#ukrpryroda

ПРИРОДООХОРОННА АКЦІЯ «ЗБЕРЕЖИ ПЕРВОЦВІТИ»


  • Чернігівська обласна організація Українського Товариства охорони природи
  • Партнерська мережа «Освіта в інтересах сталого розвитку в Україні»
  • Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації
  • Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка
  • Регіональний ландшафтний парк «Ялівщина»
  • Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти 
  • імені К.Д. Ушинського


ПРИРОДООХОРОННА АКЦІЯ «ЗБЕРЕЖИ ПЕРВОЦВІТИ»

Мета акції: зберегти в наших лісах та відновити на колекційних ділянках ранньоквітучі весняні рослини та привернути увагу населення до проблеми зникнення первоцвітів у нашій країні, зокрема на Чернігівщині.

Терміни проведення акції: з 15 березня по 15 квітня 2017 року.

Заходи, що пропонуються під час природоохоронної акції:

  • проведення позакласних занять на тему: «Збережемо первоцвіти разом» (розроблені конспекти занять та фото під час проведення); 
  • творчий конкурс серед учнів «Первоцвіти весняні квіти, які потребують збереження та відновлення в колекціях» (малюнки, плакати та листівки, оповідання, вірші);
  • фотоконкурс серед учнів «В об’єктиві – краса первоцвітів» (авторські фото первоцвітів в природі та на колекційних ділянках);
  • розповсюдження різнопланової інформації (розроблені буклети, листівки, плакати).


Звіт про проведені заходи (електронні скановані матеріали та фото), надсилати на електронну адресу Оргкомітету конкурсу до 22 квітня 2017 року: е-mail: yalivschyna_rlp () ukr.net.

Матеріали, які будуть надіслані пізніше, не розглядатимуться.
Підсумки природоохоронної акції будуть оголошені 25 квітня 2017 року у  Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка. Кращі ЗНЗ м. Чернігова та Чернігівської області в подарунок отримають кольорову книгу–альбом «Первоцвіти – тендітна усмішка весни» в рамках підтримки Партнерської мережі «Освіта в інтересах сталого розвитку в Україні», яка розроблена НПП «Голосіївський»; сертифікатами на безкоштовну екскурсію; буклети надруковані за сприяння Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації та будуть відзначені Грамотами Чернігівської обласної організації Українського Товариства охорони природи та іншими подарунками. Всі учасники отримають інформаційні матеріали щодо збереження первоцвітів та електронні матеріали підсумкового звіту конкурсу «В об’єктиві – краса первоцвітів».

ЩО Ж ВІДБУВАЄТЬСЯ У ЧЕРКАСЬКОМУ БУДИНКУ ПРИРОДИ

Восьме відкрите звернення до жителів Черкащини, ЗМІ, влади 

Українське товариство охорони природи, яке об’єднує більше 1 млн. членів в усіх регіонах країни, продовжує відкрито інформувати усіх Вас про боротьбу проти рейдерського захоплення Черкаського Будинку природи по вул. Фрунзе, 1 (нині – вул. Верхня Горова) та спільно збудованих приміщень з приватними інвесторами. Сьогодні, коли влада зайнята іншими питаннями, тільки відкритість і правдивість дозволяють протидіяти рейдерам, які вирішили вкрасти майбутнє у Ваших дітей.

Подивіться, будь ласка: ось так виглядав Черкаський Будинок природи, який був збудований Українським товариством охорони природи у 1982 році і з тих пір використовувався Черкаською обласною організацією Товариства для охорони природи Черкащини. У кращі часи, коли організацію очолював Василь Головатюк, її членами були близько 480 тис. жителів області. У 2001 році тут був проведений IX з’їзд Товариства, настільки високим був авторитет організації та її керівника.


На жаль, у 2009 році головою організації призначив себе Роджа О.О., який мав зовсім інші плани на Будинок природи: спочатку довів до нуля кількість членів Товариства, потім звільнив усіх штатних працівників, а потім подав «заяву» і «мирову угоду» до Господарського суду Черкаської області з проханням передати весь Будинок природи своєму партнеру з ПП «Ай-Тодор» Л.Волторністу. Однак в останній момент був схоплений за руку і звільнений з посади голови організації.

Але на цьому не заспокоївся: підробив документи і 05.11.2015 р. проник в Єдиний державний реєстр юридичних осіб нібито як «керівник» організації, 03.12.2015 р. перереєстрував Будинок природи за фіктивною адресою (вул. Фрунзе, 1/1) і з громадської власності – на приватну, у той же день 03.12.2015 р. передав Будинок природи у власність самому собі і своїм напарникам (усі прізвища відомі поліції і слідству), а 09.12.2015 р. вони фізично захопили Будинок природи.

З фасаду будівлі було збито стилізований під охорону природи Герб України і напис «Будинок природи», а повішено атрибутику партії «5.10» (один з учасників захоплення Будинку природи є керівником обласного осередку «партії»). Плакати з написом «5.10 это территория без налогов» повішено і з іншої сторони Будинку природи. Захоплену будівлю здають в оренду, кошти привласнюють, а податки, як видно з плакату – не сплачують. А навіщо, самі ж вихваляються: «Нам за це нічого не буде, хіба що штраф у 1600 гривень». Це – їхня оцінка владі і правоохоронцям. Але чи погодиться влада з такою оцінкою?


Однак для жителів Черкащини є й гарні новини. Спочатку Черкаський окружний адміністративний суд і Київський апеляційний адміністративний суд виключили О.Роджу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та відновили на посаді легітимних керівників організації – М.Чорного і О.Солієнка (який, на превеликий жаль, трагічно загинув у боротьбі з рейдерами). Потім Придніпровський районний суд м. Черкаси відмовив Роджі у поновленні на посаді, куди він шляхом чергової підробки документів так прагнув повернутися хоча б на одну ніч. Очікується, що найближчим часом через суди будуть скасовані усі дії Роджі та його партнерів по незаконному захопленню Черкаського Будинку природи (загалом у 2016-2017 рр. відбулося більше 50 судових засідань), а слідчі органи дадуть їм належну правову оцінку в рамках трьох відкритих кримінальних проваджень.


Шановні жителі Черкащини, Українське товариство охорони природи бореться за вас і ваші права. В області є чесні суди і судді, слідчі, прокурори. Зараз потрібно, щоб усі знали, що ж відбувається у Будинку природи, і спонукали владу допомогти захистити права жителів різних поколінь на екологічно безпечне довкілля.
Залишилось зробити зовсім небагато – і Черкаський Будинок природи, як і 35 років поспіль, буде служити благородній справі охорони природи Шевченківського краю (а не приносити непотрібний сором такій красивій області). 

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи

22 березня 2017 р. 



ЮВІЛЕЙ ПЕЧЕРИ «ПОПЕЛЮШКА»

12 березня 1977 року у Кривському гіпсовому кар’єрі на південній околи-ці села Подвірне Новоселицького району чернівецькими спелеологами із спелеоклубу «Троглодит» Чернівецької обласної організації Українського товариства охорони природи під керівництвом автора цих рядків була ві-дкрита велетенська печера, віщо названа «Золушкой» («Попелюшкою»). За 40 років досліджень і боротьби за її збереження від руйнування топо-графічно відзнята довжина лабіринту досягла 93 км, що вивело її на третє місце у світі за довжиною серед печер у гіпсах. Нині 30% усієї відомої час-тини єдиного лабіринту знаходиться під територію Молдови, решта 70% і всі подальші перспективи нарощування довжини – під територією Украї-ни. 30.03.1981 р. Постановою Ради Міністрів УРСР № 145 українська час-тина велетенського лабіринту, за поданням спелеологів, була оголошена геологічною пам’яткою природи загальнодержавного значення.

