці небезпечні відходи, але для цього нам необхідна ліцензія», – зазначає Війтик.

Жінка впевнена, будь-яке підприємство з утилізації електронного сміття в Україні буде успішним, варто лише розпочати: «Я щаслива, що у Львові буде індустріальний парк, ми готові навести європейський досвід, щоб показати – такі підприємства є прибутковими там і будуть прибутковими в нас».

Автор: Мар’яна Білозір
Джерело: vgolos.com.ua