З нагоди круглої річниці спелеоклуб провів урочисте засідання, на якому зібрались і ветерани – першовідкривачі, і представники усіх п’яти поколінь, що зросли на цій печері. Як зазначив у основній доповіді спеле-олог з 45-річним досвідом Віталій Коржик, печера стала базовою для зро-стання і формування спелеоклубу «Троглодит», а на його базі – створення найбільщ активної і бойовитої секції охорони надр та геологічних пам’яток природи обласного товариства Укрприрода. На фактологічній базі печери розвинуті провідні наукові напрямки карстознавства, спелео-логії, спелеомедицини, відпрацьовані новітні методи досліджень та підходи щодо охорони цінних об’єктів підземного простору, внесені зміни у зако-нодавчі документи, розроблена концепція створення міжнародного тури-стсько-рекреаційно-оздоровчого комплексу «Попелюшка». Саме завдяки наполегливості чернівецького спелеоклубу «Троглодит» - юридично неле-галізованій на той час громадській організації з сусідньої республіки у 1985 році вдалось врятувати від знищення оснований лабіринт і зробити те, що не змогли зробити на власній території ні Академія наук, ні Держ-комітет по охороні природи Молдавської РСР.

ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ПРИРОДИ ОБ’ЄДНУЄ НАРОД У ЗАХИСТІ ВЛАСНОЇ ДЕРЖАВИ

Виступ В.Я.ШЕВЧУКА на XIV з’їзді  Українського товариства охорони природи 27 жовтня 2016 року 

Шановні природоохоронці України!

Перш за все хотів би привітати вас із 110-річчям громадського природоохоронного руху та 70-річчям Українського товариства охорони природи; подякувати воїнам, волонтерам, усім людям, які боронять нашу державу і природу; побажати стійкості і єдності у боротьбі за волю і краще життя, перемоги, миру і гармонії в суспільстві, добра, достатку і благополуччя кожній родині і кожній людині нашої країни.

Мене часто запитують – а які найважливіші здобутки Українського товариства охорони природи за 70 років?

Я відповідаю:

  • по-перше, виховано цілі покоління в дусі тисячолітніх традицій поваги Українського народу до Української природи (трипільська цивілізація, арії, Київська Русь, Запорізька Січ, незалежна Україна);
  • по-друге, саме зусиллями Товариства створена державна система охорони навколишнього природного середовища – спочатку створено Державний комітет по охороні природи, а потім Міністерство охорони навколишнього природного середовища, розпочалося формування природоохоронного законодавства, закладено підвалини для національної екологічної політики;
  • по-третє, більшість всеукраїнських і місцевих природоохоронних організацій вийшли з лона Товариства і сьогодні становлять єдиний строкатий рушник громадянського еко-суспільства в усіх краях і регіонах України; 
  • по-четверте, зроблено безліч добрих конкретних справ (акцій, заходів і т.п.) на благо природи і людини;
  • по-п’яте, Українське товариство охорони природи (після ліквідації цілісної державної системи охорони навколишнього природного середовища з державними управліннями на місцях) залишилось єдиною системною всеукраїнською організацією, яка має обласні організації і здатна формувати й проводити національну екологічну політику, захищати цілісні екосистеми. 

Але зараз – найважчий період з усієї історії Українського товариства охорони природи, в історії незалежної України. 

У цей період вперше за 70 років від створення Товариства після закінчення Другої світової війни (1946 р.) розпочалася, за оцінкою Юрія Щербака – видатного державного і громадського діяча, дипломата, письменника, першого міністра охорони навколишнього природного середовища України, третя світова війна: «2014 рік увійде у світову історію навічно – як рік початку Третьої світової війни, хоча мало хто повірив у це одразу… 

На українські мирні землі увірвалася світова історія в її найтрагічнішій формі – формі війни, урагану вогню та крові.

Руйнівний стовп усесвітнього торнадо перемістився з азійських, близькосхідних і африканських периферій знову в Європу, нагадавши про 1914-й та 1939-й роки.
Україна опинилася на межі загибелі» («Зброя Судного Дня», 2016, с. 7-13).

Безумовно, ця ситуація тяжко вплинула і на діяльність Товариства. Поряд з виконанням своїх статутних завдань, громада Товариства робила й робить усе можливе для захисту і порятунку не тільки рідної природи, а й держави.

1. Робота Президії і Всеукраїнської ради Товариства
У звітному періоді постійно, практично безперервно, працювали Всеукраїнська рада і Президія Всеукраїнської ради, секції, обласні, міські, районні та первинні організації Українського товариства охорони природи.

Пріоритетними були питання захисту держави і охорони природи в цілому в Україні та особливо на територіях, якими прокотився «ураган війни» – в Криму, в окремих районах Донецької і Луганської областей.

Питання «Про екологічні наслідки війни на Донбасі», «Війна є найбільш руйнівним фактором впливу на людей, природу, економіку, політику», «Війна на Донбасі – це друга після Чорнобиля військово-техногенна катастрофа в Україні» та інші були в центрі уваги Товариства, наша інформація та пропозиції надсилались керівництву держави.

Члени Товариства брали й беруть участь в антитерористичній операції, у різні способи допомагають державі відстояти свою незалежність і суверенітет, зберегти природу, внести свій вклад у розвиток країни.

Так, зокрема, у 2013-2014 рр. вчені й експерти Товариства виконали значну роботу для Уряду та Програми розвитку ООН в Україні «Розбудова спроможності економіки України для низьковуглецевого розвитку». Основні результати були передані Кабінету Міністрів України, опубліковані в книзі «Політика енергоефективного розвитку України в умовах зміни клімату». Книга була презентована Уряду і Парламенту України, а вже через 1,5 роки Кабінет Міністрів офіційно проголосив, що альтернативи енергоефективному розвитку в Україні не існує.

30 жовтня 2014 р. на засіданні Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи було розглянуто і затверджено «Стратегію зміцнення фінансової стійкості Українського товариства охорони природи» та «Положення про цілісний майновий комплекс Українського товариства охорони природи».

29 травня 2015 року з Міністерством екології та природних ресурсів України було підписано «Меморандум про спільну державно-громадську діяльність щодо розроблення і реалізації національної екологічної політики та місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища в Україні».

Предметом Меморандуму є створення партнерських умов по залученню до розробки й реалізації державної та місцевої екологічної політики, національного та місцевих планів дій з охорони довкілля усіх зацікавлених сторін (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, громадські організації, приватний та бізнес сектори, науковці, освітяни) на принципах спільної діяльності.

У 2015 р. провідними вченими й експертами Товариства й України було виконано велику роботу по моделюванню сценаріїв і стратегії розвитку країни на період до 2030 р. та підготовлено проект стратегічного документа «Очікуваний національно-визначений внесок України до нової глобальної кліматичної угоди», який був узгоджений з 20-ма міністерствами і відомствами, обговорений на більш як 10 круглих столах і конференціях, затверджений Кабінетом Міністрів України та презентований Президентом України на відкритті Паризького кліматичного саміту. Керівник цієї роботи, голова Українського товариства охорони природи В.Я.Шевчук взяв участь у роботі цього глобального саміту у грудні 2015 р., де майже 200 країнами світу була ухвалена нова Паризька кліматична угода на період до 2030 р.

У 2016 р. нами за участю відомих фахівців країни підготовлена і видана книга «Розвиток заради порятунку», яка містить стратегію розвитку національного господарства та його основних секторів заради порятунку природи, країни, планети.

Науковий і фаховий потенціал Товариства дозволяє нам розглядати й пропонувати науково обґрунтовані шляхи вирішення найбільш складних і важливих проблем для нашої країни, людей і природи. Такими проблемами, зокрема, були проблеми приватизації української землі, як зони особливих міжнародно-безпекових інтересів; низьковуглецевого енергоефективного розвитку економіки та життєдіяльності населення; розвиток природно-заповідних об’єктів як соціо-природних систем; глобальна зміна клімату, заходи з протидії та адаптації до її негативних наслідків; поводження з відходами та багато інших, які розглядались на засіданнях Всеукраїнської ради, Президії Всеукраїнської ради та наукових секціях Товариства.

Діяльність Товариства постійно і широко висвітлювалась у ЗМІ, на науково-практичних конференціях, круглих столах по всій Україні.

Особливо хотів би відзначити і подякувати радіожурналістам (Віктор Ісаков), звукорежисерам (Любов Калабіна), усім дикторам КГРТ «Голос Києва» та Українського радіо за постійне висвітлення природоохоронних питань, життя та ролі нашого Товариства у їх вирішенні, внеску в загальне життя народу. 

Також слід відзначити ще одну важливу подію в житті Товариства – 5 вересня 2014 р. у м. Львів було підписано «Договір про дружні відносини і співпрацю між Почесним консульством Республіки Болгарія в Україні та Українським товариством охорони природи».

Продовжуючи міжнародну тематику, хотів би додати, що в Українського товариства охорони природи склались добрі ділові стосунки з Програмою розвитку ООН в Україні.

На жаль, поряд з успіхами та здобутками Товариства у звітному періоді проявилися і негативні явища. Насамперед – це рейдерство, і що особливо прикро – рейдерські атаки були організовані і здійснюються групами осіб під орудою наших колишніх горе-керівників.  

Так, рейдерське захоплення спочатку Черкаської обласної організації, а потім Черкаського Будинку природи здійснюється у 2015-2016 рр. групою рейдерів за попередньою змовою та під керівництвом колишнього голови обласної організації Роджі Олександра Олексійовича, якого було звільнено з посади ще 12 грудня 2014 р. у зв’язку з необранням на обласній конференції та закінченням терміну повноважень виборної особи. Якщо проводити аналогії, то цей горе-керівник, який багато років готувався до цього, розпочав гібридну війну проти нашого Товариства. Він наніс Товариству і людям не тільки матеріальної шкоди, а й відібрав 2,5 роки від нашої природоохоронної діяльності на боротьбу з організованим рейдерським угрупуванням. 

Цей негарний приклад у 2016 р. підхопив і колишній заступник голови Дніпропетровської обласної організації Сергій Єдаменко – нині слідчий суддя. Тут група осіб шляхом фальсифікації документів і з використанням зв’язків у судах намагається замінити легітимного керівника організації і незаконно ввести в Єдиний державний реєстр юридичних осіб свого представника, щоб захопити обласну організацію, а потім і Дніпровський Будинок природи, який, очевидно, і є основною ціллю рейдерів.

Другою системною вадою стало те, що державні органи влади нічим не допомагають у боротьбі проти рейдерства. Більше того, місцеві органи влади нерідко сприяють рейдерам – органи юстиції беруть (навіть вночі) і реєструють сфальшовані й підроблені «документи»; міліція не розслідує кримінальні провадження, відкриті за очевидними фактами підробки документів та захоплення майна; прокуратура не тільки не контролює дотримання законів, а й примушує слідчих закривати відкриті проти рейдерів кримінальні справи; окремі судді дуже вміло маскують під начебто випадкові «помилки» свої рішення на користь рейдерам і т.д. 

Центральні органи влади (юстиції, поліції, прокуратури) дають своїм місцевим підрозділам формальні доручення, отримують такі ж формальні відписки, знову пересилають їх нам. І тільки громадськість заважає їм займатися своїми справами, примушує до виконання обов’язків, покладених на них державою і суспільством.

Так державу не збудуємо, а люди залишатимуться злидарями на своїй найродючішій у світі землі. Та й її весь час хочуть продати як останній цінний актив, хоч земля, надра та інші природні ресурси, за Конституцією, є власністю Українського народу. Питанням Української землі була приділена всеукраїнська дискусія, проведена в системі нашого Товариства.

За таких умов зростає значимість ще однієї місії Товариства – сприяти формуванню громадянського суспільства, яке не тільки спонукатиме владу до ефективних дій та професійного виконання своїх обов’язків, а й візьме на себе відповідальність за долю держави, природи, людини.

2. Діяльність Всеукраїнських секцій 
При Президії Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи діють 12 всеукраїнських секцій, куди входять провідні вчені й експерти та які працюють над вирішенням найбільш гострих проблем країни: 

  • охорони надр та екологічної геології імені О.С. Щириці (голова – д. т. н., проф. Демчишин Михайло Гордійович);
  • охорони і раціонального використання земель (голова – к. е. н. Ковалів Олександер Іванович);
  • охорони рослинного світу (голова – к. б. н. Новосад Валерій Васильович);
  • захисту мисливської фауни і тваринного світу (голова – Дода Володимир Матвійович);
  • водних ресурсів та атмосферного повітря (голова – Лаврентьєв Георгій Андрійович);
  • правових основ природокористування (голова – д. ю. н., проф., академік НАПрН України Малишева Наталія Рафаелівна);
  • природно-заповідних територій (голова – д. б. н. , проф. Мельник Віктор Іванович);
  • екологічної політики і освіти (голова – д. г-м. н., проф. Білявський Георгій Олексійович);
  • екологічного аудиту (співголови – доцент Навроцький Василь Миколайович, к.е.н. Куруленко Святослав Сергійович);
  • біологічної та генетичної безпеки (голова – Кондратюк Володимир Володимирович);
  • юнацька (голова – Радченко Тамара Дмитрівна);
  • ноосферогенезу і гармонійного розвитку Наукової ради НАН України з навколишнього середовища і сталого розвитку (голова – д. е. н., проф. Шевчук Василь Якович).

Значну роботу проводять наукові секції, що працюють при обласних організаціях Українського товариства охорони природи.

Науковий потенціал всеукраїнських і місцевих наукових секцій, їх творчий доробок і здатність вирішувати широкий комплекс науково-прикладних проблем, дає нам усі необхідні підстави для утворення Української академії природничих наук. 

Практична організація статутної природоохоронної роботи Товариства планується і здійснюється на основі власного «Екологічного календаря Українського товариства охорони природи». У звітному періоді були видані унікальні календарі «Природа і Шевченко», а також «Україна Заповідна» з акцентом на унікальних заповідних територіях, що залишилися на тимчасово окупованих землях України. 

3. Діяльність системи Товариства
В єдину систему Українського товариства охорони природи входять Кримська республіканська, 25 обласних, Київська і Севастопольська міська організації, які об’єднують близько 2 млн. громадян. 

Кримська республіканська організація Українського товариства охорони природи (голова – академік Головін Віктор Петрович) довгі роки працювала на високому науковому рівні, має тісні міжнародні контакти. Членами організації створюються нові сорти рослин, зберігаються їх генетичні банки для майбутнього, проводяться наукові дослідження, природоохоронні заходи, конгреси, конференції. Результати досліджень цілющих властивостей рослин Криму використовуються для оздоровлення людей по всій Україні. 

Вінницька обласна організація (голова – Литвиненко Анатолій Юрійович) також уже протягом багатьох років і десятиліть на високому рівні розробляє і здійснює організаційно-масові, пропагандистські та практичні природоохоронні заходи із залученням членів Товариства, працівників підприємств, учнів шкіл міст і сіл та громадськості Вінниччини.  

Головними пріоритетами в діяльності Волинської обласної організації (голова – Комаров Віктор Васильович) залишаються – проведення природоохоронних акцій та заходів згідно Екологічного календаря Товариства, виховання екологічної свідомості громадян, здійснення заходів екологічної просвіти, покращення громадського контролю за дотриманням природоохоронного законодавства на Волині.

На високому організаційному рівні працює Дніпропетровська обласна організація Укрприроди (голова – Ломакін Павло Іванович). Основна увага приділяється проведенню еколого-просвітницьких заходів серед населення та, насамперед, молоді, підготовці та проведенню екологічних акцій згідно з Екологічним календарем Товариства, просвітницькій, освітній, виховній та видавничій діяльності, секційній науково-прикладній роботі.

Донецьку область в системі Українського товариства охорони природи представляють «Артемгеологія» (нині – «Бахмутгеологія»), яка сприяє вирішенню складного комплексу інженерно-геологічних та індустріально-екологічних проблем регіону, та Донецька обласна організація «Спадщина Донбасу» (голова – Молодан Геннадій Миколайович). Товариство приділяє підвищену увагу питанням забезпечення екологічної безпеки у зоні воєнних дій на окремих територіях Донбасу, бо ці проблеми матимуть дуже довготривалі негативні наслідки не тільки для довкілля. 

Житомирська обласна організація Укрприроди (голова – Рибинський Ігор Євгенович) проводить цілий комплекс заходів по збереженню і відтворенню навколишнього природного середовища Полісся, природних багатств Житомирщини, веде активну просвітницьку діяльність серед населення, виховує дбайливе відношення громадян, насамперед молоді, до природи. 

У Закарпатській обласній організації (голова – Бауман Тиберій Омелянович) проводиться ряд заходів по екологічній освіті й вихованню, залученню учнівської та студентської молоді до організації та проведення екологічних акцій, вивченню, дослідженню, охороні й примноженню природних багатств краю, розвитку й охороні природно-заповідного фонду.

Запорізька обласна організація Укрприроди (голова – Секретарюк Раїса Костянтинівна) постійно спостерігає за екологічною ситуацією в області, має широку інформацію про стан екосистем, індустрію Запорізького краю, техногенний вплив на навколишнє природне середовище. Це дає можливість більш предметно планувати і проводити екологічні акції та заходи, які є найбільш ефективними з урахуванням обмежених можливостей громадськості, практично без державної підтримки, з опорою на власні сили та місцеве населення. 

Івано-Франківська обласна організація Укрприроди (голова – Парпан Василь Іванович) працює на базі відомого не тільки в нашій країні, а й у Європі Інституту гірського лісівництва. Основні зусилля зосереджуються на збереженні Карпат відповідно до Карпатської конвенції. До цих питань додаються техногенно-екологічні проблеми краю, які виникли внаслідок бездумного господарювання та варварської експлуатації природних ресурсів. Саме тому дослідження вчених спрямовуються на те, щоб у XXI столітті перейти до політики сталого розвитку.

Чітко, дружно й злагоджено працює Київська обласна організація Укрприроди (голова – Мазуркевич Олександр Олександрович, заступник – Духота Наталія Григорівна). Основні зусилля спрямовуються на виконання статутних завдань, широке залучення громадськості до збереження сприятливого для життя навколишнього природного середовища. Ведеться змістовна секційна робота, активно працюють міські і районні організації – Білоцерківська міська, Сквирська, Тетіївська, Фастівська та інші районні організації Товариства в Київській області. Найбільше висвітлюють питання екології районні та міські газети: «Новини Надросся» (м. Біла Церква), «Яготинські вісті», «Яготинський край», «Вісник Сквирщини», «Голос Володарщини», «Тетіївська земля», «Обухівський край», «Слово», «Вишгород», «Перемога» (Фастівський район) та ін. 

Київська міська організація Укрприроди (голова – Щепець Микола Степанович) співпрацює з державними та комунальними організаціями та підприємствами, інститутами НАНУ України, вищими учбовими закладами, школами та закладами дошкільного виховання. Особливо тісною є співпраця з КП «Київський міський будинок природи». Активісти організації та колективні члени спільно з іншими громадськими організаціями Києва беруть участь у загальнонаціональних та загальноміських екологічних акціях.

Активно бореться за своє збереження Луганська обласна організація Укрприроди (голова – Дайнеко Леонід Іванович), яка у даний час працює в м. Києві на базі Президії Всеукраїнської ради Товариства. 

Львівська обласна організація Українського товариства охорони природи (голова – Гук Михайло Васильович) значну увагу приділила розвитку міжнародної діяльності, пошуку інвестора і спільному відродженню Будинку природи, перетворенню його в центр громадського і ділового співробітництва з Республікою Болгарія та іншими країнами Європи і їх дипломатичними установами, а також розширенню мережі районних організацій, збільшенню колективного та індивідуального членства, роботі з молоддю, проведенню природоохоронних акцій, пропаганді своєї діяльності на телебаченні, радіо та в інших засобах масової інформації, вирішенню гострих екологічних проблем області і Карпат в цілому.

Змістовно працює Миколаївська обласна організація Українського товариства охорони природи (голова – Любарцев Сергій Васильович). Проводиться робота з охорони земельних, водних, лісових ресурсів, тваринного та рослинного світу, заповідної справи, екологічної пропаганди через телебачення, радіо, друковані засоби масової інформації.

Вагомо діє Одеська обласна організація Укрприроди (голова – Долинський Слава Кирилович), яка має громадянську позицію, здійснює широку просвітницьку і секційну діяльність, проводить природоохоронні акції, веде моніторинг за станом довкілля, у тому числі Чорного моря.

Полтавська обласна організація Укрприроди (голова – Смоляр Наталя Олексіївна) головну увагу приділяє освітній та просвітницькій діяльності, науковій підтримці природно-заповідного фонду, роботі з студентською молоддю, пропаганді екологічних знань серед населення. Нам слід надавати більшої підтримки Полтавській обласній організації, залучати до цієї справи організації із сусідніх областей України, зокрема, Дніпропетровської, Черкаської і басейну ріки Дніпро.    

На високому патріотичному, організаційному і практичному рівні працює Рівненська обласна організація Українського товариства охорони природи (почесний голова – Сацюк Іван Леонтійович, голова – Берташ Борис Миколайович). 

Винахідливо працює Сумська обласна організація Укрприроди (голова – Телєгіна Алевтина Сергіївна). Проводиться системна організаційна робота. Першочергова увага приділяється здійсненню організаційно-масової, практичної та просвітницької природоохоронної роботи серед населення, насамперед серед підростаючої молоді, обміну наявним досвідом, озвученню актуальних місцевих екологічних проблем, здійсненню громадського контролю за станом довкілля та дотриманням природоохоронного законодавства тощо.

З новим ентузіазмом починає відроджуватися Харківська обласна організація Укрприроди (голова – Шупрова Ольга Миколаївна). З початку 2016 року президія обласної організації докладає усіх зусиль, щоб зберегти актив Товариства, залучати жителів області до проведення конкретних природоохоронних заходів, розвивати нові форми роботи, зокрема, громадську екологічну експертизу.

Стабільно й авторитетно працює Херсонська обласна організація Укрприроди (голова – Бичков В’ячеслав Васильович). Зусилля спрямовуються на підтримку розвитку природно-заповідного фонду, охорону природи і природних багатств, екологізацію сільськогосподарського виробництва, боротьбу з підтопленням земель, вирішення проблем відходів. 

Хмельницька обласна організація Укрприроди (голова – Резніков Юрій Олександрович) – провідна організація на Хмельниччині, метою якої є збереження навколишнього природного середовища, природних багатств та захист екологічних прав громадян, у тому числі права на доступ до екологічної інформації та участь у прийнятті екологічно значимих рішень. 

Черкаська обласна організація Укрприроди (голова – Чорний Микола Гаврилович) веде складну боротьбу за збереження Черкаського Будинку природи (на жаль, і в нашій системі за 70 років з’явився зрадник Товариства – колишній голова організації Роджа О.О., який організував групу рейдерів і намагається привласнити Будинок природи). Незважаючи на рейдерську атаку, нове керівництво організації, колективні та індивідуальні члени Товариства в Черкаській області одним з найголовніших факторів вирішення екологічних проблем вважають розвиток і розширення природно-заповідного фонду, запровадження заходів з енергоефективності, науковий підхід до вирішення екологічних проблем, формування екологічної свідомості суспільства. Проводяться природоохоронні акції, конференції, заходи з Екологічного календаря Товариства.

Чернігівська обласна організація Українського товариства охорони природи (керівник – Потоцька Світлана Олександрівна) для виконання своїх статутних завдань активно взаємодіє з вищими і середніми спеціальними науковими закладами, студентською молоддю, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з усіма громадськими організаціями екологічного спрямування. 

Чернівецька обласна організація Українського товариства охорони природи (голова – Коржик Віталій Павлович) спільно з краянами здійснює ряд заходів, що спрямовуються на охорону, збереження та раціональне використання природних багатств, розширення екологічної мережі Карпат, екологічну науку й освіту, підвищення екологічної свідомості населення, попередження порушень природоохоронного законодавства. 

Ініціативно й публічно у попередні роки діяла Севастопольська міська організація Укрприроди (голова – Шестак Валентин Володимирович), яка спрямовувала свої зусилля на боротьбу за екологічну чистоту міста, його озеленення, співпрацю із спорідненими громадськими організаціями та науковими установами, збереження природної та культурної спадщини.

На жаль, внаслідок анексії Криму і війни на сході України Кримська республіканська і Севастопольська міська організації, частина Луганської і Донецької обласних організацій Товариства опинилися на тимчасово окупованих територіях України. Треба обов’язково зберегти зв’язки і відродити ці організації, щоб забезпечувати охорону природи та природних багатств, екологічну безпеку на цих унікальних землях. 

Отже, діяльність Українського товариства охорони природи є надзвичайно широкою – від конкретних природоохоронних акцій до вирішення складних загальнодержавних проблем та виховання поколінь у дусі любові і поваги до рідної природи, що об’єднує народ у захисті своєї власної держави Україна.

Для цього активісти і члени Товариства використовують весь напрацьований упродовж семи десятиліть різноманітний арсенал форм, методів і способів ведення статутної діяльності. Залежно від часу і можливостей цей арсенал змінюється – перевага надається то матеріальним, то духовним чинникам, але у центрі його завжди йдуть поруч людина і природа, тобто саме життя, бо Природа – це Храм Життя. 

Василь ШЕВЧУК, голова Президії Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи, доктор економічних наук, професор

27 жовтня 2016 р.  

«ЗБРОЯ СУДНОГО ДНЯ» ЮРІЯ ЩЕРБАКА

Юрій Щербак, чия мудрість виростає з великої любові до людей і великої відповідальності перед Богом, подарував нам свою нову книгу – «Зброя Судного Дня : документально-фантастичний роман» (К.: Ярославів вал, 2016. – 360 с.).

Епіграфом до книги взято слова з Об’явлення Іоанна Богослова: «І зчинилися блискавки, голоси і громи, і стався великий землетрус, якого ще ніколи не було, відколи живуть люди… І розпалося велике місто на три частини; розвалилися й міста народів. І зник кожний острів, і не стало гір» (16:18-20). 

На презентації книги, що пройшла при переповненій залі в Музеї літератури, Юрій Миколайович, вдягнений, незважаючи на літню спеку, за дипломатичним етикетом у темний костюм, білу сорочку й темну краватку, наприкінці свого заключного виступу, коли нібито вже все сказали про нього і про його книгу визнані й по-справжньому музейні метри літератури, промовив, вірніше вигукнув, долаючи спазм від хвилювання, що стиснув горло (і не тільки в нього): «Бороніть, захищайте свою Україну! Якби я був хоч таким, як коли зірвався Чорнобиль, я б взяв автомат…», але тут підступний спазм усе ж таки перейняв його слова, сказавши набагато більше від вимовленого з таким стражданням і болем.

Це робить за автора його документально-фантастичний роман. Перший раз я читав «Зброю…» на одному подиху – сюжет настільки захоплює, що весь час хочеться йти далі й далі, незважаючи на пізній час, тим більше, що усі ті події відбувалися на наших очах і ми самі були їх свідками й учасниками. Багатьох персонажів знали й знаємо особисто, хоч прізвища їх трохи, щоб можна було усе ж таки впізнати, змінено у книзі. 

Другий раз я зчитував «Зброю…» з Простору, і відкривалися нові й нові грані (наче з унікальної, вирізьбленої на дереві тонкими гранями з двох боків Чернігівської ікони Спасителя, де, якщо дивитись з одного боку –  бачиш передчуття невимовних страждань на лику Богородиці, а глянеш з іншого – і відкривається момент розп’яття Сина Божого, що його уже побачила Божа Мати), і магічно прокручувалися в уяві майстерно виписані образи, з яких проявляється Задум Того, Хто водить рукою великих художників і письменників (Юрій Миколайович традиційно пише свої твори від руки). 

Перше враження – це фантастично-документальний роман, безпристрасно правдивий літопис сьогодення. Але не лише фотографічно точний, а вже осмислений, з відстані років так у п’ятдесят, що перегукується з «міражами 2077 року». Безжально точні оцінки драми, що розігрується на наших очах, ролі очільників України, Росії та інших держав і їх майбутнього місця в історії, яке не залежатиме ні від довжини рахунків в офшорних банках, ні від зібраних на землі скарбів, відкладених за кордоном для безбідного життя розбещених нащадків, які все одно не зроблять їх щасливими. Бо, можливо, щасливішими від них стали ті герої, хто віддав своє життя за волю на Інститутській у 17 років і був покритий синьо-жовтим стягом на Майдані. 

Точний, як у колишніх лікарів, діагноз суспільної хвороби цілого народу. «Ці люди не розуміли, що такі хвороби, як проказа, не можуть бути вилікувані за кілька днів. Але і миритися з ними далі не можна.

Розкриття таємниць попередньої влади, яка побудувала посередині Європи кримінально-клептократичний режим, зруйнувало останні українські міфи… 

Не встигли нові революціонери-реформатори всістися в ще теплі від попередників владні крісла, як суспільство дізналося про тягле існування тіньового уряду олігархів, що й далі таємно керували країною, грабуючи залишки її багатств. За ними невідступно слідували гієни меншого калібру, які не збиралися переходити на вегетаріанські харчі.   

Ця глибока тріщина в суспільстві, яке мріяло про очищення та встановлення європейських правил гри, стала причиною все більшого недовір’я між владою і народом… Влада не розуміла, що обманути можна виборців, а не народ» (с. 216-219).

Ознаками наближення Судного дня була не тільки війна, а й «зневіра і розчарування: тотальне, всеосяжне розчарування українців бандитською державою попередніх правителів, яка вперто не бажала вмирати навіть після Майдану… Молоді люди питали: за що нас кличуть воювати? (с. 129).

Оце «питали» викликало згадку про питання Шевченка 170-літньої давнини: «Один у одного питаєм: Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм?». 
Юрій Щербак дає таку відповідь: «Україні найбільше потрібна була єдність. Історія вимагала від нації нових лідерів…, кого не звабили золоті міражі, хто готовий був покласти життя в ім’я України. Країна чекала українських Пілсудських, Черчиллів, де-Голлів, Моше Даянів, Ататюрків» (с. 219).   

Автор, не втрачаючи часу, дає свій план розвитку заради порятунку країни, яким він реально мав би бути. «Зброя Судного дня» – це, без жодного перебільшення, громадянський подвиг Юрія Щербака. 

Юрій Миколайович добре розуміє, що його твори, як людини неймовірно інформованої, допущеної до багатьох державних таємниць, стають об’єктом прискіпливого аналізу розвідок не однієї країни – і тим не менше пише документально-фантастичний роман про начебто таємне відтворення ракетно-ядерної зброї, коли вирішується доля України. І дає покроковий алгоритм створення зброї для відстрашення Армагеддону.

Що це – знання справжнього стану речей чи тільки фантазії, до речі, не тільки письменника й дипломата, а й державного діяча і вченого з широкими академічними зв’язками?

Відповідь на хвилююче багатьох питання відкривається у діалозі з «президентом Ізраїлю, легендарним 91-літнім Шимоном Пересом – найстарішим на Землі главою держави», який (діалог) насправді був, коли Юрій Щербак працював послом України у цій постійно воюючій за своє існування державі. 

Мені теж випало бачити й чути цього «біблійного старця з пергаментною засмаглою шкірою, височезним чолом, оточеним щільним йоржиком його волосся, і живими карими очима» на Йоганнесбурзькому саміті зі сталого розвитку, де він розпочав свій виступ словами: «І узяв Господь Бог людину, і оселив її в Едемському саду, щоб доглядала його й оберігала…». А завершив простим питанням до лідерів 197 країн планети: «Коли починається день і закінчується ніч?», і сам дав відповідь на нього давньою притчею. Кожен мав би дати собі таку відповідь, або хоч би підглянути у мудреця.

Найбільше запало в душу одного з персонажів, а можливо, й самого автора «Зброї…» не те, «що Перес народився в Білорусії, що знав сім мов, серед яких – вільно володів арабською, не те, що пристрасно любив поезію і сам писав вірші, що працював на дванадцяти міністерських посадах і двічі був прем’єр-міністром Ізраїлю, а те, що в 1960 році започаткував Ізраїльську ядерну програму і став ініціатором створення ядерних центрів «Нахаль Сорек» і «Дімон». 

Організувавши наукове бюро, Перес перетворив його на центр науково-технічної розвідки, яка налагодила отримання надтаємної оборонної інформації від ядерних країн. До 2000 року за кількістю одиниць ядерної зброї Ізраїль посідав шосте місце у світі – 100-200 боєзарядів».

Україна у 1991 році була ТРЕТЬОЮ ядерною державою в світі, перевищивши ядерні сили Великої Британії, Франції та Китаю разом узяті. Тактична ядерна зброя нараховувала 2465 ядерних боєзарядів. Стратегічна зброя складалася з 176 міжконтинентальних балістичних ракет з 1240 ядерними боєголовками. Крім того, стратегічні ядерні бомбардувальники, що базувалися в Україні, призначалися для доставки 600 крилатих ракет далекої дії з ядерними боєголовками (с. 46). 

Україна першою і єдиною з ядерних держав світу віддала свій надпотужний ядерний арсенал, вартість якого перевищувала сотні мільярдів доларів. 

«В результаті шантажу з боку Росії та США 5 грудня 1994 року в Будапешті було підписано меморандум «Про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», згідно з яким Росія, США і Велика Британія гарантували Україні збереження суверенітету і територіальної цілісності взамін за її приєднання до ДНЯЗ. Це був обман глобального масштабу» (с. 48).

«Ваша війна дуже схожа на те, з чим має справу Ізраїль, – зауважив Перес. Це не традиційна війна двох держав і двох армій. Ізраїль, правова держава, змушений постійно вести війну з терористичними формуваннями, які не визнають ніяких законів, жодних правил.

Взагалі, мені здається, що Україна занадто розраховує на підтримку світу. У 1948 році, коли розпочиналася війна за незалежність, Ізраїль був самотній. Нас звідусіль оточували вороги і ми перемогли тільки завдяки самовідданості та єдності… Я знаю, що у вас був свій Голокост. Голод. Невже це так і не об’єднало українців? Я бував в Україні і знаю, яку розкішну землю дав вам Бог. Але ми теж любимо свої пустелі і своє каміння. Бо колись Господь поклав руку на плече нам, і сказав: «Ось твій дім. Захищай його». 

На питання посланця з України: «Вашу єдність і рішучість, мабуть, підсилює ядерна зброя…», Перес розсміявся і розповів невеличку історію, «коли мій добрий друг Амрі Мусса – екс-міністр закордонних справ Єгипту і генеральний секретар Ліги арабських держав попросив звозити його в Дімону і показати виробництво ядерної зброї. Я сказав йому: «Дорогий Мусса! Якщо я повезу тебе туди, і ти нічого не побачиш – ніякого виробництва, ніякої бомби, – ти станеш для нас небезпечним. Розмови про ядерну зброю – це важливий елемент стримування, відстрашення. Це – як оповідання єврейських пророків про гнів Господній, про Судний день…» (с. 38-41).  

Чи не заради такого ж стримування і відстрашення «вигадав» свою «Зброю Судного дня» Юрій Щербак?

А, може, й не вигадав, бо далі вкладає в уста одного з персонажів «Зброї…» – академіка, колишнього куратора оборонно-промислового комплексу, соратника президента такі слова: «Науково-технічний потенціал, досвід, нагромаджений у процесі подолання Чорнобильської катастрофи, дозволять нам досить швидко створити ядерну зброю. Враховуючи ізраїльський досвід, це має бути зброя не для війни, а зброя відстрашення. Зброя помсти. Зброя останньої надії» (с. 42).

Ще раніше автор попереджав: «Щоб уникнути катастрофи, треба шукати нові шляхи побудови суспільства. Старі проекти розвитку цивілізації вичерпано. Перш за все – так званий демократичний проект. Влада більшості над меншістю. Не може одна людина – навіть найгеніальніша, а вождями, гетьманами чи президентами стають, як правило, унікальні мерзотники і честолюбні параноїки, – втілювати волю і мрії мільйонів людей. Не може якась жалюгідна епітеліальна клітина керувати організмом людини» (Час смертохристів: міражі 2077 року, с. 450).

У «Зброї Судного дня» Юрій Щербак спростовує ще одну, здавалося б, непохитну істину: 
«І нехай не кажуть прекраснодушні публіцисти, що народ «ніколи не помиляється», що «особа народу священна». 

Народ помиляється, а більшість ніколи не знаходить істину.

Не помиляються лише одиниці – люди совісті, пророки, апостоли, філософи, інакодумці, генії, які гинуть раніше за всіх» (с. 128-129).

Вихід у відкритий простір людської цивілізації найперше призводить до роздумів про Бога. Так, у романі брати-близнята – Борис і Гліб, перший з яких став ігуменом Лукою Михайлівського Золотоверхого монастиря, що вдарив у дзвони вперше через декілька століть після монголо-татарського нашестя (чи не для цього він був відновлений у незалежній Україні?), відкрив брами битим і пораненим на Майдані, другий – полковник ЗСУ, що повернувся з фронту, поранений, для підпільного командування військовим сегментом проекту «Рось» з відновлення ракетно-ядерної зброї – ведуть вистражданий кожним по своєму діалог про релігію і про Бога (с. 167-171).

«Глібе, ти мусиш розуміти, що це не просто російсько-українська війна, все набагато глибше, – продовжував ігумен Лука. – Це війна між двома релігіями: релігією держави, яка поневолила свою церкву, яка заволоділа тілами й душами своїх підданих, на небесні престоли всадовила ненависть, рабську покору і жорстокість. І наше православ’я – релігія вільних людей, які сповідують Христові ідеали любові, прощення, спокути власних гріхів…
– Твоє християнство застаріло. Потрібне нове християнство – з мечем. 
– Ти помиляєшся, брате, щодо християнства. Воно не таке примітивне, як тобі здається. В одному зі своїх послань апостол Павло сказав: «Все за Законом очищається кров’ю, і без пролиття крові немає прощення». Пам’ятай, що сказав Господь: «У мене помста, і я відплачу». Він – а не ти (с. 167-171).
– Твій Господь запізнюється зі своєю помстою. Часом я взагалі думаю – а чи є Бог на небі? За що він нас так карає? Чому гинуть наші кращі люди?
– Господи, Глібе, бідний мій… що в тебе в душі? Ти хоч колись сповідався?
– Оце моя сповідь перед тобою.
Ігумен заплакав по-дитячому, як колись, коли його ображав несправедливо Гліб. Той встав, зачепивши краєм столу поранену ногу, і незграбно обійняв брата» (с. 171). 

У Біблії сказано, що під час Судного дня людей (воскреслих і живих) буде суджено за їхніми вчинками, і Божий присуд означатиме для них або вічне життя, або знищення (Об’явлення 20:12, 13). Судний день не буде короткочасною подією, яка триватиме всього 24 години. 
На перший погляд видається, що Судний день у «Зброї…» Щербака – це війна, агресія, яку можна й треба відстрашити ракетно-ядерною зброєю. 

Проте Судний день у романі – різноликий, не раптовий, і зовсім не день, а стан, процес, коли ментальні гріхи людей і народів переходять чи можуть перейти в гнів Господній і кожен отримає свій присуд. 

Судний день – це не тільки Армагеддон третьої світової війни, яка, за оцінками автора, вже розпочалася: «2014 рік увійде у світову історію навічно – як рік початку Третьої світової війни, хоча мало хто повірив у це одразу… 

На українські мирні землі увірвалася світова історія в її найтрагічнішій формі – формі війни, урагану вогню та крові.

Руйнівний стовп усесвітнього торнадо перемістився з азійських, близькосхідних і африканських периферій знову в Європу, нагадавши про 1914-й та 1939-й роки.
Україна опинилася на межі загибелі» (с. 7-13).

«Зброя Судного дня» написана, вірніше, сотворена Юрієм Щербаком ще в більш досконалому, ніж раніше, витонченому, його власному Стилі Образів. Кількома мазками автор так змальовує образи, що начебто бачиш їх наяву, не помічаючи скупих, точних до дрібниць, енергетично наповнених рядків тексту, і відчуваєш усю глибину емоцій, що звідкись піднімаються мимоволі. 

Так, лише кількома абзацами змальована вся картина життя генерал-полковника Голубка В.Ф. (командувача ракетної армії) та його сім’ї – дружини, яка «з’єднувала всі строкаті епізоди їхнього життя в один простір, бо мислила не категоріями держави чи бойових характеристик ракет, а тим вічним, що становило вищу мету її існування: життям дітей» (братів-близнят Бориса і Гліба) – від розповідей матері про те, що на місці пам’ятника Леніну на Бессарабці у 1941 році німці поставили шибеницю, щоб вішати партизан і саботажників; через цілісну і звитяжну біографію, яка «перетворилася на міраж – набір нічим не пов’язаних спогадів про неіснуючих вже людей і зниклі країни й стала купкою пожовклих паперів, старих дипломів, стемнілих від часу радянських орденів і значків»; до самотнього існування без сенсу.
«Діти виросли, мати померла. Життя Голубкове скінчилось» (с. 76-77).    

У «Зброї Судного дня» стиль образів Щербака доповнився загальною філософією Усесвіту, від чого образи набули нових проявів… 

Скупішим став сивий Щербак на емоції, коротшими стали тонкі, ніжні прояви душі, які так хвилююче були притаманні його раннім творам. Але водночас ці короткі й скупі емоції наповнились якимось іншим смислом, коли батько каже синові: «Ми живі, ми разом…, а все це… – це просто жалюгідна побутова суєта дрібних людей, яких переважна більшість. Іноді мені здається, що життя придумали дияволи, аби мати щастя побачити, як вмирають ангели» (с. 204). 

Що тут ще додати? Єдине – що такими одкровеннями пронизані буквально кожна сторінка книги, і неможливо все процитувати. Очевидно, скупість на емоції – не зовсім точне визначення, коли йдеться про безмежні відтінки життя, безкраї знання й незрозуміло звідки явлену спостережливість автора і філософське узагальнення прожитого, бачення складного за простими речами буденного життя. 

«Щастя, перетворюючись на спогади, перестає бути щастям, бо приносить біль» (с. 203), – так, по-філософськи, може зізнатися тільки мудрець, що пережив і прийняв неминуче, як Сократ узяв чашку цикути.

Тим не менше, образи Щербака, незважаючи на часом їх драматизм і трагічність, є добрими й чистими, вони наповнюють нас світлом, залишаючи в душах менше місця для тіні. Це – як такі ж світлі фільми Ельдара Рязанова, геніальні образи-перевтілення Богдана Ступки, чи Джоконда Леонардо да Вінчі у Луврі, з її досі не розшифрованою посмішкою (а, може, усмішкою), одна, у величезній залі, де немає поруч нікого й не може бути, самотня й магічна, як вічний і невловимий Образ Праматері Світу з «Нарциса і Златоуста» Германа Гессе. 

Автор завершує роман питанням-передбаченням: «…не ця бомба вирішить долю України, а воля Господня – те, чого не можемо передбачити? Він боявся того, чого не міг уявити» (с. 352).
І вже зовсім після завершення свого документально-фантастичного роману «Зброя Судного дня» Юрій Миколайович від руки внизу сторінки дописав «Від автора: Лише одну істину несе текст, створений уявою автора: будь-яка вигадка може стати правдою. Навіть Судний день».

Василь ШЕВЧУК, екс-міністр охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України, доктор економічних наук, професор, голова Українського товариства охорони природи

12 жовтня 2016 р.

2. Якщо не боротися з рейдерами Черкаського Будинку природи, то що сказати сім’ї загиблого директора і людям?

Друге відкрите звернення

ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ п. ПОРОШЕНКУ П.О.
Копії: Генеральному прокурору України п. ЛУЦЕНКУ Ю.В.
Голові Служби безпеки України п. ГРИЦАКУ В.С. 
Міністру внутрішніх справ України п. АВАКОВУ А.Б.
Міністру юстиції України п. ПЕТРЕНКУ П.Д.
Главі Черкаської ОДА п. ТКАЧЕНКУ Ю.О.

Шановний пане Президенте України!

5 вересня ц.р. Українське товариство охорони природи вдруге зверталось до Вас з проханням допомогти захистити від рейдерів Черкаський Будинок природи і майно приватних інвесторів. Раніше ми написали сотні звернень до різних органів влади – марно. Між центральною і місцевою владою – фейсбук і відписки.

У 2015 р. група осіб захопила власність за сприяння державних структур. Усе зроблено брутально: документи підроблені; адреси фіктивні; державні реєстратори приймали документи навіть вночі, а ранком видавали свідоцтва на власність; Мінюст посилав нас «до суду»; МВС рік не проводить розслідування за трьома кримінальними провадженнями; прокуратура тисне на слідство з вимогою закрити ці справи і т.п. Зараз багато нарікань на суди, однак в наших митарствах лише двоє суддів у більш ніж 30 судових засіданнях підігравали рейдерам. 

На жаль, днями внаслідок тривалої боротьби з рейдерами трагічно загинув Олександр Солієнко – заступник голови Черкаської обласної організації, директор Будинку природи та його інвестор, який модернізував будинок за кошти своєї сім’ї. 

Сім’я – дружина, двоє дітей, прикутий до ліжка батько залишилися без нічого.

Товариство не здасться, і все одно – з допомогою влади, чи без – визволить Черкаський Будинок природи і поверне вкрадену інвестицію сім’ї. Хотілося б, щоб з допомогою держави, бо що ж тоді сказати сім’ї і людям?  

Укрприрода вже 70 років силами мільйонів своїх членів робить багато добрих справ. Допомагаємо фронту, державі, країні заради порятунку. Тепер, коли нам потрібна допомога, її немає. Сподіваємось, Ваше доручення нарешті дасть поштовх органам влади усе ж таки виконати свій обов’язок.

Українське товариство охорони природи
Україна, м. Київ, м. Черкаси, 03 жовтня 2016 р. № 65.

Далі буде.


1. Як подолати «чуму рейдерства в Україні» (на прикладі рейдерського захоплення Черкаського Будинку природи)


УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПРИРОДИ РОЗПОЧИНАЄ СЕРІЮ ПУБЛІКАЦІЙ, ПРИСВЯЧЕНУ БОРОТЬБІ З РЕЙДЕРАМИ ЧЕРКАСЬКОГО БУДИНКУ ПРИРОДИ


Відкрите звернення

ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ п. ПОРОШЕНКУ П.О.
Копії: Генеральному прокурору України п. ЛУЦЕНКУ Ю.В.
Голові Служби безпеки України п. ГРИЦАКУ В.С. 
Міністру внутрішніх справ України п. АВАКОВУ А.Б.
Міністру юстиції України п. ПЕТРЕНКУ П.Д.

Шановний пане Президенте України!

Однією з головних реформ, на переконання фахових експертів та інвесторів, має стати подолання «чуми рейдерства», яка косить не тільки економіку, а й сіє зневіру у суспільстві. Зайве говорити, що якщо не подолати цю «чуму», то про внутрішні і зовнішні інвестиції, а отже – про розвиток – можна забути.

Ми пропонуємо розглянути дану проблему на Національній раді реформ. 

Українське товариство охорони природи багато разів зверталось до Мінюсту, МВС, Національної поліції, ГПУ, СБУ та до місцевих органів влади у Черкаській області та м. Черкаси за захистом від організованої групи осіб, що незаконно через Черкаське міське управління юстиції занесла в ЄДР 05.11.2016 р. члена цієї групи, який 03-07.12.2015 р. переписав за допомогою «державних» реєстраторів цього ж управління юстиції Черкаський Будинок природи і майно приватних інвесторів на свої приватні структури, 09.12.2015 р. захопили будівлю і утримують її 10 місяців.   

19.02.2016 р. було накладено арешт на Будинок природи, який рейдери 4 рази безуспішно намагалися зняти через різні суди, щоб розпродати вкрадене. 

Однак 31.08.2016 р. стало відомо, що хтось таємно, невідомо коли і на якій підставі зняв арешт з вкраденого майна, а 04.07.2016 р. через нотаріуса Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. вони «подарували» його своїй приватній структурі і тим же числом здали в оренду одному з членів своєї групи на 20 років по 1 грн. за 1 кв. м в рік у центрі м. Черкаси!

Рейдери діють на очах жителів Черкащини, України, Європи; «не бачать» тільки державні органи юстиції (справедливості!) і правоохоронці. Нічого не робиться, щоб вгамувати цю групу осіб, у складі якої – очільники партій, колишні працівники органів МВС, адвокати; а «державні» реєстратори трудяться і вночі!  

Так, до Мінюсту було направлено більше 10 звернень і скарг з приводу дій їхніх «державних» реєстраторів, проте нас посилали до суду. Єдина конструктивна відповідь була від Головного територіального управління юстиції в Черкаській області, яка врахована при розгляді позовів в адміністративних судах.

Останні з численних звернень до МВС і ГПУ були подані відповідно 15-го і 20.07.2016 р. з проханням не допустити закриття кримінальних проваджень проти осіб, які протизаконно привласнили Будинок природи і майно приватних інвесторів, провести врешті-решт досудове розслідування відкритих кримінальних проваджень №1201525004000695, №12015250040001465, №12016251010005980.

Даремними були і ці прохання, вони були «голосом волаючого у пустелі».

Спочатку слідчого Черкаського відділу поліції змусили 15.07.2016 р. закрити заднім числом ці справи (місцеві жителі говорять, що під тиском обласної прокуратури, але не хотілося б вірити), а потім – коли Соснівський районний суд у місті Черкаси 01.08.2016 р. скасував цю неправомірну постанову, слідчого надовго відправили у відпустку і все зупинилось, включаючи виконання рішень суду.  

Натомість одержали 25.08.2016 р. відповідь від Головного слідчого управління Національної поліції України про те, що наш лист доручено розглянути ГУ НП в Черкаській області. До речі: звідти уже було 5 відповідей – усі однакові, що «усе знаходиться на контролі». Правда, 01.09.2016 р. отримали нову відповідь ГСУ НП України, у якій, після доручення Адміністрації Президента України, стало більше конкретики і надії, що слідство буде активізоване, а рішення – обґрунтоване. 

Такі ж доручення ГПУ обласній і місцевій прокуратурі призводять лише до того, що в черговий раз справа забирається «для вивчення», і слідство гальмується.

Тільки на звернення до СБУ було отримано швидку відповідь, хоч це і не є прямою компетенцією Служби. З іншого боку, невідомо що може діятися у захоплених приміщеннях у 2000 кв. метрів, які охороняються невідомими особами.

Сподіваємось, що держава не дасть вкрасти Черкаський Будинок природи, який будувався за членські внески, у т.ч. дітей, і майно приватних інвесторів. 

Почуйте – більше ніхто і ніколи не збудує в Черкасах Будинок природи! 

Просимо не передоручати розгляд місцевим підрозділам, а провести силами центральних апаратів службове розслідування і відновити справедливість.

Це може стати прикладом і сигналом для інвесторів і підприємців країни.  

Якщо буде прийнято рішення про розгляд питання на Національній раді реформ, надамо усі матеріали, включаючи напрацьовані законодавчі пропозиції.

Оскільки дане звернення є відкритим, воно буде оприлюднене на сайті Товариства та у соціальних мережах, як і отримані результати.

Українське товариство охорони природи
Україна, м. Київ, м. Черкаси, 05 вересня 2016 р. № 56



ПАМ’ЯТІ ОЛЕКСАНДРА СОЛІЄНКА

Він увійшов, точніше – увірвався в розмірене життя нашого Товариства якось так несподівано, стрімко, нізвідки, спочатку сором’язливо, а потім – яскравою кометою, що не задумувалась – куди, навіщо, для чого. Здавалося, був згустком неземної енергії, наївною і по-дитячому чистою, водночас сильною і по-чоловічому дорослою особистістю, наче герой з голлівудських фільмів, таких, як драматична «Зелена миля» з її героями і негідниками. 

У кожного своя «зелена миля». Мабуть тому підлих і безчесних рейдерів, які захотіли вкрасти 40-річний Будинок природи у жителів Черкащини, обездолити дітей, позбавити їх майбутнього – просто зневажав. Але, на диво, не забруднював ними свої загадково наївні, чисті думки про людей. 

Олександр не звертав уваги на себе, ніколи не міряв тиску у власних судинах, які стільки і так довго терпіли – і нервові, і спортивні навантаження. Жив і боровся за інших, за справедливість, за малих і дорослих членів своєї сім’ї, за тих, кого любив – усім намагався допомогти, захистити. Не лукавив, жив у гармонії з собою, і цей дар жити так ще більше дивував у дедалі більш жорстокому і цинічному світі.

28 вересня Олександру Солієнку виповнилося б 53 роки, не дотягнув лише кількох днів. Але він не тягнув, не жеврів – горів, зігріваючи інших. 

Ми знали його тільки 2 роки, але й ця коротка мить робила наше життя іншим, і Чумацький шлях був не таким холодним. Тепер, коли ми дивимось на небо, бачимо там ще одну світлу зірку.

Світла пам'ять тобі, Олександре, ми назвемо твоїм іменем Будинок природи у місті Черкаси, і він, як і ти, буде продовжувати служити людям.

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи 
28 вересня 2016 року